Сценарій заходу до 75-річчя від дня народження Івана Миколайчука « Ти дивишся з екрану, ти - живий »

Сценарій заходу до 75-річчя  від дня народження Івана Миколайчука

« Ти дивишся з екрану, ти - живий »

Звучить трембіта

Ведучий 1.

Все з коріння росте, починається,

Із традицій, що в серці тримаються.

Від прадіда і діда,

Від доброго сусіда,

Від матінки і ненька,

Від хати, що старенька,

Від любистку-трави,

Від народу люби.

15 червня вся Україна відзначатиме 75-річчя від дня народження нашого славетного земляка, видатного українського кінорежисера, кіносценариста та актора Івана Миколайчука, ім’я якого носить наша школа.

Ведучий 2.

Сьогодні в нашій школі свято:

Бо тут учивсь Іван Миколайчук.

Ми раді всіх гостей вітати,

Котрі зібрались на подвір’ї тут.

 

Ведучий 1.

На нашому святі присутні:

Методист інституту післядипломної освіти Чернівецької області-  Тамара Антонівна Мінченко.

Сільський голова – Іван Теофілович Загарія

 

Учениця:

Буковино, солоденький краю,

Буковино, доленько моя,

Краще тебе я іще не знаю,

Ти – земля моя, моя земля,

Я дитина, я – твоя дитина.

Батько й ненька тут живуть мої,

Соком наливається калина,

 І дзюрчать цілющі ручаї,

В кожнім серці, в кожнім добрім слові

Музика дідівщини звучить,

Яка буде жити у народі –

Безкінечно, вічно буде жить.

 

Звучить сопілка або цимбали

Ведучий 1.

З роси і води,

Із білого каменю,

Із сонячних перевесел,

Із вирію далекого

І солодких весен.

З свого життя вчорашнього

Із світу чужого

Вернись до нас Іваночку…

 

Ведучий 2.  Іван Миколайчук…Сьогодні це ім’я знає увесь світ. І ми, такі шалені і заклопотані, йдемо до нього , немов на прощу, несемо свої душі на жертовний огонь його високого мистецтва, щоб узяти для себе хоч маленьку іскринку того невмирущого огню.

 

Звучить трембіта          Запалюється  свічка

 

Ведучий 1. Іван залишився частиною світу, де виріс. Його родина – незрівнянні Карпати з цілющими джерелами. З них черпав силу свого таланту Іван Миколайчук.

Ведучий 2. Природа Карпат, побут і творчість буковинців, Чортория і численна родина – все вмістилося в ньому, і він щедро ділився своїми скарбами.

Слово гостям

 

Ведучий 1.

У мальовничому куточку Буковини, де пролягає шлях до Карпат, на правому березі бурхливого Черемошу лежить старовинне село Чортория, що межує із Брусницею, батьківщиною видатного українського актора, сценариста, режисера Івана Васильовича Миколайчука, який деякий час навчався у Брусницькій (на той час) семирічній школі, яка зараз носить його ім’я .

Пісня про Брусницю

В’ється річка , наче стрічка, поміж берегами

І, вітає її щиро ясний день-

Це моя Брусниця – синя чарівниця

Що сплітається із щастя і пісень.

 

Сіла осінь на покоси, привіталась з нами,

Заспівав у нашій школі знов дзвінок.

Прийдем зустрічати вересневе свято,

 І спішить всі разом будем на урок.

 

Я дівчина чепурненька – чічка червоненька,

Мене кличе і чарує майбуття,

Бо люблю Брусницю-синю чарівницю,

Тут вогні засвічує моє життя.

 

Відбиває небо річка, поміж берегами

Зустрічає й виряджає новий день.

В світ пливе Брусниці – диво-чарівниця,

Що сплітається із щастя і пісень.

 

Звучить гуцульська симфонія

 

Учень читає вірш Б.Мельничука «Школа Івана Миколайчука»

Хай дощ січе, хай хвища коле

А він не дума про спочин,

А він іде сюди, іде до школи

Що в колі юних смеречин.

 

Йде через ліс, і через поле,

Що розіслалось доокіл.

Він знає: без цієї школи

Не буде жодних інших шкіл.

 

Та ще отого, що повсюди

Із ним – як мрія, як мана.

Не буде – як то кажуть люди-

Ані кіно, ані кіна.

 

Тим більш такого, що незвичне,

Що в муках прокладає путь,

Що неспроста ж бо – поетичне

Назавше, навіки назвуть

 

Попри змужнілі смеречини

Що над відкритістю воріт

Він вирушив одної днини

 В позабрусницький дивосвіт

 

І довго-довго не вертався

В це буйноцвіття золоте…

Я тут, де він снаги набрався,

Я в школі думаю про те,

Що сум і втіха нерозлучні

Що все мине і не мина,

Що йдуть і йдуть у вічність учні,

І лишивши школам імена.

Ведучий 2.   Після закінчення  сільської школи Миколайчук навчався в Чернівецькому музичному училищі. У 1957році, отримавши диплом за спеціальністю «Хормейстер художньої самодіяльності», Іван вступив до студії Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської.

 

Ведучий 1. Під час навчання в студії Миколайчук зустрів свою долю – Марічку Карпюк, яка стала його дружиною.

Ведучий 2.   Ніжне кохання двох талановитих та неординарних особистостей поєднало їх на все життя та стало втіленням незрадливого почуття Івана й Марічки з «Тіней забутих предків»

Пісня «Голос твій»

Черемош, Черемош ,Черемош

Плине долиною.

Голос твій, голос твій, голос твій,

Будь завжди зі мною.

Долями, долями, долями

Ми ся розділили

Болями, болями, болями

Серце полонили.

 

Приспів:

Де ти ,Марічко?

Де ти ,Іванку?

Голос твій чую

З вечора до ранку

 

Снігами , снігами, снігами

Гори покрилися.

Очі їй, очі їй, очі їй

Сиво втомилися.

Хвилями, хвилями, хвилями

Суму не перелить.

Зорями, зорями, зорями

Будемо світить.

Приспів:

 

Учень читає лист до брата Дмитра

Колись давно Іван писав до брата Дмитра:

Ніби 1000 років тому  я жив день у Чорториї, бігав босий по горбах і берегах…, пас ягнят на моргах, курив бакун Василя малого, купався в плесах і ловив рибу в Черемоші… Довгими ночами Пилипівки сидів на печі, вчився колядувати, робив звізди і вертепи до різдвяних свят. Стелив на стіл сіно і убирав ялинку… Хоч став дорослим, мав 13 років, - а все одно бігав по горбах дивитись, як засинають світла у віконечках сільських хат. О, яка ти прекрасна, Чорториє…Як давно я бачив тебе… Як давно я бачив вас усіх, рідні і нерідні люди; навіть ті, що принесли мені стільки болю… Мені зовсім не стидно за себе, що упав в такий розпач. Бо що прекрасне, то є прекрасне. І ще скажу: «Людино, заплач, коли тобі дуже важко; сльози – це твоя незамазкована людяність. А людяність – це Всесвітній Бог. І я не стидаюся людяності. Тому так пишу!»

 

Літературний монтаж

 

На перехресті чотирьох доріг,

Де Прут приймає води Черемоша,

Лежить Брусниця - отчий наш поріг

Прадідівська любові світла ноша.

 

В буковинському селі прийшов у світ Іванко.

 Мати вишила йому гарну вишиванку.

Золотий цей самородок з землі народився,

Промінь Божий осяйний на нього пролився.

 

Це Іван Миколайчук - наш гуцульський легінь,

Він у нашому краю із народу геній.

І прославив Україну на весь світ блакитний –

Режисер, актор, людина - красень наш величний.

 

Бо твій «Білий птах з ознакою» по світу літає,

Буковинський край зелений роки прославляє.

А «Тіні забутих предків» людей чарували

Про звичаї й обереги у фільмі згадали.

 

Про свій край, кохання чисте, ніжну вишиванку

 З щирим серцем і душею ти творив Іванку,

І Оскару не зрівнятись з генієм Івана –

 Його мудрість, гордість, слава в краю не омана.

 

Тебе люди величають і щиро шанують,

Квіти, спогади, пісні від душі дарують.

І тобі Іване гордо в наших серцях жити,

Пам'ять добрую і вічну народу лишити. 

Ми гордимось , що вчивсь ти в нашій школі,

Що бігав босоніж по цій траві

Умів ти відчувати людські болі,

У серці крив за люд простий жалі.

коломийки

Молодші школярі:

Ми – маленькі буковинці – веселі-веселі.

Чути наші коломийки у кожному селі,

 

Чути наші коломийки, файні тропотянки,

Що їх файно витупують Марічки й Іванки.

 

Наші діди танцювали, і ми собі будем-

Народні традиції повік не забудем.

 

Бо хто своє забуває, того Бог карає.

Цього кожного з дитинства мати научає.

 

Коломийки

Ведучий 1

Брусницький ЗНЗ прийшли привітати його майбутні учні – вихованці дошкільної установи «Чебурашка» с.Брусниця. До вашої уваги український народний танець.

Ведучий 2

Бог дав йому талант, у ньому була ота безмежна любов до людей, до буковинської культури, українського слова та всього , що можна назвати одним словом - національне.

 

Ведучий 1

Іван був дивом української національної культури, блискучий актор, талановитий режисер і сценарист, знавець і збирач національних традицій. Любив нашу народну буковинську пісню. Він умів і слухати , а це теж велике обдарування.

Ведучий 2

Нас прийшли привітати наші сусіди. До вашої уваги українські мелодії у виконанні вихованців Зеленівської музичної школи.

 

Звучать слова, і їх чарівний звук

 Переливається, мов материнська пісня,

Всміхається Іван Миколайчук –

Живий... але з екрану звісно.

 

Він пережив в житті немало мук,

Згорів, тепер уже із ним не тісно,

Кому не догодив Миколайчук

І його щира, буковинська пісня.

 

 

 

Пісня «Ішло дівча лучками»

Ішло дівча лучками,
Лучками,
Несло фартух з грушками,
З грушками.

Стрітив її парубок,
Парубок:
– Покаж, дівча, заробок,
Заробок.

Дівча собов потрясло,
Потрясло,
Показало, що несло,
Що несло.

– Несу грушки і ябка,
І ябка –
Для парубків забавка,
Забавка.

Кого люблю трушечку,
Трушечку,
Дам йому я грушечку,
Грушечку.

Кого люблю сердушком,
Сердушком,
Дам йому я з фартушком,
З фартушком.

– Ой дівчино, чия ти,
Чия ти?
Ходи зі мнов гуляти,
Гуляти.

– Не питай ня, чия я,
Чия я,
Вийдеш ти та й вийду я,
Вийду я.

Ішло дівча лучками,
Лучками,
Несло фартух з грушками,
З грушками.                  

  Примітки:

Другий і четвертий рядки кожного куплету повторюються тричі.

 

Ведучий 1

На жаль , передчасно згас великого і рідкісного таланту чоловік на олтарі високого мистецтва. Та його творчий доробок безумовно знаковий у нашій історичній пам’яті. Бо прийшов він у цю пам’ять від зірок і сонця над Черемошем , від божественної лугової тиші, коли чути , як бринять ранкові роси на буйній зелені, а передовсім - від маминої любові, пісенної душі і неосяжної доброти.

 

Учні:

Він сам , як пісня віддзвенить у світ,

Затих і голосу вже не почути...

А листя знов і знов злітає з віт,

Та теплій тихій осені уже не бути.

       

         Він нам лишив чарівний дивосвіт

         Де жив і мучивсь, і любив навічно,

Де на гілля скресає первоцвіт,

І осінь , як весна, - прекрасна і велична.

 

Відколи ти, Іване, відійшов ,

Осиротіла наша Буковина.

На Україну новий день прийшов,

Знов потопає у каштанах Київ.

Ти дивишся з екрану, ти - живий,

Хоч дні серпневі смерть принесли...

Для всіх ти будеш завжди молодий,

Хоч доля розірвала перевесло.

         Ведучий 2:    Ми найчастіше оцінюємо митців лише після їх смерті. Тоді     починаємо       шанобливо ставитися до їх творчості, до всього сказаного

і не сказаного ними.

Не обминула ця прикра доля і нашого краянина , славетного кіно митця, з яким так передчасно попрощалися , Івана Миколайчука.

 

         Ведучий 1:Іван був і залишився дивом української національної культури. Його високе мистецтво тепер називають поетичним кіном, продовженням поетичних довженківських традицій.

відео

06:19

Квітка Цісик «Я піду в далекі гори» (Х/ф «Тіні забутих предків»)

 

Ведучий 2:    Ще мали бути фільми про Миколу Лисенка, притча про вічного Івана, трагедія про Василя Стуса, та багато інших фільмів, але не судилося .Кажуть , що людина очищується добром. Природа очищується дощем. Народ очищується пам'яттю і мистецтвом.

   Ведучий 1: Перша роль І. Миколайчука в кінофільмі «Тіні забутих предків» одержала чимало нагород і занесена до Золотого фонду кінострічок держави.

 

Ведучий 2: Кіноактор Іван Миколайчук, ім’я якого носить наша школа, щиро любив буковинські народні традиції, пісні, танці. Сільські музики, різдвяна переберія, вертепи і звізди, пісні, розшитий бісером одяг, тисячолітні забобони, міфи і казки – це не вигадки митця Миколайчука , а щоденна сільська реальність.  До вашої уваги український народний танець

Сирба (виконують учні 8 класу)

(Звучить «Гуцульська симфонія» М.Скорика, на фоні музики вірш)

Учениця читає вірш

Ти впадеш завтрашнім снігом

І в січні раптовим дощем.

Твій голос розсиплеться сміхом

І за журавлиним ключем.

 

Засвітиш ти місячним світлом,

Мов вперше всміхнешся зіркам.

Як травень витатиме світом,

Тепло залишаючи нам.

 

Заграєш в діброві ти листом,

Черемош підхопить мотив.

Калина засяє намистом,

Щоб легше ти світом ходив.

 

Зійдеш з голубого екрану

І підеш косити траву.

З гори на гору злине: Йва-не!

Ще мову почуєш живу…

 

Як білого птаха з полону

Відпустить у небо земля.

Змалюєш свого Вавілона,

Мов копія твоя, мала!

 

Літа все не кроком, а бігом,

Та що вже до тебе рокам.

Ти впадеш завтрашнім снігом,

І мудро всміхнеться зіркам.

 

Ведучий 1:Миколайчук залишив глибокий слід у мистецтві та духовності України. 34 яскравих образи на екрані, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи. І це лише те, що йому вдалося втілити, долаючи цинічні заборони та перешкоди влади творити, однак, попри шалену популярність, звання Народного артиста Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли вирок акторові – «націоналіст». А Шевченківську премію Іван отримав посмертно.

Ведучий 2:Сьогодні, у непрості для національного кінематографа часи, творчість Івана Миколайчука є нагадування про невичерпні можливості українського мистецтва , нагадуванням про те, що Україна має потужний духовний потенціал, і світ ще не раз переконається , що українська нація – сильна, що вона здатна відроджуватися для росту, і для квіту, вона ще здивує людство силою своєї творчої наснаги.

Гуцульська мелодія

 

Учениця читає вірш «Буковино, квітко малинова»

 

Буковино, квітко малинова,

Дівчина ,в калиновім вінку,

Краю мій, смерековий , чудовий,

По твоїй мураві тихо йду.

Соловій Федьковича співає,

Кобилянська зілля рано рве,

Черемоша хвиля файно грає,

Плин історії в собі несе.

Івасюк про Черемшину пише,

Бо цвіте вона кожну весну,

І красою Гнатюкова пісня

Величає вроду молоду.

Наш Іван по Буковині ходить,

Хоч його уже давно нема.

Його образ з кінофільмів ронить

В кожну душу радості зерна.

І барвиста , і така вродлива

«Писанка» цимбалами дзвенить,

А ще кілька буде нових віршів,

І пісень, як вітру, зазвучить.

Колосом заврунять пишні ниви,

І хрущі над садом загудуть.

Матері веселі і щасливі

Нову зміну в школу поведуть.

Будем жити, бо життя – єдине,

Дарувать таланти, що в серцях.

Нехай знають –ми із Буковини,

Над якою мріє Білий птах!

 

Ведучий 2: Наш виступ завершується, але не завершується любов і пам'ять до великого людського таланту , що залишив Іван Миколайчук. Ми будемо шанувати і ростити нові творчі початки , бо життя на землі - безкінечне.

Ведучий 1:  Дякуємо за увагу. І запрошуємо всіх присутніх відвідати музей Івана Миколайчука у школі.