Сценарій заходу до Дня інвалідів "Почуй себе у цьому світі"

                         Почуй себе у цьому світі

 

                               Сценарій  до Дня інвалідів

                        (Звучить  «Місячна соната» Бетховена)

Зала прибрана святково, на заднику напис «Ви сьогодні себе привітайте

 В цю тривожну напружену мить.

 Хоч краплиночку болі віддайте

                                                                         Тим, у кого душа  не болить…»

 

 

1 ведучий.  

 

                   Сьогодні вже морозна днина

 Затихли грози і громи..

                   Повір у себе: ти – ЛЮДИНА

                   Як ми усі, така,як ми!

2 ведучий.

                  З тобою йдем нога у ногу,

                  Крізь бурі йдем, в нові світи.

                  Ми зможем цю важку дорогу

                  Разом з тобою перейти…

1 ведучий.

                  Он чуєш, птах у верховітті

                  Пісень тобі співа й співа…

                  Почуй себе у цьому світі, -

                  І не пусті оці слова.

2 ведучий.

                 Бо тільки віра допоможе

                 Крізь роки впевнено пройти…

                 І вірим ми, що кожен зможе

                 Із вас себе в собі  знайти…

1 ведучий.

Щорічно, 3 грудня, в Міжнародний день інвалідів ми збираємося в цій залі, щоб низько вклонитися вам, людям з фізичними вадами, але зі щирими серцями і теплими душами, аби хоч якось прислужитись бодай найменшому злету вашого самоутвердження в житті, піднесення волі та сили духу.

2 ведучий.

Щирість, добро, милосердя… Шкода, не так часто ми чуємо ці слова, як би нам хотілося. Але вони означають безцінні риси характеру, стан душі, певний комплекс реакцій, психологічний підхід не лише до людей, котрі потребують допомоги, а й до всіх живих істот. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов»язково допоможе (морально, фізично, матеріально). На  безкорисні вчинки сьогодні, шкода, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розвінчують сіру буденність страждальної душі…

  ( Для всіх присутніх у цій залі – музичний сувенір)

1 ведучий.

Милосердя, чуйність, доброта, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це в характері нашого народу.  А благодійність була традицією нашого народу ще з часів давньоруських.

1 ведучий.

Коли здається жити неспромога,

Коли здається, більше сил нема,

Повір у себе, і твоя дорога

Розвіється, як марево, сама…

2 ведучий.

Повір у себе, ти багато можеш,

Не опускай безсилої руки.

І сам собі найкраще допоможеш,

Лиш тільки спробуй сам себе знайти…

1 ведучий.

Доброта і милосердя – багатоликі, потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні, й твердь земна не хитається під ногами… Навіть тоді, коли тільки світить сонце і линуть пташині голоси, розцвітають квіти і вабить красою осінній сад… - а хтось там потребує допомоги, чекає,.. надіється…

2 ведучий.

-Що таке милосердя? – Син у тата питає.

-Милосердя високе в світ на крилах злітає.                                        

Це сердець благородство і людська теплота.

Пустка хати зігріта і в душі доброта.

Це усмішка відкрита і порядність свята.

І сприймання чужої, мов за власну, біди,

І в гарячім двобої кружка щедра води…

І рука безпорадним щиро подана й вчасно,

І самотність незрадна в ваших справах нещасна.

Щоб в хвилину, годину потребуючим мали,

Щоби в щасті й достатку Всім нужденним подали.

Щоб глухим не зростати, щоб не сліп від везіння,

Щоб майбутнє дістати без каліцтва й сльозіння.

Щоби серце не камінь не згортавсь у дорозі,

Розламай хліб по граму, поступися в дорозі…

(Зі своїм теплим словом до вас, винуватці урочистостей, звертається міський голова)

Читець.

Каліці жити в світі цім нестерпно,

Та ще як й розуміння не знайти.

Ми їх не помічаємо всі вперто,

Байдужість випускаючи в світи…

Не ми каліки, то чому ж страждати?

Не нам болять і тіло, і душа…

Ніколи нам каліцтва не зазнати! –

Пихата зверхність нас не полиша…

А все від Бога: і каліцтво, й сила,

Усе від Бога: щастя і біда.

Не віддаєм, що доля сколотила,

Де лихо і кого напосіда.

І милосердю місця не лишаєм,

Часу на нього завжди не стає,

Лише десь при нагоді пригадаєм…

Біда ж образі жити не дає…

Усе: піду, та завтра, та ось лишень…

А час летить. Мелькнув – і вже нема!

А чоловік назавжди світ полишив…

І в душі знов закралася зима…

   (Вас вітає  інвалід П групи _______________________________________)

 

2 ведучий.

Прикладів інвалідства сьогодні багато. Хтось уже народився з фізичними вадами, хтось набув внаслідок якоїсь травми, інший – рятуючи чиєсь життя… Вони приходять у цей світ , живуть поміж нас, а потім відходять, скалічені, на задній план і ми про них забуваємо… А потім картаємо себе: мало уваги, не втішили, не розрадили, не допомогли…

1 ведучий.

П»ятнадцятирічний полтавчанин Сашко Лаврентьєв став відомим завдяки своєму поетичному талантові. А страждає хлопець на тяжку недугу серця (дефект між серцевої перегородки), переніс кілька складних операцій. Хвороба прогресує, постало питання про пересадку серця… Та байдужість столичних лікарів, їхня безсердечність і жадоба до грошей не сприяють одужанню підлітка. «Ви мене зібгали, як папірець, і тепер викидаєте у сміття…», - якось у відчаї сказав хлопчик своєму знаменитому лікарю. Батько, інвалід Афганістану, пішов із життя, родина ледве зводить кінці з кінцями… У Сашка гострими колючками написалися душевні рядки :

Земля хитнулась і зійшла з орбіти,

Розтанула Вкраїна ув імлі.

Іще одну ілюзію розбито,

Побільшало зневіри на землі…

Будинки наче пилом припадають,

І десь кричать високо в далині.

Із вирію вернувшись, відлітають

Нікому не потрібні журавлі…

В країні знову лайка до нестями,

Орач цинічно кида плуг і поле.

…Аж хочеться летіти з журавлями,

Й сюди не повертатися ніколи…

Та рід мій не із зрадників-іуд, -

Мій біль, і щастя, й доля моя – тут.

Хай ті, хто горло рве за ласими шматками,

Летять із України з журавлями!..

(Звучить музика, на її фоні декламується вірш)

 

Читець

Життя, на жаль, нелегка нині штука.

Та ще як за плечима майже все.

Букет нажитих болей в двері гупа

Й тебе до безпорадності несе.

-Очима, - каже, - все б переробила,

А от в руках розстали сил сніжки,

І ноги неслухняність підкосила,

Лишилися лиш спогади й книжки.

-Я, - каже, - все на милицях силкуюсь,

По хаті перейти туди-сюди,

Сама не одягнуся вже, не взуюсь,

Сусіди принесуть коли води…

Сиджу оце, в віконце визираю:

Хто і куди у справах поспіша.

Я нині тільки дні такі згадаю..,

І відчай серце вже не полиша…

Була ж потрібна, як була здорова,

Допомагала людям, чим могла…

Ви не вважайте, то лише розмова,

То смутку тінь на душу налягла…

Отак й сумують хворі і самітні,

А нас вкрутили круговерті буднів…

Ми це все теж згадаємо… лиш потім,

Коли червневі дні замінять лютні…

1 ведучий.

Лікування добротою потребують не тільки хворі, інваліди та самітні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства і глуха до чужого горя… Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості і горя…

2 ведучий.

Здається, що зими не так й багато…

Лиш півжиття, та наситить сповна.

Так рідко зазирає в душу свято..,

А безнадія й відчай не мина…

Січнева непривітність тягне душу,

Спліта печальні й болісні рядки,

Меланхолії піддаватись мушу

В пустуючи й безрадісні деньки.

Хтось зрідка в них до мене ще озветься,

Хтось забіжить – і знову поспіша.

Жура і смуток у кутках вкладеться,

І до остатку вже не полиша…

1 ведучий.

Без милосердя тут ніяк не можна,

Без доброти не вижити ніяк.

В самотності сумує бджілка кожна,

І помира в самотності черв»як…

І зламана береза серед поля

Не стримала напору всіх вітрів,
Слізьми умилась несолодка воля,

Безмежний степ душі їй не зігрів…

І стовбур покалічений у полі

Мов постамент людської глухоти…

Відчув байдужість десь на видноколі,

На людяності ставлячи хрести…

2 ведучий.

Горе підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш: усе краще вже було, все у минулому, а попереду – сивий морок і холодний туман… І з тобою лишаються лише спомини, недуги, самота і немічність…

Читець.

За роком – рік, за роком – осінь…

Ось так життя і промине.

Ще вчора сіно у покосах,

Сьогодні – вже озимина…

Течуть, як той пісок, хвилини,

І часу плин не зупинить.

Не вернеш бажану годину

І щастя неповторну мить.

Цвітуть сади, буяють весни..,

Ніч темну змінить світлий день,

Що було в пам»яті – воскресне,

І буде день, і буде …

Я на життя не нарікаю,

Бо я його без меж люблю,

Від труднощів не утікаю,

Й щасливу кожну мить ловлю…

І що б  там доля не наврочила,

Стояти буду до кінця!

Як дика лань, що в пастку вскочила,

Я не боятимусь ловця…

І в кожній сутичці із долею

Знайду повчальну я мораль.

У битві лиш зміцнію волею

І загартуюся як сталь…

Коли немає сил боротись

Із негараздами буття,

Коли слізьми заллються очі
Й не бачиш стежки в майбуття,

Коли життя вважаєш марним,

Й промінчик віри вже загас,
Коли здається, що всі біди

Шаленим градом нищать вас, -

Привітно сонцю посміхнися,

Подякуй Богові за день,

Що ти прожив на цьому світі,

І не прогнив, як давній пень.

Жить на землі – велике щастя,

Якого ти не помічав.

І пам»ятай, що ти – Людина,

Творець краси і добрих справ.

  (Звучить тривожна музика)

1 ведучий.

Чорна дата біди – почалася із чорної ночі,

Що в кривавому полум»ї розкололася раптом навпіл.

Чорна хмара біди над живою землею тріпоче,

І в трагічній тривозі затьмарений день закипів…

2 ведучий.

Чорна дата біди – вона в кожному нашому домі,

Відізвалася в душах, у серцях запеклася нам болем.

Ми відчули таке, чого не бажаєм нікому,

Ми пізнали її – ту, щоб люди не знали ніколи.

   (На сцені гасне світло, запалюються свічі)

1 ведучий.

Чорна дата біди нас на вічнім шляху не зупинить,

Час відплати настане, отой – віддавати борги, Україно,

Не злопам»ятні ми, але хай же твої вороги, Україно,

Не радіють, а плачуть! Хай ридають твої вороги!

(Звучить пісня  «На Чорнобиль журавлі летіли»)

 

2 ведучий.

Глибокі рани на тілі , темні зморшки на обличчі і вогонь жахіття лишила холодна, проклята війна в Афганістані. Це ще одна сторінка історії, помічена чорною плямою. Сторінка, на якій кров»ю і болем викарбувані імена полеглих, невинних, молодих… Сторінка, яка завжди заставляє нас глянути правді у вічі і запитати: «Навіщо?», «Для кого?»

1 ведучий.

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина…

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна

Війна… Війна… Війна…

2 ведучий.

Афганська війна.., брудна неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець… У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика… 12 тисяч воїнів залишилися інвалідами, понад сто тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами… 3383 повернулися додому в цинкових трунах…

             (Звучить пісня «Офіцери»)

1 ведучий.

Болять матерям дитячі вади… «Заболить у дитини пальчик, а в мами – серце», - говориться в народі. Важко-тяжко бачити матерям, як страждають їхні діти. Хочеться весь біль забрати собі, аби полегшити долю дитини-інваліда…

2 ведучий.

А горе дитини і радощі теж –

То мамині радощі й горе.
Ти тільки но важко чи сумно зітхнеш,

А в мами вже серце заколе…

Хвороба дітей – то хвороба її,

Невдача твоя – її болі.

І де б ти не жив на великій землі,

То благ тобі й кращої долі!

                  (Звучить пісня «Мамині глаза»)

1 ведучий.

Велика віра непереможена найзлішим злом – чи малим, чи більшим. Нехай ніколи не виведе вас, покривджених фізичною недугою, із рівноваги. Це – найголовніше, що триматиме вас у цьому світі. Несамовито любімо свою Україну, землю свою, шануймо предків наших, що клали на олтар волі свої життя!

2 ведучий.

Коли, здається, жити неспромога,

Коли, здається, більше сил нема,

Повір у себе, і твоя тривога

Розвіється, як марево, сама.

1 ведучий.

Коли здається, що земля і небо

Супроти тебе стали на диби,

Повір у себе! Знай, що жити треба,

Бо ви своєї долі – не раби!

2 ведучий.

Повір у себе! Ці слова – як гасло,

Їх кожен день у пам»яті читай,

І щоб ніколи віра та не згасла,

Ти кожен день і час свій пам»ятай.

1 ведучий.

Сподіваємося, сьогоднішня наша зустріч нікого із вас не залишила байдужим. Надіємося, ваші душі стануть м»якими  і благородними у добрих вчинках і пориваннях, у благодійності та милосерді. Сподіваємося, що ви будуте пам»ятати: є в світі речі, яких не можна ні купити, ні вкрасти, ні позичити: це співчуття до ближнього, безкорисливість, добро і милосердя, бо на них тримається людство. І щоб виіскрити доброту із людських сердець, не чекаймо на землетрус чи паводки, Чорнобильську катастрофу чи Афганську війну…

(Звучить музика, інвалідам вручаються квіти, сувеніри)

 

 

 

,