Сценарій виховного заходу «Жива вода у батьковій криниці»

Про матеріал
: з’ясувати, що символізує собою криниця, в яких місцях копалися криниці; дізнатися, як вони оформлялися, освячувалися та оберігалися; розкрити духовне та побутове значення криниці; сформувати уявлення про те, як шанобливо і бережно ставилися наші предки до криничних джерел; виховувати гуманне ставлення до природи.
Перегляд файлу

Комунальний заклад

«Рубанівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»

Великолепетиської районної ради

Херсонської області

 

 

 

 

Сценарій виховного заходу «Жива вода у батьковій криниці»

Для  учнів 5-11 класів

Підготувала

Олена Анатоліївна Польська,

 учитель української мови та літератури,

спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії,

старший учитель

комунального закладу

«Рубанівський опорний заклад

загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»

Великолепетиської районної ради

Херсонської області

Тема: Жива вода у батьковій криниці

Мета:  з’ясувати, що символізує собою криниця, в яких місцях копалися криниці; дізнатися, як вони оформлялися, освячувалися та оберігалися; розкрити духовне та побутове значення криниці; сформувати уявлення про те, як шанобливо і бережно  ставилися наші предки до криничних джерел; виховувати гуманне ставлення до природи.

Обладнання: криниця, тин, український одяг, мультимедійна презентація, ІКТ, фонограми пісень, відео-презентація, вислів «Жива вода у батьковій криниці».

Хід заходу

Сцена. В глибині тин з лози. Біля нього криниця. Сцена прикрашена зеленню, квітами. На сцену виходить дівчина. Милуючись красою навколишньої природи говорить:

Чом, земле моя,

Так люба ти мені.

Чом, земле моя,

Чарує так мене

Краса твоя?

Ведучий: Шановні гості, батьки, діти! Запрошуємо вас на слово щире та привітне, на свято чистої криниці — життєдайного джерела української землі, символу достатку, невичерпної людської доброти.

Вода найсмачніша у рідному краю

З криниці, де батько і мати пили.

Ведуча: Велика і красива земля України – неозорі степи і поліські пущі, зелені Карпати і широкополі лани Подніпров’я, вільні причорноморські простори і задумливі береги зачарованої Десни. Але для кожної людини наймилішим куточком на землі є рідна батьківська хата, садок біля неї і криниця, стежка , яка веде нас до рідних вікон, до найріднішого тепла. “Об’їздив світ, - каже один літній чоловік, стоячи біля своєї криниці, - а солодшої води від нашої не зустрічав”.

Ведучий: Шукали люди здавна, яке слово може вмістити в собі глибини мудрості, добра, знань, і спинились на слові “криниця”. Отак і чуємо: Омиймо душі свої з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму, невичерпна криниця слави нашої, криниця слова, що єднає народ...

Ведуча: Готуючи нашу сьогоднішню розповідь, ми зачерпнули з криниці нашої духовності невмирущі слова Шевченка, Нечуя-Левицького, Стефаника, влучне народне слово, зачерпнули мелодії українських народних пісень. І нехай жива вода цих слів і мелодій очистить наші душі.

На сцену виходять хлопці і дівчата в українських національних костюмах.

Звучить пісня “Туман яром...”

Ведуча: Вода в житті людини відіграє величезну роль, бо там, де вода, там і життя. Безцінним даром природи є прісна вода, що міститься в підземних глибинах. З водою починається і закінчується життя людини.

1-й читець

Святим він завжди звався у народі,

Колодязь той. І є на те причина:

Коли хрестили у селі дитину,

То брали з нього для купелі воду.

Дитя росло здоровим і щасливим,

Так, так, це дійсно виглядає дивом,

Але й мене купали в тій воді.

І от ще жодній не скоривсь біді.

2-й читець

Хай кожному нині присниться

Прозора, немов льодок,

Це слово співуче — криниця,

Дзвінкої води холодок.

В бджолинім настоянім гулі,

Де радість, а зовсім не зло,

Пив спрагло у липні минулім,

Отам, біля верб, за селом.

3 –й читець:

Схилялась верба гостролиста

Світились очима братки,

Й дитинство згадав я —

Колись-то читав я ті добрі казки.

Опеньки в беретах казкових,

Птахів заплелися сліди...

Поїдьте ж обов’язково,

Скуштуйте з криниці води.

4 –й читець:

Скуштуйте — і знову поманить,

До себе вона позове:

Хто пив її, той-таки, мабуть,

Сто літ молодим проживе!

Пісня «Цей край де я родилась і живу»

Ведучий: Батьківська хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка, незамулена батьківська криниця, з якої пив воду філософ чи мандрівник; старі жорна, що годували в страшні лихоліття дітей; портрет на стіні найдорожчої людини; пожовклий від часу лист – трикутник, що зберігся у прискринку – усе це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи, наші обереги. Ми з вами крок за кроком досліджуємо та вивчаємо ці символи. І сьогодні ми поведемо мову про батьківську криницю.

Учень – декламатор:

Наше  життя,  мов  Батьківська  криниця,

Яку  не  можна  випити  до  дна.

Ми  не  завжди  шануєм  як  годиться,

Хоч  добре  знаєм,  що  вона  одна.

Живем  собі,  але  душевна  спрага,

Ми  йдем  шукати  чистої  води.

Мов  полум’я  одвічна  неповага,

Стирає  до  криниці  всі  сліди.

І  з  часом  ту  криницю  забуваєм,

Її  заносить  брудом  і  сміттям.

Ми  проживем  і  навіть  не  згадаєм,

Що  саме  їй  завдячуєм  життям!

Підвладне  все  нам  злети  і  падіння,

Та  хочеться  щасливого  буття.

Ніколи  не  цурайсь  свого  коріння,

Шануй  криницю  власного  життя!

Відео-презентація пісні П.Доскоча «Батькова криниця»

Ведуча: На Україні криниці копають при дорозі, щоб завше стала у пригоді подорожньому, знесиленій людині.

Учень – декламатор:

Край стежки у полі в дзвінку косовицю

Я викопав людям глибоку криницю.

Вода в ній прозора, як небо, ясна.

Ще й квітами, травами пахне вона.

В ній райдуга стрічки свої умивала,

І навіть, повірте, гарнішою стала.

Сюди прилітали ще й диво жар – птиці,

Пили, смакували водицю з криниці.

Несли косарі на луги її вранці,

Пили комбайнери, спітнілі у праці.

Скликає людей студениця – криниця

У сонячну днину водиці напитись.

Всі хвалять цілющу – в  баклаги беруть

І далі, забувши про втому, — у путь.

В людей веселіють, світлішають лиця,

Їм силу бадьору вернула криниця.

Ведучий: Дуже важка була ця робота — копати і підіймати наверх землю, опускати вниз зруби, мурувати стіни. Часто копачам доводилося долати кам’янисті шари. Іноді траплялися обвали, адже воду діставали з глибини 15–20 метрів, інколи і 30–40 метрів.

Учень – декламатор:

Немалу відвагу ті, зокрема, з’являють,

Що глибокі криниці для людей копають.

Сажнів іноді бува двадцять доведеться.

В місці іншому — усі тридцять набереться.

Де вже там, о Господи, страху не зазнати,

Коли трапиться таку глибоку криницю копати.

В такій безодні тьма починає,

А спускаєшся ти в пекло навістити.

Хто з тієї глибини з’явиться, буває, —

Ніби мертвий із землі, із гробу воскресає.

Ведуча: Прекрасною традицією наших пращурів було освячення криниць. До нас у гості завітав найстаріший житель села дідусь Лушпай Дмитро Юхимович. Його хата край села, а біля неї криниця, що споконвіків радує подорожнього смачною джерельною водою. Дмитро Юхимович згодився розповісти про людей, що вміли шукати криничні джерела та про добрі традиції, які сприяли збереженню природи рідного краю.

Розповідь гостя (Додаток1)

Ведучий: Шкода, що ця традиція забулася в окремих регіонах України. Нині, коли нація відроджується духовно, мусимо подбати про відновлення цих добрих і корисних започаткувань. Це й буде світлою пам'яттю про тих, хто відійшов навічно, але залишив після себе незглибимі криниці нашої духовності.

Пісня Артема Ромасюкова «Батьківська криниця»

Учениця: Я довідалась від прабабусі, якій виповнилось 97 літ, що наші предки, пригощаючи гостя чи подорожнього водою, приповідали: «Пийте на здоров'я, най бог дає вам сили». Ця традиція збереглася і понині.

Учні виконують пісню «Глибока криниця».

Ведучий: З давніх – давен у багатьох народів з особливою ретельністю охороняли й прикрашали джерела, вважаючи їх святими місцями. Надамо слово групі «Дизайнерів».

Виступ групи (Додаток 2)

Уривок із поеми Т.Г.Шевченка “Москалева криниця”(Додаток 3)

Ведуча: Традиційно криниця була місцем, де жінки ділилися новинами, вирішували окремі господарські справи. Тричі на день біля сільських криниць вирує життя. Парубки напувають худобу, дівчата й молодиці носять воду, і разом з тим тут можна почути всі сільські новини.

До криниці виходять з відрами три жінки.

Інсценізація новели В.Стефаника “Новина”(Додаток 4)

Ведуча: Незнайомих криниця знайомить.

Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”(Додаток 5)

Ведучий: А вечором, коли купалися в чистих водах криниць, криниця слухала людські таємниці. “Я зірву для тебе найпахучіші квіти землі, дістану з неба і кину до твоїх ніг зорі, візьму на руки і обнесу навколо світу”. Так говорив він. Вона, дівчина, в якої червоними яблуками щоки і великі, мов сливи, очі, німа від захоплення, дивилася на нього. Віра в те, що все буде так, а не інакше, підносила її до хмар. Але, на жаль, живе на світі і зрада.

Уривок з поеми Т.Г.Шевченка “Катерина”(Додаток 6)

Ведучий:  А про що не забули дізнатися наші етнографи?

Виступ групи етнографів (Додаток 7)

Ведучий: Раніше в українських селах були криниці-журавлі. Ось такі, як у нас. А чому саме так називається «криниця-журавель», ви знаєте? Слово літераторам.

Виступ групи літераторів (Додаток 8)

Ведуча: Криниця була завжди місцем, де сходилися, щоб розповісти новини, подорожній міг тут втамувати спрагу і відпочити, молодь призначала тут побачення. Криниця у народі була символом чистоти і святості, тому найчастіше домовлялись тут парубок з дівчиною про весілля. Криниця оспівана у легендах, піснях, у поезії. (Додаток 9)

Ведучий: Біля криниці збиралися на гуляння. Звідси, напившись води та напоївши коней, щоб кринична вода давала сили, вирушали в похід козаки, тут їх зустрічали дівчата.

Учень – декламатор:

Ой, у полі криниченька

На чотири зводи.

Козаченьки там гуляли,

Коней напували.

Там дівчина воду брала,

Руту поливала,                                                                                         

Вона собі козаченька

В гості зазивала.

Пісня «Ой у полі криниченька»

Ведучий: Біля криниці забуваються  всі образи,  пробачаються помилки.  А ще ставали дужими і красивими.

Учень – декламатор:

Де стежка росяниста,

Де калина кучерява,

Там матуся своїх діток

Із кринички напувала.

Пий, синочку. По ковточку,

Набирайся сили,

Пийте,  дочки, мов квіточки,

Будете красиві.

Ведуча: Воду з криниць називали живою.

Учень – декламатор:

За селом у нас криничка,

Неглибока, невеличка,

Клен шумить над нею листом,

В ній вода холодна чиста.

Йдуть із поля трудівниці

Завертають до криниці.

Із відерцем ходить мати

Чисту воду з неї брати.

Знають люди: як нап’єшся,

Наче сили наберешся.

І говорять: то криниця,

У якій жива водиця.

Ведучий: Криниці з давніх  — давен символізують рідну домівку, Батьківщину, найсердечніше почуття до батьків.

Учень – декламатор:

Під вишневим літнім тихім садом,

Де п’янить бузку пахучий цвіт,

Де звисають грона винограду,

Там криниця мамина стоїть.

Мов життя, криниця та глибока,

Наче свідок тихий, мовчазний,

В ній усе: і радощі, і неспокій,

І мого дитинства світ ясний,

І щораз, коли іду додому

Чи з порога рідного іду,

Бачу я з дитинства ту знайому

Мамину криницю у саду.

Ведуча: Найціннішим є духовне значення криниці, бо це є джерело наших душ. Цей домашній оберег є зв’язком між поколіннями. Він є невмирущим джерелом нашої пам’яті роду. Адже копалися криниці дідами, батьками, а п’ють з них воду діти, онуки і правнуки. Проте ми з болем спостерігаємо за тим, як заростають стежки до батьківських криниць, як міліють і всихають наші ріки, як забруднюються озера та моря. Теперішньою проблемою всіх людей на землі є «екологічні» захворювання природи. Сьогодні хвилювання людей небезпідставні, бо Земля захворіла з нашої вини. І святий обов’язок кожного з нас – вилікувати Землю, повернути їй усі несплачені борги. А щоб не сталося біди, людям потрібно докласти багато зусиль.

Пісня Іво Бобула «Душі криниця»

Учень – декламатор:

Пам’ятаймо, люди, назавжди,

Неможливо жити без води.

Це життя, колиска, це дощі,

Це роса і квітка на межі.

Це криниця, квітка під вікном,

Шурхіт хвиль і шторму дикий рев,

Це струмок у травах між дерев,

Зелень трав, веселки кольори.

Пам’ятайте, люди, назавжди.

Ведучий: Тож не будьмо байдужими до природи, бо вона дала людям дивовижну воду. Без неї не виростуть рослини, не зможуть існувати люди. Бережіть це диво для себе і майбутніх поколінь.

Учень – декламатор:

Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя.

Дзвони у дзвони, кричи людям.  

Бо більш не буде вороття.

Хай оживе вода Дніпрова,

Правічні височать дуби,

І хай полин, трава – чорнобиль

Не стане іменем біди.

Бережи ж. людино, землі. Води,

Кожну квітку в лузі, деревце,

Вбивцею не стань краси – природи!

Пам’ятаймо, діти, й ми про це.

Ведучий: Ми повинні стати на захист рідної землі, природи, наших животоків.

Учень – декламатор читає вірш Ольги Бабій (Додаток 10)

Ведучий: Гостем нашого свята є колишній випускник нашої школи, а нині дбайливий і мудрий господар у селі. Завдяки йому в останні роки люди у багатьох дворах викопали криниці. Просимо вас до слова, шановний Михайле Івановичу.

Виступ гостя Процика М.І. (Додаток 11)

Ведуча : До слова запрошуємо сільського голову Карпа І.Г. (Додаток 12)

Учень – декламатор:

Пекучий день, щебечуть птиці,

Де яворів шумлять ряди,

Я із прозорої криниці

Нап’юсь солодкої води.

Я все люблю в своїм краю:

Криницю, звідки воду п’ю,

І повни гомону ліси

Та дзвони срібної роси…

Криниця на дорозі край села,

І журавель, похилений над нею.

Куди б мене дорога завела,

Я буду завжди з рідною землею.

Учні виконують пісню «Криниця людяності»

(слова В. Гутника, музика М. Свидюка).

Ведучий: Запам'ятайте, скільки криниць на землі, стільки й зірок на небозводі. І якщо вам доводилося бачити, як падає долі небесниця, знайте — то десь замулилося джерело. Отже, юні мої друзі, присутні , щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці! Нехай кожному з вас на складних дорогах життя яскраво світить своя іменна зірниця... А ще заповідаю вам берегти народні традиції, бо саме на цих засадах формується культура нашого народу, його предковічна неперервність. І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам'яті, тим повноводніше буде річище духовності.

Учень – декламатор:

Наберу водиці з чистої криниці,

Наберу добра з дзвінкого джерела.

Напою водою, чистою сльозою,

Свою спраглу душу, знов щоб ожила.

Хай душа нап’ється й знову засміється,

Хай дарує людям ласку і тепло.

Чистая водиця, батьківська криниця –

І у мою долю щастя знов прийшло.

Неповторні ранки, росяні світанки,

Верби над водою, на краю села,

А в долині квіти, ніби вишиванки,

Мов до мене в гості юність знов прийшла.

А зоря ранкова світить веселково,

З чистої криниці свіжу воду  п’є,

Ніби моя доля стелить барвінково

І співа від щастя серденько моє.

Батьківська криниця, чиста в ній водиця,

Чистая водиця, як  свята роса,

Всім добра бажаю, хай воно здійсниться,

Тільки щоб від щастя падала сльоза.

Звучить пісня «Дзвони батькових криниць» (Додаток 13)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Село наше, дітки, здавна славилося гарними криницями, бо жили в ньому люди, що вміли різними способами віднаходити криничні джерела. Мені ще мій дідусь розповідав, що мешкали в центрі села, біля церкви, два товариші Іван і Микола. Ото вони й знали, як шукати ті джерела. Робили це за допомогою вербових прутиків. Брали їх у правицю і обстежували ті місця, де ріс найгустіший спориш. Якщо листочки на прутиках тягнулися до землі – можна на тому місці копати криницю. Або на облюбованих місцях розкладали сніпочки житньої соломи. На заповітне місце вказував найвологіший сніпок. Те чаклування доводилося повторювати кілька ночей підряд, переходячи з одного місця на інше, а щоб не всі сніпки проймалися вологою, то ночі для цього обиралися безросяні.

Перед тим, як викопати криницю, відбувалося ритуальне дійство. Коли місяць набирав сили, обрана гуртом жінка кидала в копанку волошку, а дідусь накривав її капелюхом (аби нечистий воду не колотив, лихі страсті в чоловікові не будив); чотири кращих господарі починали з чотирьох кутів копати відкидаючи глину «на штири дороги», щоб пересікти хід до неї усяким руйнівним силам. У викопану криницю кидали хрестик із воску, освячений Йорданом, сипали освяченого маку. Біля криниці садили вербу або калину. А під вербою ставили лаву.

Джерело криниці, що біля мого двору, віднайшли оті два поважні односельці, а вербу і калину вже я посадив, бо ті, що садив мій дід, знищила війна.

 

 

Додаток 2

Група —  «Дизайнери»

Наша група дізналася, що ще здавна на Україні існувало кілька типів оздоблення колодязів. Переважно для цих потреб використовували дерево. Виводили криницю в зруб, облицьовували дошками, розмальовували їх. Будуються ще над криницею дашки, приладнюються ручки, жолобки , цямринки, — усе це для того, щоб оберігати криницю від забруднення. Щоб вода не псувалась, опускають також на дно криниці срібний предмет, частіше ложку – срібло, як відомо, вбиває будь – які мікроби. Рідко коли побачиш на Україні криницю без зелені – це традиційний кущ калини, який і прикрашає, і оберігає воду від спеки. Навесні над ними гудуть бджоли, витьохкують солов’ї; восени дарує чарівні, привабливі китиці ягід. Буває в дорозі мучить спрага, покидають сили. Аж ось біля дороги криниця. Підходить подорожній до криниці, нап’ється студеної іскристої води і помолиться Богу за того, хто її викопав.

 

Додаток 3

Уривок із поеми Т.Г.Шевченка “Москалева криниця”

 Взяв якось

 Заступ і лопату

 Та й пішов собі у поле

 криницю копати.

 “Нехай, - каже. – Колись люди

 Будуть воду пити

 Та за мою грішну душу

 Господа молити”.

 

Додаток 4

Інсценізація новели В.Стефаника “Новина”

Перша жінка. Чулись-те, сусідко, що витворив Гриць Летючий?

Друга жінка. Йой, ґаздине, чом не чула!

Третя жінка. Та ж весь світ гомонить: неню рідну дитину в ріці втопив.

Перша жінка. Ая, ая... Доцьку втопив, а старша, Гандзуня, випросилася.

Друга жінка. Йой, йой, як вони бідували, відтоди, як умерла Грицика.

Третя жінка. А діти їсти просять щодень.

Перша жінка. Я там мовлю, газдині, як би там не було, а дитина най би жила.

Разом. Най би жила. Най би...

На сцену виходить Гриць Летючий.

Гриць. Най би жила. Най би... Та що я ворог своїм дітям? Люди добрі, то ж моя кров, моя плоть! Оскільки, скажіть мені, скільки я міг знести на своїх плечах того плачу, тої кривди дитячої. Щодень: “Дедю, ми їсти хочемо!” То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Айно як так мучитися – най ліпше вмерти. За що мусять мучитися ті невинні янголятка. Хто їм їсти дасть? Ніхто... А панам скажу: що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані випрати, ані голову змити, ані ніц!

 

Додаток 5

Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

 Хлопець. Дівчино, а чи добра вода в вашій криниці?

 Дівчина. Найдобріша в світі.

 Хлопець. Та скажи-бо дівчино, з якого ти села?* Чи з Бієвець, чи з Дешок?

 Дівчина. З Бієвець, а тобі нашо?

 Хлопець. А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?

 Дівчина. Мелашка. Оце, який ти цікавий!

 Хлопець. А як твого прозивають?

 Дівчина. Охрім Балаш. Може хочеш знати як матір звуть! (сміється). А ти сам бієвський?

 Хлопець. Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдешенко. Мелашко, як побачив тебе, то наче з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я. Може ти вийдеш до криниці завтра надвечір... Чи прийдеш, Мелашко?

 Дівчина. (Тихо). Прийду.

 

 

Додаток 6

Уривок з поеми Т.Г.Шевченка “Катерина”.

 Кохайтеся ж чорнобриві,

 Та не з москалями,

 Бо москалі – чужі люди,

 Знущаються вами.

 Не слухала Катерина

 Ні батька, ні неньки,

 полюбила москалика,

 Як знало серденько.

 Полюбила молодого,

 В садочок ходила,

 Поки себе, свою долю

 Там занапастила.

 Кличе мати вечеряти,

 а донька не чує;

 Де жартує з москаликом,

 Там і заночує.

 Не дві ночі карі очі

 Любо цілувала,

 Поки слава на все село

 недобрая стала.

 Нехай собі тії люди

 що хотять говорять,

 Вона любить, то й не чує,

 що вкралося горе.

 

Додаток 7

Група —  «Етнографи»

Священна роль криниці полягає в тому, що, за народними уявленнями, джерельна вода єднає три сфери буття: земне, підземне і небесне. В казках герой, стрибнувши  в колодязь, потрапляє в підземний світ. Хмари, збираючи воду через повітря, знову повертають її на землю. Кругообіг води ніби здійснює зв’язок людини з її минулим  і майбутнім. У найдавніших звичаях українців збереглося повір’я, що, виконавши певні магічні дії з криничною водою, можна викликати дощ. Наприклад, на Житомирщині вважали, що для цього треба збовтати воду в криниці. Українці Східної Словаччини мали такий звичай: дівчина брала в рот криничну воду і несла її до річки. Виливання криничної води в річкову мало замикати коло: криниця – хмара – річка.

Ми розшукали повір’я про криницю: «Гріх не давати людям води зі своєї криниці».

Я довідався від прадідуся, що наші предки, пригощаючи  гостя подорожнього  водою, проповідували: «Пийте на здоров’я,  хай Бог дає вам сили». Ця традиція збереглася і понині.

 

Додаток 8

А я хочу розповісти про пригоду, що сталася зі мною та дідусем цього літа. Пішли ми з дідусем у ліс по гриби. Довго блукали, поки назбирали повні корзини. З повними корзинами важкувато, і день якраз видався спекотний, душний. Вирішили ми відпочити. А тут, як на загад, і весела галявинка з березняка вигулькнула. Трава на ній зелена, свіжа, в траві вітерець з сонячним зайчиком у квача бавляться.

 -    Як гарно! – зрадів я. – Дідусю, давай тут перепочинемо! Подивися, он і дерево зламане лежить.

Сіли ми на дерево. Дідусь дістав полуденок, що нам бабуся дала у дорогу. Почали їсти, а дідусь і каже.

-    Ех, полуденка та ще б холодної водиці.

 Прислухався я і чую, що щось шарудить біля нас. Злякався і шепочу дідусеві.

 -    Ой, дідусю, тут хтось є!

 -    А й справді, онучку, - каже дідусь, - ніби вода дзюрчить. Ану, поглянь кругом. Ти гострозорий, може, і знайдеш.

Подивився я навкруг. Бачу, під кущем, з-під каміння, вкритого мохом, вода сочиться. Тільки виколупав я один камінець, а звідти як хлине холодний струмінець прямо в обличчя. Я застрибав од радості та й заспівав:

Джерельце, криничка,

Чистая водичка,

Ми тебе нап’ємось,

Сили наберемось.

Напились ми з дідусем досхочу, а дідусь каже:

 -    Давай, онучку, зробимо так, щоб усім було приємно пити з джерельця.

Знайшли ми суху гілляку. Дідусь вистругав із неї жолобок і прилаштував до струмочка. Та ще й зробив кухлик з березової кори, щоб кожен міг напитись із знайденого нами джерельця.

Оглянули ми свою роботу, порадувалися, що гарно вийшло. Напилися на прощання ще раз і пішли додому.

 

Додаток 9

Криниця журавель ( легенда).

Колись у сиву давнину, мале хлоп’я загубилося у лісі. Воно заблукало і захотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Але він зовсім знесилів і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись. У небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і , нагнувши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і вона знайшла стежку додому. Після цього випадку в пам’ять про доброго птаха люди почали лаштувати  біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А назвали таку криницю – криниця – журавель.

Доводилося вам, либонь, іти селом, аж раптом жінка з відрами біжить до криниці. Хоч би як вона поспішала, а таки призупиниться, вижде, доки пройдете, і навпаки, підтюпцем перейде з повними відрами, щоб щастило в дорозі. І легше стає на душі, і дорога верствами покоротшає, і весільна пісня неодмінно прийде на спогад:

Принесем водиці з криниці,

Замісим коровай сестриці!

Як ми сестриці коровай місили,

Із семи криниць воду носили.

 

 

Додаток 10

Давно хрущів над вишнями нема,

Садки вишневі сохнуть поодинці,

Відважний навіть босим по стежинці

Уже не вийде в поле край села.

І тратить небо синю глибину.

Міліють чисті криниці і ріки,

А ми з байдужжям атомного віку

В дітей своїх фіксуєм сивину.

В чужих словах дошукуємо рації,

А платимо бездумно векселями,

Зловісно-чорний попіл радіації

Паде на душі наші і на храми.

Прокиньмося! Пора!

Нове століття за мить розкриє двері перед нами

І запитає — де вишневе віття,

Чом травень тихо не гуде хрущами?

                                                      Ольга Бабій, поетеса з Коломиї

Додаток 11

Навічно відійшли найдорожчі люди — батьки; оселя, немов сирота, уже зустрічає німою мовчанкою. Сумовито стріла  мене батькова криниця з глухим скрипом журавля, поросла споришем стежка, що веде до неї, калина, посаджена маминими дбайливими руками. Це ж вона, хата, зберігала нам добрий дух, віру в щасливий день, блакитизну тихого неба, де осідали на спочинок досвітні зірниці, щоб вечорами засвітитися курним Чумацьким шляхом і віддзеркалитися на дні глибокої батькової криниці. Старенька, підсліпувата, іноді навіть горбата, але рідна, до болю рідна. Усе бачила вона на своєму віку, все вистраждала і вистояла —вона нездоланна, як та земля, на якій стоїть. Я часто згадую осіннє бездоріжжя в той отчий дім, в якому починалося моє життя. Від нас залежить, що ми залишимо  своїм дітям... Дорогі односельці! Шануйте те, що батько залишив для вас, трудіться на більше, і якщо не виходить вам жити в отчому домі, — може, тісно, незручно там, а може, великі діла вершите вдалині від нього, то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір'я, в якому пройшли ваші перші весни, напийтеся води з криниці, яку вимостили жилаві натомлені руки батька, віддайте хвилину пам'яті перед цими святими оберегами дитинства вашого. Це вам згодиться для серця, для душі, для вашої щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого дому.

Спішу в село: там джерело,

Отам душі моя криниця,

Там день летить, в майбутнє мчиться

І стукає у батьківське вікно.

Мої тут друзі, вічні трударі,

Важкі і теплі їх жилаві руки.

Маленька школа – перший храм науки,

І чистота ранкової зорі.

Тут променем виблискує весело

І пахне на покосах конюшина.

Тут мій початок і моя вершина.

Спішу в село.

 

 

Додаток 12

Дорогі діти, шановні односельці. Усім відомо, що природа на Землі сформувалася до появи людини. Первісні люди були такою ж частиною природи, як дикі звірі, а головна їх проблема була – голод. Пізніше, щоб не вмерти з голоду, люди навчилися вирощувати хліб і розводити домашніх тварин. Але їхньою проблемою стали інфекційні захворювання, яким сприяло накопичення сміття та бруду, особливо у містах. Ще пізніше, щоб зробити своє життя багатшим і зручним, люди стали змінювати природу, почав розвиватися технічний прогрес, що і спричинило забруднення довкілля. Теперішньою проблемою всіх людей на землі є «екологічні» захворювання природи. Природа землі схожа на організм людини, тільки дуже великий. Як дихальна система постачає у людський організм кисень, так і ліси збагачують киснем повітря Землі. Як кровоносна система живить усі клітини людського організму. Так криниці, ріки і моря несуть воду і поживні речовини до всього живого на планеті.

Сьогодні хвилювання людей небезпідставні, бо Земля захворіла з нашої вини. І святий обов’язок кожного з нас – вилікувати землю, повернути їй усі несплачені борги, як про це говориться у вірші Петра Грецького.

Криниця

Де стали в ряд стрункі ялиці,

Гойдають зелень молоду,

Там й досі батькова криниця

Хлопоче в рідному саду.

Було колись, як спрага брала,

Ми – невгамовні дітлахи –

До неї низько припадали,

Немов знесилені птахи.

Прийти б до неї знов, напитись

Її прозорої снаги

І низько-низько їй вклонитись

За всі несплачені борги.

Тому схвалюю ваше прекрасне починання, а ми всією селянською спілкою будемо його підтримувати і допомагати вам. До сьогоднішнього свята готувались усі односельці. Правда, тепер у кожного господаря в дворі є своя криниця, але це не означає, що люди стали менше шанувати ті дві стародавні громадські криниці, що на подвір’ях у діда Дмитра і баби Мокрини.

 

 

Додаток 13

Дзвони батькових криниць

Край дороги батькова криниця,

Батькова джерельна глибина.

Чую, як водиченька-водиця

Дзвонить із невидимого дна.

Приспів:

Сплять натомлені тривоги,

Згасли проліски зірниць,

Дзвонять дзвони край дороги —

Дзвони батькових криниць.

 

Край дороги батькова криниця,

В’ється над криницею пташа.

Чи води схотілося напиться?

Чи то, може, батькова душа?

Приспів:

Край дороги батькова криниця

Кличе причаститися мене.

Поклонився тихо як годиться,

зачерпнув джерельце чарівне.

Приспів:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, - № 7-8, С. 27-31.

Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994 – 191 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім'ї // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 31.

Каюков В. Духовні ідеали сім'ї - першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 34-37.

Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1987.

Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання.: Концепція. \\ Рідна школа. – 1996. - № 11-12.

Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. - № 2, С.21-23.

Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \ Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. – К., 1977.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \ Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. – К., 1977.

Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. - № 3, С.148-155.

Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія, 1997. - № 2, С. 88-94.

http://h.ua/story/371933/#ixzz3rTWmGvPk

 

 

 

 

 

Криниця Лушпая Дмитра Юхимовича

 

Виховний захід «Жива вода у батьковій криниці»

 

 

Криниця в с. Рубанівка по вулиці Щорса

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Криниця в с. Рубанівка біля будинку Малошинських

D:\imageг.jpeg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Криниця в с. Рубанівка біля будинку Малошинських

 

docx
Додано
18 січня
Переглядів
759
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку