Сценарій заходу з відзначення дня народження 

В. Шекспіра в школі  « Пісні мої, що сповнені любові…»

 

Мета: поглиблення знань про життя і творчість видатного майстра доби Відродження, розвиток творчих здібностей учнів, читацьких інтересів, в т.ч. і мовою оригіналу, закріплення декламаторських навичок, виховання естетичних смаків, любові до поезії.

 Зала прикрашена портретом В. Шекспіра, завісою, яка імпровізує сцену, виставкою портретів  смаглявих Леді, яким приписували  присвяту  сонетів поета, учнівськими малюнками до творів драматурга, інфографікою до теми

(додаток 2).                      

1.     Слово учителя зарубіжної літератури:

454 роки тому у невеликому містечку  Стратфорді-на-Ейвоні, в самому центрі Англії, у сім’ї крамаря  народився  майбутній  велет Відродження, про якого згодом дізнається весь світ, творами якого будуть захоплюватися всі майбутні покоління, а ролі у його п’єсах та фільмах за  сюжетами його творів будуть сприйматися акторами і в ХVІІ і в ХХІ ст. подарунком долі. Ім’я цього майстра – Вільям Шекспір. 

2.               Слово учителя англійської мови з одночасним показом на мультимедійній дошці презентації життєвого і творчого шляху поета.

3.               Далі розповідь про В. Шекспіра озвучують учні англійською і українською мовами. 4. Слово учителя зарубіжної літератури.

У 1590-ті  роки в Англії захоплювалися поезією. Шекспір теж віддав данину цьому  виду творчості. Йому належить 154 сонети. Зразком для нього був Петрарка, у якого він запозичив головну тему – оспівування жіночої краси і кохання. Його сонети – це роздуми про красу людських стосунків і сутність кохання; поет в них сумує, ревнує, прощає. Імені коханої поета ми не знаємо, але з сонета 130 зрозуміло, що вона мала звичну зовнішність: жорстке темне волосся, темно-карі очі, смагляву шкіру. Чимало  існувало претенденток на роль «смаглявої леді», яку оспівував у сонетах Шекспір (звертається увага на виставку репродукцій портретів  цілої галереї  жіноксучасниць Шекспіра) 

5.      Сонет 130  англійською мовою читає учень, цей же сонет читає інший учень українською мовою:

My mistress' eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips' red;

If snow be white, why then her breasts are dun*; If hairs be wires**, black wires grow on her head.

I have seen roses damasked***, red and white,

But no such roses see I in her cheeks, And in some perfumes is there more delight Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know

That music hath a far more pleasing sound;

I grant I never saw a goddess go -

My mistress when she walks treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare**** As any she belied with false compare.*****

Sonnet 130 by William Shakespeare в оригинале

 

Сонет 130

 

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжнійший за її уста, Не білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав, І дише так вона, як дишуть люди, А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

 

До музики, милішої мені, Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими.

Переклад Д. Паламарчука

 

6.                  Слово учителя зарубіжної літератури

У Шекспіра чимало віршів, у яких розкривається трагізм людського життя. Але існує кохання – найвища цінність і воно допомагає людині вистояти у життєвих негараздах,  таку думку ми знаходимо у сонеті 66.

 

7.                  Учень читає сонет 66 українською мовою 

(Переклад Д. Павличка)

Я кличу смерть — дивитися набридло 

На жебри і приниження чеснот,  На безтурботне і вельможне бидло, 

На правоту, що їй затисли рот, 

На честь фальшиву, на дівочу вроду 

Поганьблену, на зраду в пишноті, 

На правду, що підлоті навдогоду  В бруд обертає почуття святі, 

І на мистецтво під п’ятою влади, 

І на талант під наглядом шпика, 

І на порядність, що безбожно краде,  І на добро, що в зла за служника!  А від всього цього помер би нині,  Та як тебе лишити в самотині?!

(мовою оригіналу) 

Tir’d with all these, for restful death I cry,— 

As, to behold desert a beggar born, 

And needy nothing trimm’d in jollity, 

And purest faith unhappily forsworn, 

And gilded honour shamefully misplaced, 

And maiden virtue rudely strumpeted, 

And right perfection wrongfully disgraced, 

And strength by limping sway disabled, 

And art made tongue-tied by authority, 

And folly (doctor-like) controlling skill, 

And simple miscali’d simplicity, 

And captive Good attending Captain Ill: 

Tir’d with all these, from these would I be gone,  Save that, to die, I leave my love alone.

 

8.               Слово учителя зарубіжної літератури

Шекспір – насамперед геніальний драматург, творець нового типу драми. Він, як відомо, надавав перевагу легендарним або історичним сюжетам, освяченим авторитетом старовини. Такі  сюжети підходили для трагедій. Найвеличніші і безсмертні його трагедії «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Отелло», «Король Лір». Всі вони заставляють замислитись над багатьма питаннями і актуальними залишаються для будьякої країни, будь-якого часу. Найславетнішою  трагедією Вільяма Шекспіра  є п’єса «Гамлет, принц данський». Помста за вбитого батька, трагізм самотності Гамлета, незмога знайти душевну підтримку серед близьких йому людей – матері, коханої Офелії, друзів – усе це вже чотири століття хвилює читачів і глядачів цієї трагедії. 

9.               Інсценізація уривку з трагедії «Гамлет»

«Розмова з Офелією» (дія ІІІ) Офелія

 

Як вам жилося, принце, всі ці дні?

 

Гамлет

 

Уклінно дякую: гаразд, гаразд.

 

Офелія

 

У мене, принце, є від вас дарунки,

 

Що я давно вернути прагну вам;

 

Візьміть, будь ласка, їх.

 

Гамлет

 

Та я ж нічого

 

Не дарував вам зроду.

 

Офелія

 

Ні ж бо, принце,

Ви добре знаєте, були дарунки, Ще й запашні слова їх обгортали,

Стократ дорожчими робивши їх;

Та витхнувсь аромат. Душа не йме дарів, Як той, хто дав їх, приязню збіднів. Візьміть же, принце, їх.

 

Гамлет

 

Ха, ха! Ви чесна?

 

Офелія

 

Принце!

 

 

Гамлет

 

Ви гарна?

 

Офелія

 

Що ваша милість має на увазі?

 

Гамлет

 

Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою.

 

Офелія

 

Хіба в краси може бути краще товариство, ніж чеснота?

 

Гамлет

 

Авжеж. Адже влада краси швидше зробить із чесноти звідницю, ніж сила чесноти перетворить красу на свою подобу. Колись це був парадокс, та наш час його стверджує. Колись я вас кохав.

 

Офелія

 

Ви й мене примусили в це повірити.

 

Гамлет

 

Даремно повірили. Прищеплювати нам чесноту - марне діло, однаково гріхом тхнутиме. Я вас не кохав.

 

 

Офелія

 

Тим більше я була ошукана.

 

Гамлет

 

Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я більшменш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею? Ми всі затяті пройдисвіти: не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько?

 

Офелія

 

Удома, принце.

 

Гамлет

 

Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощайте.

 

Офелія

 

О небеса, згляньтесь над ним!

 

10.  Слово учителя зарубіжної літератури:

Офелія – жертва придворних інтриг, яка протягом всієї п’єси втрачає брата, батька, коханого, і врешті решт  всі біди, які звалилися на цю щиру і тендітну дівчину, підштовхнули її, як відомо, до самогубства. Лише вінок, який сплив на воді після її утоплення, символізував чистоту її почуттів та глибокі страждання. Багато вчених і до цих пір сперечаються: хто винен у її смерті, і чи кохав по-справжньому її Гамлет, якщо не пояснив своєї холодності, а вона не зрозуміла, що коїлось у його душі. Образи Гамлета і Офелії  продовжують зворушувати поетів у різні часи. Слова:         «Офелію любив я.

Я так її любив, що й сорок тисяч

Братів, з'єднавши всю свою любов,

Мою не здужали б. На що ти здатен

Для неї?» - доводять глибину почуттів принца.

Темі кохання Гамлета і Офелії присвячували свої вірші поети «срібного століття» О. Блок, М. Цвєтаєва, Б. Пастернак.

11.            Читання учнем вірша О. Блока «Я Гамлет»

Я - Гамлет. Як холоне кров, Коли сплітає підлість сіті! І в серці - перша ще любов До тої, що єдина в світі.

 

Тебе, Офелію мою,

Взяла зима життєва в далі. Я – принц у отчому краю, Від трути гину на кинджалі.

Перекладач: Анатолій Гризун

12.            Слово учителя зарубіжної літератури:

 Марина Цвєтаєва – поетеса ХХ століття у своєму вірші «Диалог Гамлета с совестью» звинувачує головного героя у смерті Офелії.

Учень читає вірш М. Цвєтаєвої

 

Диалог Гамлета с совестью — На дне она, где ил И водоросли… Спать в них Ушла, — но сна и там нет!

— Но я её любил,

Как сорок тысяч братьев Любить не могут!

— Гамлет!

 

На дне она, где ил:

Ил!.. И последний венчик

Всплыл на приречных брёвнах…

— Но я её любил

Как сорок тысяч…

— Меньше,

Всё ж, чем один любовник.

 

На дне она, где ил.

— Но я её — (недоумённо) — любил??

13. Учень читає під акомпанімент гітари вірш Б.Пастернака

«Гамлет» 

Гул затих. Я вышел на подмостки.

Прислонясь к дверному косяку, Я ловлю в далеком отголоске, Что случится на моем веку.

 

На меня наставлен сумрак ночи Тысячью биноклей на оси. Если только можно, Aвва Oтче, Чашу эту мимо пронеси.

 

Я люблю твой замысел упрямый И играть согласен эту роль. Но сейчас идет другая драма, И на этот раз меня уволь.

 

Но продуман распорядок действий, И неотвратим конец пути.

Я один, все тонет в фарисействе. Жизнь прожить — не поле перейти.

 

14.         Учитель: Вивчаючи творчість Шекспіра, ви зіштовхнулися з таким висловом  «шекспірівське питання» Що таке «Шекспірівське питання»?

«Шекспірівське питання» — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В. Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Серед них називали імена філософа Ф. Бекона, лорда Ретленда, лорда Дарбі, лорда Оксфорда і навіть мореплавця В. Ролея. Свої міркування вчені-дослідники намагалися відстоювати за допомогою аргументації, не позбавленої деякої переконливості. Послухаємо їхні думки.

 

15.         Двоє        учнів       розігрують     діалог-диспут        на    тему «шекспірівське питання»

1                  учень: Син простого торговця і чинбаря не міг так добре знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у своїх п’єсах. Шекспір здобув лише початкову освіту, яким чином і коли він зміг так ґрунтовно вивчити стародавню історію та античну літературу, звідки йому були відомі твори зарубіжних авторів, не перекладені в той час англійською мовою?

Дивує той факт, що Шекспір, який ніколи не залишав Англії, добре розумівся на морській справі, оснащенні кораблів, навігаційних приладах, про що свідчать його п’єси. Водночас привертає увагу і те, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні фактичні помилки та нісенітниці. Це свідчить про те, що В. Шекспір — один із найзагадковіших письменників світу. 

Після Шекспіра не лишилося рукописів, які б підтверджували  його авторство.

2                  учень: Але ж він писав для театру! А такі тексти абсолютно тоді  не спішили видавати. Поеми і сонети він сам віддавав до друку. П’єси друкувати його змушували. Втім, половини з них він так і не видав. Можливо, ми ніколи не дізналися б тексту («Макбета», «Юлія Цезаря», «Бурі» і інших 18 п’єс), якби не друзі-актори, які  вже після сметрі Шекспіра  видали їх. Рукописи зберігали в театрі «Глобус» могли йомовірно згоріти при пожежі 1613 році.

Його  ім’я за життя з’явилося на десятках видань окремих п’єc, поем, на збірці сонетів. Про Шекспіра говорили як про автора  цих творів. Найвідоміші поети, його  сучасники, славили Шекспіра, ніхто аж до кінця ХVІІІ століття не засумнівався  в шекспірівському авторстві.

Глибокий  аналіз його творчості показує, що твори, які друкуються під іменем Вільяма Шекспіра, належать одному авторові.

 

16. Інсценізація уривку з трагедії «Ромео і Джульєтта» Джульєтта

Як ти прийшов сюди, скажи? Й для чого?

В саду високий мур, не перелізти. Тут певна смерть тобі, коли побачить тебе хто-небудь з родичів моїх.

Ромео

Над мур злетів я на любовних крилах, бо каменю любови не спинити.

Що тільки може — те любов і сміє.

Тим я й про родичів твоїх не дбаю.

Джульєтта

Вони уб’ють тебе, коли побачать.

Ромео

Та ба — мені твої страшніші очі, ніж двадцять їх мечів. Поглянь лиш любо, і марною мені їх злоба стане. Джульєтта

Нізащо я не хочу, щоб ти стрів їх.

Ромео

Від їх очей мене ховає ніч.

Люби мене, й нехай зустріну їх. Від злоби їх для мене вмерти краще, ніж далі жити без твого кохання.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Найперш любов мене шукати вчила.

Я в неї ради — їй очей позичив.

Не лоцман я, та будь ти й так далеко, як берег, митий щонайдальшим морем, плисти я зважусь по такі товари.

Джульєтта

Ти знаєш, маска тьми мій вид ховає, а то б укрив його дівочий сором, що ти підслухав мою мову сю ніч. Я б рада звичаю триматись, рада

тих слів зректися. Та прощай, звичайність!

Чи любиш ти мене? Ти скажеш: так. Я слову вірю. Бо, якби поклявсь, ти міг би зрадити. З любовних зрад сміється Зевс, як кажуть. О, Ромео! Як любиш, то скажи мені по правді. Коли ж гадаєш, що мене ти легко здобув, насуплюсь я й лукавством змушу, щоб залицявсь. Та ні, нізащо в світі. Ти надто до душі мені, Монтеккі — й за легковажну мене взяти можеш. Та вір, синьйоре, я вірніша буду, ніж ті, що вміють неприступність вдати. Я мала б неприступнішою бути, та перш підслухав ти,— ніж я те знала,— мою любов. Отож, пробач мені, й цю здатливість не май за легковажність, що темна ніченька отак відкрила.

Ромео

Синьйоро, місяцем отим клянуся, що облямовує срібло́м верхівлі...

Джульєтта

О не клянися місяцем несталим, що міниться дванадцять раз на рік, щоб не мінилось так твоє кохання. Ромео

Чим же клястися?

Джульєтта

Не клянися зовсім, або самим собою поклянися, цим божеством, якому я вклоняюсь: тоді повірю я.

Ромео

Коли це серце...

Джульєтта

Ні, не клянись. Хоч ти моя утіха,

та втіхи мало в цім контракті скорім, бо необдуманий він і раптовий, як блискавка, що гасне перше, ніж хто скаже "блискає". Добраніч, милий! Ця брость любовна, вистигши улітку, як зійдемось, прекрасним цвітом стане. Добраніч. Хай же сну крило ясне приспить тебе, так само, як мене!

Ромео

Чи так мене й покинеш сумувати?

Джульєтта

Яку ж тобі іще утіху дати?

Ромео

Любовними клятьбами обміняймось.

Джульєтта

Перш, ніж просив ти, я клятьбу дала — і хочу, щоб я знов клястися мала.

Ромео

Назад її б хотіла взяти? Нащо?

Джульєтта

Щоб щиро знов її тобі віддати.

Того я тільки хочу, що вже маю. Як море, моя щедрість неосяжна й любов глибока. І що більш даю, більш маю, бо обом немає краю.

Мамка кличе з середини.

Я чую шум. Добраніч, мій коханий!

Іду, йду, мамко! Вірний будь, Монтеккі.

На хвильку залишись, я вийду знов. Виходить.

 

17. Підсумкове слово учителя про світове значення творчості  поета, актуальність тем його творів.

23 квітня щорічно відзначається Всесвітній  день книги.  Саме цей день вважають днем народження і днем смерті Вільяма Шекспіра. 

18. Шекспір і сучасність. Перегляд відеоролику : виконання  пісні А. Пугачової на слова Шекспіра.