Літературне кафе для учнів 8-9 класів

Тема: Хай звучить невмируща мелодія вічно,

Світло сили і слова палає магічно.

Тобі рівних нема, бо ти сяєш зорею,

Як прославлена й вільна дочка Прометея.

Мета: ознайомлення учнів із найцікавішими фактами життя та творчості Лесі Українки.

Структура заходу

ТОП – 1. Дитина-вундеркінд.  В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано. (Учень або учениця читає вірш «Надія»)

ТОП – 2. Колодяжне. Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, теперішнього губернатора Волині. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб. (Учень або учениця читає вірш «І все таки до тебе думка лине…»)

ТОП – 3. Лесин рояль. Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у Колодяжному. Цікаво, що без музики родина Косачів не уявляла собі дозвілля, відпочинку. Тому, коли їхали жити до Києва, рояль везли з собою. Верталися на літо в Колодяжне — з ними повертався і рояль. Нині «живий» Лесин рояль, очевидно, «пожвавлює» і образ самої Лесі Українки. Олена Пчілка так згадувала про гру своєї доньки: «Леся дуже добре, цілком не по-панянському грає на фортепіяні, особливо українське, грає й інші речі, і це ж тільки одну зиму бравши лекції музики». Подруга Лесі, Оксана Стешенко, писала у своїх спогадах: «Леся сама любила імпровізувати, і її імпровізації завжди були сумні та ніжні. Я дуже любила її слухати, але грала Леся лише в інтимному оточенні, коли слухали її я або хтось із найближчих осіб. На людях же ніколи не грала». Музика, що звучала у виконанні Лесі Українки, розширювала її внутрішній світ, була його відображенням. (Учень або учениця читає вірш («До мого фортепіано»)

ТОП – 4. Чому Лариса Косач стала Лесею Українкою?

Псевдонім “Леся Українка” виник з ініціативи матері Поетеси – Олени Пчілки. За найпоширенішою версією, і мати, й донька мали на меті дати зрозуміти читачам львівського часопису “Зоря”, що авторка надісланих поезій – не з Галичини. Згідно з іншою версією, псевдонімом Олена Пчілка прагнула підкреслити справжню любов до Батьківщини – на відміну від поверхового “українофільства”. Можливо, вплинув і приклад брата Ольги Петрівни – Михайла Драгоманова, котрий іноді послуговувався псевдонімом “Українець”. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

У 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, Олена Пчілка була єдиною, хто проігнорував заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою. (Учень або учениця читає вірш  «Слово, чому ти не твердая криця …»)

ТОП – 5. Вишиванка в житті Лесі.Першою меморіальною річчю, що потрапила до музею у Колодяжному, стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана 1949 року Варварою Дмитрук, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд, яким могла користуватись родина. (Учень або учениця читає вірш «Як дитиною бувало…»)

ТОП – 6. Творці нових слів. Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова. (Учень або учениця читає вірш  «Вечірня година»)

ТОП – 7 . Три любові поетеси. В юному віці у Лесі з'явилося перше кохання – Максим Славинський. На момент знайомства з Максимом Українці було 15 років, а йому – 18. Через деякий час Славинський став одним із керівників Центральної Ради. Проте чоловіка чекала трагічна доля – чекісти заарештували Максима, і він помер у в'язниці. Леся Українка присвятила йому свої твори: "Стояла я і слухала весну", "Сон літньої ночі", "Хотіла б я піснею стати".

Однак справжнім коханням Лесі Українки вважають Сергія Мержинського. Він був революціонером, і так само, як і Леся, боровся з хворобою – сухотами. Але Лесі, якій було на той момент 30 років, довелося пережити його смерть. Сергій помер у неї на руках від туберкульозу легенів.

У віці 36 років Леся Українка знайомиться зі студентом Климентом Квіткою. Він був збирачем народної творчості, зокрема пісень, і Українка запропонувала йому записати пісні, які вона знала, так зав'язалося їхнє знайомство. Незважаючи на протест сім'ї, Леся вийшла заміж за Квітку, а той, у свою чергу, довів, наскільки вона важлива йому. Квітка продав усе, що в нього було, лише б вдалося врятувати Лесю, однак навіть найкращі лікарі не могли зупинити хворобу. (Учень або учениця читає вірш «Мріє, не зрадь…»)

ТОП – 8. Фольклор у житті поетеси. Неоціненний внесок зробила Леся Українка в фольклористику не тільки як збирач, але і як виконавець народних пісень. В репертуарі Лесі Українки, крім календарно-обрядових пісень записаних в с.Колодяжне, були пісні історичні, козацькі, рекрутські, ліричні, побутові, колискові, дитячі, жартівливі, баладні, танцювальні і, що найунікальніше – пісні до казок. В листі до М.Драгоманова Леся Українка стверджувала, що зібраних нею пісень «ще ніхто не записував».

Глибокий науковий підхід виявила поетеса до запису українських народних дум, які вона високо цінувала й любила і усвідомила не лише їх унікальність як «єдиного в світі жанру фольклору», а й актуальність на той час їхнього запису і, зокрема, запису всієї мелодії разом з текстом думи. Леся Українка разом із К. Квіткою 1908 року організувала експедицію по запису мелодій народних дум на фонограф і з власних коштів її оплатила. Для цього поетеса визначила осередки, де найкраще збереглася кобзарська традиція (Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина), виявила найталановитіших кобзарів (М. Кравченка, Г. Гончаренка, О. Сластіона), залучила до цього найкращих фахівців (зокрема, Ф. Колессу, який записував мелодії дум на фонограф), власноруч записала тексти трьох дум від Г. Гончаренка. Записи ці були видані Ф. Колессою 1913 року у Львові («Мелодії українських народних дум»).

Першим звернувся до фольклористичної спадщини Лесі Українки М.В.Лисенко. Повністю на зібраних нею матеріалах він побудував розділ дитячих ігрових пісень у виданні «Збірка народних пісень в хоровому розкладі, пристосованих до учнів молодшого і підстаршого віку у школах народніх. Упорядив М. Лисенко» (К., 1908). Класичні обробки М. Леонтовича, Я. Степового, Ю. Мейтуса, В. Кирейка дали нове життя творам, записаним Лесею Українкою, в професійній музиці. (Учень або учениця читає вірш «Сontra spem spero»)

ТОП – 9. Неземна блакитнь очей. Мало хто знає, але в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси. (Учень або учениця читає вірш «Хто вам сказав, що я слабка»)

ТОП – 10. Нащадки Лесі Українки. На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової). Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному. (Учень або учениця читає вірш «Давня весна»)

Заключне слово вчителя: Леся боролася за життя, їздила по всьому світу, шукала найкращих фахівців: у Єгипті, Греції, Німеччині, Австрії. Все було марно. Кістковий туберкульоз загострився, а Лесю почала долати нова, невиліковна хвороба нирок. Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована письменниця на Байковому кладовищі в Києві.