Сценарій виховного заходу «Жінки у життєвій драмі Кобзаря»

СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

 «ЖІНКИ У ЖИТТЄВІЙ ДРАМІ КОБЗАРЯ»

Мета: ознайомити учнів з маловідомим сторінками особистого  життя Кобзаря – драматичними моментами кохання,  розкрити життєву трагедію визначної особистості, самою долею приреченої на самотність, розкрити силу таланту та неперевершену цінність творів; розвивати творчі, здебільшого акторські здібності учнів; виховувати повагу до геніального поета України.

Форма заходу: телевізійна передача «Давай одружимося!»

Вікова група: 8 класи.

Обладнання: проектор, презентація (унаочнення), , аудіо записи.

Коментар. Популярна телевізійна передача «Давай одружимося!» - про те, як позбутися самотності і знайти супутника життя. Це можливість змінити своє особисте життя і здобути сімейне щастя.

Правила. Керівники проекту обирають головного героя і трьох претенденток на руку і серце і пропонують зробити вибір. На передачу герой приходить у супроводі друзів чи знайомих, які виступають у ролі сватів чи порадників. У них своє уявлення про те, хто потрібний в ролі супутниці життя їх героя, тому вони прискіпливо вивчають претенденток. У кінці програми герой має зробити вибір.

Учасники передачі:

1. Ведучий за кадром.
2. Ведуча у студії.
3. Сваха
4. Астролог
5. Герой програми (учень у ролі Тараса Шевченка)
6. Друзі героя ( 2 людини).
7. Претендентки - учениці на роль нареченої Тараса Шевченка  ( 1 претендентка, 1подруга претендентки)
8. Читець

Хід передачі

Ведуча у студії.  Доброго вечора! Я рада вітати всіх присутніх  на проекті «Давай одружимося».

На фоні  класичної музики.

       Старогрецький філософ Платон говорив, що колись людина була цілісною, і що за провину розгнівався на неї Господь і розділив її на дві половинки,  розкидав їх по світу. З того часу блукає людина у пошуках своєї пари, а кохання – це не що інше, як власне намагання людини віднайти свою колишню половину.  У цій легенді міститься і золоте зерно правди. Кохання – це вічний пошук одної половинки іншою.  Чи знайшов наш герой своє кохання? Побачимо через деякий час.

      Сьогоднішній наш герой – людина непересічна, геній, письменник і художник. Особисте життя видатних людей і їхня творчість завжди викликало й викликає зацікавленість їхніх сучасників і нащадків. Великі люди теж вміють кохати, мріють про сімейний затишок, гармонію у почуттях і стосунках, шукають свій ідеал кохання. Отож, запрошуємо у студію нашого героя – Тараса Шевченка.

Ведучий за кадром. Шевченко Тарас, 46 років, живе в Петербурзі, знаний у світському товаристві, відомий поет та художник. Одружений не був, хоча закохувався і неодноразово,  та до вінця справа не дійшла з різних причин. Довелося пережити чимало. Фізично надломлений в’язницею та засланням,  та не полишає бажання  зустріти ту, з ким проживе в злагоді і в коханні роки відведені йому долею.  Мріє про домашній затишок, а також планує поставити хату над Дніпром і навіть розробив її архітектурний проект.  На  нашу передачу прийшов  з надією визначитися зі своєю обраницею.

Читець 1. “Посаджу коло хатини
На вспомин дружинi
I яблуньку, i грушеньку,
На вспомин їдинiй!
Бог дасть, виростуть.

Дружина. Пiд древами тими
Сяде собi в холодочку
З дiтками малими.
А я буду грушi рвати

Дiткам подавати...”

Ведуча. Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета. Поета, перші кроки якого були звернені до пошуку залізних стовпів, що підпирають небо. Такою мандрівкою було все його життя, тільки не до залізних стовпів, а до воріт волі, які він радий був відчинити перед собою, не шукаючи хитрих, крутих доріг, без облуди і лукавства,з серцем чистим, як серце дитини. А втомленого такою тяжкою мандрівкою, його приголубила слава … Та звернемося до найпотаємніших сторінок його особистого життя.

Будучи емоційною і чутливою натурою, Т. Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.

То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він? Їх було чимало, але зупинимося на трьох жіночих постатях.

Ведуча. Питання до гостя. Хто був вашим першим кохання? 

Шевченко. Першим моїм  дитячим коханням  була молода дівчина-одноліток  — Оксана Коваленко. Наші рідні були впевнені, що ми одружимось, щойно досягнемо старшого віку. Але надії були марними — мене у валці мого пана Павла Енгельгардта відправили до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Усе своє подальше життя я  з ніжністю згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Читець 2. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Товариш Шевченка. Було в його житті і кохання в 16-річному віці у Вільно. Ну хіба ж міг залишатись байдужим Тарас, коли поряд така симпатяга - струнка, чорнобрива. І зовсім не недоступна Богиня, як його хазяйка, а зовсім своя, до щему в грудях чимось схожа на його Оксанку з дитинства. Ті ж сірі очі. Та ж посмішка, той же товариський характер. Про неї  писав:

Читець 3. “ ...чужа. Чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як диво побачить – твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.”

Шевченко. Це була полячка – Ядвіга Гусиківська. Ядзя не знала української, і як більшість поляків мала мовну глухоту, тобто дуже тяжко засвоювала інші мови. Я вже добре вмів читати польською, а от розмовляти, будувати речення ще не вмів, хоч добре розумів і все те, що кажуть польською. От і довелось Ядзі на перших порах розмовляти зі мною очима, серцем, душею...  Та долі наші розійшлися.

Товариш Шевченка. Молодому Тарасу Шевченко женщины отвечали взаимностью. Даже его покровительница княжна Варвара Репнина признавалась ему в любви, хотя между ними была огромная социальная разница, буквально пропасть. "Шевченко, - замечает она в одном из писем, - дитя природы и не имеет никакого представления о пристойностях; но у него много такта, доброты и уважения ко всему святому, поэтому он со всеми вежливый и все его любят... Я не возражаю, что если бы видела с его стороны любовь, я возможно, ответила бы ему страстью..." Внешне, скажем прямо, Шевченко не был красавцем. Среднего роста, коренастый, даже неуклюжий. Лицо открытое, добродушное, высокий лоб с большой лысиной. Движения степенны, голос приятный. Но было в поэте то, что мы называем сегодня мужской харизмой. Она-то и притягивала женщин, как магнит. Все, кто знал поэта, писали о его удивительных, "бархатных" глазах, из которых "сыпались искры". Любил молодой Тарас петь, танцевать, был великолепным рассказчиком. Панночки с восторгом читали его стихи, с удовольствием позировали талантливому художнику. Эта чарующая внутренняя сила не оставляла Шевченко всю жизнь. Однако так и не помогла решить проблему семейного счастье.

Ведуча. А зараз настав час запросити першу гостю – Ганну Закревську.

Голос за кадром. Ганна Іванівна Закревська  народилася в 1822 році в Полтаві. Походила зі старовинного козацького роду (дівоче прізвище Заславська). У 17-річному віці одружилася з полковником у відставці, поміщиком, співвласником помістя в селі Березова Рудка на Полтавщині — Платоном Закревським. Мала двох дітей — Гната (1839–1906) та Ольгу (1841–1889). Вродлива, гарна, добра, освічена,  але заміжня жінка стала для Шевченка еталоном краси та жіночності.

Ганна. Відкрию вам секрет, цю людину я добре знаю, та й як не знати відомого в наш час молодого відомого поета. А познайомилися ми на одному з  балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці, а також там була присутня і  племінниця декабриста Рєпніна — княжна Варвара. Виник химерний любовний трикутник, врівноважити який не зумів би найдотепніший "піфагор". Але Шевченко був захоплений моєю красою. Згодом ми зустрічалися в родинному маєтку Закревських Березова Рудка

Подруга Ганни. 21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів. Поезію “Г.З.” Тарас Шевченко присвятив Ганні Закревській, яку змальовує іншими фарбами, іншими епітетами:

Читець 4. А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорнили – голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий? Свято моє!

Єдинеє свято!

Ведучий за кадром. …Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про Закревську, присвятивши їй вірша "Якби зострілися ми знову". Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося.

Ведуча. Просимо зайти в студію іншу претендентку – Варвару Рєпніну.

Ведучий за кадром. Варвара Рєпніна була надзвичайною людиною з цікавою біографією. Народилася вона в 1808 році в Санкт-Петербурзі. Дитинство минуло в Західній Європі, де батько служив посланником, а в 1814 році — був віце-королем Саксонії. Трирічною дитиною вона запам’ятала в Парижі комету 1811 року, гралася, як вона згадувала, «з дітьми королів». Після невдалого роману женихів не траплялося. Широке коло знайомств на батьківщині, різноманітні події зовнішнього характеру не задовольняли палкого прагнення кохання. Княжна хотіла стати музою і моральним наставником поета, не взявши до уваги того, що талановиту людину не можна тримати в рамках, які інколи бувають гіршими за кайдани.

Княжна Варвара. Своїх  почуттів до Шевченка я не приховувала. Зізнавалася у коханні  в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Навзаєм він подарував мені свій автопортрет. У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга. Оскільки кохання не було взаємним, то я вирішила, що мені  Богом призначено стати ангелом-охоронцем поета, і всіма силами своєї душі боролася з жагучим почуттям. Врешті-решт між нами зав’язалася тепла довірлива дружба, яка не переривалася дуже довгі роки.

Подруга Варвари. Ще один тимчасовий притулок у той час Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на тому балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку.

Читець 5. ...Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил —

Ведучий за кадром. Такими рядками закінчується присвята до поеми «Тризна», створеної Т.Шевченком в Яготині. Перед присвятою після заголовку написано : «На память 9 ноября 1843 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной».

Ведуча. Запрошуємо третю гостю – Ликеру Полусмакову.

Ведучий за кадром: Ликера Іванівна Полусмакова  народилася 1840 року в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії . Полусмакова Л. І. була кріпачкою Макарова М. Я., який привіз її в Петербург прислугувати своїй сестрі, пізніше звільнив від кріпацтва. Полусмакова, отримавши волю, продовжувала наймитувати. Шевченко мав намір одружитися з молодою, але неосвіченою дівчиною Ликерою, але не скоалося. Згодом Полусмакова одружилася з перукарем Яковлєвим і жила в Царському селі. Працювала швачкою. Після смерті чоловіка залишила дітей в Петербурзі та переїхала до Канева - спершу приїздила лише влітку, а згодом залишилася назавжди.

Ликера. Я познайомилася з Шевченком у  дачному селищі Стрельна біля Петербурга в червні 1860 року на дачі Надії Забіли, української поміщиці. Я мала намір вийти замж за нього, але не склалося, доля складна річ.

Подруга Ликери. Граціозна, з кучерявою голівкою, зовні дуже схожа на Марію Максимович — вона полонить душу поета, пробуджуючи знову, вкотре, надію знайти милу серцю дружину. Поет присвячує своїй коханій вірш, який так і називає «Ликері»:

Читець 6. Моя ти любо! усміхнись

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені.

Товариш Шевченка. Зачарований Шевченко не слухає нічиїх вмовлянь. Ліниву неохайність Ликери вважає селянською простотою, а пожадливість — життєвою мудрістю. Молода, свіжа, трохи грубувата, не дуже красива, зате з чудовим русявим волоссям, тонка у стані, пишна у плечах, з вишневими вустами і з гордовитою поставою, що й зачарувало, і обмануло поета. Та, як з’ясувалося, ця зовнішність приховувала звичайне самолюбство, лінощі, жадобу до подарунків, пихатість та ще й неохайність. Шевченко вважав, що «нечепурна жінка і циганові не дружина». Але закоханий не бачить темних плям на сонці свого кохання.

Сваха. Легендарний скульптор, цар Кіпру, Пігмаліон спочатку створив зі слонової кістки Галатею, свій ідеал дівчини, а потім у неї закохався. Шевченко ж навпаки — спочатку закохувався, а потім починав з коханої творити дівчину своєї мрії. Тому, закохавшись у Ликеру, поет багато часу проводить з нею в розмовах, за останні гроші купує їй одяг, взуття, гостинці, присвячує їй вірші, малює портрет, поселяє її в окрему кімнату, наймає їй учителя, який починає залицятися до дорученої йому учениці.

Шевченко. Мені намагалися «розкрити очі» на Ликеру, та я нічого не хотів слухати. Мені стало відомо, що Ликера з наївним цинізмом зізнавалася хазяйці, що вона не любить мене, бо «я старий і поганий та ще й сердитий», а йде за мене заміж, бо, кажуть, що я  багатий, та й заради того, щоб позлити своїх подруг. А я і не здогадувався, яка невдячна була моя мила, мій ідеал золотих мрій, і тому вже ніби йшлося до одруження... Нареченій шили посаг, а я старанно готувався до весілля, до сімейного життя...

З радістю і захопленням я сповістив  свого родича Варфоломія Шевченка про майбутнє одруження у листі від 25 серпня 1860 року: «Поберемося ми після Покрови... Отаке-то скоїлося! Несподівано я до тебе приїду в гості з жінкою-сиротою і наймичкою. Сказано, коли чоловік чого добре шукає, то й найде: так і зо мною трапилось». Аж раптом — розрив!  Усю глибину особистого трагізму й тугу свого самотнього життя я виразив у вірші «Якби з ким сісти хліба з’їсти»

    ...Ні. Треба одружитись,

    Хоча б на чортовій сестрі!

    Бо доведеться одуріть

    В самотині...

Товариш. Одного разу, у вересні 1860 року,  я вирішив  провідати друга. На мольберті лежав портрет Ликерії, Тарас його розглядав. Потім він нервово схопив цей портрет і кинув під стіл. При цьому сказав: «Чи не спробувати ще раз? Востаннє? Не довелося з кріпачкою, з мужичкою, може, поталанить з панночкою, тільки що ... панночка...». А далі, зітхнувши, промовив: «Тяжка клята самотність! Вона мене з світа зжене...»

Астролог. Що означає ім'я ТАРАС. Походить з давньогрецької, означає: неспокійний, бунтар, баламут.

Серед Тарасів зустрічається багато розумних і талановитих людей, однак їм не завжди вистачає активності, щоб реалізувати свої здатності. Лякаючись потенційних труднощів, вони неохоче беруться за нові справи. У Тараса багато ідей, з якими він ділиться з навколишніми, оскільки сам втілити в життя їх не може.

За знаком зодіаку – Шевченко – риби. Це останній із знаків Зодіаку. Риби звичайно розуміють всіх і кожного, крім себе. Все життя може шукати власне "я", рухаючись на дотик і оступаючись, не знаючи, як сприйняти це "я". Стільки варіацій, скільки риб у море. Чоловік в діапазоні від Дон-Жуана, що жадає віддати себе всім жінкам (акула в океані кохання). Любов займає почесне місце, вони можуть любити на найвищому екзальтованому рівні, або не любити зовсім, звести любов до нижчого рівня – це може бути рай або пекло. Немає більш складного серця, ніж серце Риби – воно широке, загадкове, незбагненне як море.

З претенденток жодна повністю не відповідає мріям Шевченка про ідеал дружини, йому заважає його ж сум'яття.

Ведуча. Як бачимо, наш герой не обрав жодну з претенденток. Не дається, видно, особисте щастя людям, покликаним служити людству, — так доречно сказала одна художниця у спогадах про Шевченка. Друзі зазначали, що Тарас, який особливо вмів розважати жінок, після невдачі у сватанні з Ликерою взагалі почав недружелюбно ставитися до них. Всі, хто бачив Шевченка після розриву з Ликерою, відзначають його сильну роздратованість. Та на зміну ненависті в душі поетовій поселяються біль і смуток за втраченими ілюзіями. Адже це була його остання спроба створити сім’ю, про яку так довго і палко мріяв. Заповітна мрія стала нездійсненною, як сон, про що з гіркотою пише Тарас Григорович 27 вересня 1860 року у вірші, присвяченому Ликері, хоч на цей раз просто під літерою «Л».

«Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.

Ведуча. Отже, дослідження теми любові в житті Тараса Григоровича є певною спробою подальшого прочинення дверей до складної і своєрідної душі поета. З одного боку. А з другого, відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, ми дедалі більше осягаємо його геніальність, наближаємося до пізнання філософії його впливу на долю України. Звичайно і велика людина мріє рано чи пізно сказати своїй коханій «Давай одружимося», але для Шевченка сімейне щастя пройшло стороною.