Сценарій творчого звіту за проектом «Моя земля, моя краса»

Сценарій творчого звіту за проектом «Моя земля, моя краса»

Мета:  розкрити красу природи за допомогою поетичного слова музики, живопису; формувати навички виразного читання, вміння сприймати і відчувати в емоційний зміст слова музики, картин; розвивати фантазію, спостережливість; виховувати любов до природи, до рідного краю, до прекрасного.

Обладнання: ноутбук, проектор, екран, музичне оформлення, презентація, дитячі малюнки, картини художників А. Куїнджи , І.Шишкіна, І.Айвазовського.

Форма заходу: літературна вітальня.

Хід заходу

Вступ

Слово вчителя.

Слайд з надписом теми «Моя Земля –моя краса».

1й учень:

Скільки б років не було Землі, вона завжди прекрасна. Природу ніколи не застати зненацька. Теплого весняного ранку вона чарує ніжними ароматами квітів. В літню спеку разом з нами мліє під променями палючого сонця. Восени — дарує парчеві вбрання деревам і сипле до ніг золото. А взимку мирно спить під сріблястою шубкою снігу, сопучи високими кронами в глухому лісі.

 Краса природних явищ завжди надихала письменників і поетів, художників і композиторів. Їх музика, картини, вірші про природу – яскраве тому підтвердження.

Краса природи — справжнє диво.

Все неповторне і живе.

Де не поглянь, скрізь так красиво:

По небу сонечко пливе,

Навколо височіють гори,

Між горами дзюрчить вода.

А ліс зелений, наче море,

І всюди казка ожива!

(Надія Красоткіна)

Слайд «Картина природи».

2й учень :

Слайд з портретом П.Г.Тичини.

 Відомий український поет П. Г. Тичина - співець української природи. Поезія Павла Тичини багатогранна і дуже музична. Перші його вірші були присвячені переважно двом темам: природі та коханню. З ніжністю він пише про природу рідного краю. Ту радість, яку дає поетові польовий колосок чи лісова квітка, можете відчути і ви, познайомившись з віршами Тичини, в яких він описує природу. Кожне слово ніби вимальоване поетом. Здається, ніби він бере на пензлик то казково-осінню фарбу, то сонячно-весняну, то небесно-блакитну.  Дуже багато віршів цієї збірки присвячені темі природи - «Гаї шумлять», «Арфами,арфами», «Десь надходила весна», «Там тополі у полі», «Ой не крийся, природо...», «Квітчастий луг...» та багато інших.

Квітчастий луг і дощик золотий.

А в далині, мов акварелі, —

Примружились гаї, замислились оселі...

І слухає мій сум природа. Люба. Щира.

Крізь плач, крізь сміх.

Вона сама — царівна мила —

Не раз свій смуток хоронила

В самій собі, в піснях своїх.

Гаї шумлять

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Гей, дзвін гуде —

Із далеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

Мов ластівку.

Я йду. Іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

Голублячий.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото  — поколото,

Горить-тремтить ріка,

Як музика.

(Павло Тичина)

3й учень:

 Віршами про осінь Ліни Костенко можна лише захоплюватись. Адже її поезія, в якій Костенко розкриває всю красу осені сповнена любові до природи. Ліна Костенко - одна із тих митців, для яких тема природи завжди на чільному місці. Поетеса у своїх поезіях  - жриця осені. Осінні пейзажі у її віршах позначені дивовижною красою і магнетизмом. Ліна Костенко здатна особливо глибоко сприймати природу, розуміти її:

Мене ізмалку люблять всі дерева...

Я їх люблю, я знаю їхню мову...

Вона вміє відчувати свою єдність з природою, навіть якось розчинятись в ній. Про це говорять такі рядки:

Я дерево, я сніг я все що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність

У збірці своїх творів Ліна Костенко виділила окремий розділ - "Осінні карнавали". Кожний твір із розділу - поетичний шедевр. Поетеса показує нам Осінь різною- то романтичною "ой осінь, осінь барви чудотворні", то пізньою, коли "од холоду в ногах посиніли дуби", то як "осіння піротехніка - тумани".

Ліна Костенко не здатна спокійно говорити про осінь, вона постійно схвильована, переживає як пСоет, якому дано бачити природу як дивосвіт. Кожний твір, присвячений осені, має своє  вирішення. Витонченими шедеврам поетичного мистецтва є поезія:

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна!

Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

Цю поезію не тільки треба слухати, а й вслухатися в текст, який має якусь силу магічності, доброго чаклунства. Тебе зачаровує красою сонячного осіннього дня, коли чисте небо сповнене синявою. А потім іде вітання осені "Осанна!", але вже відчутний сум ("Осанна осені, о сум!")

А там і "айстри горілиць зайшлися болем" вражені першими осінніми морозами. А там і "... килим, витканий із птиць летить над полем". Птахи відлітають в теплі краї, осінь гонить. А "коник плаче серед трав - нема мелодій". Поетеса буквально чаклує словом, створюючи "осінній" настрій, де є якась таємниця.

А тепер пропоную почитати вірші із "Осінніх карнавалів"

4й учень: 

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Тих відлітань сюїта голуба...

Натягне дощ свої осінні струни,

торкне ті струни пальчиком верба,

Сумна арфістко — рученьки вербові! -

по самі плечі вкутана в туман.

Зіграй мені мелодію любові,

ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.

Зіграй усе, що я тебе прошу.

Я не скрипковий ключ, а журавлиний

тобі над полем в небі напишу.

Самі на себе дивляться ліси,

розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан

то там торкнув їх пензликом, то там.

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.

5й учень:

Любий друже! Пам'ятай: людина — тільки частинка природи. Величезне щастя — зустрічати світанки і заходи сонця, милуватися неповторними митями кожної пори року. Наше покликання — жити в гармонії з природою. Навчившись цінувати красу навколо нас, ми зможемо не тільки продовжити життя людства на Землі, але й зробити його прекраснішим.