Сценарій виховного заходу на тему "Живе під сонцем України Шевченкове слово!

Про матеріал

Мета заходу:узагальнити матеріал про життєвий і творчий шлях геніального поета України Т. Шевченка; виховувати повагу до постаті Шевченка за його внесок у скарбницю української поезії.

Перегляд файлу

Літературно – музична композиція

Тема: «Живе під сонцем України Шевченкове слово»

Мета: узагальнити матеріал про життєвий і творчий шлях геніального поета України Т. Шевченка; виховувати повагу до постаті Шевченка за його внесок у скарбницю української поезії, у розвиток літературної української мови, у світовий мистецький поступ.

Актова зала прикрашена стіннівками, які присвячені 204 – річниці від дня народження Т, Шевченка. На сцені напис: «Живе під сонцем України Шевченкове слово», у центрі – портрет поета, уквітчаний вишитим рушником.

Перебіг заходу

Голос  з – за куліс, звучить музика

Який потрібно мати в душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство і через сотні літ…

Яким зарядом треба наснажити слова,

Щоб пісня і сьогодні лунала, як нова!..

О. Підсуха

 

 На сцену виходять учні.

 Учень. У селі Моринцях

У сільській хатині
Уродився він на славу

Цілій Україні.

Учень. З – під низької стріхи

Соколом піднявся,

Як промовив, його голос

Громом розлягався.

Учень. Москва задрижала,

Гнівом запалала,

Бо збудив тую волю,

Що приспана стала.

Учень. Бо збудив ту думу,

Що в степу розлогім

На широку Україну

Шукала дороги.

Пісня « Думи мої…»

Учень . Ми  звертаємось до поета, який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі ( запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.

Читець.

Свічку поставлю , свічку поставлю

І перед образом , й перед тобою,

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки, поряд зі мною,

І помолитись за тебе «Кобзарю»,

Щиро хоч раз би!- як перед Богом.

Все ж українці ми, а не хазари

Гори ж, моя свічко, гори нам ще довго.

Вчитель.

В історії кожного народу, серед її великих творців , є люди, імена яких оповиті невмирущою славою і любовю. Таким світочем для українців є Тарас Шевченко.

Тарас Шевченко - велика та безсмертна слава українського народу. В одній людині втілилися найрізноманітніші сфери духовного життя - поезія, проза, живопис, графіка, суспільно політична діяльність.

24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 літ каторжної праці з постійною загрозою арешту - ось головні етапи його трагічної долі. Онук гайдамаки, син кріпака, він став велетнем, філософом, сіячем розумного, доброго, вічного.

Учень.

9 березня 1814 р. у с. Моринці на Черкащині у родині Шевченків подав голос син. Назвав його місцевий священик Тарасієм, а кликали просто - Тарас.

Учень. В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка - мати, вбита горем.

Інсценізація « Мати і Тарас"

Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мама. Так, синочку, правда.

Тарас. А чому так багато на небі зірочок?

Мама. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас. Бачив, матусю, бачив. Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь  видно?

Мама. Бо коли людина зла,заздрісна, скупа, її свічечка  ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мама. Старайся, мій хлопчику (гладить по голівці).

Учень.

І цілу ніченьку вона

За сина - кріпака молилась

У тій старій, похиленій хатині.

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти

невільником - кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє?

Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Пісня « Ой люлі,  дитино».  

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить  вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас. Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Учениця. Якби ти знала, як твій син

1 возвеличить, і освятить

Усе, чого торкнеться він.

Але найперше - слово «мати»!

І ти живеш в його словах

Святая мати свого сина!

Бо колихала на руках

Майбутнє рідної Вкраїни

В сльозах, в неволі, між рабів

Дала йому ти ум великий,

І вільну думу, й гордий спів

І правду Божу сонце лику.

Ведучий. Було у Тараса справ чимало. У ставку викупатись треба? Треба! З хлопцями в поросі вивалятися треба? Треба! А потім знову викупатися. А далі до кузні забігти, як коваль працює – подивитися. А ще втік від свого товариша, заховався в густих кущах калини і замріявся. Пригадались дідуся Івана розповіді про славних козаків – гайдамаків.

Читець.  Столітні очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла.

Сусіди од страху, од жалю німіли.

І мені, малому, не раз довелось

За титаря плакать. І ніхто не бачив,

Що мала дитина у куточку плаче.

Учень. І таке потужне враження було після оцих оповідань, що Шевченко і через багато років потому пізніше не забув подякувати дідові такими словами:
Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу.

Я її онукам тепер розказав.

Читець. І про школу першим завів розмову дідусь. Казав:
Що в голові є – то довіку твоє.

Що вмітимеш, того за плечима не носитимеш.

Батько (виходить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасику з мого

хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або

щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде

значить або нічого не поможе.

Тарас. Там батько , плачучи з дітьми.

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі -

Умер на панщині! А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Учень. Ту давнюю славу й волю

Ти в своїх бачив мріях,

Душа твоя пророча

Зросла в  святих надіях.

Ввижалося лицарство

Козацтво й отамани_ -

І ти питався Бога:

 «Чи ще той час настане?»

А як доріс, то взявся

Ту славу чарувати

В віршах своїх безсмертних

Минуле закликати.

Сценка «Розрита могила».

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Ведучий. Так залишився одинадцятирічний хлопчик сиротою і помандрував

світ за очі.

Тарас.

Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду.

Нема куди прихилитись, -

Хоч з гори та в воду…

В того доля ходить полем,

Колоски збирає.

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає…

Ведучий.

 Доля завела його до дяка в школу, де став йому Тарас за помічника.

Незабаром на нього чекав поміщицький маєток пана Енгельгардта, де був він і

пастухом, і кухарчуком, і козачком.

Учень. А чи були в дитинстві Тараса радісні дні? Звичайно, щасливими моментами були і любов до хлопчика сестри Катерини, подорож Тарасика до залізних стовпів, що підпирають небо, розповіді діда Івана про Коліївщину і золотий червонець,який дав гайдамаці ( прадідові Тараса) сам Максим Залізняк. Любив Тарас і пісні, які співав йому дід. Саме у них  брав хлопець наснагу, пробуючи себе в поезії. Він мав гарний голос, багато знав народних пісень і залюбки співав їх і наодинці , і в колі друзів.

Звучить народна пісня

Шевченко «Мені тринадцятий минало»

Учень. Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями і стала покриткою.

Багато часу пролетіло,
Води чимало утекло,

Як дівчинка з малим Тарасом

Ягнята пасла за селом.

Пісня «Така її доля».

Шевченко. «Ми вкупочці колись росли
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились:
Та говорили, що колись,

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

…Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через  год ,..

З байстрям вернулась,.. острижена…

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Та так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав… -

А, може, й дав, та хтось украв

І одурив святого Бога!

Пісня «Тополя»

Учень. Вітер в гаї нагинає

Лозу й тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе

Так і доля:того лама

Того нагинає.

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає –

У якому краю мене заховають,

Де ж прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває:
«Тільки його долі, що рано заснув».

Шевченко. Чи правда, Оксано?

Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало,щасливий,

Як побачить диво – твою красоту

Кого ти без мови, без слова

Навчила очима, душею, серцем розмовлять,

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я досі плачу, і досі журюсь,

 Виливаю сльози на мою Маряну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же , Оксано, чужа чорнобрива,
І сестру Маряну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись,щаслива,

І, хоч так як жарти, колишнє згадай.

Тарас. Доле,   де ти? Доле, де ти?   

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Пісня «Садок вишневий коло хати»

Учениця.  Я тиха Доля, доленька Тараса...

В вінку терновім, боса на снігу...

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала «люлі» ще у сповитку.

І проводжала маму Катрю в вічність

Разом з Тарасом.

Свічку їй несла.

Тихенько в буряні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Ще з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають...

Та дарма...

Нема стовпів.

Лише дуби на чатах,

Бо світ цей тлінь...

Одна душа жива!

Інсценування «Маряна – черниця»

Ой поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

Захищаючи долю жіночу,
І завжди в самоті, в самоті.

Ведучий. Руки й душа молодого Тараса просять фарби, бо цвітуть у серці дивнії квіти: радість і сльози цвітуть лілеями білими, маком червоним, рожевими мріями.

Ведуча. Ще буде Літній сад і незабутній Сошенко... Ще буде Академія мистецтв і перша збірка поезій - безсмертний і вічний « Кобзар»!

Учень. Ще буде воля, воля буде!

Дихнеш, дихнеш на повні груди!

А поки що - мрії...

І нестримне бажання волі.

Учень. Тарасе! Іменем твоїм

Земля моя святиться

Твоя душа - немов криниця,

З якої пить і не напиться

Нам всім.

Тарасе! Україні став

Ти полем життєдайним.

Вона тобою ожила,

Тобою встала і пішла,

Відкинувши кайдани.

Ведучий. Згодом Тарас переїжджає до Петербурга, де пан  Енгельгардт віддає його в науку до майстра Ширяєва, бажаючи мати власного живописця. Нові знайомства, зустрічі, враження, а проте туга, туга за рідним краєм найбільше бентежить юнака.

Пісня «Зоре моя вечірняя»

Ведуча. Одного разу Т. Шевченко зустрів у Літньому саду художника Івана

Сошенка, свого земляка. Той і познайомив хлопця з К.Брюлловим, О. Веніціановим, В. Жуковським. Саме вони 22 квітня 1838 р. викупили його з кріпацтва.

Голос Тараса. Живу,учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике

щастя бути вольним чоловіком, робити , що хочеш, ніхто тебе не спинить.

Ведучий. Через місяць після викупу Тараса зараховують до Академії мистецтв. 1840 року окремою книжкою під назвою « Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. Україна радо зустріла його. Прості люди читали й перечитували « Кобзар», так, як може, ніде не читали і не перечитують жодну книжку. Сільські дівчата плакали над «Катериною», затамувавши подих, слухали «Наймичку» і «Гайдамаків».

Інсценування уривків з цих творів.

Ведуча. То був « Кобзар». Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти

Бо він - святий, казала мати,

Він смерть народу переміг.

Ведучий. У 1843 р. Шевченко їде в Україну. І саме в ці роки 1843-1847

переживає він справжнє, своє єдине велике кохання. До цього він зовсім не

думав про шлюб. Але після подорожування в Україну у поета зявляється те

характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати

свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Шевченкові щастило закохуватись у чужих жінок. Інколи вони відповідали йому взаємністю, в інших випадках він не давав волю почуттям. Але біографи кажуть, що єдиним справжнім, але безнадійним було кохання до Ганни Закревської.

(Учениця вішає на стіну копію портрета Ганни Закревської, намальованого

Шевченком , і читає вірш «Г, 3.» ,

Вірш «Якби зустрілися ми знову».   

Давно стежки позаростали,

Де ти малим ягнята пас

І бурянів отих не стало,
В яких сльозами обливавсь.

Тут все твої сходили ноги,
В стерні поколоті, малі,

Звідсіль пішли твої дороги

По многострадницькій землі.

Ведуча. 1845 р. Шевченко закінчує навчання в Академії й виїжджає в Україну.

Там він написав пять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим». А також відомий усьому світові «Заповіт».

Вступ до Кирило- Мефодіївського товариства коштував поетові десяти років

заслання. Десять років перебування в неволі - солдатчини перетерпів Тарас у

сухих казахських степах, у ненависних казармах , але переконань своїх не

змінив.

Тарас. Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу!

Що прокляну святого Бога ,

За неї душу погублю!

Ведучий. « Караюсь , мучусь , але не каюсь» - таким було моральне кредо

Шевченка. У далекому Казахстані він жив єдиною Україною, її долею, горем

свого поневоленого люду, і закликав...

Свою Україну любіть

Любіть її во время люте

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ведуча. Заслання підірвало здоровя поета: у 44 р. він був схожий на 60-літнього чоловіка. І все ж таки царизм не добився свого, бо духом Шевченко

зміцнів і загартувався.

А підірване здоров’я давалося взнаки. Згодом він напише:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонька убога,

Вірші нікчемні віршувати,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Писав поет ці рядки, мабуть, не думаючи, що бути цьому віршеві останнім..

Веду чий . Навпаки, Шевченко поривався до життя. Але доходило до півночі. День народження закінчувався. В права вступив день смерті. 10 березня

1861 р. обірвалося життя великого пророка України.

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні.

І тихо на Вкраїні всій 

Бринять його пісні славетні.

Пісня «За байраком байрак».     

Ведуча. Спочатку тіло поховали у Петербурзі, а потім перевезли до Канева.

На Тарасовій горі пророчо звучать слова Кобзаря

Воскресну нині ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, наших... возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Учень.

На горі Чернечій, на горі зеленій,
Де сумують трави і цвітуть квітки

Скарб лежить прадавній в домовині темній

Віщого Шевченка білії кістки.

Там Славута здаля грає попід кручі,
Сизий степ з- над моря дивиться, мовчить,
Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі,
У могилі батько сном довічним спить.

Пісня « На високій, дуже кручі».

Учитель. Світ постав зі Слова, і Україна постала зі Слова, і Слово те було в

Шевченка. І нині живе під сонцем України Шевченкове слово, слово великої,

непогасної любові до України - неньки.

Перегорнули ми ще одну сторінку «Кобзаря», доторкнулися душею до палкого й нескореного серця поета. А пісні, які співали сьогодні, вже півтора століття співає український народ, а скільки ще співатиме - залежить від вас з нами.

Адже нам творити долю української пісні, української мови, українського

народу. Тож нехай « Заповіт» великого Кобзаря стане заповітом для нас -

зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки й майбуття.

Учень. Він зорею сіяє в прийдешнім віку,

Сходить хлібом духовним на яр - рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височіє над світом великий Тарас.

Учень. Ми не забули тебе, Тарасе,

Черпаєм правду в твоєму слові,

І вберегли ми для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.

Вірш «Тарасові Шевченку»

В минулім часі не кажіть про нього.

Він з нами нині і в майбутнє йде!

Його слова – то нам пересторога

У наших діях, і на кожний  день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,
І пісня українська дорогі, -

Любіть, як він, страждальну Україну,
Як він – і ненавидьте ворогів.
У нас він будить волю, честь і гідність,
За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього – сестри і брати.

В дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану та уклін.

За мудрістю звертаймося до нього

І переможем: З нами Бог і Він!

Учень.

Над широким Дніпром у промінні блакить

І висока і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні…

А навколо лани  вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні…

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата,  стрункі юнаки - 

І всміхаються гори й долини…

І щасливий Дніпро зустрічає дідів

І жінок – Батьківщини окрасу,

І гримить «Заповіта» безсмертного спів

На високій могилі Тараса

Пісня « Заповіт».

Учитель. Тихо плаче Україна

Сльозами і кровю…

Кат будує своє «завтра»

на горі людському…

Гірко плаче Україна і

 тяжко ридає…

Своїх синів, що померли,

 сльозами вмиває…

Плаче ненька Україна…

Плаче кожна мати

Та, що сина відпустила

волю здобувати.
 

 

docx
Додано
4 березня 2018
Переглядів
903
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку