Сценарій виховного заходу "День рідної мови"

Виховний захід на тему:

 

«МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ.

«РОЗВИВАЙСЯ Й ДАЛІ, МОВО НАША РІДНА, І ПРО НАС НАЩАДКАМ ВІСТКУ ДОНЕСИ…»

 

Мета. Розвивати й поглиблювати знання з рідної мови, формувати особистість учнів, здатних гідно передати духовні надбання свого народу, попередніх поколінь, виховувати любов до рідного слова, краю, народних пісень, формувати культуру мовлення, справжній патріотизм.

Обладнання: актова зала, де проходить виховна година, святково прибрана, всюди квіти, портрети поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса та ін., виставка збірок сучасних волинських поетів Івана Чернецького, Олени Криштальської, Світлани Бояркевич, Петра Маха, Василя Гея та ін. У фойє конкурс стінгазет на тему рідної мови, власних поезій і прозових творів. Учням пропонуються анкети на знання творів сучасних українських письменників, поетів.

Вступне слово

День слов’янської писемності й культури припадає на церковне свято рівноапостольних Кирила і Мефодія не випадково. Брати Солунські наважилися розробити абетку для слов’ян, аби неофіти Східної Європи познайомилися з євангелієм у рукописному, а потім й у друкованому слові. Річ у візантійсько-латинському світі нечувана, бо необхідно було благословення Папи Римського Андріана ІІ, щоб кирилиця стала рівноправною серед офіційних алфавітів. Дяка Богу, вона й донині вправно слугує невичерпним джерелом наснаги для багатьох слов’янських мовних рік. Важко судити, котрий з тих потоків головніший, адже кожна нація вважає свою мову найліпшою. Та одне беззаперечне – українська ріка найстародавніша.

Переживаючи то бурхливий розквіт, то цензурне обміління, вона винесла до теперішніх поколінь перлини староукраїнських неповторних слів (наприклад, “позаяк”, “паляниця”, “уста”) і, водночас, накидане історією сміття суржику.

Якою течією далі попливемо?

Зарубіжні дані свідчать, що в Україні українською мовою розмовляють всього 30 відсотків населення.

Я проти того, щоб людині докоряли за незнання мови, її треба спонукати добрим словом, зацікавити доброю книгою, заохочувати конкурсами. Необхідно проводити різні заходи – презентації усього найкращого, що маємо, прищеплювати любов до мови через культуру та спорт.

Любов і пошана до мови виховуються з дитинства, пам’ятаймо про це.

 

Ведуча 1

 

        В землі віки лежала мова,

        І врешті вибилась на світ.

        О мово! Ночі колискова!

        Прийми мій радісний привіт.

        Навік пройшла пора безславна…

        Цвіти і сяй, моя державна…

                 

(О. Олесь)

 

Ведуча 2

 

        Як нема без зірок

        небозводу. Як блакиті без

        сонця нема, так і мови нема

        без народу,

        І народу без мови нема.

                    (В. Забаштанський)

Ведуча 1

Коли народилася мова? Тоді, коли й народилося людство. А може, раніше? У співі вітру, в мелодіях морських хвиль, у весняних щебетаннях птаства, чи у літньому розмаїтті квітучих ланів. Кожна квітка має не тільки своє забарвлення, а й свій голос. Мова – великий дар природи. Мова – найдорожче, що є у кожного народу. Відберіть у людини мову і вона здичавіє… Український народ виколисав мову в своєму серці, зігрів теплотою душі і віддав у спадок нам.

Ведуча 2

Ми народжуємося і одержуємо разом з життям рідну мову, як і Вітчизну, материнську ласку… . До кожного з нас слово прийшло з маминим голосом ще над колискою. Упродовж віків, якщо не тисячоліть, слово-рідне, українське – живило душу,
вчило бути чесним, сміливим, любити свій край, свою мову. У рідній мові навіки закарбоване минуле України.

(Пісня “Рідна наша мово”, сл. і муз. Л. Мосієвич)

Ведуча 1

Рідне слово – це невід’ємна частина рідного краю. Для українця – це закучерявлені темними парками схили Дніпра в Києві, над якими велично здіймається в небо дзвіниця Печерської лаври; неповторні вулиці під тінистими каштанами; це старовинна архітектура Львова; це золотоверхий Чернігів над срібною Десною, де під склепіннями стародавніх соборів спочивають київські князі й видатні діячі давньої України; це буйнозелена Волинь з сумними плесами озер і рідний Горохів.

Ведуча 2

А над усією Україною, у Каневі, на Чернечій горі – могила великого Кобзаря, який колись розказав нам, “Хто ми, і чиї ми діти”, розказав нашу минулу славу, який заповів усім прийдешнім поколінням:

            Свою Україну любіть,

            Любіть її

            Во врем’я люте,

            За неї душу положіть.

 

(Пісня “Україна”, сл. Р.Кудлика, муз. С.Петросяна)

 

 

 

Ведуча 1

Звуки рідної мови пов’язані з тим, що закарбувалося в пам’яті наших предків, увіковічено в пісні і передано нам у спадщину.

(Дівчата співають хором українську народну пісню “Ой, на горі та й женці жнуть, а попід горою, яром-долиною козаки йдуть…”)

Ведуча 2

І уявляється: поле, жнива. Під голубим небом селяни жнуть пшеницю. Виблискують під сонцем серпи, а низом проходять козаки, хвацько виспівуючи: “За світ встали козаченьки”.

Ведуча 1

Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, які додавали козакам наснаги, звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана П. Сагайдачного, який вів на бій козацькі полки.

Ведуча 2

У нашій мові – безсмертя Духу нашого народу. Століттями гнана й переслідувана у великодержавній казармі – імперії, вона все ж існувала в піснях і думах, казках і переказах, гострилася й виточувалася в приказках і прислів’ях, самобутніх словах і зворотах. Притулком найчастіше для неї була сільська хата…

(Сценка. Уривок з п’єси “Наталка Полтавка” І.П. Котляревського)

Ведуча 1

П’єса “Наталка Полтавка” була першим драматичним твором нової української літератури.

Художня цінність “Наталки Полтавки” зумовлена головне тим, що Котляревський використав для свого твору багатющі скарби українського фольклору, зокрема ліричної пісні. Він вперше ввів у літературу народну пісню, приказку, прислів’я, гумор.

Ведуча 2

Значення Котляревського в історії української літератури велике. Він перший звернувся до народного життя, народної творчості, народної мови, як до головних джерел літератури, перекинувши вперше місток від літератури до народу. Мова Котляревського є визначний початковий етап у розвитку української літературної мови.

Його твори лишаються одними з кращих художніх надбань української літератури дошевченківської доби.

 

 

 

Ведуча 1

        Діамант дорогий на дорозі лежав, –

        Тим великим шляхом люд усякий минав,

        І ніхто не пізнав діаманта того –

        Йшли багато людей і топтали його,

        Але раз     тим шляхом, хтось чудовий ішов,

        І в пилу на шляху діамант він знайшов.

        Камінець дорогий він одразу пізнав,

        І додому приніс, і гарненько, як знав,

        Обробив, обточив дивний той камінець,

        І уставив його у коштовний вінець.

        Сталось диво тоді: камінець засіяв,

        І промінням ясним всіх людей здивував,

        І палючим огнем кольористе блищить,

        І проміння його усім очі сліпить.

 

Ведуча 2

        Так в пилу на шляху наша мова була,

        І мислива рука її з пилу взяла

        Полюбила її, обробила її,

        Положила на ню усі сили свої,

        І в народний вінець, як в оправу ввела,

        І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

        І на злість ворогам засіяла вона,

        Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

(“Українська мова”, Володимир Самійленко)

Ведуча 1

        Ну що б, здавалося слова…

        Слова та голос – більш нічого.

        А серце б’ється – ожива,

        Як їх почує!…

(Пісня “По діброві вітер виє…” сл. Т.Г. Шевченка, муз. народна)

Ведуча 1

Німецький поет XIX століття Ф.Боденштедт, який подорожував Україною, підносить українську мову найвище серед слов’янських мов. “Українська мова – пише він, наймелодійніша і найголосніша поміж усіма слов’янськими мовами, з великими музичними можливостями. Ніде дух народної поезії не відбивався разно й сонячно, як він відбився в піснях українських…”

 

Ведуча 2

Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глінка й Чайковський, Барток і Стравінський користалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

(Пісня “Рідне слово ” сл. Г. Канич, муз. С.Петросяна)

Ведуча 1

Скажімо правду: українську мову за радянських часів було витіснено з багатьох вищих навчальних закладів, шкіл і дитячих садків, виробничих сфер, державних установ. Яке може бути оправдання людині, котра відмовилася від рідної мови? Ми всі освічені, з телевізорами й радіоприймачами, в нас дома – бібліотеки, а в декого й комп’ютери. Ми – найкращі в світі читачі! Так звідкіля береться серед нас нігілістичний щодо рідної мови настрій і дух?

Ведуча 1

У виконанні студента звучить поезія “Кривавник рідного слова” В. Гея.

Ведуча 2

Нашій мові потрібен вогонь любові, потрібна духовна міць! Хто змушений дихати суржиком нагадує людину, позбавлену чистого повітря. Любов до рідної мови –
це любов до здорової духовності, знання, світла, інтелігентності, благородства, справедливості.

Чим глибше людина вливається в рідну мову, тим дальше вона пускає корінь у національний ґрунт.

Ведуча 1

Любов до рідної мови – найприродніша й найглибинніша духовна основа людського життя. Його потрібно ушляхетнювати, збагачувати, розвивати, воно повинно мати простір для свого росту.

(Звучить вірш)

Вірш “Слово рідне”

        О, мово рідна, ти зимова казка,

        Ти ніжна материнська ласка,

        Ти міцне батьківське плече,

        Але сьогодні щось пече.

        Пече душа, бо забуваєм,

        Бо вже не чуємо, не знаєм,

        Свої пісні, свої вірші

        Та ще бринять вони в душі,

        Бо слово рідне – то скарбниця,

        І хай не меркне, хай іскриться,

        Це ж наші корені святі.

        Без них не можемо зростати,

        І щоб з колін нам повставати,

        Ми мусим чути ці слова,

        За них дорожчого нема.

        І запитати хочу я,

        Чи українська ми сім’я,

        Коли не ціним рідну мову,

        Й таке вживаємо в розмову,

        Що хочу крикнуть на весь світ,

        Як врятувати весь наш рід?

        Невже не соромно нам всім,

        Бо Україна – то наш дім!

        Й прийде той день, настане час,

        І ми відчуєм без образ,

        Що знов знайшли той вічний скарб,

        В який внесемо нових барв.

 

Ведуча 1

Джерела духовності – в народі, а значить і в його мові. Отже,
дбаючи про відродження мови, маємо на меті відродження духовне. Повнокровне функціонування української мови у всіх галузях нашого буття сприятиме розквіту духу благородства й людяності.

Ведуча 2

У нас менше буде злодійства, пияцтва, взагалі злочинності, коли наша мова розквітатиме для кожного серця. У нас працюватимуть люди небайдужі, а з відкритою душею, бо ж знатимуть, що працюють не лише для свого їдлового апарату, а й для пісні, історії, національної самобутності свого народу.

Ведуча 1

У виконанні учениці прозвучить вірш Любові Забашти “Рідна мова”:

        Пролетіли роки, ніби білі лелеки,

        Від того озеречка, від моєї ріки,

        І кохання далеко, і юність далеко,

        А вони все у небо летять з-під руки.

        Білокрилі мої, ви лелеки чи, може,

        Мені суджені, мабуть, іще з пелюшок

        Мого серця вкраїнського дикії рожі,

        Що засіяли стільки життя сторінок?

        Прийняла я дарунок від нені – то мова,

        Тому скарбу ніколи не скласти ціни,

        Моє серце вона осява барвінкове,

        Будьте вдячні матусі, і дочки, й сини!

        Будьте вдячні народу, бережіть теє слово,

        Що гранилось віками у битвах, у трудах.

        Воно визріло вже і співа колоскове –

        Синя птиця народу – на буйних вітрах.

 

Ведуча 1

Народ, який не знає свого минулого, не вартий майбутнього. З глибини століть яскраво променять зорі сподвижників у царині людського духу, людської культури на волинській землі.

Ведуча 2

Ідеї свободолюбства й непокори заповів нам у спадок Данило Братковський. Скараний на смерть у м. Луцьку, він залишив після себе своє вільнолюбне слово, висловлене частково у віршовій книзі “Світ, розглянутий по частинах…”.

Ведуча 1

Викликає подив і захоплення сподвижництво порицького бібліофіла і просвітителя Тадеуша Чацького (з Павлівки Іваничівського району), одного з організаторів Вищої Волинської гімназії в Кременці. Це його згадує Т.Шевченко у повісті “Варнак”.

Ведуча 2

Надзвичайно мало досліджена біографія великого полеміста Івана Вишенського, який наприкінці 70-х років XVI століття ходив вулицями Луцька.

Ведуча 1

Зіркою першої величини сяє над Волинню, над усією планетою незгасиме ім’я поетеси Лесі Українки. Волинь стала для Лесі колискою її таланту, її любов’ю і тугою, дивосвітом її дум і мрій. Звідси вона на злинула “орлицею високо, геть понад кручі, у простор безмежний”, вхопила “з хмари ясну блискавицю”, зірвала “з зірки золотий вінець” і запалала вогнем свого серця, свого безсмертя.

Ведуча 2

Волинь – батьківщина українських письменників І. Степанюка, Власа Мизинця, Р. Братуня, М. Малиновської.

На Волині в різний час побували І. Франко, О. Толстой, Я. Гашек, Мате Залка, Джон Рід, В. Василевська, О. Казакевич, П. Тичина, М. Рильський, М. Стельмах, М. Бажан, О. Корнійчук, О. Делі, Ю. Збанацький, Л. Новиченко, П. Загребельний, Б. Олійник, С. Олійник, Д. Павличко, І. Драч, О. Гончар та інші.

(Звучить вірш В. Гея “Олесь Гончар у Колодяжному”)

Ведуча 1

Народились і працюють на Волині Василь Гей, В. Лазарук, П. Лафета.

Як поети виростали на Волині Петро Мах, И. Струцюк, Іван Чернецький, М. Пронько, Олександр Богачук, Олена Криштальська.

Пропонуємо до Вашої уваги поезію Івана Чернецького у виконанні студентів.

Читець 1

Вірш “Двоколос”

        Єднаю з плугом не гучне перо,

        Зернини дум під власним серцем грію,

        І на добро помножую добро,

        Помножую на мрію мрію.

        Я зріс із хліборобського стебла

        У поле йду щодня до сонцесходу,

        Щоб хоч одна стеблина проросла

        Двоколосом для рідного народу.

 

Читець 2

“Вертаються веселки додому”

        Вертаються веселки додому,

        Окрила треться втома далини.

        Над лугом опускаються додому

        На вогкі гнізда й на здорові сни.

        Прийдемо під вишнею до столу, –

        До матері приїхали сини, –

        Й під небом синьоокої весни

        Зів’ється наша пісня ясночола.

        Позбудемось відтак дрібних турбот

        І пригадаєм азбуку науки.

        І як зрадіють материнські руки,

        Коли засадимо картоплею город!..

        Так, матері найвища з нагород –

        Сини у хаті опісля розлуки.

Ведуча 1

Любов до рідного краю, рідного слова заповів нам самобутній композитор і поет Горохівщини Степан Кривенький.

Ведуча 2

Музика і слова Степана Кривенького “А я твоя земля”.

Ведуча 1

Твори відомого волинського поета Олександра Богачука відзначаються різноманітністю тем, глибоким їх вирішенням, ліричним звучанням, музикальністю. Значне місце в його творчості займає воєнна тематика: поема про трагедію волинського села Кортеліс “Стогін землі”, вірш про пам’ятник жертвам фашизму – Майданек.

Ведуча 1

        Олександр Богачук “Криниця”:

        Криниця без джерел – ще не криниця,

        І колос – ще не колос без зерна…

        Душа без пісні – що безкрила птиця,

        Не заспіває жайвором вона

        Є в нас криниця, і свої джерела,

        І повний колос щедрого добра,

        І пісня мужня, і сумна, й весела,

        Розкрилена, як береги Дніпра.

        Вона – народ! Вона – його кровина.

        Павло Попович брав її в політ…

        Коли з висот співала Україна –

        Збентежено вслухався цілий світ.

        Народе мій! Чи не тому твій колос

        Так сонячно співає з далини,

        Що сяє в нім тієї пісні голос,

        З якою засіваєш ти лани?..

        Народе мій, свята твоя зірниця,

        Виковує й гартує наші дні…

        Чи не тому співа так мужньо криця,

        Щo в ній дзвенять прапрадідів пісні?

        Хто спів черпає із джерел народу,

        Вклоняється їм серцем і чолом,

        Той сам стає від роду і до роду

        Народним невичерпним джерело.

(Пісня “Рідна мова”)

Ведуча 1

Черговий раз після незлічених жертв і втрат піднімається з колін народ України, щоб знову оголосити на весь світ:

        “Щe не вмерла Україна!”

        “Щe не вмерла і не вмре!”

Бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша єдність і одність.

Ведуча 2

Живе наша мова – і з нами наші князі й гетьмани, наші письменники й вчені, наші державники і збройні оборонці.

 

Ведуча 1

Живе наша мова – із нами 15-мільйонна діаспора. Живе наша мова – і наш голос звучить у вселенському хорі народів.

Ведуча 2

Бо наша мова – це наша релігія, наша держава – наша минувшина, наша надія, наше майбутнє.

Ведуча 1

Бо наша мова – це ми, українці, – добрий, чесний, працьовитий народ.

Ведуча 2

Бо наша мова – це наша пісня, а народ, котрий має таку пісню, не здатний чинити неспровоковане зло іншим народам.

Ведуча 1

Тому не лише клянемося в любові до рідної мови, не лише плачемо над її долею, а й працюємо для неї, вивчаємо, заглиблюємося у її походження й історію, поширюємо, пропагуємо її.

Ведуча 2

Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє.

У виконанні учня звучить вірш сучасного волинського поета В. Гея “Наша мова”.

Ведуча 1

Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок патріота. Розмовляй рідною мовою – своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє.

Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови.

Ведуча 2

Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання –відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок.

Учень

        Як довго ждали ми своєї волі слова,

        І ось воно співа, бринить.

        Бринить – співає наша мова,

        Чарує, тішить і п’янить.

 

Ведуча 1

Згідно з рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, трансляція програм і передач в Україні має вестися державною мовою. Це рішення було запропоновано до виконання з 14 квітня 2004 р. Документи на отримання або переоформлення ліцензій мають подаватися до Нацради з позначкою “мова, якою ведеться мовлення, – українська”.

Своє рішення Нацрада з телебачення й радіомовлення називає історичним. Згідно з рекомендаціями, всі програми власного виробництва на загальнонаціональних каналах телебачення й радіо мають бути україномовними.

Читець 1

            Як довго ждали ми…

            Уклін чолом народу,

            Що рідну мову нам зберіг.

            Зберіг в таку страшну негоду,

            Коли він сам стоять не міг.

                    (Олександр Олесь)

(У виконанні всіх учасників звучить пісня “Пісня про рідне слово” муз. і сл. Є. Драча)