Сценарій виховного заходу «Стилістичні особливості українського народного танцю»

Сценарій виховного заходу

«Стилістичні особливості українського народного танцю»

НХКАНТ «Райдуга»

Группа №5, вищий рівень (І рік навчання)

Керівник: Бондар С.О.

Дата проведення:______

Час занняття: (згідно розкладу)

Мета: Ознайомити вихованців з стилістичними особливостями українського народного танцю, українського костюму різних регіонів країни, з танцями академічного національного ансамблю народного танцю України  ім.П.Вірського.

Інструменти та матеріали: Ноутбук, елементи костюмів України, ілюстрації, схеми.

І. Вступ

Український народ здавна славився своїм особливим та неповторним  народним мистецтвом. Кожна визначна подія в житті громади чи сім’ї супроводжувалась музикою, піснею і танцем.

Танець – мистецтво, що існує в часі й просторі. Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів. В танцювальних образах розкривається національний характер народу (життєрадісність, щирість, тонкий і м’який народний гумор), відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту.   

Танцювальна культура українців надзвичайно багата жанрами, стилями, ритмомелодикою. Кожен регіон має свої стилістичні особливості, які віками формувалися на грунті георафічних, суспільно-економічних та  культурних  факторів. Серед дослідників стилістичних особливостей українського народного танцю за регіональним розмежуваннями можна назвати В.Верховинця, А.Гуменюка, А.Нагачевського (Канада), Р.Гарасимчука, А.Богорода, В.Купленика та ін. Звісно, що сучасна українська народна хореографія –це вже синтетичне мистецтво, що увібрало в себе основні характерні особивості українського фольклорного та сучасного народно-сценічного танців. Найвпливовіші постаті в розвиткові українського народно-сценічно танцю із збереженням регіональних стилістичних особливостей являються  П.Вірський, Я.Чуперчук, Є.Зайцев, М.Вантух, А.Коротков, О.Гомон, В.Ковтун, Г.Клоков та ін.

ІІ.Основна частина. Розкриття теми заходу: «Стилістичні особливості  українського   народного танцю»

(Розкриття теми відбувається за допомогою розв’язання проблемного блоку завдань: а саме завданних запитань з теми.)

1) Акцентом теми яке саме поняття являється?(український народний танець)

2) Що таке танець?

Танець – мистецтво, що існує в часі й просторі.

Танець — один із найдавніших видів народної творчості, що виявляється в ритмічних рухах під музику чи спів. Як і всі інші види мистецтва,танець відображає дійсність,що нас оточує,розкриває навколишнє життя в усіх його проявах. Специфіка танцю як виду мистецтва,полягає в тому,що виразним його засобом є пластичний рух тіла людини,пози,жести тощо.

3) Які ви знаєте види танцювального мистецтва?

(народні, фольклорні,бальні, сучасні, класичні, спортивні)

4) Що означає «народний танець?»

Народний танець — це експромт, це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується передусім для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади).

5)Я к називається вид танцю, що має свою основу в народному чи фольклорному танці,але виконується більш естетично, складно, має в собі сценічну та класичну лексику?

Народно-сценічний танець-це результат процесу співтворчості балетмейстера та виконавців, призначений насамперед для показу глядачеві і виключає елементи експромту.

6) Український народний танець, що це?

Український народний танець, як і інші види народної творчості,розвивався впродовж всієї історії українського народу,збагачуючись новим змістом і своєрідними засобами виразності. У ньому знайшли відображення радість творчої праці, героїка боротьби, завзяття, гумор та інші риси притаманні українському національному характеру.

Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів. В танцювальних  образах розкривається національний характер народу (життєрадісність, щирість,тонкий і м’який народний гумор), відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту. Танцювальна  культура українців надзвичайно багата жанрами, стилями, ритмомелодикою. Кожен регіон має свої стилістичні  особливості ,які віками формувалися на  грунті георафічних , суспільно-економічних та  культурних  факторів. 

7) Жанр, що це? Жанр (від фр. Genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

8) Які ви знаєте жанри українського народного танцю?

Танці,що побутують в Україні,можна поділити на три основні жанри: танці хороводного жанру, сюжетні  та побутові танці.   

9) Що таке Хороводи? Хороводи-один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва.

Виконання їх пов’язувалось колись  із обрядовими діями,традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців),відзначення літа(купальський цикл танців), зустріччю осені(весільні танці) та зими (різдвяні та масляничні танці). Найбільш  поширеними були «Веснянки» ,«Гаївки», танки,танки-ігри. Всі вони були історично об’єднані в хороводи. Нині хороводи втратили своє обрядове значення. Проте міцно увійшли в репертуар професійних і самодіяльних виконавських колективів. 

В свою чергу хороводи поділяються на 3 підгрупи:

1). хороводи, в яких відображено трудові процеси(«А ми просо сіяли», «Мак»);

2). хороводи, де відбито родино-побутові відносини( «Ой,гілля-гілочки», «Добрий вечір,дівчино»);

3). хороводи, пов’язані з порами року та обрядовими святами в Україні («Веснянка», «Гаївка», «Перепілка», «Маренна», «Метелиця»).

10) Що теке сюжетні танці?

Сюжетні танці. Цей жанр танцювального мистецтва виник пізніше,ніж хороводи.

В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом.

В свою чергу всі сюжетні танці поділяються на 5 підгруп:

1). основна тематика-праця («Шевчик», «Коваль», «Косар», «Лісоруби», «Льон», «Рукодільниці» та інш.);

2). основна тематика-героїка ( «Аркан», «Опришки», «Запорізьки козаки»  та інш.);

3).основа-народний побут («Горлиця», «Ярмарок», «Волинянка», «Катерина», «Чумацькі радощі» та ін.);

4).основа- зображення знарядь праці та  явищ природи («Віз», «Зіронька», «Гонивітер», «Хміль»таінш.);

5).основна тематика-звичаї птахів  і тварин(«Гусак», «Козлик», «Бичок» та ін).

Якщо в хороводах зміст танцю розкривається текстом пісні,то в сюжетних танцях за допомогою хореографічних засобів виразності (різноманітна лексика українського народного та народно-сценічного танцю) та виразної музики.

11) Що таке побутові танці?

Побутові танці беруть свій початок у хороводах.Цей жанр найстаріший і є основою і особливістю української народної хореографії.

В побутових танцях відображаються істотні,значущі риси  характеру українського народу: волелюбність,героїзм,завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість, гостинність, дружелюбність тощо.

Ці танці супроводжуються мелодіями дуже різноманітними за характером та  ідейно-емоційним змістом,значна частина яких виконується в народі  як самостійна інструментальна п’єса.

Побутові танці були невід’ємною частиною щоденного життя українського народу. Їх виконували на масових вечорницях, весіллях, гулянках та ін.

На основі спільних стилістичних особливостей та музичного супроводу їх можна поділити на 3 підгрупи:

1). «Метелиця», «Гопак», «Козачок», «Тропак»;

2). «Коломийка», «Гуцулка», «Верховина»;

3). «Полька», «Кадриль».

    В  побутових танцях народ зовсім відмовився від тексту,залишивши  лише окремі вигуки в кульмінаційний момент танцю.

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнку. Проте всі вони в своїй основі побудовані на спільних танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихилясники», «голубці», «притупи» тощо.

12) Стилістичні особливості, як ви розумієте це словосполучення?

Стилістичні особливості (танцю)-це сукупність ознак, якостей, що характеризують його як індивідуальне, неповторне, цілісне.

13) Як ви гадаєте, від чого залежать стилістичні особливості танцю, наприклад?

Стилістичні умови того чи іншого виду народного мистецтва формуються залежно від характеру праці, побутових умов, в яких живуть люди того чи іншого регіону,а також від  суспільно-економічних  та культурних взаємозв’язків сусідніх народів. На формування стилістичних особливостей народного танцювального мистецтва помітно впиває географічний та кліматичний фактор.

Вплив угорського, румунського, молдавського  фольклору відзначається на рухах закарпатських танців, які відрізняються від класики танців Волині, Львівщини, де в її структурі бачимо елементи польського танцю; у танцях північно-східних районів Сумщини відчувається вплив російської народної хореографії, а в південно-західних — на Одещині — молдавської тощо. Як правило, той чи інший рух не запозичується цілком. Найчастіше окремі його елементи, поєднуючись із суто українськими рухами, дають нові «па». Локальні танцювальні « па» надзвичайно збагачують народну лексику. До них належать гуцульські, лемківські, бойківські, волинські, подільські, поліські, деякі специфічні буковинські рухи та ходи: синкоповані комбіновані ходи на каблук, припадання з підскоком і викиданням поперемінно ніг, комбіновані сплески по стегну, свердло з винесенням ніг у повітря, синкопована підкуйка з свердлом; вибиванець буковинський із зміною ніг, просування на ліктях і носках ніг, плетена доріжка з перекиданням ніг, різноманітні дрібушечки, чосанки, тропітки, гайдуки. До речі, виконання цих рухів потребує і своєрідних положень рук, корпуса, голови

14) Що означає слово «регіон»,»регіональний»?

Регіон-це певна територія країни. Регіональний — що відноситься до якої-небудь певної території, яка відрізняється від інших територій за низкою ознак і що володіє деякою цілісністю, взаємозв'язаністю складових її елементів.

15) Скільки умовних регіонів України ви знаєте?(5)

16) І  локальний регіон України.

Це так званий « степовий» регіон-центральна Україна. До його складу входять:Полтавська,Київська,Черкаська,Кіроворадська,Дніпропетровська,Сумська області,західна частина Харковської області, північно-східна частина

Житомирської області  та східні регіони Вінницької області.

У цьому районі побутують всі жанри українських народних танців. Це веснянки, гайвки -з хороводів, гопак, козачок, полька, метелиця, кадриль- з побутових, «Шевчик», «Бондар», «Коваль»- з сюжетних. Вони відображають найхарактерніші риси українського народного танцювального мистецтва. Саме тому вони становлять основу української народної хореографії. Рухи танців цього регіону відзначаються пластичною округлістю,що великою мірою залежить від характеру використання рук,корпуса і голови.

Неабияку роль у танцях цього регіону відіграють одяг, взуття, головні убори і прикраси, а також окремі предмети танцювального реквізиту, народні музичні інструменти,гарапники,шаблі,бунчуки  тощо.

Жіночий одяг складається з вишитої сорочки, плахти, передниці (фартуха, запаски), пояса, корсета. З головних уборів та прикрас слід відзначити насамперед стрічки,вінки, а в заміжніх жінок-очіпки та хустки. З прикрас найбільш поширене намисто. Взуття-здебільшого червоні, зелені, жовті чобітки. Дуже часто з орнаментом на закаблуках, які виготовяють з мідних цвяхів.

Чоловічий одяг у цьому регіоні складається із вишитої сорочки, шаровар, пояса (кушака). Іноді літні чоловіки одягались в свитку та чумарку. Взуття-червоні та чорні чоботи,на голові-висока смушева шапка. Прикраси у чоловічому вбранні не використовують. У чоловічих танцювальних партіях обігруються в основному чоботи,під час виконання присядок ударяють рукою по халяві чи підошві.

ІІ локальний регіон України.

Це так званий «гірський»  регіон-Карпати. Він дуже відрізняється від попередньо згаданого регіону за своїми своєрідними стилістичними особливостями танців. Сюди входять Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, південа частина Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей.

Рельєф регіону в основному гористий, в  зв’язку  з  чим побут людей,умови  життя та характер їх праці відрізняється від тих же чинників в центральній частині. Все це відповідним чином відбилось на танцювальному мистецтві. В танцях гірського регіону,а особливо в Прикарпатті та південному Поділлі,танцювальні рухи відрізняються різкою зміною положень ніг,рук,корпусу,голови,що надає їм характерної своєрідності. Під час танцю вживаються вигуки,слова,речення, навіть діалоги, які не тільки впливають на зміну танцювальної фігури,а й посилюють емоційний тонус виконання. Взагалі танцювальні рухи цього регіону виконуються дрібніше, граціозніше, з меншим просуванням у просторі,з великою кількістю різноманітних обертів та круток.

Стилістичну різницю між танцями степового  та гірського  регіонів України легко помітити,порівнявши, наприклад,сюжетні танці «Шевчик» з «Опришками», побутові -«Гопак» з  «Коломийкою».

 Значні відмінності спостерігаються  і в одязі мешканців цього регіону. Жінки тут замість плахти одягали дві запаски або горбатку (бойки, лемки -широку спідницю), замість корсетки-кептар, замість чобіт-постоли.

Значно різноманітніші  тут головні убори і прикраси. Поряд з вінками використовують чільця,поряд з намистом-силянки, ґердани тощо. Охоче одягали  тайстри.

Чоловічий одяг складався з вишитої сорочки,вузьких або широких штанів,вишитих примхливими візерунками кептарів і сардаків,а також широкого ремінного пояса(череса), оздобленого різними прикрасами.

Взуття-постоли, на голові-крисаня, уквітчана жмутком різнобарвного пір’я.

ІІІ локальний регіон України.

Це Волинь, Полісся та північна Галичина - тобто Волинська, Рівненська області, північна частина Львівської області та більша частина Житомирської області. Сюди ж належать західні та північні райони Київської області. 

Крім хороводів, козачків, гопачків, коломийок і ряду інших танців, тут побутують характерні танці властиві тільки для цього регіону, такі як, наприклад  «Крутях» та  «Волинянка».

Дівчата в цьому регіоні танцюють більш  м’яко та пластично, підкреслюючи риси свого характеру.

Однак,у стилістичному аспекті,танці цього регіону більш  строкаті,адже наближаються за своїм характером до центрального регіону України, увібрали в себе його танцювальну культуру. До того ж тут  Для одягу жінок характерні головні убори- білі хустки, які пов'язувалися на зразок найдавніших наміток. Сорочка зроблена домотканого полотна з виложистим коміром «Кусан».

Побутували вовняні саморобні спідниці — літники, андараки (останні — на межі з Білоруссю), які мали яскравий орнамент у вигляді клітин або смуг.

Чоловічі головні убори — повстяні шоломи, або смушкові шапки, які називали йолом. Чоловіки традиційно носили сорочку поверх штанів. Природні умови (наявність лісових боліт) стали причиною збереження архаїчного взуття — личаків, які носили і чоловіки, і жінки, помітний вплив польського та  білоруського хореографічного  фольклору.

  Для одягу жінок характерні  головні убори- білі хустки, які пов'язувалися на зразок найдавніших наміток. Сорочка зроблена домотканого полотна з виложистим коміром «Кусан». Побутували вовняні саморобні спідниці — літники, андараки (останні — на межі з Білоруссю), які мали яскравий орнамент у вигляді клітин або смуг.

Чоловічі головні убори — повстяні шоломи, або смушкові шапки, які називали йолом. Чоловіки традиційно носили сорочку поверх штанів. Природні умови (наявність лісових боліт) стали причиною збереження архаїчного взуття — личаків, які носили і чоловіки, і жінки.

ІV локальний регіон України.

Це територія Тернопільської, Хмельницької, Вінницікої, Одеської та Миколаївської областей.

Багато танців існує на Побужжі,менше -на Вінниччині і мало-на Одещині та у південних районах Миколаївщини.

Тут поширені різні танці, особливо гопаки, козачки, метелиці, коломийки і танці, що характерні для Гуцульщини. Але вже у Вінницькій області можна побачити російські  танеці- «камаринську» та «бариню».

Жінки одягали  традиційні  поликові сорочки з пухликами  та стоячим широкий комір,що був  густо зібраний у дрібні зморшки, які оторочували тоненьким рубчиком. Нижню частину полика по низу прикрашали хрестиковою вишивкою геометрично-рослинного орнаменту, виконаного переважно червоними, а також чорними, синіми та жовтими нитками. Способи оздоблення жіночих сорочок вишиванок Одещини та Побужжі   яскраво виявляють впливи східноподільських, молдавських та румунських прийомів декорування.

Поясним одягом жінок слугували на щодень одноплатові незшиті лерги з чорного домотканого сукна, а на свята узорно ткані двоплатові незшиті плахти. В районах Одещини й Нижнього Подніпров'я широкі спідниці декорували по низу традиційним прийомом нашиття плисових або оксамитових смуг чорного кольору, а низ підбивали вовняною тасьмою темних кольорів з випущеною бахромою-"щіточкою" .

Поверх плахт вдягали запаску — фартух .Нагрудним жіночим одягом були керсети — прямі або приталені безрукавки. Підперезувалися жінки широкими червоними домотканими поясами, викінченими довгою бахромою. Молодиці носили очіпки, виготовлені з різноманітних тканин.

Чоловічі сорочки - тунікоподібні до гестки та сорочки з вшитими рукавами. Горловини чоловічих сорочок викінчувалися коміром-стійкою різної ширини або виложистим коміром. Чоловіки носили різноманітні прямоспинні та приталені свити, сіряки, купини, кафтани, киреї, чемерки. Зимою носили кожухи або напівкожухи. Поясним одягом слугували шаровари та бахили — зимові шкіряні штани.

V локальний регіон України.

  До нього відносяться -  Донбас, Крим, вся південна частина Степової України,східні  райони Слобожанщини. Тобто,це –Крим, Донецька та Луганська області, східні райони Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Цей регіон, в основному, промисловий, в ньому зосереджені люди різних національностей та культури: українці, татри, болгари, вірмени, грузини, росіяни, казахи та інші. Проте переважають українці, росіяни, татари.

Національний склад відповідно позначився на стилістичних особивостях танцювального мистецтва, оскільки у хореографію українських народних танців впроваджуються елементи хореографічного мистецтва  інших народів.

Великий вплив на формування стилістичних особливостей мав російський народний танець. Тому в цьому регіоні в  суто українських танцях (козачках,гопачках,метелицях,польках та кадрилях) зустрічаються  російські дрібушки,присядки,хлопавки, крутки та форма переплясу. Велике місце в житті населення цього регіону посіли також російські танці: камиринська,бариня,значно змінені кадрилі,частівки.

Для одягу цього регіону України характерне поєднання найкращих рис народного вбрання з елементами міської моди. Так, для пошиття одягу як чоловічого, так і жіночого, тут використовували переважно фабричні тканини Жінки носили приталені кофти з вузенькими комірцями або традиційні українські сорочки з пишно зібраною горловиною, дуже рясні й довгі спідниці з нашитими на подолі декоративними смугами з плису, оксамиту чи атласу. В районах Буджаку, Приазов'я та Криму перевагу надавали широким спідницям із густо призбореною оборкою, пришитою по низу. Носили також вишиті або кольорові фартухи з фабричних тканин, безрукавки. Чоловічі сорочки були вишиті спереду, їх, як правило, заправляли в штани, тільки в Криму була поширена чоловіча тунікоподібна сорочка, шо носилася поверх штанів. Верхнім одягом для чоловіків і жінок були пальта різного крою, з хутряними комірами, хоча також побутували й традиційні свитки, кожушки. Типовим чоловічим одягом у XVIII—XIX ст. був піджак, який тут називати твичиком. Жінки також носили й плахти, aлe переважно як святкове вбрання, головним убором був шовковий очіпок, на який вдягалася намітка, а пізніше —ще хустка.

Чоловіки носили смушкові або з іншого хутра шапки, а весною й восени — картузи. Типовим взуттям для холодної пори року були жіночі й чоловічі шиті на  ваті "валянки", які взувалися у гумові калоші. Культура Слобожанщини перехідна від Лівобережжя до степової південної культури, а також (особливо на сході) позначена російськими впливами: наприклад, російський сарафан, чоловічий кафтан тощо. Під впливом крою сарафана поширилася жіноча сорочка з чотирикутним вирізом.

Прикладом для нашої теми візьмемо танці академічного національного ансамблю народного танцю України  ім.П.Вірського.

ІІІ.Заключна частина.

1) Аналіз заходу.

2) Підведення підсумків.