Сценарій "Жінки,що стали голосом епох"

Тема: «Жінки, що стали голосом епох».

Літературно-музична композиція, присвячена двом видатним українкам - Лесі Українці та Ліні Костенко.

Мета: Познайомити дітей із творчістю видатних українських поетес-Лесі Українки та Ліни Костенко; розвивати інтерес до української літератури та мистецтва.

Вступне слово

Ведучий 1

Щиро раді вітати всіх на нашому поетичному вечорі, присвяченому приходу весни -часу оновлення, надії та пробудження природи.

(Звучить ніжна інструментальна музика, на екрані- портрети Лесі Українки та Ліни Костенко.)

Ведучий 2

Цей вечір ми присвячуємо двом видатним постатям української літератури- Лесі Українці та Ліні Костенко. Нехай їхні твори  надихають  нас на нові  звершення!

( Звучить пісня  «Конвалія»)

Ведучий 1
Сьогодні ми зібралися, щоб згадати жінку, яка стала символом незламності, сили духу та краси українського слова – Лесю Українку. Її вірші, сповнені глибокої віри та любові до України, і сьогодні надихають нас.

Виступ запрошеного гостя- азербайджанця

Леся Українка - це не просто ім'я, це справжній голос душі, що звучить крізь віки. Її слова торкаються серця, а її мудрість знайома і близька навіть в таких країнах, як Азербайджан. Уявіть, як вразила її творчість, що в 2021 році в Азербайджані вийшла "Лісова пісня" Лесі Українки, перекладена відомим поетом Саламом Сарваном. Це був особливий момент, адже книга вийшла на честь 150-річчя поетеси. Це ще одне свідчення того, як її слова об’єднують нас усіх, незалежно від кордонів.

А зараз дозвольте зачитати вірш з ученицею 5а класу азербайджанською мовою  « Стояла я і слухала весну»

Ведучий 1
Слово Лариси Косач відгукується у серцях людей різних національностей. Нехай цей поетичний міст стане ще одним свідченням того, що мистецтво не має кордонів!

Ведучий 2:
Нерідко Ліну Костенко називають сучасною Лесею Українкою. Чому? Вони жили у різний час, але обидві стали голосом своєї епохи, боролися словом і не зрадили своїм ідеалам. Сьогодні ми спробуємо відчути їхню силу через слово, музику та театральні образи.

Ведучий 1

Наче мости з’єдналися – Леся Українка й Ліна Костенко, минуле й сучасне, незгасне слово обох епох. Навіть час їх народження перегукується: Лариса Петрівна – в лютому, Ліна Василівна – у березні, ніби продовження однієї незламної весни.

2. Інсценізація "Лист до Лесі" (Учні читають уривки з листів Лесі Українки та Ліни Костенко, поєднуючи їх із поезією.)

Дійові особи:

• Леся Українка (в образі, за столом, пише листа)
• Ліна Костенко (образ сучасної поетеси, відповідає уявно, ніби через віки)

Леся:
"Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!"

Ліна:
"Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі."

Леся

Через тумани лихі, через великеє горе

Ти світиш мені, моя зоре.

Ти се була, що встала вогнем опівночі,

Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє море

І чарувала новою надією втомлені очі,

Ти се була, моя зоре!

Хто ти, мрія чи сон? я не знаю,

Тільки в тебе я вірю і віри повік не зламаю,

А як зламаю, зломлюсь тоді, певне, сама,

Бо задавить ворожая тьма.

Ти мене до життя пробудила,

Ти мені очі одкрила,

Раптом виросли в мене і сплеснули крила,

І понесли мене вгору шляхом променистим,

Вгору, все вгору,

В тую країну простору,

Де моя зірка зорить світлом рівним і чистим.

В тую країну, де щастя і горе однаково милі,

В тую країну, де усміх і сльози однаково ясні,

В тую країну, де чола підводять похилі,

Де не сльозами, а співом ридають нещасні.

Я не журюся, чи рано, чи пізно загину,

Я не журюся, що світ сей хороший покину,

Я не журюся – нехай там життя моє гасне.

Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне.

Інші будуть співці по мені,

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді

Поєднаються в яснім акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

(Музична композиція- гра на скрипці)

Ліна

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

 (Виконання учнями пісні на слова Лесі Українки « Давня весна» .)

4. Декламація вірша у виконанні учнів  Лесі  Українки

« Гетьте, думи, ви хмари осінні!»

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Ведучий 2

Не здаватися та зберігати надію навіть тоді, коли опускаються руки .

Ведучий 1

Як часто нас судять за зовнішністю, емоціями чи випадковими словами, не знаючи, що коїться всередині.

Ведучий 2

Наступний вірш Ліни Костенко - про людську суть, про біль, який приховується за іронією, про доброту, що часто здається дурістю. І про просте, але таке важливе - повагу одне до одного.

Слухайте, відчувайте, замислюйтесь…

5. Ліна Костенко « Між іншим»

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

 Ведучий1

Слово-це не просто звук, не просто знаки на папері. Це вогонь, що може зігріти, і лезо, що може вразити. Це сила, що здатна підняти народ і стати щитом для правди. Але що, коли воно -єдина зброя, а ворог надто сильний? Чи достатньо гостре слово, аби здолати кайдани?

Ведучий2

Цей вірш Лесі Українки - крик душі, сповнений болю й надії. Він про мову, що стає мечем, і про серце, яке віддає останні сили, аби цей меч був гострим. Чи почує хтось цей заклик? Чи зможе слово стати тією зброєю, яка змінить світ?

6. Леся Українка « Слово…»

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Ведучий 1

Що таке доля? Дар, тягар,чи випробування? Чи можна її обрати, купити чи обміняти на щось цінне? Уявіть собі дивовижний базар, де кожен знаходить свою Долю, де одні торгуються за щастя, а інші за правду.

Ведучий 2

Цей вірш  не просто сон, а глибока притча про вибір. Він про ту Долю, яка не обіцяє легкого шляху, але дарує справжність. Про ту, що вимагає найбільшої ціни  життя. Але хіба може бути інакше, коли твій вибір -Поезія і Правда?

7.Ліна Костенко « Доля»(інсценізація)

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.

– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

Ведучий 1

Чи замислювалися ви коли-небудь, що означає віддати все заради своєї мрії? Чи вистачило б вам сили спалити всі мости, щоб не було вороття?

Ведучий 2

Ви зараз  почуєте не   просто вірш, а заклик до дії. Мрія- це не лише бажання, а й боротьба.

8.Леся Українка « Мрія»

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.

Тільки - життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє - дарма!

Ведучий 1 Вірити у свої мрії та …

Ведучий 2 Не зраджувати їм, незважаючи на перешкоди.

( музична композиція)

Ведучий 1

Життя — це не чернетка. Його не перепишеш, не виправиш.   Усе, що ми робимо, залишається.

Ведучий 2

Цей вірш Ліни Костенко-про час, який не зупиняється, про відповідальність за кожен свій крок і слово. Про те, що важливо не марнувати моменти, не боятися правди, не втрачати себе.

Слухайте і замислюйтесь…

9Ліна Костенко « Життя іде і все без коректур»

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

5. Музична пауза (Виконання фінальної пісні на слова Лесі Українки « Contra spem spero!)

6. Фінальна сцена "Вогонь незламності"

Ведучий 1:
Дві великі жінки, два незламні характери, дві поетеси, які стали символами боротьби й надії. Леся Українка та Ліна Костенко – це не просто імена. Це наша історія, наша сила, наш голос.

Ведучий 2:
Слово, що не гасне, слово, що веде крізь віки. Слово, що стає вогнем у серцях поколінь.

Фінал:
(Учні тримають запалені свічки як символ вічного світла поезії.)

Разом:
"Нам потрібне слово, яке не мовчить! Нам потрібен вогонь, що не гасне!"