Толерантність
Поняття толерантності вперше зустрічається у 18 столітті. У своєму “Трактаті про віротерпимість” відомий французький філософ Вольтер писав, що “безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети”.
Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту стримати особистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних та релігійних поглядів. У китайській мові бути толерантним означає дозволяти великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність – прощення, терпимість, співчуття іншому, а в персидському – ще й готовність до примирення.
Зараз толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Отже, толерантність, перш за все, має на меті прийняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди.
Здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги. Вони критично ставляться до себе і не прагнуть у своїх бідах звинуватити інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не ділить світ на два кольори – чорний та білий. Вона не акцентує на розбіжностях між “своїми” та “чужими”, а тому готова вислухати та розуміти інші точки зору.
Почуття гумору і здатність посміятися над своїми слабкими сторонами – особлива риса толерантної людини. У того, хто здатний до цього, менша потреба домінувати та зверхньо ставитися до інших.
Отже, толерантна особистість знає і правильно оцінює себе. Її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.