Сценарій заходу "Дзвони Чорнобиля"

Звучить мелодія

Голос за кулісами: Є чорне золото, є чорний хліб.
Є чорний лебідь і лебідка чорна.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.

Сцена закрита. Лунає тривожний дзвін. Виходять двоє ведучих.

Лунає дзвін спочатку ледь чутно, а потім все сильніше і сильніше і несподівано замовкає.

Перший ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа.. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

Другий ведучий. Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій тридцятирічної давнини.

Сцена відкривається. На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.

Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і випускні екзамени.

Друга дівчинка. Я на травневі свята поїду в Київ на парад.

Перший хлопчик. Та тебе туди і пустять: на парад!

Друга дівчинка. Ну не напарю, а на демонстрацію, яка різниця. Головне, що я буду на святі, пройдуся у святковій колоні по Хрещатику.

Другий хлопчик. Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо вдома святкувати, правда, дівчатка?

Третя дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.

Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?

Третя дівчинка. Ні, а ти знаєш?

Перша дівчинка. Так, ось послухайте:

Буває час, що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Третя дівчинка. Прекрасні рядки, ніби про наше село.

Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи піду до татка на атомну працювати.

Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії не маєш.

Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав, що молодих беруть і посилають учитися на любу професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну уже з дипломом, а у нього ж і батько там працює, так що буде сімейна династія.

Друга дівчинка. Клас! (Чути голос Галі, час уже іти додому.) Мамо, я вже йду! (Чується вибух, задзвонили дзвони.)

Третя дівчинка. Ой, що це? Наче грім.

Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з Богом говори”.

Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?

Перший хлопчик. Як красиво... Та це ж полум’я пожежі (усі дивляться в одному напрямку).

Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?

Другий Хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!

Третя дівчинка. Навіть вірш про це є:

Народе мій, поки що небо

Лягає на ніч у Дніпро,

Я на сторожі біля тебе

Поставлю атом і добро.

Друга дівчинка. Справді, пам’ятаєте, як у школі проводилося тренування з цивільної оборони?

Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то обов’язково буде об’явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити людей.

Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого страшного не сталося.

Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра піти подивитися, що це там так палає.

Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає. На сцену виходить учень і читає вірш.

 

Хлопець. Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи може викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще невідкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж,

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Хлопець. Душевні, добрі, сильні, вперті –

Змогли стихію подолать.

Комусь прийшлось назавтра вмерти,

Комусь – ще довго помирать.

Бій без траншей і без окопів…

Він увійшов у пам'ять літ.

Спасли чорнобильці Європу.

А може, цілий світ…

Ведучий 1. Минають роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилює людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі.

Ведучий 2. 32  роки тому, 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

 

Пісня Н.Май «Чорнобильcька біда»

Тематичне відеосупроводження. Танець

 

Ведучий 1. Біда розчинила­ся у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абри­кос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях.

Ведучий 2. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

 

Читець 1.

Дно річки вистеляють блискавки.

Метаються в повітрі ластівки.

Громи стрясають луни-перелуни,

І дощ між небом і землею струни

Сріблясто напинає на вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

 

Читець 2.

Куди не глянеш — все мов нереальне.

Стоїть край шляху дерево печальне,

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій,

лежить село, неначе на картині,

Біліючи хатами на долині.

 

Читець 3.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи.

І дітям в ній не вчитися ніколи.

 

Читець 4.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає.

Cело і квіти стронцій роз’їдає

і час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

 

Читець 5.

А по ночах, трагічне і фатальне,

На землю ллється світло астральне

І фантастичне, сіре мерехтіння

Породжує примарливе видіння

Людей, які від наглої біди

Пішли із цього краю назавжди.

 

Читець 6.

Поволі слід за ними заростає,

І дощ свинцевий землю засіває,

І дно ріки встеляють блискавки,

І, розметавши крила, ластівки

Ширяють на чорнобильських вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

Пісня

Ведучий 1. Невблаганно спливає час. Але не старіє пам'ять. Вона повертає нас до жахливої трагедії. Для історії людства – це всього лише мить. Для нас, живих свідків цієї біди – вічність, бо попіл і сльози Чорнобиля – скорботної матері України - ніколи не перестануть стукати у наші серця.

Ведучий 2. Чорнобильська атомна електростанція принесла найбільшу екологічну катастрофу, найбільше планетарне потрясіння. Ця трагічна подія назавжди увійшла в історію людства як «аварія століття».

Відеофрагмент

Ведучий 1. З перших хвилин катастрофи розпочалися спроби приборкати ядерну стихію. Ліквідація наслідків аварії здійснювалася спільною працею вчених, лікарів, інженерів, будівельників, гідротехніків і військових.

Ведучий 2. Справжня доброта, порядність, небайдужість до людського горя й вірність обов’язку були на першому плані.

Ведучий 1. Серед тих, хто загинув майже відразу, зупиняючи  ядерну реакцію смерті, - шестеро пожежників. Молоді… їм ще тільки починати жити, кохати, виховувати дітей, приносити радість у свої оселі… У кожного були свої плани, надії, бажання.

Ведучий 2. Усе це було б попереду, та хто міг передбачити?! Та суботня квітнева ніч стала для них фатальною. Вони не озирались, не відступали, не ховались за спини інших.

 

Учень.

Безумство хоробрих – вогонь на вогонь:

І полум’я серця, і вітер долонь.

Де подих і подвиг – в єдине злились,

Як рідна земля і розбурхана вись,

Безумство хоробрих – життя за життя.

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

Не всі виживають, та житиме світ, -

І спів материнства, і день-першоцвіт.

А дума людська пам’ятатиме вас,

А пам'ять людська повертатиме вас.

 

 

(На сцену виходять діти з портретами героїв-пожежників)

Учень

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу –

Володя Правик з воїнством своїм

 

Учениця

Дивлюсь в його лице – ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів.

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце – гордість матерів!

 

Учень

Збить треба пломінь! Зрізати назавше,

З ніг без жалю зіб’є, зупинить крок.

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кібенок.

 

Учениця

Який предивний ти, людський характер.

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

 

Учень

Що буде – враз обидва зрозуміли, -

Реактор другий тільки б зберегти,

Їм у собі знайти б незнанні сили –

Не дать вогню в сусідній блок пройти.

 

Учениця

І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив хлопець, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі, що в огні.

 

Учень

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалось вмить…

Реактор врятувать не мав він сили –

Вони ж бо мали право й відступить.

 

 

Ведучий 1. Тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна – поруч «дихав» смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.

Звучить Мелодія

На фоні музики на сцену виходить Дівчина із свічкою, одягнена у білу сукню:

Дівчина у білому вбранні. Хто має владу над вогнем?

Кому підвласна ця стихія?

Що робить ніч яскравим днем?

Що може зупинити мрію?

Той має силу у руках —

Над полум'ям велику силу,

Хто подолав у серці страх,

Щоб зберегти надію милу.

Коли полинова зоря

Зорю весни палила ранню,

Коли долинули здаля

Жахливий біль, німе страждання,—

Вогонь покликав їх до бою

І ті, хто дужу волю мав,

Покрили силу злу собою,

Бо більшу силу Бог їм дав.

Хто має владу над вогнем?

Кому скоряється стихія?

Тим, хто на чатах кожен день.

Тим, хто вогонь здолать зуміє.

Ведучий  2.  Відважними і героями не народжуються. Ними стають. Вічна пам'ять і слава, низький уклін усім покійним нині від урятованого народу, від усього людства. Хвилиною мовчання вшануємо тих, хто ліквідував наслідки аварії й у розквіті сил пішов із життя.

(Хвилина мовчання)

Звучить Метроном

Ведучий 1. Разом із Чорнобильським ураганом у життя мирних жителів   увірвався  термін військового часу.

Ведучий  2.  Евакуація… Це слово жило  тільки в пам’яті людей, які пізнали лихоліття часів ІІ Світової  війни.

Ведучий 1. У зв’язку з великою радіоактивністю за перший рік після аварії з зони відчуження було евакуйовано 116 тис. чоловік .

Учень. І стали ми на землю коліньми,

Прощалися, як з матір'ю, з землею.

У квітні квіти падали грудьми

На сивий попіл спаленого глею.

Учень. Дуби беріз востаннє обняли.

Побігли люди... Чи ж дубам побігти?

Жить без людей не стали, не змогли,

Так і посохли, заломивши лікті.

Учень. І знову я туди не повернусь

А там так само вишня розквітає

Сумує за домівкою дідусь

І був там рай, та вже його не має.

Учень.  І був там рай – Чорнобильська земля

Невидимая хмара все накрила

В пустих домівках вітер там гуля

Журба оселі сумом оповила.

 

ПІСНЯ  МОЇ ЛЕЛЕКИ

Ведучий  2.  Евакуація. Її викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей зі своїх осель, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.

Учень.

Мій біль, мій жаль, моя бід,

Моя ти пам’ять  вічна.

Земля покинута й не та,

Отруєна й незвична.

Зелений край, колишній рай,

Краси шматки роздерті,

Отруйний дощ на чорний гай,

Тепер - це зона смерті.

Колючий дріт, залізний щит,

Богом полишена земля,

Сірий байдужий краєвид -

Мій біль, моя печаль…

 

Ведучий 1. Чи доводилось вам бачити землю, на якій ніхто не живе? Хоч ще  квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за цілющими дарами.

Ведучий2 . Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами , якими рідко  коли ступає нога людини.

Учень.

Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею

То чому ж так стогне земля,

То чому ж  так невесело над нею?

Все курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси,

То чому ж на отій землі

Не стогнуть снопи стовусі?

А тому, що змертвіла земля,

Скаменіла од болю й горя

І веселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!

 

 

 

 

 

Ведучий 1. Чорнобиль ще довго нам буде тривожити душу. Адже гіркий полин Чорнобиля – це і забруднення довкілля і втрачене здоров’я і невизначене майбутнє. Допоки ж дзвони Чорнобиля гудітимуть по країні?

 

Учень. Дзвони Чорнобиля гудуть по країні,

Їх боляче чути моїй Україні

Це горе, це розпач мільйонів людей

Це долі скалічених наших дітей.

 

Тихіше, тихіше, послухайте, люди,

Ці дзвони лунають сьогодні по всюди,

Просять задуматись хоч на хвилину

Бо горе спіткало кожну людину.

 

Учень. Людей схаменутися дзвони благають

Надію на них ще якусь покладають

І мати-природа застерігає

Що горя  Вкраїні уже вистачає.

 

Дзвони Чорнобиля гудуть по країні

Відлуння цих дзвонів ми чуємо нині

Воно ще звучатиме довгі віки

Пробачте нащадки нам наші гріхи!

ПІСНЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ

Дівчина у білому вбранні.  Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.

 

На сцену виходить  Дівчина у чорному вбранні  з квітами в руках. Підходить до дерева, кладе квіти.

Дівчина у чорному вбранні (задумливо):  Чорнобиль. Ця назва походить від різновиду гіркого полину. Спочатку таку назву мало давнє поселення, а потім місто й електростанція. Мало хто знав про цю траву. Аж поки не прийшов той
судний день. І тоді згадали люди, що у Біблії записано: “…Засурмив третій янгол, – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі – “Полин”. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…”. А чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин? Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

 

Театралізація біля мольберту. Під сценою дві дівчини: учениці  3-го та 8-го класів. Старшокласниця виконує роль художниці. Те, що пропонує намалювати дівчинка, вона малює на мольберті

Мелодія

1 учениця (2-й клас): Намалюй, мені, будь ласка,  радість і красу.

2 учениця (10 клас): І малюю я веселку, квітку і росу.

З посмішкою на обличчі дівчинку в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1 учениця: Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2 учениця: Я малюю лист осінній, схилену вербу,

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі линуть журавлі.

1 учениця: Намалюй мені ще ніжність

2 учениця: Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

І зелену, шовковисту молоду траву.

1 учениця: Намалюй, якщо зумієш,

               Сльози і  біду.

2 учениця: Як же їх намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь, живу?

А рука сама малює чорнобиль-траву…

1 учениця: Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2 учениця: Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1 учениця: Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

               А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2 учениця: Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село.

Намалюю віру, розум, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

ПІСНЯ  СМУТКУ ЖУРАВЛІ

Ведучий 1. Шановні присутні! Минатимуть десятиліття, але сумний набат Чорнобиля не дає заспокоїтися нам.  Кажуть, час лікує, затягує рани. Це неправда. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся. Сьогодні кожен із нас розуміє, що сенс життя полягає в тому, щоб поважати природу, яка створила людину.

Ведучий 2. Тому у нашій  свідомості повинна відбутися революція,  яка подарує Землі розумного друга – людину екологічної доби. З'явившись під знаком біблійної «зірки Полин», Чорнобиль став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству і  сваволі.  Тож хай палає  свічка пам’яті і  надії  в день річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

Учень.  Якщо ти віриш у майбутнє,
В його прийдешність, у життя,
Дзвони у дзвони, кричи людям,
Бо більш не буде вороття.
Учениця.   Віддай забуту свіжість травам,
Відмий від бруду всі хмарки,
Відреставруй нам синє небо
І дощ крізь сито проціди.
Учень.  Хай ожива вода Дніпрова,
Правічні височать дуби,
І хай полин, трава-чорнобиль
Не стане іменем біди.
 

Лунає мелодія Ave Maria. На сцені дитина в українському вбранні.

Дитина: Пречиста Діво, збережи цей світ,
А в ньому нашу рідну Україну.
Сади і гори, ріки і моря,
Птахів, тварин, рослини і людину.
Подай у душі доброго вогню —

Хай воскресає світ животворящий,

Хай до нащадків озоветься пращур,

Хай древній рід збере свою рідню.

Очисть від скверни воду нам і кров,

Хай доля нас завчасно не займає...

Пошли нам, Боже, згоду і любов

І той вогонь, що в світі нас тримає.

Усім хто є, усім, хто буде,
Даруй здоров’я, чистоту і вроду.
Щоб їх ім’я, а в імені – любов
Передавалися від роду і до роду.

 

Перший ведучий. Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Другий ведучий. Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Перший ведучий. Моя Україно, калино розквітла,

Ти в серці ясною зорею живеш.

Другий ведучий. Ти щастя моє, моє зоряне світло,

Ти в нашому серці, як сонце цвітеш.

Перший ведучий. Ми волі твоєї ровесники юні,

Ростемо з тобою, для тебе живем.

Другий ведучий. Цвіти, наша ненько, як цвіт на калині,

А ми твою пісню у світ понесем.

Ведучий 1. На цьому наш вечір-реквієм закінчено. Дякуємо за увагу !