Ш. Бодлер. Життя та творчість

«Складно говорити про таку безмірність, як Поет. Звідки починати? Й де закінчити? І чи можна взагалі починати й закінчувати, якщо те, про що я говорю: ДУША – є Все – Всюди – Вічне? Візьміть… вірші – це й є моє життя…», - ці слова належать М. Цвєтаєвій – поетесі Срібного століття. У них – формула безмежного й незбагненного світу душі поета, світу найпотаємніших почуттів, на валіших бажань, сміливих прагнень і боязких надій у серці, високих поривань думки, безмежного натхнення й болісних розчарувань, нестримних злетів – і … гріховних падінь.

          Бодлер.    Геній.    Божественний  посланець.

Таїна. Виклик. Біль. Прокляття.

Родинна драма болісно вплинула на душу хлопчика: смерть обожнюваного батька, новий шлюб матері, її покірність вітчиму, який завзято намагався

«привести до норми» надто різкий, своєрідний характер Шарля — усе це зробило дитину вигнанцем у сім'ї та багато в чому визначило формування безрадісного й навіть трагічного світосприйняття. Муштра замість прогулянок, накази замість розповідей про Красу, заборони й обмеження замість свободи – цьому хлопчик  не скорився.

Проте вітчим — офіцер французької армії Жак Опік (1789-1857), людина доволі стримана, дисциплінована, освічена. Він зробив блискучу військову (генерал), дипломатичну (посол у Мадриді) та політичну (сенатор) кар’єри. Та шлях до серця пасинка був для нього закритим.

Вже  в підлітковому віці, на знак протесту вітчимові й матері, Шарль часто вдавався до вчинків, що  шокували суспільство.

У 1832 р. сім’я переїхала до  Ліону. А 1833 р. Бодлер вступив до закритого ліонського Королівського коледжу й мешкав у пансіоні.

Знайомі стверджували, що в Жанні не було ні особливої краси, ані розуму, ані таланту, ані серця, нічого, крім безмежного егоїзму, користолюбства й легкодумства. Та поет, бути може, спочатку покохавши щиро, вважав справою честі не залишати її.

Вона всіляко обманювала його, розоряла, вводила в неоплатні борги, накидала петлю на шию, а він лагідно й покірно виносив усе, ніколи не скаржачись, не намагаючись розірвати зв’язок зі своєю "belle ignorante", як називав він Жанну у віршах. Як більшість жінок кольорової раси, Жанна мала пристрасть до спиртних напоїв і ще в молоді роки була уражена паралічем.

Бодлер помістив її в одну з кращих лікарень, відмовляючи собі в усьому.

Вийшовши з лікарні, пасія оселилася в одній квартирі з поетом. Цей  період спільного життя з фривольною, неосвіченою й химерною жінкою був для нього особливо важким.

В  останні роки, перебуваючи в добровільному вигнанні в Бельгії, в пазурах повної убогості, Бодлер не переставав допомагати Жанні; не забувала й вона його, - навіть у час, коли він лежав уже на смертному одрі, громила листами, вимагаючи грошей... Після смерті поета, впавши в страшну убогість, вона невдовзі  померла десь у шпиталі.