Сценарій виховного заходу "Чорнобиль не має минулого Чорнобиль…Трагедія…Пам'ять…"

Чорнобиль не має минулого

Чорнобиль…Трагедія…Пам'ять…

Мета : розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, звернути  їхню увагу

             на небезпеку радіації для усього живого; познайомити з ліквідаторами

            аварії на Чорнобильській АЕС; виховувати у дітей дисциплінованість,

            людяність та доброту.

Обладнання : ікона Матері Божої, плакат з епіграфом, малюнок дерева з порожнім

                         гніздом, свічки, фонограми , які присвячені цій темі.

Епіграф :

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Під звуки «Реквієму» В. Моцарта двоє учнів у темному одязі запалюють свічку біля ікони.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде…

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає.

Ведуча:

   Чорнобиль…Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Не можна про це не казати

Мовляв, це було вже давно

Перед очима батько і мати,

І Україна, і Дніпро

Не можна ні про що мовчати

Горить тривогою чоло.

Ведуча:

    Дорогі діти, шановні гості, вчителі! Сьогодні ми проведемо годину пам’яті  про трагедію Чорнобиля. Спробуємо перенестись на 25 п’ять років назад. Вас сьогоднішніх присутніх, тоді ще й на світі не було. Для нас це історія далека і невідана…

    Чи доводилось вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

     Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами. Біда причаїлася скрізь: у грунті, й у воді, у повітрі, у їжі. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила та війна,

Це стогнуть села України,

Де мирний атом не минув.

Він впав смертельною росою

На рай дібров,

На зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

На допомогу крик німий

Між попелом остання іскра.

Запала тиша.

Ведуча:

   Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали  гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього  куточка українського полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

    У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудувалось:відкрилися школи, дитячі садочки, лікарні і магазини… Це було місто – сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах і парках. Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

     Ніщо не віщувало біди. Квітень звершував свою вахту у природі і мав передати її травню.

 Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав вас –

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А дзвонах вітрів –

Пожежа.

Ведуча:

   Є у людей дати: щасливі, радісні й печальні. Здається, що життя складається з цих дат, в яких людина має право на щасливе чи жалюгідне існування, оскільки світ вічний, а життя людське, попри всі існуючі закони філософії минає.

     26 квітня – дата, яка стала для всіх наступних поколінь українців «ч о р н о ю» - це День Чорнобильської трагедії. Радіаційна смерть випустила своє жало з «мирного атома»

 (Лунає сигнал «Тривога», під звуки сигналу роздається голос ведучого)

О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС, що мав  потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

(Звук сигналу поступово стихає).

Ще ніч піднімає на зоряну вежу

Поетів, закоханих, ніжаться лежні,

Іще наше мрійство в шляхах не обмежене.

Та око вогню усе вже вистежує:

Легкодумність,

Інертність,

Лінивство,

Державне нікчемство.

Хто там на кого ремствує?

Ведуча:

У ту квітневу ніч не було часу шукати винних, дошукуватися причин вибуху. Це зроблять пізніше… Наш народ уперше  зустрівся з такою грізною силою, як атомна енергія, що вийшла з- під контролю.

     Зойкнула Земля чаїним криком:

• Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати із іконним ликом:

• Іди, синочку.  Хто ж, коли не ти7..

Спалахнуло Небо, впало крижнем:

• Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

• Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже не сина, ані мужа

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

Ведуча:

Тієї ночі на зміні було 50 чоловік. Аварія на Чорнобильській АЕС, смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони, ризикуючи своїм життям кинулися до реактора, аби своїми грудьми відвернути трагедію. Душевні, добрі, сильні, вперті вони дійсно змогли стихію подолати. Найпершим у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук і незабаром помер на посту його друг , Володимир Миколайович Шашенок. Їм 4-й блок став і могилою, і пам’ятником.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе:

Так одчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати,

Поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем

Грізним вогонь зупиняти.

Ведуча:

Бій без траншей і  без окопів. Спасли чорнобильці Європу, а може і цілий світ. Для пожежника це професійна риса, без якої ніяк не можна. Їх було – 28 пожежних Чорнобиля. Вони першими за через кілька секунд прибули на смертельний бій на чолі з 23 – річним начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком. Ніхто з них не відступив перед обличчям неймовірної безпеки.

Живі і мертві… Всі відважні

Вітчизни – матері сини.

Людське життя , мов цвіт черешні,

Осипалось – не з їх вини!

Подій  могло не бути цієї ночі

А скільки сили віддано життів

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Ведуча:

Хто ті хлопці, які пішли в безсмертя, які подарували нам життя?

Це – герої Радянського Союзу: лейтенанти Володимир  Правик і Віктор Кібенок, сержанти Микола Титенюк та Володимир Тищура, Василь Ігнатенко, Микола Ващук.

 Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою

Землю прикрили собою

Як наші батьки на війні.

Не залишили пости

Мужньо стояли на герці

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Ведуча:

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно вкарбовані імена Володимира  Правика і Віктора  Кібенока, сержанта Миколи Титенюка та Володимира Тищури, Василя Ігнатенка, Миколи Ващука.

        Хай пам'ять про н х буде вічна!

(Учениця підносить до портретів квіти і запалює свічку).

        Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від нашої молоді. Давайте хвилиною мовчання відновимо пам'ять про людей, які ввійшли в безсмертя.

  (звучить «Реквієм» Моцарта. Хвилина мовчання).

Ведуча:

  Зараз на Україні проживає понад 3 мільйони потерпілих від  аварії на ЧАЕС. Ця цифра  з кожним днем зростає. Серед них 96 тисяч дітей чорнобильського лиха.

   Надовго ввійшла в кості людей Чорнобильська трагедія. Скільки людей пішло з життя, скільки стало каліками, а скільки народиться. А які муки переносять матері, коли моляться біля лікарняного ліжка своєї дитини.

       (звучить стукіт серця)

Мамо, почуй мене мамо,

Бачиш, що я помираю,

Мамо, врятуй мене мамо,

Мамо, врятуй я благаю.

                     Ненечко, якби ти знала

                     Як мені хочеться жити,

                    Світ я не бачила мамо,

                      Але йо8го полюбила.

Матінко, горлице рідна

Що у Чорнобилі сталось?

Мамо, чому я хворію?

Чого ти плачеш ночами?

                         Мамо, невже не зумію

                         Батька обняти руками?

                         Ненько, чого ти ридаєш?

                          Мамо, невже помираю?

Як помогти, ти не знаєш?

Мамо, не хочу до раю,

Хочу я бути з тобою,

Жити, радіти так само,

А не вплітатись журбою

В коси твої, моя мамо.

Ведуча:

У цьому році ми відзначаємо річницю тих страшних чорнобильських подій. 26 квітня – це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим зможу допомогти іншій людині, яка потребує допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам’ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках

    (лунає запис дзвонів і під дзвін далі продовжує ведуча)

    Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони  нагадують: «Пам’ятайте!  Хай не повториться!хай земля зацвітає на весні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм. Пам’ятаймо!»

Пречиста Діво!  Матір Пресвятая!

Спаси і схрани велику землю!

Святую вільну Україну!

Її народ, синів її і дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

(звучить запис «Аве Марія»)

Ведуча:

Наш урок – пам’яті  закінчується. Дякую всім за розуміння. А на закінчення хочу всім побажати:

Ростіть і добрі, ростіть щасливі,

Дівчата  будуть нехай  вродливі,

А хлопці – сильні і могутні,

А ті події незабутні

Хай не тривожать більше нас!

Хай кане зло в безодню, в час!

Корюківська ЗОШ I – III ст.№4

Виховний захід на тему:

Вихователь:  Гулянкова Світлана Вікторівна

2011 рік