Шевченківське свято "Вінок шани Кобзарю"

      Вчитель. Плине час. Як стрімкі води сивого Дніпра-Славути проходять роки, десятиліття… Але ніколи не зникне народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не  погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя. До геніїв, що віддали свій талант рідній Батьківщині.  Бо в  історії кожного  народу серед  її великих творців, є поети, імена  яких  оповиті невмирущою  любов’ю і славою. Таким  поетом українського народу є Тарас  Григорович  Шевченко, чия  безсмертна  спадщина – одна з найбільших  вершин  людського генія.

Учениця  1. Україно, моя Україно!

Благодатна моя сторона.

Рідне земле, квітками заквітчана

Ти гордися ім’ям Кобзаря.

В його імені наша історія.

В його імені  - наше буття.

Україна – це наший  Шевченко,

А Шевченко – Вкраїна моя.

Українцем великим гордимся

І з гордістю ми промовляєм це ім’я.

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття.

І голос твій нам душі окриля.

Вчитель. Дорогі діти! Ми сьогодні будемо говорити про світоча нашого народу, великого сина України, славного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. На день народження завжди дарують подарунки. От і ми з вами, вшановуючи пам'ять славного сина нашої землі, сплетемо вінок у пам'ять про надзвичайну людину, ім’я якої тісно пов’язане з Україною.

      Тарас Григорович Шевченко… Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє.

 Шевченко незабутій, як життя. Саме тому кожного року вшановують його пам’ять “ незлим тихим словом ”. Цього року ми святкуємо чергову  річницю від дня народження Кобзаря. Пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях українців. Саме цьому присвячений  мій власний вірш «Шана Кобзарю»

Учениця 2.Іду з дитинства до Тараса

Стежиною надій,  добра.

Схиляю голову низенько,

Перед  портретом Кобзаря.

Він геній, наш він учитель,

Провісник  долі,  патріот.

Він вчив любити Україну

І український весь народ. 

Він сам боровся  за свободу,

 Не міг терпіть неправди і брехні.

 Не зрадив рідну Україну

Хоч і помер на чужині.

Для нього Україна – це святиня

 Яку нікому в нас не відібрать

 Вона одна,  ріднесенька, як мати.

Про це  повинні всі ми  пам’ятать.

Тож недарма прозвали всі його пророком,

Великим генієм і вічним Кобзарем.

Його слова живуть і будуть жити

У серці нашім, поки ми живем.

Його слова окрилюють нам душу.

В них чиста правда, віра в майбуття.

Тож слухайте, ви мудрого Тараса,

Борітеся, бо Україна  серцю мила й дорога

Ми пам’ятатимем   Тараса,

Його слова у нашій пам’яті живі.

Живи поете в бронзі, у граніті.

В тебе є гідні доньки і сини.

Хоча  ми всі  ще зовсім малі діти,

Та сили духу  нам  не позичать.

Бо  ми  всі любим  свою рідну землю

І будем    завжди з тебе приклад брать.

 Наш захід – презентація поетичних творів наших українських поетів про Тараса. Вчитель. Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне. Кожен приходить до Шевченка своєю стежиною. Але полум’яне слово Великого Кобзаря не залишає байдужим нікого, воно надихає  до творчості   українських  поетів.  Не лише Шевченко зазнав тортур за рідне  слово  та висловлені думки, які стали закликом до волі і свободи. Одеський письменник  Василь Барладяну-Бирладник теж був репресований комуністичним режимом і тривалий час перебував у таборах примусової праці.  У своїй поезії розповідає про дитячі асоціації, свою  першу зустріч з віршами Шевченка. До вашої уваги  вірш «Моя Кирилівка»:

Учень 3.У кожного Кирилівка своя, 

Шевченко свій у кожного, їй-Богу:

В Кирилівці не був ніколи я-

 Та до Шевченка знав завжди дорогу.

Покійний брат малим співав мені

Про думи, що блукають попідтинню,

Як сироти, голодні і брудні,

 роздягнуті від холоду, аж сині…

У нас в селі багато тих сиріт…

Я теж не пам’ятаю мого тата -

Та ще в колисці  вивчив «Заповіт»,

Хоча не знав читати і писати…

Село моє - Кирилівка моя!

Мій Шевченко там живе, їй-Богу,-

Бож у Кирилівці не був ніколи я,

А до Шевченка знав завжди дорогу!

Вчитель. Весь свій могутній талант Тарас Шевченко присвятив служінню народові. Тому й не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом. І не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. Прикладом цього є його перша книга «Кобзар». Народ назвав її своєю книгою, Біблією  українського народу. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки України, боротьба гайдамаків з боротьбою народу за щастя і волю.  Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін кріпака. В багатьох хатах українців сьогодні  можна побачити портрет  Тараса Шевченка, заквітчаний вишитим рушником, а на столі лежить його збірка «Кобзар». А сьогодні в рядки «Кобзаря» вчитуємося і ми

Учениця 4. Кобзар

У нас удома, у бібліотеці,

Є книжка, всій родині дорога.

Її читала ще моя бабуся

«Кобзар» - ця книга, найцінніша і свята.

Ще будучи маленькою її гортала,

По ній я вчилась букви всі читать.

Її до  серця міцно притуляла,

Коли лягала в ліжечко я спать.

Кобзар – це книга вічна, невмируща.

В ній правда вся, історія  жива.

В ній чути гучно, як реве ревучий,

Як кров ворожа лине до Дніпра.

Я збережу цю книжечку маленьку,

На вигляд, зовсім зношену таку.

Колись в майбутньому і я створю родину

Її  своїм я  дітям в спадок залишу.

Вчитель. Могутній  геній  Т.Шевченко дарував  і дарує нам почуття  національної самосвідомості, визначає місце України в світі, в історії, її шлях в прийдешнє. Тарас Шевченко – Поет, Художник й Пророк, який, простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником наших патріотичних діянь. Для  справжніх  геніїв час не вимірюється датами  народження  і смерті: їхні ідеї і творче надбання  перебувають  поза  часом, вони безсмертні.

Учениця 5.  Іменем твоїм Тарасе!

Іменем твоїм

Земля моя святиться.

Твоя душа – немов криниця,

З якої пить і не напиться

Нам всім.

Тарасе! Україні став

Ти полем життєдайним.

Вона тобою ожила, тобою встала і пішла,

Відринувши кайдани…  (Олекса Різниченко)

Вчитель. Однією  із заслуг  Шевченка  стало те, що він  вивів   із тривалого  занепаду  нашу мову, а українську літературу підніс  до європейського рівня. У творчості поета сконцентровано духовні  надбання, внутрішній світ і звичаї українців. Його  творча спадщина проливає світло на характер міжетнічних  взаємин в Україні тих часів, розкриває   особливості процесів  самовизначення, окреслює риси українського характеру. Шевченкове  слово  єднає нас в одну національну цілість із єдиною метою – відновити народовладну суверенну українську державу на всій  її сторичній  території. Жарини, які він розпалював у багатті української свідомості, вибухнули полум’ям  - народ  розірвав споконвічні  кайдани, збулося  Шевченкове пророцтво: вірш «Пророчі слова»

Учениця 6.Які слова Тарасові пророчі.

Від них  і кров у жилах застига.

Він всіх попереджав, що суд настане,

Що люд підніметься за волю до життя.

Що одцурається брат брата,

І потече ріками  людська кров.

Що рідна мати  прокляне дитину

І у  ярмі Вкраїна буде знов.

Що знову будуть гинути найкращі:

Сини  і  доньки,  батьки  й матері .

Своїм життям нам волю здобували,

У цій нелегкій, тяжкій боротьбі.

І я прошу, і всіх людей благаю:

Єднайтеся, бо ми всі сестри і брати!

Дай Боже,  сили нам  і витримки навіки,

Щоб мир і спокій був на всій землі.

Вчитель. На світі, напевно, немає іншої людини, окрім Тараса Шевченка, яка, народившись два століття  тому, передбачила долю нації і Батьківщини:

Учениця 7. Доля України

Хіба хто міг колись таке  сказати,

Що будуть в нас, у рідній стороні,

Густи, ревти  і гради, і гармати.

Я б  не повірила ніколи у житті.

Хіба хто міг колись таке сказати,

Що будуть у нас рідну землю відбирать:

Спочатку Крим,  Донецьк, Луганськ,

А завтра схочуть і Карпати.

Про це міг лиш  Шевченко написать.

Тож недарма прозвали всі його пророком,

Великим генієм і вічним Кобзарем.

Його слова живуть і будуть жити

У серці нашім , поки ми живем.

Його слова окрилюють нам душу.

В них чиста правда, віра в майбуття.

Тож слухайте, ви мудрого Тараса,

Борітеся, бо Україна  серцю мила й дорога.

Вчитель. Знову й знову перечитуючи сторінки «Кобзаря» та  його  «Заповіт», ми  відновлюємо  вірність ідеалам  геніального  поета, видатного  державного  мислителя, найгуманнішого  Пророка  України. Його творчість невмируща. Його слово таке просте, таке доступне, таке сміливе, волелюбне, таке гаряче і живе. Воно має магічну силу. Його життя можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє, померши на чужині.

  Учень 8. Сльоза

Багато спогадів про усмішку Тараса,

 що дарувала промені надій.

Але про плач його я не читав нір азу,

Що є відлунням розпачу й біди.

Лише коли життя свічки згасали

І плакала знесилена гроза,

Немов пробила спогади і далі –

В очах Шевченкових світилася сльоза.

А в ній, як біль  загубленого сина,

Згасала нерозквітлою зоря,

Бо помира він не на Україні,

Далеко від Вітчизни помира.

Сльоза ця ще в нащадках відгукнеться

І вирветься з  могили і століть,

 Бо народилася в нескореному серці

 і в кожному українцеві болить.     (Олег Олійников)

Вчитель. Творчість Т.Г. Шевченка – це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Безсмертна  спадщина  нашого  Пророка  користується  великою  шаною всіх українців. Мабуть, тому так люблять й шанують не лише  у нас, але й в цілому світі Великого Кобзаря.

Учениця 9.Тарасові

Йдучи у бій на темні сили злі

За мир і за свободу довгождану,

Твою, Тарасе, пісню полум’яну

Співають всі трудящі на Землі.

За виспівані горе і жалі,

 за міць і силу духу нездоланну

тобі давно складають щиру шану

Народи і великі і малі.

У квітах і вінках   твоя гора,

Ідуть до неї друзі з-над Дніпра,

З-над Волги, Вісла, і Дунаю й Нілу.

Несуть чебрець, троянди, резеду.

Схиливши голову, і я кладу

Вінок свій скоромний на твою могилу. (Євген Бандуренко)

Вчитель. Сьогодні ми познайомилися лише з незначною частиною творів, присвячених видатному генію і всього людства - Тарасу  Григоровичу  Шевченку. Разом з українськими поетами ми сплели вінок шани Великому Кобзареві. Сподіваюся, що сьогоднішня зустріч спонукатиме вас до творчості й у вас з’являться власні поезії, присвячені Шевченкові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінок шани

Кобзарю