Сценарій заходу до Міжнародного дня рідної мови на тему: "Ми українці"

Ми  українці, доля в нас така

(літературно – музична композиція

 до Міжнародного  дня  рідної  мови 21 лютого)

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не можу існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство рідної мови. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання : синьо-жовте  полотно , на ньому білий птах….(зроблені  паперові  троянди)    плакат      «Ми    українці»

 

Перебіг  заходу

В1 – Доброго дня, шановна  громадо!

В2 – Доброго  дня, українці! Раді  знову  зустрітися  з  вами  у  цей  святковий          День

В1 – Міжнародний  день  рідної  мови!

В2 – З  вами  учні  11 класу

В1 – Наша  зміна – учні 9-В класу

В2 -  Із  слова починається  людина

В1 -  Із  слова  починається  мій  рід…

В2 - Моя ласкава, мамина  єдина –

В1-  Щебече соловейком  на  весь  світ

Пісня   «А ми дівчата з України!»

 

В2 – Я знаю : мова мамина – свята

        В ній  вічний незнищенний  дух  свободи.

       ЇЇ плекали  розум і вуста  мільйонів.

        Це жива вода народу.

В1 – Ми не запалюватимемо сьогодні свічку  пам’яті по трагічній долі українців

В2 – Хай там, у минулому,був грім, блискавиці.

В1 – Хай  там  були  заборони  мови  з  боку  влади  на право  українців         користуватися  нею:

В2 – навчатися, друкувати книжки, відправляти  службу  в  церкві, ставити        вистави.

 Вірш: 

Ти  віками, ненько, чоботом  прим’ята,

Але  підіймалась, мовби   рута – м’ята

І палала в серці стогоном  любові,

І сини за тебе підпливали  кров’ю

Їх могили темні на архіпелагах

Хрещені  добою  на страшних  ГУЛАГах.

 

Розцвітай же  мово, диво калинове,

У народній  думі, у високім  слові,

В пісні  колисковій, усмішці  дитини,

Над яким  щасливо нахилилась мати…

 

В1 – А сьогодні  ми тримаємо  у  руках  квіти – троянди, як символ  любові,

В2 – Як символ незнищенності  мови. Вона розквітає  знову і знову, як  сама         Україна.

Пісня «Ми українці»

В.1  Сучасна Україна, як європейська держава з великим розмаїттям етнічних спільнот, надає можливість усім розвивати, збагачувати і зберігати свої рідні мови

  Вірш:

Ясні  зорі, тихі  води –

То земля твоя, мій сину.

Сон твій  у блакиті ходить, а вертає  на Вкраїну

Спи , синочку, спить у лузі.

У рум’яних снах  калина.

Є у тебе вірні  друзі;

Рідна мати – Україна

     (Людмила  Барабаш)

В2 – Кожна  нація і народ  створили десятки  тисяч  слів. Одні  з  них  звучать  вагомо: живуть довго, інші  з часом  стираються ,  темніють, як мідяки, і щезають з пам’яті  людської

В1 – Але  є  слова, які  можуть  зникнути  тільки  тоді, коли  зникне  сам  народ, що створив  їх

В2 – До  таких  належать  прекрасні  і  прості  слова  : Батьківщина, мова, мама…народ.

Вірш :

Рідна  мова

Слова я чую барвінкові

І серце щемно завмира,

Так,ніби сонце по струмкові

Дарує щастя і тепла.

Того  освітленого  дива,

Яке у рідній мові є

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом  виграє…

Моя  ти  пісне  калинова,

Моя ти зіронько  свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу , і вуста.

Своєю  паростю гінкою

Вростай  у різнобарв’я  мов,

Буди всесильною  рукою

В  серцях  і  ніжність,і любов!

В1 – Слова  вічні, як  вічний  народ. Вони  вічні  тому, що за ними  стоїть  цілий  світ.

 В.Симоненко «Світ мій – мереживо  казкове»

Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.

Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.

В1. І все ж таки крізь перепони цензури і тюремні грати завжди лунатимуть пророчі слова:

В2 – Нард мій є! Народ мій завжди  буде!

 Ніхто  не  перекреслить  мій  народ!

Пісня : « Ти моя, Україно»   

Ти моя Україна
Нас розкидає життя по всьому світу,
Але всі ми України рідні діти.
І коли вже ностальгія душу крає
Мені пам’ять Україну повертає.
Україно, прихилюся я до тебе,
Помолюся за твоє безкрайнє небо.
Твоя мова калинова, солов’їна.
Зігріває моє серце Україна. Україна!

Ти моя Україна, і до тебе я лину,
Бо моє тут коріння, бо моє тут ім’я.
Ти моя Україна, я для тебе дитина,
Я для тебе дитина, я частинка твоя.

Ти мене поклич і я тебе почую,
Твої болі, твої радощі відчую.
Повертатися до тебе буду знову,
Бо в житті моєму ти не випадкова, Україна!

Ти моя Україна, і до тебе я лину
Бо моє тут коріння, бо моє тут ім’я
Ти моя Україна, я для тебе дитина.
Я для тебе дитина, я частинка твоя.

  Флешмоб

В1 – Про неймовірне  відкриття  заявила  група  вчених-мовнознавців. Це  відкриття підтверджує, що  мови  з’явилися  не  раптово, а поступово  з  однієї прамови. За  підрахунками  експертів, однією  мовою  говорили  близько  100 тисяч  років  тому.

В2 – З’ясувалось, що в кожній  мові  в  базових  словах застосовують  однакові  звуки.  При  цьому  місце  проживання   і  походження  не  мали жодного  значення.  Саме  ці  звуки  допомагають людям  у  дитинстві  опанувати  мову.

В1 – Українці  називають  маленьку  дитину, яка  не  вміє  говорити «немовлям». І хоч  немовлята  «не мовлять», вони  розрізнять  звуки, а згодом  за мамою  приходить у світ  дитини  СЛОВО.

 

Вірш :

Я  кажу  тією  мовою,береже яку село…

Й запевняю, що інакшої  в  моїй  долі  не було:

Там тугими   перевеслами  дід  в’язав  колись  снопи,

І веселка, що над  веслами, і долоні – з котрих  пив….

 

Я – тією, що – як дихання…В  мене  ліпшої  нема..

Пелюсткова     коли  віхола, а чи літо  чи  зима…

Я без  неї     мав  би  в осені  старцювати  мідяки…

Моя  рідна, моя  Мовонько! -   і навіки й на віки!

В2 – Вивчаймо  українську  рідну  мову

В1 – Любімо  її, пам’ятаймо!

В2 – Нехай  єднає  вона  нас

В1 – У  рідній  державі  й  у  всьому  світі!

В2 – Бо  ми  українці, доля в нас  така.

 Пісня   (Бучинської) «Ми українці»

В1 - Рідна моя мова! Ти безмежна у своєму обсязі, як і сам Всесвіт. Ти бурхлива і буйна, ти кличеш мене і заворожуєш своєю мелодійністю. І я, немов маленький метелик, як на вогонь свічки, лечу до тебе, у твої гарячі, палкі обійми, у твої слова. Адже спочатку було Слово…

В2 -І вже з цього слова з’явилася ти — неповторна у своїй красі українська мова. А я просто не можу без тебе існувати, бо ти сильна, лагідна і зрозуміла. Більшої сили, ніж рідна мова, у світі не існує.

 

В1 - Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.

В2 - Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.

В1 - Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників.

Інсценізація уривку  із п’єси М.Куліша «Мина Мазайло» (11 клас)

Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:

— Ну?

Р и н а зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.

М а т и вийшла.

Р и н а до брата:

— Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — У л я Розсоха.

У л я самими губами:

— Розсохина.

Р и н а з натиском:

— Розсоха.

М о к і й незграбно подав руку:

— Гм...

Р и н а

— На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?

М о к і й хмуро, недовірливо:

— Бразолійний, ти хочеш сказати?

Р и н а до Улі:

— Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний! Бразолійний!

М о к і й уважніше подивився на Улю. Кахикнув.

Тоді глухо:

— Бразолійний — темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).

Р и н а до Улі:

— Бразолійний — темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). У л я каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний. Бразолійний.

М о к і й до Улі. Стримано:

— Ви де чули чи вичитали це слово?

У л я розгубилась:

— Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...

Р и н а перехопила:

— Улі ще одне подобалось слово... (До Улі). Яке ще тобі подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?

У л я

— "Бринить".

Р и н а

— Що таке "бринить", Моко?

М о к і й м'якше:

— А, "бринить". По-руському — "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...

Р и н а здивовано:

— Я?

М о к і й суворіше:

— Авжеж, питала. Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.

Р и н а

— Невже питала? Тепер пригадую. (До Улі). Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата). А я у тебе спитала для Улі, та забула. (До Улі). Пам'ятаєш?

У л я

— Аж двічі! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а мені саме тоді вподобалось це слово, і воно мені, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?

Р и н а перебила:

— "Бринить"! Отоді я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" — якесь надзвичайне слово...

М о к і й до Улі:

— "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледве видко — бринить.

У л я примружила очі. Р и н а до Улі:

— Ти розумієш?

У л я кивнула головою. М о к і й м'якше:

— Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бринить.

Р и н а до Улі:

— Ти розумієш?

У л я ніжно всміхнулась. М о к і й розворушився:

— Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню...

У л я мрійно:

— Бринить.

М о к і й з гумором:

— Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.

У л я

— А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.

Р и н а

— Серйозно?

У л я

— Серйозно!

Р и н а

— Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія). Між іншим, У л я страшенно любить українські кінокартини і написи... каже, що вони якісь... (До Улі). Які, Улю?

 

У л я

— Надзвичайні.

Р и н а до Мокія:

— Ти розумієш?

М о к і й

— На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало...

Дуже мало!

Р и н а

— Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж і просить, щоб я з нею пішла сьогодні в кіно. А мені ніколи, розумієш?

М о к і й

— Гм... Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори... Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.

Р и н а

— Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улі). Я не знаю, чого тебе це цікавить.

У л я здивовано:

— Мене?

Р и н а

— Не однаково — чи чистою, чи робленою?..

М о к і й

— Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...

Р и н а до Улі:

— От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!

М о к і й до Улі:

— Бачите, мені треба на збори комсомолу... А вас справді цікавить все це? Українська мова і... взагалі?

У л я

— Взагалі страх як цікавить!

Р и н а

— Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю — Улю! Улю!

М о к і й до Улі, приязно:

— Серйозно?

У л я почервоніла:

— Серйозно!

М о к і й

— А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...

У л я

— Серйозно?

М о к і й

— Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку — помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афішки ви ще... (Побіг).

Афіша…..

В2   Українська мова - державна мова України, національна мова українців, відноситься до слов'янських мов ( східнослов'янської групи), що входять в індоєвропейську сім'ю мов. Писемність української мови складена на основі кирилиці.
В1  Українська мова раз у раз потрапляла під вплив сусідніх мов - білоруської, польської,  словацької, російської,

 

В2  На жаль, на сьогоднішній день на рідній мові говорять далеко не всі українці. Територіально найбільш поширений українську мову в Тернопільській області - 98,3%, а найменше - у Севастополі, всього 6,8%.

В1 - Згідно з соціологічними опитуваннями останніх років, близько 52% громадян України вважають рідною українську мову. Ще 16-22% вважають одночасно рідними українську та російську мову.
Любов до Батьківщини і до себе неможлива без любові до рідного слова і рідної мови.

 

Гуморески  П.Глазового

НАШІ ХЛОПЦІ

 Іде вуйко Хрещатиком

– Приїжджа людина.

 Запитує у зустрічних:

 – А котра година?

 Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

 Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

 – Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

 – Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

***
Там, де річка голуба в'ється біля гаю
   Хлопець дівчині сказав:
   - Я тебе кохаю!"
  - Значить, - мовила вона, - візьмем паспортишки
  і швирнемось разом до загсишки.
 З нами там халам-балам трохи поговорять
 З нами там балам-халам штемпель пришпандорять.
 - Звідки в тебе ці слова? - хлопець гірко хмуриться
 А вона відповіда:
 - Що ти корчиш пурицю.
 Ти мені не заливай правил пунктуації.
 Я тобі й не те скажу після реєстрації

У трамваї

У трамваї повно.

- Что ви за народ?

Впереді слободно, проході вперод!

Ти чево, чувішка, прьося на носок?

Опупєла, что лі? В головє пєсок?

Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.

Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

Я же тібя спрашую русcким язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова, чуєте, яка?

І, либонь, гадає лобуряка той,

Що російську знає, як той Лев Толстой.

 

В2:  Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити

своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно й красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову та буденну.

В1 Мову цілком справедливо називають генетичним кодом нації. Саме в ній формуються, розвиваються, зберігаються та передаються наступним поколінням всі культурні надбання та досягнення власного народу. Чи не найціннішим надбанням українців є наш нездоланий волелюбний дух, жадоба волі та потяг до незалежності.

 

В2  Ми — українці.  Пишаймося ж тим, що ми діти великого, доброго і славного народу, пам'ятаймо:

...є в нас душа, повна

власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще

од Байди нам в'ється.

І що ми на Вкраїні таки

український народ,

А не просто юрба, що у звітах

населенням зветься.

 

В1/2 – Разом ми – українці, доля в нас  така

    Пісня «Краща мова єднання» ( 11 клас)

Учитель :

•         Я сьогодні хотіла б подарувати ці квіти тим, хто несе Слово рідне вам, дорогі діти , так, це вчителі української мови і літератури
•         тим, хто гідно його сприймає і плекає, і мають у цьому навчальному році такі досягнення ..(привітання вчителів і дітей)

 

•         Шануймо  рідне.

Серцем заклинаю

І від живих, і тих, кого  немає…

                               (Д.Бакуменко)