Село моє, для мене ти єдине

                              Село моє, для мене ти єдине

     Кажуть, що вечірнє село, та ще й узимку, має якийсь чарівний вплив на людину, особливо на мешканців міста: усе, що знаходиться навкруги, ніби оживає. Ідеш собі тихою засмученою вулицею й нічого не бачиш. З одного боку стоять звичайні сільські хати, а з іншого – поле й більш нічого. Аж моторошно стає від такої самотності. Але минає час, і починаєш звикати до всього,  просто адаптуєшся. Уже й місяць, який просто світив, починає посміхатися мені.  І я помічаю те, чого раніше ніколи не бачила: і хати, і поле,  і сніг, який рипить під ногами, стають такими рідними й знайомими, що хочеться нарешті побачити або почути ту чарівну казку, про яку всі так захоплено говорять. Моє бажання стає все сильнішим і сильнішим.

       Стоять маленькі засніжені хатинки нерухомо одна за одною, в одну чергу, немов білі грибочки; пухнасті, немов курчатка, що понадувалися перед дощем, повкривалися бідою сніговою ковдрою. А всередині кожної хатинки кипить типове сільське життя. Тільки вогники з кругленьких вікон, яких майже не видно з-під снігової шапки, тремтять, приваблюючи  мерехтінням перехожих.

       Минаєш так одну хату, другу, зовсім не зважаючи на час. Здається, йдеш сам, але самотнім себе не почуваєш, тому що хати, сніг, місяць, навіть ті кольорові вогники над безмовним, мовчазним, німим полем, які то раптово зникають, то знову з’являються, пошепки розмовляють з тобою, ведуть тиху бесіду. А розповідають вони саме ту казку, чарівну історію, котра всім до болю знайома, історію твого дитинства… А чарівний місяць прислухається до неї, посміхається.

        А яке ж прекрасне й неповторне село влітку, коли сонячним теплом нагріте повітря зігріває землю і все те, що на ній виростає, милує очі й надзвичайно швидко розвиває наші смакові якості завдяки турботливій бабусі. Саме вона найбільше за всіх рідних і близьких людей любить своїх онуків, турбується про них, прагне нагодувати  смаколиками, котрі приготувала тільки за їй одній відомим рецептом. А як приємно засинати, слухаючи неймовірно цікаву бабусину казочку, тільки вона вміє розповісти її та ще й приспати онучатко.

         Не встигаєш проснутися, а бабуся снідати припрошує, посміхається й не забуде обійняти  найкращу онуку, найсміливішого онука, милується ними…

Так приємно з бабусею нарвати смачних ягід на компот, на варенички, пригостити ними друзів та сусідів. І що б ми робили на світі без наших найкращих бабусь, без їхніх казок, смаколиків і таких потрібних порад та настанов?  Дякуємо Вам, дорогі наші, рідненькі бабусі, здоров’я Вам міцного та довголіття! Спасибі тобі, моє рідне село, ти моя радість і розрада, ти єдине для мене у всьому світі! Дякую, що ти є і завжди будеш  у моєму серці. Завжди повертатимусь до тебе у своєму житті, у своїх мріях та спогадах…