Сценарій виховного заходу для старших класів спеціальної школи (діти з інтелектуальними порушеннями) "Кольори Шевченкової долі"

Сценарій виховного заходу

“КОЛЬОРИ ШЕВЧЕНКОВОЇ ДОЛІ”

 

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка, показати трагічні та радісні моменти його долі; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т. Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка

Обладнання: на стіні (дошці) висить біле полотно – майбутній рушник. Під час розповіді про життя поета ведучі будуть «вишивати» його червоними і чорними нитками (чіпляти до полотна смужки з орнаментом червоного і чорного кольорів)

Зал святково прикрашений рушниками.

(на сцену виходять три ведучі, учні в українських костюмах)

 

Учень:      Вірш “Посвята кобзареві”
Ти той, хто встав проти тирана, 
Ти той, хто праду боронив. 
Ти той, хто Неньку-Україну 
Більш за своє життя любив. 
Твої слова, неначе стріли, 
Пронизували ворогів. 
І наскрізь рвали павутину, 
Яка плелася із брехні. 
Чи здогадався хтось тоді, 
Що благородство у душі 
У тебе є, у кріпака? 
Простого блудного сина. 
Чи думав хтось, а чи гадав, 
Що є у тобі Божий дар? 
Що ти відкриєш очі всім 
На правду у своїх віршах. 
Твій шлях осяяний зірками 
Й благословенний Богом був, 
І людство твій запам'ятає 
Могутній, самобутній дух!
 

І ведучий: Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ототожнюється Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, ти обов’язково читав твори із « Кобзаря », і не можеш уявити  долі України без Шевченка.

 Як досяг, чим завоював цю славу звичайний кріпак? СЛОВОМ!

  200 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія. З нагоди цього ювілею в багатьох радіо- і  телепередачах, на сторінках газет і журналів. на шкільних вечорах звучить величне ім'я  Тараса Григоровича Шевченка.

 Тож, послухаймо і ми сьогодні мудре і нескорене Кобзареве слово!

 

ІІ ведучий: Ви, мабуть помітили, що зал наш сьогодні прибраний українськими рушниками. Чим є рушник у житті українців? Це чудовий оберіг від лиха, горя, це символ благословення батька-матері. Вишитий рушник має свою потужну енергетику. Створюючи роботу, майстриня може закликати щастя та добробут, або ж, навпаки, притягти невдачі, тому візерунок завжди продумувався особливо ретельно, адже вишиваючи рушник - вишиваєш свою долю! Ось такий, вишитий червоно-чорними, або світлими і темними нитками рушник уособлює сумні і радісні моменти людського життя.

 

ІІІ ведучий: Життя Шевченка, як той рушник вимережаний темними та світлими стібками, бо сповнене воно не тільки сумними і трагічними подіями, але й радісними моментами долі. От і .сьогодні, любі діти,  ми спробуємо вишити на цьому білому рушникові життя і долю нашого великого поета Т.Г.Шевченка.

Учениця:   Бувало всього на його віку - 

І сірі дні, і дні похожі … 
Зозуля кликала: ку-ку! 
І буйно квітли пишні рожі. 

Сумне й веселе вишиття, 
Літа печалі - нитка чорна… 
Тарасове усе життя 
На рушнику читати можна. 

 

 Учень:     Доля

 Ти не лукавила зі мною,

 Ти другом, братом і сестрою

   Сіромі стала. Ти взяла

 Мене, маленького, за руку

 І в школу хлопця одвела

   До п’яного дяка в науку.

 «Учися, серденько, колись

 з нас будуть люде», - ти сказала.

 А я послухав, і учивсь,

 І вивчився. А ти збрехала.

   Які з нас люде?

 

Епізод І

 

І ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я дала йому рідна мати – Тарас, що означає «бунтар».

 9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Відео про батьків Шевченка

І ведуча: Дуже рано пізнав Тарас горе і біду. Дитинство Тараса скінчилося у 9 років, коли померла його мати. Батькові важко було справлятися з такою великою родиною, тому він одружився на вдові.  Батько Григорій Іванович сподівався, що мачуха доглядатиме за дітьми, як слід. Але діти між собою не ладили, більше за всіх діставалося Тарасику. В родині весь час із-за дітей були сварки… Щастя в цій хаті вже ніколи не було.

  Тому з рідною домівкою у Шевченка були пов’язані спогади  про безрадісне дитинство. Сімейні трагедії, збиткування мачухи, а згодом і вчителя-дяка – все важким тягарем лягло на плечі хлопчини. Про тяжке, безрадісне дитинство і юнацькі роки ми багато дізнались саме з його творів.

 

Учень: У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі);

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми

Мов мишенята…

І ведучий: Яким же кольором вишиємо перші стібки на життєвому рушнику Шевченка? Гірко, але дитинство Тараса вздовж і впоперек пронизане чорними візерунками смутку сирітського: у дев’ять літ залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, а на одинадцятому році втратив батька.

 

(звучить укр. мелодія вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» перші чорні стежки)

 

Епізод ІІ

 

ІІ ведучий: Але були в дитинстві Тараса і радісні, світлі дні. Любов сестри Катерини до малого хлопчика, захоплюючі розповіді діда Івана про Коліївщину і щира, вірна дружба Тараса та Оксани Коваленко.

 Оксанка:  Ми вкупочці колись росли,

   Маленькими собі любились

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.

Тарас:  Не вгадали

Старі зарано повмирали,

   А ми малими розійшлись,

Та вже не сходились ніколи.

 

ІІ ведучий: Нахилу до господарювання у хлопця не було, а ось потяг до знань у юного Тараса був дуже великим. Засвоївши початкову грамоту у жорстокого дяка, він не лише зачитувався творами українських письменників, але й переписував їх, заучував напам'ять.

До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив неабияку пристрасть до малювання. Був Тарас і погоничем, і пастухом, і ким він тільки не був, і чого він тільки не робив! Але ж йому хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.

Малював він скрізь: на стінах, дверях, воротах, обмальовував навіть стіни сусідніх хатин, за що йому часто діставалось від сусідів. Але незважаючи на це, малювання приносило йому велику радість. Малював він крейдою, вуглиною або недогризком олівця на аркуші паперу, заховавшись десь у бур’янах.

 

ІІ ведучий: Ці радісні і щасливі моменти в житті поета ми вишиємо світлим кольором. Додамо червону полосу на рушник Шевченкового життя.

(звучить укр. мелодія, вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» червоні стежки)

 

Епізод ІІІ

 

ІІІ ведучий: Рання пристрасть до малювання змусила Тараса шукати собі вчителя. Та іконописці, до яких звертався хлопчик, були байдужі до сина кріпака. А літа минали, і було йому вже 14 років. І ось, коли нарешті Тарас знайшов собі вчителя, хлопцеві довелося відробляти панщину, йому не дозволили вчитися, а забрали до дворової обслуги, і він став козачком у пана Енгельгардта. , Йому здалося, що настав кінець всім його сподіванням вивчитися на маляра, що за його спиною зачинилась мишоловка.

Учень:

...Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..

ІІІ ведуча: … На кухні Тарас чистив і мив посуд, носив дрова, виливав помиї, але мабуть не так ця праця, як її одноманітність його нудила. Непосидючий хлопець рвався на волю і утікав від цих нових обов’язків – утікав до густого панського парку, де в гущавині розвішував на деревах свою колекцію малюнків. Шеф панської кухні за такі втечі бив неслухняного й неспокійного хлопця, як били його колись і мачуха, і дядько, і дяк.

Хлопець був вражений тим, що тисячі людей, панських підданих-кріпаків, ллють піт і живуть у злиднях для того, щоб солодко й добре жилося одному панові.

ІІІ ведуча: Кріпацтво – це чорна полоса на рушнику Шевченкового життя.

(звучить укр. мелодія, вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» чорні стежки)

 

Епізод ІV

І ведучий:  У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.

Там же, у Петербурзі сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп із кріпацтва. Вирішального значення для Шевченка мала зустріч і дружба з українськими та російськими діячами мистецтва і літератури – Є. Гребінкою, В. Жуковським, К.Брюлловим, О.Венеціановим, які викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.

Спливав лише третій рік, осяяний сонцем свободи, а художник, Тарас Шевченко вже нагороджений трьома срібними медалями Академії мистецтв. Його твори виставлялись на академічних виставках.

Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший «Кобзар». У перший “Кобзар” Шевченка увійшло вісім поетичних творів.

 У листі до рідного брата Тарас писав:

Учень: Микито, рідний брате! Минуло вже більш, як півтора року, а я до Тебе не написав ні півсловечка. …Слава Богу милосердному, жив і здоров, учуся малювать. Коли трапиться, заробляю гроші. …Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком , робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить.

І ведучий: Викуп із кріпацтва… Шевченко навіть не сподівався на такий подарунок долі. Здійснилась головна мета – став вільним і почав малювати. Тож доповнимо вишивку червоними візерунками.

(звучить пісня «Рушник», вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» червоні стежки)

 

Епізод V

 

ІІ ведучий: Але незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну “стають на папері сумними рядами”. Спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною.  А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

Звучить пісня “Думи мої, думи мої”, відео

ІІ ведучий: Шевченко давно плекав надію виїхати на Україну.  Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав Україну.

Він реально уявляв собі життя в рідному краї: «...там, окрім плачу, нічого не почую». І все ж таки те, що він побачив на свіжі очі, перевершило всі сподівання.

І що ж він бачить на рідній землі?

Учень:  «І виріс я на чужині…»

Якось недавно довелось 
Мені заїхать в Україну, 
У те найкращеє село… 
У те, де мати повивала 
Мене малого і вночі 
На свічку богу заробляла; 
Поклони тяжкії б'ючи…

   …Аж страх погано

У тім хорошому селі. 
Чорніше чорної землі 
Блукають люди, повсихали 
Сади зелені, погнили 
Біленькі хати, повалялись, 
Стави бур'яном поросли. 
Село неначе погоріло, 
Неначе люди подуріли, 
Німі на панщину ідуть 
І діточок своїх ведуть!.. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
І я, заплакавши, назад 
Поїхав знову на чужину.

 

ІІ ведучий: Повернувшись з поїздки по Україні, поет привіз живi враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя i нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі «Сон», яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи I, на всю систему кріпосницького ладу. Цей твір став вершиною політичної сатири в творчості поета і однією з причин арешту і довготривалого заслання. 

Додамо чорні стежки на рушник Шевченкової долі.

 

Епізод VІ

 

ІІІ ведучий: Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поета, поета могутньої революційної пристрасті.

Учень:  …Добра не жди,

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить…

ІІІ ведучий: Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". Пізніше Тарас Шевченко стає відомим і за кордоном.  Важливим і знаменним фактом є вихід у Лейпцигу 1895 р. книжечки, в якій надруковано його революційні поезії. Пантелеймон Куліш, пишучи про світове значення Шевченка, називає його ім'я поруч із Шекспіром, Пушкіним та Гоголем.

Але  цензура дозволяє друкувати не всі поезії Шевченка – і тоді безцензурні твори поета поширюються серед читачів в рукописних варіантах, потрапляють за кордон і друкуються там. Дуже часто бідні і неписьменні люди знали багато поезій Шевченка напам’ять. А ще народ став читати «Кобзар» по-своєму: він почав його співати.

Авторами музики на Шевченкові вірші ставали невідомі музиканти й кобзарі.

В останні роки свого життя Шевченко бачив, як росте коло його соратників і однодумців, читав у пресі про визнання своїх заслуг перед народом. Зерна, посіяні ним, давали свої паростки.

Учень:  … Орю

Свій переліг — убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть… 

… Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорна ниво,

Волею яснóю!

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Долею полийся!..

ІІІ ведучий: Таке визнання і популярність серед народу можна позначити яскравою червоною смужкою у житті Шевченка-поета.

(звучить пісня «Рушник», вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» червоні стежки)

 

Епізод VІІ

 

І ведучий: Навесні 1847 р. за участь в Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили поему «Сон», за яку звинувачено Кобзаря в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

 

Учень: « Художника Шевченка за написання обурливих і зухвалих віршів віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобов’язавши начальство вести найсуворіший нагляд.»

І ведучий: Тут же цар власноручно дописав :

Учень: « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

І ведучий:  Шевченка заслано в солдати в Оренбурзький корпус. Почалася довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба... Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки “Караюсь, мучусь, але не каюсь”. Він пише і малює, незважаючи на “височайшу” заборону. Але йому нестерпно тяжко.

Учень:   … Ще день один... І наближаюсь

До Тебе я на крок один.

   Караюсь, мучусь – та не каюсь,

   Лиш підганяю часу плин.

Іду світами за Тобою

Без страху в серці й каяття

І окунаюсь з головою

   В це неосяжне почуття.

Караюсь, мучусь, та не каюсь,

   Що вчора нас життя звело.

Тебе, мій Любий, не зрікаюсь

Я ворогам усім на зло.

І ведучий: Сум, тривога, туга гнітять душу поета. Цей важкий період життя, без сумніву, можна вишити тільки чорними нитками.

(звучить укр. мелодія, вчитель і діти кладуть на паперовому «рушнику» чорні стежки)

 

 

Заключна частина

(Виходять всі ведучі)

І ведучий: Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 року відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.

ІІ ведучий: Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи  в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій...

І друзі виконали заповіт поета.

ІІІ ведучий: Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях земляки поета в Україні та за її межами.

 

І ведучий: Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Його ім’я оповите невмирущою любов'ю і славою. Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Росії, Польщі, Америці, Канаді, Франції., Румунії тощо.

ІІІ ведучий: Тож, позначимо на рушникові червоним кольором всенародну любов і вдячність Тарасу.

Відео «Пам’ятники Шевченкові у світі» під супровід вірша «Мені однаково…»