Сценарій вистави за романом Е.Портер "Полліанна"

   ПОЛЛІАННА

Вступ. На сцену один за одним виходять діти(роблять колесо, танцюють, стрибають. Усі різко зупиняються(зупиняється музика). Потім усі продовжують стрибати, кружляти, знову завмирають( через хвилину продовжують діалог з- глядачами).

-Хто це?

-Це глядачі!

-А навіщо вони прийшли?

-Чекають чогось цікавого?!

-Може вони просто хочуть розважитись?

-А може навпаки поплакати, пережити щось, відчути…

-Треба їх чимось здивувати…

-Свято наближається…

-Треба радіти!

- Треба розповісти про радість!

-Ну і що ми покажемо?

-Ми розповімо про веселкову дівчинку, яка навчила всіх радіти, змінила світ на краще!(Усі підбігають, стаючи в круг).

Всі разом:» Граємо в радість! Елеонор Портер «Полліанна»!

-Радіти легко!(робить колесо).

-Радіти приємно(крутиться).

-Діти уміють радіти!

-Радіти-це просто!(Усі танцюють, грають, ідуть зі сцени).

  Дія 1.

Виходять діти( 6-7 чоловік), в руках у них яскраві метелики, стають біля чорної парасолі, звучить тривожна музика). Діти махають цими метеликами(це мрії Плліанни про щасливе життя). Вона збирає їх, обходячи навкруги дітей, і виходить.

Діти виходять на початок сцени з листом в руках, починають читати.

1.Дорога мадам, з сумом повідомляю вам, що дві неділі тому назад помер преподобний пастор Джон Віттієр.

2.Він залишив сиротою доньку 11-ти років.   Майна ніякого не мав, крім декількох книг!

3.Таким чином, подальша доля його доньки залишається невідомою.

4.Наскільки мені відомо, покійний був чоловіком вашої сестри.

5.Він дав мені зрозуміти, що ваші сім’ї не підтримували дружніх стосунків.

1.Не дивлячись на це, ми сподіваємося, що ви не залишите Полліанну без своєї турботи і дасте їй гідне виховання.

2.Дуже сподіваюся, дорога мадам,  на швидку відповідь!

-(Із-за куліс появляється міс Поллі, говорить холодним голосом).

М. Поллі.

-Звичайно, я візьму дівчинку!  Людина з високим почуттям відповідальності не може вчинити інакше! Але…Полліанна…треба ж було дати дитині таке дивне ім’я!!!

-(Діти швидко покидають сцену, промовляючи перед м. Поллі:

1.Так, мем!

2.Це неможливо, мем!

3.Я теж так думаю, мем!

4.Ви, звичайно, праві,  мем!

5.Слухаю вас, мем!

(М. Поллі дзвінком викликає Ненсі.  Звучить музика.)

Міс Поллі. Ненсі!

Ненсі (весело). Так, мем!

Міс Поллі. Коли впораєшся тут,  поприбираєш усе зайве з комірчини біля сходів та поставиш там дитяче ліжечко, а тоді заметеш і витреш пилюку.(Витримує паузу). Я вважаю, що можу тобі сказати, Ненсі: до мене приїжджає моя небога, міс Полліанна Віттієр. Їй 11 років, і вона спатиме в тій кімнаті.

Ненсі. Маленька дівчинка- -і приїде сюди, міс? О, так це чудово!

Міс Поллі. Чудово?! Я б так не сказала. Однак я докладу всіх зусиль, звичайно. Я порядна жінка, і зроблю все, що належить.

Ненсі.(засоромлено). Я хотіла сказати, що маленька дівчинка…

Міс Поллі. Дякую, мила!(швидко виходить, а за нею і Ненсі).

   Дія 2.

Музика тривожна, входять по одному діти в кімнату на горищі, починають прибирати,замітати,  виносять тапчан. Співчувають Полліанні.1.Прийшло  ж  декому в голову запхнути нещасну дитину в таку кімнату?

2.Влітку там жарко, як на печі, а зимою пічки якраз і не вистачає!

3.І це при тому, що в її будинку стільки кімнат, в яких все одно жити нікому!

4.Де в неї тільки серце, хоча яке там…?

5.Вона сердиться із-за будь-якого безладу. І навіть, коли все на своїх місцях, міс Поллі не стає ні веселішою, ні привітнішою.

(Дзижчання мухи. Міс Поллі заходить з ляпавкою в руках, придивляється, б’є по тапчану муху, діти швидко розбігаються).

Міс Поллі. Ненсі! Моя племінниця приїжджає завтра. Я хочу, щоб ти зустріла її на станції.Так, запам’ятовуй, світле волосся, сукенка в червону клітинку і брилик. Це все, що мені відомо, тобі повинно цього вистачити.

Ненсі. Так, мем. А…а ви?

Міс Поллі. Ні, я не поїду. У цьому немає потреби. Це все.

(Музика. Штора закривається, звуки поїзда).

Ненсі (жде, ходить туди-сюди і перекривляє хазяйку)

Червона сукенка, брилик – це все, що вона знає?! Та я крізь землю провалилася б від сорому таке говорити, якби я  зустрічала свою єдину небогу, що їде до мене через увесь континент.

-(виходить Полліанна, роздивляється навколо, помічає Ненсі і кидається її обіймати).

Ненсі. Ви – міс Полліанна?

Полліанна.О, я така рада, рада бачити вас! Звичайно, я Полліанна, і я така рада, що ви зустріли мене! Я так на це сподівалася!

Ненсі. Ви сподівалися на це? Що я вас зустріну?

Полліанна. Звісно, я всю дорогу намагалася уявити, яка ви з себе(розглядає і пританцьовує). І ось тепер я знаю, яка ви є, і це прекрасно,що ви саме така!

Ненсі. У вас є валіза, міс?

Полліанна. Так, звичайно! Її мені купила Жіноча допомога. А ще я мала пояснити відразу, чому я приїхала не в чорній сукенці, а в червону клітинку?

Ненсі. Не хвилюйтеся, все буде   гаразд.

Полліанна. Справді? Адже, коли ти в чорному – набагато важче радіти!

Ненсі.(здивовано) Радіти?

Полліанна.Так, адже татко пішов на небо, і тепер він там разом із мамою та рештою родини. Він казав, що я маю радіти. Але іноді це так важко… тепер, безперечно, все буде простіше, бо в мене є ви, тітонько Поллі!  Якби ви знали, яка я рада, що у мене є ви!

Ненсі. Полліанно, люба, ви помиляєтесь. Я – всього-навсього Ненсі, служанка, я не ваша тітонька Поллі!

Полліанна(розгублено, тихо). Ви не тітонька Поллі? А сама тітонька – вона існує?

Ненсі. От у цьому ти можеш не сумніватися.Т. Поллі живе у великому будинку.

Полліанна. Моя тітонька багата? А у нас з татом ніколи не було багато грошей. В тітоньки буває по неділях морозиво?

Ненсі. Ні, твоя тьотя не любить морозива!

Полліанна. Як жалко! Та це нічого. Я буду радіти з того, що в мене ніколи не буде боліти живіт. А в  тітки Поллі є килими?

Ненсі. Килими є. Ну ось, ми і прийшли.(штора відкривається, т. Поллі зустрічає небогу. Дівчинка біжить до неї і кидається їй на шию).

Т. Поллі. Ну, як доїхала, Полліанно?

Полліанна. Я така рада, що буду тепер жити у вас!  Якби ви знали, як це чудово, що в мене тепер є ви, і Ненсі, і всі-всі!!!

Т Поллі. Ненсі, ти мені більше не потрібна! А тебе, Полліанна, я прошу вести себе, як прийнято!..

Полліанна. А мій батько…

Т. Поллі. Для мене не має значення, що сказав твій батько! Я б хотіла, щоб ти зразу зрозуміла, що я не хочу чути про твого батька! Ходімо, я проведу тебе в твою кімнату!( сумна музика, тітка разом з небогою стоять, імітуючи, що піднімаються на чердак, в кімнату Полліанни).

Полліанна. Ви, напевно, дуже раді, що ви така багата?

Т. Поллі. Що ти таке кажеш, Полліанна? Як тобі в голову збрело?

Полліанна. Що я такого сказала? Хіба ви не радієте?

Т. Поллі. Остання справа пишатися багатством! Ну ось ми і прийшли! Ось твоя кімната!(Відкриває штору на вікні, видно дерево). Сподіваюся, що тут ти знайдеш все, що тобі буде потрібно!(тітка виходить, Полліанна сідає на тапчан, закриває обличчя руками, схлипує).

(Заходять діти з іграшками в руках, співають пісню, дарують їй іграшки, виходять.)Появляється Ненсі.

Ненсі. Бідна моя дівчинка! Я так і знала, що т. Поллі  доведе будь-кого до сліз! Ну, давай валізу, і ми швидко розберемо твої речі!

Полліанна. У мене речей то майже немає!

Ненсі.Тим швидше ми все закінчимо!

Полліанна. Значить я можу радіти, що у мене мало речей! Ой, Ненсі, я зразу не помітила, який тут вигляд із вікна!( підходить до вікна).Прекрасна кімната, я навіть рада, що тітонька поселила мене тут, і ніякі килими мені не потрібні!(Ненсі плаче).

Полліанна. Що сталося, Ненсі? Це була твоя кімната?

Ненсі. Моя кімната!? Ну якщо ти не спустилася до нас… з небес?...Якщо деякі жорстокі люди не покаються?...(Чується сердитий голос тітки Поллі).

Т. Поллі. Ненсі!

Ненсі. О, ось і вона!(вибігають обоє).

Діти, весела музика, втеча Полліанни через вікно. Штора закривається.

   Дія 3.(Ненсі виходить з корзинкою, в якій – хліб і молоко)

Ненсі.Як же ти налякала мене, міс Полліанна! Я ж не бачила, як ти вийшла, мені здалося, що ти вилетіла крізь кришу.

Полліанна. А я так і зробила!

Ненсі. Що ти зробила?

Полліанна. Тільки не вверх, а вниз. Я спустилася по дереву.

Ненсі. Хотіла б я знати, що на це сказала б твоя тьотя? Дівчинко моя, на вечерю тебе жде хліб з молоком, і вечеряти ти будеш разом зі мною. А все тому, що твоя тьотя розсердилася, коли ти не з’явилася вчасно в їдальні.

Полліанна. А мені ніскільки не жалко. Я рада! (Їдять хліб з молоком).

Ненсі. Чому ти радієш?

Полліанна. Я люблю хліб з молоком, і мені приємно буде повечеряти з вами!

Ненсі. Мені здається, що тобі не важко радіти нічому!

Полліанна. Звичайно, бо в цьому полягає вся складність ГРИ!

Ненсі. Гри? Якої гри?

Полліанна. ГРИ, коли треба всьому завжди радіти. Тато навчив мене в неї грати. Все почалось, коли серед пожертвувань мені подарували – Милиці, а я так хотіла ляльку!!!

Ненсі. Милиці?! Поки що я не бачу нічого веселого!

Полліанна. Ненсі, ти не зрозуміла, гра полягає в тому, щоб радіти і тоді, коли РАДІТИ нічому!

Ненсі. Ну як можна радіти милицям?

Полліанна. Можна радіти …тоді…тому, що милиці мені не потрібні! Ось і вся хитрість!

Ненсі. Ну, напевно…в цьому є сенс…

Полліанна. А може тітонька Поллі захоче пограти зі мною?

-Виходить  т. Поллі. Я бачу, що ти вже повечеряла, Полліанно! Мені шкода, що так вийшло! Я не хотіла примушувати тебе їсти хліб з молоком!..

Полліанна. Мені ніскільки не жаль, я люблю хліб з молоком, і ми прекрасно провели час з Ненсі!

Т. Поллі . Ненсі, залиш нас!(Ненсі виходить).

Т. Поллі. Вже час лягати спати, Полліанна! Я сподіваюся, що завтра ти вчасно прийдеш до столу.

Полліанна. (обнімає тітку) Як же мені подобається у вас, тьотю Поллі! Я така щаслива, не переживайте через мене!(виходить)

Т. Поллі. Це просто незвичайна дитина. Вона, бачите, рада, що її покарали і залишили без вечері. І вона просить мене не переживати через це. Дива, та й годі! І їй буде так добре у мене жити…(дзвонить і кричить: «Ненсі»).

(Полліанна сидить у кімнаті, до неї заходить Ненсі).

Ненсі. Міс Полліанна, запам’ятайте, що перший ранковий дзвіночок  означає сніданок, другий – що вам час читати вслух, робити уроки, шити і займатися музикою.

Полліанна. Але коли ж я буду жити?

Ненсі. Жити?

Полліанна. Ви зовсім не залишили часу, щоб жити.

Ненсі. Твоя тьотя говорить, що ми повинні виконувати свій обов’язок.

(Чується за кулісами крик т. Поллі:  «Ненсі, муха!!!») І не забувай це, Полліанна, інакше нам постійно прийдеться придумувати, чому б такому нам порадіти!(виходить).

Полліанна. В цьому будинку взагалі немає чому радіти?! Ні-ні! (викрикує)РАДІТИ ВСЕ Ж ТАКИ МОЖНА!!! Коли ОБОВ’ЯЗОК виконаний!

(Вибігають діти з різнокольоровими парасольками, танцюють).Штора закривається.

     Дія 4.Джиммі Бін.

Діти-оповідачі.

1.Відколи приїхала Полліанна, несподіванок чекали щомиті.

2.Першою несподіванкою стало кошеня, яке дівчинка знайшла край дороги і принесла додому.

3.Наступного дня з’явився пес, ще брудніший і нещасніший, ніж кошеня.

4.І знову тьотя Поллі стала янголом милосердя та захисником тварин, хоча не могла терпіти собак ще більше, ніж котів.

5.Однак, коли через тиждень після цього Полліанна привела додому обшарпаного хлопчика, міс Поллі не стрималася…

(Музика.На сцені хлопчик, виходить Полліанна).

Полліанна. Привіт!

Джиммі Бін. Привіт, якщо не жартуєш!

Полліанна. Мене звати Полліанна Віттієр. А тебе?

Хлопчик. Джиммі Бін.

Полліанна. Чудово! Я живу в домі міс Поллі Гаррінгтон. А ти де?

Джиммі. Ніде!

Полліанна. Так не буває! Кожен має десь жити!

Джиммі. Ну…я на разі шукаю собі нове місце…

Полліанна. Справді? І де ж воно?

Джиммі.Дурепо! Як я можу знати, де воно, якщо я його ще не знайшов?..

Полліанна. А де ж ти жив досі?

Джиммі. От причепа на мою голову!

Полліанна. Доводиться чіплятись, бо інакше я про тебе нічого не дізнаюся! Якби ти більше розповів, я б менше чіплялась!

Джиммі. Ну, тоді слухай. Я – Джиммі  Бін, мені щойно минуло 10 років. Торік я жив у сиротинці, але нас таких там було багато…І я пішов звідти. Тепер житиму деінде, не знаю, де саме! Я хотів мати власну домівку…ну…звичайно, щоб була мама, а не доглядачка! Як є домівка, то й родичі є, а в мене нікого немає, відколи татко помер. Ото ходжу світами. Уже обійшов 4 будинки, але ніхто не взяв мене, хоча я й казав, що відпрацюю. Що ще тобі сказати?(схлипує)

Полліанна .Як їм не соромно! І ніхто з них не захотів взяти тебе до себе? Боже, я розумію, що тобі довелося пережити! О, я знайшла тобі домівку! Тебе візьме тітонька Поллі…я впевнена! Ти навіть не уявляєш, яка вона добра і чуйна!

Джиммі. А ти не брешеш? Вона мене точно візьме? Ти знаєш, я можу працювати, я – сильний!

Полліанна. Звичайно, візьме! Моя тітонька – найкраща в світі!

(Виходять.Появляється т. Поллі, за нею – Полліанна і Джиммі).

Полліанна. Ось, тітонько Поллі, кого я вам привела! Це справжнісінький хлопчик! Він не проти деякий час спати в кімнатці на горищі, і він обіцяє працювати!

Т. Поллі. Полліанно, що це означає? Хто цей обшарпанець? Де ти його знайшла?

Полліанна. Невже я забула представити? Авжеж, він брудний, я, думаю, миття йому буде на користь. Джиммі Бін – тітонька Поллі!

Т. Поллі. І що він тут робить?

Полліанна. Ну як же? Я вам щойно пояснила, це – для вас! Я привела його додому, бо йому нема де жити, йому потрібен дім і родина. Я розповіла йому, які ви добрі були до мене, і я знаю, будете до нього, бо це краще за котів і собак!

Т. Поллі. Годі, Полліанно! Це твоя найдурніша витівка. Тобі не досить приблудних котів і собак, ти приводиш ще й обшарпаних маленьких жебраків з вулиці…

Джиммі. Я НЕ ЖЕБРАК, мем! Мені нічого не потрібно від вас. І я б ніколи не зайшов до вашого будинку, якби не ця дівчинка. Вона розповіла, яка ви добра і чуйна і тільки й мрієте, щоб узяти мене до себе. Ось так!(вибігає)

Полліанна. Але, тітонько Поллі, їй-Богу, я думала, що ви зрадієте…?

Т. Поллі. Полліанно, припини торочити своє одвічне слово «РАДіТИ». Зранку й до ночі тільки й чуєш від тебе: РАДІТИ, РАДІТИ, РАДІТИ. Я скоро з глузду з’їду від цього!

Полліанна. Але чому, тітонько Поллі, я гадала, що ви радітимете, коли я РА…(вибігає з плачем). Штора закрита.

     Дія 5.

Полліанна на сцені. Виходить Ненсі з чорною парасолькою.

Полліанна. Чому ти засмучена, Ненсі?

Ненсі. Засмучена… сьогодні у моєї сестри Флорабел – день народження…

Полліанна. Яке гарне ім’я!

Ненсі. Ось! У всіх моїх сестер чудові імена: Елджерон, Флорабел, Естелла. І тільки мене звати Ненсі! Я ненавиджу своє ім’я!

Полліанна. Що ти? Ти повинна радіти, що тебе не назвали… Гіфзіпа.

Ненсі. Гіфзіпа…? Ні, я, напевно, радію, що мене звати Ненсі!

Полліанна. Радієш?

Ненсі. Ах ти знову зіграла в свою гру?(закриває парасольку)

Полліанна. Якщо бути готовою до радості, то радість приходить сама собою!

Ненсі. Радість! А мені ось потрібно йти до місіс Сноу, нести їй гостинець від нашого дому.

Полліанна. (забирає кошик з гостинцем). Ненсі, давай я схожу за тебе, це ж так прекрасно знайомитися з новими людьми. Я так люблю людей! А ти, Ненсі?

Ненсі. Ну… я теж… у всякому разі…не всіх!

Полліанна(викрикує). Місіс Сноу!

Ненсі( теж робить випад) Флорабел!

   Діти на сцені розповідають про м. Сноу, яка сидить на тапчані  в кімнаті біля заштореного  вікна.

1.Нікому не подобалось відвідувати місіс Сноу.

2.Якби в людях  було менше милосердя, до неї взагалі б ніхто не приходив. Вона була така сварлива.

3.Жаліли тільки її дочку, дісталося їй, бідоласі! Послухати місіс Сноу, то все відбувається навкруги неправильно!

4.А якщо їй принести курча, то вона вмить заявить, що мріяла про баранячий бульйон.

5.А якщо принесеш їй бульйон, то вона захоче телячого холодцю.

   Діти виходять.

Дочка(Моллі). Мамо, давай відкриємо вікно!

М. Сноу. Не треба!

Моллі. Добре, нехай тут буде темно, як в могилі!

М. Сноу. Як ти смієш мені суперечити? (входить Полліанна).

Полліанна. Здрастуйте, місіс Сноу( сідає біля неї з кошиком). Подивіться, що я вам принесла(подає посудину). Баранячий холодець. Тітонька сподівається, що ви сьогодні почуваєтесь краще?!

М. Сноу. Для мене? Холодець? Добре, дякую, хоча я сподівалася, що сьогодні буде холодець з телятини!

Полліанна. Справді? Дивно, мені казали, що ви завжди просите курку, коли вам приносять холодець!

М. Сноу. Що?.....

Полліанна. Пусте!  Зрештою, хіба не однаково?

М Сноу.Хто ти, МІС НАХАБСТВО?

Полліанна. А мене зовсім не так звати…я Полліанна Вітьєр, небога міс Поллі Гарінгтон. Я нещодавно приїхала до неї. Ось  чому і принесла вам холодець!

М . Сноу. Гаразд, дякую, твоя тітонька дуже люб’язна, але в мене зовсім немає апетиту, до того ж я хотіла… Я цієї ночі ні хвилиночки не спала…

Полліанна. От, якби мені так. Ми забагато часу марнуємо на сон. Ви теж так гадаєте?

М. Сноу. Що? Марнуємо на сон?

Полліанна. У цей час ми можемо просто жити. Шкода, що вночі ми не живемо…

М. Сноу. Ти дивовижне дівча! Ану, підійди до вікна, я хочу тебе гарненько роздивитись! (дівчинка відкриває вікно, знімає чепчик з м. Сноу, роздивляється її ).

Полліанна. Ні т. Поллі, ні Ненсі не говорили мені, яка ви красуня!

М. Сноу. Красуня???

Полліанна. Ви що самі цього не знали?

М. Сноу. Вперше чую!

Полліанна. У вас дуже гарні очі, темні хвилі волосся! Я обожнюю таке волосся! Ви це зможете побачити в дзеркалі!( бере дзеркало, подає місіс Сноу, чіпляє квітку у волосся).

М. Сноу. (дивиться на себе в дзеркало, дивується) Ця зачіска довго не продержиться! Я люблю квіти іншого кольору!

Полліанна.(обнімає її за плечі) Правильно, і я зможу приходити кожен день і робити вам цю зачіску. І ми будемо радіти…

М. Сноу.(сердито) Скажи, ну чому можна радіти, коли лежиш хвора цілими днями?...

Полліанна. Так…важкувато…, але я незабаром придумаю! РАдІТИ…РАДІТИ… Ну, ви можете радіти тому, що другим людям не так погано, як вам…

М. Сноу. З розуму зійти! Ну,  дякую!

Полліанна. Допобачення! Було приємно познайомитися!

1.Оповідач. Минуло декілька днів. Дівчинка знову вирішила провідати свою знайому.

М. Сноу. А, це ти, я пам’ятаю тебе! Варто раз тебе побачити- -і забути вже неможливо! Шкода, що тебе не було вчора.

Полліанна. Справді? Тоді я рада, що я сьогодні прийшла, і вам не довелось мене довго чекати. Погляньте, що я вам принесла!?

М. Сноу. Ну, що там?

Полліанна. Що б ви хотіли?

М. Сноу. Що? Ну…я нібито нічого не хочу. Ну… бульйон з ягняти?

Полліанна. У мене він є!

М. Сноу. Насправді, …я хотіла курку!

Полліанна. Чудово! Я принесла вам курча!

М. Сноу. Ти принесла те і те?

Полліанна. І холодець з телячої ніжки також! Я хотіла, щоб ви нарешті мали те, що хочете, і ми з Ненсі це влаштували. Так кортіло догодити!!!( виходить)

Дочка, Моллі. Мамо, ти відкрила вікно?

М. Сноу. Невже я повинна пролежати все життя в темноті?

Моллі. Правильно, мамочко! Просто ти ніколи цього не робила!

 Діти на сцені показують, як вирує життя, пантоміма, танцювальні рухи. Весело.енергійно.

     Дія 6.

Т. Поллі. Ненсі! (заходить Ненсі) Ти можеш мені пояснити, що це за гра, про яку торочать усі містяни? Я підозрюю, що ти теж граєшся в цю гру. Що це все означає?

Ненсі. Це означає лише те, що ця благословенна дитина вчила ціле місто радіти, і тепер усе місто намагається їй віддячити своєю радістю.

Т. Поллі. Якою радістю?

Ненсі. Просто радістю. Це в неї гра така.

Т. Поллі(сердито). І ти така ж, Ненсі?Та що ж це за гра така?

Ненсі. Це батько навчив її знаходити привід РАДІТИ. Вони називали це «ГРОЮ В РАДІСТЬ». Оце так, мем. Відтоді вона зі всіма в неї грається.

Т. Поллі. Але чому вона не розповідала про гру мені?

Ненсі. Але ж ви заборонили їй згадувати батька.. Адже це батькова гра. Їй хотілося гратися з кимось. Тому я й почала з нею гратись!

Т. Поллі. І всі ці люди?

Ненсі. Ой, здається, вже все місто знає. Знаєте, варто лише почати!!! Заходить Полліанна)

Т. Поллі. Полліанно, Ненсі мені все розповіла. Це чудова гра, і я теж хочу навчитися в неї гратися!

Полліанна. Ви?! Ой, тітонько Поллі, яка я рада! Якби ви знали, як я хотіла в неї гратися передусім з вами!

Т. Поллі. Так, люба, тепер у цю гру гратимуться всі!

   Фінал(діти, пісня, вірш)

1.Ця дівчинка вважала, що поганих людей немає!

2.Що всі люди добрі!

3.Вчинки людей можна виправдати!

4.Кожній людині потрібно дати шанс!

5.Радійте життю!-Змінюйте світ на краще! Полліанна.Усміхайтеся! Ваша Полліанна!