сценарій "Театр лінгвістичних мініатюр"

Про матеріал

Шкільний театр лінгвістичних мініатюр "Хочувсезнайка" пропонує свою допомогу у вивченні таємниць мови. Коротко, але зрозуміло, досить просто і цікаво у мініатюрах розповідається про мовні явища, а поради допоможуть швидко запам’ятати правила.

Перегляд файлу

Театр лінгвістичних мініатюр «Хочувсезнайка»

Ведучий. «Найбiльше i найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування», – так промовисто говорить про українську мову Панас Мирний.

Ведуча. «Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить», - стверджує Олександр Олесь.

Ведучий. «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу», – застерігає Ліна Костенко.

Ведуча. Рідне слово, рідна мово! Тебе вперше чує з материнських вуст малюк. З тобою крокує в школу першокласник, а випускник – у доросле життя. Мова, ніби цемент, зв’язує людей, дає найкращий спосіб розуміти один одного, однією думкою жити, однієї долі шукати. Вона – скарб, душа народу, вияв його характеру і самобутності.

Ведучий. Мова – це таємниця, це своєрідна криниця, з якої потрібно пити цілющу воду, щоб насолодитись її красою, милозвучністю. У ній свої закони, свої правила, і без їх знання ви не можете назвати себе знавцями.

Ведуча. Шанувальники рідної мови нашої школи запрошують вас до театру лінгвістичних мініатюр під назвою «Хочувсезнайка» і пропонують свою допомогу у вивченні таємниць мови. Коротко, але зрозуміло, досить просто і цікаво розкажуть вони вам про мовні явища, допоможуть швидко запам’ятати правила.

Ведучий. Девізом театру ми обрали слова: « Поговоримо про мову цікаво, зрозуміло і просто!» Чи дійсно це так? Давайте переконаємось і завітаємо до нашого театру.

Дія І. Фонетика.

Дійові особи: фотограф, ларинголог, пацієнти, Маг лінгвістичних наук, допитлива і кмітлива.

Лінгвістична мініатюра «Так це ж просто!»

Кмітлива. Що робиш?

Допитлива. Алфавіт учу.

Кмітлива. І як?

Допитлива. Легко сказати: вивчи алфавіт. але ж у ньому 33 літери. А доведено, що людина може запам’ятати підряд лише до дев’яти знаків, не пов’язаних між собою.

Кмітлива. Я розбила усі букви на групи і пов’язав між собою. Спочатку запам’ятав 6 букв: а, б, в, г, г, д; потім, ще 5: е, є, ж, з, и, а далі склав ніби сполучення слів: 1) і – їй; 2) КоЛо МеНе О ПоРоСяТа; 3). УФ – Ха, Це ЧаШа. І нарешті запам’ятала 4 останні букви: щ, ь, ю, я. Як бачиш, вивчити алфавіт – дуже просто!

Допитлива. Сонорні я запам’ятала по тому, що вони не мають пар серед глухих. А парні дзвінкі й глухі я розрізняю за допомогою пальців, прикладаючи їх до гортані: якщо голосові зв’язки дрижать – дзвінкі, якщо не дрижать – глухі. Щоб вимовити губні, треба обов’язково стулювати губи, при вимові зубних кінець язика торкається зубів або ясен над самими зубами. А задньоротові, здається, творяться аж у гортані чи в глотці.

Кмітлива. А я з цих груп приголосних склала різні вислови, які запам’ятав: сонорні – Ми ВиНиЛи РіЙ; глухі - усе це кафе «Птах і чаша», губні - МаВПа БуФ»; зубні – де ти з’їси ці лини; шиплячі – ще їжджу, а щоб пригадати свистячі, треба шиплячі вимовити по дитячому: сце їздзу.

Допитлива. Та це ж просто! Запам’ятаю!

Лінгвістична мініатюра «У фотографа»

Чоловік. Добрий день!

Фотограф. Доброго дня. Заходьте, будь ласка.

Чоловік. Я хочу сфотографуватись. Тільки рот у мене дуже великий. Чи не можна на фотографії зробити його меншим?

Фотограф. Чому ж? Можна все. Коли я буду фотографувати, ви тихенько кажіть: «Ізюм, ізюм».

Ведучий. Сів чоловік і забув, що говорити. Раптом згадав і став говорити: «Киш-миш, киш-миш»!

Як ви думаєте, чи сподобалась йому фотографія?

Лінгвістична мініатюра «У ларинголога»

Ведучий. У пацієнта болить горло.

Пацієнт. Лікарю, лікарю, у мене болить горло, кашляю.

Лікар. Скажіть, будь ласка: «А-а-а!»

Ведучий. Чому саме звук а?

Лінгвістична мініатюра «У логопеда»

Хлопчик. Моя маленька сестричка не може вимовляти звук р. Вона говорить замість нього л. Лікарю, допоможіть.

Лікар. Скажи «риба». Підніми свій язичок до піднебіння. Провібріруй. Молодець!

Учитель. А зараз я вам представлю нашого мудреця – Мага лінгвістичних наук. Він пояснить мовні явища, про які щойно дізналися.

Маг. Шановні слухачі! Я дам вам лінгвістичне пояснення, представлених тут явищ.

Василь Васильович не був задоволений своєю фотографією, тому що не запам’ятав пораду фотографа. Слово ізюм зменшує ширину губ, бо звук у утворюється за допомогою губ. Коли вимовляється слово « киш-миш», то рот стає широким, оскільки звук и – неогублений.
Ларингологу и говоримо: «А-а», тому що при вимові цього звука язик не рухається, тобто він не заважає оглянути хворе горло.
Логопед пояснив дівчині, що їй потрібно слідкувати за своїм язиком і зупинити, щоб він не дійшов до зубів, а то вийде звук л. Треба підняти язик да піднебіння і зробити так, щоб він вібрірував. У такому випадку вийде звук р.

Лінгвістична мініатюра «М’який знак і шиплячі»

М’який знак. Я один в сім’ї такий, кажуть, надто я м’який. Хоч мовчун, та не дивак. У слові я не зайвий знак. Ой, я такий м’який, такий добрий, зі мною всім приємно і радісно. Буває стоїть приголосна така тверда і сердита, а варто мені стати поруч, як вона зразу й зм’якшується.

Шиплячі. Чиш-ши-ш, хвалько! М’який та добрий! Та ти навіть жодного звука не можеш передати. Ти всього-на-всього знак! (зневажливо) Ш-ш-ш-ш!

М’який знак. Краще не передавати жодного звука, ніж так шипіти, як оце ви! Злючки-колючки! (Обурено).

Маг. З того часу Ь ніколи більше не ставав після шиплячих.

Лінгвістична мініатюра «Глухі і Дзвінкі »

Давно – давно в королівстві Фонетики в чарівному палаці жили – були

приголосні звуки. Жили вони мирно і дружно.

Одного сонячного дня зібрались приголосні на прогулянку до лісу. Взяли

з собою на обід фісташки і піцу. Прийшли звуки на сонячну лісову галявину,

поклали торбинку з їжею під дерево та й почали гратися, співати, веселитися.

Ось і час обіду настав. Підійшли звуки до торбинки, щоб дістати їжу. Та

бачать - торбинка порожня, а під деревом сидять білочка і зайчик та доїдають

останні крихти піци і фісташок.

Глухі. Хочу фісташку і піцу. Які недобрі ці зайчик і білочка.

Дзвінкі. Які гарні звірятка.

Глухі. І справді гарні, але хочу фісташку і піцу!

Дзвінкі. Чи вам шкода їжі для звірят?

Глухі. Ні, зовсім не шкода, але речення “Хочу фісташку і піцу” наше

улюблене, бо в ньому є тільки приголосні глухі, і жодного дзвінкого

приголосного. Не вірите? Перевірте! ХОЧУ ФІСТАШКУ і ПІЦУ

Дія ІІ. Морфологія

Лінгвістична мініатюра «Колір і відтінок»

Королева Морфологія. Прикметник мав двох синів – колір і відтінок. Вони часто сперечалися.

Колір. Ти тільки мій відтінок, ти без мене нічого не вартий.

Відтінок. Он як! А який ти без мене. Од-но-ма-ніт-ний. а одноманітне, як відомо, швидко набридає. Я ж тобі надаю ніжності, яскравості, роблю тебе виразним і привабливим. Вслухайся, темно-червоний, сніжно-білий, ніжно-голубий.

Колір. Що твоя ніжність? Пхе.

Прикметник. Досить, досить сперечатися. Ви обоє для мене рідні, але щоб ви більше не сварилися, то я вас роз’єднаю рискою, але невеликою, бо все-таки брати повинні бути один від одного недалеко.

Королева Морфологія. З того часу прикметники, які означають відтінки кольорів пишуться через дефіс: блідо-рожевий, темно-зелений.

Королева Морфологія.

День стає на виднокрузі.

Гей, збирайтесь, любі друзі,

І для знань, й для відпочинку

Нумо вивчим цю лічилку

Раз іменник: котик, мишка,

Ручка, пензлик, зошит, книжка.

Два прикметник: білий, хмарний,

Синій, вправний, жовтий, гарний.

Дієслово три: сміятись,

Вчити, знати, бігти, гратись.

Далі йдем, скажу вам щиро,

Тож числівник – це чотири:

Вісім, десять, другий, п’ятий,

Шість, дванадцять, сім, дев’ятий.

П’ять займенник: весь, усякий,

Я, ти, він, ніхто, ніякий.

Шість прислівник: добре, близько,

Угорі, далеко, низько.

Сім прийменник: у навколо,

З-під, із-за, поміж, довкола.

Вісім – тут сполучник скаче:

А, але, хоч, щоб, як, наче.

Дев’ять частка: хай, чи, теж,

Ось, оце, лишень, егеж.

Десять вигук: дзень, ку-ку,

Гей, агов, кукуріку.

Хто лічилку буде знати,

Той розумний і завзятий.

Лінгвістична мініатюра «Частини мови»

Іменник. Ми сини і дочки Придніпров’я і Причорномор’я, Карпат і Волині. Кияни і полтавці, поліщуки і гуцули, буковинці і подоляни. Назви власні і загальні, міста і села, ріки і моря, зорі і планети, люди і тварини, предмети і явища. Ми чотири відміни і три групи: м’які тверді і мішані. Сміливістю славиться чоловічий рід, вабить красою жіночий і середній, вражають влучністю слова спільного роду. нам є чим пишатися. У всіх стилях, у кожному виді мовлення ми – основа. Сумлінно і професійно виконуємо роль усіх членів речення.

Прикметник. Які? Чиї? Хіба ви не знаєте? Споконвічні українські. Славні, горді і величні. Красиві, натхненні і мудрі, добрі й милосердні, роботящі і талановиті, яскраві й мальовничі, хоробрі і мужні, терплячі і витривалі. Ми якісні , відносні і присвійні. Повні і короткі, стягнені й нестягнені. Вірні іменникам, узгоджені з ними в роді, числі і відмінку. Багаті синонімікою, свідомі своєї функції – давати ознаку всьому сущому.

Числівник. Один, два, три, чотири. Нехай вам добро додається, горе віднімається. Щастя множиться, радість розділяється. Ми кількісні і порядкові, збірні і дробові. Прості, складні і складені. Одиниці, десятки, сотні, тисячі, мільйони, мільярди.

Займенник. Я! Ти! Він! Вона! Разом дружна ми сім’я. Небагато нас, але ми згуртовані: особові і зворотний, питальні і відносні, присвійні, означальні й вказівні, заперечні й неозначені. Завжди дисципліновані, готові прийти на допомогу, зайняти місце старшого брата – іменника, прикметника або числівника. Якщо треба – стати в тому ж роді, відмінку й числі; виконати роль члена речення чи зв’язати міцними узами два речення – головне і підрядне.

Дієслово. Борімось, працюймо, відпочиваймо. Кожен з нас – це рух, динаміка, праця, змагання, активна діяльність. Що робити? Що зробити? – у цих питаннях вічна готовність орати, сіяти, будувати, учитись, любити, дружити, веселитись. Форми особові й особливі. Час минулий, теперішній, майбутній; дійсного, умовного і наказового способу. Першої та другої дієвідміни. Скільки в нас енергії, завзяття, сили й оптимізму. Свідомі своєї синтаксичної функції в реченні. Живи! Цвіти! Мужай! – це побажання Рідній Мові від її вірних синів.

Прислівник. Тихо, спокійно. Ми усвідомлюємо, що молодші віком, що походимо здебільшого від інших частин мови. Залежні від дієслів у словосполученнях, повсякчас готові стати їм у пригоді, указати як (учитися), де (стояти), коли (прийти), з якою метою (трудитися). Завжди незмінні, в якій би мовній ситуації не перебували.

Прийменник і сполучник.( Говорять навипередки). Багато спільного у нас: і розміром невеликі, і лексичного значення не маємо, і членами речення не буваємо, і засобами зв’язку виступаємо. Але кожен з нас знає свою роль: (говорить прийменник) прийменники є посередниками між словами, зв’язуючи їх у словосполучення, де головне слово керує залежним; сполучники (говорить сполучник) єднають рівноправних, однорідних або зв’язують прості речення у складні синтаксичні конструкції. (Говорять навипередки) Честь і слава нам, вірним помічникам і скромним трудівникам Рідної Мови.

Частка. Тримаємося з гідністю. Цієї самоповаги нам надає, незважаючи на маленький розмір, здатність впливати на зміст речення, надавати йому бажаного відтінку. Ми можемо змусити дієслово перейти в інший спосіб, заперечити сказане або, навпаки, ствердити, підсилити, уточнити, виділити. Недарма ж бо ми називаємось: формотворчі, заперечні, модальні.

Вигук. Ми галасливі, емоційні. Більшість з нас складається з одного-двох звуків. Але скільки емоцій! Тут і радісне збудження, і захоплення, і жаль, і гнів, і обурення, тут спонукання і жах, біль поразки і торжество перемоги. Хоч маленькі і галасливі, проте чи не найдавніші слова в мові! Ми не самостійні і не службові. Ми особливі. Ми – це сплески почуттів, ми – це слова речення. Тут Ох! і Ах! Ой! і Йой! Соб! і Цабе! Ку-ку-рі-ку! і Мяу!

Королева Морфологія. Дякую ! Дякую! Ви дійсно чудові і неповторні. Без вас я не уявляю свого життя.

Дія ІІІ. Синтаксис і Пунктуація

Давайте завітаємо ще в один таємничий куточок мови, де живе добрий король Синтаксис і розсудлива королева Пунктуація.

Король Синтаксис.

Я поважний і статичний.

Володінь чимало є

Запозичень недоречних

Не тримаю – все своє:

Слів сполуки невеличкі,

Речень всяких дружній ряд,

Тексти строчі й поетичні –

Гарний синтаксичний сад.

Королева Пунктуація.

Хто і що б там не казав,

Цей ось вигнувся дугою.

А ось оцей – мов струнко став.

Цей слід кігтиків котячих,

Цей як макове зерно,

А що разом все це значить?

Розгадайте, що воно?

(Виходять, сперечаючись, Розділові знаки).

Знак питання. (поважно)подивіться, я зовсім як гачок. Я після речення стою. Я головний. Хто? ЩО? ЯКИЙ? ДЕ? ЯК? Без мене, без питань люди не можуть розмовляти. Отже, головний тут я.

Знак оклику. (хвалькувато) ось погляньте ви на мене. Стрункий, як спис. Я спонукаю всіх до поклику, а звуть мене Знак Оклику. Це я головний! Це я дарую радість навкруги!

Крапка. (тихо) я маленька, я дрібненька, мов мачинка. Боротись з вами мені не під силу, але мову людини при читанні враз спиню. Тому, панове, годі сперечатись. Я – сильніша тут.

Кома. (зневажливо) Подумаєш принцеса! Я теж не менш важлива. Лиш я дозволю паузу у реченні, лише відокремити можу, нікого не посварю.

Двокрапка. (схвильовано) а без мене, а без мене не може обійтись сама королева Пунктуація. Я дуже потрібна мові.

Лапки. (зухвало) Теж мені «ділки»! Не менш корисні в мові ми. сперечатися ми не вміємо, але спробуйте без нас пряму мову записати. Слабо! Ото ж бо!

Королева Пунктуація. Любі мої! Усі ви для мене важливі і значимі. Знайте: без вас людині не обійтись. Лиш треба знати, де можна вас вживати.

(Розділові знаки беруться за руки)

Разом. Вивчайте, бережіть, не губіть ви нас!

Закриття театру

Ведучий. Шановні друзі! Сьогодні ви мали унікальну можливість побувати у театрі лінгвістичних мініатюр, відкрити для себе таємниці рідної мови, познайомитися із її мешканцями.

Вчитель. Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,

а також, витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов'їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

Маг. Учи, дитино, рідну мову,

Гордися нею і плекай.

А зрадити голубоньку чудову —

Ніколи про таке й не знай.

Виходить Мова в українському одязі з калиною і квітами в руках.

Мова. Я ваша мова, діти, рідна мова

З роси, й води, з квіток і джерела.

Така, як зірка ніжна світанкова,

На цій святій землі завжди жила!

Саме земля мене таку зростила.

Чарівну, мудру, світлу, осяйну

Дала мені могутні дивокрила,

Вдягла в слова, як у квітки весну

І хоч мене хотіли розтоптати,

Та я жива, і я до вас прийшла,

Щоб вас до зір далеких піднімати.

І до сердець не допустити зла.

Щоб гордо йшли по світу українці

Й несли усім своїх сердець тепло.

За руки взявшись, а не поодинці,

Щоб людство в мирі й радості жило.

Я ваша мова, діти, рідна мова!

І поки я жива – народ живе.

Із глибини віків несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб діти патріотами зростали,

Любили край свій рідний й берегли.

Щоб ви усі на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

Учитель. Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.