ВІДДІЛ ОСВІТИ, СІМ’Ї, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ГУСЯТИНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів села Личківці

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій «Відлуння кривавих стежок Афганістану»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Храплива Алла Петрівна

 педагог - організатор

                                                          загальноосвітньої  школи  І-ІІІ ступенів

                                                          села Личківці Гусятинського району

 

     Мета заходу: ознайомити учнів зі сторінками минулого України; формувати ціннісне ставлення до держави та суспільства; розширити знання учнів про історичні події афганської війни . Формувати соціально - активну та зрілу особистість, громадянина - патріота держави. Виховувати повагу  до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії;  патріотичні почуття та шану до тих, хто ціною власного життя здобував незалежність інших народів.

Обладнання: аудіо записи пісень, презентація, відеофільм, виставка літератури

       

                         ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

               

                  ( Звучить повільна мелодія)

 

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини…

Та найкраща завжди - Батьківщина.

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Будуть ті, що у рідному краї,

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна

Дорога нам усім – Україна

 

Пісня « Рідний край»

 

Батьківщино, Вітчизно, країно моя!

Де б в житті я не був .

Ти завжди біля мене, зі мною.

Ти – це сонце барвисте, це – ліс, це поля.

Я пишаюсь твоєю красою!

Ти – вишневий садок,

Біля хати червона калина.

Ти – це спів солов’я навесні у гаю.

Ти – це пам’ять віків, Батьківщино моя!

 

Дівчина. Я –українка. Й цим пишаюсь.

                Я родилася і зросла на українській землі…

                Я закохана в край, де здіймаються гори,

                Де ранкові тумани зникають в імлі.

 

Хлопець . Я- українець ! Й цим я горджуся,

                  Що вкраїнською мовою Бога величаю,

                  Що вкраїнською мовою завжди розмовляю,

                  Й її красу величаю.

 

 Пісня « На нашій Україні»

 

Дівчина .   Україна – Богом дана для нас.

                   Вона берегиня завжди, повсякчас.

 

 Хлопець . Україна – це кожна наша родина,

                   Зігріта любов’ю дочки і сина.

 

 ( заходять мати і син)

 

Мати . У які світи тебе, сину, не поведе життя, пам’ятай: найдорожче в

              ньому твоя Батьківщина, земля, на якій ти народився.

 

Мати .  Можна все на світі вибирати, сину,

             Вибрати не можна тільки Батьківщину,

             Можна вибрать друга і по духу брата,

             Та не можна рідну матір вибирати.

 

(Простягає сину вишитий рушник)

Візьми на щастя . Він тебе завжди поверне до отчого дому.

        

Пісня «Мамина порада»

 

Юнак . Я буду пам’ятати, мамо, бо Україна і світ наді мною стоять.

             Вони в серці моєму безмежно дзвенять.

             Без Вкраїни мені не являється Світ,

             А без Світу для мене немає Вкраїни.

 

Мати .   Швидко пролетять шкільні роки,

               Колись захочеш їх зібрати по шляхах широких, але не

               збереш , бо немає вороття в минуле. Кожний прожитий      

               день рахуй добрими справами.

 

Мати .   Дорогий синку! Тобі ще рости і рости.

              Ти будеш дізнаватися про долю України,

              Будеш мріяти про майбутнє її,

              І дізнаєшся про трагічні сторінки нашого народу.

 

Пісня «Буде Україна на землі»

 

Хлопець. Славна наша Україна героїчними сторінками своєї історії,  

                мужністю її людей.

 

Дівчина . Протягом багатьох років нас намагалися зробити людьми без роду і   

                 племені, а сьогодні наше прагнення знати своє героїчне минуле.

 

( діти вдягають терновий вінок на голову «України»)

 

 

Хлопець .Україно! Про тебе сиві кобзарі співали, що ти обездолена чайка,

                 що вивела діток на битій дорозі.

 

Дівчина . Україно, на твоїх битих шляхах шукали долю твої волелюбні діти.

 

Хлопець . Невпинний час страждань, людського болю нам відраховував і  

                  днини і години .

                  Вінець терновий, оповивши волю,

                  Лежав і на чолі й на серці України.

 

Дівчина . Цей вінець стільки зла накоїв,

                 Історію спотворив нанівець.

                 Він нашу пам’ять у могилі заспокоїв,

                 Безславний пророкуючи кінець.

 

Україна. Я – Україна, я – страдниця – мати,

                 Яка споконвіку була у ярмі

                 Турецькім, російськім…

                 Та всіх не назвати,

                 Бо зайди є різні, а муки одні.

                 Не тільки чужинці мене шматували,

                 Були і свої в нас жорстокі тирани.

                 Вони видавали укази й закони,

                 Тому і загинуло всіх вас мільйони.

 

Вед. Український народ протягом своєї багатовікової історії зазнав багато  

           втрат.

           Лише у ХХ столітті ми пережили такі трагічні події, як революції,  

           війни, голодні роки, репресії, участь у війнах на території інших  

           держав.

 

Вед . Дедалі більше віддалюють нас роки від цих подій. Та забути про них ми

         не маємо права. Наша молодь повинна знати про те, що пережив наш

         народ. Знати і не допустити такого у майбутньому.

 

Вед . Злетіть у думці над Україною й зримо побачите, жахаючись, що вона,

          як жодна інша земля, густо всіяна могилами, відомими – такими, що їх  

          трепетно оберігають, забутими, що проросли бур’яном на сільських

          цвинтарях.

 

Вед. Поглядом окину

        Землю мою сиву,

        Кров’ю рясно злиту,

        Всіяну кістьми.

        Горбики – могили,

        Обеліски – стели…

        Мамо рідна, нене!  

        Там твої сини.

        Пальчики – мізинчики –

        Їх не полічити,

        Не загамувати

        Ріки сліз за ними.

        Чорнобриві й – русі-

        Їм би тільки жити!

        Та смертельна хватка

        В клятої війни.

 

Вед. Вони вмирали за Батьківщину у смертельному вирі боїв. У

        партизанських нерівних сутичках із карателями, у катівнях гестапо, у

        рідних хатах охоплених вогнем, у ріках і морях, їх привозили у

        цинкових трунах з Афганістану. Ми не все знаємо про них. Ще не всіх

        названо поіменно.

 

Вед. У вигнанні дні течуть, як сльози,

         Думки у вигнанні сплять як мертві.

         Солодкі спогади сичать як змії,

         Душа ридає, як дитина.

 

      (Чути дзвін)

Вед. Люди світу! На хвилину встаньте.

        Слухайте , гудуть зі всіх сторін,

        Але це не звуки Бухенвальду,

        Це Афганістану чути дзвін.

 

        Афганістан … Серце болить,

        Падає сонце, гасне блакить,

        Гинуть сини, стогін і зойк,

        Афганістан сльози і кров.

 

        Афганістан – втрати і жах,

        Мертвих несуть з гір на руках,

        Як метеор «Чорний тюльпан»,

        Смертний туман – Афганістан.

 

        Відео «Ростили матері синів»

 

 Вед. Хоч рік мине, хоч років десять,

           Хоч півстоліття, півжиття…

           Хіба у пам’яті зітреться

           Колись трагедія оця?

           І як це горе розказати?

           Знайти біди причину?

           Хіба забуде мати

         «Афганця»- сина , що загинув?

         Не поверне ніщо дитини:

         Ні пісні сум, ні плач душі!

         Лиш серце рветься на частини

         І розлітається душа!

 

  Вед. Не раз доводилось чути, що Афганістан – незагоєна рана,

           І не варто ворушити минуле. Але, можливо, через те і  

           розповсюджуються злочини у війнах, що ми намагаємось швидше  

           забути про те, чого згадувати не хочеться.

 

 Вед. А на війні – як на війні:

         Там піт і кров, і пісня поряд.

         Роками там здаються дні,

         А все життя – миттєвий спогад…

 

Вед. Не одним сивим пасмом закосичена дата – 15 лютого. День, коли в

         далекому 1989 році закінчилася для народів колишнього Радянського  

         Союзу десятирічна кривавиця війни в Афганістані.

 

Вед. Ця війна лише на Україні обернула в сиріт 711 дітей,  505 жінок

         залишилося вдовами. Писати про це важко, але говорити треба, щоб

         більше ніколи не повторилось такої трагедії з нашим народом.

 

Вед. Не одному поколінню юнаків довелося потрапити на цю війну,

         прийняти на себе горе і страждання, зустрітися з смертю.

 

Вед. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни- прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

 

Пісня «Журавлята»

 

 Вед. За 9 років і півтора місяця ( з 25грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року) в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників і службовців. За цей час було вбито, померло від ран, загинуло в різних катастрофах і нещасних випадках, пропало безвісти, не повернулося з полону 14 тисяч 453 чоловік, 35 тисяч було поранено.

 

Вед. В Афганістані загинуло 3 280 українців. 12 тисяч залишилося інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами, 86 українських юнаків – у полоні, більшість яких за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти.

 

Вед. Оце і є ота війна.

        І дай вам Бог на ній не бути.

        Оце і є моя вина

        Моя задавлена спокута.

 

Вед. Багатьом юнакам вже ніколи не повернутися до рідної  хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні рідної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто розлетиться на прах, пошматований на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри.

 

Пісня «Мальви»

 

Вед. Хто ж відповість?

        Як захлинався бій останній

        І ущухав вогонь атак,

        Упав юнак в Афганістані -

        Двадцятирічний мій земляк.

       

    Вед. Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану. Чи мало літ минуло з того часу, як вивели з  Афганістану війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, дружини та діти своїх чоловіків та батьків.

 

Вед. 49 могил  з’явилося за ці роки на кладовищах Тернопільщини, дві могили на території Гусятинщини, один пропав безвісти.

 

Вед. Страшно гірко, коли помирає людина… Та ще страшніше і гіркіше, коли батьки переживають своїх дітей.

 

Вед. «Груз двісті» завтра привезуть з Афгану,- читає похоронку вся рідня-

   Ворожий снайпер завдав смертельну рану синові вашому і ще отого дня.

 

Вед. В кутку матуся долю проклинає,

        А батьків голос на хвилину стих:

        Невже синочка нашого не має?

        Невже його нема серед живих!

 

 Вед. Уже 32 роки чекає родина Івана Гуцала з Хоросткова. Де ж синочок подівся мій?

        Разом із ним ріка забрала одинадцять солдатів. Шансів на те, що вони вижили, погодьтеся, надто мало. Це трапилося 8 червня 1980 року. Однак поки тіла не найдені, їх вважають безвісти пропавшими.

 

 Вед. Зростав хлопчина у селі,

          У материнськім теплім щасті.

           І ніженьки його малі

           Топтали землю в синім рясті.

           Як і ровесники його усі,

           До рідної ходив він школи

           І дивувавсь земній красі!

           Любив колгоспне щедре поле.

 

   Цей вірш написано про нашого земляка – жителя села Раштовець Василя Кильбу, який загинув 6 березня 1981 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

 

Вед. Уже струмки течуть,

         Й весна така чудова й рання,

         Учора прилетіли журавлі.

         Таке врочисте вийшло поховання…

         Школярики стояли й вчителі,

         А голос мами став кричати на весь світ.

         Кого клясти? Кого назвати винним ?

         І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

         На хрест сусідній похилився тато,

         Похнюпилися братик і сестричка-

         В селі ховали воїна, солдата,

         У мирному вкраїнському селі.

 

  Вед. «Пишіть про себе, про Андрія, Олега, як живете, як там наша господарка, і взагалі, більше пишіть про Копичинці: за весь час так багато набралося… Поцілуйте татка і братиків…»

 

Цей лист написав Богдан Дудик 15 травня 1987 року. А вже 24 серпня, внаслідок нещасного випадку загинув.

Вед. Роки ідуть, а тебе все немає,

         Лиш твій образ у серці горить,

         Вже не прийдеш ніколи, я знаю,

         Мою душу зболілу зігріть.

 

         Сину рідний! Радість і печаль,

         Я тобі гукну на світ весь в даль-

         Без твого тепла так тяжко мені жить,

         Тільки б ти міг серденько зігріть.

 

  Вед. 32 могили з`явилось на території Гусятинщини у мирний час.

 

Відео «Журавлі»

Вед. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто ще ніколи не рахував, скільки років довелося б мовчати нам, пом’янувши кожного вбитого.

      Помовчимо хоч хвилину «За всіх, хто сьогодні міг бути з нами, хто своїм молодим життям і кров’ю виконав свій священний обов’язок в Афганістані.

     (хвилина мовчання)

 

Вед. Посивіли завчасно хлопці - афганці, ще й донині йдуть вони у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатися до тих чорних сторін у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

 

Пісня «Дорога додому»

 

 Вед. Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

 

Відео «В Афгані часто снились вишні»

 

Вед.  Дочекалась мати сина, повернувся з війська.

         Гімнастерка, шинельна, виправка армійська.

         Зустрічала вся родина, щедро частувала

          Голуба і мирна днина за вікном стояла.

          До світанку вартувала його сон глибокий

          Думка думку обганяла, душу пік неспокій...,

          А за вікнами калина сяяла з туману

          Дочекалась мати сина із Афганістану.

 

Вед.  Хоч яка тобі випала із доріг,

          Хоч якими ти ішов шляхами,

          Та через терни горя і зневір

          Ти повернувсь до мами.

           Ці  теплі руки і вуста,

           Що так з дитинства зігрівали

           Це ніжне серце, ніби птах,

           Завжди з тобою мандрувало.

           Спіши до неї крізь літа.

           Шануй, люби, не дай тужити,

           Бо лиш вона і рідна, і свята,

           З тобою вічно буде жити.

 

Пісня «Смерекова хата»

 

Вед.   У цій війні брали участь і наші хлопці – односельчани: Перун Микола   

           Андрійович, Каштан Антон Зіновійович, Храпливий Михайло

           Михайлович.

           Сьогодні вони у нас в гостях.

           Просимо вас до слова-------------------------------

 

  В дарунок прийміть від нас цю пісню «Лелеченьки»

 

Вед. О, Україно ніжно пригорни

         Усіх своїх синів,як мати,

         Щоб ми уже не бачили війни,

         Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

Вед. Кожен день, кожен час пам’ятайте,

        Скільки жертв нам війна принесла.

        Все, що можна для миру віддайте!

         Збережіть для нащадків життя!

 

Вед. Хай буде все що має бути :

         І тихі радощі життя,

         Калини цвіт і вишень біле диво,

         І мирних ранків сонячність щаслива,

         І наша вдячність нескінчена.

 

         Пісня «Свіча»

 

Вед. Прихилюсь до поля з золотим колоссям,

         Прошепчу молитву, знанну з давнини:

         Від стихій помилуй,- тебе люди просять,

         Від кровавих боєнь, Боже, борони!

         Дай здоров’я й силу, і достаток в хаті,

         Щоб була щаслива рідна сторона.

         Хай забудуть люди жахи-лихоліття-

         Просимо уклінно, Боже, поможи!