Сценарій заходу до Дня вшанування жертв Голодомору "П'ять колосків правди" для учнів 7-11 класів

«П’ять колосків пам’яті»

сценарій заходу для учнів 7-11 класів

до вшанування пам’яті жертв Голодомору

Мета: дати основнні відомості та поглибити знання дітей про трагічні події 1932-1933 років та їхні наслідки для українського народу; розвивати вміння виступати перед аудиторією, працювати в колективі; виховувати виховувати повагу до історичного минулого свого народу, непримиренність до насилля,  повагу, турботу, співчуття до людей.

Хід заходу:

На екрані – мультфільм про Голодомор (https://youtu.be/baHXUzq3VPM)

Після під музику виходять маленькі діти:

 

1 учень:        Ви чули, юні і старі,

                      В нас 33 богатирі

                      Були сучасники билин,

                      Добринь ровесники були!..

 

 2 учень:        А вік новий…з яких доріг

                       Привів нам 33 рік!

                       Понад селом, як бурелом,

                       Пройшов великий перелом…

 

 

 

1 учень:         Хоч Дід Мороз добро в сакви

                       Надбав для Києва й Москви,-

                       Не відав Дід, що в дні важкі

                       Нам гризти кору та шишки.

 

2 учень:         До зернини-дудки, до тла

                       (Що там бабський плач-голосіння?!)

                       Все мела «червона мітла»,

                       Не лишила й жменьки насіння.

 

1 учень:         І в діжку зазирала, і в глечик, і в сінник

                       І з миски висипала: «Зась вам їсти…»

                       Всіх трусили – владний представник

                       І свої запеклі  « активісти»

 

2 учень:         Що в села забрала, те дала,

                            Ні Тимку на хліб, ні Тарасу…

                       Ой пройшла «червона мітла»,

                       Промітала голоду трасу…

Діти йдуть, під музику з’являються ведучі

 

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

 

Ведучий 2. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

 

Ведучий 1. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932 – 1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

 

 

Фрагмент відео(https://youtu.be/LbPq0lzKjBk)

Після відео на екрані презентація, яка супроводжує весь захід

 

СЛАЙД 2

 Ведучий 2: “П’ять колосків” - таку назву мав страхітливий закон, що став прологом страшної трагедії українського народу – Голодомору 1932–1933 років. Лише протягом кількох років за ним було засуджено близько 200 тисяч осіб, з них 11 тисяч – до смертної кари.

 

Ведучий 1: “П’ять колосків” - так сьогодні назвемо ми наш захід. Так сьогодні спробуємо розкрити та показати правду.

 

Слайд 3

 Ведучий 2: І перший колос нашого заходу – ІСТОРІЯ

(ставить колосок в вазу)

 

Ведучий 1: Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. 

 

 Ведучий 2: У багатьох селян забрали все зерно, в тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію: у 1932 році було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж не ці чинники стали причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 року лише на 12 % був меншим за середній урожай 1926 – 1930 років і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

 

 Ведучий 1: Причинами голодомору в Україні у 1932 – 1933 роках є:

 1. Вивезення зерна з України.

2. Колективізація.

3. Розкуркулювання.

4. Денаціоналізація.

5. Геноцид.

 

Ведучий 2: Те, що відбувалося в Україні в 1932 – 1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості.

 

Ведучий 1: Якщо ніде в документаї не зафіксовано. то звідки ми це дізнаємося?

 

Слайд 4

Ведучий 2: про це наш наступний колос – ПРАВДА

(ставить колосок в вазу)

 

 

Слайд 5

Ведучий 1:

   «Літа 7441 від сотворення світу ( літа 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод.  Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А  була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу: старих, молодих, і дітей, і не народжених – у лонах матерів.

     До Книги буття українського народу, якщо таку книгу буде колись написано»

 

Ведучий 2: Таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна руїна» до книги-меморіалу «Голод-33» журналіст Лідія Коваленко. У передмові до цієї книжки зазначено: «Наше видання – це і цвинтар пам’яті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Книга народної пам’яті, де люди звіряються, виважують, свідчать, де правда історії озивається в  тисячах людських доль»

 

СЛАЙД 6

Ведучий 1: Це видання особливе, не призначене для одноразового читання. Осягнути чорну хроніку голодомору в Україні 1932-1933 рр. -  нелегко, але читати треба. Без знання правди про минуле, якою страшною вона б не була, не можливий процес оновлення, очищення.

То ж давайте  перегорнемо скорботні сторінки історії нашого багатостраждального народу.

 

Читець 1:

Із книги-меморіалу «Голод-33»:

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського району Житомирської області: «На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…»

 

Читець 2:

Із книги-меморіалу «Голод-33»:

Петро Макарович Соловищук з села Луки на Вінничині: «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу. Розгорнув рядно, поклав їх туди ж до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і  батько… і так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста. Тільки імена».

 

Ведучий 2: Так, з таких спогадів очевидців і дізнаємося правду, правду про людей. Про їхнє життя, їхню боротьбу, їхню смерть.

 

СЛАЙД 7

Ведучий 1: І наш третій колос – ЛЮДИ

(ставить колосок в вазу)

 

Інсценізація

Сестра. Мій брат Василько так схуд, що став як воскова свічечка. Перестав їсти просити. Прийде з патронату, сяде в куточку, ручки складе на грудях, а очі такі глибокі, наче ямки, личко манюсіньке – манюсіньке так і світиться. Майже кожного ранку я одягала його в штанці синенькі й сорочечку і босенького виводила на дорогу, а тоді він уже сам ішов у патронат.

 А то одного разу він не схотів чи не зміг встати з подушечки. Мати сказала, щоб я його відвела в патронат, а потім сама пішла на роботу. Я почала стягувати Василька з постелі, щоб умити та одягти, але він плакав і не вставав. Тоді я його силою стягнула і почала вмивати та одягати. Василько все плакав, присідав і просився, щоб не вели його в патронат. Але як же його вдома залишити на голодну смерть? Я силою потягла його на дорогу, а він раз у раз присідав і просився, щоб не вели його в патронат, та пручався і плакав, а я все тягла його, та тягла, та ще й ляснула рукою по сідниці. А тоді так жаль було, бо він заплакав ще дужче.

 - Ну, йди, Васю, сам, як не хочеш зі мною. Ти підеш сам, Васю?

 Василько перестав ніби плакати, поглянув на мене своїми ямками – очима і пішов, а я повернулася і сказала матері, щоб вони лежали, а я піду в городню бригаду, зароблю, може, сто грамів муки і принесу повну пазуху моркви.

 Я прийшла додому аж увечері. Василько був удома, лежав на своїй подушечці і не розмовляв. Я так і кинулася, а мати сказала:

Щось наш Василько занедужав. Повернувся з патронату ще вранці, там навіть сніданку не діждався. Я випросила в сусідки склянку молока, то він ковтнув і більше не схотів

подає склянку, він відштовхує. Сестра йде

 

Син. «Розкажіть мені, мамо, про вишні, їх було так багато в саду?»

Мати. «Були, сину, морози невтішні, - а вони кого хочеш зведуть »

Син. «Розкажіть мені, мамо, про зорі, чи такими були і колись?  »

Мати. «А той, синку, хто виріс у горі, не так часто на зорі дививсь»

Син. «Розкажіть мені, мамо, про долю, чи людині підвладна вона? »

Мати. «Наша доля, мій синку, як море, той пливе, хто має човна».

 

мати йде

 

Син. Я ще не вмер…

 Ще промінь в оці грає.

 В четвер мені пішов десятий рік.

 Хіба в такому віці умирають?!

 Ви тільки поверніть мене на бік.

 До вишеньки.

 В колиску ясночолу.

 Я чую запах квітів. Я не вмер.

 А небо стрімко падає додолу –

 Тримайте хтось,

 Хоча б за коси верб.

 Куди ж ви, гей, ви, людоньки, куди?

 Окраєць ласки…

Таж скільки в тілі зайвої води!

 Я ще не вмер.

 

СЛАЙД 8

Ведучий 2: і четвертий наш колос – ШАНА

(ставить колосок в вазу)

Важко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й  драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна  розкріпачити волю людей, пригніченої насильницькою колективізацією та голодомором. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль віднайде себе наш народ, достойний прекрасної долі.

 

 

 

Ведучий 1:

Нехай наш захід залишиться у ваших серцях спомином німого смутку про тих, хто постраждав від голодомору та репресій у минулому столітті. Тож помолімося простими словами, що йдуть від душі, за убієнних голодом.

  

  промовляє слова молитви, учні повторюють…

                            Прости, небо! Прости, земле!

                            Простіть, зорі! Прости, народе Божий!

                            Всі сили земні і небесні, простіть

                            Муку і божевілля мого народу!

                            Ту моторошну дику ніч, усі жахи,

                             Не бачені від сотворення світу, простіть

                             Усіх нас грішних, прости,

                             Що мовчали, за упокій твій молебнів

                             не справляли, поминальних свічок

                             не світили, обідів за тебе не робили.

                             Прости ж нас , роде наш замордований,

                             лише сирою землею зігрітий.

                             Царство небесне вам,

                             душі убієнні!

  Ведучий 2: Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними у хвилині мовчання

Хвилина мовчання (відео https://youtu.be/0sff2rieh70)

 

СЛАЙД 9

Ведучий 1: Наш останній колос - ПАМ’ЯТЬ

(ставить колосок в вазу)

 

 

Читець 3

В руках, що виростили хліб.

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

 Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 ... Хоч радість легше пам'ятать.

 Та треба пам'ятать і горе.

 

Ведучий 1: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

Ведучий 2: Пам’ять про тих, хто не дожив,

Ведучий 1: Пам’ять про тих, хто недолюбив,

Ведучий 2: Пам’ять про живих і ненароджених.

Ведучий 1: Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Ведучий 2: Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Ведучий 1: Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Ведучий 2: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

Ведучий 1: Ніхто не має права про це забути!

 

Читці – учасники сценки з сестрою:

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

 

Ведучі: Дякуємо за увагу