|
Дати дітям радість праці, радість
успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях
почуття гордості, власної гідності —
це перша заповідь виховання.
У наших школах не повинно бути
нещасливих дітей, душу яких гнітить
думка, що вони ні на що не здібні
Успіх у навчанні — єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
(В. О. Сухомлинський)
І. Історія виникнення технології
Народження педагогічної технології «Створення ситуації успіху» було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним «Школі радощів». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.
Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситуацію. До восьмого класу хлопець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на черговій контрольній роботі він неправильно розв'язав задачу, за що й дістав двійку, хоча іншим учням за таку саму помилку вчителька поставила трійки. Виникла образа на несправедливість, що призвело до повного відвертання від предмета. Якось вчителька сказала: «Я вважала, що ти здібний, а ти...» Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працювати, навчаючись у вечірній школі. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: «Але ж ти здібний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена — справишся!» І учень справився, повірив у себе і вчителів. І як результат цієї віри — вступ до педагогічного інституту на історичний факультет, закінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.
Уже в процесі його педагогічної діяльності з'явилося переконання: якщо не бажаємо «зламати» дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбавляти дитину чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому. Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяльності переросли в певну педагогічну технологію – «Створення ситуації успіху», котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сьогоднішніх школах.
II. Мета і завдання вчителя у створенні ситуації успіху на уроках
Головна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога - допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті відбувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подолання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікування радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Технологія «Створення ситуації успіху» виробляє найціннішу людську якість - стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.
ІІІ. Понятійний апарат
З педагогічної точки зору ситуація успіху - це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.
З психологічної точки зору успіх - це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, сподіваннями (з рівнем домагань), або перевершив їх.
З соціально-психологічної точки зору успіх - оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності.
Констатований успіх - школяр фіксує досягнення, радіє йому. Успіх відбувся, створив у дитини чудовий настрій, дав їй можливість пережити радість визнання, відчуття своїх можливостей, віри у завтрашній день.
Очікування особистості - перебування особистості у стані припущення, надії, сподівань, що щось станеться, з'явиться.
Передбачений успіх - дитина очікує на успіх, сподівається на нього. В основі такого очікування можуть бути і обґрунтовані надії.
Ситуація - поєднання зовнішніх та внутрішніх щодо суб'єкта умов, які спонукають його до будь-яких дій.
Ситуація успіху - поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху - це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості.
Стан неадекватного оптимізму проявляється у значній переоцінці своїх сил, можливостей. Основою такого стану може бути щире переконання учня в поєднанні потреб та можливостей. Невідповідність справжнього стану справ уяві про них рано чи пізно призведе до гірких розчарувань.
Стан тривожного очікування - такий стан дитини, при якому вона перебуває в постійному стресі очікування події, невідомої за результатом. Він виникає не миттєво, а формується поступово, підсвідомо, в результаті постійного нашарування будь-яких невдач, конфліктів, попередити або швидко ліквідувати які не вдається. Тягне за собою зміну попередньої поведінки та сприйняття особистості.
Узагальнювальний успіх - очікування успіху стає поступово стійкою потребою.
Успіх - це удача в діяльності, досягнення якихось результатів, суспільне визнання особистості. Залежно від того, ким і як підготовлений, чим вмотивований, як підтримуваний, він може бути очікуваним та неочікуваним, підготовленим та непідготовленим, короткочасним та тривалим, періодичним та частим, миттєвим та стійким, направленим на подальше життя дитини.
ІV. Зміст педагогічної технології
Знання, знання, знання - за всяку ціну! Дитина з її проблемами відходить на другий план, навіть якщо ці проблеми пов'язані з тимтаки процесом навчання. Наша школа, крім надання традиційно міцних знань своїм учням, ще повинна бути сильною і своєю духовністю.
Передумови до пошукової поведінки, що з ними народжується людина, можуть надалі як розвинутися в процесі індивідуального розвитку людини, так і бути знищеними.
Низький рівень знань учня або нездатність виявити ці знання перед учителем можуть призвести до покарання поганою оцінкою та моральним засудженням. А методи покарання, замість того щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання (як у нашому прикладі), остаточно його демобілізують, підривають віру в свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до подальшого зниження оцінок. Знижується пошукова активність учня, що обумовлює появу нових невдач та формування замкнутого кола.
Найтяжчі наслідки пов'язані з установками, за яких причину безпорадності учень приписує своїм особистим якостям, як незмінним і таким, що однозначно впливають на всі форми життєдіяльності. Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієнтуючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів.
Однією з основних умов становлення особистості є серйозне ставлення до самого себе як до людини з самого раннього віку, а це неможливо без серйозного та поважного ставлення до дитини з боку авторитетних для неї дорослих, якими є і шкільні вчителі. Тільки особистісно-орієнтоване навчання дає можливість кожному учню реалізувати індивідуальні особливості, розвинути свою пошукову активність, відійти від навченої безпорадності.
Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки.
Для створення ситуації успіху на своїх уроках я часто використовувала такі висловлювання:
- Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...
- Саме ти і міг би зробити таку справу...
- І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного.
- Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про...
- Починай же! Ти це добре зробиш!
- Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!
Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.
Опишу деякі прийоми педагогічної технології детальніше.
У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи, які і розглядатимемо надалі.
Категорія учнів «Надійні» - це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності – в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями категорії «Надійні» спеціальної методики не потрібно.
Категорія учнів «Впевнені» - здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки від лагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.
Учні третьої категорії – «Невпевнені» - цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії «Невпевнені» залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.
Категорія учнів «Зневірені» - це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію «попелюшки». Педагогам, які працюють з категорією дітей «Зневірені», слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист
«Здійснена радість»
Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зусилля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім одноразово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.
Прийом «Невтручання» - максимальне надання самостійності у вирішенні проблем «надійним» учням. Краще залишити їх на деякий час у спокої і дати можливість самим розібратися в собі та ситуації, що склалася.
У роботі з учнями категорії «Впевнені» до речі прийом «Холодний душ». Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки, дещо відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції рідних, але й трохи «підсипає солі» (за А.С. Макаренком).
Сенс прийому «Емоційне поглажування» - вселити дитині категорії «Невпевнені» віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті і готові піти на емоційний контакт.
Сутність прийому «Анонсування» - спершу обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. «Невпевненим» така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.
У прийомі «Гидке каченя» для категорії учнів «Зневірені» важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розквіту. Необхідно, щоб хтось повірив у неї, забажав допомогти особистості удосконалитися.
Велика роль учителя і в ситуації типу «Миша у сметані». Це другий вид «Зневірених», які потрапили в складну ситуацію, проте не перестають боротися до перемоги. Отут потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку викладачів, так і з боку учнів, потрібно підтримати прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, показати учню, що і вчитель, і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.
«Неочікувана радість»
Неочікувана радість - це психологічний стан задоволення від того, що результати діяльності людини виявилися вищими від очікуваних. З педагогічної точки зору неочікувана радість є результатом спланованої діяльності вчителя.
Сутність прийому «Сходи», або «Стань у стрій» вчитель веде вихованця поступово вгору, крок за кроком підіймаючись разом з ним сходинками знань, психологічного самовизначення, знаходження віри в себе та оточуючих.
Прийом «Даю шанс» - раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість не очікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності. Але якщо ситуація виникла поза планом учителя, то його головне завдання - не пропустити такий шанс, правильно відреагувати, оцінити вчинок учня.
Прийом «Сповідь» - розкриття перед учнями стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів. Однак він може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учнів.
«Загальна радість»
Загальна радість може бути підготовленою вчителем, може бути спонтанною, помітною, непомітною, висловленою, невисловленою, Загальною радістю можна вважати «ті реакції колективу, що дають можливість дитині відчути себе задоволеною, стимулюють її зусилля, мають потрібні наслідки як для самої дитини, так і для оточуючих». Така радість особливо важлива для підлітків, яких цікавить думка однолітків.
«Сімейна радість»
Здебільшого батьки стоять на найбільш ідеальній з точки зору педагогіки позиції: безпідставно або з підставою, проте вірять у найкращі якості своєї дитини, впевнені в світлому і прекрасному майбутньому своїх дітей. Сімейна радість створюється, перш за все, в самій сім'ї, і ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім'я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результат виховання дитини. Сімейна радість породжується не стільки зусиллями вчителів, школярів, скільки здатністю батьків тверезо глянути на можливості своїх дітей, реально оцінити їхні досягнення.
«Радість пізнання»
Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання нового, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині «ситуацію успіху», що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.
V. Вимоги до особистості і діяльності педагога
Педагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він організує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової.
Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи. Педагог повинен володіти силою сугестивного впливу за допомогою елементів педагогічної техніки.
«Починай!» - часто кажу я на уроках. І в цьому короткому зверненні збирається вся енергія мого впливу. Однак в жодному разі вчитель не повинен зловживати здібністю до навіювання.
Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, поважати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель може говорити дитині правду, хай і гірку. Проте як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допомогти, то прийме зауваження педагога, довірить йому свою долю. І тоді на плечі вчителя ляже ще більша відповідальність за наслідки своїх педагогічних дій.
У педагогічній технології «Створення ситуації успіху» особливе значення приділяється вербальній інструментовці. Вона може мати такий вигляд: «Я гадаю, що зручніше за все було б зробити...», «Мені здається, тут у центрі уваги перебуває...», «Я знаю, що люди звичайно починають з...», «Досить виконати цю частину - і...».
Не менше значення для реалізації описаної технології має і «педагогічна доброта», яку не слід плутати з поняттям «доброта педагога». Особистісно-орієнтований підхід і педагогічна доброта неподільні між собою. Але особистісний підхід – це напрям, а педагогічна доброта - його втілення, його матеріалізована сутність. Особистісно-орієнтований підхід може здійснювати хто завгодно, а педагогічна доброта реалізується професійно, підкоряючись певним закономірностям, правилам, спеціальним прийомам. Педагогічна доброта - це здатність учителя усвідомлено будувати свої стосунки з вихованцями, спираючись на оптимістичну перспективу їх розвитку, на їх найкращі якості, переслідуючи благодійну мету і домагаючись її досягнення тільки благодійними засобами.
І головне, що треба вчителю, приступаючи до роботи за педагогічною технологією «Створення ситуації успіху», - це створити оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її «недоліки», побачити тільки перспективні лінії її розвитку.
|
