Сценка для вечорниць "Зустріч"

Н. Криштальська

«Сон. Зустріч» (дівчина з минулого і сучасний хлопець)

Дівчина Галинка готується до вечорниць. ПРиралася, причепурилася.

Дівчина. Ох і стомилась я. Скоро дівчата прийдуть. Час іще є. Трішки подрімаю.

(Бачить себе  уві сні в українському строї)

Дівчина. (співає)

Ой дівчина молода я,

Із карпатського я краю

Із вкраїнського я роду

Нема йому переводу.

Я дівчина молодая

Сонцем ясним осяйная

Люблю я пісні співати

З хлопцями пожартувати.

Поки дівчат немає, сяду я повишиваю.

Ой, ні, краще я візьму люстерко і про долю розпитаю.

(наспвуючи, бере люстро)

Ти ,люстеречко, мені усю правдоньку скажи

Мого милого по світу віднайди і покажи.

(світло виключається, з’являється одягнений у вільний темний одяг хлопець, з навушниками, телефоном, схожий на гопніка. Слухай реп, пританцьовує, насіння їсть)

(Дівчина лякається!)

Дівчина. Ой. Що це було! Яскраве світло, потім  різко темрява. Де я? Чи ще жива чи вже ні. Казали мені бабуся – не ворожи, покарає тебе Бог. Не послухалась її.

Агов,  хтось тут є?  Є . Тінь. (підходить ближче, зхоплюється, втікає)

Ой, та це не тінь, це щось живе.Ой і вправду, певно до пекла попала. Якесь чорне, в ланцюгах закуте, плює щось. Замість вух чорні ....

Стирчать. А трясеться як трясеться, ніби..........

Пане, ви хто? (стоЇть слухає музику, не чує)

Хлопець. Га?

Дявчина. Як Вас звати, величати, питаю?

Хлопець.Чувіха, шо тобі треба?

Дівчина. Пане ви помиляєтеся, я з роду Прокулевичів, що на Верховині живуть, а  Чувіхі, чекайте пригадаю. Та ні немає в нас таких.

Хлопець. Ти шо обурєла., чи шо, чувіха?

Дівчина. Та ні, на що мені обурюватися. Я ж вас навіть не знаю

Хлопець. Ну все, ти мене дістала.

Дівчина. Та ж навіть не торкалася вас.

Хлопець Я  ж сказав тобі. Іди звідси, я свою кицю чекаю.

Дівчина. То давайте разом почекаємо, а .то така темрява,хоч око виколи, мені страшно самій залишатися.

Хлопець. Ти мені пропонуєш око тобі виколоти, а потім все життя через тебе шансон слухати. Точно. Як раз. Мрійниця.

Дівчина. Та ні. А як вашу кицьку звати?.

Хлопець. Яку кицьку?

Дівчина. Ну ви ж сказали, що кицю чекаєте. Вона загубилась чи що?

Хлопець. Слухай, мала. Ти мене вже дістала зовсім. Киця – це так я свою дівчину називаю  Вона як тебе зараз позире, як стрєлу  назначить, будеш бита. Зливайся звідси швидше..

Дівчина. Нічого не второпаю. Я ж не вода, щоб литися. Якась мова дивакувата, не наша не українська.

(Хлопець дзвонить по телефону, телефон «В зоні не досяжності»)

Хлопець. Ой блін.

Дівчина. Так. І я млинці люблю, також би зараз щось попоїла. А які смачні млинці з яблучками, з капустою я готую.

Хлопець. Які млинці. От же звалилася на мою голову.

(Знову набирає телефон. В зоні не досяжності).

Хлопець. Де ж тебе носить?

Дівчина. Мене?

Хлопець. Та відчепися.

Дівчина. Може чимось Вам допомогти?

Хлопець. Ага, ти то як раз і допоможеш. Піди її знайди?

Дівчина. Кого?

Хлопець. Кицю мою. Слухай, я запізнююсь до друзів, ідем в бар Андрія святкувати, от я пляшечку припас. Може і ти зі мною, будеш моєю кицею?

Дівчина. Та що Ви, пане.

Хлопець.А шо тут такого. Ти з якої течії?

Дівчина. Я ж сказала, я з Верховини, з роду Пролкулевичів.

Хлопець. Я теж з Верховини. Але я – ген.

Дівчина. Що?

Хлопець. Ну ти і тупа. Є готи, є емо, е гопніки, неформали, а я новий готоемонеформалізатор. Скорочено –ГЕН.

Дівчина. А зрозуміла. Це така професія? Ну в  мене , наприклад, вуйко був пасічником, займався ткацтвом, був добрий мисливець, моя мама працює..

Хлопець. До якого мені ким був твій вуйко. Я їй про течіїї, а вона про маму. Якась дурна, певно  і вдягнулася ще й як на виступ про незалежність України.

А танцювати ти хоч вмієш.

Дівчина. Звичайно, польку, вальс. Аякже. В нас на вулиці немає дівчат, які б не вміли танцювати.

Хлопець. М-да. Ладно, підеш зі мною, будеш  за столом сидіти, мовчати, не танцювати, пісні не співати. А то спозориш мене. Поняла? Аяк спитають тебе про течію, скажеш .... та ні , нічого не кажи краще. Пішли вже.

 (вбігають дівчата з хлопцями)

 Хлопці і дівчата. Галинко, Галинко, ми вже тебе обшукалися. Де ж ти пропала? І Андрійко твій десь подівся, не можемо знайти.

Хлопець-Козак (підходить до сучасного хлопця , оглядає його і питає  із подивом)

А це хто, що то за одоробло?

Хлопець. ОГО, які мажори. То ти крута киця!.

Козак. Що ти там белькочеш? Ти хто?

Хлопець. Я – ген. А ви хто?

Козак: Я – Микола, а це Назар. А ти ген?. Такого імені не знаю.

 Хлопець. Звати мене Андрій.

Козак. От тепер розумію тебе. А що це ти насадив на себе одяг як в чучела городнього? Ворон лякати тільки!!!!! (сміються)

Хлопець. Це зараз модно.

Козак. Та це ж не наше, не українське. Ти що ж ганьбиш нас своєю мовою, своїм одягом, своїм виглядом!

Дівчина (говорить до сучасного хлопця). Краще мовчи.

Дівчата. Досить сваритися. Краще затанцюємо веселий танок.

(танцюють)

Дівчина просинається.

Що ж це було? Мара якась.

(Стукіт в двері Заходять дівчата. )

Галинко. Та де ж ти пропала. Заснула чи що. Ходімо. Ми вже й вареників наліпили й пісні переспівали. Швидше на вечорниці, Андрія святкувати.

Галинка. Слава Богу, що це був лише сон.