"Жіноча доля.Хто її розкаже?.."

Тема: Літературно-мистецька година “Жіноча доля. Хто її розкаже?..”

                                                               “Як тебе прославити, рідна земле? Не одною квіткою змалювати, не одним               кущем чи деревом, а всю тебе

показати-- широку, прекрасну й родючу?”

                                                 К.Білокур

І. Забезпечення мотивації:

    Провідна проблема:  дослідження жіночих особистостей та просвітницької діяльності жінки; розкриття талановитих особистостей  та зібрання про них матеріалу; розвиток творчої діяльності учнів.

   Об’єкти пізнання: історичні джерела, художня література, мережа інтернету, творчі особистості та їх надбання.

Мета:

• простежити роль жінки-українки на різних етапах нашої історії, її значення та покликання в суспільстві;
• розвивати дитячі обдарування;
• на конкретних особистостях виховувати любов до творчості, до надбань українського народу.

Завдання :
• навчитись самостійно вести пошуково-дослідницьку роботу в групах та вміти її систематизувати;
• формувати комунікативні навички;
• випробувати себе у різних ролях;
• аналізувати та презентувати зібраний матеріал.

   Очікувані результати: учнівська презентація та її захист; аналіз пісенної та поетичної лірики.

ІІ. Активізація опорних знань і вмінь  (Учитель образотворчого мистецтва)

• Розпізнати представлені на малюнках види мистецтв;
• Засоби творення кожного із видів;
• Які з мистецтв не представлені?
• Представниками якого виду творчості є ці три постаті? ( демонструються портрети Л.Лежанської, Р. Кириченко, К.Білокур).
• Що об’єднує цих жінок? ( складна жіноча доля і талант)

Отож, давайте спробуємо простежити роль жінки- українки на різних етапах нашої історії, її значення та покликання.

(Пісня «Жіноча доля…»)
Учитель :

 Їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Здається, по землі іде свята,
Дивитися на неї благодать.
А хто не знав про цю могутню вроду,
Не може щастя до глибин спізнать.
Від уст її , мов пахощі весни,
Іде любовний дух, що насолоду
Вливає в серце і велить : «Зітхни».
                                        (А.Данте)

Дійсно, ми споконвіку живемо на  землі, яка осяяна величним іменем жінки, овіяна благодаттю.

Скласти асоціативний ряд до вислову «жіноча доля»( сім’я, родина, праця, діти,відданість…)
(музика затихає)
Тому сьогодні поговоримо про жінок різних епох. Вони дуже різні. Та насправді життя кожної жінки-українки – це ціла книга, доля якої дивує нас і зачаровує. Але всі вони схожі у вмінні зрозуміти і знайти своє покликання. І перший наш міні-проект "Нагороджена долею"
 

Ви вже провели попередню роботу  у групах і давайте ознайомимо однокласників з її результатами.

І група — презентація і розповіді про К.Білокур ( під портретом прикріплюється вислів “Народжена для квітів”)

Завдання для інших груп-- виписати і прокоментувати афоризми

Робота з творами К.Білокур:

• Зразком якого виду живопису є картина(кілька)?
• Що таке натюрморт? ( від фр.”нежива природа”--квіти, фрукти, дичина, овочі)
• Якими барвами передає красу природи?
• Як через зображені на картинах предмети художниця передає своє ставлення до праці?
• Що здивувало, вразило?
• Яка головна тема мистецької спадщини художниці?
• Чим незвичайна її доля?( Чому кажуть про художницю--”Народжена для квітів”)

ІІ група — розповіді про життєву долю Л. Лежанської.

“Метелик на долонях вічності” ( вислів прикріплюється на дошку)

1 учень: Людмила Ярославівна Лежанська народилася 1947 року в селі Вербичне Турійського району. В дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Освіту здобувала самотужки, з допомогою матері Олени Іванівни – вчительки початкових класів. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші.

2 учень: З листа Людмилиної мами Олени Іванівни Шумської:
«Не було їй і трьох років, як я помітила, що їй ходити тяжко, як нагнеться, то тяжко розігнутися. Повезли її до Львова, де її оглянули три професори, і діагноз один: міопатія, дистрофія усіх м’язів. Життя недовге, у муках, до 25-30 років. Не ходила з чотирьох, до п’яти - лазила на колінах, і коли вже не змогла, то ще трохи котилася».
Для неї кожен рух був або неможливістю або мукою. Але у винагороду за все доля дала їй прекрасну душу, дала їй здатність думати. Одного разу вона спитала: «Мамо, чому ти мене не вчиш?» Для чого їй потрібно було вчитись - адже не могло й гадки бути про оволодіння якоюсь професією. Мама Людмили, учителі села Вербичне почали її вчити, і вона за рік проходила по два класи. Діти часто вивозили її саморобним візком у поле, на луки, там гралися, рвали квіти, оповідали казки.

    3учень:ЗлистаЛюдмилиЛежанської:
«Затужила я в ці дні: надвір хочу до сліз. Якби оце хоч раз — день побути на вітрі серед гомону життя (а ще щоб хтось поруч побув гарний), то знову довго терпілося б».

4учень:Злистамами,ОлениІванівни:
“Оглядаючись назад, я дуже дивуюся, де така квола, з гіркою долею дівчинка могла взяти стільки сили волі, любові до життя і людей, стільки оптимізму при її скромності».
Що вона любила? Квіти, дерева, книги, небо. Про це говорять її листи і її вірші. Дуже любила слухати Джо Дассена. Вважала, що потрібно мати коло своїх постійних авторів і перечитувати їх знову і знову.

5ученьЗлистаЛ.Лежанської:
«Моїми книжками є тепер твори Гріна, Купріна, «Мастер й Маргарита» М.Булгакова, «Таис Афинская» Єфремова, «Диво» Загребельного, ще декілька   книг, які будуть завжди моїми».
Із останнього листа, написаного за три тижні до смерті:
«Тішуся, що потрапила в збірник, де є моя Гордасевич, де Костенко, Симоненко, Павличко!»

 
6 учень: Чи була вона щасливою? Як це не дивно, але була. Незадовго до смерті     вонасказаламамі:
«Мамо, може, хто питатиме, як я жила, або мене жалітиме, що я, мовляв, калічка, то ти кажи, бо це правда, що я була дуже-дуже щаслива і своєї долі ні на чию не поміняла би».

Учитель:

З віршів Лежанської чітко вимальовується образ мужньої людини, яка, незважаючи на складну життєву ситуацію знаходить у собі сили бути корисною людям, жити тим, чим живе увесь народ, чутись його кровинкою, його невід’ємною частинкою. І ті мінорні акорди, що випливають з біографії авторки наче посилають загальний мажорний настрій її творчості.
В її віршах  — постійна присутність доброти, зворушливість першовідкривача навколишньої краси, світлотіней в людськім серці. З них вимальовується живий не видуманий образ ліричної героїні з її болями, радощами, думками і мріями.

За життя Людмила Лежанська встигла порадіти своїм публікаціям в альманахах ”Пісня і праця”, ”Вітрила”, журналах ”Жовтень”, ”Ранок”, обласних газетах ”Радянська Волинь”, і ”Молодий ленінець”. У 1980 році вийшли її книжки ”Поезії” і ”Стежечка”. В 1986 році у видавництві ”Каменяр” вийшла посмертно збірочка поетеси ”Мій доброокий світ”.
Деякі із віршів Людмили стали піснями. Так, співак  і композитор, член національної Ліги Українських письменників Ярослав Найда, композитор  В.Стефанишин, О.Каліщук  написали  музику  на  слова  поетеси.
Своїх друзів Людмила Лежанська називала ”сонячними людьми”. Серед них і наші волинські поети: Й.Струцюк, І.Чернецький, О.Криштальська, П.Мах, С.Бородулін,В.Гей.
 

Втекло життя з тендітної руки,

Хоч і тримала нить її щосили--

І майже десять вирвала років

Крім тих,що лікарі їй присудили.

І от уже у білому прийшла,

В уборі чи весни,чи хуртовини.

Обличчям нахилилась до тепла,

До рідної дозрілої калини.

І так стоїть чутлива й терпелива,

Неначе й жінка, в гордості свята,

У вінку любові --дівчина щаслива,

Дитина в слові-- дивна і проста.

                                           В.Гей

„А я іду крізь біль –
В життя!
До світла!”--ці слова можна вважати девізом життя Л.Лежанської.

Аналіз 1-2 поезій ( за зразком, що на кожному столі)

Обмін враженнями від почутого.(Чому-”Метелик на долоні вічності”?)

Звучить пісня “Жіноча доля”

ІІІ група—слово-спогад про Р.Кириченко

Побутує чудова легенда про українку. Коли жінки всього світу одержували земні блага від Бога, останньою вона підійшла до Всевишнього. І той обдарував її уже чим міг: красою, піснею і хусткою, якою повинна покривати голову.
Та духовності теж, мабуть, дісталось українці найбільше. За що ж не бралася русинка! За плугом ходила, у криївки зброю носила, перев’язувала рани, їхала в телячих вагонах на Колиму, садила калину в сибірських снігах і довгими вечорами писала листи коханому у безвість, верталася до зруйнованої хати, знаходила заховане насіння і знову вироджувала саджанці Українства.

  Саме такою українською Чураївною  є Раїса Панасівна Кириченко.

(Під портрет—вислів “Наша Чураївна”)

   Біографія  Раїси Кириченко

Уклін тобі, перлина України, За неповторний, невмирущий спів І нескінченні ті пісні однині, Як пам'ять тих, хто так тебе любив...

У світлий день християнського свята Покрови Матінки Божої – 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая.

Змалку дівчинка Рая трудилась – носила татові обіди: "Черствий окраєць хліба з часником для мене найсолодшим був сніданком". Вміла все: копати, сапати, пасти, косити, доїти і завжди любила співати: ще маленькою брала батькову гармошку, вилазила на вишню - грала і співала голосно, щоб було чути на все село. У мріях маленька Рая уявляла себе артисткою. Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в громадському житті якої приймала активну участь. Після закінчення семи класів цієї школи Раїса Опанасівна пішла працювати на ферму, де порала теляток, доїла корів і співала (на фермі дівчата створили хор доярок). Красива, ставна, співуча дівчина привернула увагу професійного музиканта Павла Оченаша, а свято пісні у с. В.-Кринки стало для Раї Корж відправною точкою у світ мистецтва.

У січні 1961 р. співачка стає солісткою народного хору Кременчуцького автомобільного заводу під керівництвом Павла Федоровича Оченаша. Вже з червня 1962 р. працює у професійному колективі – Полтавському жіночому хоровому театралізованому ансамблі "Веселка", концертмейстером якого був Микола Михайлович Кириченко. Цього ж року сталася трагедія - пішов з життя батько співачки.

У листопаді 1962 р. Раїса Опанасівна переїздить на роботу до вокально-хореографічного ансамблю "Льонок" при Житомирській філармонії. А 15 грудня 1963 р. Раїса Опанасівна та Микола Кириченко одружилися.

У травні 1967 р. Раїса Кириченко стає солісткою вокально-хореографічного ансамблю "Веснянка" Херсонської філармонії, а вже з січня 1968 р. – солісткою Черкаського народного хору. І де б вона не працювала, її величності українській пісні віддавала всю себе, її вона не виконувала, а творила, не забувала ніколи маминої настанови "...не співай пісні, які ні про що. Вибирай ті, що западають в людську душу!"

У травні 1973 р. Раїсі Кириченко присвоєно звання "Заслужена артистка України". 1979 р. співачці присвоєно звання Народної артистки України. У лютому 1986 р. Раїсі Кириченко присуджено Державну премію української УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Праця в Черкасах набирала обертів, записувалось багато пісень. Маючи вже значний сценічний досвід, співачка організувала власний ансамбль "Калина", потім "Росава". Працювала одночасно з національним оркестром народних інструментів під керівництвом Віктора Гуцала, естрадно - симфонічним оркестром радіо і телебачення з духовим оркестром (виступала в Києві, Криму, по всій Україні, Білорусії).

Її пісні – "Мамина вишня" (Анатолія Пашкевича, Дмитра Луценка), "Світи нам, матінко" (Олександра Білаша, Тамари Голобородько), "Стежина до мами" (Миколи Свидюка, Наталії Коломієць), "Дорога до матері" (Олександра Злотника, Вадима Крищенка) змушують відкладати всі справи і слухати їх, як власне одкровення, згадувати свою матусю, а багатьох і задуматись. Одержували, дякуючи їй нове життя і народні пісні – українська пісня у її виконанні звучала під небом Австралії, Алжиру, Америки, Тунісу, Філіппін, Монголії, Канади... Раїса Кириченко підкорила своїм голосом всю Європу.

Згодом Ф. Т. Моргун запрошує подружжя Кириченків на Полтавщину, і 27 лютого 1987 р. Раїса та Микола Кириченки повернулися з Черкас у Полтаву, а вже у березні створили ансамбль "Чураївна", де Раїса Кириченко була солісткою-вокалісткою. За рік з концертами об' їздили мало не всю Полтавщину. Співпрацювала Раїса Опанасівна з народним хором "Калина" Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, яким керує заслужений діяч мистецтв України Григорій Левченко. Навіть випускний іспит (а вона закінчила в 1989 р. Харківський інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського) складала диригуючи цим хором.

З вересня 1994 р. співачка працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка.

Далі був важкий період (з листопада 1996 р. по березень 1997 р.) у житті співачки – її життя висіло на волосинці (тяжка хвороба нирок). Уже мало хто й вірив, що вона виживе. Від'їзд до Німеччини, довгі місяці радикального лікування... Але любов до пісні повернула співачку на сцену – нові пісні, нові сторінки життя.

За клопотанням і участю Раїси Кириченко у Корещині було збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці (2002 р.), реставровано клуб, відкрито дитячий садок у селі Землянки. У відремонтованому приміщенні стала діяти Землянківська повна середня школа ім. народної артистки України Р. О. Кириченко. У школі запрацював і музичний клас, а подружжя Кириченків подарували музичні інструменти. Для всіх здійснилось ще одне бажання – газифікація осель, школи.

3 березня 1998 р. співачці вручили Орден княгині Ольги ІІІ ступеня, через рік – ІІ ступеня і в березні 2001 р. – І ступеня. А в жовтні 2003 р. Указом Президента України присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

9 лютого 2005 року не стало Раїси Кириченко. Попрощатися з нею у будинок Київської Національної філармонії прийшли тисячі людей, а потім її повезуть додому - в Корещину, як вона і заповідала. Її поклали вічно спати поряд з матусею.

Друзями вірними і щирими залишились і по цей день Володимир Пащенко, Микола Ляпаненко, Олексій Чухрай стараннями яких відкрито музей Раїси Кириченко у Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. і віриться, що постануть і пам'ятники славетній співачці на її рідній землі.

Бесіда з класом ( учитель музики):

• Які жанри пісенної лірики знаєте?
• Вказати жанр пропонованого уривка пісні у виконанні Р.Кириченко

ІV. Творча робота 1:

• Які б інші імена ви дали б цим жінкам?
• Чи можна їх назвати Великими Українками? Чому? ( коментар до епіграфа)
• Кого б ви додали до цього переліку ?

Творче завдання 2: Скласти сенкан до слова  жінка

Творче завдання 3: “Гімн  Жінці” ( скласти віршик, намалювати листівку...)

У. Підсумки

Учитель.  У цей світ приходимо ми для життя. І це, мабуть, є найвищим  дарунком Бога.
Ступаючи крок за кроком по життєвій стежині, все-таки треба інколи озиратись, чи полишаються за тобою сліди на землі і чи є ті, хто вміє їх прочитати.
А ще, якщо інколи вдивитись у безкрає небо свого серця , можна обов’язково побачити там білокрилих птахів. Ось вони плавно складають крило до крила і стають сімома ключами, кожним із яких можна відкрити Глибінь своєї Творчості. Отоді журавлиний політ починає звучати, як пісня.
Дорогі діти,  ми  щиро бажаємо, щоб журавлина пісня звучала у ваших серцях, і ви на крилах творчості підносились у височінь.