До розіграшу
залишилось:
11 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Сценарій виховного заходу "Уклін тобі, Тарасе!" .

Про матеріал

Сценарій виховного заходу "Уклін тобі, Тарасе!" розроблений для учнів молодших класів.

Мета: у нетрадиційній формі ознайомити учнів і присутніх у залі глядачів із життєвим шляхом і творчістю видатного поета, письменника, талановитого художника, геніального сина українського народу Т.Г Шевченка.. Вчити дітей шанувати спадщину, яку нам залишив поет, наслідувати та виконувати його заповіти. Розвивати пам'ять, мислення, увагу, виразне читання, театралізовані навички, креативність і компетентність, Виховувати почуття любові і поваги до світлого образу мислителя Кобзаря. . Вчити дітей шанувати спадщину, яку нам залишив поет, наслідувати та виконувати його заповіти..

Перегляд файлу

 

                                                                                              Шаповалова Марія Іванівна,

вчитель початкових класів, стаж роботи 41р.,

вища кваліфікаційна категорія, старший вчитель ,

      ЗОШ І ступеня с. Сухостав

 Гусятинського району

Тернопільської області

                                                                    sukhostavshool@ukr.net                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        моб. 0964360358

Буду щиро вдячна Вам.

У  березні  2018р. атестуюсь.

 Здоров’я, терпіння  до нас  і успіхів!

 

Сценарій виховного заходу   «Уклін тобі, Тарасе!»

Мета: у нетрадиційній формі ознайомити учнів і присутніх у залі глядачів із життєвим шляхом і творчістю  видатного поета,  письменника, талановитого художника, геніального сина українського народу. Вчити дітей шанувати спадщину, яку нам залишив поет, наслідувати та виконувати його заповіти. Розвивати пам'ять, мислення, увагу,  виразне читання, театралізовані навички, креативність і компетентність, Виховувати  почуття любові  і поваги до світлого образу поета-мислителя  Т.Г.Шевченка. . Вчити дітей шанувати  спадщину, яку нам залишив поет,  наслідувати та виконувати його заповіти.

(  Святково прибрана кімната вишивками та квітами. Мати  порається у біля стола.. Заходить дитина)

(здивовано)

 

Дитина. Люба нене, мила нене,

Ти скажи , навіщо хату

 Рушниками так прибрали?

День який у нас сьогодні,

Що квіток от так багато?

Мати.   Та у нас сьогодні свято !

Дитина. То яке ж бо свято нині ?

Мати. То  -Тарасове, дитино!

           Знай, колись, моє серденько,

           Був у нас Тарас Шевченко!

Дитина. Хто ж він був нам, ,люба ненько?

Мати.  Наймиліша всім людина

            І найкращая перлина,

           Яку має Україна ,

           Наша рідная країна.

        (Виходять ведучі.)

 

Ведучий 1. Слухайте, слухайте голос,

Голос безсмертний Тараса,

  Він наша гордість і слава,

 Рідного слава окраса.

 

Ведучий 2. Він народився в неволі,

 Виріс борцем проти гніту,

 Бився за щастя народу.

 Бивсь проти рабського світу.

 

Ведучий 1. І не здолали поета

 Царська тюрма і кайдани,

 І не збороли Тараса

 Царські сатрапи – тирани.

 

Ведучий 2. Пісня його невмируща,

 Рідного слава окраса.

 Слухайте, слухайте голос

 Голос безсмертний Тараса.

                 ( Виходять всі учні)

 

Ведучий 1. Існує давня традиція – 9 березня ми відзначаємо День народження великого поета, письменника, художника – великого Кобзаря українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Цього року –воно особливе, тому ми святкуємо 200 років з дня його народження.

 

Пісня «Дорогий Тарасе».

 

Учень      Тануть вже сніги весною,

 І покрила ряст веселка.

 Повні сил й снаги живої

 Всі вшановують пам'ять Шевченка.

 

Учень 2. Щороку в березні до нас

 Значний приходить день

 Це ж народився наш Тарас –

 Творець палких пісень.

 

Учень 3. Кобзарем його ми звемо

 Так від роду і до роду

 Кожен вірш свій і поему

 Він присвячував народу.

 

Учень 4. І тому в сімї великій,

 У цвіту садів прекрасних

 Буде жити він навіки,

 Як безсмертний наш сучасник.

 

 Учень 5. Історія його життя становить частину історії нашої Батьківщини, бо його портрети – в кожній хаті, його Кобзар лежить на столі на вишитому рушнику, а його пісні не зникають з уст кожної людини.

 

                           Пісня «Пророк України».

      Учень 6. Тарас Шевченко – видатний поет,

 Його шанує вчений і школяр.

 І кожен хто живе на Україні,

 Напам’ять знає майже весь Кобзар.

 

Учень 7. Ще він художник справжній і чудовий,

 В його картинах – все життя народу.

 Він малював портрети й Україну –

 Її людей, її красу природи.

 

Учень 8. Ще він мислитель і борець за волю.

 Вкраїну – неньку щиро він любив.

 Її він прославляв, про неї думав,

 Для неї все життя своє віддав.

 

Учень 9. За те ми всі шануємо Шевченка,

 Що він про нас, про українців дбав.

 Що за життя своє безрадісне й убоге

 Поневірянь та утисків зазнав.

 

Учень 10. 9 березня 1814 року, темної ночі, перед самим світанням, в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Єнгельгардта, блиснув у вікні єдиний на село вогник: народилась нова кріпацька душа для пана, а для України її великий співець – Тарас Шевченко.

 

Пісня «Черкаська земля».

(Всі виходять із сцени)

 

У селі Моринцях , у сільській хатині,

Уродився він на славу цілій Україні.

З-під низької стріхи соколом піднявся,

Як промовив – його голос громом розлягався.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці-

В хатині бідній він родився

Серед неволі , тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина кріпака молилась.

І Бог почув молитву ту ,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну ліру.

 

  ( Сценка із життя Т. Шевченка. Виходять мати і Тарас. За ними йде дід , який сідає на лавку).

 

Мати. Як гірко , як нестерпно жаль, що долі нам нема з тобою!

            Ми вбогі , змучені раби, не маєм  радісної днини.

           Нам вік доводиться терпіти, не розгинать своєї спини.

           Промовив слово –і нагай над головою люто свисне,

           Росте неправда на землі , згорьованій, сльозами вмитій.

           О . любі діточки малі, одні залишитись на світі!

          Ну, хто замінить вам мене, рожеві квіти нещасливі,

          Коли безжальна смерть зітре мене на довгій панській ниві…

 

Тарас.   Матусю,  а правда ,  що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так , синочку,  правда!

Тарас. А чому так багато зірок на небі ?

Мати. Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка , поки людина не помре. А як помре , свічка гасне , зірочка падає. Бачив ?

Тарас. Бачив, матусю. Бачив. Матусенько, а чому одні зірочки - ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли –добра, любить людей , робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати. Старайся , мій синочку!

              (Мати виходить. А Тарас сідає на лаві біля діда)

Тарас. Діду, розкажіть мені про зорі .

Дід.  Сідай но, синку, сюда, на лавку.  Дивись, ото  Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки  , навколо самий степ та тиша . і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм і дорога.

Тарас. А чому він –чорний, тому що чумаки чорні ?

Дід. ( сміється і поправляє вуса) . А того він чорний, що страшний, синку...

( задумався) . ( Дід виходить)

Тарас. Небо над головою, ніби великий високий дах, а  там, удолині. десь на обрії, дах цей спускається до землі. Там його стовпи залізні підпирають. А за стовпами щось , мабуть є , якщо йти цим шляхом і подивитися. А якщо влізти на могилу, що за селом, то,  мабуть, ті стовпи видно…

   А Микита, мабуть, ті стовпи бачив, бо коли батько чумакували, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще Микиту не чіпати, краще самому піти на могилу і подивитися.

 

14. Тарас змалечку ріс дуже допитливим,

 любив слухати розповіді свого діда,

його дуже цікавив навколишній світ.

 

Сценка «Пропав Тарас».

 

 Катерина стоїть, спершись на яблуню задумана, заплакана. Батько, мати і 2 хлопчики вечеряють. Мати, батька сумні, діти їдять.

 

Сусід . (заходить)

  Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

 

Мати. Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю: хлопець

десь дівся. Зранку як пішло, то оце і досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали, - як у воду впав.

Батько.  (сердито) Догляділи.

 

Катерина. (плаче)

Сусід. Нічого, знайдеться. Може заснув десь у буряні. Проспиться і прийде. (Сідає біля Григорія, запалює люльку).

 - Ну що там чути в селі, які новини…

Батько. (сумно) Та…

Мати. Ну й де б їй дітись, вражій дитині. (Ходить сюди, туди…)

  • Катре, іди вечеряй, та підемо шукати знову.

Катря. Не хочу (плаче).

(Закривається завіса, виходять чумаки, а з дверей Тарас).

  

Сценка «Чумаки привели Тараса».

 

Тарас співає  «Ой там на горі»

(Тарас йде назустріч)

1-й чумак. Гей, хлопче, чи далеко до села?

Тарас. Ні, вже недалеко. Село он там за перелісом.

2-й чумак. А куди ж ти оце проти ночі сам мандруєш?

Тарас. Іду ті стовпи шукати, що небо підпирають.

                    (Чумаки сміються).

1-й чумак. Ой, далеко ж тобі, хлопче, йти.

  За все життя не дійдеш. Ось підростеш,

зрозумієш, тоді й підеш в таку далеку дорогу.

2-й чумак. Сідай краще на воза, ми тебе підвеземо. Бери батіг.

(Тарас сідає на воза і підганяє коней).

 

(Тарас стоїть біля перелазу).

Катря. А ось і наш волоцюга!

(Стоїть Тарас за перелазом. Без шапки, босий. Стоїть, не наважується йти до гурту).

Мати. Де це ти був?

  Де тебе носило й досі?

  Де ти волочився?

(Стоїть мовчить. Оглядає свою хату – не впізнає).

Батько. Де ж ти був оце – питаю?

  Чому не кажеш?

Тарас. (промовляє стиха)

  Був у полі, та заблукав.

Батько. Бачиш таке?

Мати. Хто ж тебе привіз додому?

Тарас. Чумаки.

Всі.  Хто?

 

Тарас. Стрінувся з чумаками, питають: «Куди ідеш – мандруєш»»

А я кажу – в Кирилівку! А вони й кажуть: «Це ти ідеш в Моринці,

а в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, ми довеземо».

Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти…

Батько. Бачили такого? Чумакувати надумав уже!

Мати. І як воно згадало, що з Кирилівки!

Сусід. Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько. Ну, почумакував ,тепер бери ложку та сідай вечеряти.

(Тарас швидко сів за стіл і їсть дуже скоро).

Мати. Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого?

(Тарас мовчить і сьорбає).

(Мати кивнула на нього батькові).

Мати. Як мотає! Наче три дні не їв.

(Тарас їсть, мати дивиться і мовчить).

Мати. Ну, то ти скажеш чого в поле ходив?

Тарас. Я ходив ті стовпи шукати, що небо підпирають.

І бачив ті ворота куди сонце заходить на ніч.

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує:

старий того не придумає збрехати, як воно.

Каже, що ходив він туди, де сонце заходить,

бачив залізні стовпи, що підпирають небо,

і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів.

Розповідає, ніби справді сам теє бачив.

Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса,

мабуть, щось добряче вийде! 

 

Батько. Що вийде? – (жартома каже) – Розбіяка великий вийде – ось що!

  Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий.

Сусід. Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?..

 

Батько.   Ая… Той …той самий !

 

    ( Пісня «Садок вишневий коло хати»)

(Ширма закривається).

(Тарас порається біля хати. Приніс відро води .поставив біля тину, поставив пензлі і присів. Входить Яринка з клунком у руці.)

 

Яринка. Здоров Тарасе1 На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка)

Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас. (бере свитку) .  О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! (Тулиться до неї). Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш.

Яринка.  Давай, ятобі ще сорочку виперу, зашию…

Тарас. Не треба, я сам.

 

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є?

Тарас. Є!

Яринка. То покажи1

Тарас.   Добре, тільки  тобі , сестричко.(показує дощечку з малюнком ) Ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа…Невже це ти сам намалював? …. А чому на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав…Ось розживусь,  може,  на свитку і на фарби ,і на папір….

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк  повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені …малярем…,я б нічого не хотів більше…

Яринка. То вчись у нього.

Тарас. А.. Хіба його голова болить за мене? Тільки б’є та норовить , щоб  різками одшмагати…

Яринка. І зараз? ( Тарас киває головою). Хай йому грець!  Вертайся додому!

Тарас. А там що? (розводить руками )

 

Вірш «І золотої, й  дорогої».

 

Учень. Звенигорищина – співучий куток України, в ньому Кирилівка – не останнє в цьому село. Тарас Шевченко ще змалку перейняв спів від діда і батька. А коли йому було 8 – 9 років – з дівчатками на колодах витягував, якої не почнуть.

 

 

Сценка «Батько і пан».

(Тарас співає. Ширма відкривається)

(На лавці сидять люди. Йде по вулиці дяк. Чує хтось співає).

Дяк.  Що воно ото за підголоска виводить,

не розбереш – хлопець чи дівчина?

Батько. То так виводить мій Тарас.

  Малий ще оченашу не знає,

а до пісень, як старий.

Дяк.  Добрий співака вийшов би.

Хоч би й до архирейського хору …

  Треба вже, щоб до школи посилали

хлопця, а не на вулицю.

Батько. Та це ж думка на цю зиму прохати вас, пане дяче…

Він уже охотиться до книжки і до школи.

Другі діти не хочуть, плачуть, а він уже набрид мені,

щоб одвів у школу.

Дяк.  А скільки йому років?

Батько. Уже дев’ятий.

Дяк.  Ого! Пора. Вже давно слід було посилати.

                   (Обоє розходяться)

  

 

 

Учень.         Віддав батько сина в школу.

Восени сидить Тарас за грамотою

між школярами в дяковій хаті,

ляскає указкою то одного, то другого,

коли одвернеться дяк. В школі тільки його й чули.

Стрілися якось із дяком Тарасів батько.

 

 

Сценка «Батько і дяк».

(Йде дяк, а назустріч батько).

Батько. Слава Ісусу Христу!

Пан.  Слава навіки!

Батько. А як там, пане дяче, мій Тарас?

Пан.  І не приведи господи, що за гайдамака росте.

Часинки не посидить тихо.

Уже йому й достається від мене, - не помагає.

 Нащо краще: кладу під різки, а він просить:

звеліть придержати мене, а то їй-богу, не влежу.

Батько. Та він у нас і не такий розбіяка, як його уславили:

як до нього добре – він удвічі добрий.

Тонкослізний – що жалісне почує, зразу плаче.

Ну й упертий, - нема чого ховати, - як стане на своєму, як тур.

Ну, а як йому грамота, пане дяче?

Пан.  Грамота йому – в руку. Пам'ять добра.

Коли б смирніший – кращого й не треба.

Батько. Та й я так гадаю, що грамоту він пьоре:

грамота ведеться в нашому роду.

Що з нього буде, пане дяче?

Пан.  А що ж із нього буде: попа не вийде,

  а паламар вийде добрий. Щось вийде,

  а що – буде видно колись. Побачимо,

  який він буде в письмі.

                    (Ширма закрита)

 

Учень 1.  Перше горе, що отруїло хлопцеві серце: злидні та праця матері поклали в домовину. Хлопця взяли од школи дивитись за меншими в хаті. Батько женився вдруге, взявши вдову теж із дітьми. В хаті почалися сварки, бійки, докори, плач – пекло, що завжди буває в хаті, де повно зведенят.

 

Учень 2.  У хаті якось трапилась крадіжка – в перехожого москаля вкрадено було 45 копійок грошей. Мачуха напала на Тараса. Сама вона не могла справитись з хлопцем – попрохала одного з діверів.

 

Сценка « Катують Тараса».

 

 (Чується дитячий крик. Ай не бийте мене. То не я.)

 

 (Жінки набирають воду з криниці.  Вбігає Оксана).

Оксана. Тітко, що воно за крик?

Тітка  1. Комусь дають парки!

Тітка    2. Пусте! (обізвалась тітка за тином).

  Це знову катують того безталанного Тараса. Впіймали сонного.

Оксана. Хто? За що? (захвилювалась).

Тітка  1. Та все ж за ті гроші, що викрадено було в москаля. Уже йому і гроші ті вернули – продала мачуха хустку покійниці Катерини, і москаля того немає, а вона, відьма, і досі мучить того нещасного хлопця. Сама вже не подужа, так вона гукнула свого дівера Павла. Він, кажуть, катюга, що його й світ такого не бачив. То катував своїх дітей, а тепер за братових сиріт узявся. Впіймали хлопця, втягли в сіни та й чинять той глум. Та це, може, й не він брав.

Оксана. Брехня! Казали ж, що не він і гроші ті вкрав.

Діти бачили на вулиці у мачушиного Степана.

Тітка  2. Якби-то мати та батько, то може б, знайшли правду, а то сирота. Хоч і не він, то скажуть – він!.. (Ширма відкривається).

(Тараса б’ють, кричать на нього: «Признавайся, це ти вкрав гроші. Ти, ти …)

Тарас. Рятуйте, вони мене закатують!

Оксана. Тітко, біжіть обороніть.

Жінки.  (перезирнулись) А справді! Як сирота,

то вже його і замучити можна? Ходімо Химо!

Жінки.  (дружньо) Хто ви йому такі, що взялися мордувати хлопця, - батьки чи судді? Раді що нікому заступитись за сироту, то таке – хоч і каліч дитину! На громаді треба сказати про це.

      (На вулицю вискочив хлопець. Кричить без міри, обурений. Плаче.)

Тарас. Це такий дядько? Це рідний.

Спалить такого дядька, щоб з душею згорів!..

Дядько. Чекай, чекай. Я тобі спалю!

Тарас. І спалю! Хату і клуню – все спалю!

А за що, по якому праву ви мордували мене? …

Не дядько ви мені, а кат? Не лякайте – не боюся.

Дядько. Сирота ледащо. Не хоче робить:

  Ой віддамо вражого сина.

  В москалі служить…

Тарас. Так його, так … де ж сироті дітись, куди   прихилитись.

  Шкода, що не можна сонця заступити, щоб не світило сироті,

щоб сліз не сушило … Ой люди, люди … Бодай вас …

                    (Пішов у яр. Співає).

 

Учень.  Маленький хлопчик, син кріпака, день у день бачив неволю, нужду. Дуже зазнав Тарас важкого горя й злиднів. Коли йому було 11 років – помер батько. Залишився Тарас круглою сиротою. Нікому пожаліти, захистити. Важке дитинство провів у наймах: то пас чужу худобу, то працював у дяка.

 

 

Сценка « Жінки сапають».

                                          (Виходять жінки із сапами).

1 жінка. І що це воно співає так гарно, так жалісно? Дівчина чи хлопець?

2 жінка. Еге! Я давно вже слухаю, виводить, аж за душу бере …

3 жінка. Це покійного Григора Шевченка хлопець, що в дяка.

1 жінка. Котрий? Отой головатий Тарас?

2 жінка. А ви думали хто? Отож забереться в бур’яни тай виспівує.

А вже й не маленький.

3 жінка. Це той, що в школі живе в дяка? Що так ото читає псалтиря,

як щебече пташка?

1 жінка. Він же, він. Хлопець, може й не дурний, та з дяком злигався.

Чого там навчиться?

                  (Сапають далі.)

1 жінка. Йдемо трошки в холодок під дерево перепочинемо.

                     (Сідають, беруть клунки і їдять, п’ють воду).

 

Сценка «Оксана …»

(Виходить Оксана).

Тарас. (співає)

  Та виріс я в наймах, в неволі.

  Та не було долі ніколи, та гей! …

         (Вийшов з бур’янів. Кашлянув. Сунув в кишеню книжечку. Повернув голову Заплаканий).

               - Хто? Оксана! (насупився, соромно).

Оксана. Ти розсердився вже, Тарасе? Я, дурна, змолома щось,

а потім самій стало соромно. Як пішла, то мені так стало жаль, нащо те я сказала. А  як почула, що співаєш, то ще стало жальчіше. Аж сюди оце прибігла.

                  (Тарас мовчав, голову опустить).

Оксана. А я й не знала, що ти такий тонкосльозий.

Я думала як гайдамака, то він і не плаче.

Тарас. (тихо). Я не гайдамака.

Оксана. А хто ж?

Тарас. Старець! Піду в старці.

Оксана. Вигадай!

Тарас. (лагідно). А що ж? Навчуся грати на кобзі та й буду ходить по      селах, як Перебендя.

Оксана. (здивовано). Хіба ж ти каліка? Перебендя сліпий, тому й ходить, а ти ж видющий. Це ти дуриш усе. Чудний ти часом буваєш Тарасе.

Тарас. А очі мені люди виб’ють, то й буду сліпий. Скажуть – нехай сироті сонце не … (заплакав).

Оксана. Тарасику! Нащо ж ти так кажеш? Це ти вигадуєш? Я не дам. Скажи. Ну, скажи, що ти вигадаєш, а то заплачу.

Тарас. (випручався) Виб’ють очі, щоб сироті сонце не світило. Всі одцураються од мене, покинуть. Кому потрібний неборак …

 

Оксана. (закусила губу, повно сліз і заплакала). Все одно я тебе не покину – буду за руку тебе, блідного, водити.

Учень. Тяжко – важко в світі жити

  Сироті без роду:

  Нема куди прихилитись –

  Хоч з гори та в воду!

  Утопився б молоденький

  Щоб не нудить світом.

  Утопився б, - тяжко жити

  І нема, де дітись.

               Пісня «Зоре моя вечірня».

( Вірш  « Мені тринадцятий  минало» )

  ( Виходять всі учні на сцену )

 

Учень. Йому тринадцятий минав,

Він пас ягнята за селом,

І серцем чистим він пізнав

Народу біль, що був рабом.

Пішов по селах в Божу путь.

І бачив правду в кожний час.

І сльози народу у грудь -

Збирав, як перли, наш Тарас.

 

Ішов полями, по межі,

На панщині народ терпів,

І сіяв ниви все чужі,

Та не для себе, для панів.

Як виріс він, то кобзу він

До своїх рук пророчих взяв,

І в звуках духа свого струн

Він плач народу передав.

 

І сльози - перли він зберіг,

І кинув їх в бурхливий день.

На чорній, рідній переліт

І став співцем нових пісень.

І ні тюрма, ні пострах кар

Не мали сил порвати струн,

Найкращу пісню дав нам в дар,

Найкращий син, Вкраїни син.

 

( Пісня  «Ти з нами ,Тараси» )

 

Учень. 10 років заслання підірвали сили і здоров’я  Шевченка. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України, заарештували. Наказали виїхати до Петербурга.

 

Учень. Восени 1860 року він захворів, стан його здоров’я  дедалі  погіршувався. А 10 березня 1861 року перестало битися серце великого художника ,  геніального Кобзаря.

 

Учень. Поховали  його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати його Заповіту?!

                              ( Пісня «Заповіт»)

 

Учень А в травні того ж  року перевезли прах Кобзаря  до України.. Поховали  на  Чернечій горі,  поблизу Канева.

                             ( Пісня « Бачив місяць » )

 

Учень Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас.

Не встиг купити білої хатини,

Щоб зігрівала пращурів і нас.

Не встиг зійти і на високій кручі,

Щоб милуватись обрієм  Дніпра.

Грудьми  дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера .

Та вічний біль і душу про Чернечу,

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбувсь чужбинської землі

Учень Там спорудили з дальніх сіл могилу

 Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

 

( Пісня  «Шлях до Тараса»)

 Учень. Багато літ минуло з того часу,

 Праправнуки вивчають « Заповіт».

У Каневі вклоняються Тарасу

Не тільки Україна –цілий світ!

Учень. Другого такого між нами немає,

Щоб від краю  та й  до краю –

Світ про нього знає.

Учень. Другого такого нема і не буде,

Щоб так його величали

Повік віків люди.

Учень Над Дніпром могила з вітром говорила:

« Не забудьте . кого то я 

Для вас схоронила.»

 

Учень Поховали… Тихесенько Україна плаче.

Поховали дух великий і серце гаряче.

Поховала наша мати найкращого Сина-

« Вічну  память заспівала уся Україна!»

    ( Пісня  «Тарасова мати» )

Учень Умер співець, але живуть

В серцях людей слова безсмертні.

Й сьогодні по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Учень .Слава,  слава наш Кобзарю!

Малих діток рій.

За тобою йде юрбою

Шляхом твоїх мрій.

Учень Ти нам в синім небі

Злоті протоптав стежки.

Славу тобі , наш Кобзарю,

Звіщають віки.

Учень.Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої,

Словом шани й любові тебе пом’янули.

І народи  Вкраїни -

Заповітів священних твоїх

Разом: не забули!

 

Разом.   За все тобі  клянемось

              Всі Українські діти.

              Ми сповнимо , Кобзарю,

              Твої всі заповіти!

 

( Пісня «Спи, Тарасе, батьку рідний»)

 

Учень То ж як будеш часом

В Каневі  колись-

Дідусю Тарасу 

Низько поклонись!

 

( Пісня  «Поклін тобі, Тарасе»)

 

Ведуча 1. Шановні школярики, дітки!

  Тараса Шевченка любіть!

  Його душевні заповіти

  Швидше до серця візьміть!

Ведуча 2. Частіше кобзарські думи читайте.

Ведуча 1. Частіше кобзарську пісню співайте.

Ведуча 2. Чесність виховуйте в собі завжди.

Ведуча 1. В школу ходіть, діточки, залюбки!

 

Ведуча 2. Добром світіться, козачата,

  Даруйте Україні вірність!

  Довічно вчіться захищати

  Домівку рідну і людську гідність.

Вчитель. Тарас Григорович Шевченко – великий геніальний Кобзар, батько українського народу, цілої нації.

 Твори Шевченка видано 33 мовами світу. Їх знають і люблять усі народи.

 Тарас Шевченко ще змалку любив слухати народні пісні, сам любив співати. Тому багато його віршів було покладено на музику.

 Багато рядків із віршів Шевченка стали нашими заповітами, дороговказами у життя.

 Тарас Шевченко писав:

 «Учітеся, брати мої, думайте, читайте» - нехай ці слова будуть досвідом вашого життя, навчання у школі. Ці слова називають золотими, вони допомагають нам жити.

 Куди б не закидала доля Шевченка, він завжди любив і пам’ятав рідний край – Україну.

 Юні друзі! Любіть і ви Україну, як любив її поет.

 Бережіть її, як берегли ваші діди і прадіди.

 Читайте його твори і ваша мова теж буде гарною, чарівною, барвистою.

 Учітеся, шануйте батьків, живіть дружно. Це – сьогодні головне ваше завдання.

 

                                                ДОДАТОК ПІСЕНЬ

 Поклін тобі, Тарасе

 

1. Поклін тобі, Тарасе,

 Великий наш пророче,

 Для тебе вірно бється

 Те серденько дівоче.

2. Ти кажеш рідний нарід

 І рідний край кохати,

 Для нього вірно жити,

 Для нього й умирати.

3. Ось тут перед тобою

 Ми, українські діти,

 Святочно присягаєм

 Сповняти ті завіти.

4. На службу Україні,

 На чесне діло гоже,

 В імя святої правди –

 Благослови нас, Боже!

 

         Над «Кобзарем

 Тихо надворі

 Ні вітру, ні хмар.

 Ані шелесне

верба височенька.

Наша Оленка

Відкрила «Кобзар»,

вголос читає

Тараса Шевченка.

 

Ген за рікою

синіє гора,

В небі веселка

розквітла казково.

Ніжно вплітається

в гомін Дніпра

добре і щире

Шевченкове слово.

 

 Зоре моя вечірняя

 

1. Зоре моя вечірняя,

 Зійди над горою

 Поговорим тихесенько

 В неволі з тобою.

2. Розкажи, як за горою

 Сонечко сідає,

 Як у Дніпра веселочка

 Воду позичає.

3. Як широка сокорина

 Віти розпустила …

 А над самою водою

 Верба похилилась.

 

Садок вишневий коло хати

 

 Садок вишневий коло хати,

 Хрущі над вишнями гудуть,

 Плугатирі з плугами йдуть,

 Співають ідучи дівчата.

 А матері вечерять ждуть.

 

 Сімя вечеря коло хати,

 Вечірня зіронька встає

 Дочка вечерять подає,

 А мати хоче научати,

 Так соловейко не дає.

 

 Поклала мати коло хати

 Маленьких діточок своїх;

 Сама заснула коло них.

 Затихло все, тільки дівчата

 Та соловейко не затих.

 

Якби мені черевики

1. Якби мені черевики

 То пішла б я на музики,

 Горенько моє!

 Черевиків немає

 А музика грає, грає,

 Жалю завдає!

2. Ой піду я боса полем

 Пошукаю свою долю,

 Доленько моя!

 Глянь на мене, чорноброву,

 Моя доле не правдива,

 Безталанна я.

3. Дівчаточка на музиках,

 І червоних черевиках,-

 Я світом нуджу

 Без розкоші, без любові

 Зношу свої чорні брови,

 У наймах зношу!

          Заповіт

 

1. Як умру, то поховайте

 Мене на могилі,

 Серед степу широкого,

 На Вкраїні милій.

2. Щоб лани широкополі

 І Дніпро, і кручі

 Було видно, - було чути,

 Як реве ревучий!

3. Поховайте та вставайте,

 Кайдани порвіте,

 І вражаю, злою кровю

 Волю окропіте!

4. І мене в сімї великій

 В сімї вольній, новій,

 Не забудьте помянути

 Незлим, тихим словом.

 

         Дорогий Тарасе

1. Сонце засвітило,

 Весна наступила

 І принесла квіти,

 Щоб раділи діти.

2. В дні ці березневі

 Минуть співи всюди.

 Шевченка вітають

 Всі вкраїнські люди.

 

3. І дорослі, і діти

 Його величають.

 І по всьому світу

 Його прославляють.

4. Ми тобі співаєм,

 Дорогий Тарасе!

 Твоя вічна слава

 Не вмре і не згасне.

 

    Черкаська земля

         Зелені діброви,

         величні будови,

 Гаї неозорі, поля.

 Будь щедра і вільна,

 Моя українська

 Черкаська квітуча земля.

 

 Тобі наша рідна,

 Багата і плідна

 І шану складає народ.

 Шевченків наш краю,

 Про тебе співаєм,

 Хай пісня луна до висот.

 

 Зелені діброви величні будови.

 Гаї неозорі, поля.

 Цвіте, наче казка,

 Чудова Черкаська

 Тараса Шевченка земля.

 

      Спи, Тарасе, батьку рідний

        Бачив місяць, як уроча

 Могилу копали

 І в могилу горбовину

 Тараса спускали.

 

 Прощай, славний наш Тарасе,

 Прощай, рідний брате.

 Справді легше в своїй землі

 І кісткам лежати.

 

        Зачинилось на Вкраїні

 Покутнє віконце,

 Заховалось під землею

 Українське сонце.

 

 Спи, Тарасе, батьку рідний,

 Поки час не збуде.

 Твою пісню Україна

 Повік не забуде.

 

          Од села до села

 

1. Од села до села

 Танці та музики

 Курку, яйця продала –

 Куплю черевики.

2. Од села до села

 Буду танцювати

 Ні корови, ні вола –

 Осталася хата.

3. Я оддам, я продам

 Кумові хатину

 Я куплю, я зроблю

 Яточку під тином.

4. Торгувать, шинкувать,

 Буду чарочками

 Танцювать та гулять,-

 Таки з парубками!

5. Ох ви дітки мої,

 Мої голубята!

 Не журіться, подивіться,

 Як танцює мати.

6. Сама в найми піду,

 Діток в школу додам,

 А червоним черевикам

 Таки дам, таки дам!

 

 

           Думи мої

 

1. Думи мої, думи мої,

 Лихо мені з вами!

 Нащо стали на папері

 Сумними рядами?..

2. Чом вас вітер не розвіяв

 В степу, як билину?

 Чом вас лихо не приспало.

 Як свою дитину!..

3. Думи мої, думи мої,

 Квіти мої, діти?

 Виростав вас, доглядав вас,

 Де ж мені вас діти?

4. В Україну ідіть, діти!

 В нашу Україну,

 Попідтинню, сиротами,

 А я – тут загину.

5. Там найдете щиру правду,

 А ще, може, й славу …

 Там найдете щире серце

 І слово ласкаве

6. Привітай же, моя ненько.

 Моя Україно,

 Моїх діток нерозумних,

 Як свою дитину.

 

        Ти з нами, Тарасе

         Де з круч на Дніпро задивляється Канів,

 Де чуть «Заповіту» слова,

 Вслухаєшся ти, як в могутнім звучанні

 Твоя Україна співа.

 

 Кропили ми кровю і долю, і волю.

 Зі словом твоїм на вустах.

 Ніколи, Тарасе, не кидали зброю,

 Як села палали й міста.

 

 Несли ми вперед крізь заграви і хмари

 І думи, і мрії твої,

 Щоб рясно вінками вплітались, Кобзарю,

 У новій і вольній сімї.

 

 Ти з нами будуєш, крокуєш ти з нами

 Дивуєш захоплений світ.

 Гордися, Кобзарю, своїми синами,

 Що здійснили твій заповіт.

 

        «Шлях до Тараса»

 

 В дні перемог і в дні поразок.

 В щасливі дні, і в дні сумні

 Іду з дитинства до Тараса,

 Несу думки свої сумні.

 Іду крізь свята і крізь будні,

 Крізь шум юрби і суєту,

 Ні, не в минуле, а в майбутнє

 Для тебе я, Тарасе, йду.

         Приспів

        Ой тернова ружа

 На чолі стоїть!

 Ой крута та круча,

 Де Тарас стоїть.

 Ой крута та круча,

 Де стоїть Тарас,

 І крізь роки кличе,

 Кличе, кличе нас!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток. Пісні до сценарію

 

 Поклін тобі, Тарасе

 

1. Поклін тобі, Тарасе,

 Великий наш пророче,

 Для тебе вірно бється

 Те серденько дівоче.

 

2. Ти кажеш рідний нарід

 І рідний край кохати,

 Для нього вірно жити,

 Для нього й умирати.

 

3. Ось тут перед тобою

 Ми, українські діти,

 Святочно присягаєм

 Сповняти ті завіти.

 

4. На службу Україні,

 На чесне діло гоже,

 В імя святої правди –

 Благослови нас, Боже!

 

 

Над «Кобзарем»

 

 Тихо надворі

 Ні вітру, ні хмар.

 Ані шелесне

верба височенька.

Наша Оленка

Відкрила «Кобзар»,

вголос читає

Тараса Шевченка.

 

Ген за рікою

синіє гора,

В небі веселка

розквітла казково.

Ніжно вплітається

в гомін Дніпра

добре і щире

Шевченкове слово.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Зоре моя вечірняя

 

1. Зоре моя вечірняя,

 Зійди над горою

 Поговорим тихесенько

 В неволі з тобою.

 

2. Розкажи, як за горою

 Сонечко сідає,

 Як у Дніпра веселочка

 Воду позичає.

 

3. Як широка сокорина

 Віти розпустила …

 А над самою водою

 Верба похилилась.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Садок вишневий коло хати

 

 Садок вишневий коло хати,

 Хрущі над вишнями гудуть,

 Плугатирі з плугами йдуть,

 Співають ідучи дівчата.

 А матері вечерять ждуть.

 

 Сімя вечеря коло хати,

 Вечірня зіронька встає

 Дочка вечерять подає,

 А мати хоче научати,

 Так соловейко не дає.

 

 Поклала мати коло хати

 Маленьких діточок своїх;

 Сама заснула коло них.

 Затихло все, тільки дівчата

 Та соловейко не затих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Якби мені черевики

 

1. Якби мені черевики

 То пішла б я на музики,

 Горенько моє!

 Черевиків немає

 А музика грає, грає,

 Жалю завдає!

 

2. Ой піду я боса полем

 Пошукаю свою долю,

 Доленько моя!

 Глянь на мене, чорноброву,

 Моя доле не правдива,

 Безталанна я.

 

3. Дівчаточка на музиках,

 І червоних черевиках,-

 Я світом нуджу

 Без розкоші, без любові

 Зношу свої чорні брови,

 У наймах зношу!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Заповіт

 

1. Як умру, то поховайте

 Мене на могилі,

 Серед степу широкого,

 На Вкраїні милій.

 

2. Щоб лани широкополі

 І Дніпро, і кручі

 Було видно, - було чути,

 Як реве ревучий!

 

3. Поховайте та вставайте,

 Кайдани порвіте,

 І вражаю, злою кровю

 Волю окропіте!

 

4. І мене в сімї великій

 В сімї вольній, новій,

 Не забудьте помянути

 Незлим, тихим словом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Дорогий Тарасе

 

1. Сонце засвітило,

 Весна наступила

 І принесла квіти,

 Щоб раділи діти.

 

2. В дні ці березневі

 Минуть співи всюди.

 Шевченка вітають

 Всі вкраїнські люди.

 

3. І дорослі, і діти

 Його величають.

 І по всьому світу

 Його прославляють.

 

4. Ми тобі співаєм,

 Дорогий Тарасе!

 Твоя вічна слава

 Не вмре і не згасне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Черкаська земля

 

 Зелені діброви, величні будови,

 Гаї неозорі, поля.

 Будь щедра і вільна,

 Моя українська

 Черкаська квітуча земля.

 

 Тобі наша рідна,

 Багата і плідна

 І шану складає народ.

 Шевченків наш краю,

 Про тебе співаєм,

 Хай пісня луна до висот.

 

 Зелені діброви величні будови.

 Гаї неозорі, поля.

 Цвіте, наче казка,

 Чудова Черкаська

 Тараса Шевченка земля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Спи, Тарасе, батьку рідний

 

 Бачив місяць, як уроча

 Могилу копали

 І в могилу горбовину

 Тараса спускали.

 

 Прощай, славний наш Тарасе,

 Прощай, рідний брате.

 Справді легше в своїй землі

 І кісткам лежати.

 

 Зачинилось на Вкраїні

 Покутнє віконце,

 Заховалось під землею

 Українське сонце.

 

 Спи, Тарасе, батьку рідний,

 Поки час не збуде.

 Твою пісню Україна

 Повік не забуде.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Од села до села

 

1. Од села до села

 Танці та музики

 Курку, яйця продала –

 Куплю черевики.

 

2. Од села до села

 Буду танцювати

 Ні корови, ні вола –

 Осталася хата.

 

3. Я оддам, я продам

 Кумові хатину

 Я куплю, я зроблю

 Яточку під тином.

 

4. Торгувать, шинкувать,

 Буду чарочками

 Танцювать та гулять,-

 Таки з парубками!

 

5. Ох ви дітки мої,

 Мої голубята!

 Не журіться, подивіться,

 Як танцює мати.

 

6. Сама в найми піду,

 Діток в школу додам,

 А червоним черевикам

 Таки дам, таки дам!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Думи мої

 

1. Думи мої, думи мої,

 Лихо мені з вами!

 Нащо стали на папері

 Сумними рядами?..

 

2. Чом вас вітер не розвіяв

 В степу, як билину?

 Чом вас лихо не приспало.

 Як свою дитину!..

 

3. Думи мої, думи мої,

 Квіти мої, діти?

 Виростав вас, доглядав вас,

 Де ж мені вас діти?

 

4. В Україну ідіть, діти!

 В нашу Україну,

 Попідтинню, сиротами,

 А я – тут загину.

 

5. Там найдете щиру правду,

 А ще, може, й славу …

 Там найдете щире серце

 І слово ласкаве

 

6. Привітай же, моя ненько.

 Моя Україно,

 Моїх діток нерозумних,

 Як свою дитину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Ти з нами, Тарасе

 

Де з круч на Дніпро задивляється Канів,

 Де чуть «Заповіту» слова,

 Вслухаєшся ти, як в могутнім звучанні

 Твоя Україна співа.

 

 Кропили ми кровю і долю, і волю.

 Зі словом твоїм на вустах.

 Ніколи, Тарасе, не кидали зброю,

 Як села палали й міста.

 

 Несли ми вперед крізь заграви і хмари

 І думи, і мрії твої,

 Щоб рясно вінками вплітались, Кобзарю,

 У новій і вольній сімї.

 

 Ти з нами будуєш, крокуєш ти з нами

 Дивуєш захоплений світ.

 Гордися, Кобзарю, своїми синами,

 Що здійснили твій заповіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Шлях до Тараса»

 

 В дні перемог і в дні поразок.

 В щасливі дні, і в дні сумні

 Іду з дитинства до Тараса,

 Несу думки свої сумні.

 Іду крізь свята і крізь будні,

 Крізь шум юрби і суєту,

 Ні, не в минуле, а в майбутнє

 Для тебе я, Тарасе, йду.

 

Приспів

 

 Ой тернова ружа

 На чолі стоїть!

 Ой крута та круча,

 Де Тарас стоїть.

 Ой крута та круча,

 Де стоїть Тарас,

 І крізь роки кличе,

 Кличе, кличе нас!

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
7 лютого
Переглядів
345
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку