сценарій заходу, присвячений 70-річчю від дня народження Володимира Івасюка

Б Е З С М Е Р Т Я    К О М П О З И Т О Р А

(сценарій мистецького заходу, присвячений 70-річчю

від дня народження Володимира Івасюка)

В центрі – портрет композитора Володимира Івасюка.

Під портретом слова «Візьми з собою мою пісню –

я в неї щастя наспівав.»

На сцені ведучі.

Звучить мелодія пісні Володимира Івасюка

«Запроси мене у сни»

Ведучий   4 березня 2019 року виповнилося б 70 років композитору і поету Володимиру Івасюку. У тридцять років не стало талановитого сина України, але залишились його твори. Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор ста семи пісень, музики до спектаклів, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні, був неординарним художником. Держава віддала своєму синові належне: посмертно Володимиру Івасюку присуджено найголовнішу нагороду – Державну премію ім. Т. Г. Шевченка за видатний внесок у розвиток українського національного мистецтва.

Ведуча   Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його брали батьки. У 1954 році батько композитора разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володимир потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи № 1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 році іде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах. За свою чудову гру Володимир отримує від земляків подарунок – гарну справжню німецьку скрипку.

Ведучий   В 1964 році Володимир створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього пісні, серед яких найперша – «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру.

   Володимир вступає до Чернівецького медичного інституту, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Володимир Івасюк усе глибше заглиблюється в компонування пісень. Після підйому групи студентів, серед яких був і Володимир, на гору Говерлу, з'являється талановитий твір «Я піду в далекі гори», який був записаний на українському радіо. Пісня одразу ж сподобалась слухачам і часто звучала в ефірі.

Виконується пісня «Я піду в далекі гори»

(сл. і муз В. Івасюка)

Ведуча   Після закінчення третього курсу Володимир починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й раніше були пісні про загадкове зілля руту-м'яту, саме «Червоній руті» судилось полонити багато сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Пояснити феномен дивовижної популярності «Рути» важко. Схоже, що вона приголомшувала і вражала перш за все новим неординарним художнім символом, навіяним українськими легендами. Це навіть не традиційний образ рути-м'яти, що символізує дівочість, це образ таємничої «квітки-надії», яка споконвіку проростала на нашій землі, чекаючи на лицаря, що відкриє її і дасть місце у людській свідомості. «Червона рута» Володимира Івасюка символізує Україну, її мову, пісню, одвічне прагнення до волі. Чари цієї небаченої в природі квітки торкнулися мільйонів сердець слухачів і залишилися там навіки символом душі Володимира Івасюка, а також національним символом України, як, скажімо, калина і тополя, як Дніпро і Карпати.

На сцені читець.

   Червону руту не шукайте,

   і ніжних пелюсток-вогнів.

   В лісах даремно не блукайте, -

   Ніхто цю квітку не зустрів.

   Це символ мрійника-поета,

   вогонь душі, вогонь митця,

   що враз згорів, немов комета…

   (…Коротке зоряне життя!)

   Червону руту не шукайте,

   бо вам забракне вечорів.

   Навік ім'я запам’ятайте

   Того, хто в творчості згорів.

      Володимир Квітневий

Ведучий   «Червона рута» і «Водограй» були написані у 1970 році, і вперше виконані Володимиром Івасюком разом з Оленою Кузнєцовою у передачі Українського телебачення «Камертон доброго настрою». У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута» в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти» звучить пісня «Водограй».

Виконуються пісні «Червона рута» і «Водограй»

(сл. і муз. В. Івасюка)

Ведуча   Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володимира Івасюка: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на ІV курс Львівського музичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. Народжуються нові твори: «Я – твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви». Відбулась ще одна важлива подія – його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця  Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володимира Івасюка багато писала польська преса, друкувала його пісні.

Виконується пісня В. Івасюка

«Балада про дві скрипки» (сл. Марсюка)

Ведучий   Навчаючись в консерваторії, композитор розгортає широку творчу роботу: Завершує твори, розпочаті в Чернівцях; пише чимало нових, які здобувають популярність і свідчать про новий щабель у його творчості. У 1975 році Володимир Івасюк пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці». Музика була чудова. Автор здобув успіх. А сама постановка твору Шевченківську премію. Правда, в рішеннях комітету по преміях прізвище В. Івасюка не згадувалось… Вчинок партійних чиновників «заслуговує уваги», бо свідчить про їхнє нехтування інтересами української культури.

Ведуча  Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володимир проводить багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володимир не говорив нікому, навіть батькам. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот – 77». А сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів. Володимир тоді був тільки студентом консерваторії. Тому «гігант» дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. У цей період композитор звертається до нових жанрів інструментальної музики, створює низку п’єс великих і малих форм: «Сюїта – варіації на тему української пісні», «Поліфонічна сюїта» та інші. Створює кілька десятків пісень, романсів, балад, що стали окрасою його доробку.

Звучать пісні «Я піду в далекі гори»

та «Запроси мене у сни»

Ведучий   У 1978 році Володимир перемагає на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує диплом ІІ ступеня за «Сюїту –  варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хару». Івасюка висувають на присудження премії ім.. Островського, його запрошують до участі в роботі журі  Республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за чиїмось дзвінком-викликом в обідню пору йде до консерваторії і більше не повертається!..

  18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховецького лісу недалеко від Львова.

Тихо звучить мелодія пісні «А ви мене поховайте»

(муз. В. Морозова)

Ведуча  Ховали Володимира Івасюка 22 травня. Труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди несли до самого Личаківського цвинтаря. Цей день перетворився на масову демонстрацію, в якій взяло участь понад 10 тисяч людей. Коли пливла труна, злива квітів встеляла останній його земний шлях. Проводжали його вірні друзі і побратими Василь Зінкевич, Назарій Яремчик, Юрій Рибчинський, Вадим Ільїн, Ігор Білозір, Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Остап Стахів. Тріо Марени на вінку написали:

  Спасибі, друже, за любов жагучу

  до рідної Вкраїнської землі,

  повік твою «Червону руту»

  співати будуть солов'ї.

 Близький друг родини поет Ростислав Братунь, який виголосив промову над могилою (через кілька днів був звільнений з посади голови правління Львівської організації спілки письменників). Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.

На сцені Читець (вірш Василя Мартинова)

  Тебе забрала в нас травнева днина,

  Але коли новий надходить день,

  Ти оживаєш в пісні лебедино

  І знову линеш в світ своїх пісень.

  Він зітканий із чарівних мелодій

  Серця людей хвилює кожен звук

  Лунає пісня! Це прийшов Володя

  Це радість нам дарує Івасюк.

  І все ж із днем приходить сум, як мука

  І все ж, коли твої пісні дзвенять

  Нам сумно, що подать не можем руку

  І що тебе не можемо обнять.

  Та все ж коли в полон бере осмута,

  То радість у серцях гніздечко в'є

  Від того, що в нас є «Червона рута»

  Що Івасюк Володя був і є.

Ведучий  Не встиг Володимир завершити роботу над партитурою кантати «Чуття великої родини». Працював композитор і над оперою «Дарина» на історичну тематику. Мабуть і музика була написана, але Івасюк, маючи феноменальну пам'ять, тримав її і голові, встиг написати лише лібрето. А попереду було б ще безліч чудових сюїт, опер, симфоній… Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював  своїм талантом живих.

  Пам’ятник, який виконав скульптор Микола Посікіра, прочекав у майстерні десять років дозволу на встановлення. Дякуючи народові, його любові до митця, могила завжди в квітах, завжди святочна. Вражають слова Ліни Костенко: «Слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

Звучить пісня В. Івасюка

«Тільки раз цвіте любов»

Ведуча  Пройшло тридцять років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісня, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними. Ми тільки сьогодні можемо вшановувати пам'ять Івасюка. У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю. У 1994 році Леонід Кравчук видав Указ про присудження Володимиру Івасюку (посмертно) Державної премії України ім.. Т. Г. Шевченка за видатний внесок у розвиток національного музичного мистецтва. 4 березня 1999 року в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України ХХ століття».

На сцені Читець (Чернівецькому музею В. Івасюка)

    вірш Тамари Севернюк

  Як трепетно заходити сюди,

  Де кожен крок – відлуння слів і… болю,

  Де плин років – як бистрої води, -

  Освячений несмерклою любов'ю,

  Де кожна річ – живе звучання нот,

  Несмертних струн Володиної скрипки…

  Святий стелаж…папір…перо…блокнот…

  Отець і Син… Міраж в квадраті шибки –

  Знайомо все… так близько… Й – далечінь,

  З якої вже повік ніхто не верне…

  Але безсмертна в цих кімнатах й тінь

  Великих Душ… Високих, як – Говерла.

  Цей стіл. Цей дзбан. Картки і програвач,

  Ця шапка й куртка. Птах посеред хати…

  Дивись і слухай, навіть як незряч!

  Отець і Син. Життя й Велика Мати.

  Як гордісно заходити сюди…

  Бринить в душі «Червона Рута»…

  У цей Музей – святий ковток Води,

  Яку вовік не доторкне отрута.

Ведучий  Кредо своєї душі композитор розкрив у творі «Моя пісня», він вірив, що вона «буде завжди поміж нас». Його заповітом стали слова: «візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав». І вже нові покоління відкриють для себе «Червону руту», вона живе і сонячно сяє.

Виконуються пісні «Моя пісня» та

«Пісня буде поміж нас»

(сл. і муз. Володимира Івасюка)

Рекомендуємо використати:

проект «Сторінка пам'яті Володимира Івасюка» на сайті www.ivasuk.org.ua

На основному сайті – фотографії, спогади друзів та знайомих Володі, історії написання пісень, статті про життя і творчість композитора.

Також є електронні книжки та велика дискографія.

__________________________________________________________________

Використана література:

1. Газети «Наша Батьківщина» 24 квітня 2008 р.
2. «Культура і життя» № 21-22 21 травня 2008 р.
3. «Животоки» сценарій «Нев’януча рута» січень-червень 1998 р. №1,2 (15 – 16)
4. «Животоки» (методичні поради щодо проведення вікторини до 50-річчя від дня народження В. Івасюка)