Сценарій вистави за повістю Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки"

Тореадори з Васюківки

(за повістю В.Нестайка)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Ява, Павлуша - хлопчики-ровесники

Салимон — дід Яви

Корова Контрибуція

Льоха Манюня

Ява і Павлуша лежать у кущах, ховаючись. Виходить сердитий дід

Салимон

Дід. От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванькоо-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку - тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!

Хлопці лежать, уткнувшись у землю носами.

Дід. Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!

Ява ледь чутно зітхає і нарешті наважується подати голос

Ява. Знаю, знаю.

Потім жалібно озивається

Ява. Діду!

Дід. Давай-давай!

Ява. Діду (ще жалібніше повторює), ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.

Дід. Вони ще мені умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!

Ява. Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.

Дід. Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що...

Ява. Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо - нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.

Нарешті дід востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув і почовгав за хату.

Хлопці вилазять з бур'янів. їх зустрічає гундосим рохканням п'ятипудова

льоха Манюня.

Ява (до льохи) У-у, скотиняка! Щоб ти... Це через тебе ми вскочили в халепу. У нас же була прекрасна, благородна ідея - провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у Васюківці! Станція "Клуня" - станція "Крива груша". Три копійки в один кінець. Родичі - безплатно. З учительки арифметики - п'ять копійок.

Павлуша. Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом - непередбачена катастрофа! - ця клята льоха провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти-дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і...

Ява. Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?

Хлопці відганяють льоху.

Ява. Ми з тобою, Павлушо, хлопці будь здоров. Точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. Скажи?

Павлуша. З фантазією.

Ява. Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу казав: "Ондо, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні".

Павлуша. Чув. Точно.

Ява. Треба, щоб усі про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня.

Павлуша. Треба.

Ява. Давай влаштуємо бій биків.

Павлуша. Га? (не відразу второпав Павлуша)

Ява. Ти пам'ятаєш, ми в клубі закордонне кіно дивилися "Тореадор"?

Павлуша. Ага... То й що?

Ява. Пам'ятаєш, на арені розлючений бик, а тут дядько у капелюсі, з гинджалом, перед ним танцює.

Павлуша. Так-так-так...

Ява. А потім - рраз! Бик - беркиць! І оплески.

Павлуша. Ага. Здорово... Але це ж убивати треба. Хто ж нам дозволить убивати поголів'я?

Ява. Тю, дурний! Убивати! Що це тобі - м'ясозаготівля, чи що. Це ж видовище. На стадіоні. Вроді футбола. Головне тут - красиво вимахувати

червоною плахтою і ловко вивертатися, щоб рогом не зачепило. Ти ж бачив.

Тореадори - це найсміливіші герої і ловкачі. Головне тут - тренування і

спритність. Розумієш? Уперше в історії Васюківки - бій биків. Тореадор Іван

Рень і тореадор Павло Завгородній! Гості з'їжджаються з усієї України.

Трансляція по радіо і по телевізору. Навіть у Жмеринці видно буде.

Павлуша посміхнувся.

Павлуша. Це було здорово. По радіо, по телевізору і взагалі...

Хлопці повмощувались зручніше і почали обговорювати подробиці.

Ява. Так ... Насамперед - бик. Кандидатуру колгоспного бугая Петьки відхиляємо одразу. То таке страшнюче мурмило, що його навіть сам зоотехнік Іван Свиридович боїться. Очі - наче тракторні фари. Землю гребе ногами, як екскаватор.

Павлуша. Ага. Цього літа один дачник мало не вмер з переляку. Лежав на вигоні голий-голісінький - загоряв. Голова під парасолькою, все інше на сонці. І раптом - Петька. Дачник як рвоне. Бугай за ним. Дачник товстий, з черевцем. Бачить - не втече. А тут телеграфний стовп на дорозі. Як той дачник на стовп видряпався - досі невідомо. Але факт - півдня загоряв на ізоляторах, тримаючись за дроти, аж поки не під'їхав комбайнер Микола на комбайні і не зняв його. Дачник штани надів і одразу на станцію: додому їхать.

Ява. Ні, хай з бугаєм Петькою вороги наші б'ються.

Павлуша. Давай візьмемо цапа Жору.

Ява. Ні, Жора дуже балакучий. Весь час мекекече. Ми й оплесків не почуємо. І йдеться про бій биків, а не цапів. Треба, щоб було щось бичаче, коров'яче щось - велике і крутороге.

Павлуша. Коров'яче? Слухай, то, може, узяти просто корову? Бо, крім Петьки, справжніх биків у нас чортма, а корів скільки хочеш. І взагалі ніде не сказано, що обов'язково має бути бик.

Ява (задумався). Хтозна, може й так.

Павлуша. Тоді, кращої кандидатури, ніж ваша Контрибуція, і не придумаєш.

Ява. А чому Контрибуція? Чому не ваша Манька?

Павлуша. Бо в нашої Маньки теля і один ріг зламаний. Ти хочеш, щоб з нас сміялися? Тореадори з однорогою коровою! Карикатура. Такого ще ніколи в світі не було.

Ява. Можна, звичайно, і Контрибуцію. Але вона трохи психічна.

Павлуша. Що значить "психічна"! Скажи краще, що ти просто мами боїшся.

Ява. Я - боюсь? От я зараз дам тобі у вухо, і ти побачиш, як я боюсь. Ану забери свої слова назад!

Павлуша. Я забираю, але ти все одно боїшся.

Ява. Боюсь?

Павлуша. Боїшся...

Ява. Боюсь?

Павлуша. Боїшся...

Хлопці почали битися

Павлуша. Стривай, - кажу, - годі. А то замість бою биків у нас вийшов

бій дураків.

Ява. Це ж ти винен. Ну, гаразд, спробуємо Контрибуцію. Завтра поженемо пасти і спробуємо. А то твоя Манька і справді для телевізора не підходить. Ще люди подумають, що то не корова, а собака.

Виходять.

Потім заходять на сцену, женуть корову. У Яви на голові був крислатий дамський капелюшок. У Павлуші під пахвою був килимок. Килимок червоний, дві «шпаги» (різки). Хлопці в повній бойовій готовності.

Вони йшли і співали арію Хозе з опери Бізе "Кармен":

Торе-гадор, смеле-ге-е в бой,

торе-гадор, торе-гадор...

Там ждет тебя-га любовь,

там ждет тебя-га-га любовь.

Ява. Давай починати.

Ява поправив на голові капелюшка, підтягнув штани, взяв

килимка і, витанцьовуючи, навшпиньках став під ходити до Контрибуції.

Підійшов до самісінької морди і почав вимахувати килимком перед очима.

Потім ще дужче. Контрибуція - анічичирк!

Спокійнісінько щипає собі траву. Ява мазнув її килимком по ніздрях.

Контрибуція тільки одвернула морду. Ява роздратовано верескнув і щосили

хльоснув її килимком. Контрибуція, ліниво переступаючи ногами,

повернулася до Яви хвостом. Ява знову забіг наперед і почав

витанцьовувати...

Ява. Вона до мене просто звикла, вона мене любить і тому не хоче... Ану давай ти!

Павлуша робить те, що і Ява.

Павлуша. Якасъ дровиняка, а не корова. Шкода, що в Маньки нема рога,

я б тоді показав, що таке справжня тореадорська корова.

Ява знову змінює Павлушу Він раз у раз міняє тактику: то підходить до корови потихеньку і несподівано б’є килимком, то підскакує з розгону, то

набігає збоку. Контрибуція не приймає бою. Контрибуція - хоч би що, не

звертає на хлопців уваги. Коли Ява схопив Контрибуцію за

вухо, вона з докором глянула на нього і сказала: «Му-у…»

Хекаючи, хлопці стрибають навколо неї, викликаючи на двобій.

Ява. Ану вдар, ану вдар її, Павлушо, добряче! Що - боїшся?.. Ну, то я сам!

Він розмахнувся і зачепив Контрибуцію ногою по губі.

Ява. Вва-вай!

Ява з Павлушею швидко бігають по сцені, корова за ними, мукаючи.