Семінарське заняття "Філософія стародавнього світу"

  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СМІЛЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Заст. директора технікуму з HМP

 ______________________Ляшенко Л.С.

 

ВІДКРИТЕ ЗАНЯТТЯ

Назва дисципліни: «Основи філософських знань »

5.05170104 Виробництво хліба, кондитерських, макаронних

виробів харчоконцентраті; 181- харчові технології

 

ТЕМА: « Філософія  Стародавнього світу »

ГРУПА: ВХК 15

Підготувала викладач: Стеблина Ольга Володимирівна

Кваліфікаційна категорія: «спеціаліст»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сміла,  2018

 

 

 Тема заняття: Філософія Стародавнього світу.

Мета заняття:  розкрити особливості  та характерні риси філософії Стародавнього світу, погляди видатних філософів Сходу та Заходу. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу;

розвивати вміння відстоювати та аргументувати свою позицію; працювати в групах; аналізувати документи; публічно виступати; формувати здатність до толерант­ної поведінки;

виховувати шанобливе ставлення до надбань філософської думки.

Тип заняття: Заняття формування, узагальнення та систематизація нових  знань.

Вид заняття: семінарське  заняття з елементами інтерактивного навчання. Обладнання: мультимедійний проектор, екран, ноутбук, навчальна презентація, роздатковий матеріал, робоча програма з дисципліни «Основи філософських знань » (філософія релігієзнавство),  дошка, маркери.

 Міжпредметні зв’язки: Історія, Філософія, Релігієзнавство, Право, Політологія.

Інтерактивні технології: «Мозковий штурм», «Робота в групах», «Мікрофон», «Метод незакінченного речення», «дебати» формату Карла Попера (елементи),

« Асоціативне дерево»  і проблемність навчання.

 

Література:

 

1.   Петрушенко В. Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-IV рівнів акредитації.- К.: «Каравелла»;                                              Львів: «Новий світ - 2000». - 448 с.
2. Прицепй Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. М. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. –К.: Академвидав, 2003. - 576 с.

3. Філософія: Навчальний посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрюшенко, І. В. Бойченко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного, - К.: Вікар, 1999. - 624 с.

4.Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. - 2-е вид. - К: Либідь, 1994.

5.   Філософія: Підручник / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка. – К.: Вища шк., 1995 - 455 с.
6. Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Н. В. Хамітов та ін. – К.: Либідь, 2004 432 с.

 

Структура заняття:

І. Вступна частина: 

1. Організаційний момент (привітання, перевірка

присутності студентів, повідомлення теми і мети заняття).                    2хв.

2.Мотивація навчальної діяльності.                                                           1хв.

3.Актуалізація опорних знань студентів (розділення групи на

     «доповідачів», « рецензентів» та «журналістів» )

          Встановлення регламенту заняття.                                                            4хв.

                                                                                                                             7хв.  

ІІ. Основна частина

1. Подача та опрацювання  семінарського  матеріалу:

а) Доповідач № 1: Винекнення і розвиток  філософії Стародавньої

Індіїї. (Доповідь– питання журналістів)                                           5хв                                                                            

     б) Доповідач №2: Філософська думка Стародавнього

Китаю.Конфуціанство.(Доповідь– питання журналістів –рецензія)   5хв.                                                                                                                                                                                                                                                                                                              в) Доповідач № 3: Загальна характеристика античної філософії. (роздатковий матеріал).Завдання на встановлення відповідності (Гра). Досократівська філософія(перегляд відео –ролику).                          15хв.                                                                

     г) Доповідач № 4: Філософія Класичного періоду Античності

             (Доповідь– питання журналістів ).                                                       5 хв                                                        

     д) Доповідач № 5: Завершальний цикл античної філософії:

        школи, ідеї,  представники (роздатковий матеріал).                         5хв.                                                                                                                                                                                       

2.Систематизація отриманних  знань (гра- дебати).                                  8 хв.                                         

      3.Висновки(робота над проблемним питанням).                                       2хв.

                                     45хв.

ІІІ. Заключна частина:         

1. Виставлення та обґрунтування оцінок.                                                2,5хв.   

2. Повідомлення та пояснення домашнього завдання.                             1хв. 

3. Завершення заняття.                                                                     0,5хв.                                                                                                                                        4хв             

                                Всього 80 хвилин  

 

Хід уроку:

І. Вступна частина : (Слайд №1 початковий фон) 

1. Доброго дня  студенти! Чергові, скажіть будь ласка, хто сьогодні відсутній.

Тема сьогоднішнього заняття: Філософія  Стародавнього світу.

           Мета даної теми полягає у виявленні особливостей та основних закономірностей розвитку  філософії Стародавнього світу, визначенні загальних рис провідних філософських напрямів цього періоду, а також з’ясування їх місця, ролі і значення в історичному й сучасному контекстах.

 Тема розкривається через розгляд наступних питань:

1. Виникнення і розвиток філософії Стародавньої Індії.

2.Філософська думка Стародавнього Китаю. Конфуціацтво.

3.Загальна характеристика античної філософії, етапи її розвиток.

   Досократівська філософія.

4.Філософія класичного періоду античності.

5.Завершальний цикл розвитку античності філософії: школи, ідеї, представники.

1.а)Мотивація навчальної діяльності:

     Викладач: Сьогодні перед нами стоїть непросте завдання,ми проведемо з Вами семінарьсе заняття  на якому  потрібно буде провести паралель між двома неїмовірними світами «Сходом та Заходом», між двома абсолютно різними парадигмами мислення цілих народів. Р. Кіплінг казав : «Схід є Схід, а Захід є Захід, і ніколи їм не зійтися воєдино…» .

А взвгалі, то  тема «Філософія Стародавнього світу» надзвичайно важлива  у вивченні філософії,  так поскільки – саме філософські аспекти давніх часів стали фундаментом для філософської думки  всієї західної Європи.

1. б) Актуалізація опорних знань студентів. 

     Викладач:Згадайте, на минулих заняттях ми з Вами вивчали тему «Філософія як специфічний тип знання». Давайте повторимо основні визначення з минулих тем:

Метод фронтального опитування (мозковий штурм):

• Дайте визначення поняттю «Філософія».
• Що являється предметом філософії?
• Що вивчає предмет?
• Кому приписують авторство слова «Філософія»?
• Хто являється фундатором європейської філософської прадиції?
• Які ви знаєте питання, що визначали подальший напрямок розвитку філософії?
• Які дисципліни виникають завдяки цим питанням?
• Хто окреслює предмет філософії?

Метод «незакінченого речення»:

• Гносиологія це наука яка…..
• Онтологія  це наука яка вивчає…
• Етика це….
• Світогляд це….

Метод « Мікрофон»:

• Які Ви знаєте типи свтогляду?
• Основне питання філософії ?
• Функції філософії.
• Методи філософії.

        Викладач:Пригадавши  матеріал минулих тем перейдемо безпосередньо до питань нашого семінарського заняття.

Регламент уроку – семінару

     Роділимося на групи «доповідачів» та «журналістів»(жеребкування). Доповідач №1 виступає з повідомленням що розкриває перше питання семінару. Рецензент №1 робить рецензію відповіді доповідача№1 і доповнює її, якщо це потрібно.

     Журналісти на основі виступу доповідача ставлять свої питання що виникли під час доповіді. Час на одне повідомлення – регламентований (3-5хв). Відповіді на питання журналістів часом не обмежується.

    Все знову повторюється до тих пір доки не вичерпаються питання семінарського заняття.

2.  ІІ. Основна частина

1. Подача та опрацювання  семінарського  матеріалу.

          а) Доповідач № 1: Виникнення і розвиток  філософії Стародавньої Індіїї. (Слайд № 2) (Доповідь)

        Вся історія індійської філософії - це безперервний діалог з традицією. У культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого. Зв'язок старого і нового, співіснування найдавніших релігій і науки - невід'ємна частина духовного життя Індії, її світогляду та її філософії. Аспект часу в історії філософської думки Індії завжди відігравав лише підпорядковану роль. Тому немає історії індійської філософії, а будь-яка історична періодизація розглядалася як умовність. Але філософія залишається невід'ємною частиною життя індійця - завжди сучасною і завжди життєвою. Усі давні школи філософії, як і раніше, мають послідовників, для яких традиція - не тільки частина культури мислення, а й способу життя. Міфи і перекази, прозріння пророків і натхненна поезія вед - усе це не розповіді минулого, а живий досвід, актуальний для кожного покоління. Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це Ведичний період (1500-600 роки до н. є.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад. Другий період - Епічний (600-200 роки до н. є.) - створення філософських систем, названих «даршан». Третій період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш'я, що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст. Четвертий період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

     Рецензент №1. (доповнення)Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

    Журналісти: В чому різниця між ортодоксальними і неортодоксальними школами?

    Доповідач та рецензент відповідають : Ортодоксальні – це класичні школи , неортодоксальні – некласичні . Ортодоксальні підтримують верховенство –

«ВЕД» , неортодоксальні – не визнають.

   Викладач : Загальній висновок запишимо разом у зошити, основі особливості Індійської філософії:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

    Отже, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: початок буття, будова світу, особливості людини, роль і зміст людського пізнання. Водночас досить очевидно, що превалює у цій проблематиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя, хоча звільнення це розуміли значною мірою як подолання людської окремішності та індивідуального протистояння загальному.

  б)Доповідач № 2: Філософська думка Стародавнього Китаю. (Слайд № 3)  

 (Доповідь) Історія філософської думки Китаю сягає початку першого тисячоліття до н.е. В центрі уваги філософії Давнього Китаю були проблеми морально-етичної природи людини та побудови досконалої держави, управління суспільством. Менше місця займали власне філософські проблеми, хоча й у цій сфері були певні досягнення. Важливу онтологічну роль відігравало поняття неба. Аналізувалися проблеми єдності світу та його розвитку, першооснови природи. Першоосновою всього сущого вважалося матеріальне начало "ці" і п'ять стихій — вода, вогонь, метал, дерево, земля. Важливе місце при цьому відігравали поняття "інь" і "ян", "дао" і "де", "буття" і "небуття", "Велика межа". Незначне місце займали гносеологічні та логічні проблеми, хоча й тут були певні доробки. Так, послідовники Мо-цзи цікавилися джерелами пізнання, а прибічники школи імен аналізували питання співвідношення імені і дійсності. У китайській філософії, на відміну від індійської та давньогрецької, майже відсутнє міфологічне забарвлення.

   Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, які виникають VІ-V ст. до н, е, зберігає своє значення протягом тисячоліть аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551-479 рр. до н. е.), яке отримало назву конфуціанства.(Слайд№ 4)  Еталоном у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. В його викладі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини. Її етики та моралі, життя сім’ї та управління державою. Проблеми космогонії, антології, гносеології, логіки були в стані започатування. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. В центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття - "жень" - гуманність."Жень" визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становив щем. Згідно з принципом "жень" правителі держав повинні бути мудрими, подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, по-батьківськи піклуватися про них. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція "сяо" - синовньої поваги до батьків. Велику увагу він приділяв "юе" - музиці, найкращому засобу вдосконалення людини, а найголовнішу роль відводив "лі" - етикету - правилам благопристойності, які покликані регулювати поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція "чжен мін" -"виправлення" імен, тобто приведення речей у відповідність з їх назвами.

Рецензент № 2. З точки зору Конфуція життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. "Небо" - це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людину.

Доповідач №2. (Слайд№5)Первинною філософією матеріалістичного напряму в Китаї виступає Даосизм. Засновником даосизму вважається Лао-цзи. Але, бажаючи підняти престиж даосизму у боротьбі з конфуціанством, послідовники даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697-598 р. до н. е.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао - це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно - основа всього сущого. Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято в конфуціанстві, а всезагальному закону "Дао". Згідно з цим законом будь яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

   Рецензент №2 Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону "дао", неможливості /моральної і фізичної/ діяти всупереч "дао". Виходячи з Космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія стояла на захисті природи, висувала принцип "ву вей" - невтручання в її розвиток, наслідування її законів.

    Питання журналістів: Що являється основою для філософії в Стародавньому Китаї? ( Пятикнижжя) У-цзін — загальна назва для таких п'яти конфуціанських канонічних книг.

•                  «І цзін» — (易经) — Книга Змін, що висловлює особливу систему ворожіння, доповнена згодом коментарями у вигляді так званих «10 крил», що дають космогонічну систему стародавніх китайців;
•                  «Ши цзін» (诗经) — Книга гімнів та пісень;
•                  «Шу цзін» (书 经) — Книга записаних переказів — епічний твір, що викладає ритмічною прозою легенди про освіту китайського народу і про стародавню його історію;
•                  «Лі цзі» (礼记) — «Записки про скоєний порядку речей, правління та обрядів», — регламентують суспільні відносини, релігійні обряди тощо і містять у собі відомості про ідеальну, з конфуціанської точки зору, системі правління древніх царів, про давнє календарі і т. д.;
•                  «Чуньцю» (春秋) — літопис князівства Лу, написана, за переказами, самим Конфуцієм, хоча останні записи в цьому літописі трактують і про події, що мали місце після його смерті. «Чуньцю» дає не стільки виклад самих подій, скільки вкрай лаконічну оцінку їх з точки зору конфуціанської політичної моралі.

    У-цзін є найдавнішою китайською літературною пам'яткою і містить дуже цінні відомості з давньої історії китайського народу. Однак деякі європейські історики вважають, що цим відомостям не можна цілком довіряти. Вважається, що вчені династії Хань, які відновлювали давні книги (в основному складені в VI–V ст. до н. е.) після спалення їх Цинь Ши Хуанді, прагнули пристосувати їх до політичного ладу своєї епохи і тому вдавалися або до оточення древнього тексту відповідним коментарем, або до інтерполяція і навіть до прямої фальсифікації тексту. Ханьська редакція вимагає ще великий філологічної роботи для відділення давнього тексту від пізніших нашарувань.

У-цзін є основою традиційного китайської освіти, утворюючи звід текстів, який можна порівняти за своєю значущістю з Біблією.

Викладач : Підсумовуючи розгляд філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. У більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимоюі гуманістичною.

Із надбанням потужних соціальних та духовних санкцій (офіційно-державною, раціонально-філософською, емоційно-психологічною, релігійною) конфуціанські та конфуціанізовані етико-ритуальні норми і цінності стали незаперечно обов'язковими для всіх членів суспільства — від імператора до простолюдина

Викладач: Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дозволяє зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм заявляються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завдання вдосконалення людської поведінки в Китаї.

На початку заняття ми  з Вами  говорили про паралель між Заходом та Сходом,  розглянувши філософські вчення Сходу, а тепер звернемо свій погляд на Захід. 

    в) Викладач: При висвітленні  загальної характеристики античної філософії проведемо невеличку практичну роботу - письмову.  Я Вам видаю роздаткоий матеріал, використовуючи який ви зможете знайти відповідність та співвідношення висловів та їх авторів. (роздатковий матеріал). «Обери вірну відповідь»,« завдання на встановлення відповідності».

    Періодизація античної філософії . (Слайд № 6)

    І снують декілька варіантів періодизації античної філософії. Згідно одному з них, виокремлюється наступні періоди. Більш як тисячолітня історія розвитку античної філософії поділяється на три етапи:

1. Докласичний (або досократичний  )VI--V ст. до н. є. Це був період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії.

2.Класичний (або сократичний) етап V--IV ст. до н. є. Саме в цей період відбувся розквіт демократії, а в філософії -- поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального й одиничного (софісти заперечували загальне, Платон і Аристотель відновлювали його права).

3. III ст. до н. є. -- V ст. н. є. Епоха еллінізму та Римської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії -- замикання особи (одиничного) на себе, домінування етико-релігійної проблематики.

• Елліністична філософія – розповсюдження грецької філософії на Схід, пріоритет етичної проблематики (ІІІ – I ст. до н.е.).
• Римська філософія – вплив стоїцизму, неоплатонізму та виникнення християнства (І – VI ст. н.е.).

  Викладач: А поки Ви працюєте пропоную перейти конкретніше до висвітлення Досократиків під час практичного завдання  ми з Вами переглянемо відео – ролик, в якому відображений засновник Мілецької школи – Фалес. Людина яку вважають першим філософом.

(Перегляд – відео ролику)

  Доповідач № 3: Антична філософія докласичного періоду: представники, основні ідеї. Мілетська школа (Слайд № 7)

    Мілетська школа - це найдавніша матеріалістична філософська школа у Греції. Представниками мілетської школи були Фалес, Анаксімандр, Анаксимен. Їм належать наукові відкриття у сфері математики, географії, астрономії. Єдністю, яка лежить в основі безкінечного різноманіття явищ, вони вважали дещо речовинне, тілесне, особливе - воду, повітря й ін. Філософи мілетської школи були також стихійними діалектиками.
    Фалес ( 624 до н. е. — 548 до н. е.) - все існуюче породжене водою. Вода — це джерело, з якого все постійно виникає. Він передбачив сонячне затемнення (28 травня 585 до н. е.). Йому належить заслуга у визначенні часу сонцестояння і рівнодення, у встановленні тривалості року в 365 днів, відкриття факту руху Сонця відносно зірок.
   Анаксимандр ( 610 до н. е.— 546 до н. е) - вважав за першооснову нескінченну, невизначену матерію -«апейрон». Одним з перших, хоч і в наївній формі, він дав природничо-історичне пояснення утворення світуі походження людини від тварини, завдавши цим удару релігійному світоглядові. Анаксимандр здійснив першу спробу створення систематичного курсу для викладання геометрії.
    Анаксімен ( 585 — 525 до н. е.) - вважав за першооснову повітря. Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.
    Піфаго́р (580 до н. е. — 500 до н. е.) — давньогрецький філософ, релігійний та політичний діяч. Його основними ідеями є:

1.“Всі речі суть числа».                                       

2.«Бог — це число чисел».
3.Засновав Піфагорейський союз.                

4.Еволюція -це закон космосу.
5.Безсмертна душа людини переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного
досвіду, пізнає світ, закони.
6. Теорема Піфагора «Сума квадратів катетів  дорівнює квадрату гіпотенузи»
  Геракліт (535-475 рр. до н. е.)

1. Єдиний відомий твір — «Про природу».
2. Автор відомих виразів: «Усе плине, усе змінюється» та «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку.
3. В основі всього - вогонь.
4. В працях Геракліта вперше фіксується поняття  космополіта громадянина космополії (всесвітнього града,  всесвітнього суспільства), громадянина всесвіту.
   Демокріт (460-370 рр. до н.е.)

1. В основі світу – атоми і пустота, в якій ці частки рухаються завдяки притаманній їм силі ваги.
2.У політиці Демокріт був прихильником демократії;
3. Заперечував доктрину «золотого віку», згідно з якою  людське суспільство поступово деградує щодо ідеального  первісного стану.

 4.Одним із перших в античні часи виступив з ідеєю   суспільного прогресу.

   Рецензент № 3  Зверніть увагу на екран. (Слайд № 8)  Слухаючи доповідача, і переглянувши відео я  можу зробити узагальнення, стосовно  представників та  основних ідей Античної філософії. Почуте дозволяє зробити висновок про деякі загальні риси давньогрецької філософії першого (досократівського) етапу:

     По-перше, ця філософія виникла і розвивалася в тісному зв'язку з зачатками конкретних знань про природу. Перші давньогрецькі філософи були одночасно і натуралістами. Вони робили спроби науково пояснити походження Землі, Сонця, зірок, тварин, рослин і людини.

      По-друге, у цей період були висловлені цікаві ідеї про буття, першооснову, рух, матерії, пізнанні, що визначили основні напрямки філософствування на досить тривалий наступний період.

      По-третє, специфікою давньогрецької філософії в її початковий період є прагнення зрозуміти сутність природи, світу в цілому, космосу, тобто космогонізм.

Викладач: щож, підсумуємо. (збирає роботи і озвучує вірні відповіді по завданням )

 

г) Доповідач № 4: Філософія Класичного періоду Античності (Слайд № 9)

             (Доповідь– питання журналістів).                                                             

      Сократичний поворот в античній філософії був підготовлений діяльністю софістів – „вчителів мудрості”, які стали затребуваними у часи піднесення Афін після закінчення персидських війн. Полісна демократія вимагала від учасників політичного процесу широких знань у політичній, господарчій, судовій справах, в риториці, психології тощо. Софісти надавали платні послуги в освітній сфері, стимулюючи при цьому розвиток філософського мислення.

        Основне питання, що підіймалося софістами (Горгій, Протагор, Гіппій, Фразімах та інш.), торкалося співвідношення реального світу і людських думок про цей світ. Софісти багато зробили для вдосконалення давньогрецької мови, відточуючи значення і контекстуальні відтінки понять і суджень. Вони акцентували увагу на відмінностях між змістом думки та формою її викладу, між тим, що пізнається і тим, хто пізнає. Софісти вперше побачили у слові той своєрідний елемент, стихію, в якій відбувається мислення. Мислення і мова ототожнювалися (з грецької "логос" - одночасно і розум, і мова, і значення). В результаті філософсько-логічний аспект розгляду мислення зливається з лінгвістичним, а "аналіз" мови підмінюється формальним аналізом.

       У формальній логіці існує поняття „софізм”, під яким розуміється мисленнєва помилка, що виникає внаслідок навмисного порушення законів і правил мислення. В софізмах складнощі, які пов'язані з взаємоперетіканням об'єктивних категорій, перетворювалися у предмет гри словами і закладеними в цих словах двозначностями, тобто, суперечками суто семантичного плану. Мислення, яке зафіксоване софістами у формі мислення, що існує для "іншого" як мовно оформлене уявлення, як мова, тлумачиться також і як вираз суто індивідуального переживання, суто одиничного, неповторного стану "індивідуальної" душі.

     Серед основних рис софістики як філософського напрямку слід назвати агностицизм та релятивізм. Класичним виразом скептично-агностичного відношення до світу є тріада Горгія: 1) ніщо не існує; 2) якщо щось і існує, то його не можна пізнати; 3) якщо його можна пізнати, то його не можна передати і п

  Сократ (469-399 рр.) (Слайд № 10)
Основні ідеї Сократа:
1) у центрі філософії має бути людина;
2) визнає існування бога;
3) знати що-небудь - це вміти давати визначення;
4) людина повинна бути:
а) стриманою;
б) справедливою;
в) мужньою;
г) відважною;
5) розробив метод маєвтики, тобто пошук істини шляхом виявлення суперечностей у доводах суперника;
6) закликав до вільнодумства;
7) філософія повинна вчити мудрості шляхом дискусій, а не шляхом читання робіт.

8)Головну причину появи держави та права Сократ вбачав у потребах.
   Сократ казав, що необхідно було розумно впорядкувати поведінку людей за
допомогою законів. Він вважав, що вищим завданням знання є не теоретичне, а практичне – мистецтво жити.

   Платон (427-347 рр. до н.е) -давньогрецький філософ, учень Сократа, вчитель Арістотеля. (Слайд № 11)

   Основні ідеї : вчення про буття. (Онтологія) В основі всіх речей і явищ світу лежать незмінні ідеальні сутності — ідеї (ейдоси). Саме ідея виступає тим спільним, що притаманне кожній речі певного виду (у всіх людей спільним виступає ідея людини, у всіх різних дерев — ідея дерева). Саме вони і є істинним буттям. Платон стверджує, що всі речі, дані нам у відчуттях, є вторинними щодо ідей, походять від них, наслідують їх. Ідеї ж, як первинні сутності, осягаються лише розумом. Ідея виступає сутністю, причиною і метою речі. Така позиція називається об’єктивний ідеалізм.
   Платон виокремлює три світи як рівні буття: світ ідей (істинне буття), матерія (майже небуття) і світ речей — світ становлення (проміжний між небуттям матерії та буттям ідей). Платон неоднозначно розглядає поняття Бога, як творця ідей, як
ремісника, що творить речі за зразком ідей, або взагалі як міру всіх речей. Таким чином, першопочатками Космосу у Платона виступають: Бог, ідеї та матерія.

   Рецензент № 4 (доповнення)  Яскравим представником класичного періоду був Арістотель(Слайд № 12) (384-322) - Аристотель — учень Платона, здійснив систематизацію сучасного йому знання майже у всіх відомих на той час областях науки. Аристотель вважається засновником таких наук як: етика, логіка, психологія, біологія, економіка, політологія. Вперше провів розмежування наук.
Основні ідеї
1. Аристотель не ототожнює буття з ідеями. Він критикує Платона за те, що той приписав ідеям самостійне існування, відокремивши їх від чуттєвого
світу. Йому приписують фразу “Платон — мій друг, та істина дорожча!” Аристотель наполягає, що істинним є самостійне одиничне буття конкретних речей, апоняття- ідеї—це результат узагальнення властивостей
конкретних речей. Аристотель також критикує погляд Платона на пізнання, як пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа
нібито походить, натомість стверджує, що основою пізнання є чуттєве сприйняття.
Аристотель ототожнює буття і мислення: закони мислення є одночасно і законами буття

   Питання журналістів: Які позитивні та негативні сторон діяльності софістів?

   Викладач : А зараз перенесемося в ті часи переглнувши відео – ролік (перегляд відео –ролику ).

  Гра – Журналісти проти доповідачів.  Всі студенти розділяються на 2 команди 1 група- під час прегляду виписує в зошити всі вже відомі факти 2 – всі нові, ті факти які ще їм не відомі. Підсумком є обговорення та аргументація.

  Викладач: Від давніх часів до сучасності,  я би так сказадла. І все почалося саме з Греціїї. Розуміння самого поняття дає вперше Платон - в свої Утопії «Держава», розуміння поняття політика взагалі впеше дає Аристотель в праці  «Політіка».В данний час існує безліч держав з демократичною формою правління такі як : Польща, Україна,Германия, Фрація, Венгрія, Болгарія, та всі країни західної Європи.звісно окрім Велокобританіі,  на чолі держави – монарх. Яскравим представником демократичного устрою є Сполучені Штати Америки 

Доповідач № 5: Завершальний цикл античної філософії: школи, ідеї,  представники (роздатковий матеріал). (Слайд № 13)  

       Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісу (Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, а й колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію). Пізня антична філософія поставала індивідуалістичного, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності (еклектика). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.

Епікурейство заснував Епікур (342 — 271 рр. до Р. X.) і продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар (95 - 55 рр. до Р. X.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явиш через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша—уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність (давньогрецькою мовою - досягнення стану "атараксії").

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360 - 270 рр. до Р. X.), звертав увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома відповідями:

1. Якими є усі речі ? — Не більше такими, ніж будь-якими іншими.

2. Що можна сказати про такі речі ? — Краще не казати нічого, утримуючись від суджень.

3. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? — Зберігати самовладність (автаркію).

Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-решт, за Гегелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.

Більше поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк (340 - 265 рр. до Р.Х.). У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека (4р. до Р.Х. - 65 р.), Епіктет (5 - 138) та Марк Аврелій Антонін (121 — 180). Стоїцизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. ("Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає, штовхає"). Стоїки пояснювали свою думку притчею про карету та собаку: собака прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикання, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині у її відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого-спокій, незворушність, зберігання внутрішньої автономії. Стоїки сприяли систематизації філософського знання; вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все суше, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого - до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205 -270) та Прокл (412 —485).

Рецензент № 5 Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі — християнському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській історії, була зосереджена на духовному як першому початку буття.

    2.Систематизація отриманних  знань (гра- дебати). (Слайд № 14) 

        Викладач:  А що  для Вас особисто спільне між Заходом і Сходом?

Що Ви знайшли  для себе нового і цікавого при розгляді цієї теми? Для узагальнення та систематизаціїї отриманих  Вами знань проведемо  невеличкі дебати (дебати по формату Карла Ппопера).

     Питання: «Чи треба нам знати античну філософію?. «Так» чи «ні»? ».                                                                   

    3.Висновки(робота над проблемним питанням).  Стародавня  філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія уперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу. Космосу, природи, суспільства, людини, її пізнання, інтелекту, поведінки. Певною мірою усе це ввійшло і в духовну скарбницю України, де з першими християнськими текстами з Візантії мислителі Київської Русі засвоювали ідеї Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля і Сенеки.                             

ІІІ а)  Виставлення та обґрунтування оцінок.    

Ви сьогодні гарно попрацювали, і підготувалися , тому оцінки будуть такими…….

б) Повідомлення та пояснення домашнього завдання.

Зверніть увагу на екран : .(Слайд №15)

3.   Опрацювати відповідний матеріал підручника:

1.Петрушенко В. Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І - IV рівнів акредитації.- К.: «Каравелла»; Львів:«Новий світ - 2000». - 448 с.

4. Причепй Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. М. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. –К.: Академвидав, 2003. - 576 с.

Опрацювати тестові завдання  в зошиті для самостійних робіт на ст 32.

Виконати письмові завдання для самостійної  роботи на ст 12. ( Тема 1)

Виписати нові  у словник  визначення ( і Вивчити ).

Підведення підсумку уроку  .(Слайд №16)

Завершення уроку -  ( До побачення ! Дякую за увагу !)