"Щоб пам'ятати: історія села Антонівка в особистостях"

Щоб пам’ятати: історія села Антонівка в особистостях

Чорна І.В. викладач  історії

Скадовського аграрного

фахового коледжу ХДАЕУ, 2020 р.

"Хто батьківщині добре слугує –

вельмишановних предків не потребує."

Французьке прислів’я

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет.

Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство.              

Антонівка  – мій рідний край. Маленька частина моєї України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі. Херсонська область, Скадовський район, село Антонівка – це і є моя маленька батьківщина. Як і кожний населений пункт Антонівка має свою історію і ця історія нерозривно пов’язана з історією півдня України та України вцілому.                                                                                                                 Велич кожного краю — в людях, які тут живуть. І особливо в тих людях, котрі своїми справами зробили внесок у розвиток науки і культури.

Мої односельці. Саме вони творили історію мого села: відомі науковці, керівники, вчителі, славетні аграрії – справжні господарі  землі, які плекали цілі династії хліборобів. Вони – наша гордість і приклад для наслідування! Ми пишаємося ними і пам’ятаємо їх усіх! Дозвольте мені представити їх.                                                                                    

Розділ І. Вони стояли у витоків науки рисосіяння.

Хочу розпочати свою розповідь з історії єдиної в Україні науково – дослідної установи, яка спеціалізується на вирощуванні  рису – Дослідна станція рису УААН (з грудня 2003 р. -  Інститут рису).

Створена Дослідна станція рису УААН 9 липня 1963 року наказом по Українському науково-дослідному інституту зрошуваного землеробства шляхом реорганізації Скадовської дослідної станції, яка знаходилась в розпорядженні цього інституту, в Скадовську дослідну станцію рисосіяння.

Потреба в спеціалізованій на культурі рису науковій установі виникла в зв'язку з необхідністю наукового обслуговування галузі рисівництва, яка розвивалась в республіці високими темпами на основі будівництва зрошувальних систем інженерного типу в зоні дії Краснознам’янського та Північно – Кримського магістральних зрошувальних каналів.

Підставою для створення станції рисосіяння стала Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 11 червня 1963 року № 703 “Про будівництво рисових зрошувальних систем в зоні Краснознам'янського та Північно – Кримського каналів у 1963-1966 рр.”, в якій під пунктом 5 вказано: “З метою розвитку наукових досліджень по рисосіянню і вирощування елітного матеріалу зобов'язати Мінсільгосп УРСР реорганізувати Скадовську дослідну станцію УкрНДІЗЗу в Дослідну станцію рисосіяння і покласти на неї проведення науково – дослідної роботи по питанням селекції і насівництва, агротехніки вирощування рису, зокрема, сівозмін, системи добрив, режиму поливу, боротьби з бур'янами”.

Це факт, з якого починають розповідати історію становлення Інституту як наукової установи. Але почалося все набагато раніше і з вирощування нетрадиційної для нашого регіону культури, не повірите: бавовнику.

В 30 – ті роки ХХ ст. на полях Скадовських колгоспів почали вирощувати бавовну, для чого було переселено з Таджикистана та Узбекистана до Скадовського району 400 сімей кулаків – баїв, всього до Херсонського округу було переселено  2250 сімей (Постановление Политбюро ЦК ВКП(б) о спецпереселенцах, выселяемых по заявкам организации от 10.07.1931 г.).

Чому бавовник? Відповідь проста: аналогічний узбецькому за грунтово – кліматичними умовами район більш всього підходив південь України та Крим. А рис на той час залишався же малознайомою культурою. Також основною проблемою для земель півдня України залишався брак води.

Перше дослідне поле бавовнику було засноване в 1936 р. на землях колишнього хутора Кулиди. Це була перша цеглина у фундамент Української дослідної станції бавовництва. Директором став Іван Ілліч Волков, допомагали йому у дослідній роботі старший науковий співробітник Сагайдак П.В і молодший науковий співробітник Свиш В.Ф. 

Програма робіт бавовняного поля була направлена на розроблення та вивчення прийомів окультурювання солонцюватих грунтів шляхом постановки польових дослідів з добривами, меліорації  солонців, розробці агротехнічних заходів, які б забезпечували високі врожаї бавовни.

Для переробки бавовни в Скадовську побудували бавовноочисний завод, все необхідне обладнання підприємство отримало з Узбецької республіки. Напередодні війни на ньому працювало 99 робітників, а валова продукція становила 2749 тисяч рублів.У селищі також працював молокозавод, харчокомбінат, ремонтна майстерня, 5 промислових артілей.

Робота проводилася в досить складних умовах: відсутність сільгоспінвентаря, недостатність тяглової сили, неукомплектованість дослідного поля професіональним штатом – це все негативно відбивалося на дослідній справі.

Роки Великої Вітчизняної війни і післявоєнний період стали для науки тяжкими часами випробувань, але науковці роботу не припинили.

 Згодом у таврійський степ прийшла дніпровська вода Краснознам’янської зрошувальної системи. Це внесло суттєві зміни і структуру посівних площ. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14 лютого 1956 р. №253  в результаті реорганізації науково – дослідних установ по сільському господарству Скадовська дослідна станція бавовництва перетворена в Скадовську дослідну станцію зрошувального землеробства, а в 1963 році на землях колишнього хутора Куліди створено станцію рисосіяння.

Першим директором Скадовської дослідної станції рисосіяння став Бабанін Володимир Йосипович, який знаходився на цій посаді до 8 лютого 1965 року. Як науковець він проводив дослідження з вивчення особливостей вирощування озимої пшениці в рисових сівозмінах і на солонцюватих грунтах на зрошенні. Це був перший крок становлення станції як наукової установи.

Заступником директора по науковій роботі призначено кандидата сільськогосподарських наук  Лактіонова Бориса Івановича, який потім з лютого 1965 року по серпень 1966 року очолював станцію.              

Як кандидат сільськогосподарських наук вивчав затоплювання рису. На примітивній зрошувальній системі, використовувавши воду з артезіанських свердловин, було отримано в середньому з гектару по 52,0 ц зерна, в тому числі на солонцях до 39,5 ц/га. Ці цифри говорили про доцільність і рентабельність культури затоплюванні рису на значних площах солонцюватих грунтів півдня України.

Із спогадів жительки Антонівки агротехніка Комарової Р.А., яка допомагала Борису Івановичу щодо закладки дослідів з вирощування рису в кінці 50 – х рр. :»…Ми це робили старим дідівським способом: запрягали коня в дерев’яну упряж, причіпляли дошку метрів п’ять і робили планування. Сіяли вручну маленькими сівалками, укатували невеликими катками метрів півтора. Дуже трудомісткий процес. Полив здійснювали завдяки "басейну", який спочатку наповнювали водою, а потім по вадам, які робили з черепків, за допомогою дизельної моторки подавали воду.» Це була спроба Бориса Івановича посіяти рис.

 А ось звітність 60 – х років: "…Вся площа була розділена на 6 чеків. Розділення валиків проводилося спеціально пристосованою дошкою з тягою від трактора ДТ – 14, остаточне досипання валиків проводилося вручну. Посів рису проводився розкидним способом вручну після затоплення водою. Збирання врожаю проводилося серпом або косою. Скошений рис складався в копиці або крижі. Обмолот проводився самохідним комбайном С – 4, для повноти вимолочування зерна масу доводилося тричі пропускати через комбайн…".                                                                     

У  зв'язку з обранням по конкурсу на посаду старшого наукового співробітника УкрНДІЗЗу наказом по Міністерству меліорації і водного господарства УРСР від 10 серпня 1966 р.: № 347-н Лактіонова Бориса Івановича звільнено з посади директора станції. Призначено на неї кандидата економічних наук Положія Володимира Миколайовича, який приступив до виконання своїх обов'язків 30 грудня 1966 року.              З 1965 р. на станції почали займатися селекцією рису. Основна ціль якою було створення високоврожайних скоростиглих, середньостиглих і середньопізніх сортів рису, які пристосовані до місцевих грунтово – кліматичних умов. Першим керівником цих робіт була Кучеренко Лідія Олексіївна, яка під час роботи захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата сільськогосподарських наук. У різні роки відділ очолювали Мудрий Юрій Миколайович та Судін Валерій Михайлович, які внесли вагомий внесок у розвиток селекції і створення нових сортів.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1968р. № 1190-н “Про Українську науково – дослідну станцію рису” Скадовську дослідну станцію рисосіяння перейменовано в Українську науково – дослідну станцію рису (скорочено УкрНДС рису). 

Наказом від 27 серпня 1970 року № 375-к призначено на посаду директора станції Ткачука Василя Захаровича, а з грудня 1970 р. для кращої організації та більш плідної роботи господарства та радгоспу – технікуму на нього було покладено і керівництво радгоспом – технікумом.

Під його керівництвом проводилися роботи по створенню нових сортів рису, розробці технологій вирощування рису, способом збирання рису методом очеса. В цьому ж році було створено відділ агрохімії та ґрунтознавства, лабораторії масових аналізів та захисту рослин, введено в дію лабораторний корпус станції, що дало можливості значно розширити і поглибити наукові дослідження та поступово утвердити науковий авторитет станції.

З січня 1973 р. на посаду заступника директора з наукової роботи призначено Козел Ганну Іванівну, яка також була відповідальна за відділ агрохімії і ґрунтознавства і продовжувала роботу з пропаганди досягнень по виробничому випробуванню наукових розробок. Розпочата селекційна робота з організації розсадника вихідного матеріалу, досліджень широкого набору вітчизняних та зарубіжних зразків рису, гібридизації та відборів і сортів. Відділом насінництва було вироблено 280 т насіння еліти районованих сортів при плані 255 т.

В 1975 р. завідувач відділом захисту рослин, кандидат біологічних наук Казанок Григорій Тихонович був запрошений в Ленінград на VІІ з’їзд Всесоюзного ентомологічного товариства. Цікавий факт: в період 1977 – 79 рр. був науковим консультантом в республіці Куба.

Після виходу на пенсію 26 січня 1979 р. Ткачука В.З., директором станції призначено заслуженого агронома республіки Ванцовського Анатолія Антоновича, який працював до цього директором рисосійного дослідно-показового радгоспу “Комсомольський” Скадовського району. Працюючи директором УкрНДС рису, Анатолій Антонович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук.

14 серпня 1986 р. нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора»  за керівництво і безпосередню участь у розробці технологій вирощування високих урожаїв рису 65-70 ц/га і вище, створенні й районуванні нових сортів рису, високу культуру землеробства, удосконалення системи насінництва рису, вплив на розвиток рисосіяння на Україні.

З метою покращення  стану насінництва рису в країні, збільшення виробництва високоякісного насіння високих репродукцій до науково-обґрунтованої потреби, створення належних умов для їх реалізації в 1994 році організована Асоціації рисосіючих господарств «Агро-еліта», в яку ввійшли рисосійні господарства Криму та Херсонської області. Ванцовський Анатолій Антонович був обраний Головою Ради  Асоціації рисосіючих господарств.

В 1998 році Ванцовський А.А. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук на тему «Екологічне обґрунтування та технологічне удосконалення вирощування рису на насіння в умовах півдня України» в Херсонському державному сільськогосподарському інституті.

За значний вклад у розвиток та досягнення у рисосіянні України, розробку і впровадження у виробництво високоефективних екологічно чистих технологій вирощування, нових сортів, які забезпечують одержання високих урожаїв екологічно чистої продукції і високий рівень рентабельності виробництва, 17 травня 2000 року Анатолій Антонович нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. 

У 2003 році став лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Ділова людина України»  за особистий внесок у соціально-економічний розвиток України.

За особистий внесок в оздоровлення національної економіки, розвиток інтеграційних процесів у червні 2004 року Ванцовському А.А. вручена міжнародна нагорода «Золотий Меркурій». 

У листопаді 2004 року нагороджений почесним дипломом і пам’ятним знаком «Лідер агропромислового комплексу 2004 року» загальноукраїнського проекту «Україна аграрна».

У 2004 році нагороджений Архієрейською грамотою за труди у славу святої церкви .

Цього ж року рішенням ученої Ради Міжнародного Слов’янського університету від 16.05.2005 року присвоєне почесне звання «Професор управління і бізнесу» – вручений атестат.

У 2005 році нагороджений дипломом і пам’ятним знаком «Лідер харчової
та переробної промисловості України – 2005».

   За час роботи в Інституті рису (на Дослідній станції рису) під його керівництвом і при особистій участі створено й передано на державне сортовипробування більше 20 нових сортів рису, з яких 13 занесено до Державного Реєстру сортів рослин України. Отримано понад 30 патентів і авторських посвідчень на винаходи. Надруковано понад 600 наукових праць; розроблена й відзначена премією УААН закрита рисова зрошувальна система В.Й. Маковського із закритим циклом водообігу й повторним використанням дренажно-скидних вод, уведено в дію її дослідницький зразок на площі 450 га; розроблена технологія вирощування рису з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища для господарств України, що забезпечує одержання врожаїв рису на рівні 65-70 ц/га й вище; реорганізована й удосконалена система насінництва рису, що дозволяє повністю задовольнити потреби рисосіяння України високоякісним насінням. Ванцовський Анатолій Антонович є автором монографії «Культура рису на Україні», галузевої комплексної програми «Рис України 2006-2010 рр.», методичних рекомендацій по вирощуванню рису. За час керівництва Анатолій Антонович проводив велику науково-організаційну роботу по зміцненню сучасної матеріально-технічної бази Інституту рису й ДП ДГ Інституту рису, виявляв турботу про нове покоління молодих науковців.

Ванцовський А.А. - один з провідних вчених в області вітчизняного рисосіяння, має заслужений авторитет у наукових і виробничих колах України і Росії. Він віддав улюбленій справі – рисосіянню – понад чверть століття. Про рисосіяння він міг розповідати годинами: захоплено, яскраво, натхненно.                                                       

З липня 1982 року заступником директора по науково-дослідній роботі призначено завідуючого відділом первинного і елітного насінництва Безтравного Віктора Андрійовича.               В період з 2001 – 2003 рр. – помічник директора по впровадженню наукових розробок у виробництво. З 2004 р. – завідувач відділом економічного аналізу. Нагороджений медаллю "За доблесный труд". Лауреат премії Української академії аграрних наук (1997 р.)                                                                                                  

Період 1986-1996 р.р. виявився найпродуктивнішим по одержанню і реалізації в виробництві найбільш вагомих комплексних наукових розробок станції. Закінчені в 1981-1985 роках науково-дослідні роботи дали можливість розробити інтенсивну технологію вирощування рису, яка забезпечує в залежності від конкретних умов виробництва одержання врожаю 55-65 і більше зерна з гектару. Розроблені ефективні заходи і агроприйоми по підвищенню родючості грунтів рисових систем, покращання їх меліоративного стану, проведенню капітального планування чеків, поліпшенню організації та оплати праці рисівників та інші.

В 1989 році вперше в історії станції районовано сорт її селекції – Мутант – 428 (автори Некрасов М.Я., Судін В.М). В 1991 році районовано середньостиглий сорт Перекат (автори Судін В.М., Некрасов М.Я.). Ці сорти, а також сорт Україна – 5 (автор Судін В.М.) прийняті національними стандартами країни відповідно по групам стиглості (ранньо- і середньостиглі) та по якості зерна.             

За період 1990 – 1995 рр. на Дослідній станції рису пройшло дослідно – виробниче випробування та введена в дію нова конструкція ресурсозберігаючої, екологічно надійної закритої рисової зрошувальної системи (площею 432 га) з поворотним використанням дренажно – скидної води, яка була відзначена премією Української академії аграрних наук України. Автор – кандидат технічних наук Маковський Віталій Йосипович. Вона забезпечила сприятливий гідрогеологомеліоративний стан агроланшафтів, дала можливість знизити величину зрошувальних норм до 20 – 40 %, виключила відвід дренажно – скидних вод за межі зрошувальних ділянок і дозволила застосовувати комбінований спосіб зрошення в результаті чого енергетичні витрати знизилися в 2 – 3 рази. Основні технічні та технологічні рішення РЗС – М захищені патентом України №2141 "Рисова зрошувальна система Маковського В.Й."

З 2006 року Інститут рису очолив кандидат сільськогосподарських наук Володимир Вікторович Дудченко. Директор Інституту рису НААН, доктор економічних наук, один із основних розробників «Технології вирощування рису з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища в господарствах України». Завдяки його активній роботи, Інститут рису успішно співпрацює з багатьма вітчизняними та закордонними партнерами. Є автором понад 50 наукових праць, 8 методичних рекомендацій, Галузевої комплексної програми «Рис України – 2010-2015», Стратегії економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 року. Має 2 авторських свідоцтва та 2 патенти. Зробив значний внесок у розвиток основних галузей дослідного господарства, підпорядкованого Інституту рису НААН України, які покращують виробничі показники.

На сьогоднішній день в Інституті функціонує 2 відділи: технології і селекції, 3 лабораторії: захисту рослин, насінництва та агромеліоративного моніторингу та якості сільськогосподарської продукції.

Відділ технології створений в 1982 р., але свою діяльність розпочав ще з 1959 р. як відділ агротехніки. Робота цього відділу пов’язана з такими іменами як: кандидат сільськогосподарських наук Гайдай Вільям Тимофійович, Шапар Іван Іванович, Штепа Дмитро Вікторович, Дудченко Володимир Вікторович, Воронюк Зоя Степанівна.

У 1963 р., коли зявилася потреба мати своє насіння, був створений відділ селекції. Першими селекціонерами нашого українського рису стали  доктор біологічних наук  Кучеренко Лідія Олексіївна (співавтор сорті: Україна – 1, Херсонський – 1, Україна – 3, Гном, Солярис),  Мудрий Юрій Миколайович (співавтор сортів: Солярис, Херсонський - 1, Україна – 3, Гном, Меридіан, Дружба, Кристал, Перекат, Фрегат), кандидат сільськогосподарських наук  Судін Валерій Михайлович (співавтор сортів: Фрегат, Антонівський, Морський, Мутант – 428, Перекат, Вимпел 121, Україна – 5, Оріон, Прибой, Україна – 96, Дніпровський, Зубець, Славутич, Антей, Пам'яті Гічкіна, Янтарний, Агат, Престиж, Преміум, Віконт, Онтаріо), Алєксєєнко Євген Володимирович (співавтор сортів: Оріон, Україна – 96, Дніпровський, Славутич).

Для отримання добрих врожаїв та їх захисту з 1969 р.створена лабораторія захисту рослин. Першими хто стояв на захисті "білого золота" були кандидати біологічних наук Бичко Анатолій Степанович та Казанок Григорій Тихонович, Штепа Любов Павлівна, Садковська Лідія Андріївна, Змієвська Ірина Вячеславівна.

Для забезпечення дослідного господарства високоякісним насіннєвим матеріалом в 1969 р. створено відділ насінництва. Забезпечували насінням видатні вчені Безтравний Віктор Андрійович, Захарченко Леонід Григорович, Сипко Олексій Андрійович, Губанова Тетяна Вікторівна, Капустін Олександр Іванович.

Зусиллями вчених та їх енергією в Україні були розроблені свої технології виробництва рису. Вони своєю відданою працею надихають молоде покоління на наукові звершення.

  Розділ ІІ.  "Піонери" освітнього процесу.

Ще однією науково – освітньою  установою села є перлина таврійського степу, провідний начальний  заклад  Півдня України по підготовці агрономічних кадрів – Скадовський технікум ДВНЗ ХДАУ (з лютого 2020 р. – Скадовський аграрний фаховий коледж ХДАЕУ).

Історія якого починається з далекого минулого, коли у таврійські степи прийшла дніпровська вода. Бурхливий розвиток меліорації викликав потребу у фахівцях провідного профілю агрономів по зрошенню та гідротехніків.

Під час перебування по Херсонській області у вересні 1963 р. Першого секретаря ЦК КПРС М.С.Хрущова відбулася нарада в Новій Каховці та проїздом до Криму побувавши в Скадовському районі було дано розпорядження про термінове створення навчального закладу в пригороді Скадовська – села Антонівка. Зі спогадів сина Хрущова Сергія: "Батько був зацікавлений щодо вирощування рису, особливо тому, що можна отримувати два врожаї на рік. Назвав рис найважливішою культурою зрошувального землеробства, яка добре окуповує себе."

На вирішення цієї проблеми були направлені Постанова Ради Міністрів СРСР від 23 червня 1964 року та наказ Міністерства сільського господарства УРСР від 13 серпня 1964 року про створення сільськогосподарського технікуму по підготовці кадрів рисоводів високої кваліфікації.

Навіки у пам’яті людській залишаться іменна перших викладачів «Золотого фонду» технікуму  Рябенького В.Г., Музиченка І. Д., Музиченко Т.П., Мінаева І.І., Нетребенка А. Г., Толстої  К.А., Толстого Б. Ю., Зими В.К., Зими В.М., Сабадаша М.С.,  Положій Г.С., Коцуби В.С., Науменка І.Р.,  Смолянюк Л.П., Кузовлєва П. П.,Кузовлєвої І.М., Бойченка Д.П., Ткачука В.З., Салюк А.П.

Випускники технікуму з особливою теплотою та ніжністю , повагою та любов’ю згадують своїх викладачів-ветеранів агроосвіти, які не тільки дали знання а й у прямому розумінні навчили жити в бурхливому світі сучасності. З роками ми переконалися у тому, що місія вчителя у наших долях має дуже вагоме значення. Адже завдяки вчителю, ми пізнали світ, отримали благословення у подальше життя.

Рябенький Валентин Григорович – "батько", засновник і перший керівник технікуму, за його участю та керівництвом будувався технікум і все студентське містечко. Одночасно з будівництвом велая робота по комплектуванню педагогічного колективу, розроблялися навчальні плани і програми, створювалося господарство. У 1966 р. було проведено перший набір студентів.

Валентин Григорович проявив себе як талановитий керівник і організатор. Він володів всіма неохідними рисами характеру, знаннями для того, щоб втілити в життя самі сміливі плани – в невеликому селі утворилося ціле студентське містечко, яке стало центром життя молоді.

Наполегливість і доброзичливість, вимогливість і доброта, вміння знаходити спільну мову з людьми, були складовими в повсякденному житті і роботі засновника технікуму.

Продовжив добрі традиції управління навчальним закладом  талановитий керівник, організатор і вихователь – Пирогов Микола Олександрович, який у  1979 році прийшов на роботу в Скадовський радгосп – технікум. Спочатку був призначений завідувачем денного відділення, через рік заступником директора з навчально – виховної роботи. Після реорганізації радгоспу – технікуму – Микола Олександрович був призначений директором Скадовського радгоспу – технікуму Укр НДС рису.

Його період управління припав на економічно тяжкі для країни  90 – ті роки коли погіршилося фінансування всієї системи освіти і науки. Але не дивлячись  на всі складнощі і труднощі Миколі Олександровичу вдалося зберегти навчальний заклад, і, насамперед, педагогічний колектив, який не розбігся, а продовжував працювати і готувати спеціалістів сільського господарства.

Разом з ним, пліч – о – пліч, працювала і підтримувала його в складних ситуаціях вірна дружина – Валентина Володимирівна, викладач хімії. Гарна жінка, вдумливий викладач, яка розуміла, що хімія являється основою успішного вивчення студентами агрономічних дисциплін. Викладач тісно співпрацювала з лабораторією агрохімії Дослідної станції рису тому частина навчальних занять проводилася при участі наукових співробітників. Активно приймала участь у позакласній роботі і суспільному житті технікуму.

Добру традицію, працювати в технікумі подружжю, також підтримала родина 

Зими Василя Кириловича та Валентини Михайлівн.

Василь Кирилович  розпочав свою педагогічну кар’єру вчителем фізики в школі а з 1968 р. – викладачем технічної механіки і електротехніки в Скадовському радгоспі – технікумі. При його безпосередній участі і керівництві була обладнана і автоматизована лабораторія електротехніки. Василь Кирилович – спеціаліст вищого класу. Свої знання успішно передавав студентам, умів викликати інтерес до своїх предметів. Після виходу на заслужений відпочинок він з тим же ентузіазмом та зацікавленістю займався садівництвом, створивши у себе на присадибній ділянці цілу колекцію рідкісних плодових і декоративних рослин.

Разом з ним по життю пройшла  його вірна дружина – Валентина Михайлівна, яка також з 1976 р. працювала в радгоспі – технікумі: спочатку методистом заочного відділення, потім – його завідуючою. Добра, порядна, завжди спокійна і вдумлива жінка. Не одному поколінню студентів заочного відділення дала путівку в життя.

Приваблива зовнішньо і чарівна в душі, викладач землеробства, Положій Галина Степанівна. В технікумі з 1967 року. Викладач високої ерудиції та інтелігентності. Вона завжди з великою повагою відносилась до колег по роботі, студентів, виявляла себе як великий організатор і викладач. Нею було обладнано кабінет землеробства, розроблена різноманітна документація. Галина Степанівна займалася і дослідницькою роботою тісно співпрацюючи з Дослідною станцією рису з питання удосконалення та отримання високих врожаїв рису.

Викладач рослинництва, куратор студентської групи першого випуску Сабадаш Михайло Семеновича. Агроном – практик, який вирішив присвяти себе педагогічній діяльності. Досить вдало застосовував свій виробничий досвід у викладацькій роботі. при кабінеті рослинництва працював предметний гурток, члени якого вели дослідницьку роботу на колекційному полі. Приймав активну участь у розробці програми учбово – виробничого загону професійного направлення.

Добросовісний і високопрофесійний викладач математики в великим педагогічним досвідом Салюк Анна Петрівна. Викладач наставник, голова методичного об'єднання загальноосвітніх дисциплін, щедро ділилася досвідом з молодими викдадачами, приймала активну участь у педагогічних конференціях. В 1970 році нагороджена медаллю "За доблесный труд".

Науменко Іван Романович – викладач економіки і насінництва. Викладач – практик, який давав студентам не тільки професійні знання, але намагався сформувати агрономічне мислення. Поглиблене знання предмета, вміння зрозуміло, ясно, грамотно і цікаво донести ці знання до студентів давало можливість готувати спеціалістів високого класу, справжніх господарів землі. Викладач тісно співпрацював з відділом селекції і насінництва Дослідної станції рису і ним була розроблена і затверджена програма з рисосіяння. 

Зразком сім'ї, яка була заснована на коханні і взаєморозумінні, партнерами у професійних стосунках було подружжя викладачів технікуму – Кузовлєв Георгій Павлович та Інна Михайлівна.

Він – учасник Великої Вітчизняної війни, володар 6 бойових нагород. В технікумі з 1971 р. – спочатку завідувач заочним відділенням, пізніше – викладач плодоовочівництва.

З його ініціативи для набуття практичних навичок з предмету "Плодоовочівництво" в технікумі було збудовано теплицю для вирощування ранніх овочів. Приймав активну участь в роботі навчально – виробничої бригади професійного направлення на полях господарства.Також був керівником комісії по правовому вихованню молоді. По життю – пристрасний, азартний мисливець і риболов.

Інна Михайлівна – вимоглива, принципова, творча, закохана в свою роботу і життя. Викладач ботаніки, тому закладка квітників та догляд за ними, підготовка насіннєвого матеріалу, збирання гербаріїв та їх оформлення – це все її робота. Також була керівником ради кураторів і надавала допомогу класним керівникам у їх нелегкій роботі з підростаючим молодим поколінням.

 Жінка – "совість навчального закладу": вимоглива і справедлива, дисциплінована і високоморальна  – Смолянюк Лілія Петрівна. Викладач історії і політекономії, куратор шести навчальних груп, які завжди вирізнялися згуртованістю і взаємопідтримкою, завідувачка агрономічним відділом. Оформила кабінет історії, який став центром виховання студентської молоді в дусі гуманізму, патріотизму і високих моральних якостей. Стала засновницею краєзнавчого музею технікуму, який був визнаний накращим в системі агроосвіти. Це викладач, якого, без виключення, пам’ятають всі студенти навчального закладу, згадуючи Лілію Петрівну з теплотою і подякою.

Викладач – професіонал, людина з аналітичним розумом, інтелігентний  – Мінаєв Іван Іванович. В технікумі працював з дня його заснування викладачем політекономії і суспільствознавства. Своїм обов’язком Іван Іванович вважав виховання громадянина і патріота своєї держави і передачу професійного досвіду колегам і студентам.

Прожив велике і світле життя. З перших днів війни – на фронті. Учасник боїв під Москвою, Сталінградом, в Україні. Нагороджений орденами (Бойового Червоного Прапору, Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни) та багатьма медалями. Війну закінчив у званні підполковника авіації. І в мирний час залишався солдатом по життю – наполегливим і  принциповим.

З кожним роком навчальний заклад набуває нових досягнень, але не перестає вшановувати пам'ять про засновника і керівників технікуму, а також його "золотого фонду" – перших викладачів.

Розділ ІІІ. Герої – односельці.

Під час Великої Вітчизняної війни  жителі села пішли на фронт.  Чотири роки крокували вони дорогами війни.  Вони воювали і гинули в ім'я своєї Батьківщини. За доблесть і відвагу нагороджені орденами і медалями.

Яким же радісним був 1945 рік, рік перемоги, рік бажаного миру на землі.  І сьогодні не можна не згадати про них: це Гутиря Микола Якович, Дацюк Микола Петрович, Смольницький Дмитро Павлович, Нетребенко Володимир Григорович, Кузовлєв Георгій Павлович, Рильченко Марія Петрівна, Кравченко Іван Макарович, Клименко Іван Романович, Півторадний Микола Іванович, Кіряхно Леонід Сидорович, Карнаухова Тамара Іллівна, Ткачук Василь Захарович, Рибкін Володимир Михайлович, Рябенький Валентин Григорович.

          Але, на жаль, і сьогодні неспокійно в нашій державі, і сьогодні  тривають бойові дії на сході України, і сьогодні гинуть наші солдати на полі бою.

          Розділ ІV. Наше сьогодення.

           І в наш час дивують своїми досягненнями  наше молоде покоління науковців – аграріїв.

            Книга рекордів України в 2016 році зафіксувала унікальне творіння херсонських аграріїв – гігантський герб, посіяний з чорного рису на полі, довжина якого 24,7 метра, а ширина – 16,4 метри.

           Також селекціонери Інституту рису під керівництвом кандидата сільськогосподарських наук Дмитра Шпака серед зеленого поля висіяли чорним рисом портрет Шевченка. Площа зображення становить 1360 м. Вони переконують, що об’єкт справді видно з космосу.

        Продовжують славні традиції розвитку науки молоді науковці, мої односельці: Зайцева Альона Анатоліївна, Шпак Тетяна Миколаївна, Паламарчук Дмитро Петрович, Цілинко Микола Іванович, Флінта Олена Іванівна, Петренко Тетяна Миколаївна, Рогульчик Микола Іванович, Цілинко Любов Миколаївна.

       На освітянській ниві продовжують "сіяти розумне, добре і вічне" викладачі коледжу: Дудченко Світлана Сергіївна, Чорна Ірина Вікторівна, Присяжний Олексій Вікторович, подружжя Єфімових: Олександр Миколайович та Ірина Анатоліївна, Паламарчук Валентина Василівна, Рибак Олена Миколаївна.

        Моє село змінюється з кожним днем. Воно живе, молодіє, розквітає новобудовами, дзвенить дитячим щебетом на кожній вулиці. І я с захоплююсь своєю землею, тим, що історію цього села творили мої прадіди і батьки.

        У наш час жителі Антонівки творять нову історію, продовжуючи славетні традиції своїх предків. Я дуже пишаюся, що народилася і виросла в такому мальовничому куточку нашої рідної країни.