Сценарій "Збережімо рідне слово!"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збережімо рідне слово!

 

 

Сценарій інформаційно-просвітницької години, приуроченої Дню української писемності та мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(На сцену виходять 3 студентів і читають поезію Ліни Костенко)

 

Ти знаєш, мови кращої нема, ніж українська мова.

Прислухайся до звуків. Ти подих затаїв? –

Це ж музика, це переливи шелесту гаїв,

Цвірінькання пташок, дзвіночок лагідного слова,

Тож мови кращої нема, як українська мова.

 

Я інші мови поважаю,

Але якось інакше їх сприймаю.

Та це ж природно, бо «своє» - ти серцем розумієш,

Душею відчуваєш, що ж подієш?

 

Я мови інші чула, то так у них (мені в уяві це здається)

Щось замість слова бовкає, та по залізу ріже і скрегоче.

А наша – річечкою тихою тече,

Та гріє душу, не пече.

Пройме наскрізь і згладить – не завадить.

Часом, дзюркоче і бринить,

Як в струнах тих чудних.

Як неспокійне серденько бува твоє –

Тоді ніби шепоче щось пророче,

І лагідними дотиками звуків чарівних

Здається, лікувати хоче.

 

Тож не даремно в хорошії часи і в час буремний,

Казали: є така країна, що має назву Україна,

Що в неї є співуча мова – «СОЛОВ’ЇНА»,

Бо так Тарас, коли оспівував її,

То влучно солов’їною назвав.

А він не простачок який тобі,

А геній,

Тож дуже добре знав, що він казав!

Вкраїнська мова – солов’їна,

Як в кожній нації – своя.

Мета в нове у нас єдина,

Бо ми єдина є сім’я.

Доброго дня, шановні присутні!

 

Ми розпочали свій виступ поезією Ліни Костенко, тому що ця жінка, як ніхто інший, вболіває за долю України, долю нації, долю мови.

Мабуть, вчора у колі української спільноти вона відзначала День української писемності, бо для неї мова – то цінне надбання нашого буття, то скарбниця важливих знань, що визначають нашу ментальність.

 

А що для кожного з нас є мова?

 

Мова – це диво, яке ми чуємо від народження.

 

Це почуття, які допомагають виразити любов і турботу про рідних і друзів.

 

Це радість, якою ми ділимось з близькими.

 

Це душа, що випромінює життєву силу.

 

Це джерело, звідки ми черпаємо наснагу і прагнення осягнути Всесвіт.

 

Щоб краще зрозуміти значення мови, ми запрошуємо Вас на свято українського слова. Нехай цей незвичайний урок збагатить наші мовні знання та допоможе дізнатись багато цікавого.

(музика стишується)

Щороку 9 листопада в Україні відзначають День української писемності і мови. За ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації суспільства в 1997 році Президентом України Леонідом Кучмою був підписаний указ, в якому зазначалося: «Встановити в Україні День української писемності і мови, який відзначати щорічно, 9 листопада, в день вшанування Нестора – Літописця».

(відео про Нестора)

Традиційно 9 листопада покладають квіти до пам’ятника Нестору-Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують україномовні видавництва.

 

Цього ж дня стартує і Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

В усьому світі Петро Яцик знаний як меценат та великий поціновував української культури. Перебуваючи далеко за межами рідного краю, він залишався щирим патріотом своєї держави.

Хто ж він, Петро Яцик?

 

Я б назвала його нетиповим українцем. Все своє життя він прагнув відродити українську свідомість. Хотів, аби наша прадавня нація не стала якимось етносом. За його словами, «українська мова не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою в самостійній українській державі».

 

Уродженець Львівщини, виходець з селянської родини. Закінчивши семирічну школу, Петро Яцик стає помічником машиніста і невдовзі виїжджає за кордон. Канадський будівельник українського походження в кінці 50 років зароблені гроші вкладає в освітню діяльність та книговидання. Власним коштом видає повне зібрання творів Михайла Грушевського.

 

У 2000 році Петро Дмитрович організовує Міжнародний конкурс знавців української мови. Особливістю цього конкурсу було те, що вперше він відбувся на батьківщині Тараса Шевченка і переможців від першого до 10 місця було відзначено грошовими преміями.

 

В 2001 році Петра Яцика визнано володарем Міжнародної премії «Людина року» в галузі благодійництва і меценацтва, нагороджено орденом Ярослава Мудрого 5 ступеня.

2003 рік – Міжнародному конкурсу з української мови присвоєно ім’я Петра Яцика, на жаль, посмертно.

Отож, не таке вже й далеке минуле зв’язане з сьогоденням, а віршовані рядки Максима Рильського і досі є актуальними:

Хто не знає свого минулого,

Той не вартий майбутнього.

Хто не відає про славу своїх предків,

Той сам не вартий пошани.

 

(входять читці)

 

Видатні люди різних епох і поколінь зверталися до української мови як до джерела науки, культури, освіти.

 

Сьогодні ми повернемося в ті далекі часи, коли людина спілкувалася лише усно.

 

Коли людський розум вперше створив букви і записав ними слова.

 

А допоможе нам невеликий екскурс в минуле.

 

Довгий час існувала думка, що писемність з’явилася тільки після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії почали привозити церковні книги. Але на території, де здебільшого оселялись наші прабатьки, археологи знаходили на кам’яних плитах незрозумілі писемні знаки.

 

Це було письмо рисок і зарубок. Так стверджував і Чорноризець Храбр, який визначив 2 етапи розвитку письма:

 

Перший – коли слов’яни були ще язичниками і читали за допомогою рисок.

 

Другий – після прийняття християнства, коли слов’яни почали використовувати римські та грецькі письмена.

 

На жаль, писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло, поки просвітителями Кирилом і Мефодієм не був створений алфавіт.

 

Припускають, що Кирило є автором глаголиці, азбука якої складалася з

39 літер. Мали вони вигляд кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Схожості глаголиці з іншими алфавітами – немає.

 

Цікавою була і кирилиця. До її складу входили 43 літери, серед яких

24 грецькі та 19 оригінальних слов’янських.

 

На запитання про те, яка азбука виникла раніше, в науці немає однозначної відповіді. Більшість вчених вважають, що найдавнішою є все-таки глаголиця.

 

Про це свідчить і те, що у давні часи пергамент був дуже дорогий. Тому старі тексти змивалися, а на їх місці записувалися нові.

 

В деяких документах кириличний текст написаний на змитій глаголиці, а не навпаки.

 

Таким чином, кирилиця витіснила глаголицю і стала графічною основою сучасної української, білоруської, болгарської, сербської писемності.

 

(читці виходять)

 

Погляньмо на екран. До Вашої уваги – проект шрифту сучасного українського алфавіту відомого художника, графіка, заслуженого діяча України Василя Чебаника.

З якою абеткою перегукуються деякі літери? Напевно, з кирилицею. І це дійсно так, бо з 2000 року Василя Якович працює над кириличною абеткою, щоб відновити її на сучасному рівні.

Митець переконливо стверджує: «Українська мова є, була і буде. Але для того, щоб її впізнавали, вона має бути одягнена у шрифт. Тоді новостворена національна абетка збереже мову навічно».

 

От якби були такі люди, як меценат Петро Яцик та художник Василь Чебаник, то, можливо, наша мова не зазнала тих лихоліть, яких вона зазнала.

(фільм «Історія русифікації»)

 

Не дивлячись на утиски, українська мова зберегла свої надбання.

 

Мову порівнюють з повноводною річкою, притоками якої є діалекти.

 

«Без народних говорів літературна мова пересихає, як річка без живлющих джерел», - говорив Сергій Плачинда.

 

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові, -

і чорногуз, і бусол, лелека і боцян…

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

а це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться – діалекти:

це говори місцеві на дещо інший лад…

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

а огірок звичайний в Чернігові – гурок,

а кошик на Поліссі (в Іванкові) – кошувка,

і назви, і вимова різняться, що не крок.

Раз якось на базарі професор із столиці

Заговорив із дідом, що ягоди привіз:

– То, значить, на Поліссі, вродили полуниці?

Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.

Дід витріщає очі – і як це може бути?

То Ви з Рогозу родом? Мо’, інженер? Поет?

– Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:

Прислухуюсь до мови – і в цьому весь секрет.

 

Не секретом є давня історія. Колись дуже-дуже давно українські мандрівники вперше побували в Японії. Спілкуючись між собою, вони не помітили, як до них підійшла старенька бабуся, одягнена в кімоно. Просто на вулиці вона почала вдячно цілувати українцям руки. Збентежені мандрівники не могли зрозуміти, що відбувається. Виявилось, що жінка родом з України, давно виїхала за кордон і майже сімдесят літ не чула рідної мови. І от від перехожих почула українське слово.

 

Яку радість відчуває людина на чужині, коли чує своє, рідне. Особливо, коли це слово живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, «як проміння ясне», а могутнє, «як хвилі буйні».

 

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,

Як воліла б відкритись ваша душа.

Може хочеться їй у словах політати

Привітати когось, а чи дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,

Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття.

Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя.

 

Життя мові продовжують українці, які мешкають не тільки в Україні, а і за її межами. Українська мова поширена у Молдові, Польщі, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах.

 

В багатьох мовах світу можна почути українські слова. В польській, наприклад: богатир, ватага, гарбуз, гречка, хворий, собор, дужий.

 

Словник французької поповнився словами: поріг, козаки, Січ, булава, бандура, степ, староста.

 

В румунській зустрічається щука, голуб.

 

Інші слова, вогонь, риба, гніздо, око є в болгарській, сербській, білоруській, македонській мовах.

 

Знати українську – новий тренд серед іноземців. На мовні курси до Львова їдуть як з ближнього, так і далекого зарубіжжя.

(відео «Францужанка вивчила українську мову»)

 

Як бачимо, актуальною залишається проблема вивчення української мови самими українцями.

Чи можемо ми стверджувати, що володіємо нині зразковим мовленням,

-         вільно виражаємо думки українською мовою;

-         грамотно й доречно висловлюємося у колі друзів і колективі;

-         вміємо виступати перед аудиторією;

-         відстоюємо вагомим словом свої думки і переконання.

 

Напевно, що ні. Сьогодні, на превеликий жаль, існує загроза українській мові не з боку якихось утисків чи заборон, а з боку її носіїв.

Ми бездумно засмічуємо мову жаргонізмами, вульгаризмами, мішаниною російсько-українських слів.

Часто задумуюся над тим, чому в молодіжному мовленні наявні сленгові слова. Які фактори впливають на їх вживання?

 

Не швидко знаходжу відповідь, тому що розумію: молода людина відчуває на собі

-         вплив оточення і друзів;

-         прагне не вирізнятися серед інших;

-         має недостатній словниковий запас та

-         хоче бути сучасною.

Наприклад, загальновживане слово «базар» означає торгівлю на відкритому місці. У молодіжному мовленні – це говорити, домовлятися. Дієслова: грузити, наїжджати, доганяти мають цілком розбіжне значення у літературній та сленговій мовах.

Але не всі використовують жаргонізми.

Люди старшого віку їх не розуміють, тому й не вживають, середнього – використовують нечасто. Тоді як молодь вживає постійно і послідовно.

І не тільки послуговується молодіжним сленгом, а й суржиком.

 

Що таке суржик?

В побуті суржиком колись називали мішанину зерна – жита, пшениці, ячменю, вівса. Сьогодні мовний суржик – це суміш елементів двох або кількох мов, об’єднаних штучно, без дотримання літературних норм.

 

Часто ми чуємо вирази: «построїли будинок», «бувші студенти», «сама краща дівчина», «відрийте вікно», «підніміть руки». Треба докласти зусиль, аби позбутися звички так говорити. Необхідно говорити правильно, з дотриманням норм української літературної мови.

А до того ж суржик порозумінню між людьми не сприяє.

 

«Плекайте мову!» – закликав вже згадуваний поет Максим Рильський.

 

Перш за все, підтримаймо своє! Спілкуймося в соціальних мережах тільки рідною мовою, створюймо україномовні запити; будьмо українцями скрізь.

 

(входять читці)

Мова – це дуже важливе питання,

Мова – народ і країна моя.

Мову леліяти – наше завдання.

В кожної нації мова своя.

 

Поки є мова – народ не збороти,

В ньому є сила землі й джерела,

Крила в людини, щоб вільно літати,

Зброєю завжди в нас мова була.

 

Гостре в ній лезо, що може убити,

В слові є правда і воля свята.

Вміє вона захистити й любити,

Мова в нас ніжна, чарівна й проста…

 

Мову цінуйте свою українську,

Дану нам Богом на вічні віки.

Рідну і світлу, свою, материнську.

Ми є народ мові цій завдяки.

 

Чи живеш біля моря синього,

Чи в степу, чи обіч гори,

Ти не будь малоросом, сину мій,

Українською говори.

 

Чи ідеш ти міською дорогою,

А чи стежкою на селі,

Говори українською мовою,

Бо живеш на своїй землі.

 

І не слухай ворожих натяків,

Мов «забули за сотні літ»,

Це ж бо так, як забути матінку,

Що пустила тебе у світ.

 

Чуєш, як розмовляють соняхи,

Як шумлять густі явори,

Як від рідної мови сонячно?

Українською говори!

 

Нам в Україні всім судилось жить,

В краю, де кожна квітка голос має!

То ж українська мова хай звучить,

Над цілим світом хай вона лунає!

Як неба хусткою нам не закрить,

Як океанів, рік не осушити…

Так рідну мову – не заборонить!

Нам українською судилось говорити!

 

Хай рідна мова сили набира –

Свята і чиста мова материнська.

Нам славити її прийшла пора,

Нехай лунає мова УКРАЇНСЬКА!

 

Зараз не тільки наша мова, а й наша Батьківщина переживає важкі і складні часи.

 

Ми намагаємося довести всьому світу своє право бути вільними, право вирішувати самим свою долю. Це дуже важко.

 

Боже! Бачиш Батьківщину! Брат б’є брата… Батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будучина Батьківщини? Буде!

 

Може, хтось думає, що мовне питання тепер не на часі, не є актуальним.

 

Мені здається, що ми, молоде покоління, маємо стояти на варті українського слова, української мови і маємо пам’ятати:

Захищаючи рідну мову, ми захищаємо свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє.

Маємо нагоду бути борцем за свій народ – будьмо ним!

Володіння рідною мовою – це не заслуга, а обов’язок патріота.

Розмовляймо рідною мовою скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє.

Не поступаймося своїми мовними правилами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали.

Допомагаймо кожному, хто хоче вивчити українську мову.

Підтримаємо усі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані на утвердження української мови.

Нашому поколінню випало дійсно складне і відповідальне завдання – відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок. Не перекладаймо його на плечі своїх нащадків, бо може бути пізно. Діймо! В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів людства – свободи і справедливості.

На мові нашій дня печать.

Вона – як сяйво серед ночі...

Її не можна забувать,

Вона душі твоєї очі.

Єднає з піснею в гаю

Вона з життям тебе любовно...

Коли ж забудеш рідну мову,

Загубиш душу ти свою.

Коли йдучи з труда дороги,

Слова не ті вкладеш в уста,

Немов піджак з плеча чужого

Для тебе мова буде та.

Немов чужого саду віти,

Тієї мови пишний цвіт.

Не зможеш нею ти творити,

Знання засвоювать як слід.

Нічним зів'янеш синьогубцем...

На мові нашій дня печать.

Національним самогубцем

Невже ти, брате, хочеш стать?

Яке прекрасне рідне слово!

Воно – не світ, а всі світи...

Шевченка мову і Франкову

Невже під ноги кинеш ти?

Невже забудеш слово «мати»,

Ту, що дала тобі життя,

І підеш, наче тінь крилата,

Блукати в тьмі без вороття.

У небуття підеш, в нікуди,

Сліпим до сонячних висот.

Невже народ мій мову губить!?

Не вірю я! Це не народ!

Окремі люди. Їм не знати

Сяйливих творчості висот.

І хай людей таких багато,

Але нас більше! Ми – народ!

Я вірю в тебе, моя мати.

Мій Бог, що дивиться з висот.

В народів інших старцювати

Повік не буде мій народ!

Ні, наша мова не загине,

Її не знищать сили злі!

Ти власним світом, Україно,

Сіяти будеш на землі.

(читці виходять).

(Пісня «Мова єднання»)