Сімейне підприємницво

І. ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

Підприємець – революціонер в економіці.

Прибуток для нього – лише символ успіху.

Головне – вступити на незвіданий шлях там,

де закінчується звичний порядок.

Йожеф Шумпетер

1. Види сімейної підприємницької діяльності

Сімейний бізнес – це ініціативна самостійна діяльність, спрямована на отримання прибутку, заснована на оптимальному використанні сімейного капіталу. Сімейний капітал тут представлено і як фізичний, і як соціальний, інтелектуальний, фінансовий капітали членів сім’ї. Домогосподарства, зазвичай, як форма організації сімейного бізнесу використовують підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Такі підприємства називаються індивідуальними. Основними плюсами сімейного підприємства є:

• простота реєстрації (не потрібно установчого договору);
• невеликі витрати при реєстрації (вони обмежуються реєстраційним збором і збором за постановку на облік);
• простота оподаткування; простота бухгалтерського обліку; незалежність бізнесмена, самостійність несення витрат; немає потреби відкривати розрахунковий рахунок і виготовляти друк;
• весь прибуток перебуває в розпорядженні самого підприємця.

Основним мінусом є те, що підприємець несе відповідальність за боргами свого підприємства всім своїм особистим майном.

Для сімейного бізнесу типові такі моделі:

1) чоловік – керівник, дружина – бухгалтер або начальник під розділу. Типова форма бізнесу, яка забезпечує максимальний контроль за діяль ністю фірми;

2) дружина – керівник, чоловік – виконавчий директор. Ця ситуація характерна для фірм у сфері туризму і торгівлі, здебільшого дружини займають вищу посаду, але тут спостерігається явне суперництво за владу, і навіть за явного лідерства дружини формальним керівником виступає чоловік;

3) дружина – керівник, чоловік – працівник. Ситуація, типова для Заходу, в Україні – це кафе і ремонт взуття;

4) батько (мати) – керівник, донька чи син – бухгалтер. Такий розподіл типовий для сфери освіти, юридичних послуг. Особливість у тому, що батько (мати) як глава сім’ї виступає також і гарантом зайнятості дітей, несучи при цьому повну відповідальність за їхню роботу.

Домашній бізнес – окремий випадок в організації сімейного бізнесу, коли використовується потенціал домашнього господарства. Домашні господарства і сім’я протягом століть залишаються точкою відліку в історичній еволюції господарств різного типу в економіці ринкового суспільства.

Технологія організації підприємства сімейного бізнесу заснована на необхідності здійснення певних дій. Усе починається з детального аналізу можливостей і бажань членів сім’ї. Потім здійснюється вибір виду діяльності. Наступним кроком стає розроблення бізнес-плану. Це керівництво до дії, яке буде постійно моделюватися. Але в ньому вже фіксуються відповіді на економічні питання: який капітал буде вкладений, що, скільки, за якою ціною проводитимуть і продаватимуть і т. д. При обговоренні бізнес-плану виникають десятки детальних питань, а їх змінять проблеми і питання перших тижнів заняття бізнесом. Стабільним буде питання про те, чи хоче сім’я продовжувати або розширювати свій бізнес. Для сім’ї організація своєї справи – позитивний потенціал, оскільки зміцнює її не тільки як соціально-психологічний, але і як економічний союз.

2. Особливості господарювання та отримання доходів сімей у міській і сільській місцевості

У сучасній науковій літературі домо-господарства класифікують за низкою демо графічних, територіальних, економічних і соціальних ознак.Важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є їхній розмір. Домашнє господарство, членами якого є одна шлюбна пара  (чи один із батьків) з неодруженими дітьми (або без них), можна вважати простим домогосподарством.Складне сімейне господарство складається з кількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів. Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або далеких родичів. Такий тип господарства потрібний переважно для виконання і значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім’ї не під силу здійснювати певні види господарської діяльності. Іншим важливим чинником, який диференціює домашні госпо дарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, містечко, село). За цим принципом домогосподарства прийнято поділяти на сільські і міські.32% населення України проживає в сільській місцевості. У сільському господарстві працює 18% усього зайнятого населення – як офіційно, так і неофіційно, у тому числі у власному господарстві (власні розрахунки на основі офіційних даних за 2008 рік). Проте підсобне господарство має значно більша частка населення. За даними обстеження умов життя домогосподарств (ОУЖД-2008), 57% населення мають землю у власності чи користуванні. Домогосподарства, що мають земельні ділянки, практично порівну розподілені між сільською місцевістю і містами (відповідно, 54 і 46%). Для цілей призначення соціальної допомоги оцінюються доходи домогосподарств від земельних ділянок, наданих для ведення особистого селянського господарства, площа яких перевищує 0,06 га. Дані ОУЖД свідчать, що у 75% домогосподарств, що мають у власності чи користуванні земельні ділянки, їхня площа перевищує 0,06 га. Загалом, близько 43% домогосподарств країни мають у власності чи користуванні земельні ділянки з такою площею.Близько 8% ВВП України виробляється в сільському господарстві. На господарства населення припадає понад половина загального обсягу сільськогосподарського виробництва, хоча протягом останніх років їхня роль поступово послаблюється. Окрім того, в останні роки чисті доходи господарств населення, господарств від сільськогосподарської діяльності становили тільки 5,4% сукупного наявного доходу домогосподарств. За останніми даними, дохід від власне сільськогосподарської діяльності становить приблизно 18% у сукупному доході власників підсобних господарств. Аналіз даних показує, що домогосподарства займаються сільськогосподарським виробництвом переважно для задоволення власних потреб, а їхня сільськогосподарська активність концентрується навколо вирощування овочів та картоплі, а також худоби і птиці (якщо така взагалі є) здебільшого для власного використання. Відповідно до офіційних нормативів чистого доходу з 1 га для Харківської області за 2008 рік, використання, наприклад, 0,5 га землі осо бистого селянського господарства жителями міської місцевості давало власникам цієї землі дохід у розмірі 55 грн на місяць, що становило 3,3% від середньої заробітної плати в Харківській області (виходячи з припущення про те, що сім’я складається з однієї особи). У світі вже давно зрозуміли роль і значення сім’ї в сільському господарстві: із понад 570 мільйонів ферм понад 500 мільйонів належать саме сім’ям. На сімейні ферми припадає не менш як 56% виробленої сільгосппродукції. Такі господарства обробляють значну частку сільгоспземель у світі: 83% – у Північній і Центральній Америці, 68% – у Європі, 85% – в Азії, 62% – в Африці. І тільки в Південній Америці ця частка становить 18%. Чи не тому цю частину світу називають зосередженням усіляких протиріч у всіх сферах життя суспільства? Сімейні фермерські господарства досягають високого рівня продуктив ності на оброблюваній ними землі. Наприклад, за інформацією FAO, у Бразилії сімейні фермерські господарства обробляють менше ніж 25% усіх сільськогосподарських земель, але до того ж виробляють близько 40% основних сільгоспкультур. У США сімейні фермерські господарства обробляють 78% сільгоспугідь країни, виробляючи 84% усієї сільгосппродукції на суму 230 млрд доларів. Фермерство – нова для сучасного періоду форма господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Фермерське господарство – особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутку. Виникнення фермерських господарств в Україні пов’язане з реформуванням аграрних відносин і здійсненням ринкових економічних перетворень. У фермерському господарстві основним видом компен сації найманим працівникам є грошова компенсація, яку можуть виплачувати у формі заробітної плати, виплат на відпустку і роботу понад норму, а також бонусів. Крім цього, фермери часто надають найманим працівникам компенсації у формі додаткових пільг, таких як використання засобів виробництва в господарстві, надання сільськогосподарської продукції в рахунок заробітної плати, надання житла, продуктів харчування, робочого одягу, оплата навчання, виплати у страхові й пенсійні фонди. Грошова компенсація становить основну частину компенсації найманим працівникам. Вона також є об’єктом для нарахувань на заробітну Сімейне підприємництво плату до пенсійного і централізованих фондів соціального страхування. Відповідальність за ці нарахування несе фермер. У фермерських господарствах західних країн, зокрема США, на вартість виданої в рахунок оплати праці сільськогосподарської продукції не нараховуються виплати із соціального страхування і пенсійного забезпечення. Затрати праці фермера, членів його сім’ї та постійних працівників є  фіксованими, однак вони також можуть бути використані не повною мірою. У цьому разі оплата такої праці здійснюється за фактично відпрацьований час. І якщо продуктивність праці зазначених працівників зростає, то це не збільшує виробничих витрат, адже вони теж є постійними. У системі менеджменту фермерського господарства оплата праці фермера і членів його сім’ї посідає особливе місце. Визначальною при цьому є форма власності на засоби виробництва. У зв’язку з тим, що фермер є водночас і власником, і менеджером, і працівником, виникають і відповідні види виробничих витрат. З власністю пов’язана неоплачена праця фермера і членів його сім’ї, а з менеджментом – 3/4 оплата управлінської діяльності. Крім того, існують і готівкові витрати на оплату праці фермера і членів його сім’ї.Для української економіки розвиток сімейного бізнесу набуває виняткового значення. Саме ефективне підприємництво, що ґрунтується на приват ній власності, є важливим джерелом економічного зростання. Сприяти цьому покликане конституційне закріплення підприємництва. «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом», – зазначено у статті 42 Конституції України.

Висновки

• Підприємництво – це ініціативна, самостійна діяль ність, здійсню вана на власний ризик, під власну відповідаль ність, спрямована на інновації та отримання прибутку, заснована на оптимальному використанні сімейного капіталу. Сімейний капітал представлений і як фізичний, і як соціальний, інтелектуальний, фінансовий капітали членів сім’ї.
• Фермерське господарство – особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутку. Виникнення фермерських господарств в Україні пов’язане з реформуванням аграрних відносин і здійсненням ринкових економічних перетворень.
• Досвід розвинених країн переконує в доцільності розвитку малого сімейного бізнесу в Україні. Держави, які активно сприяють підприємництву, зростають і процвітають, а ті, що стримують його розвиток, – перебувають у стагнаційному стані. У нашій державі сімейне господарювання не набуло бажаних масштабів розвитку через те, що їхня діяльність стримується певними чинниками: економічною кризою, нестабільністю податкової системи, низьким рівнем соціального захисту населення тощо.