Семантичні типи прийменників у прозі Григора Тютюнника ( на матеріалі повісті «Климко»)

                          Семантичні типи прийменників у прозі Григора Тютюнника

( на матеріалі повісті «Климко»)

Дана стаття порушує проблему функціонування прийменників у прозі Григора Тютюнника, зокрема в повісті «Климко». У ній   виділяються і досліджуються їх семантичні типи.

Ключові слова: детермінативний, експревізація, дискурс.

Актуальність роботи полягає в тому, що вона дає змогу поглиблити знання з такого розділу морфології, як семантичні типи прийменників; дізнатися, які саме прийменники входять до його складу, які науковці розглядали це питання. Крім того, вивчення семантичних типів прийменників є в колі актуальних проблем морфології, бо дає можливість простежити тенденції та способи розвитку семантичних прийменників у індивідуально-авторському стилі письменика та   розкрити прагматичну авторську установку. уролог

Лінгвістичні розвідки вітчизняних та зарубіжних мовознавців таких, як Андреш І. Ф., Балабан Г.С., Лучик А. А., Туліна Т. О., Вихованець І. Л., Грищенко А. П. та інших були спрямовані на вивчення різних аспектів прийменників, однак семантичні типи прийменників, які виникають у прозі Григора Тютюнника й досі практично залишаються поза межами дослідницьких уподобань.

Мета дослідження – показати, що семантичні типи прийменників є одним із  найдавніших та найцікавіших з наукової точки зору рівнів морфології; встановити індивідуально-авторські особливості прийменників, вжитих у повісті «Климко», розглянути прийменники з погляду вираження ними семантичних відношень та з’ясувати, якими засобами вираження обставини набувають адвербіальної функції. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

1. Знайти, відібрати та проаналізувати статті, наукові праці, монографії, де розглядались семантичні типи прийменників.

2. Знайти у творі прийменники та здійснити їх семантичну класифікацію.

Важливо зазначити, що семантика прийменника як окремого слова ґрунтується на значенні того або іншого відношення, конкретний характер якого випливає із взаємодії лексичних значень повнозначних слів у межах відповідних мінімальних контекстів.

В основі поділу прийменників на семантичні типи лежать конкретні різновиди семантико – синтаксичних відношень, виділювані в межах найзагальнішого відношення синтаксичного підпорядкування, що виражається за допомогою первинних і похідних прийменників. Належні до сфери організації речення і словосполучення, синтаксичні відношення мають різне значеннєве наповнення, однак найголовнішими серед них є обставинні, об’єктні, атрибутивні і предикативні [2;462].

Іван Вихованець вважає, що в сучаній українській мові сформувалася група прийменників, які в детермінантній позиції речення посідають особливе місце, бо за семантикою є співвідносними із сурядними сполучниками і використовується для означення зіставлення, протиставлення, порівняння. Це такі прийменники, як проти, супроти, порівняно до, порівняно з, на відміну від [1;90].

Проаналізуємо використання традиційних для української прози семантичних типів прийменників у повісті «Климко» Григора Тютюнника. Разом вони утворють романтико-поетичні пейзажі, портретні контексти, передають переживання героїв та настрій автора.

У розглянутій повісті налічується  293 прийменники. Найбільш використовується прийменник у(в) – 65. Найчастіше – це просторові та часові прийменники, а набуваючи адвербальних функцій і прийменниково-відмінкових конструкцій, виступають у структурі речень засобами вираження обставин : причини, умови, допустовості, мети. Наприклад, «Солодко пахло втоптаним у землю набубнявілим житом, що вже вкинулося у ключечки, та сухими мишачими гніздами» (просторовий) [3;1]; «Климко вийшов у степ за станцію і востаннє оглянувся назад» (просторовий) [3;2]; «У ночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці» (просторовий) [3;2]; «Він плив щоночі в тих вогнях, наче корабель у сріблястому морі» (умови) [3;3];  «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці»  (умови) [3;2]; «У вагоні пахло старою сосновою стружкою» (просторовий) [3;6].

 Такі семантичні типи, як просторовий та часовий, використовуються найбільше. Вони утворюють наступні семантичні типи:

1. Просторові прийменники.

Динамічна локалізація одного предмета щодо іншого з вказівкою на вихідну, або кінцеву точку поширення дії: «В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов і йшов напнувшись надірваного плащ – палаткою, доки несли ноги» [3; 31]; «Першим пішов до дверей дядько, що все курив» [3;31];  «Климко знав це ще змалечку від дядька Кирила»  [3;31]; «Вихопив з-за пазухи гарненьку зелену пташку» [3;19]; «На ногах у нього були величезні жовті черевики» [3;6 ].

Статична  локалізація одного предмета щодо іншого: «Він знайшов у сінях якийсь віник – деркач» [3;31]; «Дядько охнув і сторчма випав з вагона» [3;40]; «В очах  бриніли сльози, бриніла сиза роса на бур’янах, а руки так трусилися, що він міцю сплів їх пальцями і затис між каміньми» [3;38]; «На парканах коло хвірток (просторовий) висіли дерев’яні поштові скриньки з домиками  (умови) від дощу » (причини) [3;28].

2. Часові прийменники.

Значення темпорально - кількісної характеристики дії або стану «Німець скоса стежив за Климком, Климко теж не зводив з нього очей»  [3;30 ]; «Біжу тепер додому, а я ще побуду з  товаришами» [3;57 ];

3. Прийменники причини: «Іржа виходила трубою на (просторовий) двір через (причини) шибку у (просторовий)  вікні» [3;23], «Отак вони вас через мене повіки не забудуть» [3; 24].

4.  Прийменники мети: «Климко пішов слідом за ним» [3;58]; «Перед (причини) дядьком двома рідними рядочками стояли прорезиненні тапочки – великі, й малі, і зовсім манюні, на дитину » [3; 40].

Цікавим є те, що у письменника найчастіше використовується знахідний відмінок «Іще чув Климко, що за склянку солі можна виміняти всякого добра» [3;9] та орудний відмінок «Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів»  [3;3].

За класифікаційною будовою Григор Тютюнник у своїй прозі використовує лише прості прийменники (виділено 155 одиниць): «На возі, запряженім парою коней, стояв здоровецький бородатий дядько» [3;12], «Вона здригнулася і випустила з рук трояндову сукню» [3;13],   та складні прийменники  (виділено 77 одиниць): «Скоро з-під них почнеться ніч, - думав Климко» [3;20], «Вихопив з-за пазухи гарненьку зелену пташку» [3;19], «Каменюка пролетіла понад ним і вдарилася об стіну аптеки» [3;14], «А невдовзі понад телеграфними стовпами замаячив довгий німецький обвоз» [3;4], «Багаття жевріло неподалік від путівця, на картоплищі поміж прижовклими осиками й кленами»  [3;7].

Таким чином, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що мова письменника проста і лаконічна, вона не нанизана безліччю ускладнених слів. Проведене дослідження накреслило певні шляхи подальшого аналізу семантичних типів прийменників. У перспективі – розширення кола питань, пов’язаних із особливостями функціонування семантичних типів прийменників у поетичному дискурсі.

Література:

1. Балабан Г. Нові власне – прийменники та їхні функціональні еквіваленти порівняльної семантики / Г. Балабан // Українська мова. – 2007. - №3. – С. 90-97.

2. Сучасна українська літературна мова: підручник для студентів // за ред.

А. П. Грищенка, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ, Н. І. Тоцької, І. М. Уздган. – 2-ге.вид., перероблене і доповнене. –  К.: 1997. – С. 467-469.

3. Смерть кавалера: підручник для абітурієнтів та студентів / за редакцією І. Дзюби, М. Жулинського. К., "Махаон-Україна". – 2001. – С. 1-70.