Сценарій виховної години "Немає переводу добрим звичаям народу"

 

Сценарій виховної години

 «Немає переводу добрим звичаям народу»

 

Виконала викладач економічних дисциплін

 ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

  «НЕМІШАЇВСЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЛЕДЖ»

Цах Людмила Миколаївна

 

 

Мета проведення виховного заняття :

 

- поглибити роботу з молоддю з народознавства, пригадати основні українські народні традиції, виховувати в них естетичні смаки, почуття поваги до свого народу, своєї країни, її минулого, виховувати бережливе ставлення до культури свого народу.

-  відродження національної свідомості студентів, шанобливе ставлення до звичаїв свого народу, його доброти і мудрості , глибини моральних цінностей, його радощів і журби, справи своїх батьків

 

Облаштування аудиторії:

Приміщення , де проходить заняття, святково прикрашений рушниками  різних районів України. Оформлено виставку- вишивані сорочки, рушники, обереги. Стіл застелений вишиваною скатертиною, на ньому – коровай на вишитому рушникові .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій  заходу

Ведучий:

Шановні гості, юнаки та дівчата! Запрошуємо всіх поринути в минувшину нашого краю. Усі ми добре знаємо, що традиції і звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в історичному минулому. В усіх народів світу існує повір'я , що той , хто забув звичаї батьків карається людьми і Богом. І ця людина блукає світом, ніде не може знайти собі притулку. Відродження культурної пам'яті народу - завдання всіх нас українців. Без такої пам'яті немає майбутнього. Під час сьогоднішньої зустрічі ми з вами маємо пригадати вже знайомі традиції і звичаї, дізнатися щось нове. Отже, ми починаємо подорож духовними надбаннями нашого народу.

 

Український рушник

 

Ведучий 1: Український рушник - символ, оберіг народу України. Рушник супроводжує людину все життя. Традиційно з рушником зустрічали дорогих гостей , вітали появу дитини в родині, його дарували старостам і зустрічали молодих після вінчання, з ним збирали в дорогу чоловіків і синів, проводжали людину в останню путь. Двічі на рік прикрашали рушниками помешкання - на Різдво і Паску.

Ведуча 2:.Рушник на стіні, давній наш звичай. Не було, здається, жодної оселі на Україні , котрої не прикрашали б рушниками. Чи то була убога хата вдови, чи то багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні, чи курна хата поліщука – в них палахкотіли різнобарвними кольорами рушники, привітнішими і веселішими робили житло. Ніщо не характеризувало жіночу вправність , працьовитість , майстерність, як рушник, обличчя оселі, господині та її дочок. “ хата без рушників, що родина без дітей”, - казали в народі.

Ведучий 3: У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією. Українські поети і письменники не раз оспівували цей витвір мистецтва у своїх творах

 Ведучий 4:

Розвісила дружина рушники.

Хоч каже дехто: “ вже виходять з моди”,

Та чую я, як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

 

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить –

Розказує про України долю.

 

Розвісила дружина рушники,

Запахли в хаті трави, сонце, квіти.

І почали поля, ліси, струмки

Та вся земля зі мною говорити.           ( Іван Гончар )

Ведучий 5:

      Гарно оздоблений рушник  висів біля порогу на кілочку в кожній сільській хатині, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, яку ставили під образами на покутті, з ним ходили доїти корову.

Ведучий 6:

      У різних районах України рушник називали по – різному, залежно від його призначення: рушник для витирання рук і обличчя – утирачем, для посуду, стола і лави – стирач або стирок, для пов’язування сватів – плечовий, плечовик... Гордість кожної родини були божники.

Відповідно до призначення рушники різнились і технікою виконання. Утирачі і стирники найчастіше ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечові – із тонкого, гарно вибіленого полотна.

Цікава деталь: коли засновували снівниці обрядових та весільних рушників , чоловікам забороняли заходити до хати. Жінки починали ткати рушники тільки в середу, п’ятниці або в суботу – у так звані жіночі дні.

Ведучий 7:

      Перший витканий рушник призначали для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку, брали кухлик із водою і люб’язно пропонували свої послуги. Про рушник – утирач в народній пісні:

Вода в відеречку, -

                                                  Братіку, вмийся,

 Рушник на кілочку,

                                                  Братіку, втрися.

Ведучий 8:

Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником, збереглося в весільному церемоніалі. Їх подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов’язували молодих, прикрашали гільце на дівич – вечорі, на рушничок ставали.

Ведучий 7:

За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушник. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими осінніми та зимовими вечорами дівчата мережали узори. Кожна намагалася вигаптувати свій , чимось не схожий на інші. Від того, якими вони виходили, скільки встигла вишити рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу.  Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління, ставали родовідними.

Ведучий 6:

У кожній родині, коли підростала дівчинка, скриня мала повнитися рушниками , їх дбайливо оберігали. Гостям і сусідам показували придане, виготовлене  “Дівчиною на виданні”. Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про доньку “ із золотими руками”. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла,

По тихому Дунаю білила,

На сухому бережку сушила...

 

Ведучий 2:

Найпершою ознакою коли приходили свати, було “ давати рушники”. Якщо дівчина чи  її батьки бажали того -  вони пов’язували сватів і молодого рушниками.

“ Ой ти мати, пораднице в хаті,

порадь мені, що людям сказати?

А чи мені рушники давати,

А чи мені іншого чекати?

Вважалося за велику образу, якщо дівчина ,  пов’язавши рушниками сватів, опісля відмовлялась від шлюбу, чи навпаки – “ взявши рушники” хлопець розривав заручини. Дати рушники традиційно означало готуватися до весілля.

Ведучий 3:

У процесі обряду ці вироби також виконували свій ритуальний символ – ними обдаровували родину молодого, перев’язували боярів, заквітчували весільне гільце.

Ведучий 4:

       Кульмінацією весілля , власне закріпленням шлюбу було “ Стати на рушник”. Пам’ятаєте відому пісню: “ ой хто ж теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане...” Цей поетичний обряд широко оспівували у народних піснях.

Ведучий 5:

      І зараз у ЗАГСІ утворюють весільні ворота з рушників, молоді стають на рушник.

Йо стелися , рушничку, стелися,

Щоб тобі дві долі зійшлися.

А ви, молодята, станьте на рушник,

Щоб прожили разом довгий вік.

Ведучий 6:

       А гляньте , яке гарне мереживо на кожному рушникові. Це теж ручна робота, того, хто рушник ткав, чи вишивав. Такі рушники мають свою історію і долю, за ними стоїть чиєсь життя, пісні, сподівання. Але  забуваються звичаї. Зараз купованими рушниками і дружок пов’язують і на панахиді користуються. А в давнину для траурних подій спеціальні рушники ткали – вузькі, довгі, зі строгими смужками. На них труну опускали, їх і на хресті пов’язували.

Ведучий 7:

       Багато було обрядових рушників, на всі випадки довгого людського життя. При зведенні житла рушниками застеляли підвалини, рушниками піднімали сволоки, потім рушники дарували майстрам. Коли вже стіни були зведені, вгорі в кутку вішали ікону, а на ній рушник.

Ведучий 8:

Не обходилось без рушників і на хліборобських обрядах. У перший день огляду озими йшли на поле  гуртом або цілим родом. Попереду – батько з хлібом – сіллю на рушнику, мати несла в кошику різне частування. На зеленому полі стелили рушник, викладали на нього їжу, пригощалися. Обряд закінчувався дівочим хороводом, обрядовими піснями. Так робили і в перший день оранки, сівби і жнив.

Ведучий 1:

Рушники бувають вишивані і ткані. Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності за формою, кольоровою гамою.

У вишиваних рушниках Київщини, Полтавщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок, розташований вертикально, який має вигляд вазона – так званого дерева життя. Часто під візерунком була горизонтальна смуга вздовж краю тканини.

На Поділлі були традиційні геометричні малюнки або геометризовані малюнки пташок, тварин.

А от Волинські рушники оздоблювались однією горизонтальною смугою геометричного орнаменту.

Ведучий 2: Кожен район мав і свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві, барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти  червоного, чорного та синього кольорів. А от для корінного Полісся здебільшого характерний червоний та чорний кольори.

 Ведучий 3: Чому саме на Поліссі переважає  чорний колір? Історія розповідає: Саме тут в 945 році відбулося перше в Київській Русі антифеодальне повстання. Був даний рішучий бій дружинникам князя Ігоря, які стягували непосильну данину, а самого князя розірвали навпіл на

пригнутих березах. Через рік, в 946 році дружина Ігоря Ольга зібрала військо, захопила місто жорстоко розправилася з його жителями – Коростень був повністю спалений, всіх чоловіків перебито, а підлітків і юнаків забрано в полон. На кілька століть перестала існувати колись могутня древлянська столиця. Саме тому, вона мала на рушниках символізувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями – упродовж століть вишивка древлянок мала чорний колір з додатком незначних червоних відтінків.

Як тут не згадати поетичний образ з відомої пісні на слова Дмитра Павличка:

“ два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов. А чорне – то журба”. (Пісня про рушник на слова Павличка)

Ведучий 4:

       Мистецтво виготовлення рушників, як бачимо, досить давнє на Україні. Воно широко відоме ще за часів Київської русі. Ця традиція постійно розвивалась, удосконалювалась, набирала релігійних ознак. Нині українська вишивка експонується в США, Канаді, Франції, Німеччині...

Ведучий 5:            Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую6 гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...                   

( Ірина Михайлівська)

Ведучий 6: Наш український рушник пройшов крізь віки , він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завше сусідить у нашій хаті як ознака великої любові й незрадливості.

 

Калина – символ безсмертя

 

Ведучий 2: Із давніх-давен існує і такий звичай: біля щойно зведеної оселі на примітному місці в першу чергу висаджували калину, бо вона - це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя рідної хати, отчого краю. Як символ, увійшло це дерево і в християнські вірування.

Ведучий 3: Я хочу розповісти легенду про калину і звідки взявся цей символ (калиновий кущ) на нашій українській землі. Колись дуже давно на нашу Батьківщину нападали кочівники-загарбники - турки й татари. Вони спалювали села, вбивали старих і малих, а молодих хлопців і дівчат брали у полон. Але одного разу дуже тяжко захворів турецький султан. Ніхто не міг його вилікувати. А в неволі, у Туреччині була українська дівчина Калина, якій приснився сон, що вона може вилікувати султана червоними ягодами з куща. Дівчину привели до султана. Вона взялася лікувати його, натомість він пообіцяв звільнити багатьох хлопців і дівчат з полону. Калина швидко вилікувала султана чарівними ягодами. Він виконав свою обіцянку і відпустив на волю молодих українців. Наш народ був вдячний Калині і на її честь назвав кущ із червоними ягодами - калиною.

 

Хустина на щастя

 

Ведучий 4: Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустку. Хустка -  перша ознака одягу заміжньої жінки . Широко розповсюджена по всій Україні. Багато чудових традицій і обрядів було пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована на коліщатах скриня мала повниться хустками, їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:

Я не панна, я-господиня ,

У мене хусток повна скриня !

Ведучий 5: Українські хустки бувають різного кольору , з різними візерунками. Вишивалися хустки золотою, шовковою та срібною нитками. Це було дуже гарно! А як багато існує способів пов'язування хустки. А ви їх знаєте? Давайте перевіримо!

(Оголошується конкурс на краще пов’язування хустки)

Вітаю учасників конкурсу. Отже, хустина пройшла крізь віки і нині вона незамінний предмет нашого побуту, традицій, ритуалів.

Дай мені, мамо, хустину на щастя,

Хай буде на згадку вона,

Щоб не була поміж нами далека,

Навіть чужа сторона!

Рости, рости, коса, до пояса!

 

Коса – дівоча краса

 

Ведучий 6: Гарним звичаєм в Україні була і дівоча коса. Вона була своєрідною візиткою охайності. В усіх родинах існував непорушний звичай – піднявшись ранком, дівчина мусила насамперед „навести лад" - розчесати волосся і заплести косу. За давнім звичаєм збезчещеній дівчині прилюдно відтинали косу. Раніше дівчатка до 7 років носили розпущені коси і тільки злегка притримували їх, зав'язуючи навколо голови стрічку. А коли виповнювалося 14 років, то дівчинка починала вже займатись якоюсь хатньою справою і їй заважало розпущене волосся. Тому треба було його заплітати.

Ведучий 7: Тож, давайте проведемо міні-свято заплітання першої коси!

Умова! Заплітатимуть наших красунь хлопці! Погляньте, гості, яке гарне волосся у наших дівчаток - чисте, пахуче, довге. Ану хлопці, до роботи!

Багато існує зачісок, але довге волосся, доглянуте і пахуче, заплетене в тугу косу завжди було модною зачіскою. Пишайтеся, дівчатка своєю косою!

Ведучий 1: на завершення читає ліричний вірш Панасюка „Про дівочу косу":

Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси.

Тільки не ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси!

Хай вона росте густа і пишна

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівна вишня,

Сам у них троянди заплету.

Ллються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди вплетені у них?

Тільки ти ходи, як вчила мати

Не обрізуй русої коси...

Ведучий 3: Український народ дуже гостинний. Господарі вітали і пригощали своїх гостей_, знайомих і незнайомих. Давайте згадаємо цю гарну традицію!

(Дівчина в українському вбранні підходить до гостей, підносить їм на рушнику коровай і вклоняється. Присутні пригощаються короваєм).

    Хліб і рушник – одвічні людські символи . Хліб – сіль на вишитому рушникові  - то висока ознака гостинності українського народу. Кожному , хто приходив з чистими помислами , підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти  рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її . Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час.

          Наша зустріч закінчилася. Дякуємо  всім за допомогу у проведенні свята. Будемо сподіватися, що з таким майбутнім України, як наші юнаки та дівчата, традиції і звичаї українського народу будуть множитись і зберігатись.