Шляхи формування духовної компетентності здобувача освіти крізь призму педагогічних ідей В. О. Сухомлинського

Шляхи формування

 духовної компетентності

 здобувача освіти

 крізь призму педагогічних ідей В. О. Сухомлинського

Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації  дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм,  і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно й особистістно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних цінностей.  І  причина – це криза духовності.

Духовна компетентність – це сукупність духовних здатностей людини, що обумовлюють її спроможність до самопізнання, самореалізації, самоконтролю та виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність формувати життєві принципи та цінності.

Тому постає запитання: на основі яких цінностей можна сформувати духовно компетентну особистість? Класифікація цінностей залишається науковою проблемою. Єдиного підходу до вирішення питання немає. Вважається, що найзагальнішою основою класифікації цінностей виступають: сфери громадського життя, носії цінностей, ієрархія цінностей. Основні сфери громадського життя звичайно розрізняють три групи цінностей:        

 матеріальні, соціально-політичні,  духовні.

Звичайно, не всі результати і не будь-якої людської діяльності стають цінностями, а тільки ті, які є соціально значущими, такими, що відповідають суспільним потребам та інтересам людей. Причому сюди відносяться не тільки речі але й ідеї, відносини, способи діяльності. Ми цінуємо і матеріальні блага, і доброту людських вчинків, і справедливість державних законів, і красу світу, і велич розуму, і повноту почуттів, і багато іншого. Цінність - те, що має певну матеріальну або духовну вартість; важливість, значущість чого-небудь, або,  за словами Ольги Сухомлинської, -  утворення, що містить почуття людей, спрямовані на ідеал, ідеальне, те, до чого вони прагнуть.  

 Звичайно, що ці навички і тлумачення Ольга Василівна почерпнула від свого батька, геніального педагога – В. О. Сухомлинського.

Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський (28 вересня 1918, Василівка (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970, с. Павлиш, Онуфріївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український радянський педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР. Кандидат педагогічних наук (1955). Член-кореспондентАкадемії педагогічних наук РРФСР (1957); член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).

 Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

Найважливіші з них:

• «Серце віддаю дітям»,
• «Народження громадянина»,
• «Як виховати справжню людину»,
• «Павлиська середня школа»,
• «Сто порад учителеві»,
• «Батьківська педагогіка» та ін.

Варто відмітити трансформацію поглядів автора, пошуки вірної педагогічної стезі. Перші праці більше зосереджені на питаннях колективізму та офіційної тоді ідеології, але згодом педагог приходить до думки про першочерговість морального виховання дітей.

Володіючи неабияким даром слова, Василь Олександрович розповів про свої педагогічні пошуки, ідеї і знахідки в статтях, брошурах і книгах, присвячених найрізноманітнішим питанням педагогічної теорії і практики. У своїй сукупності вони дають уяву про цілу педагогічну систему, на формування якої впливали філософські і поетичні традиції українського народу. За 34 роки напруженої роботи його погляди еволюціонували від окремих сторін навчально-виховного процесу до створення цілісної педагогічної системи формування всебічно розвиненої особистості.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. він шукав нові підходи до підвищення грамотності і успішності учнів та вдосконалення форм навчання, досліджував взаємозв'язок умов і результатів навчання ("Головне — якість уроку", "Педагогічні причини відсіву учнів", "Наш план проведення екзаменів", "Інтерес до навчання — важливий стимул навчальної діяльності"). У той же час його хвилювали і проблеми організації керівництва навчальною і виховною роботою ("Замітки директора", "Наша робота з батьками", "З практики директора школи", "Директор на уроці" та інші).

У 50-х — на початку 60-х років з'являються монографічні роботи В. Сухомлинського. Особливої уваги він надає трудовому вихованню, політехнічній освіті школярів ("Виховання колективізму у школярів", "Підготовка учнів до трудової діяльності" та ін.). Виховання постає педагогічно організованою працею учнів і одночасно виступає одним із важливих шляхів формування всебічно розвиненої особистості.

Найважливішим етапом у творчості Василя Олександровича стали 60—70 рр. Одна за одною виходять його монографічні роботи — "Духовний світ школяра", "Формування моральних переконань молодого покоління", "Людина неповторна", "Моральний ідеал молодого покоління", "Народження громадянина". Він концентрує свою увагу на розумовому і моральному вихованні.

Беру на себе сміливість констатувати той факт, що В. О. Сухомлинський повертається до  генетично закладених основ духовності, котрі отримав у спадок від українського народу, своєї землі. Адже, ми маємо надзвичайно великий скарб народної мудрості, що базується на християнській моралі. Комуністична система пробувала розірвати цей зв'язок і знищити християнську мораль, але це була хибна політика.

Сьогодні ми маємо нові виклики. З одного боку проголошуються європейські цінності як панацея від духовного колапсу, а з іншого боку загальна толеранція веде за собою порушення Божого Закону (гомосексуалізм, евтаназія, наркотики, ін.). Маємо суспільство зі свободою віросповідання – і маємо байдуже до релігії покоління; сьогодні ніхто не боронить відвідувати храми, але на дискотеках, в нічних клубах – людей більше; маємо петиції проти викладання ОХЕ і т. п. В світлі таких реалій досить актуальним є питання вивчення педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського і використання його надбань у повсякденній діяльності. Оскільки, в багатьох аспектах він випереджав час і за його головними постулатами можна побачити біблійні істини.

У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.

(Ми сьогодні перебуваємо у пошуку нової системи освіти, проводимо реформу, вибираємо освітню модель на прикладі інших ).

Спадщина ВасиляСухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. ( дитиноцентризм)

Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості.

(ключові компетентності)

Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухомлинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людяність, душевність спілкування — ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель — це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин.

 Спадщина В.Сухомлинського становить собою явище духовної культури, яке з плином часу привертає до себе все більше уваги, бо наділене феноменом невичерпності. Константи Сухомлинського не втрачають свого значення, не розмиваються з плином часу, навпаки, набувають все більшої актуальності. А пояснюється це тим, що директор школи із Павлиша весь свій рідкісний талант педагога, всю феноменальну працездатність зосередив на вічній проблемі – плекання Добра в людині. Із усіх загальнолюдських моральних проблем ця – найголовніша.  «…ідея добра проходить червоною ниткою через усі твори В. О. Сухомлинського, ненав’язливо, у формі педагогічних роздумів, моральних сентенцій, порад, заповідей, в уявному діалозі з учнями, педагогами, батьками»

У своїх працях видатний педагог виділяє три основні завдання, які стоять перед учителем щодо формування морально – духовних цінностей дітей:

• формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини;

• виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці;

• розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис.

• Люби ближнього твого, як самого себе.
• «Ніхто більшої любові не має над ту,як хто свою душу поклав би за друзів своїх». (Ів.15,13).

Роки дитинства — це насамперед виховання серця.

Педагогічна мудрість полягає у тому, щоб бачити свого вихованця очима творця .

Аналіз спадщини В.Сухомлинського в аспекті формування морально-духовних цінностей показує, що критеріями вихованості дитини вчений вважав:

• життєрадісне світосприймання дитини;

• здатність бачити поруч із собою людину, брати близько до серця її радощі і горе, тривоги і хвилювання;

• віра в іншу людину;
• багате духовне життя в світі прекрасного.

Формування морально-духовних цінностей у працях В.Сухомлинського розглядається як шлях від поняття до переконання, що включає виховання моральних почуттів, ідеалів, знань, вчинків, звичок.

У роздумах В.Сухомлинського совість є носієм ядра особистості, а осмислене переживання її - самовідповідальністю. На питання: "Що потрібно для того, щоб у розуму був такий неспокійний строгий вартовий - чутлива совість, як практично досягти того, щоб бажання бути кращою стало одним із найглибших бажань, які надихають, облагороджують поведінку, взаємини в колективі?" - павлиський педагог дає однозначну відповідь: потрібні добрі, благородні вчинки.
(«Як хлопці мед поїли»)

У творах Сухомлинського є ряд суджень, положень, синтез яких дає змогу розглянути його позицію щодо ролі самосвідомості в морально-духовному розвитку особистості. Виховна стратегія В. Сухомлинського – це глобальна антиномія (протилежність) «навколишній світ — людина». Пізнання людиною довкілля і самої себе для В. Сухомлинського не було самоціллю. Це необхідний, але лише перший етап. Основна ж мета полягала у вихованні такого ж всезагального ставлення людини до світу. Для В. Сухомлинського світ пізнання – це передусім глибоке осягнення цінностей тих матеріальних і духовних скарбів, які набуті людством.

Педагог конкретизує головне ставлення до такого розуміння світу. Ним виступає відповідальність перед мислетворним і рукотворним світом людини, перед матеріальними і духовними цінностями людства. Зрозуміло, що таке глибоко усвідомлене ставлення не може сформуватися без такої ж глибинної рефлексії, процесу самоусвідомлення. За задумом педагога, рефлексія, як мислення стосовно самого себе, спрямовується не стільки на когнітивні утворення особистості, скільки на її емоційно-почуттєву структуру і відповідні властивості, якості, установки, на основі яких вони виникають. Адже відповідальність підростаючої особистості перед світом зовнішніх цінностей без самовідповідальності в принципі неможлива. Тут мусить цілісно проявитися морально-духовний образ Я, який склався в дитини на цей час.

Це поняття В. Сухомлинський підносить до рангу вищого почуттєвого поривання, яке робить людину пристрасною і ціннісно-центрованою. Воно безпосередньо пов’язується ним з емоційними переживаннями болю, тривоги, турботи, коли речі, цінності, багатству, створеним для радості й добробуту людей, щось загрожувало або хтось завдав шкоди.

У самосвідомості як процесі, концептуалізуючи думки В. Сухомлинського, можна вичленити три основні його складові:

• розуміння;
• емоційне переживання ;
• оцінювання самого себе.

 Ці види самоставлення мають бути предметом уваги вихователя, починаючи з перших днів перебування дитини в школі.

Так створюється єдність минулого й теперішнього як рушійна сила морально-духовного становлення особистості. З цією метою В. Сухомлинський створив спеціальну виховну програму: «Подорожі» в минуле рідного краю. Так він назвав екскурсії і походи в поле, в ліс, на берег річки, в сусідні села. Тут діти реально осягали, що пов’язує минуле і сьогочасне в духовному житті нашого народу. «Якщо вам вдалося досягти того, що дитині наодинці із собою стає соромно, соромно самій перед собою за свій осудливий вчинок, якщо дитина прагне стати кращою, ніж вона є, якщо в її свідомості не тільки живе, але і стає власним переконанням уявлення про те, що краще і що гірше, то це означає, що ви бачите наслідки своєї виховної роботи» У цьому зв’язку В. Сухомлинський вводить дещо незвичне, але надзвичайно змістовно-містке поняття «побачити самого себе» . Впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості.

Тож цілком обґрунтованим є положення В. Сухомлинського про те, що науково організований виховний процес за своєю суттю є процесом самовиховання і морального саморозвитку. Більше того, якраз у постійній внутрішній роботі вихованця над собою, у «роботі душі» В. Сухомлинський вбачав сутність ефективної виховної діяльності.

Високого значення у своїй творчості педагог надавав вихованню у дітей моральної свободи.  (казка «Дівчинка й ромашка»).  Коли дитина маленька, її радує, що батько або мати ведуть її за руку. Але в міру того, як вона стає старшою, їй не подобається опіка батьків, вихователів, дитині хочеться бути самостійною, незалежною особистістю. Моральна свобода, на думку Василя Олександровича, – то велике людське багатство, яке не дається природою, а дається суспільством.

Моральне виховання має здійснюватись у нерозривній єдності з розумовим вихованням дитини. «Розумове виховання, – пише В. Сухомлинський, – завжди було і буде однією з головних ланок освітнього процесу»

На думку педагога зародження в дитячих душах високих моральних, гуманістичних почуттів – любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних – сприяють художні твори- мініатюри. На основі художніх творів він радив у початкових класах проводити уроки доброти і людяності. Звертаючись до аналізу багатовікового педагогічного досвіду та досвіду своїх колег, освітянин послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини.

Важливим засобом морального виховання дітей Василь Олександрович вважав слово, а мовну культуру людини – дзеркалом духовної культури. Слово – не тільки носій інформації, зазначав він, воно іскра, від якої розгорається полум’я інтересу, вікно в незвідане, тому має бути яскравим, образним, барвистим і точним. Слово в руках учителя – найтонший і найголовніший його інструмент.

Виховання моральної свободи у В. О. Сухомлинського нерозривно пов’язане з культурою бажань, на основі яких формуються високоморальні потреби. Мудрість, майстерність і мистецтво владарювання вихователя над волею вихованця полягає в тому, щоб морально обґрунтовані, прийняті суспільством потреби, стали бажаннями, внутрішніми спонуками людини: лише за таких умов формується людська, індивідуальна неповторність.

Отже, на думку В. О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб з дитинства в  людини було духовне життя у світі моральних цінностей – святинь нашої Батьківщини, нашої історії, нашого народу. Суть духовного життя маленького громадянина повинна бути в захопленні, одухотворенні красою людини і красою ідеї, у прагненні стати дійсно справжньою людиною. Тому той, хто живе у світі моральних цінностей, з малих років почуває себе людиною.   («Бо я Людина»)

У праці В. О. Сухомлинського «Як виховати справжню людину» надається моральний ідеал, який увібрав найкращі риси менталітету українського народу. В ньому розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів: 14 законів дружби, правил «Десять “не можна”», «Дев’ять негідних речей» та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя . 

• Поважайте дитяче бажання бути хорошим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрості батьківської влади в деспотичне самодурство.
• Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

Виховання дітей 6-10 років В. О. Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам вчити дітей добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних серцях людяність, сердечність.
Все життя молодших школярів удома та в школі мусить будуватись, як вважав В. О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання.

Виховується бажання бути хорошим багатьма способами:

• красою;
• людяністю, добротою, чуйністю;
• на прикладі педагогів і батьків;
• правдою;
• працею на благо суспільства;
• повчанням;
• спонуканням;
• через заохочення і стимулювання;
• через подолання труднощів;
• радістю.

 "Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості... — пише В.О.Сухомлинський у праці "Духовний шлях школяра". — Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини у своїх силах є умовою того багатства дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливий духовний розвиток, особливо неможливе розкриття природних нахилів, здібностей, обдаровань"

Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям» він писав: «Дитячий світ — це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. ...Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу». «Ісус сказав: Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо для таких є Царство Небесне» (Матвія 19:14).

«Будьте як діти»

Педагогічні пошуки і знахідки В.Сухомлинського в повній мірі зберігають

своє науково-прикладне значення в наш час. Його теоретична спадщина

містить чимало цікавих, оригінальних ідей, детальний і всесторонній аналіз

яких може суттєво збагатити як психологічну науку, так і педагогічну теорію та практику.

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

Слід, що залишив по собі Василь Сухомлинський – є джерелом натхнення і подиву для сучасників і, думаю, для майбутніх поколінь.

Тому моральною серцевиною та основним девізом моєї роботи з учнями є слова В.Сухомлинського: «Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою та сильною. Бути справжньою людиною - це значить віддавати сили своєї душі в ім`я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожної людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилось щось хороше від тебе, від твоєї душі».  Я впевнена, що та  людина духовно багата, яка живе в серці  з Богом, не втомлюється шукати істину, ніколи не стане рабом обставин. Вірю, що подібні заходи донесуть до свідомості наших людей ту правду, що християнська етика – не спроба нав’язати дітям якісь церковні імперативи, а бажання допомогти виховати наших дітей у здоровому дусі любові, віри, даючи пізнати одвічні правди та істини, які, як відомо, є універсальними для всіх народів»

    Вправа «Важливі уроки життя»

- Ознайомтеся із  запропонованими висловами В. Сухомлинського. Прочитайте та оберіть такий вислів, який вам здається на даний момент найбільш актуальними, близьким.

(наклеїти на заготовлену листівку)

- Який з уроків ви обрали і чому саме цей? (кілька виступів)

•                       Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
•                       Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

•                       Знання без виховання – меч в руках божевільного.
•                       До хорошого уроку учитель готується все життя.
•                       Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода цвіте, а на холоді вкривається кригою, розум же людини, не знаходячи собі застосування, хиріє.
•                       Вільний час учителя — це корінь, який живить джерела педагогічної творчості.
•                       Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх стосунках з вихованцями, той вже досягнув половини успіху.
•                       Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
•                       Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.
•                       Головний зміст і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання дітей — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.
•                       Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
•                       Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.
•                       У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
•                       Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя.
•                       Школа -  не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи — виховання здібностей.
•                       Головною потребою кожного школяра мають стати праця, самостійна думка, відкриття істини.
•                       Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
•                       Поважайте дитяче бажання бути хорошим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрості батьківської влади в деспотичне самодурство.
•                       Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
•                       Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
•                       Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
•                       Совість — це емоційний страж переконань.