Сценарій "Свято зі сльозами на очах"

Свято зі сльозами на очах…

 

Мета: розширити знання дітей про Другу світову війну, виховувати в учнів почуття патріотизму, гордість та вдячність ветеранам.

 

Обладнання: зал святково прикрашений, квіти, надпис « День Перемоги»

 

Перебіг  заходу

 

Учитель. Минають роки, відлітають у вічність. Днями виповнюється вже 76 років з дня визволення нашої держави від німецько-фашистських окупантів. Цілих 76 років минуло з того дня, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов довгоочікуваний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною – людським життям.

 Ця весна вітає всіх тих, хто пережив війну, вітає нас, їхніх дітей, вас – їхніх онуків. Вітає і нагадує про страхіття війни й наказує берегти мир. Це свято зі сльозами на очах, свято радості й смутку, тріумфу і втрат, свято пам’яті!

      Давайте згадаємо уроки історії, як це все почалося.

 

Учень читає вірш Анатолія Кичинського.

  22 червня 41 року

Вікопомного ранку

О четвертій нуль-нуль

До чийогось безсмертя

За якихось півроку

Стало тісно в повітрі

Від снарядів і куль.

Тісно так, що і досі,

Час прорвавши навиліт,

Ще летить його куля,

Вибухово-тверда,

І, можливо, що пам'ять –

Це повітряна хвиля,

Що все далі мене од війни відкида.

 

Ведучий. Це на світанку сталося колись:

                 Стривожений із муками і жалем

                 Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,

                 Неначе розпанаханий кинджалом.

 

Ведуча. Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

 

Ведучий. І хоч сходи країну з краю в край

Усі роздоли, всі її простори, -

Навряд чи знайдеться десь двір,

Куди не внадилося б ненависне горе.

 

Ведуча. Війна далека, але пам'ять близько:

На кожнім кроці, в кожнім із сердець.

І голови схиляють низько-низько,

Бо ж у землі сини, чи матір, чи отець…

 

На сцені сидять три солдата. На рушниці стакан, покритий хлібом. Звучить тиха мелодія.

 

Ведучий. Про що ти думаєш, солдате, що згадуєш? Біль, страждання, труднощі, які випали на твою долю?

Ведуча. Про що ти думаєш, солдате, що згадуєш? Пам'ять не дає заснути, воскрешає обличчя загиблих друзів?

Ведучий. Про що ти думаєш, солдате, що згадуєш? Могили рідних? А може, ти згадав той перший страшний день 22 червня 1941 року?

 

Учень читає записи про ветеранів свого краю «Пам'ять про ветерана».

 

Ведуча. Фашист у мене вцілив тричі… Не одні чоботи стоптали ми, піхотинці, на розбитих і рівних дорогах війни. А ще ж і стріляти влучно треба було. Але так сталося, що фріци били привільніше по мені аж три рази. Перше поранення дістав на підступах до Севастополя. Потім дорога пролягла у Курську область, а вже звідти – на Західну Україну. Там, у Карпатах, 22 жовтня 1944 року вдруге був поранений. А третій раз дістав мене німець в Чехословаччині. Проте вижив, прихильною все-таки була до мене доля… (Молодший сержант Денисенко Семен Семенович, с.Привілля, газета «Слава праці» №18, 5 .05. 2006р. року).

 

Учитель.  Скажіть, хто з присутніх знає про  подвиги своїх дідусів, прадідусів  в роки Другої світової війни? (Розповіді учнів)

 

Ведуча. Ветерани – безцінна еліта нашого суспільства, носії пам’яті про війну, про героїчну працю у повоєнний час, про відбудову нашого господарства. Чим далі відсувається від нас минуле, тим дорожчі є для нас всіх сьогоднішні ветерани – живе втілення подвигу, якому немає рівних у світі. Хто бачив смерть в обличчя, той знає справжню ціну життя.

 

Учні на фоні музики «Журавлі» читають вірш Романа Чумака «Ветерани».

1-й учень. Ви були – як пісня, як весна,

Що летіла в небі журавлями.

Та прийшла ненависна війна,

Щоб згасити сонце над полями.

 

2-й учень. Помостили гнізда журавлі

І малих журавленят чекали,

Ви ж, солдати рідної землі,

Цілий світ у битвах захищали.

І гриміла у вогні війна,

Кров’ю орошаючи дороги!..

 

3-й учень. Та прийшла нарешті тишина,

Бо настало Свято Перемоги!

Вас багато не прийшло з війни,

Але й ті, в боях тяжких вцілілі,

Повернулись в царство тишини

Часто передчасно посивілі!

 

4-й учень. Літній прокотився в небі грім,

То до праці стали ветерани,

І щодня настирливіше їм

Докучали незагойні рани.

Хоч настала осінь – не біда.

Це ще не зима під небом грізна,

Осінь теж буває молода,

Осінь у житті буває різна…

 

Ведуча. 9 травня тисячі жителів прийдуть покладати квіти до обелісків. Прийдуть, щоб вкотре прочитати на пам’ятних стелах імена своїх батьків і близьких, друзів-однополчан.

 

Учитель. У нашій пам’яті наші односельчани вічно живі. Вони не прийшли, не повернулися додому. Їхні імена навічно занесено до списку загиблих на Монументі Слави. Тож запалімо свічку пам’яті нашим односельчанам-визволителям. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього маленького світла. (Ведучий запалює свічку. Хвилина мовчання).

 

Ведуча. Тож хай ляжуть квіти пам’яті до підніжжя безмовного обеліску загиблих наших односельчан від нас усіх присутніх: дітей, онуків, правнуків. (Покладання квітів до обеліску).

 

Ведучий. Кохана… Жінка… Сестра… Мати… Солдатська вдова…

 

Виходить жінка в чорному вбранні.

Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

В душі моїй горить пекельний біль

За всіх-усіх, яких не повернуть,

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи  не прийдуть…

А всюди квіти… квіти… і трава…

Цвіте весна чарівна, запашна,

Пісні повсюди, музика звучить…

Але ж була проклята та війна.

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

І з вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам'ять в нашім серці зберегти…

 

Ведучий. Жінкам солдатів і офіцерів, які кохали, вірили і чекали, низький уклін. Ця пісня звучить для них.

(Звучить пісня «Темная ночь» музика Микити Богословського, слова Володимира Агатова у виконанні учнів).

 

Ведуча. Ми, нащадки ветеранів, звертаємось зі словами вдячності.

Яке це щастя – жити в мирі!

У цьому світі веселковім.

Дитячий сміх луна довкола,

Веселі й щирі всі навколо.

Онуки знають про лихо війни, про це пишуть у своїх віршах.

 

Ведучий. Відлітають роки, мов журавлині ключі, у вічність… Ось уже й 76-та весна. Але літа ніколи не зітруть із пам’яті людей  земний подвиг в ім’я людства, в ім’я нашого покоління, в ім’я майбутнього нашої держави.

 

Ведуча. Хай пісня лине в синь небес крилато,

У мирне небо хай зліта салют.

День Перемоги – то найкраще свято!

І на землі хай в мирі всі живуть!

 

Звучить пісня «Хай завжди буде сонце».