Сценарій "Свято мови". Вірші

Мета: розширювати знання дітей про рідну мову, про її значення у житті кожного з нас.

Вчити учнів висловлюватися українською мовою проникливо, дотепно, дохідливо, делікатно, ніжно, пестливо, лагідно, м’яко.

Показати зв’язок рідної мови з піснею – животворним джерелом національної духовності.

Розвивати пам’ять, увагу, мислення.

Виховувати любов до мами, пісні, прагнення досконало знати правильну літературну мову.

 

 

                                                 Хід свята

Виходять хлопчик  дівчинка з хлібом на рушнику:

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

 

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

 

Віддають хліб

 

Учні:

Ми українці – велика родина.

Мова і пісня у нас солов’їна. Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для всіх нас – Україна.

 

Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці  метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля-

Добридень тобі, Україно моя!

 

 

Краю мій рідний, моя сторона,

Ти для мене найкраща у світі!

Україно моя, ти у серці одна,

Як в віночку, барвистому цвіті.

 

Україно, ми дочки твої і сини,

Ти усіх нас любов’ю зігріла,

І шумлять кучеряві твої ясени,

         Кличуть в мрію нас їхні вітрила.

         Я з тобою пов’язую долю свою!

         І калину й вербу над водою.

         Мову рідну, і спів солов’їв у гаю

         Я люблю і горджуся тобою.

 

Дівчатка виконують український танець.

 

Учні:

         В Україні День української писемності та мови відзначають  9 листопада із 1997 року. 

 

         Ти постаєш в ясній обнові,

         Як пісня линеш, рідне слово,

         Ти наше диво калинове,

         Кохана материнська мово!

 

         Рідна мова! Рідна мова!

         Що в єдине нас злива?

         Перші матері слова,

         Перша пісня колискова.

 

 

       Розвивайся, звеселяйся,

       Моя рідна , мово,

       У барвінки зодягайся

       Моє щире слово.

 

       Колосися житом в полі,

       Піснею в оселі,

       Щоб зростали усі діти

       Мудрі і веселі.

 

       Щоб на все життя із нами

       Ми запам’ятали,

       Як з колиски дорогої

       Мовоньку кохали.

 

Мова  - це не лише засіб спілкування. Мова – вираження культури та знань людини, її патріотизму, мудрості, її поглядів і переконань, її приналежності до певної нації, народу, держави.

 

Заговорить людина, і одразу чуєш, хто вона – француз, словак чи англієць… Слухаєш, як вона образно висловлює свої думки, як багато різноманітних слів у її мовленні, й одразу розумієш – це людина освічена, розумна, мудра.

 

Бачиш, як бережно, з якою любов’ю ставиться вона до рідної мови, й усвідомлюєш – це справжній патріот свої Батьківщини, свого народу. От що таке мова.

 

 

   

   Зі слова починається людина,

   Із мови починається мій рід.

   Ласкава, мамина, єдина

   Щебече соловейком на весь світ.

 

   Мова кожного народу

   Неповторна і своя.

   В ній гримлять громи в негоду,

   В тиші – трелі солов’я.

  

   На своїй природній мові

   І поточки гомонять,

   Зелен – клени у діброві

   По кленовому шумлять.

 

   Солов’їну, барвінкову,

   Колосисту - на віки,

   Українську рідну мову

   В дар дали мені батьки.

 

   Берегти її, плекати

   Буду всюди й повсяк час, -

   Бо ж єдина – так, як мати, -

   Мова в кожного із нас.

 

 

 По своєму кожна пташина співає,

 По своєму кожен народ розмовляє.

 У мене й народу мого – українська

 Є мова чудова, своя материнська.

 

  По світу її, як святиню, нестиму.

  Допоки живу, в чистоті берегтиму,

  З любов’ю сердечною, вірністю сина.

  Ця мова для мене, як мати єдина.

 

Любов до рідного краю, до рідної мови починається з колискової пісні. Чудову колискову подарував нам наш земляк поет Микола  Сом.

 

Звучить колискова пісня М. Сома у виконанні М. Кондратюка.

 

Учні

 

Українською мовою розмовляють приблизно 45 мільйонів людей. Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для її вдосконалення представники народу – поети, письменники, вчені, видавці книг.

 

Особливо почесне місце належить Тарасу Григоровичу Шевченку, який обробив, відшліфував і показав світові дорогоцінне каміння – мову простого, пригнобленого тоді народу України. Саме він був першим, хто вивів у світ українську літературну мову.

 

Живучи в сім’ї єдиній, вольній, новій, ми вклоняємося і кажемо йому: «Спасибі Тарасе, спасибі Кобзарю, що на сторожі коло нас поставив слово».

  Ну що б, здавалося слова?

  Слова та голос – більш нічого…

  А серце б’ється, ожива,

  Як їх почує.

 

  Його послідовники – Леся Українка, Іван Франко, Маркіян Шашкевич – любили й шанували українську мову, сприяли її процвітанню. І хоч наша мова зазнала гоніння й переслідування, зараз вона живе, квітне й удосконалюється. Любімо і бережімо її!

 

  Купана, цілована – хвилями Дніпровими.

  Люблена, голублена – сивими дібровами.

  З колоска пахучого, з кореня цілющого.

  Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

  Наша мова – калинова!

 

У 1934 році в Парижі відбувся міжнародний конкурс мелодійності мов, у якому українська мова посіла третє місце серед усіх мов світу, після французької та перської.

 

У нас українців, напрочуд гарна, співуча й ніжна мова. Наша чарівна українська земля породила цю співучу, барвисту, розкішну мову.

 

Варто придивитись до природи рідного краю, до ніжних світанків, сивих туманів над річками й озерами, до веселкових барв весняних лук, до квітучих садків і безкраїх ланів, аби збагнути, що саме така мова має жити серед цієї незбагненної земної краси.

 

Нею можна все розповісти, все повідомити, нею можна мріяти та змалювати будь які картини природи, бо для кожного явища, для кожного почуття є в ній відповідні слова, й не одне, а по декілька, щоб краще можна було розкрити думки та мрії.

 

  Буду я навчатись мови золотої

  У трави – веснянки, у гори крутої,

  В потічка веселого, що постане річкою,

  В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

  Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

  Щоб раділа з мене Україна – мати.

 

Мова живе завжди поряд з піснею, сестрою її рідною. Бо наша мова. Як і чарівна пісня – вміщує в собі палку любов до Батьківщини, до рідної землі – України.

 

Діти виконують пісню про Україну.

 

  Ой, цікаві ж для дітей

  Ці часи дозвілля:

  Скоромовки , жарти,

  Загадки, прислів’я.

 

Неоціненним джерелом пізнання, що відображає життя народу, є прислів’я і приказки, які роблять нашу мову виразнішою, емоційнішою. Послухайте, що каже український народ про рідне слово:

 

Прислів’я

Учні:

•          Народ скаже, як зав’яже.
•          Мова – дивний скарб.

 

•          Слово до слова – зложиться мова.

 

•          Де народився і проживаю, тією мовою і розмовляю.

 

•          Рідна мова не полова: її вітром не розвієш.

 

•          Не питай, що за людина, а послухай її мову.

 

•          Добре вимовлене слово – це вже музика.

 

Скоромовки

Учні:

Стриб, стриб, підстрибує по стерні рідня:

Перепілка, перепел, перепеленя.

 

Хитру сороку піймати морока, а на сорок сорок, сорок морок.

 

Ой збирала Маргаритка, маргаритки на горі.

Розгубила маргаритки, Маргаритка у дворі.

 

Завдання глядачам: доповнити  останнє слово.

 

Щоб розумним і мудрим стати, треба рідну мову …(знати).

А щоб вміти говорити, треба рідну мову …(вчити).

Знає кожен з нас чудово – не прожити нам без …(мови).

Рідна ж мова пелюсткова, мудра, світла, …(світанкова).

І дзвенить щодня і в свята, бо вона така …(багата).

І така джерельно чиста наша мова …(промениста).

Чарівна і калинова наша мова …(веселкова).

В ній такі слова чудові, хліб і сіль на … (рушникові).

В ній в віках батьки і діти, як без мови в світі … (жити)?

Понад світом хай лунає, хай ніхто …(не забуває)

Рідну мову українську, мудру, щедру, …(материнську).

Своєї мови не цурайтесь ні в грізні, ні в щасливі дні.

Любіть її завжди, пишайтесь, хай долі будуть в нас ясні.

 

Загадки

 

Я на дереві гойдаюсь,

Я в конверті посилаюсь.

Я не він, а він не я

Спільне в нас лише ім’я? (лист)

 

Я квартиру відмикаю,

Журавлиним я буваю.

Я не він, а він не я

Спільне в нас лише ім’я? (ключ)

 

Я у дверях у замку,

Я у нотному рядку.

Можна гайку загвинтити

І у вирій полетіти? (ключ)

 

Учень читає гумореску Дмитра Білоуса

 

      Зарубай на носі

Гриць катався на льоду,                           В літ гурток він став ходить

Не спитавшись мами,                              І знайшов розгадку:

Та й потрапив у біду:                               Ніс походить від «носить»

Шурхнув з ковзанами.                             В даному випадку!

Мамин гнів хлоп’я мале                          Бо носили в правіки

Пам’ятає й досі:                                        За собою всюди

« Бить не битиму,                                      Палички і дощечки

Але зарубай на носі!»                               Неписемні люди.

Дивно це було сприймать                         І як ми в записнички

Хлопцеві малому                                       Все заносим з вами,

«Як на носі зарубать?                                Так вони - на дощечки.

Ще й собі самому?»                                   Звані в них «носами».

Може, нині смішно вам                             Отже, вираз виник там,

В теплім дружнім колі,                              А зберігся й досі.

Гриць тепер сміється й сам, -                   Це, читачу, й ти затям,

Гриць давно вже в школі.                          Зарубай на носі!

 

Учениця:

Вивчайте мову українську

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

Прекрасну, милу і чудову,

Як материнську пісню вечорову!

 

Дівчатка виконують пісню «Вишиванка».

 

Учні:

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

 

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечина,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

 

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

 

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

 

Як ту мову нам забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

 

У тій мові нам співали,

Нам казки казали,

У тій мові нам минувшість

Нашу відкривали.

 

От тому плекайте, діти,

Рідну свою мову,

Вчіться складно говорити

Своїм рідним словом.

 

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини,

Моря діамантів - це мова моя!

Це мова моєї Вкраїни!

 

Це матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини …

О, мово вкраїнська!

Хто любить її,

Той любить мою Україну!

 

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, як трави, як води…

В годину щасливу, і в радості мить

Любіть у годину негоди.

 

Любіть Україну у сні, й наяву

Вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну!

 

Хто добро в душі плекає,

Завітайте неодмінно.

Хлібом – сіллю привітає

Наша рідна Україна.

Й задзвенить повсюду пісня

Й наша мова солов’їна!

 

Діти виконують пісню про мову.