Сценарій заходу «Володимир Сосюра – самородок української поезії»

Виховний захід

до 120-річчя від дня народження Володимира Сосюри

 

«Володимир Сосюра – самородок української поезії»

 

Читець 1.

Стоїть на березі Дінця

Верба – краса небесна;

Донеччина свого співця

Чекає кожну весну.

До неї завше він іде:

Крізь плітки, пересуди,

крізь наклепи бридкі людей,

Що списом б'ють у груди.

Він стільки утисків зазнав…

А за яку провину!

Бо серцем віддано благав –

Любити Україну!

 

Читець 2.                                                     Читець 3.

Любіть Україну, як сонце, любіть, 
як вітер, і трави, і води… 
В годину щасливу і в радості мить, 
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно живу і нову, 
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, 
сіяє вона над віками… 
Любіть Україну всім серцем своїм 
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна 
в просторів солодкому чарі… 
Вона у зірках, і у вербах вона, 
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях, 
у пісні у кожній, у думі, 
в дитячий усмішці, в дівочих очах 
і в стягів багряному шумі…

 

Як та купина, що горить — не згора, 
живе у стежках, у дібровах, 
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, 
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах 
чужинців в зелених мундирах, 
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях 
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 
і сльози, і все до загину… 
Не можна любити народів других, 
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 
люби її кожну хвилину. 
Коханий любить не захоче тебе, 
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою, 
як пісню, що лине зорею… 
Всім серцем любіть Україну свою  
і вічні ми будемо з нею!

Ведучий 1. Чи впізнали ви щойно прослуханий вірш? Так, це з дитинства відомі нам рядки, що належать талановитому поету Володимиру Сосюрі. Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень автора в націоналізмі. Та поет мужньо переніс усі випробування, адже із самого серця ним керувала любов до Батьківщини.

 

Ведучий 2.  Близько шістдесяти поетичних збірок, десятки поем, автобіографічна проза – це безмежний світ Володимира Сосюри, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі гостро, до сліз, до знемоги. Як лірик тривожної, музичної душі, він черпав сили у вічно молодому русі людського життя й природи, вірив у нього.

 

Ведучий 1. У 1962 році в одній із поезій він писав:

Я все люблю, люблю без краю,

Люблю за серця теплого биття…

Я крапля та, що думає й співає

У океані вічному життя…

 

Ведучий 2. І дійсно, Володимир Сосюра - це справжній самородок, який залишив людям у спадок свої невмирущі твори.

Завтра, 2 лютого відзначається 120-та річниця від дня народження цього поета, і саме з цієї причини ми сьогодні зібрались тут, аби пригадати цю велику людину, думками подякувати  йому за такі світлі й вічні поезії та вшанувати його пам'ять. 

 

Ведучий 1. Зараз пропонуємо переглянути відеофільм, за допомогою якого ми зможемо доторкнутись своєю увагою до основних віх життя та творчості митця.

 

Перегляд відеозапису «Біографія В. Сосюри»

 

 Читець 4.

Я знаю силу слова –

Воно гостріш штика.

І швидше навіть кулі,

Не тільки літака.

Воно проміння швидше,

В нім думка й почуття.

Воно іде в народи

Для вічного життя. 

 

 

Ведучий 2. Читаючи вірші поета, не перестаєш дивуватися, як поет майстерно змальовує образним словом свою любов до України. Та, як і ми любимо Волинь, так Володимир Сосюра любив свою малу Батьківщину Донеччину.

 

Читець 5.

Донеччино моя, твоїх вітрів дихання

Я відчуваю знов, як в ті далекі дні.

Коли квітки в росі солодкого світання

Над голубим Дінцем всміхалися мені…

Іду полями я, а в глибині під ними,

У штреків плетиві підземний дивний світ

Зітхає і гримить, і дзвоном повнять рими,

Такий близький мені іще з хлоп'ячих літ.

Донеччино моя, моя ти батьківщино,

Тобі любов моя і всі мої чуття.

Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,

Щоб знов набратись сил для пісні і життя.

 

Ведучий 1. Силу свого слова дарував поет вчителям, згадував літа навчання, добрих наставників. Про них згадує і в романі “Третя рота”, що вже побачив світ після смерті автора у 1988 році.

 

Ведучий 2. Не можна без хвилювання читати його баладу “Вчителька”, написану в 1959 році. Йдеться про епізод, коли вчителька зі своїми учнями переходила вулицю:

 

Читець 6.

Вела дітей учителька смуглява.

Але трамвай насунувся, як мла…

Та вчителька швидкішою була,

Розсунула дітей направо і наліво

І встигла вбік відскочити сама.

І поки пролетів трамвай,

Стояли діти, як горобенята

З обох боків,

Життя врятований розмай…

А потім кинулись геройку обнімати.

Я бачив фото, і на фото тім

Вона з дітьми, смуглява і привітна.

З усмішкою, що з неї серце квітне,

На свіжому обличчі молодім,

В труді до того скромна й непомітна.

 

Ведучий 1. Таких наших вихователів, вчителів, непомічених багатьма, добре бачив поет, цінував їх подвижницьку місію – виводити на шляхи життя юні покоління. У цій же збірці віршів “Близька далина” (1960р.) чимало посвят і лікарям, і шахтарям, і стрілочникам…

 

Ведучий 2. Володимир Сосюра писав про все, чим живе народ, чим живе кожна людина.

Читець 7.

Я дивлюся на все, що хвилює мене,

І про все це пісні я співаю,

Про життя, що шумить,

Наче море ясне,

Про народ, що люблю я без краю.

 

Ведучий 1. Чільне місце у творчому дороку Володимира Сосюри займає інтимна лірика. Саме такі поезії змушують серце битися частіше, замислитись про історію кохання автора та, можливо, пригадати свою власну.

 

Ведучий 2. Багато творів Володимира Сосюри покладено на музику: «Гей, тополі мої», «В моїй душі пісень моря» та інші. Зараз ми прослухаємо пісню на слова вірша «Васильки», яка є яскравим прикладом поезій, що наповнена ніжною любовꞌю поета. (композитор та виконує Валентин Філонік)

 

Слухання пісні «Васильки»

 

Ведучий 1. Володимир Сосюра – це і глибинно-бентежний березень, і замріяно-прозорий вересень української поезії. Як не можна уявити весни без підсніжників, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої українсько поезії без Володимира Сосюри.

 

Ведучий 2.  Невідꞌємною частиною творчості Володимира Сосюри є пейзажна лірика.

 

Читець 8.

Сном блакитним заснули поля,
і долини, і гори, й діброви.
Одягла білу шубу земля,
білу шубу зимову.

Одлетіли давно журавлі
У південні країни з журбою,
і заснуло зерно у землі,
щоб проснутись весною,

коли очі закриють поля,
затремтять і тополі, і клени,
й скине білую шубу земля
і одягне зелену.

 

Читець 9.

Люблю весну, та хто її не любить,  Коли життя цвіте, як пишний сад.  І, мов у сні, шепочуть листя губи,  І квіти шлють солодкий аромат.  Люблю весну, коли плюскочуть ріки,  Коли рида од щастя соловей  І заглядає сонце під повіки  У тишині задуманих алей...  Люблю, коли блукає місяць в травах,  Хатини білить променем своїм  І п'є тепло ночей ласкавих,  А на лугах пливе туманів дим...  Весна вдягла у зелень віти в дуба,  уже курличуть в небі журавлі.  Люблю весну, та хто її не любить  на цій чудесній, радісній землі!

 

Ведучий 1. Вже минуло багато років, як немає на світі Володимира Сосюри. Але його творчість займає гідне місце в історії української літератури.

Донецьк – початок його творчості. Дніпро – розквіт, а епілогу нема і не буде, бо тільки справжній поет з народом навіки.

 

Ведучий 2. І зараз на останок нашої зустрічі ми зможемо відчути себе ближче до цієї геніальної людини, як ніколи раніше, адже зараз буде звучати живий голос завжди живого Володимира Миколайовича Сосюри.

 

Слухання запису живого голосу В. Сосюри

 

Вчитель. Дорогі учні, якщо ви справжні українці, то таких великих людей, повинні памꞌятати завжди, а ще краще знати кілька їх поезій напамꞌять. Сьогодні ми торнулись серцями чарівної поезії В. Сосюри, а завтра, у 120-ту річницю від дня народження митця, ви пригадайте сьогоднішній захід та подумки вшануйте памꞌять великого українського поета. Дякую усім присутнім за увагу!