«Шляхи удосконалення професійної компетентності викладача»

Міністерство освіти i науки України

Департамент освіти і науки

Одеської обласної державної адміністрації

ДНЗ «Одеське професійно-технічне училище машинобудування»

Методична розробка

Тема:

«Шляхи удосконалення професійної компетентності викладача»

Виконавець:    викладач  вищої  категорії

Кудревич І.В.

       Розглянуто на засіданні методичної комісії

гуманітарних дисциплін    та рекомендовано до використання

у навчальному процесі 

 (протокол № 6

від «20 » лютого 2018  р.)

м. Одеса 2018 р.

Зміст

2

І. Вступ

Учитель живе доти, доки він вчиться,
  тільки-но він перестає вчитися, у ньому
помирає вчитель.
                                        К. Д. Ушинський

Удосконалення рівня професійної компетентності викладачів– один із основних напрямів реформування сучасної системи освіти.

Головний нормативно-правовий документ Міністерства освіти і науки України (ЗУ «Про освіту») свідчить: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». Саме тому на сучасному етапі модернізації системи освіти й виховання в Україні особливої актуальності набувають питання підвищення й розвитку професійної компетентності викладачів професійно- технічних закладів. Важливо зауважити, що в сучасних умовах реформування освіти радикально змінюється статус викладача, його освітні функції, відповідно зростають і вимоги до його професійної компетентності, рівня його професіоналізму. Показниками значущості професійної компетентності є зміни, що відбувалися в сфері суспільної свідомості в різні періоди історії. А саме професійній компетентності й педагогічній культурі притаманні великі можливості розвитку та стабільності суспільства, оскільки вони є, наприклад, гарантом для вирішення проблемних питань між старшим та молодшим поколіннями, сприяють адаптації до нових умов, більш ефективному процесу соціалізації особистості тощо.

Отже, сучасна ситуація суспільного розвитку актуалізувала необхідність всебічного вивчення такого феномену, як «професійна компетентність викладача».

3

ІІ. Поняття «компетентність»

Поняття «компетентність» з’явилося в педагогічній літературі порівняно недавно і не є на сьогодні досить дослідженим. Так вислів «компетентнісна освіта», як досягнення  певного освітнього результату, з’явився у 60-х роках минуло століття у США, Великобританії й Німеччині. На відміну від терміну «кваліфікація» компетентність включає не тільки сугубо професійні знання й уміння, а й такі якості, як ініціативність, здатність до співробітництва, роботи в групі, вміння оцінювати ситуацію, логічно мислити, добувати, відбирати й аналізувати інформацію. Точніше, людина може стати компетентнісною тільки після здобуття нею адекватної інформації, знань і практичного досвіду. Тобто у формуванні компетентної особистості освіта відіграє головну роль. У сучасній вітчизняній педагогіці поняття компетентності як терміну, що описує кінцевий результат навчання, починають використовувати тільки з останньої чверті ХХ століття. У радянській енциклопедії (1960 р.) цього поняття взагалі не було. Лише у наступному виданні з’являється поняття «компетенція». В енциклопедичному словнику (1983 р.) є поняття «компетенція» й «компетентність», де вони ототожнюються. . Словник іншомовних слів (1985 р.) відокремлює ці поняття.

Поняття компетентностей та компетенцій науково обґрунтовано вченими країн Європейського союзу у середині 80-х років минулого століття

4

(Д. Мертенс, А. Шелтон, Р. Бадер та ін.). Європейські експерименти

 розглядають поняття компетентності як загальні, ключові або базові вміння, ключові кваліфікації. Ними визначено також поняття «компетентність» як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

 У 80-ті роки поняття «компетентність» значно розширюється й набуває характеру сукупності інтелектуальних, фізичних, політичних, соціальних, моральних і естетичних пізнань, отриманих людиною як у системі освіти, так і з інших джерел, що знаходяться в таких сферах, як навчання, праця, культура, політика, екологія, навколишнє середовище. Усі ці напрями формують компетентність особистості, створюючи умови для всебічного розвитку індивіда.

5

ІІІ. Професійна компетентність викладача

Питаннями педагогічної компетентності займалися такі дослідники як    В. Адольф, Ю. Варданян, Л. Мітіна, І. Зязюн, І. Колесникова, А. Щербаков

Н. Кузьміна,  А. Маркова, Л. Мітіна, Е. Рогов, Є. Сахарчук, В. Сєриков, В. Синенко,    Е. Зеєр     та ін.

У наш час у науці відсутній однозначний підхід до визначення понять «компетентність», «професійна компетентність».

 Вчені визначають професійну компетентність як:

певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно й відповідально, як оволодіння людиною здатністю й уміннями виконувати визначені професійні функції (А. Маркова);

професійну готовність та здатність суб'єкту праці до виконання задач і обов'язків щоденної діяльності (К. Абульханова);

наявність спеціальної освіти, глибокої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення власної науково-професійної підготовки (В. Зазикін та А. Чернишова);

потенційну готовність розв'язувати задачі зі знанням справи (П. Симонов).

На думку науковців, показниками професійної компетентності є загальна сукупність об'єктивно необхідних знань, умінь та навичок; уміння правильно їх застосувати під час виконання своїх функцій; знання й прогнозування можливих наслідків певних дій; результат праці людини; практичний досвід; гнучкість методу; критичність мислення; а також професійні позиції, індивідуально-психологічні якості .

Дослідник В. Адольф стверджує, що «професійна компетентність - це складне утворення, що вміщує комплекс знань, умінь, властивостей і якостей особистості, що забезпечують варіативність, оптимальність та ефективність побудови навчально-виховного процесу».

Вчений Д. Савельєв вважає, що професійна компетентність може бути окреслена як здатність посадової особи успішно реалізувати (вирішувати) завдання, що відносяться до її компетенції.

Дослідник В. Кричевський визначає професійну компетентність як сукупність певних ознак: наявність знань для успішної діяльності; усвідомлення значущості вказаних завдань для майбутньої професійної діяльності; набір операційних умінь; володіння алгоритмами вирішення професійних завдань; здатність до творчості у вирішенні професійних завдань. Вчений виділяє чотири види професійної компетентності:

функціональна (реалізація професійних знань);

6

інтелектуальна (здатність до аналітичного мислення й комплексного підходу до виконання своїх обов'язк

   ситуативна (діяльність залежно від професійної ситуації);    

  соціальна (реалізація комунікативних та інтеграційних здібностей).

Поняття "компетентність " (лат. competens - відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

7

Репродуктивний (дуже низький)

Виклада здатний розповідати учням те, що знає сам. Мета занять викликана стихійно, без урахування знань учнів. Навчальну літературу використовує мінімальну. Зміст навчального матеріалу вибирає стихійно, у зв’язку з цим він є просто концентрацією інформації. Мають перевагу традиційні методи одностороннього пояснення, коли учні пасивно сприймають інформацію. Елементи інформаційної структури занять не обґрунтовані, не чіткі. Спроектована модель занять має декларативний характер.

Адаптивний (низький)

Вміє пристосовувати свою доповідь до ознак певної аудиторії. Мету і структуру занять визначає адекватно рівню розвитку учнів, але немає навичок варіювати методами та засобами навчально-пізнавальної діяльності. Методи активації застосовує рідко.

Локально-моделювальний (середній) 

Володіє стратегією навчання учнів, знаннями і навичками з окремих

8

 розділів курсу. Мета та завдання діяльності обумовлені, але не визначені рівні засвоєння учнями бази знань та відповідних їм форм і методів роботи. Переважають традиційні методи і прийоми навчально-пізнавальної діяльності учнів і контролю знань. Активізація діяльності учнів здійснюється без глибинного дидактичного обгрунтування.

Системно-моделювальний (високий)

Володіє стратегією навчання учнів, знаннями і навичками стосовно курсу і педагогічного процесу в цілому. Мету, завдання та структуру занять обирає відповідно до особливостей учнів, ролі навчального матеріалу в курсі і в зв’язку з іншими предметами. Моделює рівень засвоєння з теми і відповідні форми і методи навчально-пізнавальної діяльності і контролю. Зміст висловлюється у відповідності до мети. Переважають проблемні методи навчання, що відповідає потребам активізації діяльності учнів, їх мотивам та інтересам.

Творчий  (дуже високий)

Використовує стратегії перетворення свого предмета як засобу формування особистості учня. Мета, завдання і структура занять відповідають потребам формування мислення та поведінки учнів. Розроблені системи занять, використовується диференційований підхід. Форми та методи навчально-пізнавальної діяльності учнів підпорядковані меті реалізації алгоритмічно дійсного і творчого рівня засвоєння знань проектує діяльність та поведінку учнів у конкретних ситуаціях.

9

Основними шляхами підвищення професійної компетентності викладачів є:

1.Формування методичного середовища або професійна взаємодія з колегами,тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності навчального закладу (молодого викладача, педагогічного досвіду, професійної майстерності), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових рольових іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналізі ситуацій, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних навичок, захисті творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання друкованих видань.

2.Формування гнучкої системи безперервної освітивикладача:

- інноваційний підхід викладача до вдосконалення рівня професійної компетентності як у атестаційний, так і в міжатестаційний період. Робота в міжатестаційний період може бути врахована під час атестації викладача ( участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо);

- самоосвітня діяльність (епізодична і планова) викладача, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «викладач живе доти, доки він учень»;

 - складання плану самовдосконалення професійної компетентності: вивчення передового досвіду колег,  проведення відкритих уроків,  самоаналіз уроків, обговорення відвіданих уроків,  участь у конкурсах тощо;

- цілеспрямована систематична робота над методичною темою;

- збір та укладання творчого портфоліо викладача - колекція власної бази кращих уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці й позаурочній діяльності, власних засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля викладача, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми. У портфоліо включаються зразки робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, щоденник рефлексії, зразки дитячих робіт, фотографії компонентів навчального процесу;

10

- самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;                                       

- рефлексія власної діяльності (через об'єктивну оцінку прийти до самореалізації); ведення щоденника рефлексії, в якому викладач, залишаючись сам-на-сам, обмірковує власний досвід, види діяльності, визначає нові шляхи втілення творчих планів, прогнозує стратегії для покращення діяльності, визначає успіхи й невдачі, визначає комунікативну стратегію уроку тощо;

- самокорекція; виконання завдань у міжатестаційний період.

З. Створення інформаційно-освітнього простору з рівноправним доступом всіх викладачів до інформаційно-освітніх ресурсів: бібліотека;  Інтернет; медіа- та відеотека педагогічного досвіду, реєстр програмних педагогічних засобів навчання.

4. Готовність до інноваційної діяльності, пріоритет освітніх технологій:  апробація сучасних науково-методичних концепцій, впровадження освітніх продуктивних технологій навчання і виховання, переведення навчального процесу на технологічний рівень, тобто попереднього проектування процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння;  забезпечення науково-методичного супроводу навчально-виховного процесу;  поповнення власного арсеналу інноваційними формами уроків, як-от: урок-тренінг, урок-дослідження, урок-панорама, урок-пошук, урок-мандрівка, урок-практикум, урок-композиція, урок-діалог, урок за опорним конспектом, урок тематичної атестації та ін.; організація творчого педагогічного процесу, оскільки підвищення фахової підготовки можливе тільки у творчості.

5. Організація пошукової, науково - дослідної роботи викладачів та учнів:  науково-дослідна діяльність викладача, апробація в інноваційному режимі ідей педагогів-новаторів;  створення авторської методики, технології;  узагальнення власного досвіду, методичні рекомендації для педагогів і учнів, комп'ютерна презентація результатів дослідження для впровадження в досвід роботи інших колег; дослідно-експериментальна робота викладача; застосування на практиці результатів інноваційного педагогічного досвіду;  поширення набутого й апробованого перспективного досвіду, оприлюднення індивідуальних доробок на нарадах, педрадах, методичних об'єднаннях, у

періодичній пресі, Інтернет - ресурсах (розміщення матеріалів на власному сайті, веб - сторінці);  організація майстер-класів, участь у наукових, проблемних семінарах, творчих дискусіях, методичних мостах, навчальних тренінгах.

11

6. Підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів:

відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, читання літератури, преси; знайомство й спілкування з цікавими людьми, творчими особистостями, колегами-однодумцями.

12

Аналіз моделі професійної компетентності та умов, що стимулюють професійне зростання викладача дають можливість більш цілісно вивчити процес удосконалення професійно - педагогічної майстерності викладача, розглянути освітню ситуацію в різних аспектах та ракурсах, визначити цілі та завдання, відповідно до яких має відбуватися процес підготовки викладача, а самому ж викладачеві – визначити власний рівень професійної компетентності, створити індивідуальну траєкторію професійного зростання, спрогнозувати програму самотворення, саморозвитку та самореалізації, оскільки професійна компетентність викладача – це результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно - діяльнісної сутності викладача.

13

14