Сценарій випускного вечора «Вальс на бульварі Прощання»

 

 

Клара Бугай, учитель зарубіжної літератури Токарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Полтавська область

 

«Вальс на бульварі Прощання»

Сценарій   випускного вечора

 

На екрані – зображення дитячого

 трамвайчика.

Звучить музична тема 

«Ф р а н ц у з ь к и й  б у л ь в а р ».

Чути  т р а м в а й н и й 

 д з в і н о ч о к .

 

 

 

Голос за сценою:

Йшла я вулицею знайомою,

Раптом чую - пташиний грай.

На колії вузенькій біля школи

Переді мною з’явився трамвай.

Ось я стою на його підніжці,                                                                      І мчить він мене зухвало

Через століття вузькою доріжкою…

• Зупиніть, відпустіть негайно!

Пізно! Він уже за Сулою рікою.

Мгарський пагорб і жовте поле.

Бачу - кинувся слідом за мною

Паняночки юної світлий  погляд.

Лаври хрести за вікном пролітають,

Світло масляного ліхтаря,

Профіль знайомий в уяві спливає: 

Шевченко щасливий і з ним Рєпніна.

Вік дев’ятнадцятий спливає.

Панство, студенти, свій брат-    

                                             гімназист.

Я вже усіх їх бачила ніби…                            

Я ж тут удома. Я не турист.                        

Ми повертаємось. Ось парк культури,

Далі - кінотеатр «Салют»,

В галстуках учні яскраво-червоних…

Маму, здається, я бачила тут!

Ява чи сон? Я стою біля школи,

                                                                       Хрипко ворони кричать мені: «Годі!».

Ось однокласниця. Тільки в особі цій

Бачу я риси паняночки тої.

А двоє щасливих сімнадцятилітніх

У дворик знайомий знов забрели,

І юний поет вже нового століття

Присвячує вірші своїй Рєпніній.

На екрані - силуети молодих людей на фоні Всесвіту.                                                                                  

Усе повертається - коло одвічне.

Не стихає пташиний грай.

Ми  запрошуємо вас на вечір,

Де блукає у прірві часу трамвай.

На екрані силует трамвайчика на фоні Всесвіту.

Ведучий:

А час невпинно біжить уперед, вистукуючи хвилини, секунди, миттєвості. Ось-ось настане та остання мить, що наближає розлуку з веселим, безтурботним дитинством, однокласниками, школою.

Ведучий:

Свій 31-ий випуск проводжає в доросле життя Токарівська школа.

Ведучий:

І нам усім трішечки сумно, бо прощатися з рідним завжди нелегко.

Ведучий:

Позаду 11 років тривог, надій, мрій і сподівань. Попереду невідоме, загадкове майбутнє, куди прямує старий добрий трамвайчик.

Ведучий:

Він уже тут, а пасажири чомусь запізнюються.

Ведучий:

Та це й не дивно, адже немає в житті юної людини більш хвилюючої миті, як та, коли ти в останнє стоїш  на порозі школи як учень, а полишаєш її самостійною,  дорослою людиною.

Ведучий:

Все, що має трапитися на твоєму шляху, буде завтра, а сьогодні – чудове свято молодості і краси, дружби і вірності, любові і надії.

Ведучий:

Дорогі друзі, ми раді вас вітати на нашому бульварі Прощання!

Ведучий:

Найдорожчі, найрідніші - батьки випускників!

Ведучий:

Гідні поваги і любові вчителі!

Ведучий:

Провести у далеку дорогу випускників прийшли поважні гості.

(Представляє почесних гостей)

                Ведучий:

                Самі герої цього вечора щасливі і схвильовані. Ми говоримо герої, а не                                                

                винуватці, адже вони подолали перший етап великого життєвого шляху, що

                зветься Школа.

Ведучий:                                                                                                                                  Як і 11 років тому, ще не розуміють, куди потрапили, та вже відчувають, що востаннє.

Голос диспетчера:

Увага! Оголошується посадка пасажирів трамваю за маршрутом «Дитинство – доросле життя». Від зупинки «Школа» рушає 31-й трамвай за номером 20... Вагоновожатий (ПІП класного керівника).Тих, хто проводжає, просимо відійти від колії.

Ведучий:

Зустрінемо ж гучними оплесками пасажирів, які вирушають у доросле життя!

Ведучий:

Шановні пасажири, просимо зайняти почесне місце на бульварі Прощання..

Ведучий:

І не поспішайте. У вас ще є час до світанку.

Під звуки акордеона  випускники виходять на сцену.

Ведучий:

До слова запрошується начальник депо (ПІП директора школи)

Директор школи:

Доброго вечора усім присутнім на нашому бульварі Прощання!

   Подія, що зібрала нас, спонукає до теплих слів, щирих зізнань, душевних спогадів. Адже вісім наших вихованців стоять на порозі самостійного життя.

Їхня подорож Країною Знань завершена. Вони успішно пройшли курс наук, склали державну підсумкову атестацію і сьогодні одержать квиток у майбутнє - документ про закінчення школи. А поки що пропоную пов’язати випускникам пам’ятні стрічки як посвідку випускника і вагомий аргумент для контролера. А щоб їхній старт у доросле життя був щасливим, будьмо щедрими на дружню пораду, теплу посмішку, напутнє слово.

Звучать фанфари.

Десятикласники  пов’язують випускникам пам’ятні стрічки з написом «Випускник-20…».

Звучить мінусова фонограма пісні з к/ф «Москва сльозам не вірить»

Дует випускниці й батька:

• Що це у нас відбувається?
• Це випускний.
• Це випускний ви вважаєте?
• Так я вважаю.
• Саме сьогодні до вирію ми проводжаєм

     Миті дитинства, секунди, хвилини і дні.

• Що буде далі?
• Що далі? А просто життя.
• Просто життя ви гадаєте?
• Так, я гадаю.

     В юності потяг сьогодні з тобою сідаєм,

     Ну а в дитинство не буде уже вороття.

-    Що ж нам робити?

• Учитись, кохати і жить.
• Шити вбрання випускне, ну а згодом – весільне.
• Як ви вважаєте, все це робити доцільно?
• Так, я вважаю, що все це потрібно робить.

Свічку надії ніколи в собі не гасить

І посміхатися в мить переможну й невдалу.

Ведучий:

Ну так дозвольте ж на честь цього першого балу

Руку, шановна, на танець у вас попросить. (Запрошує випускницю до танцю).

Випускниця:

Білі, бузкові, небесні ясні кольори…

Посмішки, сльози і вальсу прощального звуки…

Ведучий:

Бал починається, дайте ж, паняночко, руку.

(Вальсуючи):Раз-два-три, раз-два-три,

                      Раз-два-три, раз-два-три, раз…

Вальсуючи, випускники займають почесні місця  на сцені.

Чути калатання трамвайного дзвіночка..

Ведучий:

Трамвайний дзвіночок сигналить невпевнено. 

Зустріч нова вас чекає попереду.

Ведучий:

Ні, друзі! Стійте! Прошу - зупиніться!

 Прийшли проводжати вас…

 Ведучий: Хто?

 Ведучий: Подивіться!

Звучить мелодія пісні «Голубий вагон».

На сцену виходять учні різних класів.

Друзі-школярі:

   - Як приємно побувати на балу!

   - Так приємно танцювати на балу!

   - Такі розкішні сукні у дівчат!

   - Хлопці строгі і серйозні…

     Всі мовчать.

• Кожен – справжня особистість.

     Кожен з поглядом своїм.

     А наставник, наче батько,

     Їх любив всі ці роки.   

• Запитаєте звичайно:

«Ну, а як у них з навчанням?»

Чесно вам відповідаєм:

«Може в кого й кращі бали,

Та й у нас зірок чимало».

• Чарівна, гнучка, грайлива,

-    Швидка, мов звук,

     Стрімка, як злива.

     Граціозна і метка –

     Це від мами і татка!

• А коли вона танцює,

     Уся школа аплодує.

     Просто світиться у ній

     Вогник щастя і надій.

• Зіронько ти наша,

Випускнице…           

Разом: Ковтун Дашо! (Вручає повітряну кульку.)

• Шляхетність, витончений стиль

     Дуже личить леді цій.         

• Лиш рік  навчалася у нас,

Та здивувала стриманістю клас.

• Вільно почувалася на сцені,

     Долала труднощі школярського життя…

Відгадайте, хто це? 

Разом: Настя Бережна! (Вручає повітряну кульку.)

• У роботі хлопець вправний

     Техніку він знає гарно.

     На уроках все зітхає

     І записки надсилає.

• Кажуть: класний він пацан.

Разом: Це Пилипенко Роман. (Вручає повітряну кульку.)

• Колись прийшло сюди маленьке.

     Дівчатко гарне, чепурненьке.

     Два великі банти білі

     До кісок дівчинці вчепились.

     Вона  швиденько підростала,

     І танцювала, і співала,

     На змаганнях виступала.

     Вродлива стала, мов калина,

     Чи знаєте її?                         

Разом: Це Головко Аліна! (Вручає повітряну кульку.)

• Нині вищий він за всіх.

     Цим пишатися не гріх.

     Скаже слово, стрельне оком -

     І беруться всі за боки.

• Має добру, щиру вдачу,

     За наукою не плаче.

     У душі він справжній лірик.

     Це, звичайно, -

Разом: Саша Білик! (Вручає повітряну кульку.)

• Скромна, тиха і вродлива,

Трішечки сором’язлива.

В державний виш вступити хоче

     І до мети іде охоче.

• Парубкам частенько сниться.
• Пензликом виводить, наче чарівниця.
• Он вона! Така… Біленька…
• Це

Разом: Лук’яненко Оленка. (Вручає повітряну кульку.)

• Цей хлопець теж не підкачав -

     Справжнім чоловіком  став.

     Рано-вранці прокидався

     І роботи  не цурався,

     Та до школи не встигав:

     Свій англійський шліфував.

     У майстерні вправним був,

     Там і славу він здобув.                                                                                                                                                             -    Свій у доску! Гей, братан!

• Отже,

Разом: Тьотка це Богдан! (Вручає повітряну кульку.)

• Вона добра, чуйна, мила

Ще й до всього має хист.

• Допоможе на уроці …
• І артист, і сценарист.

     -    Наведе у класі лад

     -    І завершує парад

          Юних дарувань сузір’я…

          Радість наша,

Разом: Кочерга Ірина.(Вручає повітряну кульку.)

• Тож ми оголосити раді,

Що на нашому параді

В повнім складі вся команда

З капітаном на чолі.

Звучать фанфари.

Ведучий:

Увага всім! Настала дивна мить,

Моральна проба вищого ґатунку.

Ведучий:

Хай синьо-жовтий прапор майорить!

Під гімн державний всім стояти струнко!

Вноситься Державний Прапор України.

Звучить Державний Гімн України.

Директор школи:

Урочистий вечір, присвячений випускнику 201.. року, дозвольте вважати відкритим!

Вітальна промова директора школи.

Церемонія вручення документів про середню освіту, нагород.

Ведучі коментують вихід кожного учня.

                 Директор запрошує до слова гостей.

Ведучий:                   

Ми впевнені, що всі побажання обов′язково здійсняться.

Ведучий:
Попереду у нас ще багато зупинок і полустанків.

Ведучий:

А попереду зупинка «Перший дзвоник».

Ведучий:

Зараз уже навіть важко уявити, якими були у першому класі ці гарні і такі по-дорослому серйозні юнаки і дівчата.

Звучить фонова тема «Першокласники». Демонструється  відео, зняте 1 вересня 200.. року.

Ведучий:

   Чи впізнали ви в тих кумедних дівчатках і хлопчиках наших випускників?

Такими вони були, а такими стали. (Під музичний супровід на екрані демонструються фото випускників під рубрикою «Від А до Я»).

Коментар за кадром:

    1 вересня 20 ..  року до школи прийшло 11 чудових пупсиків. Вони ще не розуміли, куди потрапили, а їх чекали 11 років серйозних випробувань. Попереду  було безліч цікавих моментів, веселих історій, незабутніх вражень.

    Так минуло 9 непростих школярських зим і літ. Далі 8 неперевершених учнів, яких зібрав під своє крило (ПІП класного керівника), утворили один дружний колектив.. Ну як дружний? До першої контрольної, після якої всі зрозуміли, що разом буде легше вижити у цьому непростому шкільному світі. І почалося… Виявляється, ці пупсики такі бешкетники!

    (Звучить фонова мелодія).

    Вони творили, що хотіли, починаючи зі сміху на уроці, закінчуючи пояснювальними в кабінеті директора. Та їх і це не зупиняло.

    Вони знову і знову відчували владу над школою. І вчилися. Досягали успіхів на олімпіадах, у спортивних змаганнях, конкурсах. Квіточки-дівчатка мотивували хлопців ставати кращими, й самі намагалися не відставати. Хтось бачив їхні складні характери, а хтось –  разом досягнуті цілі.

    В одинадцятому всі разом виклалися на повну. Кожен показав свої акторські здібності, уміння викрутитися з будь-якої ситуації, підтримати один одного у скрутну хвилину і залишатися самим собою.  А допомагав їм, прикриваючи щоразу їхні витівки,

 неперевершений, геніальний і просто класний учитель, (ПІП кл. керівника).

    Ось такий він несамовитий одинадцятий клас.

Ведучий:

Радість і гордість за несамовитий одинадцятий  відчуває його класний керівник. У годину розлуки він має право сказати: «Це мої діти». Часточка його душі залишиться у серцях його вихованців на все життя.

Ведучий:                                                                                                                              Тож останні напутні слова «неслухам» линуть із вуст їхнього наставника, (ПІП класного керівника).

Виступ класного керівника.

Ведучий:

А вечір за вікном наспівує пісні…

Доріжки в школу місяць прокладає,

І добрий погляд наших вчителів

Усе життя нам душу зігріває.

Ведучий:

В нім поєднались назавжди, на вічність

І батькова криця, і мамина ніжність.

В теплих долонях плекав пташенят,

Не сподіваючись їхніх подяк.

Ведучий:

Виросли діти на диво батькам –

Щиро сьогодні дякують вам!

Звучить пісня «Гімн учителю». Випускники вручають квіти вчителям.

Звучить фонова мелодія.

Випускниця:

Світлими дитячими очима я шукала свій щасливий путь,

І казали люди: «Там, у школі, ангели-порадники живуть.

Всім вони дарують чисті мрії, віру в світ і захисток від зла,

Ніжні сни кладуть вночі під вії, на усіх в них вистачить тепла».

Ангелів так гарно малювали в тон веселки зоряні вірші

І бабуся нас малих повчала, що живуть вони в людей в душі.

У дитинства правди я питаю: «Де ж вони? Та їх нема мабуть!»

І вже серцем чистим відчуваю: поруч з нами ангели живуть.

Звучить музична тема Мефістофеля з опери Гуно «Фауст».

Сценка «Ангел і біс» у виконанні випускників і вчителів.

Випускниця:

Епохи. Стилі. Герої… . Чи то ми в них уп’ялися, чи то вони в нас зазирають?  Величезний, широкий світ. А ти в ньому  подорожуєш, у ньому живеш…

Звучить музика А. Колкера з к/ф «Труффальдіно із Бергамо»

Міні–вистава «Слуга двох панів, або Труффальдіно із Бергамо» (майже за мотивами Карло Гольдоні.)

Ведучий:

Наш трамвайчик повільно наближається до зупинки «Берег любові».

Ведучий:

17, 18 чи 20 років тому зустрілися Він і Вона, поєднали свої долі, щоб сьогодні учорашні школярі стали випускниками.

Ведучий:

Кожен їхній день починався з маминого цілунку й батькового теплого погляду.

 

Ведучий:

І як добре, що вони все-таки зустрілися у житейському морі, знайшовши за сивими туманами берег своєї любові.

У виконанні працівників СБК звучить пісня «Берег любові». Муз. Г. Татарченка,

сл. В. Крищенка.

Вона:

Наші душі, немовби троянд пелюстки,

Та морози не раз їх жорстоко палили,

Бо гніздо на вітрах, як невтомні пташки,

Ми з тобою удвох будували-ліпили.

Наче коршун, на нас налітала гроза,

Били краплі важкі наші втомлені руки.

І якщо по щоці покотилась сльоза,

То ніколи не стала сльозою розлуки.

Він:

Разом з сонцем встаєм, і роса на траві

Знов дарує душі життєдайну вологу.

Із старого гнізда соломинки живі

Гомонять про недавню тривогу.

Вона:

А гніздо на вітрах (поки жити нам вдвох)

Соломинки малі все ліпити, мостити.

Може щастя у тому, щоб носячи мох,

Разом:

По пташиному високо й трепетно жити.

                                        Світлани Назарик.                                               

Випускники:

- Милі наші, найдорожчі тата й мами, всі ці роки ви оберігали наше

  дитинство, готували нас до самостійного життя, і ось ми на його порозі.

- В цей радісний і сумний вечір ми говоримо вам спасибі.

- Спасибі вам за вашу турботу, терпіння і любов.

- Я теж хотів сказати спасибі своїй сім’ї. Тато, мама, сестрице, ви підтримували мене і допомагали в усьому. Коли я там (чухає потилицю) молодий, недосвідчений… І зараз з успіхом продовжуєте це робити.

- Мамо, всі ці роки ти брала на себе всі труднощі. Цілую твої сивинки.

  Тобі хочеться мене втримати?..

- Та ми вже дорослі… Ми розлітаємося, але не спалюємо за собою мости.

- Ваші батьківські клопоти  мабуть не закінчаться ніколи.

- Ми обіцяємо бути гідними вас.

- Нехай ні сум, ні біль, ні відчай не торкнуться ваших скронь, дорогі наші…

Пісня «Люба матуся, любий татусь» у виконанні випускників.

Ведучий:

Скоро ці вже дорослі діти слухатимуть поради своїх батьків лише по телефону.                І будуть вони приблизно такими: «Сонечко моє, як же я за тобою скучаю!»

Ведучий:

А поки «ваші сонечка» з вами, шановні тата й мами, вони дуже хочуть почути ваше напуття, взяти з собою в далеку дорогу батьківське напуття, що додасть їм сили і віри у завтрашній день.

Виступ батьків.

Ведучий:

У світлій парі щастя на землі

Встає для нас за ясним видноколом,

Цілую хліб гарячий на столі,

Що пахне сонцем, щедрістю і полем.

Ведучий:

І вже виходим на стежки,

Встають до світу наші мами

І стелять долю рушниками

На споришеві мережки.

Звучить пісня «Вишивала мати». Випускниця, рухаючись з вишитим рушничком у танку, запрошує мам на сцену.

Батьки:

• Хліб-сіль на рушнику несем,

     Й любов свою незмірну.

• Любіть людей ви над усе

     І землю рідну вірно.

• Лагідні руки це тісто місили,

     Хай не бракує снаги вам і сили.

• Любляче серце його зігрівало,

     Щоб у житті вам добро квітувало.

• Впала у тісто солона сльоза –

     Хай вас минає життєва гроза.

• Квітне калина на хлібові цім –

     Щоб не забули ви батьківський дім.

• Щастя вам, діти, поваги й любові,
• Хлібного столу, щасливої долі.

Батьки вручають дітям хліб-сіль на рушникові. Випускники цілують хліб, передаючи його з рук у руки.

Пісня з репертуару гурту «Скрябін» «Останній раз» у виконанні випускників.

Звучить музична тема «Це лише сон».

Випускники:

• Ми довго готувалися, добирали найкращі слова, щоб звернутися сьогодні до вас, тих, хто сьогодні разом з нами.  Ви найкращі, вірні, щирі.
• Дорогі вчителі, знаєте, ви особливі, незвичайні люди. Так, незвичайні…                     Ви умієте любити так щиро, як мама.
• У вас були свої проблеми, проте допомагали нам вирішувати наші.
• У вас невелика зарплата. Але ж як вам вдається виглядати сучасними?
• Ви втомлювались від нашого галасу, але без нас ви будете сумувати.
• Ви щоразу прощали нас, а ми стали частинкою вашого життя.
• Ви намагалися бути суворими, вимогливими, та ми вам тільки вдячні за це. Бережіть себе, наші дорогі наставники.
• Борисе Федоровичу, саме Ви наближали для нас сьогоднішній день. Поділяли з нами  радощі і жалі.
• Спасибі вам за добро, ласку, розуміння.
• За те, що завжди були готові були прийти на допомогу.
• Ви так часто засмучувалися через нас. Вибачте нас за все.
• Пробачте, якщо колись вас образили. Ми, справді, багато чого не розуміли, але ми такі, які ми є. Щиро любимо вас і завжди будемо пам’ятати.
• Ну ось і все… Стоїмо на порозі школи і зовсім не хочеться дорослішати…
• І зовсім не віриться, що останній дзвінок відлунав і 11 років не повернути.
• Невже я можу сказати, що сьогодні я вільна людина і мені не треба зранку прокидатися, робити домашні завдання…

Всі: Не треба, не треба.

• Невже це сталося?

Всі: сталося, сталося.

• І я можу говорити все, що завгодно? Ну тоді я мушу це сказати, вірніше в усьому зізнатися…

Усі: Нарешті!

• То це ти зламав улюблену указку Бориса Федоровича?
• Вигадка! Я цього не робив.
• Тепер я хочу зізнатися у коханні найсуперовішій школі на землі. Рідна школо, я тебе люблю!
• І тільки сьогодні, стоячи на  цьому імпровізованому бульварі Прощання, ми наважились зізнатися, що справді любимо свою школу. Всім серцем…
• Нове поки що не почалося. Мабуть тому мені кілька ночей підряд сниться аеропорт. Позаду всі формальності… І ті, хто проводжає. До літака ще не запросили. Ми радіємо і махаємо руками.  Вони сумно посміхаються. Ми ще не знаємо курсу нашого літака, вони ж  вивчили наші здібності, щоденники і характери. Та ось подали трап – і ми, не озираючись, кинулись до білого знадливого літака…  А вони лишились…  зустрічати маленьких нас.

У виконанні випускників звучить пісня Євгенії Отрадної «Трамвай»:

                Уезжай, трамвай, ты мне машешь в окошко.

                Я стою вся в снегу одна на остановке.

                Так хотелось с тобой, но нельзя, уже поздно.

                Возвращаюсь домой, в спину ветер холодный.

                Уезжай, трамвай, уезжай, трамвай, уезжай, трамвай.

На екрані силует трамвайчика, який заблукав у Всесвіті.

Ведучий:

                  Здається, що десь, у небесних просторах

                  Танцюють планети замріяний вальс.

                  Пора розставання вже скоро, вже скоро,

                  До танцю Усесвіт запрошує вас.

 Ведучий:                

                  Золотяться юні мрії,

                  Ритм вистукують роки.

                  Вальс одвічної надії,

                  Вальс для вас, випускники!

Випускники танцюють шкільний вальс.

Ведучий (на фоні музики):

Вас час повів у сонячні простори

Дорослого життя, що плине, як вода.

На батьківській землі, під небом неозорим,

Вам бурі не страшні і не страшна біда.

Від ваших чистих мрій і світ цей молодіє,

І усміхається в промінні доброти,

Звіряйте свій маршрут за компасом надії –

І він вас приведе до світлої мети.

Ведучий:

Хай ваша доля буде до вас прихильною!

Ведучий:

Хай Господь опікує вас на життєвих дорогах!

Разом: До зустрічі у рідній школі!

Випускний вечір оголошується закритим. Звучить Державний Гімн України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

 

С ц е н к а

Звучить музична тема Мефістофеля з опери Гуно «Фауст».

На авансцені з’являється вчителька в образі ангела. З протилежного боку сцени виходить вчитель у довгому чорному плащі, з маленькими червоними ріжками на голові та горщиком і ложкою у руках.

Ангел:

Мне грустно, Бес, без маленьких детишек,

Которые ушли сдавать экзамен.

Я им теперь помочь не в силах боле.

Всего, что знал, уже их научил.

Бес:

Ты бредишь, брат мой, что теперь страдать.

То, что тебе по силам, каждому дано.

Поди возьми крестьянина на пашне –

И он тебе ответит Ангел: икс квадрат

Равно литературным аргументам.

А в устной части - дай залог,

И 10 баллов у тебя в кармане.

(Показывает карман ангелу).

Ангел:

И правда 10 баллов…

Но если база – хватит и семи.

И все же мне решать!

Они устали…

Бес (складывая руки в карманы):

Мне очень интересно отчего.

Ангел:

Они пытались грызть гранит науки!

Бес (взяв из кастрюли ложку, открывает рот ангелу):

Но зубы целы, как и сам гранит.

(Бросает ложку в кастрюлю).

Ангел:

Ты с детства бес. Довольно пререкаться!

Давайте лучше думать, как своих детей

Нам приготовить к восприятью жизни.

Бес:

Раз плюнуть, Ангел! (Протягивая бумагу и перо).

Чтоб не боялись трудностей детишки,

Их надо резать мелкими шарами.

(Ладонью имитирует движения ножом).

Ангел:

Что ты несешь?

Бес (торкнувшись котенка):

У-тю-тю … давить их, как котят!

Ангел:

Как можно? (Выхватывает игрушку, гладит ее).

Бес:

Двойками их надо запороть!

Ангел:

Адское отродие, молчи!

Душа ребенка (берет вазон с цветами)

Как цветок!

Бес:

Пусть увянет он за школьной партой!

Ангел:

О нет! Я знаю, темен путь зерна,

Но без любви не зреет в поле колос.

Люби дитя, воспитывай в любви,

Учи в любви, тогда твое участье

И принесет достойные плоды.

(Бес исчезает. Ангел, оглядываясь, ищет его)

Бес, а Бес? Бес, ты где?                                                                                                 Что ж мне теперь делать-то, без тебя?

(Бежит, обнимая вазон, за кулисы)

Бес (из-за кулис)

It’s my problem, my daling? No it is not.