11 травня о 19:00Вебінар: Трудові відносини в закладі освіти: права, обов’язки та соціальні гарантії

« Се моя любов каже мені бути з Вами щирим…»

Про матеріал
Драматичний етюд, який ознайомить десятикласників із чуттєвим Франком, із його першим коханням
Перегляд файлу

« Се моя любов каже мені бути з Вами щирим…»

(драматичний етюд на тему першого кохання Івана франка)

Іван  Якович Франко - знакова постать вітчизняної та  світової історії й культури. Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч.

«Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію». Максим Рильський

Сам Франко писав, що в його житті “тричі являлася любов”. Жінок у нього було значно більше, однак справжні почуття були лише до трьох… Письменник відверто говорив: “Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”

Шлюб Івана Франка та Ольги Хоружинської став політичною злукою Сходу й Заходу Ольга Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружиною, доброю матір’ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, видавала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цього замало? Хіба це не свідчення жертовності й любові? Здавалося б, що саме їй і були адресовані любовні гімни. Але…

Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона мала добру освіту: володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці.      Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.

Які слова, дзвінкі її чудові,
Даруєш ти мені. Господь.
Що ми в цім світі без любові?
Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.
Куди б не йшли, за що б не брались
Все, виявляється, дарма.
Ніщо у цім житті не в радість.
Коли любові в нас нема.
Любов – не те, що буде вічно,
І ні початку, ні кінця.
Любов як Всесвіт, що магічно
Пульсує в грудях у Творця.
і я складаю в кожнім слові
Йому подяку і хвалу
За цілий океан любові
За кожну крапельку малу.

Франко: (пише листа Ользі). Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, — чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною… Ось я побачив Вас…

Ольга: (читає листа від Франка). Пошліть мені відповідь… Вона може бути будь-якою. Я переніс у своєму житті дуже багато гіркого, — один удар більше або менше, — що це означає…

Франко: (пише листа). Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю жодної сміливості сказати Вам віикрито! Мій Боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що ні на хвилину про Вас я не забув і не забуду?

Ольга: (читає листа). Будьте певні, що… Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, метою, до якої простую, працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь в своєму щасті! О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, до нашої смерті!

Читець:В залі білій, пишній віна,
Гамір, гомін, вальси, жарт…
Перший бал — вона царівна,
Ось і юність дала старт…
Білі перли, темне плаття,
Біла тиша темних тем.
Білі руки — мов закляття
В білім згустку хризанетем…
Сльози білі — очі темні,
Біле личко — темний стрій…
Але ж думи хризантемні —
Білість чиста тихих мрій!
Молода, цікава, гожа,
А в задумі — темна тінь…
Їй би сміху, їй би радість —
Ні! Лиш смуток поколінь.
Хризантеми — щем осінній,
Осені сумний політ..
Та весна Рошкевич Ользі
Великодньо стелить цвіт.

Ольга:Зближаєсь час, і з серцем, б’ющим вгруди.
Я вирвусь, щоб побачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе,
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, шо в наших серцях сила,
Котрої ржа упідлення не з’їсть.

Франко:Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,
В твої обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй МЕНІ гарячий,
Що будь-що-будь, а ти повік моя!
Моя і невідлучна! Бо сльозами
І горем ти звітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!

Ольга: «Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, — що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов’язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, о скільки лиш зможу, і буду з того рада».

Франко:

         Виходиш заміж?

І ти прощай! Твого ім’я 
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не глянуї
Бодай не знала ти повік.
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.
Мене забудь швиденько ти,
Своїх діток люби, пести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень,
І не воруш ні вніч, ні вдень
Сю тінь мою недужу.
А як десь хто мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко зв’яла!
і не блідній, і не дрожи,
А спокійнісінько скажи:
«Ні, я його не знала!»

Франко: Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними… Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…

Ольга: (читає листа) Люблю Тебе, тілько не так, як давніше, а сто раз глубше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що Ти скомпрометована, як я, що й Ти терпиш… Я тепер себе і все кладу в Твою руку, – роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і вічно буду Тобі вірний…

Франко:І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!

Ольга:Я не лукавила з тобою,
Кленуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.

Франко:Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт, розквітлий навесні.
Під пишнотою золотою
Крив черв якії! Ох, чи не в сні
Любились широ ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти — злукавила зо мною!..

Ольга:Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії  зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила,
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю, -
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любві не вбило.

(Звучить мелодія вальсу Ольга та Франко розходяться.В останній момент перед кулісами оглядаються один на одного. На один лиш мент.)

 

 

 

 

docx
Додано
25 березня
Переглядів
56
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку