Сценарій заходу "Хліб потрібно шанувати. Хліб найбільше багатство"

Відділ освіти, молоді та спорту

казанківської селищної ради

будинок дитячої та юнацької творчості казанківської селищної ради

Виховний захід

"Хліб потрібно шанувати,

Хліб –найбільше багатство"

Підготувала: Матвєєвич Валентина Георгіївна,

 керівник гуртка «Історичне краєзнавство»

2022

Мета: познайомити з історією виникнення хліба, звичаями та традиціями народу щодо хліба; збагачувати знання вихованців про професії людей хліборобської праці; виховувати шану до хліба, повагу до праці людей, пов'язаних з виробництвом хліба.
Обладнання: святково прикрашена сцена, сюжетні малюнки, колоски пшениці, коровай та різноманітні вироби з тіста, вишивані рушники, музичні записи.

Епіграф: "Та нехай над землею година
                Чи негода лютує і pве -
                Вічна мудрість простої людини
                В паляниці звичайній живе"

                                                  Хід проведення

          (На столі прикрашеним рушниками лежить паляниця)
Вихованець.  На столі, на білій скатертині
                         Сяє, наче сонце, паляниця
                         З печі вийнята. А господині
                         Радісно, бо сповнена світлиця
                         Пахощами хлібними.
                                                (Сценка)
Керівник гуртка. Діточки, біжіть до столу. Я хліб із печі вийняла, як вистигне, то поїсте з молочком. (Вбігають хлопчики і дівчатка.)
Дівчинка. Ой, як пахне хлібчик! Так смачно! Мені так подобається цей запах!
Хлопчик. І я так само — дуже люблю запах свіжого хліба. І їсти хліб люблю, бо це так смачно...
Дівчинка. Хліб, і справді запашний та смачний, бо в ньому живуть пахощі нашого рідного поля і вітру.
Хлопчик. Сонечка і дощику.
Дівчинка. Запах квітів і людської мрії.
Керівник. Важкою працею дістається він людям завжди, але без нього немає життя.
Хлопчик. А чому? Та ж хліб можна замінити чимось іншим...
Дівчинка. Ага... Можна замінити булочками, печивом...
Керівник гуртка. Ой, діточки, які ви ще маленькі у мене. А булочки, печиво, тістечка — це і є наш хліб святий, тільки здобрені ці вироби з яйцями, маслом, цукром, тому по-іншому називаються. Але в основі їхній — таке ж борошно, а це і є хліб. От те борошно, яке роблять із зерняток жита і пшениці, дуже важко діставалося людям завжди. Без нього був голод, вимирали люди цілими сім’ями, а тому старалися, щоб хліб завжди був у господі.
Хлопчик. А я знаю, як росте хліб. Його спочатку сіють.
Дівчинка. Спочатку поле готують до посівів: орють, скородять, а потім у пухку землю зерно сіють, щоб легко йому було рости. Зрозумів?
Хлопчик. Зрозумів. Потім посіви доглядають, удобрюють.
Дівчинка. А коли колоски наллються тугим зерном, його збирають комбайнами.
Керівник гуртка. Не поспішай! Спочатку роблять зажинки. А знаєш, що це таке?

Дівчинка. Знаю-знаю. Виходить в поле господиня і жне серпом перший сніп, приносить його додому і ставить під образами, де він стоїть аж до кінця жнив.

Керівник гуртка. А потім починаються жнива. У цей час люди працюють і вдень, і вночі, щоб зберегти вирощений урожай і щоб не пропала жодна зернинка. Бо в них — важка праця хліборобів. А коли поверталися косарі зі жнив, їх бігли зустрічати діти, бо кожний косар мав скибочку «хлібця від зайчика». Цей хліб дітям був дуже смачний.

Вихованець.  Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
                          В суворості ласкавій,
                          Бувало каже дід старий
                          Малечі кучерявій.
                          — Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
                          Іще до немовляти,
                          Щасливий стримуючи сміх,
                          Бувало каже мати.
                          Бо красен труд, хоч рясен піт,
                          Бо жита дух медовий
                          Життя несе у людський світ
                          І людські родить мови.
Керівник гуртка. (Здивовано)
- Діти, до нас гості завітали до господи. А з чим дорогих гостей дорогих зустрічаємо?
- З пишним короваєм!
- На що покладемо коровай?
- На вишитий рушник.
- Тож кладіть коровай на рушник. Гостей зустрічати будемо!

Керівник гуртка. Як ви вже зрозуміли, сьогодні ми, діти, поведемо з вами мову про велику святість народу — про хліб наш насущний. В усі часи, в усі віки, в усіх народів на землі було найбільшою святинею, коли на столі лежав хліб. Тяжко він діставався людям, але був найдорожчим за все на світі, бо давав життя. Недаремно ж і прислів’я є таке в народу: «Не ми хліб носимо, а хліб нас!» або «Не тяжко хліб носити, а тяжко без нього жити». У нашого народу є багато традицій, пов’язаних з хлібом, а тому ми сьогодні й поговоримо про них, щоб збагатити свої знання новими цікавими народними традиціями.
Ведучий. Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров'я та багатства.
     Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу . Із хлібом-сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім. З хлібом хоронили покійника, поклавши хлібину на труну.

Ведуча. Хліб — усьому голова. З давніх-давен він у великій шані у нашого народу. Це людська святиня. Одне з див на землі – хлібне зерно. Люди називають його житом, від слова «життя». А чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах… Це пахне хліб. 

    До хліба ми так звикли, що давно перестала замислюватись: а чи він існував? Старовинна легенда сповідає, що у стародавньому Єгипті один раз забувся раб витопити піч, а другий, не помітивши цього, сунув у неї тісто. Звичайно, хліб зостався сирим. Однак тісто виглядало дивно: вкрите якимись пухирцями, воно мало ще й незвичайний запах. Запалили в печі й знов поставили туди тісто. І яка ж була радість, коли хліб вийшов пухнастий і смачний. Так уперше були «використанні» дріжджі. Хліб в українців, народу з давніми землеробськими традиціями, був і є одним з найцінніших харчів. Ще у далекому минулому з ним їли густі й рідкі страви на сніданок, обід і вечерю, фрукти й кавуни чи молоко на підвечірок. Казали:

 - Без хліба - суха бесіда.

- Рибка без хліба – бридка.

- Хліб та вода - козацька їда
   На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам'яному віці люди їли сирі зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
    Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з'явився перший прісний хліб - коржі з густої зернової каші - тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.
Ведучий. Хліб із збродженого тіста з'явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різної форми — круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин. Процес  розпушування    тіста був знайомий також грекам та римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IX століття випікання хліба для наших предків  було  звичайною  справою.   Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.
Ведуча. Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців - орії - винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з'явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.
Читець. А як рум'янець хлібу нагнітала
               Селянська піч, від полум'я жарка,
               Відбившися, зі споду пульсувала
               Капустяна артерія листка,
               І коровай, як сонце прохололе,
               Займав почесне місце на столі,
               А косарі виходили у поле
               За хліб насущний кланятись землі.
               Після роботи дітлахам окрайчик
               Приносив батько —
               Може, й справді так –
               Передав отой гостинчик зайчик,
               Пропахлий диво-казкою на смак...
               Не тільки диво-казкою багаті,
               І не єдиним хлібом живемо,
               А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
               Тривогою сурмиш, моя сурмо?
               Тоді насправді світишся промінням,
               Обрізуючи скибку дорогу,
               І хліб стає не копійчаноцінним,
                 А золота самого на вагу!
                                                                Б. Степанюк
Ведучий. Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов'язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.

Ведуча. Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Господар, перед тим як вирушити в поле, скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур'янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі — громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився й благословляв її:
• Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!

Ведучий. Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під час сівби?
• Не можна починати  роботу,  коли господар хворий - «буде мізерне зерно».
• Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом та не розсівав бур'янів».
•  Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя».
•  Не можна в цей день позичати посівного зерна, «аби до нового врожаю не йти в позички».
Ведуча. А які прислів'я та приказки про сівбу та хліб ви знаєте?
•  Що посієш, те й пожнеш.
•  Як посієш рідко, то вродиться дідько.
•  Весною не посієш - восени не збереш.
•  Хто сіє, той віє, хто не сіє, той скніє.
•  Одна стара   правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.

• Не страшна біда, коли є хліб та вода.
• Лежачого хліба ніде нема.
• Сій вчасно - вродить рясно.
• Посій упору, будеш мати зерна гору.
• Не кожух гріє, а хліб.
• Яка пшениця, така й паляниця.
• Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.
• Поганого хліба немає - погано, як нема хліба.

Ведучий. Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.
Ведуча. Жнива для селянина - це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітру. Адже одна нещаслива година - і може пропасти вся річна праця.
Читець. Зачастили дощі - та непрошені,
               А хліба на полях ще не кошені.
               Вже не день і не два — хмари горами.
               Поміж хмар - блискавиці узорами.
               Понад морем хлібів, понад лозами -
               Ні чаклунством спинить, ні прогнозами.
               І шепочеться жито з пшеницею:
               - Як же буде тепер з косовицею?
               І ячмінь по землі низько стелиться,
               І з гречок пада біла метелиця.
               А громи гуркотять - перед зливою -
               Понад хмурим Дніпром, понад нивою.
               І луна від громів - в серце болями:
               Не прикриєш лани парасолями,
              Ані навіть любов'ю великою...
              І тривога гука перепілкою.
              Там, де стебла обтяжені росами,
              Зупинились малятками босими...
              Чим же я хлібороба порадую?
              Може, давнім прислів'ям-порадою,
              Що на випадок цей мовить водиться:
             «А можливо, воно розпогодиться?».
             Утішати його? Для чого воно!
             Все завчасно, гуртом обмірковано:
             Буде бій і буде жниво покошено -
              Раз тривогу в полях оголошено.
Ведучий. На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Починалися жнива зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив'яний почин — обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».
Ведуча. Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки... Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур'яни, громові-блискавиці, і ти, граде б'ючий, — обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь...».
Ведучий. Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв:
— Боже, благослови!
Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3,5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.
Ведуча. Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.
Читець. Я був у полі...    Визріли хліба.
               Згинали над шляхами буйні гриви.
               Степи стояли в сонячних шапках,
               Чекали жнив пшеничні й житні ниви.
                Яскрились обважнілі колоски,
                Мов золота висока чиста проба.
                Шуміли в них пісень живі рядки
                Натхненого поета й хлібороба.
                Я був у полі... Тішивсь на токах
                Багатим повнозерним урожаєм.
                Він ратая з села й робітника
                Порадує пахучим короваєм.
                Пахучий хліб на нашому столі –
                То виборені радощі родинні.
                 Пахучий хліб - то щедрий дар землі
                 За труд і розум доблесній людині.
                 Пахучий хліб -
                 Цілющий скарб життя,
                 Його неперевершено, владика.
                 Він - наша гордість, наше майбуття,
                 Він — наша творчість і мета велика.
                                                                     Дмитро Луценко
Ведучий. Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв'язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим'ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи:
- Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!
Ведуча. Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину — «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв'язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Читець.  Оддзвеніли поля зрілим колосом,
               Степові пропливли кораблі.
               А зерно золотим грає полиском,
               І від того ясніш на землі.
               Мир ужинком твоїм запоручиться,
               Краю рідний, це наш урожай -
               На цвітнім рушничкові Славутича
               З українських ланів коровай.
               Оддзвеніли поля зрілим колосом,
               Бачать в снах степові кораблі,
               Як ідуть криголами до полюса
                Теплоходи ідуть круг землі.
                                                          Петро Віба
Ведучий. Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Існує багато народних повір'їв про хліб, своєрідних законів, переступати які було великим гріхом.

- Хліб ніколи не купували, щоб на нього не перейшов чужий дух, а випікали тільки круглої форми, як сонце. Бо на хлібові і сонці тримається людське життя. 
- Випікали хліб у суботу. І дивились — якщо хліб гарно вдається — то буде вдача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новини. 
- Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина, і малечі по паляниці. І одна чи кілька хлібин "на позику", бо позичати чиюсь наіменовану хлібину не можна — відведеш щастя від хати. 
- Із хати ніякий гість без хліба не йшов: скибочку відкраювали на дорогу — "на померлі душі". 
- По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили людину добру і вмілу. 
- Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток у домі. 

    Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних дій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п'ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім'я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевертаючи його.
Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.  Щоб хліб вдавався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не сваритися.

Ведуча. У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з'їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, — перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев'яними держаками - це було запорукою доброго врожаю.
Ведучий. До всіх, хто сидить у цьому залі, звертається поет Борис Олійник.

                      На захист хліба
Юначе мій, чиєїсь мами сину.
Зодягнений на джинсовий мотив, —
Я аж завмер, коли ти... півхлібини
«В дев'ятку» натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину...
Футбол, як бачиш, - не солодка гра!
Перепочинь, та поговорим, сину.
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,
Скажу: коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб, твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м'яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто - чуда із чудес, -
Яка нас охрестила на людину.
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім — народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу, —
Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!

Читець.  Притча про хліб
Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:
- Ти що-небудь сьогодні їв?
— Нічого не їв.
— А вчора?
- І вчора не їв.
- А позавчора?
- Позавчора їв.
—  От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.
Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство - хліб. Кожного разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю!

Керівник гуртка: А чи знаєте ви загадки про хліб? А чи любите їх відгадувати? Тоді послухайте!1. Щоб город перекопати, що беруть до рук? (Лопату)
2. Потім з рук в м’яку грядку висівають що? (Зернятко)
3. Щоб зернятко ожило, треба сонце і (тепло)
4. У піч іде без скоринки, а виходить із скоринкою.

5. Ходить полем з краю в край, ріже чорний урожай (Трактор)
6. Які рослини вирощують для виготовлення хліба? (Пшениця, жито, ячмінь, овес)

 7. Не чоловік, не звір, а має вуса (Овес)
8. Крилами махає, а не літає (Млин)
9. Б’ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, за те мене отак гублять, бо всі мене люблять (Хліб)
10. У пору літню, в час осінній навесні в гарячий час косять, жнуть вони і сіють, орють лан у котрий час (Хлібороби)

11.Кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни. (Озимина)
12.Чашечка медку закопана в льоду до нового :год-ку. (Озимина)
13.Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)
14.Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (Ячмінь)
15.У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)
16.Ріжуть мене ножакою,
Б'ють  мене ломакою,
За те мене отак гублять,
Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)
17.Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позолочені, ще не обмолочені. (Колос)
18.Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)
19.Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє. (Колос)
20.Б'ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)

Керівник гуртка.  А чи знаєте ви, скільки людей доклали зусиль, щоб отакий гарний хліб був у вас на столі? Люди яких професій потрудилися над цим? А зараз послухайте хто ж допомагає хлібові потрапити на стіл.

1  Виросла пшениця. Ні спеки, ні холодів не боїться. Це вчений багато років працював, серед тисяч зерняток найкраще вибирав, новий сорт виводив.

2 . Агроном сказав, коли орати, як землю напоїти, насіння підкормити.

3 . Тракторист землю орав, поле засівав.

4 . Льотчик над полем кружляв, молоді паростки від шкідників захищав.

5 . Коли дозріли колоски, комбайнер урожай зібрав.

6 . Шофер зерно на елеватор повіз.

7 . Коли зерно висушили, мельники його на борошно перемололи.

8 . Із готового борошна пекар замісив тісто, випік хліб. Усі хлібороби добре попрацювали.

Керівник гуртка: Доки батьки  у полі, сільські діти,зібравшись у гурти, бавились у цікаві ігри. Давайте і ми пограємо у гру.

Гра «Зав’яжи снопок»

Діти діляться на дві команди. За сигналом «Один-два-три почали!» діти біжать по черзі, приносять колоски і віддають дівчатам – капітанам команд. Капітани з колосків складають снопок, потім перев’язують його стрічкою. Виграє та команда, капітан якої першим підніме снопок.

Керівник гуртка Дорогі діти! Сьогодні ми з вами вели розмову про хліб, що здавна був поняттям святим. Я вірю, що в кожне ваше серденько попаде зернятко добра. І так, як із зернятка виростає хлібний колос, так і в ваших серцях проросте великий колос добра, честі, поваги, справедливості. Нехай ваша душа буде такою ж величною і чесною, як безкрає пшеничне поле. Здоров’я, щастя всім вам, хай завжди буде пахучий хліб на вашому столі! На закінчення свята ми хочемо пригостити вас хлібом у вигляді сушки, щоб ви ніколи не втратили смаку українського хліба, щоб ви всі завжди були ситі й здорові, веселі й щасливі, щоб в усі віки на українському столі на білій вишитій скатертині лежав, мов сонце, свіжий хліб.

(Звучить пісня «І в вас, і в нас хай буде гаразд », діти пригощають гостей бубликами)