Система інтелектуальної власності

ТЕМА 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (слайд1)

План(слайд2)

1. Поняття інтелектуальної власності.
2. Етапи розвитку інтелектуальної власності.
3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку суспільства.
4. Система управління інтелектуальною діяльністю.
5. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні.

 

1.       Поняття інтелектуальної власності. (слайд3)

(слайд4)Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні. Поняття „інтелектуальна власність” чітко сформувалося тільки у кінці XVIII століття у Франції. Вперше, у середні віки, інтелектуальна власність була пов’язана з привілеями. Іще в 1236 році один з мешканців Бордо одержав у Франції привілею на спосіб вичинки вовняної одежі за фламандським взірцем строком на п’ятнадцять років. За привілеями почали видавати патенти.

Поняття „інтелектуальна власність” виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за визначеними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, літератури і мистецтва. У наукових кругах цей термін використовується з 50-х років ХХ століття.

(Слайд5)Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Це виключні права на результат творчої праці – об’єкт інтелектуальної власності, який відповідає встановленим критеріям, оформлений у певних документах та захищений законом про охорону інтелектуальної власності, патентом або свідоцтвом, іншим охоронним документом.

(слайд6)Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавської діяльності артистів, звукозаписів, радіо та телепередач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

-товарних знаків, знаків обслуговування та комерційних найменувань і позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції;

- усіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Даний перелік не є вичерпним.

(слайд7)Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, суттєвістю вирішення задач. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це права на результати творчої діяльності.

Права неможливо відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.

(слайд8)Особливістю інтелектуальної власності є те, що вона складається з двох половин, які і становлять предмет права інтелектуальної власності:

- особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці;

- майнового права на цей результат (об’єкт права).

(слайд9)Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній

особі. До нього відносяться:

- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і таке інше);

- право перешкоджати будь якому зазіханню на право інтелектуальної власності, здатному нанести збиток честі і репутації творцю об’єкта права інтелектуальної власності;

- другі особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом відносно певного об’єкта права інтелектуальної власності.

Особисте немайнове право невід’ємне від автора і діє без обмежень в часі.

(слайд10)До майнового права відносяться:

- право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

- другі майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і другій фізичній або юридичній особі.

Окрім того, воно має обмеження в часі і території[5].

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв’язання посталих перед ним соціальних та економічних проблем. Інтелектуальна діяльність є однією з форм життєдіяльності людини, сутнісною основою процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу.  

(слайд11)Інтелектуальна діяльність – це розумова (творча, духовна) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання тощо. Творча праця спрямована на створення та впровадження інновацій. Водночас її результатом є не лише новий інтелектуальний продукт, а й інтелектуальний розвиток самої особистості. Інтелектуальна діяльність втілюється і виявляється у певних результатах – інтелектуальних продуктах. При цьому не будь-яка інтелектуальна діяльність є творчою працею, водночас будь-який творчий результат – продукт інтелектуальної діяльності.  

(слайд12)Творча діяльність – це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині, яка є єдиним суб’єктом творчої діяльності. Отже, творча діяльність – це поняття більш широке, ніж інтелектуальна діяльність.   (схема)

(слайд13)Схожі риси:

•          розумова діяльність;
•          не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна,

оригінальність.

Відмінні риси:

•               творча діяльність – поняття ширше, ніж інтелектуальна діяльність. Під поняття «результати творчої діяльності» підпадають будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності – це, безперечно, результати творчої діяльності.
•          результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону, в результаті чого вони стають об’єктами інтелектуальної власності.
•          результати інтелектуальної діяльності неодмінно стають об’єктами правової охорони. Далеко не всі об’єкти творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності та відповідно – об’єктами правової охорони

(слайд14)Право інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.  

Право інтелектуальної власності у суб’єктивному розумінні – це право суб’єкта на використання та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.  

Цивільний кодекс України (ЦК) від 16 січня 2003 р. у статті 418 під інтелектуальною власністю розуміє право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншими законами України. 

Відповідно до ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. У свою чергу перехід права на річ не означає переходу права власності на річ. Тобто, право інтелектуальної власності – це одна категорія, а право власності на матеріальний об’єкт (виріб), в якому втілений твір, винахід, корисна модель тощо – це зовсім інша категорія. Відповідно, суб’єкти права інтелектуальної власності – це одна категорія, а власники речей – це інша категорія суб’єктів права.  

(слайд15)

2. Етапи розвитку інтелектуальної власності. (схема)

І. Теорія права власності

Науково-технічний прогрес, бурхливий розвиток ринкових відносин та необхідність залучення результатів інтелектуальної діяльності до господарського обігу сприяли утвердженню у XVIII-XIX ст. права власності як ефективного інституту, здатного забезпечити «святість» та «недоторканість» результатів інтелектуальної праці. З кінця XVIII ст. у юридичній літературі утвердився підхід до права на творчі результати як права власності. Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції - права автора будь-якого творчого результату (винаходу, літературного, художнього твору) виводяться із самої інтелектуальної діяльності і визнаються його невід’ємними природними правами, незалежно від їх узаконення державною владою.

II. Теорія особистих прав

Подальша еволюція та ускладнення відносин інтелектуальної власності, розвиток інституту авторського права сприяли виникненню теорії, прихильники якої доводили, що право власності не тотожне правам на результати інтелектуальної діяльності. Зокрема авторське право трактувалось як особисте, таке, що є продовженням та відображенням індивідуальності та неповторності самого творця. У подальшому цей підхід знайшов практичне втілення в романо-германській правовій системі шляхом виокремлення та закріплення групи особистих немайнових прав.

III. Теорія інтелектуальних прав Права інтелектуальної власності є правами особливого роду, які не вписуються в традиційну структуру речових, особистих та зобов’язальних прав. Відтак пропонується замінити термін «інтелектуальна власність» на «інтелектуальні права», що є більш адекватним змісту відносин у сфері інтелектуальної діяльності.

(слайд16)

3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку суспільства.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати інтелектуальної 5 діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні обумовлює її політичну, економічну і територіальну незалежність. Інтелектуальна діяльність – це результати творчої діяльності. Результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об’єктами правової охорони. Інтелектуальна власність за сучасних умов є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється: Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі від 1 червня 2000 року зі змінами і доповненнями та Цивільним Кодексом України.

(слайд17)

4. Система управління інтелектуальною діяльністю.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечення умов для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо. До структури системи правової охорони інтелектуальної власності необхідно віднести й ряд суспільних і недержавних організацій, діяльність яких спрямована на взаємодію авторів, правовласників і державних органів у питаннях правової охорони і захисту інтелектуальної власності.

(Слайд18)Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є:

- Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

- Договір про патентну кооперацію (договір РСТ);

- Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародної реєстрації;

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

- Договір ВОІВ по авторському праву;

- Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо. Адмініструє ці договори ВОІВ.

(слайд19)

4. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності є досить молодим, і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності і формування правової держави.

У процесі розбудови правової держави надзвичайно важливою стає роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство в сфері інтелектуальної власності.

З моменту набуття Україною незалежності (в 1991 році) почався самостійний шлях України, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності.

А доти на території України діяло законодавство тих країн, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини, Радянського Союзу.

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, у силу переваги суспільної форми власності і пануючої соціалістичної ідеології, були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Виключенням становив розділ IV – „Авторське право” і розділ VI „Винахідницьке право” Цивільного кодексу УРСР, а також „Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції”, затверджене Постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України „Про власність”, тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об’єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

Після проголошення незалежності і державотворення України 24 серпня 1991 року, почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини в сфері інтелектуальної власності.

Сучасну систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна представити у вигляді піраміди, вершиною якої є Конституція України, а підґрунтям – загальне законодавство, що містить норми права інтелектуальної власності.

Системно викладені норми права інтелектуальної власності в IV книзі „Право інтелектуальної власності” Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України у 2003 році.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

У розвиток законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об’єкти промислової власності.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було „Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року.

Однак основними джерелами права власності стали закони України, які набрали чинності 15 грудня 1993 року:

- „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- „Про охорону прав на промислові зразки”;

- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг

У той же період було прийнято закони України:

- „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції у підприємницькій діяльності” (18 грудня 1992 рік);

- „Про охорону прав на сорти рослин” (21 квітня 1993 рік);

- „Про захист від недобросовісної конкуренції” (7 червня 1996 рік);

- „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” ( 5 листопада 1997 рік).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України „Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року).

Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: „Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва”, „Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва”, а також у нормативних актах Державного підприємства „Українське агентство з авторських і суміжних правах” [5].

 На самостійне опрацювання «Державна система правової охорони інтелектуальної власності» 10годин