Сценарій виховного заходу "Яка цікава річ - гуцульська піч".

Сценарій до виховного заходу.

Тема.  Яка прекрасна річ - гуцульська піч!

Мета: ознайомити учнів із давнім хатнім оберегом українського народу  – пічкою; поглиблювати знання учнів про українські народні традиції та галузь декоративно-ужиткового мистецтва; розвивати уміння та навички по створенню композицій в техніці косівського керамічного розпису та розуміння значущості мистецтва для суспільного розвитку, гордість за здобутки українців у мистецькій діяльності; виховувати ціннісне ставлення до культурних надбань, як до світоглядних орієнтирів, усвідомлення причетності до соціокультурних і суспільних процесів, розуміння своєї національної ідентичності завдяки пізнанню українського мистецтва в контексті світового, дбайливе ставлення до народних традицій, мистецтва рідного краю.

Обладнання:  стилізована гончарна майстерня, макет косівської кахляної печі, силует печі, імітовані кахлі, косівська кераміка, презентація, гуцульські мелодії.

Хід виховного заходу.

У центральній частині сцени стилізована гончарна майстерна, де  учні займаються розписом кахель, ведучі стоять ліворуч і праворуч від гончарів. Звучить гуцульська мелодія і затихає.

Вчитель. Рід наш багатий на традиції, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів пращури відбирали найцінніші надбання, збагачували їх і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з покоління до покоління. Національно-культурні традиції акумулюють генетичну пам'ять українського народу, яка оберігала його ідентичність в часи чужоземного панування і червоної заметілі.

Ведучий 1.

Які в народу звичаї крилаті,

Який багатий наш духовний світ!

Традиції живуть у кожній хаті,

Вивчаємо їх ми із юних літ.

Ведуча 1.

Щоб українцями по світу крокувати

Й на цій землі прожити недарма.

І щоб ніхто не зміг нам дорікати,

Що в нас коріння власного нема.

Ведучий 2.

Традиції ніколи не вмирали,

Їх українці свято берегли.

А в світлий час їх з пам'яті дістали

І, наче стяг, в майбутнє понесли.

Ведуча 2. Обереги рідного дому захищають нашу оселю від злих духів, біди, злодіїв, блискавки та інших природних катаклізмів. Їх   коріння сягає сивої глибини століть.

Ведучий 3.  Але хата – це не просто дім, в якому проживала сім'я. Це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. Так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише закласти фундамент і витягнути стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей.

Вчитель. Якщо з сіней увійти до головної кімнати в хаті - світлиці, то обов’язково побачимо велику піч (показ слайдів з варіантами печей). Дивна річ – у хаті піч. Вона служить українському селянинові для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, випікання хліба. До печі завжди ставились як до священного предмета і тримали в чистоті.

Ведуча 3. Тому вона була найбільш за­служеним оберегом у хаті. Це своєрідний родинний «вівтар», служителем якого була господиня - берегиня родинного вогнища. «Ця добра щедра піч твоя, що пахла стравами, печеним хлібом, печеними і су­шеними яблуками, і сухим насінням, зіллям і корінням», — писав   О. Довженко. Нажаль, це диво поволі відходить в історію. Поступ цивілізації нестримний та пам'ять завжди повертатиме  нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління на­ших предків.

Ведучий 4.

У кутку моєї хати

Здавна піч стоїть чудова

Гарна піч, та що казати:

Дуже їй смакують дрова.
Їсть вона їх без упину,
Апетит добрячий має:
Скільки в піч дровець не вкину,
Все у ній умить згорає!
- Охолонь, - кажу їй, - нічку,
Поверни тепло до ранку,
І за це тобі я, пічко,
Дам в'язанку до сніданку.

Ведуча 4. Традиційно викладав піч найкращий майстер на селі. Піч – друга мати, яка обігріє і нагодує. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній зв'язок з небесним світом. Піч була утаємничена і священна. Її боялись, їй поклонялись, при ній не сварились. Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу. Збоку – діжа для вимішування тіста, лопата для саджання хліба в піч. У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Піч закривали заслінкою.

Ведучий 1. На печі господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба, весільний коровай. Як символ добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розсварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.

Ведуча 2. На всіх теренах нашої країни відзначається однаково шанобливе ставлення до печі. Господині охайно білили пред святами піч, а в окремих регіонах України її розмальовували, або прикрашали витинанками. Але саме у нас, в Карпатах, вона стала мистецьким явищем світового рівня. Адже, до її появи у гуцульській хаті доклав свою майстерність не тільки пічник, але й гончар.

Легким фоном звучить гуцульська мелодія. Показ презентації.

Вчитель. Ставлення до вогню у горян дуже шанобливе. Прикмет та забобонів, що стосуються вогню, у них чимало. Гуцули вірять, що, коли дитині подати хліб над вогнем, вона обов’язково виросте злодієм. А якщо хто плюне у вогонь, у того на язиці утвориться міхур. Гріхом також вважається кинути у вогонь волосся. Коли вогонь у печі сильно тріщить, гуцул скаже, що до хати прийде розгнівана людина. З такої поваги до вогнища і виникло бажання горян прикрашати свою піч неперевершеними кахлями. Правда дозволити собі таку розкіш могли тільки заможні ґазди. Але навіть бідні селяни вмонтовували у піч хоча б одну кахлю.

Ведучий 2. Життя горян було суворе та важке, але оточене дивовижними за красою ландшафтами. А їх мистецтво тісно пов’язане з цим складним побутом, відображає цю гірську естетику і відзначається яскравою самобутністю. І тепер найбільш трудомістким, примхливим та утаємниченим ремеслом вважається гончарство. А виготовлення кахлів — це особливий його різновид. 

Ведуча 1. Гончар – це дуже давня і шановна професія. Раніше в кожному селі був свій гончар. Він знаходив глину у землі і залишав її на дворі, щоб вона вилежалась, її мочили дощі, морозили морози, обігрівало сонце, обдували вітри. А навесні з глини вибирали всі палички і камінці, просіювали її, намочували водою, ліпили та випалювали виріб.

Ведучий 4. Гуцульська кахляна піч — рідкісне в народному мистецтві поєднання в одному виробі архітектурної, живописної та декоративної основ. Здається, все життя гуцула розписане у кахлях. Тут сплелися дійсність та вигадка, проза повсякдення та запальність народних забав, релігійна тематика і військове буття. Гуцульська піч - це і поема, і епос, і навіть карикатура. Кожна кахля - закінчена картина, а складені разом, вони утворюють розповідь.

Ведуча 4. На печі послідовність викладених кахель підпорядкована певному ритмові, що підкреслюється завершенням з фронтонів і кутовими прикрасами над комином. Розписані кахлі ставилися зверху донизу за значимістю сюжетів. Перший ряд згори - найважливіший. Він вважався оберегом, до нього зверталися з різними проханнями. Там розташовувалися кахлі з релігійним сюжетом, соціальної чи державної важливості, скажімо, із зображенням дзвонів, австрійського двоголового орла. Праворуч і ліворуч — зображення побутових сцен: орач з люлькою, мисливці, що вирушили на полювання... І ось вам, до речі, приклад гуцульського гумору — один мисливець везе іншого на тачці, а той, котрого везуть, тим часом стріляє у якусь птаху. 

Ведучий 5. У другому ряді на печі розташовувалися кахлі з зображенням того, що давало гуцулам можливість жити у складних гірських умовах. Тут обов’язково мав бути баранчик, який давав одяг, тепло, їжу. Доволі часто на пічних кахлях зображали музик; вони грають на скрипці, на сопілці і дуже рідко — на трембіті. Гуцул не був би гуцулом, якби, розписуючи кахлю, не згадав про наслідки відвідин шинку — чоловік повертається додому, а жінка вже чекає з топірцем у руці, демонструючи, хто в домі господар.

Вчитель.  Неперевершеним майстром косівського керамічного розпису був        О. Бахматюк (1820-1882 рр.). Вчитель акцентує увагу на портреті майстра. Син гончаря та учень Івана Баранюка, він володів щедрим талантом і був надзвичайно популярним не тільки серед гуцулів, але й за межами рідного краю.

Ведуча 5. Бахматюк широко відображав працю селян на своїх гончарних виробах. Але найбільш відомими і найбільш пошанованими  були ці сюжети на пічній кахлі. Орачі, чабани, мельники та гончарі неначе оживають на його роботах.  Усе, що відбувалося довкола, уся різноманітна палітра сільського життя, з її щоденною роботою, спілкуванням, крамницями та шинками, зафіксована на кахлях відомого майстра. Велике коло сюжетів присвячено музиці та гулянням, воєнній тематиці. На кахлях О. Бахматюка гумористично підкреслено характери героїв сюжетів.

Ведучий 3. Мова розпису Бахматюка лаконічна і проста. Автор вражає неперевершеною ясністю художнього бачення. Немає, здається, для майстра нічого такого, що було б неможливо зобразити. Вся складність натури з її ракурсними формами і неймовірною кількістю деталей ніби зникає перед вольовим і мудрим поглядом художника. Спрощується складне, відступає все дрібне. Зображення людей і тварин площинне. Розвернуті в профіль, вони отримують силует, що легко читається. Майстер знав як гармонійно організувати розміщення елементів на площині, винахідливо орнаментуючи і сміливо заповнюючи простір фону, пов’язував рослинні мотиви з фігурами людей.

Ведуча 3. Підпорядковуючись його волі тварини, рослини, люди займають саме те положення, при якому найкращим чином виражають в картинах дію. Майстер визначає необхідний масштаб фігур, слідкуючи за тим, щоб вони не тіснилися, легко дихали. Спокійно-статистична або повна стрімкого руху, композиція врівноважена і завершена. Майстер-кераміст мав низку улюблених сюжетів – це бричка з кіньми, озброєні вершники, жовніри, сцени полювання, ведмідь і гуцул, які танцюють тощо. О. Бахматюкові вдавалося показати особливості одягу горян і одностроїв військових. Дивовижно, як, використовуючи незначні зміни положення ніг коня чи ледь помітний нахил тулуба людини, гончар міг відтворити рух героїв на мальованих кахлях. Серед неповторних сюжетів, які малював майстер, є багато сцен з музиками, пригодами у шинку і після нього. З особливою пошаною кераміст ставився до зображення святих Катерини і Варвари, які були оберегами сімейної злагоди, родинного затишку та щастя у гуцулів. Доробок майстра здобув широкого визнання на виставках у Відні (1873), Львові (1877), Коломиї (1880) та за межами України. У 1880 р. О.Бахматюк на першій в Галіції етнографічній виставці отримав золоту медаль від цісаря Франца-Йосифа. Ще за життя художника визнали «геніальним гончарним майстром», а жителі Косова двічі обирали його бургомістром. (Слайди з презентації.)

Ведучий 1. Коли ми споглядаємо косівські кахлі, то бачимо перед собою справжні народні картини. Значна частина з них присвячена Карпатській фауні. Серед зооморфних мотивів розпису унікальні варіанти зображення птахів, свійських тварин, лісових звірів, що давали їжу горянам і були прадавніми оберегами. Найбільш поширені і різноманітно інтерпретовані образи зозулі, півня, собаки, коня, барана, оленя тощо. Унікальні зооморфні мотиви змальовують царство птахів, тварин, що жили біля людей і лісових мешканців.

Ведуча 1. Серед звірів, особливим улюбленцем у зображенні на творах косівської кераміки, є гордий олень. На кахлях олені виконані в тра­диційній манері розпису. Фігури побудовані на контрастних співвідношеннях: масивно-пластич­ний тулуб і маленька голівка, з якої ви­ростають невеликі, але пишні роги, та присадкуваті то­ненькі ніжки. Зображення підсилюється контурним рисунком та широкими мазка­ми зеленої і жовтої полив з мінімальним використанням червені. Слід додати й те, що розміщують тварину майже на всій композиційній площині виробу, аби зайвий раз підкреслити монументальність фігури оленя. (Слайди презентації.)

Ведучий 3. У гончарстві цікаво відображена і пташина тема: півні, голуби, орли, зозулі, ластівки і павичі тощо. Птахи подані в стилізованій формі ок­ремими фігурами в оточенні елементів рослинного світу. Такі зображення майстри наповнювали певним символізмом. Голуб вважався символом щирості, чистоти і любові. Орел уособлює силу та швидкість, павич – красу, гордість. Власне, останні дуже часто зустрічаються в орнаментальних  розписах косівської кераміки. Це птахи з розквітлим, багатим пір’ям, які мають невеликі, зате міцні тулуби і корони на головах. Традиційно, площини біля птаха доповнюють вигадливи­ми квітковими мотивами, розміщеними у верхніх кутах кахлі

Ведуча 3. Відмінною рисою косівського керамічного розпису є те, що жодна кахля з однаковою  сюжетною лінією - неповторна. Постійна інтерпретація малюнку, по-різному працює колористична гама, яка виокремлює косівську школу керамічного виробництва. Змінюється положення  фігур та орнаментальних мотивів, які доповнюють одне одного і насичують усе тло кахлі, але при цьому не перевантажують композиції.

Вчитель. Поки ви знайомилися зі ставленням українців до печі, як до оберегу, та з особливостями кахляної печі Карпатського краю, наші майстри-керамісти вже закінчили свою роботу.  Вони готові змонтувати ще одну, нехай уявну, піч.

Ведучий 2. Але наші гончарі не просто придумали і втілили сюжети кахель. Кожен з керамістів придумав ще й коломийку до неї. Отже, ми зможемо не тільки побачити розвиток історії на пічних кахлях, а й почути цю новелу у пісні. Розміщувати кахлі будемо за вже озвученими традиціями.

Учні, що малювали кахлі, закріплюють їх у відповідному порядку двосторонньою клейкою стрічкою на силуетному зображенні печі, виконуючи під музику коломийки.

Можливі варіанти коломийок.

1. Шанували діди віру й нам заповідали,

Щоб святому Миколаю ми си уклоняли.

2. У Варвари й Катерини помочі просили

І молилися щоднини, до церкви ходили.

3. Треба військо шанувати, хай жиют здорові,

Будуть нас обороняти, як дуби вікові.

4. Їде козак на конику, шаблею махає,

Його дома із походу дівчина чекає.

5. Там отара, тут отара, полонина – мати.

Зраннє видояв овечок, буду бринзу мати.

6. З верховини тече вода униз на долину,

Убирає нині осінь в коралі калину.

7. З глини майстер вироблєє кахлі і тарелі,

Кольорів патьоки ніжні, ніби акварелі.

8. Як заграли нам музики, музики троїсті,

Пораділи люди свєту і в селі, і в місті.

9. Танцювали, танцювали, аж ноги гуділи,

Не помітили як в танці і ранок зустріли.

Ряд коломийок можна продовжити, або запропонувати глядачам приєднатися до пісенної творчості.

Вчитель. Ось і змонтували ми ще одну піч, яка стає вже нашими оберегом від поспіху прийдешнього життя. Вона є розповіддю, яка об’єднала минуле і сьогодення і сповнює серця вірою у славне майбутнє.

Славімо піч, прадавню українську піч,

Що гріла наших предків, як перина.

В ній теплий попіл парував всю ніч,

І не одна тут пестилась дитина.

Яка чудова річ - гуцульська піч!