Щирі історії для учнів ,,Доля"

Щирі історії для моїх учнів. ,,Доля" (пригоди таємничої киці зі смарагдовими очима)

Доля

Пригода перша

   Одного весняного сонячного дня у дворі нашого будинку з’явилася киця. Вона, немов магніт, одразу притягнула до себе увагу всіх мешканців. Її чорна, наче ніч, шерсть вилискувала на сонці. Смарагдові очі ясніли добром та щирістю. Здавалося, що травневий колір молоденьких листочків додавав ясності її погляду.

   Киця уважно оглядала наш двір. Вона не поспішала, сиділа непорушно. Яскраві сонячні промінчики освічували її й додавали таємничості. Наша дітвора теж принишкла. Усі зацікавилися зеленоокою кішкою, яка манила до себе. Однак ніхто не поспішав її тривожити. Було щось магічне і спокійне у ній. Хотілося мовчки, у тиші, спостерігати за нею.

   Її погляд зупинився на маленьких сонечках-кульбабках. Киця примружилася, повільно підійшла до них. Здавалося, що вона насолоджується їхнім ароматом. Раптом кішка почала вмиватись.

– Овва! Чекай гостей! – вигукнула дівчинка з оченятами кольору неба.

– Справді! – погодився хлопчик з оченятами кольору смачного шоколаду. – Моя матуся завжди так говорить. Ти знаєш, що до нас сьогодні мають завітати гості.

До красуні киці прилетів сизий голуб. Він часто бував у нашому дворі, бо дітвора пригощала його смачним насінням. У променях сонечка його пір'ячко вигравало кольорами веселки.

– От і перший гість, – усміхаючись, промовив хлопчик з оченятами кольору смачного шоколаду.

– Так, наш милий голуб, – погодилась блакитноока дівчинка, – потрібно його пригостити смачним насінням.

– Зачекай, аби не сполохати, – порадив хлопчик.

 – 1 –

   Сизий голуб завжди приносив на своїх крилах добрі новини. Він дуже любив гратися з дітьми, з вдячністю приймав гостинці, але спочатку все прискіпливо й ретельно перевіряв. Ніколи не брав їжі з рук лихих людей. Птах відчував усе серцем. Голуб не любив, коли йому заважали думати, досліджувати. От і сьогодні він зацікавився кішкою-незнайомкою. Підійшов до неї доволі-таки близько; мабуть, відчув, що вона не заподіє йому ніякої шкоди. Киця спочатку й не помітила сизого голуба, вона захоплено розглядала диво-сонечка, які цьогоріч так розкішно квітнули у нашому дворі. Голуб чемно мовчав, не туркотів. Згодом зеленоока кішка помітила його і щиро, немов від душі, усміхнулася. Тварини можуть навчити нас творити добро, довіряти іншим, виявляти щирість, зберігати вірність.

– Друзі! – промовила блакитноока дівчинка.

– Так, вони стануть справжніми друзями, – погодився хлопчик з очима кольору смачного шоколаду.

– Сподіваюся, – продовжила дівчинка, – зеленоока красуня киця залишиться мешкати у нашому дворі.

– І я цього дуже хочу, – промовив хлопчик. – Сизий голуб усе розповість киці про нас. Він завжди приносить нам добро.

– Доля! Назвемо її Доля, – запропонувала дівчинка з оченятами кольору неба.

– Доля – чудове ім’я для нашої зеленоокої красуні киці, – погодився хлопчик з оченятами кольору смачного шоколаду.

Одного весняного сонячного дня у нас з’явилася красива зеленоока щира Доля...

Травнева доля,

як вітер з поля,

як шепіт лісу

і колір неба.

Немов струна,

що пісню почина.

 

– 2 –

Немов весна,

що мрію ожива.

І голос серця

у ній луна,

й мелодія життя,

надії і добра...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– 3 –

Пригода друга

  У нашому будинку траплялися різні дива: веселі, сумні, кумедні, дивні, але всі вони, зазвичай, відбувалися несподівано, без жодних планів головних героїв. Просто траплялися та й усе…

   Красива киця Доля оселилась у нашому дворі. Де саме вона ночувала, не знав ніхто. З’являлася кішка завжди несподівано, зникала – непомітно. Любила таємничість. Її лискуча чорна шерсть ясніла під променями сонечка. Доля нікому не докучала, нічого не випрошувала, любила спостерігати і, здавалося, що усміхалась, як люди. Ніколи не відмовлялася від ігор, до яких її запрошували діти. Киця жодного разу не скривдила когось із дітвори. Вона полюбилась усій малечі. Діти завжди чекали зустрічі з красунею кішкою, адже отримували радість, насолоду та безмежну щирість. Зелені очі Долі, немов у людини, ясніли добром і чуйністю. Вона все розуміла, про все здогадувалася, про все мовчки говорила з тими, хто вмів відчувати любов.

  Якось маленька Анничка, яка дуже-дуже любила гратися з кицею, забула на подвір’ї улюблену іграшку. Дівчинка з радістю ділилася своїми  забавками з усіма дітками. Вона була найщирішою дитиною нашого будинку: завжди з усіма віталася, бажала доброго дня, з турботою просила берегти себе – одне слово, була дуже ввічливою та надзвичайно уважною. Анничка  ніколи не забувала про свої обіцянки і не губила речі. Вона сама все ретельно збирала, коли поверталась у рідну домівку. Але чомусь сьогодні забула. Згадала лише ввечері, коли люблячі матуся й татко вкладали донечку спати. Ні, Анничка зовсім не плакала, вона все розуміла. Лише її оченята кольору неба стали сумні-сумні. Татусь пообіцяв наступного дня купити нову іграшку, поки матуся ніжно розчісувала доньчине волосся . Дорослі не могли розрадити рідну дитину. Вони порадили Анничці попросити янголяток віддати її улюблену іграшку дитинці, яка дуже потребує її. Дівчинка замислилася. Вона декілька хвилин про щось зосереджено думала, а потім міцно-міцно обійняла матусю і татка.

– 4 –

Промовивши слова вечірньої молитви, усі поринули в солодкі сни.

   Ранкове сонечко щедро сипало лагідні промінчики на личко Аннички. Вона прокинулась і відчула несподівану радість. Увійшовши в кухню, дівчинка побачила батьків, які, обійнявшись, про щось шепотіли і водночас щиро раділи. Дівчинка підбігла до них, ніжно пригорнулася та весело привіталася:

– Добридень, матусю! Добридень, татусю!

– Добридень, донечко! – разом відповіли люблячі батьки.

– Як тобі спалося, наша квіточко? – поцікавився татусь.

– Спалося чудово! – радісно промовила доня. – Прокинувшись, я відчула радість, навіть не знаю чому.

– Донечко, ти відчула радість, бо хтось дуже перейнявся тобою. Ось поглянь у віконечко, – попросила матуся.

   Анничці стало так цікаво! Поглянувши у вікно, вона побачила кицю Долю, яка сиділа біля її улюбленої іграшки.

– Доля пильнувала мою іграшку, бо, мабуть, вона мене любить?

– Саме так, донечко, –  відповів татко. – Ми ніколи не залишимо тих, кого любимо.

– Така вже наша доля, – продовжила матуся.

   Красуня киця з добрими смарагдовими очима чекала дівчинку Анничку, яку

щиро любила і відчувала її любов.

Любов ми завжди відчуваємо,

її ми щиро виявляємо:

– 5 –

Даруємо, сіємо, пам’ятаємо

і ніколи не забуваємо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– 6 –

Пригода третя

   Червневе сонечко щедро дарувало тепло і лоскотало носики та щічки веселої безтурботної дітвори, яка щиро раділа початку літа, адже розпочиналася захоплива пригода під назвою ,,канікули”.

   Маленький блакитноокий хлопчик Петрик був радістю для своїх батьків. Вони його безмежно любили. Він завжди прагнув дізнаватися все нове та невідоме. Щиро допомагав іншим. Хлопчик ніколи не відмовляв у допомозі. Надзвичайно любив тварин, та й вони, мабуть, відчували його любов і щирість. Завжди брали їжу з його рук, гралися з ним, довіряли йому.

   Будинок, у дворі якого оселилася Доля, був розташований поблизу мальовничого озера – справжньої перлини міста. Петрик із матусею і татком часто ходили на прогулянки до озера, плавали на катері, спостерігали захід сонця. Коли сонечко сідає за обрій, то посилає свої промінчики місту.

   У Петрика була велика мрія. Хоча всі дитячі мрії є неймовірними, він хотів, щоб усі люди були здоровими та щасливими. Навіть якщо вони захворіють, то Петрусь ладен був допомогти їм. Хлопчик дуже-дуже хотів стати лікарем, але не звичайним, а лікарем-масажистом. Петрусь мріяв… Він знав, що люди, які обирають цей фах, допомагають іншим, підтримують їхнє здоров’я, здійснюють реабілітацію, ставлять на ноги людей після важких травм, підтримують, дають дієві поради, змушують повірити у власні сили, дарують задоволення. Минулого літа, під час відпочинку,  Петрик травмував ногу. Йому було дуже боляче. Лікування було тривалим. Спочатку лікар наклав гіпс. Кілька тижнів Петрик не міг рухати ногою. Згодом почався процес реабілітації – відновлення рухливості ноги. У цей період хлопчикові допомагав масажист-реабілітолог. Він щодня робив масажі, пояснював, як правильно виконувати різноманітні вправи, які б сприяли швидкому одужанню, підбадьорював його.

   Хлопчик часто розповідав друзям про свої мрії, але малеча, зазвичай, не розуміла їх. Петрикові прагнення поділяли матуся і татко. Вони уважно слухали синочка, багато розповідали йому.  Батьки дуже хотіли, аби Петрусь        

– 7 –

 

ріс добрим та чутливим до болю інших, допомагав їм, відчував підтримку. Матуся і татко надзвичайно любили Петрика, завжди його підтримували, безмежно раділи за нього.

   Красуня киця Доля стала для хлопчика справжньою вірною подругою. Вона завжди уважно слухала його думки, муркотіла у відповідь, тулилася до нього, дуже любила його гостинці та часто гралася з ним. Петрусь відчував її підтримку. Щирістю і добром була багата чорна кішка, мов справжня доля людини.

   Якось трапилося лихо – таємнича красуня киця травмувала лапку. Ніхто не знав, як це сталось, але всім було дуже шкода кішки. Петрикові батьки відвезли її до ветеринара. Він ретельно оглянув і втішив усіх, сказавши, що це лише вивих. Ветеринар порекомендував дуже дбайливо доглядати кицю Долю. Петрик вирішив спробувати допомогти. Він  дуже любив Долю і прагнув полегшити її біль та допомогти якнайшвидше одужати. Якось Петрусь запитав у матусі:

– Матусенько, скажи, чи можна киці робити масаж, чи допоможе він їй?

Матуся ніжно поглянула на синочка, сіла поряд із ним на килим, пригорнула і сказала:

– Синку, ти дуже добрий і турботливий хлопчик, усе завжди помічаєш, усім намагаєшся допомогти. 

– Саме так ви з татком мене завжди навчаєте, – усміхаючись, промовив Петрусь.

–Тішуся, дорогий, що ти усе переймаєш від нас з татком,  – промовила матуся. – Масаж справді дозволить киці швидше одужати. Тільки робити його слід дуже обережно, аби не нашкодити. Я покажу тобі.

– Спасибі, матусю, – Петрик ніжно обійняв її і поцілував.

  Вони вийшли у двір. Біля доглянутої клумби, де барвисто цвіли різноманітні квіти, стояв будиночок Долі. Його виготовив татусь Петрика. Він дуже любив майструвати. Часто допомагав іншим. Коли на їхньому подвір'ї оселилася чорна таємнича киця зі смарагдовими очима, татусь зробив для неї чудовий

– 8 –

 

будиночок. Матуся зв'язала килимок. Петрик у всьому допомагав батькам. Киця Доля дуже втішилася. Вона щиро всміхнулась і вдячно промуркотіла. 

  Доля була у своєму будиночку, в неї боліла лапка. Турботливі мешканці принесли їжу. Сизий голуб про щось туркотів, немовби розраджував і підбадьорював. Побачивши гостей, Доля підвела голівку та ледь усміхнулася. Матуся погладила кицю й пообіцяла допомогти. Потім вона обережно взяла її, поклала собі на коліна і почала масажувати травмовану лапку. Киця іноді мружила оченята, але мовчала. Петрик уважно стежив за маминими руками, слухав, як вона розмовляє з кішкою. Згодом матуся запропонувала синочкові спробувати помасажувати. Він дуже хвилювався, але намагався все робити так, як показувала мама. Його маленькі пальчики ніжно масажували лапку киці.

   Кішка була дуже чемною пацієнткою. Вона виконувала всі прохання та поради Петрика. Маленький масажист Петрусь дуже хвилювався за красуню кицю. Він часто заглядав у її смарагдові очі, чи, бува, Доля не плаче. Напрочуд  вона завжди лагідно усміхалася хлопчикові. Киця добре вміла приховувати свій біль. Вона не хотіла нікому завдавати жодних клопотів. Якось Петрусь згадав, що, травмувавши ногу, не міг самостійно вийти на вулицю. Коли нікого не було вдома, він розплакався: від болю, розпачу, страху. Звичайно, матусі нічого не сказав, коли вона повернулась, але мама усе відчула серцем. Вона ніжно пригорнула Петрика і лагідно сказала: ,,Не хвилюйся, синочку, все буде добре. Ми з татком завжди тебе підтримаємо та захистимо. Ти – наше серденько. Ми безмежно тебе любимо!” Татусь промовив: ,,Дорогий синочку, запам’ятай, що сльози омивають душу. Не варто їх боятися чи соромитися. Ніколи не можна сміятися з чужих сліз. Усе буде гаразд, Петрику! Ти одужаєш і знову бігатимеш, гратимешся, їздитимеш на велосипеді.” Петрусеві стало так приємно та радісно. Він обійняв матусю і татка та щиро промовив: ,,Люблю вас. Дякую, що ви в мене є.”

   Упродовж місяця Петрик щодня робив масаж кішці. Анничка часто приходила,

– 9 –

аби підбадьорити Долю та допомогти Петрикові лікувати таємничу кицю зі смарагдовими очима. Доля виявляла дітям вдячність за турботу й піклування. Відчуваючи безмежну любов, вона швидко одужувала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– 10 –

Пригода четверта

   Небо вкрили сірі купчасто-дощові хмари. Здавалося, що ось-ось почнеться сильна злива. Турботливі матусі забирали діток у помешкання.

   Уже довгенько ніхто не бачив на подвір’ї улюбленої киці. Доля кудись зникла. За нею сумували всі. Дітвора скрізь її шукала, кликала, щодня приносила молочко та різноманітні смаколики, але, на жаль, наступного дня все було без змін. Дорослі мешканці будинку хвилювалися, що кішку міг збити автівкою якийсь необачний або безвідповідальний водій.

   Анничка щодня довго виглядала кицю. Вона її дуже любила і … чекала. Дівчинка не вірила, що Доля зникла назавжди. Мабуть, щось трапилось, але вона обов’язково повернеться до людей, які її дуже люблять і чекають.

   Петрик хвилювався мовчки, як роблять це мужні чоловіки. Він пильно оглянув увесь двір, зазирнув у кожну шпаринку. Часто хлопчик спостерігав за сизим голубом, який, прилітаючи у їхній двір, завжди приносив добрі новини. Голуб поводився спокійно, ніколи не метушився. Петрусь був переконаний, що птах щось знає про красуню кицю, але нікому нічого не скаже, адже вони – вірні друзі. Хлопчик вирішив чекати, і щось підказувало йому, що з Долею усе гаразд і вона скоро повернеться.

   Коли ми когось сильно любимо, то завжди чекаємо, віримо, що він чи вона повернеться, бо інакше просто не може бути…

   Раптом, зовсім зненацька, з’явилася киця. Усі миттєво повеселішали, навіть хмаринки поступилися місцем яскравому сонечку. Загадкова чорна красуня-киця Доля була не одна. Поряд із нею йшло двоє маленьких пухнастих клубочків-кошеняток та білий кіт із блакитними очима. Усі мешканці зрозуміли, що Доля повернулася до людей, які її безмежно люблять і чекають, зі свої найріднішими. Сім’я Долі оселилась у нашому будинку. Маленькі кошенятка завжди були дуже чемними. Вони не завдавали матусі-кішці жодних клопотів. Мурчик та Мурка, саме так дітки назвали кошеняток, дуже любили гратися, веселитися. За гостинці та молочко завжди дякували радісним муркотінням. Білий кіт оберігав свою родину. Сизий голуб, як завжди,

– 11 –

приносив, лише радісні новини.

   Одного літнього сонячного дня у дворі нашого будинку оселилася таємнича киця Доля зі своєю сім’єю. Вона, немов магніт, одразу притягнула до себе увагу всіх мешканців…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– 12 –