Скринька практичних порад для батьків молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БАТЬКО І МАТИ

Знайдеться на усе причина –

Для тишини і для грози...

Та дивиться синок очима,

А в них дві крапельки сльози.

І крізь образи і розлуки

Печаль дітей знов нас пече:

Їм треба материнські руки,

Їм треба батьківське плече.

Батько і мати – два сонця гарячих,

Що нам дарує надію й тепло.

Батько і мати...У долі дитячій

Треба, щоб кривди між них не було.

В душі – то пісня солов’їна,

То злякано сичі кричать...

Щоб не кришилася родина,

щось треба вміти і прощать.

Нехай людські любов і шана

Осилять всі шляхи круті,

Бо в дітях ми себе лишаєм,

Себе продовжуєм в житті.
ТОЙ ПОЛОВИНУ СПРАВИ ЗРОБИВ, ХТО ПОЧАВ: ТОЖ ЗВАЖСЯ І ПОЧИНАЙ.  (ГОРАЦІЙ)

Прислухаємося до мудрих порад

Люби свою дитину! Радій з її присутності, прий­май її такою, яка вона є, не ображай, не принижуй, не підривай її упевненості в собі, не піддавай несправедливому покаранню, не позбавляй своєї довіри, дай привід любити тебе.

Охороняй свою дитину! Захищай від фізичних і душевних небезпек, навіть — коли треба — жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.

Будь добрим прикладом для своєї дитини! При­щепи їй повагу до традиційних цінностей, сам живи згідно з ними.

Нехай у вашій сім'ї побутують чесність, скромність, гармонія.

 Порушення бать­ками подружньої вірності, заздрісність, збагачення безчесними засобами — все це завтра позначитьсяна моральному обличчі вашого сина або доньки.

 Грайся зі своєю дитиною! Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею, її гру сприймай всерйоз, увійди в світ її уявлень.

 Працюй зі своєю дитиною! Допомагай їй, коли вона намагається брати участь у роботі (вдома, в саду, на городі). Коли дитина підросте, привчай її включатися в будь-яку роботу по господарству.

 Привчай дитину бути слухняною! Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і скеро­вувати її так, щоб її дії не завдали шкоди ні їй самій, ані іншим. Дитину треба заохочувати, щоб вона дотримувала усталених правил.

Сперечатися з маленькою дитиною марно. Пере­конувати також. Найкраще відвернути увагу.

 

*                               *                                 *

ЯК ПОЛЕГШИТИ АДАПТАЦІЮ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

Молоді батьки мають пам'ятати, що виховання дитини починається з перших днів її життя. Вирішальним моментом є ваша поведінка: ставлення одне до од-ного в сім'ї, до праці, до громадських обов'язків, уміння стримувати свої

емоції.  У кожній дрібниці будьте перед дітьми такими, якими хочете бачити їх. Якщо  ви зумієте прищепити дитині любов до школи, вони успішно й учитимуться.

Змалку привчайте сина чи доньку до самостійності, організованості, свідомої дисципліни, що є основою фор­мування характеру. Малюк повинен уміти одягатися, ми­тися, без допомоги їсти, при­бирати ліжечко, іграшки, по­суд, свої речі.

Стежте за мовленням дити­ни, добивайтеся чистоти зву­ків. Якщо не вимовляє той чи інший звук, зверніться до ло­гопеда.

Знайдіть час, аби почитати ди­тині книжку, вивчіть з нею вір­шик, пісеньку. Розфарбуйте ма­люнки, займіться ліпленням. У такий спосіб ви збагатите її мову, розвинете пам'ять, зміцните м'язи пальчиків. Знадобляться вам також азбука, кубики.

Відведіть для занять куто­чок. Поставте там столик,  стільчик і складіть усе необхід­не для навчання. Тут мають бути й улюблені іграшки дити­ни. Поговоріть із малюком про те, наскільки важливо вчити­ся, покажіть придбані для цьо­го кубики, книжечки, дайте розглянути їх і погратися.

Учити літери можна за азбу­кою або кубиками. Вивчайте доти, поки дитина їх добре за­пам'ятає і зможе без вашої допомоги назвати всі букви. Навчання чергуйте з грою, малюванням. Заняття проводьте по 15—20 хвилин, ви­робляйте увагу і посидючість. За допомогою різних предметів ознайомте дитину з цифрами, навчіть лічити до десяти, роз­в'язувати прості приклади і задачки..

Привчайте дитину бачити в зошиті лінії, клітинки. Серед зошитів з друкованою основою виберіть найпростіший і поч­ніть з нею писати. Запам'ятай­те, що читання має випереджа­ти письмо. Тому, опанувавши букви, переходьте до складів, складайте слова. До школи дитина має навчитися читати самостійно. Діти люблять, коли їх слухають. Не скупіть­ся на похвалу.

Обов'язково звертайте увагу на здоров'я дитини, не пере­втомлюйте, давайте час для гри, доручайте тільки посиль­ну роботу, але обов'язково контролюйте виконання її.

Якщо будете терплячим, то навчите свою дитину, і вона легше адаптується в школі.

 

ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС

Перший шкільний день. Перші уроки, нові друзі. І ви, і ваша дитина чекаєте цього моменту з великим нетерпін­ням, але в той же час — з деяким острахом. Чи знайде вона спільну мову з ровесниками? Чи виникне між нею і вчителем взаєморозуміння? Чи зможе вона повністю зас­воїти потрібний обсяг знань? З кожним днем дедалі біль­ше нового з'являтиметься у житті вашої дитини. Але най­головніше, що на дванадцять років ви теж станете „шко­лярами", зростаючись з усіма успіхами та невдачами вашої дитини, її невпевненістю, помилками. Щоб ваша допомога була дієвою, для початку будьте впевнені у собі, у тому, що ви справді зможете допомогти.

До болю знайомі такі думки: „Боюся, що моя дитина так і залишиться безтолковою. Уже місяць, як пішла до першого класу, а досі забуває покласти до портфеля то ручку, то підручник, то спортивну форму... Ніяк не може навчитися правильно поводитися на уроках, погано чи­тає, не реагує на зауваження вчителя. Що ж мені з нею робити? Невже вона гірша від інших?"

Не гірша і не краща, впевнені психологи. Просто одна-єдина — іншої такої немає. І не лише ви так думаєте. Прислухайтеся до порад психолога — і зрозумієте, що всі ці проблеми можна вирішити.

Зрозумійте насамперед: дитині просто важко звикнути до жорстких рамок шкільного життя. Згадайте себе — адже ви теж довго не могли запам'­ятати, де знаходиться ваш клас, парта, то що вже го­ворити про калейдоскоп уро­ків! Допоможіть їй. Для під-страховки перепишіть роз­клад уроків, уточніть у вчи­теля домашнє завдання. Увечері поясніть, як треба правильно зібрати портфель.

Будьте готові до того, що навряд чи з перших днів ваша дитина стане відмін­ником. Адже навіть подібні заняття у дитячому садку різко відрізняються від шкільних. Ніколи не сваріть за погані оцінки. Важливі праця та старання. Переко­найте дитину, що наступно­го разу, якщо вона ретель­ніше приготується до уроків, результат буде кращим. Дитина має бачити, що ви

вірите в неї. Щодня розпи­туючи про шкільні справи, спробуйте допомогти „пере­варити" те, що відбуваєть­ся. Намагайтеся ніколи не порівнювати її з іншими дітьми. Адже вона сама для себе може стати непоганим взірцем, якщо, наприклад, ви скажете: „А у тебе сьо­годні вже краще виходить, ніж три дні тому".

Це ж стосується і вміння читати. Якщо ваша дитина ледь-ледь з'єднує склади, — не хвилюйтеся. Будь-який учитель відповість, що чи­тання — процес індивідуаль­ний і при систематичних за­няттях ваша дитина до кін­ця року читатиме нормаль­но. Тим більше, що не є рідкістю випадки, коли, прийшовши у перший клас, діти-всезнайки просто-на-просто починають байдику­вати і з часом втрачають за­цікавленість до навчання саме через те, що їм порівняно з ровесниками усе дається легше. А той, хто намагається не відстати від інших, ретельно працює на кожному уроці.

Щоб дитина краще могла зібратися з думками й швид­ше налаштуватися на вико­нання домашніх завдань, поговоріть із нею про режим дня, разом сплануйте його. Можливо, кращим виявить­ся рішення дати малому можливість спочатку відпо­чити, а потім уже сісти за домашні завдання. Фізіоло­ги впевнені, що новий під­йом розумової діяльності настає у школярів від 16 до 18 години, тому саме цей час прийнято вважати най­кращим для підготовки до­машніх вправ.

Не переобтяжуйте першо­класника додатковими за­няттями — тоді він зможе краще й швидше адаптува­тися до школи і цікавість до навчання не знизиться.

Нехай у вільний від занять час займеться звичними для нього справами. Щоб дитя­ча увага не розпорошувала­ся, на період підготовки домашнього завдання вим­кніть радіо, телевізор, маг­нітофон. Минуло півгодини занять — нехай трохи від­почине.

Небагато хто може зараз похвалитися ідеальними житловими умовами, але якщо дитина пішла до шко­ли, забезпечте їй робоче міс­це. Проведіть разом ревізію: сховайте зламані іграшки та книжки для найменших, залиште лише най-найулюбленіше. На поличці над письмовим столом розмістіть нові книжки, енциклопедії — те, що потрібно буде ди­тині під час навчального року і підходить їй за ві­ком. Першокласник повинен на власні очі переконатися, що для нього справді поча­лося нове, набагато серйоз­ніше життя.

Письмовий стіл із шухляда­ми, книжкова полиця, на­стільна лампа — безумовні атрибути шкільного життя. Стіл найкраще поставити біля вікна, щоб світло па­дало зліва, так само зліва має стояти і лампа. Опти­мальна його висота від лік­тя дитини в повний зріст — 2 см.

Якщо вдома дитина зав­жди у вас перед очима і ви маєте змогу їй допомогти в будь-який час, то у школі з нею поруч перебуває вчи­тель. Щоб він краще зміг зрозуміти вашу дитину, роз­кажіть про особливі риси її характеру.

 Імовірно, саме вашій дити­ні вчитель відразу ж не сподоба­ється, адже він  — не тато й не мама. Не пані­куйте. Спробуйте терпляче і спокійно розпитати дити­ну, щоб зрозуміти., чим саме вчитель відштовхує її від себе. Поясніть, чому саме так, а не інакше треба по­водитися на уроках, підго­туйте свого першокласника до можливих вимог учите­ля. Нехай дитина відчує, що ви — її союзник, котрий не­одмінно допоможе розібра­тися у всіх проблемах.

Спробуйте поговорити і з учителем, вислухайте його думку.

Відтепер вчитель – ваш друг, порадник і помічник!

 

 

 

 

Пам’ятайте! ШАНОВНІ БАТЬКИ!

1.На прикладах, взятих з життя, демонструйте дітям зразки чесного виконання обов’язку перед суспільством і сім’єю.

2.Відвідуйте збори і заняття для батьків. Я постараюся, щоб вони стали для вас доброю школою організації сімейного виховання.

3.Виділіть школяреві постійне робоче місце.

4. Привчайте учня до охайності, дбайливого ставлення до шкільного майна і навчальних посібників.

5. Щоденно цікавтесь успіхами дитини в школі. Питайте:

 - Що цікавого було сьогодні в школі?

 - Про що ти дізнався, чого навчився?

 - Чи похвалила тебе вчителька? За що?

 (замість традиційного чи з’їв ти те, що я тобі давала? ,не товаришуй з Миколою, він поганий хлопчик!)

Радійте успіхам дитини, допомагайте йому, але щоб допомога і контроль  ,були розумними, не були муштрою, моралізуванням. Головне – підтримуйте інтерес до навчання.

6.Сприяйте тому, щоб дитина брала участь у заходах, що проводяться в класі або у школі.

7.Намагайтесь вислухати дитину до кінця. Поділитися своїми враженнями – природна потреба малюка.

8. Організовуйте дозвілля дитини, привчайте слухати музику, читати художню літературу, підтримуйте інтерес до техніки, образотворчого мистецтва, фізкультури.

9. Систематично привчайте малюка до праці.

10.Знайте! Тільки разом зі школою можна добитися бажаних результатів у вихованні і навчанні дітей. Учитель – ваш перший порадник і друг. Радьтеся з ним, підтримуйте його авторитет. Зауваження щодо роботи учителя висловлюйте в школі, на зборах. не робіть цього в присутності дітей.

Здоров’я -   це дорогоцінність, задля якої варто не шкодувати часу, сил, праці, оскільки життя без нього стає нестерпним і принизливим.     (Мішель Монтень)

Дбаємо про здоров’ я дітей

( Батькам про правила загартовування організму)

Березень

1. ходіння по кімнаті в шкарпетках 1 -2 години

ходіння босоніж по килиму 30 хвилин – 1 годину

2.Ножні ванни двічі на день з поступовим зниженням температури води30 – 20 градусів

квітень

1. ходіння босоніж по підлозі в кімнаті 1,5 – 2години
2. нетривалі вибігання босоніж на мокрий асфальт, землю чи траву.
3. ножні ванни з поступовим зниженням температури води 20 – 15 градусів

травень – червень

1.ходіння і біг босоніж по мокрому асфальту, стерні, опалій хвої 1 година

липень – серпень

1.продовження режиму загартовування попередніх місяців

2.ходіння босоніж вранці по росі, по гравію, щебеню 1 годину і більше

вересень

1. ходіння і біг босоніж вранці за режимом попереднього місяця або по землі  1 – 10 хвилин

жовтень

1. ходіння і біг босоніж вранці за режимом попереднього місяця або по снігу 1 – 15 хвилин

листопад

1. пробіжки босоніж по снігу або льоду 5 – 15 хвилин
2. обтирання ніг снігом у приміщенні

 

грудень

1.загартовування за режимом попереднього місяця

2.обтирання ніг снігом надворі

січень – лютий

1. загартовування за режимом попереднього місяця
2. проведення частини зарядки босоніж на снігу
3. Загартовування водою

Найпростіші та найдоступніші форми загартування водою , обтирання та обливання. обтирання бажано проводити після ранкової гімнастики. протягом 1 -2хвилин тіло швидко обтирають віджатою губкою, кінцем рушника, потім швидко розтирають насухо волохатим рушником до появи рожевого кольору шкіри.

Ножні ванни.

Ножні ванни – це занурення ніг у тазик чи відро при температурі28 – 30градусів. Температуру протягом 10 днів поступово знижують на 1 -2 градуси. тривалість ваннистановить1 хвилину протягом2 -3місяців поступово доводиться до 5 хвилин при температурі 15 градусів. Під час процедури для самозігрівання можна ворушити пальцями. Після закінчення процедури ноги потрібно витерти насухо.

Контрастні ножні ванни.

В один тазик наливається гаряча вода (38 – 40градусів), а у другий – холодна ( 30 -32 градуси. Спочатку на 1 -2 хвилини ноги в гарячу воду, а потім на 5 – 10 секунд – у холодну. За один сеанс занурення проводиться 4 – 5 разів.

Після 10 днів за постійної температури гарячої ванни температура холодної води зменшується на 1 -2 градуси. Тривалість занурення у холодну воду збільшується на 20 секунд.

Ці процедури значно підвищують загартованість, несприйнятливість організму до застудних захворювань, особливо, коли мерзнуть ноги.

 

 

 

 

Їсти, щоб жити? Чи навпаки?

(роздуми про харчування в родині)

Чи замислювалися ви над тим, що їсть ваша сім'я і ви самі? А між іншим, причи­ною всіх ваших хвороб є непра­вильне харчування.

Почнемо із сніданку. Тисячі жі­нок смажать вранці класичну яєш-ню. А чи знаєте ви, що яйця, сир, сметана, тваринні жири — це про­дукти, багаті на холестерин? Над­мірне їх вживання призводить до атеросклерозу. Холестерин відкла­дається на внутрішній поверхні стінок судин (перш за все ар­терій) і утворює так звану ате­росклеротичну бляшку. Внаслідок цього звужуються судини, порушу­ється кровообіг. Атеросклероз — причина інфарктів, інсультів та ін­ших хвороб. Біда в тому, що по­збавитися таких бляшок вже не можна — тут медицина безсила. Отже, треба вживати якомога мен­ше «холестеринових» продуктів. Натомість радимо кожного ранку їсти вівсянку, зварену на воді. Цим ви знизите кількість холесте­рину в крові, завдяки чому нових злоякісних утворень на стінках ваших судин не буде.

Виявляється, що жирна й сит­на їжа не завжди корисна для здоров'я. Замість вершкового мас­ла використовуйте соняшникову олію — вона запобігає утворенню холестеринових бляшок. Перепона для них — також овочі та фрук­ти, їжте їх якомога більше (ба­жано у сирому вигляді).

Корисна й тушкована капуста — вона малокалорійна, містить у собі рослинну клітковину, що сприяє нормальному функціонуванню шлунково-кишкового тракту.

Вітамін В, що міститься у ка­пусті, запобігає появі виразки шлунку та дванадцятипалої кишки. Вітамін А (каротин), що є у моркві, поліпшує зір. Фітонциди (цибуля) вбивають хвороботворні бактерії. Буряк підвищить рівень гемоглобіну в крові.

Торт дасть вам дуже багато калорій, а за ними — зайва маса. Від жирного крему ймовірні хво­роби шлунка й печінки. А ось пе­чені яблука — малокалорійні (але дуже смачні), вони містять бага­то заліза, що підвищує гемоглобін, а пектинові речовини сприяють роботі шлунково-кишкового тракту. А якщо додати до цього ще желе із смородини, то організм одер­жить вітамін С, що поліпшує об­мін речовин і запобігає інфекцій­ним захворюванням.

На десерт можна приготувати корисну й досить просту страву.

Натріть на тертці моркву, змішай­те із сиром, додайте яйце, 1—2 сто­лові ложки манної крупи, трохи цукру, а по можливості — і сухо­фруктів. Усе це запечіть у ду­ховці. Одержите смачний вітаміні­зований пудинг.

Ви звикли вранці пити чай чи каву? Даремно! Краще починати день із склянки відвару шипшини, в якій міститься вітамін С, так необхідний організму.

Чи доводилося вам чути про роздільне харчування? Ця теорія належить американському вченому X. Шелтону. Вона має як своїх фанатичних послідовників, так і недругів. У чому її суть? Прибіч­ники роздільного харчування вважа­ють несумісним одночасне вживан­ня риби й картоплі, м'яса і мака­ронів, молока та хліба, каші й сосисок (тобто вуглеводів з біл­ками). Як стверджує X. Шелтон, до шлунка не повинні потрапляти одночасно продукти рослинного і тваринного походження, бо одні містять крохмаль, інші — білок. Ці речовини засвоюються організмом по-різному: крохмаль розщеплю­ється у луговому середовищі, бі­лок — у кислому.

Якщо ці два процеси будуть про­ходити одночасно, то повного пере­варювання і засвоєння їжі не буде. У шлунку й кишечнику почнуться процеси бродіння та гниття, що сприяє різним хворобам. Роздільне ж харчування дає змогу цього уникнути. За X. Шелтоном, таке харчування — основа здорового способу життя.

Чи правий американський вче­ний? Питання дискусійне... Але ті люди, які дотримуються цієї теорії на практиці, почувають себе добре, не мають зайвої маси і дуже рідко звертаються до лікарів. Роз­дільне харчування допомогло їм позбутися багатьох хвороб.

Сподіваємося, що, прочитавши цю публікацію, кожна господиня замислиться над раціоном харчу­вання своєї сім'ї, і на кухні з'явиться таблиця, з якої буде вид­но, скільки калорій в тому чи іншому продукті. Тоді приготовлена їжа буде не лише смачною, а й корисною для здоров'я.

Смачного вам!

 

ЯК ПОЛІПШИТИ ПАМ'ЯТЬ

"Дитина погано навчається, непосидюча. Як поліпшити па­м'ять та успішність?" ЩО РОБИТИ?

Є кілька способів для поліпшення пам'яті у дітей. Багато хто, час­то підсвідомо, починають з "найпрос­тіших", але не завжди гуманних і ефективних. Але покращити роботу мозку одними лише командами "нав­чайся", "займайся", "не лінуйся" то­що або фізичними методами впливу далеко не завжди виходить. Роботу мозку дитини необхідно забезпечити киснем, поживними речовинами, сво­єчасним виведенням обмінних шлаків. Тоді мозок буде працювати без додат­кових, часто марних стимулів.

Якщо дитина дивиться телевізор або читає лежачи, у неї не лише роз­слаблюються м'язи очей і згодом мо­же погіршитися зір. Важливіше те, що через напруження м'язів шиї порушу­ється постачання мозку кров'ю.

Забезпечте дитині місце для за­нять. Для книжок обов'язково повин­на бути підставка. Дитина має сиді­ти за столом рівно, не сутулитись,

голова і шия — на одній прямій із хребтом. Поверхня столу повинна бути похилою. Якщо дитина робить уроки, нахиливши голову вперед, у неї не лише буде порушуватися кро­вообіг у мозку, але може розвинути­ся й остеохондроз шийного відділу хребта.

Третину життя людина спить. Щоб забезпечити мозок достатньою кіль­кістю крові в цей час, потрібне до­сить тверде ліжко, а під шию треба підкладати валик. Його розмір підби­рають індивідуально і регулярно мі­няють залежно від росту дитини. Особливо необхідні валики дратівли­вим, знервованим дітям.

Зверніть увагу на раціон дитини. Більше підходять натуральні продук­ти, не оброблені будь-якими речови­нами для надання кращого смаку, ко­льору, аромату).

Важливий і режим харчування — не менш як 4 рази на добу, приблизно в один і той же час.

Для регуляції роботи судинної сис­теми в цілому необхідні ранкова гім­настика, контрастний душ вранці й увечері. Гаряча вода (38—40 граду­сів) повинна змінюватись прохолод­ною (20—24). Один цикл триває 2— 4 хв. під гарячою водою і 0,5—1 хв. під прохолодною. За раз необхідно провести 2—3 цикли. Вранці завер­шуйте цикл прохолодною водою, яка тонізує організм, увечері, перед сном, — гарячою. Вона розслабить і допоможе заснути. А тренування сер­цево-судинної і нервової систем за­безпечить нормальну роботу всього організму.

ШКІЛЬНА ХВОРОБА?

Про сколіоз відомо вже давно, але про причини його розвитку та вплив на організм лікарі дізнали­ся лише в середині XX сторіччя.

— Сколіоз не можна роз­глядати лише як порушен­ня постави — це захворю­вання всього організму. До речі, ця хвороба не така вже й рідкісна. Ска­жімо, через неї потерпає ЗО відсотків семиліток. Спочат­ку дитина не відчуває ні зов­нішнього, ні внутрішнього } дискомфорту, і розпізнати наявність захворювання можна лише шляхом рент­генологічного дослідження. Із часом воно починає позна­чатися на діяльності серце­во-судинної, нервової та ди­хальної систем, шлунково-кишкового тракту. Діти з порушеннями постави часті­ше від однолітків хворіють на бронхіт, пневмонію, гос­трі респіраторні захворю­вання, мають поганий зір, плоскостопість. Вони швид­ко втомлюються, не можуть довго бігати й стрибати, ча­сом відчувають біль у гру­дях, попереку, під лопатка­ми. Дівчатка зі сколіозом згодом у дітородному віці мають проблеми з виношу­ванням і народжуванням дітей. Саме порушення поста­ви викликає біль у спині у зрілому віці.

Спровокувати появу ско­ліозу можуть поліомієліт, гастрит, гайморит, хворо­би печінки і навіть еле­ментарний зубний біль, коли дитина, тримаючись за щоку, кілька днів по­спіль перебуває у похиле­ному на один бік поло­женні. Якщо мама під час вагітності не дотримува­лася режиму харчування і мало рухалася, малюк може мати вроджену фор­му сколіозу.

Визначити, чи є у вашої дитини ця хвороба, ви мо­жете й самі, перевіривши симетричність очей, вух, плечей, лопаток, стегон. Проведіть візуально уявну пряму від центру потилиці до куприка, — якщо все га­разд, лінія хребта збігаєть­ся з нею. У дитини зі сколі­озом помітно змінюється хода, звичне взуття „рап­том" стає тісним, швидко деформується.

Профілактика сколіозу доволі проста: дитина по­винна гуляти на свіжому повітрі, активно рухатися, спати на рівному ліжечку, якомога менше перебува­ти в одному й тому ж по­ложенні, но­сити зручне взуття, раціо­нально харчу­ватися (у пер­шу чергу спо­живати м'ясо, домашній сир, рибу, ово­чі та фрукти).

Іще одне. Стежте за тим, щоб ваш ма­люк під час приготування уроків удома правильно сидів за столом: коліна зігнуті під прямим кутом, а ступні стоять ра­зом на підлозі чи підставці. Відстань від очей до повер­хні столу —- 30—35 см. Ди­тина не повинна горбитися, опускати та схиляти вбік голову, лягати грудьми на стіл — між ними має віль­но проходити долоня.

Навчіть малюка пра­вильно ходити. Для цього поставте його на 10—20 се­кунд спиною до стіни так, щоб потилиця, лопатки, сідниці, гомілки та п'яти щільно притискалися до неї, — дитина повинна за­пам'ятати це положення. Якщо протягом дня вона З—4 рази виконуватиме цю нескладну вправу, по­става у неї буде правиль­ною. Тим, хто вже починає трохи горбитися, можна порадити інше: стати пря­мо, руки „по швах", доло­ні, не відриваючи повніс­тю від тулуба, повернути вперед (великі пальці — назовні) і походити так хвилини дві. У цьому по­ложенні м'язи напружу­ються, постава вирівню­ється. Пам'ятайте, що ді­тям до п'ятого класу рекомендується носити за спиною легкий рюкзачок чи ранець. Таким чином, навантаження на плечовий пояс розподілятиметься рівномірно.

Для лікування сколіозу І—II ступеня корисно ви­конувати вправи на гімнас­тичній стінці, ходити на лижах, плавати, грати з м'ячем в ігри, не пов'язані зі стрибками та падінням. Протипоказано важку атле­тику, бокс, боротьбу, ковза­ни, велосипед, художню гімнастику, стрибки. Прог­ресуюча деформація хребта потребує хірургічного втру­чання.

Чи Варто робити уроки з дитиною?

Допомагати власній дитині - це не тільки обов'язок батьків, а й унікальна можливість для виявлення своєї любові. Під час занять у школі, яким би не був талановитим вчитель ,він фізично не встигне приділити достатньо уваги кожній дитині. Природно, що окремі питання для юних слухачів залишаються незасвоєними, незрозумілими. Саме тут батькам та іншим дорослим членам сім'ї є змога виявити свою турботу, надати школяреві тимчасову допомогу.

Виконуючи разом з дитиною домашнє завдання ви допомагаєте їй відчути впевненість у своїх силах, зацікавленість у предметі, посилюєте готовність долати труднощі. Таким чином створюєте атмосферу

любові, взаєморозуміння, захищеності. Невирішення ситуації, відставання в освоєнні матеріалу зачасти породжують в дитини почуття невпевненості, самотності, приводять до психічних травм.

Дорослий, який допомагає малюку, виявляє найкращі якості творця, майстра, філософа, дослідника. Зверніть увагу ,з яким задоволенням спостерігає дитина за батьком, дідусем, чи старшим братом або сестрою, що виконують елементарну домашню роботу .Ще більше зростає їх увага, коли члени сім'ї займаються улюбленою справою -

вишиванням, малюванням, колекціонуванням, подорожуванням тощо.

Спільна, радісна, зацікавлена з посмішкою і гумором діяльність старших і молодших створює благотворну ауру творчості. За таких умов «не можу»,»не хочу»,поступаються місцем «я спробую»,»я це зумію».І хай сьогодні вміння і внесок вашої дитини будуть мінімальними, завтра її здібності значно зростуть, а післязавтра вона робитиме щось краще, ніж ви. Отже, допомагати дітям в підготовці домашнього завдання не лише педагогічно, а й дуже корисно, потрібно.

 

Добовий бюджет часу учня 7-8 років

I Нічний сон - 11 годин

2. Денний сон - за потребою

3. Уроки в школі - 4 години (без перерв)

4. Домашні завдання - 45 хвилин (без перерв)

5. Перебування на свіжому повітрі - 3 години ЗО хвилин

6. Ігри,відпочинок на   власний вибір - 1 година ЗО хвилин

7. Вживання їжі - 1 година ЗО хвилин

8. Особиста гігієна 1 година ЗО хвилин

9. Перегляд кінофільмів - 15 - 20 хвилин

10. Перегляд телепередач - 15 - 20 хвилин

II Слухання музики, тощо - 6 - 10 хвилин 12.ознаки втоми - через 25 - 35 хвилин

13.Безперервна письмова робота, безперервне читання - 10 хвилин

14. Вантаж, який дозволяється переносити удвох - 4 кг

15. Середня активність уваги - до 20 хвилин

 

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ

(збори-лскція)

В.О.Сухомлинський підкреслював, що головне завдання початко­вих класів полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою. нездібною. Цим інструментом, на думку відомого вченого, є п'ять умінь:

Уміння спостерігати

Аргументувати, висловлювати думку про те, що бачу, роблю, ду­маю, спостерігаю?

 Читати,

писати.

"Хіба школяр не вміє вчитися? — дивуються деякі батьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?" Виявляється, що так. Невміння вчитися найчастіше є причиною того, що діти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних ре­зультатів ціною надмірних зусиль.

Щоб сформувати в учнів уміння вчитися, раціонально оволодівати знаннями, важливо виробити в них цілий комплекс різноманітних організаційних та інтелектуальних умінь, які забезпечують самостійність у навчанні.

Яка участь батьків у даному процесі'?

На думку О.Я.Савченко, сім'я може зробити дуже багато:

  - привчати дітей до ви­конання режиму дня,

 - виховувати організованість,

 - озброювати раціональними способами запам'ятовування, розвивати мислення, спосте­режливість і обов'язково — прагнення до самостійної праці .

Охарактеризуємо деякі з виділених напрямів.

Як ми уже підкреслювали, успішне навчання молодших школярів тісно пов'язане з організацією їх робочого місця. Дитина повинна вміти відібрати все необхідне для заняття, правильно розташувати навчаль­не приладдя на столі, підтримувати порядок на робочому місці протя­гом виконання домашніх завдань. Це допомагає уникнути побічних подразників, зосередитися, мобілізувати всі сили на роботу.

Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї уміння планувати майбутню діяльність, тобто визначати мету роботи, відби­рати необхідні прийоми її виконання, встановлювати їх послідовність, здійснювати контроль за ходом роботи згідно з накресленим планом. Варто виробити в учнів узагальнений підхід до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потім виконувати. Привчайте дитину міркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потім, чим закінчиш, як перевіриш. Не скупіться на похвалу, заохочуйте най­менші прояви самостійності: "Ти чітко спланувала свою роботу, пра­цювала за планом, нічого не пропустила, тому і виконала завдання правильно. Я рада за тебе."

Якщо на перших порах дитині важко передбачати послідовність виконання роботи, батьки з успіхом можуть використовувати прийом "роби, як я" ("Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку ...").

Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, поділити його на логічно завершені частини, до кожної частини підібрати заголовок, чітко та стисло його сформулювати і записати. Слід пам'ятати, що цим складним умінням діти оволодівають посту­пово. Спочатку вони вчаться відповідати на запитання щодо прочи­таного, ділити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) го­ловну думку. І лише в 4 класі молодші школярі оволодівають умінням членувати текст на логічно закінчені уривки, складати план, проводи­ти спостереження за змістом і логікою абзаців. Центральна ланка у складанні плану — вміти визначити головну думку твору. _ Таким-чином, ми виділили наступне уміння, яке необхідне для то­го, щоб навчити дитину вчитися — вміння визначати головні і друго­рядні ознаки. У процесі навчання школярі дізнаються, що всі ознаки, які притаманні даному предмету, поділяються на головні і другорядні. Головні — це ті, які завжди належать предмету, без яких він не може існувати. Другорядні ознаки в одному випадку можуть належати да­ному об'єкту, а в іншому — ні. Так, наприклад, головна ознака м'яча — кругла форма. Оскільки він може бути великим і маленьким, чер­воного або синього кольору, то розмір і колір м'яча — ознаки друго­рядні. Пограйте з дитиною у гру "Хто більше?". Виберіть якийсь предмет (наприклад, сніг) і постарайтеся виділити якнайбільше влас­тивостей (холодний, блискучий, білий, м'який, іскристий, ранній, гли­бокий, дрібний, несподіваний тощо). Які серед цих ознак головні? Чому? Поміркуйте разом.

З початкових класів дитину варто привчати точно виконувати вка­зівки дорослого. Адже, як правило, у процесі виконання домашніх зав­дань часто виникають такі питання: "Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремі слова?", "Задачу розв'язувати окремими діями чи виразом?" та ін. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, нав­чити дитину уважно слухати вчителя, найважливіше записувати у що­денник.

Добре розвиває уважність відомий у психології метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитині пропонується друкований текст." Читаючи, вона повинна закреслювати (або підкреслювати) певну бук­ву (наприклад, "к"). Завдання можна урізноманітнити: одну букву підкреслювати, іншу — закреслювати.

Формуванню уміння точно виконувати вказівки дорослого сприяють "графічні диктанти". Суть вправи поясніть дитині таким чином: "Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрібно так: я буду говорити, в який бік і на скільки клітинок проводити лінію, а ти виконуй. Кожну наступну лінію починай там, де закінчилася поперед­ня, не відриваючи олівця. Наприклад, відрахуй чотири клітинки звер­ху, дві — зліва і постав крапку. Звідти починай малювати узор: 2 клітинки вправо, 3 — вгору, 3 — вправо, 5 — вниз, 1 — вправо, 2 — вгору. А тепер самостійно продовж  узор. Поступово малюнок варто ускладнювати.

Уміння вчитися включає в себе і навички умілого користування підручником. Дитина повинна вміти швидко знаходити ті сторінки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрібне місце. По­ряд з цим важливо вчити дітей знаходити за вказаним номером сторінку у підручнику. Іншим орієнтиром, за допомогою якого шко­ляр може швидко відшукати потрібний матеріал, є номер вправи чи задачі.

Основні вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такі:

 1) вміти користуватися змістом, тобто знати, що назви всіх оповідань, віршів, байок є у змісті, тому, щоб знайти потрібний твір, не треба гортати сторінки, швидше буде знайти його назву у змісті, а потім, за номером сторінки, — у книжці; 2) користуватися  словником, у якому пояснюються невідомі або маловжи­вані слова з читаного твору; 3) знаходити  початок абзацу, абзац (частину твору в проміжку між двома червоними ряд­ками)

Учні повинні знати, що виділені жирним шрифтом слова, визна­чення обов'язково треба прочитати кілька разів, щоб запам'ятати; на всі запитання, подані до тексту, потрібно дати відповідь.

При заучуванні віршів рекомендуємо молодшим школярам таку послідовність дій:

1. Уважно прочитай вірш, вдумайся у його зміст (що за чим іде),

2. Завчи перший стовпчик, потім — другий.

3. Повтори перший з другим.

4. Завчи третій стовпчик.

5. Повтори перший, другий, третій і т.д.

6. Повтори вірш ввечері і зранку, дотримуючись відповідної інтонації. Не­величкий вірш краще прочитати 2—3 рази весь, а потім відтворювати.

Обов'язковою умовою повноцінного навчання є формування у молодших школярів уміння контролювати виконану роботу. Вчені стверджують, що оволодіння контрольними уміннями здійснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролі і озброєнням ди­тини конкретними способами контролю.

Таким чином, спонукання дорослих: "Перевір роботу! Ще раз пе­ревір!" — малоефективні. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому відповідь правильна або в чому її помил­ковість.

Молодші школярі порівняно легко оволодівають способом пе­ревірки завдань шляхом співставлення зі зразком (текстом підручни­ка, словником). Батькам не варто поспішати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: "Давай зіставимо зі зразком", "Послухай уважно, як я вимовляю це слово Щоб зосере­дити увагу учнів на складних у написанні в словах, варто попередньо підкреслити їх олівцем у тексті, а потім порадити побуквенно звірити ці слова.

Пізніше діти, оволодівають складнішими способами перевірки: співставляють написане з вивченими правилами; перевіряють, чи ви­конано все, що вимагає завдання; записують під диктовку з пояснен­ням; відповідають на контрольні запитання, які є в кінці теми; підби­рають слова на певне правило.

Характерною особливістю математичних завдань є те, що пра­вильність їх розв'язання не можна проконтролювати, співставляючи результат діяльності зі зразком. Існують спеціальні способи перевірки математичних завдань: повторне розв'язання того ж прикладу, вико­нання оберненої дії, застосування переставної властивості додавання, розв'язування "кругових" прикладів.

Можна застосовувати  і  такі  способи  перевірки  прикладів: "Перевір правильність виконання, якщо відомо, що сума відповідей  п'яти прикладів дорівнює 100", "Випиши всі приклади з відповіддю 50, "Перевір себе: кожна наступна відповідь повинна бути більшою за попередню".

З метою перевірки правильності розв'язання задачі доречно запи­тати у малюка, про що в ній йдеться; що відомо, а що потрібно знай­ти; як саме знайшов невідоме; чи впевнений у правильності результа­ту: як можна перевірити. Такий підхід привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосіб міркування.

Навчаючи школярів перевіряти розв'язання задач, можна кори­стуватися такими способами: прикидка відповіді або встановлення меж шуканого числа, розв'язування задачі іншим способом, складання і розв'язування оберненої задачі, встановлення відповідності між ре­зультатом і умовою задачі.

Таким чином, ми розглянули найважливіші уміння, які складають основу уміння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, алей опосередкованим.

Опосередковані засоби впливу - це. насамперед, особистісно-орієнтоване спілкування, атмосфера доброзичливості, радості спільної праці. Якщо в сім'ї склалися такі стосунки. - учень не боїться висло­влювати власну думку, запитувати, міркувати.

Народна мудрість говорить: "Хто думає, той і розум мас". Тому частіше ставте перед своїми дітьми запитання: "Чому ти так думаєш?'. "Як це можна довести?". "Ти впевнений?". «Чому ти вважаєш цей шлях правильним?» та ін, Не скупіться на похвалу, помічайте найменші успіхи у навчанні: "Минулого разу ти допустив шість помилок у зав­данні, а цього разу лише три", "Молодець, ти вже навчився розв'язу­вати задачі на дві дії".

 Дитині так потрібна ваша підтримка!

 

 

         Допоможіть своїй дитині вчитися успішно!

1. Визначте сталий час для домашньої роботи

2. Організуйте робоче місце( провітрювання, світло, меблі, приберіть зайві речі)

3. Вчасно сідайте за уроки( привчіть дитину користуватися будильником)

4. Почніть з математики, читання, мови.

5. Привчайте перевіряти вивчене спочатку разом, потім самостійно.

6. Переписувати не варто, лише у виняткових випадках

7. Створіть емоційно сприятливу атмосферу, покажіть, що це важливо і для вас.

8. Поважайте дитячу працю!

9. Не забувайте складати портфель звечора!

 

ПЕРШІ УРОКИ НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

ПОНЯТТЯ ПРО ЗВУКИ

— Кажете, тверді й м'які приголосні? А чи потрібно маленькій дитині стільки знати про оті звуки? — часто запитують нетерплячі батьки.

Але, якщо дитина ще в добукварний період навчиться вільно переходити від твердого приголосного до його м'якої пари (і навпаки),то пізніше в неї не виникне труднощів у виконанні найскладнішого кроку початкового навчання: читання-злиття двох букв у склад.

Не забуваймо про нашу надійну помічницю — гру. Роз­різняти м'які й тверді приголосні можуть допомогти два клоуни:

товстенький і пухкенький Тім та довгий і худий Том. На­малюйте їх — тоді дитині буде легше запам'ятати якості і клоунів: Тім — м'який, Том  - твердий. Почніть гру із зна­йомства: "Це — Том. Послухай, як твердо починається його ім'я — т-т-т. Він і сам твердий, як оцей звук, тож і вибирає собі все, що починається з твердих звуків: не їсть Т-Тістечка, а любить Т-Томатний сік, носить П-Пальто і ніколи не одягає П-Піджак, любить гратися М-Машинками.

Тім дружить з Томом, хоча зовсім не схожий на нього. Він м'який, тому любить усе, що звучить м'яко, як перший звук у його імені — Т: Т-Тістечка,Ф-Фіс-ташки; любить дивитися К-Кіно.

Запропонуйте дитині погра­тися разом з Томом і Тімом у такі ігри.

1.   "Подорож".   Тім   і   Том збираються  у  подорож.  До­поможіть їм скласти речі. Що візьме Том, а що — Тім? Слова: рюкзак, ранець, казанок, кон­серви, бінокль, компас, сіль, ніж. Друзі прийшли у ліс, де багато    грибів:    лисички, боровики,    маслючки,    під­березники, сироїжки. Які гриби збиратиме Том? У річці — сом, лящ. Кого спіймає Тім? Щоб зварити юшку, треба запалити вогнище. Хто принесе гілки, а хто нарубає дров? Стомлені друзі лягають спати. Кому присниться сон про загадкового Тампарама, а кому — про Тімпіріма!

2. "Тверде — м'яке". Том називає слово з твердим звуком,а Тім замінює його на м'який:

лис—ліс, кит—кіт, ди­во—діва, тук—тюк. Гру можна продовжити й на

беззмістовних словах: пум—пюм, рил—ріл, лоп—льоп. Перетворіть "перекидання" словами в рух­ливу гру: називаючи слово, кидайте дитині м'ячика.

3. Том і Тім вирішили посадити грядку. Том садить тільки ті овочі,де всі звуки тверді, а Тім — де є хоч один м'який звук.

Слова: буряк, помідори, мор­ква, капуста, огірки, кабачки, цибуля, гарбуз, картопля.

4. Гра-провокація. Щоб пере­вірити, чи навчилася дитина роз­різняти тверді й м'які приголосні звуки, запропонуйте їй провока­ційне запитання. Які слова починаються з твердого, а які — з м'якого звука: пір'я, пух, вата, цегла, кілок, подушка, дерево, гілка.

Якщо, відповідаючи на запи­тання, дитина буде орієнтуватися не на м'якість названого пред­мета, а на м'якість приголосного звука, можете бути спокійними: у вашого учня виникло інтуїтивне відчуття м'якості й твердості приголосних звуків. Пізнавши це відчуття, дитина повинна також на допонятійному рівні відчути різницю голосних і приголосних звуків.

Для того , щоб навчитися читати й писати, дитина повин­на зробити для себе два важливих відкриття: спочатку виявити, що мова "будується" із звуків, а потім зрозуміти співвідношення звука й букви. Дошкільник може засвоїти звуковий аналіз слів тільки за допомогою певного способу дії із словом: інтонаційного підкрес­лення, послідовного подовження звуків у слові (зима-а-а, з-з-зима, зи-и-има). Ось приклади деяких звукових ігор:

Ігри-звуконаслідування.

Розмова двох бджілок.

— Привіт, бдж-ж-жілко! Давай друж-ж-жити! Де ти ж-ж-живеш? А ось моє ж-ж-житло. Я тут ж-ж-живу. Приходь до мене у гості. Я пригощу тебе чимось смачненьким.

А ось як можна розіграти зустріч двох машин.

— Я в-в-вожу ов-в-вочі. А ти що в-возиш? Ти в-вмієш пов-вертати налів-во? А направ-во? Хто шв-видше зав-в-ведеться? В-в-в-в!

Так наслідуючи пароплавний гудок, можна навчити подовжувати звуки у-у-у. Акцентуючи звуки ш-с, легко перетворити мову людини на "зміїну".

Робота Із звуком

Тільки-но дитина навчилася подовжувати, посилювати окремі звуки в словах, можна ускладнити завдання, які розраховані на сві­дому роботу зі звуком (знайти перший, другий, останній звук у слові). Ось приклади такого типу ігор:

"Магазин".     На "прилавку" — різні предмети.    "Продавець" віддає товар тільки тоді, коли "покупець вірно назве перший звуку СЛОВІ, що означає потрібний предмет. Згодом поміняйтесь ролями. Дорослий може навмисно робити помилки. Важливо, щоб дитина змогла самостійно помітити помилку.

"Упіймай звук". Домовляються, який звук будуть ловити. Дитина має плескати в долоні, як тільки почує у названому слові цей звук.

'Звукове лото" допоможе ди­тині знаходити слово з потрібним звуком із ряду слів. Дітям роздають картки лото з малюнками та пусті картки. Дорослий називає звук (наприклад, с-с-с), питає, у кого є

слово з цим звуком (не обов'язково, щоб звук був на початку слова). Діти відповідають: "У мене — сани. У мене — маска". Малюнок з пот­рібним звуком закривається пустою карткою.

"Заборонені звуки". Цю гру можна побудувати за правилами відомої дитячої гри: "так" і "ні" — не говори. Дорослий запитує, дитина відповідає, але виконує правило — не вимовляти певний звук. На­приклад, заборонено звуки "х" і "г".

Дорослий. — Що продають у булочній?

Дитина. — Булки та ...ліб.

Дорослий. — Який предмет у нас в квартирі показує час?

 Дитина. — ...одинник. І так далі.

"Гра у слова". Дорослий називає слово, дитина відгадує, яким звуком воно скінчилося і відповідає іншим словом, яке починається цим звуком ніс-сім-мама...)

Запропоновані ігри корисні не стільки для навчання грамоти (до цього ще далеко), скільки для розвитку мови, уваги дитини. Але, готуючи дошкільника до навчання, не забуваймо про необхідність розвивати ігрові навички дитини. Перш ніж учити дитину в грі, треба вміти грати самому. Створюймо хоча б мінімальну ігрову умовність: дійте й говоріть від імені героя, вигадуйте сюжет, розподіляйте ролі, введіть атрибутику (школа, магазин тощо). Тож, граючи зі звуками, ваша дитина зможе легко вивчити звуковий аналіз.

(За порадами Тетяни Бердник.)

 

ЧОМУ НЕ ВСІ   ДІТИ    ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ?

Прекрасно, якщо дитина із задоволенням читає казки чи книжки про тварин. Але чому не всі діти люблять читати?

се починається задовго до школи. Є цілий ряд об'єктивних факторів, що не дозволяють ма­люкам швидко та легко навчитися читати, а са­ме: спадкова патологія чи серйозна патологія ва­гітності матері; пологова травма, асфіксія під час пологів; „двомовність" родини; неправильна мо­ва батьків, дефіцит спілкування з дорослими; сер­йозні травми голови чи головного мозку; пору­шення зору чи слуху. Лікарі називають також се­ред головних причин дислексію — частковий роз­лад однієї з функцій головного мозку, який від­повідає за опанування читання.

Деякі діти погано розпізнають і плутають так звані „дзеркальні" чи схожі за написанням літе­ри: ш-т, л-м, р-ь тощо. Інші не можуть зрозуміти порядок літер у слові. Хтось читає його з почат­ку, дехто — з кінця. Часто зустрічається і заміна складів або літери й склади малюк читає правиль­но, проте поєднати їх у слова, а слова — в речен­ня не може. Дуже часто дислексія негативно впливає й на правопис. За даними медиків, двоє зі ста дітей мають ці порушення, але в 70—80 від­сотках випадків при своєчасній, цілеспрямованій допомозі дитина в майбутньому не матиме проб­лем із читанням.

Нерідко й самі батьки, прагнучи швидше навчи­ти дитину азам грамоти, нехтують послідовністю в навчанні, не закріплюють отриманих знань. Тим часом невдачі при оволодінні читанням можуть розвинути такі риси характеру, як невпевненість у собі, нерішучість, недовірливість, навіть спри-

чинити агресивність і відмову від навчання взагалі. Тільки терпіння, розуміння й наполегливість дорослих допоможуть дитині подолати проблему.

 

Рекомендації та підказки для читання вголос

Читати з інтонацією.

Змінюйте ваш голос на знаках пунктуації. Говоріть м'яко і голосно. Вкладайте в читання частинку душі.

Пам'ятайте про настрій.

Замість того, щоб сказати: «Негай­но все припини і сядь!», спробуйте сказати: «Давай влаштуємося зручніше і послухаємо нашу казку».

Запасіться терпінням.

Знаходьте час, щоб відповідати на запитання, які задають ваші діти під час читання. Це значить, що діти по­требують вашої уваги.

Темп читання.

Не поспішайте під час читання. Уповільнюйте темп. Якщо не виста­чає часу на читання, вибирайте для цього більш короткий текст.

Ставте вашій дитині задачі.

Вибирайте книги, котрі відповіда­ють розумовим здібностям вашої дитини і викликають у неї цікавість.

Веселіться.

Ділитись історіями цікаво і це створює ту близькість, про яку діти будуть пам'ятати все своє життя. Насолоджуйтесь цим!

 

Для книги завжди повинно бути місце!

Книги полегшують чекання кожному, тому не виходь­те з дому без книги.

* Ви можете покласти книгу в дитячу коляску.

* Беріть книги на прийом до лікаря, дантиста.

* Тримайте в автомобілі книги для дітей. В той час, ко­ли один із батьків знаходиться за кермом, інший може читати.

* Не забувайте брати книги на відпочинок.

 

Десять порад, як зацікавити , дітей читати

1. Давайте хороший приклад вашій дитині, показуючи їй, як вам подобається читати. Тримайте вдома велику кількість книг та журналів. Нехай  ваша дитина побачить вас за читанням.

2. Дайте дитині подивитись вашу книгу. Читайте її вго­лос або дозвольте їй прочитати її вам. Визначте певний час і місце для читання.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть вашій ди­тині, як бібліотека працює і де дитина може знайти свої улюблені книги..

4. Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її індивідуальним потребам, наприклад таким, як спортивні змагання, тварини чи балет, включаючи художню і доку­ментальну літературу.

5. Зацікавте свою дитину яким-небудь хоббі чи діяль­ністю, котра потребує читання та подобається їй. Конст­руюйте, готуйте їжу, грайте в настольні ігри, так як такі заняття потребують, щоб дитина читала інструкції,

6. Заохочуйте ваших дітей до листування зі своїми од­нолітками. Ними можуть бути друзі, котрі переїхали да­леко, далекі родичі, просто друзі з листування.

7. Організуйте пошук скарбів. Заховайте якусь річ, на­приклад нову книгу, а потім лишіть письмові підказки, котрі приведуть дитину на це місце.,

8. Заплануйте екскурсію в зоопарк, цирк, музей і т.п.

Знайдіть книги, котрі з цим по­в'язані і поділіться ними з вашою дитиною.

9. Заохочуйте вашу дитину скла­дати різні історії і записуйте їх в той час, коли вона їх розповідає. Зробіть її власну збірку оповідань, записую­чи історії і добавляючи її власні ма­люнки. Пізніше ваша дитина зможе читати свою книгу вам, другу, мо­лодшому брату чи сестрі.

10. Якщо ваша дитина — неохо­чий читач, вигадайте гру в читання буденних речей, таких як коробка з-під каші, наклейки, старі лис­тівки, комікси, програми телепере­дач. На холодильнику чи родинній інформаційній дошці лишайте повідомлення, котрі можуть її зацікавити.

 

Десять порад з виховання маленького читача

. 1. Читайте вашій дитині поштові

листівки, газети, інструкції на ко­робках з-під дитячого- харчування. Це дуже важливо для дитини.

2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання веде до вивчення.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозволяйте дітям ви­бирати книги самостійно.

4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання будуть вибрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде цікавим читання вголос.

5. Пам'ятайте про поезію! Короткий вірш — це найкра­щий спосіб привернути увагу на деякий час.

6. Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте, шиєте, займаєтесь пранням білизни.

7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте про людей, країни і різні речі котрі цікавлять вашу родину по телебаченню:

8. Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на нижніх полицях, щоб діти могли її легко дістати.

9. Нехай ваша дитина побачить вас за читанням. Роз­мовляйте стосовно того, про що читаєте.

10. Даруйте книги дітям. Цим ви дасте зрозуміти, що книги особливі.

Ніколи не пізно заохотити дитину до читання. Оскільки діти слухають історії, вони вивчають нові звуко­сполучення, збільшують свій запас слів, удосконалюють мислення. На період з моменту народження до чоти­рирічного віку припадає майже 50 відсотків розумового розвитку вашої дитини. Чи не найкращий це період, шоб дати поштовх розвитку мислення?

Ваша бібліотека. Обмін книгами повинен стати части­ною вашого родинного життя, регулярно відводьте час для читання вголос разом. Чим більше ви читаєте вдома, тим більша ймовірність того, що ваша дитина буде добре вчитися в школі. Скористайтеся перевагами бібліотечних програм. Переконайтеся, що у кожного члена вашої ро­дини є абонентська, карточка бібліотеки і вони користу­ються бібліотечними послугами. Це просто. Це цікаво. І це найбільш важлива справа, яку ви можете коли-небудь і зробити для вашої дитини.

Читайте разом.

 

Виховуємо інтерес до читання

1. Читайте не більше 10 – 15 хвилин
2. Провітріть кімнату, приберіть зі столу предмети, що відволікають
3. Якщо дитина заморилася, зробіть перерву
4. Не бійтеся хвалити !
5. Повісьте плакат  і яскраво прикрасьте його у кімнаті, наприклад,він матиме такий вигляд:

 

6. З’ясуйте при читанні важкі слова
7. Спитайте чи сподобалось прочитане
8. Що нового дізнався
9. Попрохайте розповісти про головного героя, подію
10. Чому навчили герої
11. Запропонуйте намалювати малюнок, зобразити героя ніби ваша дитина актор
12. Виховується любов до читання , додає поваги до батьків сімейне читання, спільне обговорення, розігрування сцен, малюнки, аплікації, тощо.
13. Слідкуйте за виразністю читання
14. Обов’язково виправляйте помилки при читанні
15. Корисним буде створення власної бібліотечки, підписка на дитячі газети та журнали.
16. Можна завести читацький щоденник, де записуються прочитані книги, малюнки...
17. Читайте щодня!

 

І знайте:   ХТО НЕ ВІЗЬМЕ ЛАСКОЮ  -  НЕ ВІЗЬМЕ І СУВОРІСТЮ.

 

 

 

ВАША ДИТИНА ЛІВША. ЩО РОБИТИ?

Багато хто з батьків виявляє стурбованість, якщо помічає, що їхня дитина пи­ше або малює не правою рукою, а лівою і намагається її перевчити або навіть звертається до лікарів. Ще два чи три покоління тому на лівшу дивилися настільки скоса, що це призводило до ви­никнення у дитини ком­плексу неповноцінності. Вчителі та вихователі вважали за свій обов'язок перевчити дитину, при­мушуючи брати олівець з лівої руки у праву руку. Однак ціла низка спосте­режень довела, до діти, котрі наперекір уродже­ним властивостям нама­галися перейти до корис­тування правою рукою, нерідко не лише починали заїкатися, але й втрачали впевненість у собі, ставали нервовими. Зараз більшість людей розуміє, що ніякої патології тут немає, так вже розпорядилась природа.

Чи треба взагалі намагатися перевчати такого малюка? Чим він відрізняється від інших, звичайних, на нашу думку, дітей? Лише тим, що у нього домінує права півкуля мозку. Але ж дитина народжується з двома... правими півкулями. І лише пізніше, з розвитком особистості малюка, одна з двох починає «лівіти».

Тому мозок дорослої людини складається з правої та лівої півкуль, кожна з яких — не дзеркальне відображення іншої, а необхідне її доповнення, тому що і в одній, і в другій півку­лях зосереджені зовсім різні центри життєдіяльності людини. Наприклад, ліва — відповідає за мовлення та абстрактне мислення, права — за музичну та художню творчість, образ­не мислення. За домінування лівої півкулі відчувають щастя і насолоду, а правого — страх і сум. Ці відмінності можна продовжувати безмежно, але головне, що навіть відносне домінування однієї з півкуль зумовлює психологічні особли­вості людини. Поштовхами для перетворення одного з пра­вих півкуль на ліву у дітей є початок оволодіння мовою і перше усвідомлення дитиною самої себе. Тому після кризи 3-х років і починають вимальовуватися відмінності між «правилами» та «лівшами», вірніше, «праворукими» та «ліво­рукими» дітьми.

Як «праворукість», так і «ліворукість» пояснюється тим, що існує перехрещення нервових шляхів, що протяглися від кінцівок до півкуль мозку. Причому за домінування лівої півкулі ведучою, як правило, є права рука, за домінування правої півкулі — ліва. У третини людей жодна з півкуль не домінує.

Дитина-лівша багато в чому відрізняється від своїх од­нолітків і не лише затягнувшоюся упертістю. Зазвичай це особливо талановиті і дуже емоційні діти. Вони вже з трьох років набагато краще за інших малюють, ліплять. Між іншим, багато хто з видатних людей був саме «лівшою» — наприклад, Леонардо да Вінчі та Мікельанджело. Та й того майстра, який у знаменитій повісті Лєскова зумів підкувати блоху, теж не даремно так прозвали... Всі відзначають великі музичні здібності «ліворуких», вони, як правило, мають аб­солютний слух. Але в той же час деяким з них властива за­тримка мовлення та трудність у вимові різних звуків.

Така дитина безпосередня, довірлива, легко підпадає під вплив тимчасових почуттів та настроїв, схильна до гніву, наполеглива у здійсненні бажань.

їй важко оволодіти читанням та писанням у ранньому віці, а в першому класі вони для неї часто-густо стають каменем спотикання.

У повсякденному житгі «лівші» важче, ніж «правші». Адже більшість предметів, якими ми користуємося, пристосовано під праву руку — дверні ручки, замки, вивертки. музичні інструменти, автомобілі... Хоча і виникає для оточуючих де­яка незручність, коли людина більше діє лівою рукою, само по собі в житті це не має аж ніякого значення. Як правило, «лівші» дуже швидко адаптуються і не зазнають жодних ус­кладнень.

Дорослим, які оточують таку дитину, в жодному разі не слід підкреслювати цю її властивість. Краще взагалі не нама­гатися будь-що змінити. Більш того, варто показати, що ви вважаєте ліворукість навіть перевагою. І якщо ми, враховую­чи ці особливості дитини, знайдемо правильні методи вихо­вання, всі наші проблеми вирішуватимуться.

 

 

Декілька порад щодо поводження з дитиною-лівшею:

враховуючи підвищену емоційність і велику вразливість такої дитини, слід бути дуже чуйним і доброзичливим з нею;

створити сприятливий клімат для неї у родині;

не воювати з нею через часту впертість, намагатися під час проявів упертості переключити її увагу на будь-що, напри­клад, на цікаву гру;

прийняти особливість дитини і не намагатися перетвори­ти її на «правшу», пояснюючи всім і кожному, що «лівору­ких» людей дуже багато і це теж різновид норми;

хвалити за найменші успіхи і заохочувати її художній або музичний дар, але не намагатися зробити з дитини вун­деркінда;

намагатися частіше робити для малюка сюрпризи; не завищувати до нього вимоги і не протиставляти його іншим дітям;

бажано не навчати дитину до школи письма, іноземних мов тощо, позаяк на нього можуть чатувати невдачі, що зни­жують рівень самооцінки малюка;

любити дитину такою, якою вона є;

якщо після п'яти років ви помітили у дитини якісь незро­зумілі: вам нав'язливі прагнення, побоювання чи страх, терміново зверніться до спеціаліста.

Щоб визначити домінуючу руку у дитини, дайте відповіді на запитання, а також запропонуйте малюку виконати за­вдання:

* Дізнайтеся, чи є у малюка близькі родичі з ведучою лівою рукою.

* Згадайте, якою частіше рукою користувалася дитина у віці до одного року (брала брязкальце, ложку, іграшки).

* Запропонуйте дитині розчесати волосся. У яку руку вона візьме гребінець?

* Зверніть увагу, у якій руці дитина тримає олівець чи руч­ку під час малювання.

* Запропонуйте дитині послухати годинника. До якого ву­ха вона його піднесе?

* Запропонуйте дитині поплескати у долоні так, щоб одна рука була зверху. Зверніть увагу на те, яка рука буде зверху.

* Запропонуйте дитині взяти руки в «замочок». Великий палець якої руки ляже зверху?

* Запропонуйте схрестити руки на грудях. Передпліччя яко руки буде зверху?

* Запропонуйте дитині тупнути однією ногою. Якою саме ногою вона це зробила?

* Нехай дитина, сидячи, покладе одну ногу на другу. Яка нога опинилася зверху?

* Запропонуйте дитині подивитися одним оком у паперо­ву трубочку. Яке це буде око?

Якщо більшість завдань дитина виконувала лівою рукою, ногою, вухом, оком, то ведучою є права півкуля мозку.

 

РАЗ -  ГАЧЕЧОК, ДВА  -  ГАЧЕЧОК….

ВЧИМОСЬ ПИСАТИ КРАСИВО

Практичні поради батькам

Навчаючи дитину каліграфічного письма, необхідно враховувати її інди­відуальні особливості: здатність до письма, особливості зору (короткозорість, далекозорість), помічати відхилення в моториці (тремтіння пальців, посмикування руки під час письма і т. ін.).

Кожне заняття починається з перевірки правильної посадки дитини, по­ложення ручки або олівця в руці, розміщення зошита на парті або столі та його переміщення під час письма. Це сприяє профілактиці порушення постави і зору дитини, підвищенню працездатності, формуванню чіткого та швидкого письма.

У процесі занять звертайте увагу на те, наскільки точно дитина обводить контури фігур, лінії візерунків, малює і пише зліва направо.

Під час роботи над написанням букв зверніть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможіть їй виділяти найпростіші графічні одиниці, проведіть ритмічне прописування цих елементів спочатку в повітрі, а потім за допомогою ручки.

Орієнтуйте маленьких школярів на правильне з'єднання букв у складах, на дотримання нахилу при написанні букв і слів.

Навчайте дітей писати правильно і красиво. Писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двічі. Таке письмо сприятиме вихованню у дитини охайності, працьовитості, сумлінності та старанності у виконанні будь-якої роботи, її естетичному вихованню.

Виконуючи з дитиною роботу з написання слів, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхідність дотримуватися правил орфографії.

Пам'ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п'яти хвилин.

Через кожні 7—10 хвилин роботи с прописами необхідно проводити фізкульт-хвилинки тривалістю 1,5—2 хвилини, а також спеціальні підготовчі вправи для розвитку пальців, кисті, передпліччя руки.

Формування графічних навичок — процес складний і тривалий. Дитина, зображуючи найпростіші елементи тієї чи іншої букви, докладає максимум зусиль, емоційно переживає свої невдачі. Тому необхідно враховувати настрій дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

Не забувайте похвалити дитину, заохотити її старанність.

Ваша постійна увага, підтримка та активна допомога в оволодінні навичками письма нададуть дитині впевненості у своїх силах і можливостях.

 

 

Тест

«Чи хороші ви батьки»

Чи справ­ляєтеся з обов'язками вихователів. Як?

Хоча б за допомогою складеного чеськими фахівцями тесту.

 1. Чи стежите ви за статтями в ї журналах, програмами телебачення  й радіо на тему виховання? Читаєте  час від часу книжки на цю тему?

 2. Ваша дитина чимось завинила. Чи вважаєте її поведінку

результатом вашого виховання?

 3. Чи одностайні ,ви з чоловіком (дружиною) у вихованні дітей?

4. Якщо дитина пропонує вам  допомогу, чи приймете її, навіть , якщо при цьому справа затримається або й зовсім зупиниться?

  5. Заборону і наказ ви використовуєте тільки тоді, коли це

 справді необхідно? |

 6. Чи вважаєте ви, що послідовність — один з основних педагогічних принципів?

    7. Чи замислювали», ви що  суттєво впливає на дитину?

  8. Чи погоджуєтеся, що спорт і фізкультура мають велике значення для її гармонійного розвитку?

9. Чи вмієте не наказувати, а просити про щось дитину?

10. Чи неприємно вам казати дитині: „Я не маю часу", „Поче­кай, поки закінчу роботу"?

За кожну позитивну відпо­відь ТАК— 2 очки,

за відповідь ІНОДІ — 1,

за НІ— 0.

Менш як 6 очок: про справжнє виховання ви маєте слабке уявлен­ня, і хоч кажуть, що почати ніколи не пізно, радимо не покладатися на приказку, а швидше зайнятися самоосвітою у цій сфері.

7—14 очок: ви не припускає­теся великих помилок у вихован­ні, проте є над чим задуматися. Почніть із того, що найближчий вихідний повністю присвятіть ді­тям, а не друзям чи роботі. За­певняємо — діти вам віддячать.

Більш ніж 15 очок: ви добре справляєтеся зі своїми батьків­ськими обов'язками,

                                    ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ

Спілкування об'єднує нас і регулює взаємини. Спілку­вання в сім'ї між батьками, батьками та дітьми має бути однією з найважливіших турбот сім'ї. Причин для конфліктів наше сьогоднішнє життя під­кидає багато, та в усіх випадках, вважаю, людина по­винна об'єктивно розібратись, оцінити ситуацію й прийня­ти правильне рішення. Гарячковість, поспіх, неувага й не­повага один до одного, дріб'язковість, байдужість, черст­вість і жорстокість, лінощі, пияцтво, алкоголізм — ті при­чини, що призводять до сімейних сварок, конфліктів, розлучень і трагедій.

Батьки повинні повсяк­час опановувати мистецтво спілкування.

Передусім культура спілкування батьків включає гли­боке знання та розуміння себе, особливостей темпераме­нту і характеру супутника життя, його запитів, потреб і можливостей, емоційно-чуттєвої сфери, мотивованості по­ведінки, адекватність реакцій. Є цілий ряд вироблених спеціалістами психологами порад, додержання яких допо­може зберегти сім'ям мир і спокій їх спільного життя, а в майбутньому стане добрим прикладом для дітей. Ось деякі з правил гарного тону, які стануть у пригоді не тільки молодим, а й більш зрілим людям.

Для чоловіків:

"хвалити одяг і зачіску дружини;

 дякувати за обід;

подавати їй руку на вулиці та у транспорті;

подавати пальто,

за столом подавати страви та напої;

більшість танців на вечірках танцювати з нею;

при дружині не обговорювати достоїнств інших жінок та не озиратися на них на вулиці.

А ось правила гарного тону для заміжніх жінок:

 носити той одяг, який подобається чоловіку;

 частіше готувати його улюблені страви;

питати порад;

не заважати його службовим справам;

 не порівнювати його з іншими чоловіками;

не сваритися через дрібниці.

Та головне в спілкуванні подружжя — взаємна повага, взаєморозуміння і взаємодія. Адже чим кращі взаємини склалися замолоду між чоловіком і жінкою, тим легше їм виховувати дітей, для яких вони — найперший взірець для наслідування. А як часто батьки ніби провокують ді­тей на небажані поведінку, вчинки, висловлювання, що по­тім знову стає предметом сімейного обговорення, розгля­ду ТОЩО.

Спілкуючись зі своїми дітьми, батьки передусім мають дбати про збагачення їх різноманітною інформацією про навколишній світ, навичками спілкування з іншими людь­ми.

Здавалося б батьки прагнуть виховати дітей такими, щоб вони приносили радість сім'ї, були корисними члена­ми суспільства. Чому ж дитина часто діє всупереч благо­родним намаганням дорослих, а часто і суспільним інте­ресам? Відповісти на це непросто

Часто педагогічні дії батьків спрямовуються насамперед на ви­ховання етики поведінки, звички працювати, добре вчи­тись і т. д. Ці якості — зовнішні ознаки внутрішніх потреб особистості. І саме з цього треба виходити, домагаючись їх. Добре вчитися — для чого? Переписати неохайно зроб­лене завдання — чому? Ці запитання підсвідомо живуть у дитині й переконливо відповісти на них не завжди про­сто.

Аби правильно було, до чого тут ще якась охайність? — скаже або подумає дитина. Як довести їй, що вона поми­ляється? Тут потрібні терпіння, увага й повага, розмова «на рівних» з урахуванням вікових особливостей, конкрет­них умов та обставин тощо.

 

Чи завжди ми правильно спілкуємося

зі своїми діть­ми?

Усі дорослі, причетні до процесу виховання, повинні пам'ятати, що дитина — не «розумна машина», не ком­п'ютер, куди досить закласти відповідні відомості, і мати­меш жаданий результат. Щоб інформація «спрацювала», потрібне постійне спілкування з дитиною, а тим більше з нашою сучасною дитиною. Адже інтенсифікація навчання у школі, великий обсяг домашніх завдань, телебачення, постійна зайнятість батьків створюють дефіцит спілкуван­ня з дорослими.

Дитина народжується з певним набором. психологічних даних, тобто з визначеними задатками характеру, нахилів. Не зважати на це, діяти силою авторитету дорослості і ті­льки нею — означає вбивати в дитині її індивідуальність, творчий потенціал, волю, здатність до самостійних дій.

. Дитина вперше виявила ініціативу, самостійність, абияк підготувалась до уроків, у грі з друзями згаяла час, не виконала якусь ро­боту... Ми обурені. А чи завжди ми вміємо зрозуміти моти­ви, які спонукають наших синів і доньок до тих чи інших вчинків? «Йому аби гуляти», — кидаємо роздратовано, ча­сто не здогадуючись, що наш Олег чи Сергійко, який не може в силу якихось обставин чи характеру бути пер­шим на уроках, ось тут, у дворі, стверджує себе як осо­бистість, виборюючи першість у грі. А емоційна наснага тут анітрохи не менша, ніж у школі.

Виховання дітей — складний, багатогранний процес

і говорити про його успішність можна лише за кінцевим результатом

 

Чи однакові ролі батька й матері у вихованні дітей?

 Ролі в батька і матері як вихователів у сім'ї не однакові. Відомо, що мати більше часу віддає вихованню дітей. Опи­тування, проведене серед школярів, показує, що близько 90% з них найближчою людиною в сім'ї вважають матір. І тут не можна не погодитися з дум­кою кінорежисера Р. Бикова, який говорив, що «основний закон конституції сім'ї взаємини батька і матері... Дуже дорого коштує потім дітям і всьому суспільству відсутність щирої поваги батька до матері, матері до батька».

Так уже склалося історично,.традиційно, що від самого народження дитини мати її всіляко оберігала, виховувала і викохувала, інтенсивність перебування матері з дитиною завжди була більшою, ніж батька. І це, безперечно, по­значається на характері спілкування, взаєминах матері і дітей. Вони більш м'які, довірчі, щиріші й інтимніші. Та, коли дитина підростає, стає самостійнішою, надмірна ма­теринська увага й опіка часто призводять до виникнення дитячого егоїзму, себелюбства, непослуху, недисципліно­ваності, а подекуди й неповаги до старших, лінощів, бай­дужості, хуліганства тощо. Ось тоді і шукають батько чи мати собі спільника у вихованні, причому курс — на жор­сткішу стратегію, ніж застосовувалася досі.

 

ЯК стати хорошим батьком?

(Серія листів до татусів)

Ми дуже багато говоримо про материнську любов. Батьківська любов, здається, заслуговує на значно меншу увагу. Але чому? Адже мистецтво бути батьком потребує від чоловіка досить великих зусиль. Зусиль, що

необхідні і йому, і його дитині.

НЕ ЗАПІЗНІТЬСЯ!

Найбільш поширене упередження батьківства, що має багатотисячолітню традицію, полягає у тому, що батько цілком спокійно може чекати, доки дитина підросте і стане варта його, батьківської, уваги. Але чим більше ми дізнаємося про дитинство, тим очевиднішим стає, що така позиція є доволі сумнівною.

Перші роки дитинства - це найсолодша пора життя. Це час основного становлення індивідуальності, час найбільш інтенсивного розвитку. Батько, який чекає "свідомого" віку дитини, ризикує проґавити найцікавіше - як глядач, що запізнився на початок фільму, пропустив зав'язку і тому так і не зрозумів увесь сюжет. Ох, батьки! Ваш колега з немалим досвідом (два сини і дві доньки) закликає вас: не запізнюйтесь! Починайте шукати своє батьківство якомога раніше. Якщо вам скажуть: ще не час - не вірте.

На матір, звісно, лягає більше навантаження, ніж на батька. Але існують і труднощі батьківства. На боці матері природний інстинкт, органічний зв'язок з малюком. Щоденне піклування про нього стає елементом близькості. Складнощі батьківства полягають насамперед у віддаленості від дитини. Якщо батькові вдається взяти якісь турботи на себе, це - не тільки допомога матері, але й рух назустріч дитині.

Безглуздо бути суперником матері. Дитина - істота, яка розвивається дуже стрімко і потребує різноманітного впливу. Все, що може дати від самого народження батько, для дитини так само важливо, як і віддача матері.

Той, кому важко збагнути, що цей "окатий мікроб" розвивається набагато енергійніше, ніж ми, дорослі, може порівняти: зумів би він, дорослий скептик, а рік-півтора оволодіти новою іноземною мовою (без акценту), запам'ятати десятки тисяч абсолютно нових предметів, а ще, скажімо, навчитися літати? А дитина, яка після лежання та повзання навчається орієнтуватися в навколишньому середовищі, здійснює саме таку роботу. Чи хочемо ми стати співучасниками цієї грандіозної роботи? Батьки мають усі шанси. Мати - це теплиця любові. Батько - це першовідкривач можливостей. Втім, у нас так само є шанс залишитися у житті малюка одним із десяти тисяч предметів чи обставиною, що перешкоджає його розвиткові. Що ж обираєте ви?

НЕ ВТРАЧАЙТЕ ЧАСУ!

Якщо ми хочемо бути близькими дитині, не можна втрачати часу. Те, що матері дається природно, для батька - результат власних зусиль.

"Смішно!" - подумав я, коли прочитав про американського психолога, який розмовляв зі своєю дитиною, приклавши руку до живота вагітної дружини. А потім... я сам почав розмовляти зі своєю ще ненародженою донькою, вмовляючи її не так енергійно штурхатись, коли мама хоче поспати. Розмовляючи у такий спосіб, я називався щоразу: "Це я, твій тато". А потім... ПЕРШИМ словом, яке сказала моя дитина, було слово "тато". А словом "мама" наша дівчинка з насолодою називала і маму, і все, що бачила навкруги (адже довгий час мама була всім її світом).

Батько створює свою, батьківську, лінію надійності, впевненості в житті. Батько - сторож росту. Багато залежить і від нашої винахідливості. Ми придумали, як зробити на ліжечку паличку для підтягування? Добре! Майструємо одні розвиваючі ігри і заробляємо гроші на інші? Дуже добре! Ми граємося з дитиною, читаємо їй книжки? Чудово! Беремо її у помічники (адже це - помічник, який не заважає, а пізнає). Браво! Все, що ми можемо дати, буде пізнане і засвоєне так, як це малюкові потрібно.

ЩАСТЯ СПІЛКУВАННЯ

Батьки, не задирайте носів! Не вдавайте із себе доброчинців, які б ви гроші не заробляли, як би не піклувалися про дружину й дитину, які б турботи по господарству на себе не брали, яких би педагогічних успіхів не досягали. Адже вам це потрібно не менше, ніж дитині. Молодший дитячий вік (вік малюка), безумовно, важливіший, ніж старший дитячий (наш). Це наше щастя, що ми можемо спілкуватися з новою людиною і бути для неї в чомусь корисними. Але чи зуміємо ми оцінити це щастя? Чи зуміємо кожного дня дивитися на світ разом із нею оновленим поглядом? Якщо зуміємо, то не лише позбудемося погорди, але й будемо пишатися тим, що нас кличуть погратися. Будемо цінувати кожну подаровану нам крихту довіри. Будемо знов і знов завойовувати дружбу, яку ніколи не можна завоювати назавжди, бо надто вже швидко розвивається особистість і щодня ваші з нею взаємини зазнають перерозподілу.

Ні, не ми, а саме дитина - якщо нам вдається вирватися зі своєї вікової шкаралупи - дає нам дещо особливе. Дитина окрилює нас своєю первісною геніальністю, омиває своєю внутрішньою чистотою. Якщо хоча б на коротку мить ми відчули себе ровесниками дитини, нам би дуже поталанило.

ЩАСЛИВІ РАЗОМ!

Прислухайтеся: подружня ЛЮБОВ ДВОХ призводить до появи АЮБОВІ НА ДВОХ, любові до дитини. Батько й один може, звичайно, в певній життєвій ситуації любити малюка сам, не озираючись на матір. Та є у цьому якась психологічна інвалідність, яка позначиться й на дитині. Та все ж батько з матір'ю повинні бути союзниками в любові до своєї дитини. Добре, коли так. Тому що жіноча допомога - дуже вагома. Жіноче відчуття дитинства та чоловіче його осмислення - це сильна батьківська формула. Якщо нам вдалося щось подібне, добре всім трьом: матері, батькові й дитині. У батька більше можливостей судити про дитину об'єктивно. У матері - розуміти та співчувати. Батькові легше вишукувати нові ідеї в книжках з виховання. Матері - вибрати, які з них задовольнять потреби її дитини. У кожного з двох - свої можливості підстрахувати дитину в критичній ситуації, підтримати один одного психологічно, допомогти малюкові зрозуміти й оцінити іншого (для нього дуже важливо, що скаже тато про маму і мама про тата). Матері, звичайно, простіше знайти спільну мову з дитиною. Але й для батька нема нічого принизливого в тому, щоб звернутися до дружини за порадою, як поводитися з малюком, замість того щоб укотре витрушувати попільничку.

НЕ НАШКОДЬТЕ!

Природні інстинкти дитини - це великий аванс на створення глибоких стосунків із нею. На батька спрямована особлива увага дитини: адже це менш звичний персонаж у Всесвіті, ніж мама, яка поряд набагато частіше. Як ми використовуємо цю увагу?

Дитина проходить через життєві періоди, наслідуючи батька. Який матеріал для наслідування ми їй припасемо?

Дитина наслідує батька у своїй початковій життєвій орієнтації. Чи встигнемо ми виправдати її довіру до початку критичного ставлення? Як ми використаємо свій аванс?

Ці запитання - про те, на чому взагалі ми будуємо своє ставлення до дитини. Якщо хочемо "відігратися" на ній за помилки власних батьків, то, швидше за все, ризикуємо наробити інших помилок - уже власного виробництва. Якщо (як це, власне, часто буває у батьків стосовно синів) хочемо виліпити з часом із малюка продовжувача себе самого, то можемо завадити йому стати самим собою.

Універсального рецепту немає. Вихід є: лише в уважному ставленні до того, хто підростає, у щоденних спробах вгадати задум його особистості, головний сюжет його долі. Це не означає, що нам обов'язково вдасться вгадати, але наші спроби допоможуть нам не заглушувати те, що рано чи пізно визначатиме його життя.

Нашим завданням буде показати малюкові нові можливості, даючи йому повну свободу щодо їх використання. Вчасно спонукати і вчасно давати спокій. А головне - вчасно розкрити свої батьківські привілеї і почати користуватися ними.

 

ОЗНАКИ ЩАСЛИВОЇ РОДИНИ

(збори — диспут)

Тези  для обговорення.

1. Чи був правий Л.М.Толстой, коли стверджував, що всі щасливі сім'ї схожі, а нещасливі — нещасні по-своєму? За якими ознаками виз­начаєте, щаслива це сім'я чи ні?

2. Який стиль сімейних відносин вважаєте ідеальним?

3. Що, на ваш погляд, найголовніше у сімейному житті?

4. Яке місце у щасті займають діти?

5. Чи можна по зовнішньому вигляду дитини встановити, з якої вона сім'ї?

6. Труднощі, які переборює сім'я протягом свого існування, згур­товують чи роз'єднують сім'ю?

Ось дві розповіді жінок про своїх чоловіків:

"Зовні наша сім'я благополучна. Чоловік не п'є, не курить, зарплату всю — додому. Діти вчаться добре. Але немає в сім’ї духовного ладу, спільних інте­ресів, немає. нічого, що об'єднувало б нас.

Чоловік нічого не любить, нічого не хоче, крім телевізора. З дітьми роз­мовляти не вміє, та й не бажає, читання літератури на теми виховання вва­жає марніш гаянням часу, каже: "Я все знаю".

Тоді як він у напівдрімоті проводить вечір біля телевізора, я перевіряю, чи вивчив англійські слова син-шестикласник, стежу за тим, як дочка-першокласниця виводить криві літери, а сама думаю, що приготувати па зав­тра на обід, де у кого відірвався гудзик, що треба випрати. І так майже щодня. Кажу "майже", тому що буває: чоловік і на кухню до мене зайде, і до дітей в щоденники загляне, але це дуже рідко. Частіше він замикається в собі, щоб його ніхто пі про що не питав ...

Мабуть, я не відправила б вам листа, коли б не діти. Син у нас росте неор­ганізований, також нічого не любить і не вміє. Йому скоро тринадцять. Раніше любив читати, тепер і книжки закинув. Як і батько, надає перевагу телевізо­рові.

Та якщо не під силу більше переносити висиджування або вилежування чо­ловіка перед телевізором, вибухаю і — черговий скандал. Лаюсь, правда, я, а чо­ловік скаже кілька слів, сповнених презирства, і відвернеться до стіни.

Усі роки я билася над проблемами виховання дітей сама. З недосвідченості робила багато помилок. А чоловік і пальцем не покивав, щоб допомогти, підтримати, разом і щось обміркувати. Він вважає, що всі риси характеру за­кладені в генах і нічого не виправиш. Ось такий теоретик, що влаштувався

 перед телевізором.  

Не знаю коли, але син одного разу відчув цю відчуженість батька, а мою немічність, наш розлад. Сип постійно грубий з сестричкою, вона ж у відповідь не мовчить, огризається. Наодинці намагаюсь присоромити Вітю, весь час стараюся помирити дітей. Але син мене не слухає, починає не слухати і дочка. Мені дуже важко. Інколи починаю умовляти себе: змирися, скільки жінок самі везуть сімейний віз при чоловікові. А як можна змиритися з байдужістю?"

1. Чи можна вважати благополучною сім'ю, в якій вихованням дітей займається лише один з батьків?

2. Як позначається на формуванні особистості дитини участь у ви­хованні тільки одного з батьків?

3. Поділіться досвідом вашого спілкування з дітьми у сім'ї.

 "Перші роки нашого життя були нелегкими: двоє малих дітей — Світлана

і Олексій, а допомогти нікому. Мати Віктора, яка жила з нами, сама потребу­вала догляду. Я тоді не працювала. "Витягував" сім'ю Віктор. Приходив додому з роботи втомлений, але ніколи не бачили ми його сердитим або незадоволеним. І звідки бралися в нього сили займатися дітьми! Вони навперебій розповідали йому про свої справи, про все радилися з ним.

Світлана і Олексій не тільки знали, що тато хороший виробничник, йому шана, вони власними очима бачили його працелюбність: чоловік завжди допома­гав мені по дому. Усе робили ми разом. Усе було йому по плечу. Ніби він ніколи і не втомлювався. І все добре, що в нього є, він передавав своїм дітям. Вони бачи­ли, який він справедливий, турботливий. Його мати прожила з нами двадцять вісім років. Недавно її не стало. І ось за всі ці роки ні я, ні діти не чули, щоб батько заговорив зі своєю матір'ю роздратовано. І не дивно, що діти також не грубили бабуні.

 

ЯК ПОЧУВАТИСЯ ЩАСЛИВОЮ

МУДРІСТЬ НАРОДНА

(Листи матері)

Щоб бути щасливою, треба вміти жити та любити.

Цінуйте тих, хто поряд, і те, що маєте.

Ваша дитина – це квітка, яка потребує любові та догляду. Дбайте про неї, і вона подарує вам щастя.

Бережіть своє кохання

Полюбіть  себе чарівну й неповторну.

Частинку себе даруйте іншим.

Ранок починайте з посмішки й молитви.

Дбайте  про своє здоров’я та душу.

Творіть добро.

Пробачайте  все, як би важко це не було.

Думайте про хороше.

Любіть  природу.

Мрійте про здійснене

Радійте кожному дню.

Шануйте своїх батьків.

Допомагайте тим, хто просить.

Розумійте, що з кожної ситуації завжди є вихід.

Пам’ятайте , що після чорних смуг завжди є світлі, сонячні дні.

Вірте, що все, що відбувається, на краще.

**            **             **

Святкуйте день - веселий чи сумний,

Який не є, а ви його святкуйте:

У кожнім ранку стільки новизни,

Що ви невдач минулих не рахуйте.

Хай кожна мить минається, летить

Але ж на святі довшають хвилини.

Чим яскравіше день ваш відгорить,

 Тим більше світ, а до людей долине

 Хай вечори святкові не спішать

Останній промінь сонця не ховають.

Якщо із буднів не робити свят,

То і найкращі обрії зникають.

 

 

 

 

 

АГРЕСИВНІСТЬ ЛІКУЄТЬСЯ  ЛЮБОВ’Ю

Зустріч за круглим столом із батьками.

Можна уявити стан бать­ків, коли одного дня вчорашнє "миле дитин­ча", загальний улюбленець, рап­том шокує незрозумілим, жор­стоким учинком. Несподіваний для батьків, "випадковий", як їм хотілося б вірити, вчинок може мати так само несподівано дов­гу передісторію.,, Якщо в поведінці дитини ма­ють місце дії, які однозначно не схвалюються суспільством, пси­хологи кажуть про наявність по­рушень поведінки (інакше кажу­чи - антисоціальну поведінку). Попри всю різноманітність, для них характерні агресивність, де­монстративна непокора, руйнів­ні дії, брехливість, а нерідко й антисуспільні вчинки. До явищ антисоціальної поведінки нале­жить і знущання над тваринами. Причини порушень поведінки - психічні відхилення, аномальні особливості темпераменту, вади виховання. Трапляється, ці причини поєднуються, і тоді на­віть Шерлокові Холмсу непрос­то було б з'ясувати, що ж на­справді призвело до тієї чи ін­шої ситуації, іноді антисоціаль­на поведінка стає "засобом ствердження" через непокору, Як далеко вона може завести, свідчать біографії ряду вбивць. Надзвичайна лють і холодно­кровність у дитинстві, брак доб­роти з боку рідних, бажання "по­лоскотати нерви" - ось харак­терні риси багатьох злочинців, Батьки, які не бажають лиха своїй дитині, не повинні допус­кати в неї проявів агресивнос­ті, викорінюючи їх при перших

ознаках.

Якщо агресивність дитини на­буває небезпечних форм, нада­ти конкретну допомогу можуть тільки фахівці: психіатр, психоте­рапевт, психолог.

Спричинити агресивність може як зовнішній вплив - наприклад, постійне третирування якоюсь іншою ди­тиною у дворі чи школі, - так і внутрісімейні стосунки. Можливо, дитина дуже враже­на якимось конфліктом? Чи ба­жає привернути увагу старших (якщо цього не вдалося досягти іншим чином. А може дитина залякана покаранням? Чи дорослі постійно зачіпають її самолюбство? Ставлять перед дитиною надто жорстокі вимоги? Застосовують силу, не вміючи або не бажаючи пояснити причину свого незадоволення? У такому разі реакція дитини може бути непередбачуваною: від активного протесту безпосередньо проти кривдника - у вигляді неслух­няності, брутальності, зухвалої поведінки - до бажання морду­вати тварин, прагнення завда­ти шкоди тим, хто її оточує, жор­стокості та непокори. Якщо від­бувається блокування негатив­них емоцій, тиха вдома і ввіч­лива на людях дитина намага­ється "розрядитися" на слабших за себе, поводиться вороже або ж робить усе нишком, щоб за­лишатися поза підозрою дорос­лих, їй не дозволяють виявляти агресивність у ставленні до старших родичів? Що ж, вона може перенести свої почуття на інші живі та неживі об'єкти -меблі, якісь речі, тварин. Агре­сивність може бути і проявом ревнощів (до людей чи до тва­рин). Дорослим варто поспос­терігати, як ставиться їхній ма­люк до інших тварин. Нерідко на поведінку дитини впливає і склад сім’ї. У хлопчиків, які виховуються без батька частіше спостерігається асоціальна поведінка. Психологи стверджують найважче відсутність батька переносять хлопчики до 4 років. І тут багато залежить від матері. Їй не варто провокувати сина і виховувати неприязнь до батька.

Доктор Спок наголошує: діти різ­няться ще до народження. Підви­щена активність декого з них спо­стерігається вже під час вагітнос­ті їхніх мам. "У перші два роки рід­кісні випадкові спалахи гніву мож­на вважати нормою. Важливо сте­жити, щоб гнів не був спрямова­ний на людей. Дитина кидається на підлогу, б'є по ній руками і но­гами, але не чіпає матері. "Експе­римент" завдання болю - вкуси­ти, смикнути за волосся - треба терпляче припиняти, а не робити вигляд, що мама ображена чи пла­че. Відкритій демонстрації гніву та ворожості (навіть в ігровій формі), особливо стосовно батьків, треба одразу покласти край. Неприпус­тимо, щоб дитина 4-5 років спря­мовувала на маму іграшковий піс­толет і "стріляла", доки не вирі­шить, що вже "вбила" її! Добрі сто­сунки між батьками і дитиною сприяють тому, що з часом дити­на сама починає контролювати прояви своєї ворожості, агресив­ності, не бажаючи засмутити рід­них, Коли ж дитина агресивна, це означає, що її мамі забракло лю­бові та ніжності до неї, зате роз­дратування було забагато, 3 іншо­го боку, на думку Спока, до агре­сивності може призвести й над­мірний контроль за дитиною, який гальмує її нормальний розвиток.

Дорослим треба пам'ятати: у малих дітей іще недостатньо і розвинена здатність правильно оцінювати свої вчинки, що робить їх некритичними. Через те більшість  більшість батьківських заборон діти сприймають як необґрунтовані чи несправедливі. Пояснити дитині, що таке добро і що таке зло, сприяти розквіту в дитячій душі первоцвіту добра – першочергове завдання виховання. Найкраще виховує власний приклад, стверджують психологи. Не допускайте в себе таких рис і вчинків, яких не хочете бачити у своїй дитині.

Дитина кричить, плаче? Спокійно висловіть свою думку, а далі мовчіть.  Щоб дитина швидше заспокоїлася, психологи радять взагалі вийти з кімнати.

Хочете приклад? Послухайте таку невигадану історію.

Мати справедливо зробила зауваження малій доньці, та поча­ла голосно плакати. «Досить пла­кати!» - сказав батько доні, коли мати вийшла з кімнати. Та швид­ко заспокоїлася і призналася: "Я не для тебе плачу, а для мами!"

Дитина бреше? Явір неправ­да не слугує корисливій меті, її автора зазвичай вважають фан­тазером, якщо ж приховування істини вигідне - брехуном.. Роз­різняйте ці явища! Одна з при­чин брехливості - бажання уник­нути покарання.

"Так що ж тепер, ніколи не ка­рати?" - здивується дехто з батьків. Відповімо так: залежно від ситуації Карати теж можна по-різному...

В.Сухомлинський вважав: якщо є провина, її треба спокутувати - працею, діяльністю, справою.

Дитина щось зламала, розірва­ла чи забруднила одяг? Нехай сама полагодить, випере. їй не під силу упоратися самій? Тоді скажіть: я зроблю це замість тебе, а тобі доведеться замість мене зробити ось що... Таке по­карання цілком прийнятне і не належить до "покарань працею".

Батьки повинні пам'ятати: мож­на позбавити дитину солодощів, розваг, прикрас, але неприпус­тимо - їжі, прогулянки, одягу.

Як покарання можна запропо­нувати метод "відключеного часу", коли дитину на кілька хви­лин примушують перервати гру чи цікаве заняття і відсилають до іншої кімнати, де дитина повин­на перебувати сама. Такий метод можна використовувати протягом короткого часу, а заохочення і підтримка повинні негайно надаватися в ті моменти, коли дитина припиняє поводитися неправильно. Ви вирішили покарати дитину? Тоді зробіть це негайно. Інакше через певний час вона пов’язуватиме покарання зі своїми іншими провинами. Якщо ж провина ненавмисна, можна й пробачити, вважають психологи.

Караючи, враховуйте особли­вості дітей. Одні діти схильні до активно-оборонних реакцій (кричать, лізуть у бійку), інші -до пасивно - оборонних (пла­чуть, скаржаться). Якщо часто карають першу дитину, в неї може, виробитися агресивно-захисний тил поведінки: дити­на б'є, ображає інших, сварить­ся. Часті покарання другої ди­тини можуть призвести до ЛЯК­ЛИВОСТІ та недовірливості.

Не загрожуйте: "Уб'ю", "Віддам вовкові", "Забере міліціонер". Намагайтеся не застосовувати вислів: "Якщо ти ще раз таке зро­биш - це означатиме, що ви припускаєте повторне скоєння недозволеного. Щось забороняєте? Заздалегідь поміркуйте, чи маєте реальну змогу наполягати на своєму при непослухові. Хочете привчити дитину виконувати ваші вимоги з першого разу? Тоді зацікавте її у виконанні цих вимог.

Ваш син любить гуляти з мамою, і ви кажете: "Зби­райся, підемо на прогу­лянку!" Хлопчик поспішатиме, якщо знатиме: забариться - мама піде сама, а він сумуватиме, Ви попросили прибрати іграш­ки, а дитина забула? Що ж, пев­ний час вона цих іграшок не ба­читиме.

Якщо ж покарання озлоблює дитину, вона поводиться ще гірше.

Ваші стосунки з дитиною зайшли в глухий кут? А.Макаренко радив у такому разі добре підготуватися -і різко змінити стосунки, здійснив­ши "педагогічний вибух". Він поля­гає у зміні взаємин батьків і дити­ни. Батьки занадто потурали їй? Що ж, надалі цього вже не буде. Усе необхідне дитина отримуватиме, але з нею не панькатимуться, коло її обов'язків розшириться, а про її негарну поведінку довідаються всі.

Утім, батькам слід бути обереж­ними з "педагогічним злопам'ят­ством", коли дитині весь час на­гадують про давню провину.

Любіть свою дитину, радять психологи, спілкуйтеся з нею, бо лише в спілкуванні з іншими діть­ми та дорослими у дитини фор­муються норми поведінки, прий­нятні в її соціальному оточенні й суспільстві в цілому, - відбува­ється так звана соціалізація. Ваші несхвалення, виправлення, зау­важення допоможуть дитині зро­зуміти, які її вчинки неприйнятні.

Якщо покарання озлоблює вашу  дитину, вона поводиться ще гір ше, дії дорослих неправильні Батьки кажуть (або дають зрозу­міти) агресивній дитині, що вона "погана, огидна"? Вони лише посилюють її тривожний стан. На дитину підвищили голос у шко­лі? Це може навіть сподобатися увага вчителя виділяє її серед однокласників і стає для неї "маленькою розвагою". "Найкоротші та найпростіші істини давно домі, - зазначає лікар С. Долецький, даючи поради  - Перш ніж сказати, подумай (а перш ніж ударити малюка, поду­май тисячу разів: удар не візь­меш назад, але повернеться він до тебе у сто разів важчим), Мова завжди повинна бути неголосною і ввічливою: гучний голос із різ­кими інтонаціями сприймається лише наполовину, і то не завжди. Якщо ти збуджений чи засмуче­ний, ніколи нікому не роби зау­важень і не приймай рішень про покарання, Охолонь, бо, як ка­жуть учені, полум'я емоцій гасить розум, а гаряче серце - голові не порадник",

Передбачаємо запитання: "Що ж, тепер і вдарити його, негідни­ка, не можна?" Відповімо: саме так. Видатні педагоги В.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський у своїх працях висловлю­валися однозначно: фізичне по­казання дітей неприпустиме. кожна фізична травма не­одмінно супроводжується травмою психічною і мо­ральною. Люди, яких били в ди­тинстві, нерідко набувають у до­рослому віці психопатичних рис: вони схильні принижувати слаб­ших, бити жінок, застосовувати фізичну наругу над дітьми. Сцени фізичних покарань дітей зустрічаються в творах Ф.Достоєвського, Л.Толстого, А.Чехова, М.Горького. Твори останнього часто використовуються при­хильниками фізичних покарань як приклад - ось, мовляв, бив дід хлопчика, а той відомим пись­менником став. "Але згадаймо відому горьківську фразу; "Якщо ворог не здається, його знищують!" (і це про геноцид власного народу), "Чи не є такі переконан­ня результатом щотижневого шмагання в дитинстві? Чи не з такого виховання бере початок і сумноз­вісна "дідівщина"?" Викликаючи образу дитини, покарання може взагалі зруйну­вати її поведінку. Дитина, прини­жена тілесними покараннями, намагатиметься не попастися знову, а образа і лють сприяти­муть повторенню провини. До того ж таке покарання відіг­рає роль поганого прикладу. Батьки дали потиличника? Уда­рили лінійкою? Тепер дитина знатиме: "Якщо ти злий на ко­гось, - бий!".

Тяжке покарання дитини не­рідко пригнічує самих батьків. Намагайтеся завжди бути справедливими та об'єктив­ними. Якщо ж ви зрозуміли, що неправі, - перепросіть у дитини, якою 6 малою та не була, (Пригадується випадок з життя: молодий батько про­сив пробачення. у дворічного: сина. А коли сторонні здиву­валися цьому, пояснив: Ма­люк усе розуміє!

А.Макаренко стверджував: "Виховати дитину правильно набагато легше, ніж перевиховати" Тому намагайтеся запобігати по­ганим вчинкам дитини і вчасно зупиняти її, при цьому не прини­жуючи, не зневажаючи, не вживаючи брутальних слів.

Навчіться виділяти з пове­дінки ДИТИНИ ПОЗИТИВНІ моменти (вони таки є! схвалюйте її добрі вчинки. Але нагорода не завжди має супрово­джувати добрий вчинок, щоб дитина не зросла корисливою. Навчіть вашого малюка цінувати моральні заохочення: подяку, схва­лення, теплий погляд. Ви надали перевагу шоколадці? Тоді нехай дитина поділиться нею з вами. В. Сухомлинський зазначав: "Причина безсилля вихователя пе­ред "важкою дитиною" полягає не в тому, що цей вихованець неви­правний, а в тому, що сам процес виховання йде хибним шляхом: вихователь намагається викоріню­вати вади, в кращому разі - запо­бігає їх виникненню. Вади викорі­няться самі по собі... якщо їх ви­тіснять буйні паростки чеснот", Хай пощастить вам побачити ці паростки в душі своєї дитини!

 

 

 

 

ЖОРСТОКІСТЬ ПОРОДЖУЄ ЖОРСТОКІСТЬ

Обговорення ситуації.

«В мене є молодша сестра Аня.  Батько покладав на неї великі надії. А вона навіть не здогадуючись,   крок за кроком   руйнувала    його плани. Батько за будь – яку провину бив її. Згодом це стало причиною страшного лиха: дівчина виросла не така як її ровесники.. Вона замкнулася в собі, погано вчилася. В дівчини дуже вразлива нервова система, вона потребує підтримки., розуміння.А замість цього її називають «Хвора на голову».Дівчині 15 років, а батько досі продовжує її бити.Що робити?»

 

Головна його помилка в тому, що з ранньо­го дитинства він не знаходив слів, щоб порозумітися з донь­кою, а вдавався лише до фі­зичних методів виховання. Шкода, але цієї помилки при­пускаються батьки, вважаючи, що дитина — це їхня власність,  вона, як комп'ютерна програ­ма, виконуватиме лише те, що їй накажуть, не маючи права на власну думку і, врешті, на

власне життя. Зрозуміло, що-батьки хочуть бачити своїх ді­тей кращими, прагнуть, щоб дитина досягла успіху в житті, встигла зробити те, про що мріяли й на що сподівалися вони самі. Для цього треба дуже обережно, ненав'язливо націлювати її на якусь діяль­ність. Але ні в якому разі не бити, не ображати, називаю­чи нездарою. Коли дитина пос­тійно чує такі слова, в неї скла­дається комплекс неповноцін­ності, невдахи, дитина зами­кається в собі, не має друзів. Це призводить до розладу нервової системи, психічних захворювань, інколи навіть стає причиною трагедії. Дити на може піти з дому туди, де її зрозуміють, підтримають, де їй буде добре, а це може бути дуже небезпечне товариство.

 Тож поважайте своїх дітей, прислухайтеся до їхньої дум­ки, радьтеся з ними, адже ваша дитина — це особис­тість, у неї є захоплення, упо­добання, вона має право на своє життя. Якщо син не хоче займатися музикою чи малю­ванням, а йому подобається ганяти м'яча з друзями, — не забороняйте, можливо, з ньо­го виросте знаменитий футбо­ліст. А якщо донька не обере професію вчителя, як її бать­ки, — не робіть з цього траге­дії. Краще нехай вона стане, кваліфікованою швачкою чи юристом, ніж калічитиме вразливі дитячі душі.

 

 

ДОЛАЄМО ДИТЯЧИЙ СТРАХ

Добре, коли дитина проявляє обережність у нових чи по­тенційно небезпечних ситуаціях. Якщо ж страхи стали по­стійними, батьки мають проаналізувати їх причину, визна­чити початкову травмуючу ситуацію.

Ні   в якому   разі не дійте на­перекір очевидному опору дитини. Краще зачекайте, дай­те забути страх і спробуйте до­помогти уникнути ситуацій, схожих на ту, що її налякала.

Іноді за допомогою страхів дитина намагається втримати увагу батьків, що свідчить про недостатність контактів із ними.

Особливого ставлення потре­бує дитина, якщо в сім'ї вини­кають раптові зміни: народив­ся братик чи сестричка, між батьками виникла суперечка, після розлучення батьки знову одружуються. Навіть ремонт, переїзд до нової квартири мо­жуть травмувати психіку, бо змушують інтуїтивно відчувати загрозу її благополуччю. Ви пе­реїхали у більшу квартиру, у дитини з'явилася власна кімна­та, ви радієте, вона — боїться.

Зверніть на це увагу, підготуй­те дитину, разом помрійте, як гарно буде жити в новій оселі.

Звичайні страхи виникають час від часу в кожної дитини. Якщо ж батьки помітили, що з'явився енурез, шкідливі звички (смоктання пальця, онанізм, обгризання нігтів), — зверніться до лікаря, бо це мо­же свідчити про невротичні страхи. Невротичний стан по­требує обов'язкового лікуван­ня, і діагноз може поставити лише фахівець — психолог, психоневролог. Але батьки не повинні заспокоюватися одра­зу, якщо їхні підозри виявлять­ся безпідставними. Стежте за дитиною, за собою, подумай­те, як зробити життя в сім'ї спокійнішим, передбачуваним, радісним.

 

 

 

 

 

 

 ЗДІБНОСТІ. КОЛИ І ЯК ВОНИ РОЗВИВАЮТЬСЯ

Під здібностями психологи розуміють такі індивідуальні особли­вості людини, які призводяться до наявних знань, умінь і навичок, але сприяють легкості і швидкості їх здобуття. В основі розвитку здібно­стей лежать деякі вроджені особливості, які називають задатками.

Вчені стверджують, що кожна людина має певні здібності. Важли­во вчасно помітити їх прояви і створити належні умови для розвитку!

Здібності розвиваються у процесі діяльності. Однак, якою б здібною людина не була, вона навряд чи зможе досягти великих успіхів у праці, якщо не привчена працювати наполегливо і добро­совісно.

Характерна риса молодших школярів — широта і несталість інте­ресів. Тому завдання дорослих полягає в тому, щоб не ставити перед собою мету виховати вундеркінда, а дбати про загальний розвиток дитини, пробуджувати інтерес до різних видів діяльності та залучати малюка до участі в них.

Обговорення   педагогічної ситуації.

У мене, словом, зовсім незвичайна дитина. Повірте, я не пе­ребільшую. Йому зараз Шість років, а він уміє швидко читати, швидко лічити у межах тисячі, знає майже всі держави світу, швидко, без за­пинки може назвати видатних державних діячів у країні та за рубе­жем. Прочитає вірша і зразу ж його запам'ятає. Мене це дуже тур­бує.

— Що ж саме? Великі здібності?

— Ні, що ви! Я вважаю, що йому нічого робити в першому класі. Чи не можна дитину відразу ж дати до другого класу? Адже він буде нудьгувати в першому класі, обганяти ровесників. Для чого ж втрачати рік?...

1. Як ви вважаєте, чи буде перший рік навчання в школі для такої дитини втраченим?

2. Що, крім знань, набуває дитина в школі?

3. Чи можуть слова матері бути свідченням великих здібностей ди­тини?

4. За якими ознаками можна судити про наявність в учня здібно­стей?

5. Як пов'язані між собою наполеглива праця і розвиток здібно­стей? Наведіть приклади.

6. Проаналізуйте поведінку, звички, інтереси вашої дитини. Якої ви думки про її здібності?

 

Тест «Здібності вашої дитини»

(за Л. Г. Терлецькою]

Ця анкета є певним чином опорною схемою для спостереження за дитиною. Запропоновані характеристики інтересів можуть допомогти в аналізі її поведінки, розумового або фізичного розвитку.

Дайте оцінку в балах (за п'ятибальною системою) кожній із зазначених характеристик. Якщо якась ознака властива вашій дитині у найвищому ступені, ставте 5 балів, якщо вище за середній — 4 і так далі. Найнижча оцінка —2 бали. Підрахуйте бали за всіма характеристиками у кожній із восьми «царин» таланту. Загальну кількість набраних балів у одній царині (наприклад «інтелектуальна здатність») розділіть на кількість запитань (у цій царині їх 12) та отримане число запишіть у зошит. Усереднені результати порівняйте між собою.

І. Інтелектуальні здібності.

Ваша дитина:

1.    Набуває нових знань дуже швидко й легко.
2.    Має «здоровий глузд» і користується ним у повсякденних ситуаціях.
3. Добре міркує, ясно мислить, не плутається в думках. Добре схоплює зв'язок між однією подією й іншою, між причиною і наслідком. Добре розуміє натяки, здогадується про те, що часто у прямій формі не висловлюється дорослими. Розуміє причини вчинків інших людей, мотиви їхньої поведінки.
4. Швидко запам'ятовує почуте або прочитане без заучування, не витрачає багато часу на повторення.
5. Знає багато про такі події й проблеми, про які її однолітки не знають і не здогадуються.
6. Має багатий словниковий запас, вільно оперує новими словами, легко висловлює свою думку.
7.    Любить читати книжки, що зазвичай читають старші на рік-два діти.
8.    Розв'язує складні задачі, що потребують розумового зусилля.

9.   ставить дорослим дуже оагато запитань. Має різноманітні інтереси.

10. Випереджає своїх однолітків у навчанні на рік-два. Часто нудьгує на уроках через те, що навчальний матеріал їй уже добре знайомий із книг, журналів, розповідей дорослих.

11.   Оригінально мислить і пропонує несподівані оригінальні відповіді та рішення.

12. Дуже сприйнятлива, спостережлива, швидко реагує на все нове і несподіване.

II. Художні здібності. Ваша дитина:

1. У малюнках і картинах використовує розмаїтість сюжетів.

2. Серйозно ставиться до творів мистецтва. Стає вдумливою і дуже серйозною, коли бачить гарну картину, незвичайну скульптуру, красиво і художньо виконану річ, чує музику.
3. Оригінальна у виборі сюжету (у малюнку, творі, описі якоїсь події), складає оригінальні композиції (із квітів, малюнків, марок, листівок тощо).
4. Завжди готова використовувати якийсь новий матеріал для виготовлення іграшки, картини, малюнка, композиції, у будівництві дитячих будиночків на ігровому майданчику, у роботі з ножицями, клеєм тощо.
5. У години дозвілля охоче малює, ліпить, створює композиції, що мають художнє призначення (прикраса для будинку, одягу тощо).

6. Створює малюнок або ліплення, у яких виражає свої почуття і настрій.
7. Цікавиться творами мистецтва, може дати їм свою власну оцінку.

8. Любить працювати з клеєм, пластиліном, глиною, зображає події або речі у трьох вимірах і просторово.

Ш. Музичний дар.

Ваша дитина:

1. Дуже швидко і легко переймає ритм і мелодію.
2. Добре співає.
3. У гру на інструменті, у пісню або танок вкладає багато енергії і почуттів,
4. Любить музичні записи. Залюбки відвідує «живі» концерти.
5. Любить співати разом з іншими і робить це злагоджено.
6. У співі або в музиці виражає свої почуття, стан душі.
7. Складає оригінальні мелодії.
8. Добре володіє грою на якомусь інструменті.

IV. Здібності до занять науковою працею.

Ваша дитина:

1. Висловлює думки ясно і точно (як усно, так і письмово).
2. Читає книжки, статті, науково популярні видання не за віком.
3. Розуміє абстрактні поняття.
4. Має чудову «моторну» координацію, особливо між зоровим сприйняттям і рукою (добре фіксує те, що бачить, і чітко записує те, що чує).
5. Після уроків любить читати науково-популярну літературу. Це їй приносить величезне задоволення.
6. Не засмучується, якщо її задум не підтриманий учителем або батьками.
7. Намагається з'ясовувати причини і зміст подій.
8. Приділяє багато часу створенню власних «проектів» (конструюванню радіоприймача, побудові телескопа, літального апарата, збиранню колекції тощо).
9. Любить обговорювати наукові події, винаходи.

V. Літературні здібності.

Ваша дитина:

1. Може легко «побудувати» розповідь, починаючи від зав'язки сюжету і закінчуючи вирішенням якогось конфлікту.
2. Придумує щось нове і незвичайне, коли розповідає про щось усім знайоме відоме.
3. Дотримується лише необхідних деталей у розповідях, усе несуттєве відкидає, залишає головне, найхарактерніше.
4. Розповідаючи про щось, добре дотримується сюжету, розвиває основну думку.

5. Добирає у своїх розповідях такі слова, що добре передають емоційні стани героїв, їхні переживання, почуття, настрої та характери.
6. Любить писати оповідання або вірші.
7. Майстерно вводить у розповідь такі деталі, що є важливими для розуміння події, про яку йдеться, і водночас не втрачає основної сюжетної лінії.
8. Зображує у розповідях своїх «героїв» дуже жвавими, емоційними, непересічними.

VI. Артистичний талант.

Ваша дитина:

1. Легко входить у роль іншого персонажа, людини і т.ін. Цікавиться акторською грою.
2. Змінює тональність голосу; коли говорить від імені іншої людини.
3. Часто розігрує якісь драматичні сценки.
4. Передає почуття через міміку, жести та інші невербальні засоби спілкування.
5. Прагне викликати емоційні реакції в інших людей, коли про щось із захопленням розповідає.
6. із легкістю драматизує, передає почуття й емоційні переживання інших людей.
7. Пластична й відкрита для всього нового, не зациклюється на усталеному.

VII. Технічні здібності.
Ваша дитина:

1. Добре виконує завдання з ручної праці.
2. Цікавиться механізмами і машинами.
3. До її захоплень входить: конструювання машин, приладів, моделей потягів, літаків, радіоприймачів.
4. Може легко лагодити зіпсовані прилади, використовувати старі деталі для створення нових виробів, іграшок.
5. Розуміє причини поломки механізмів.
6. Любить креслити.
7. Читає журнали і статті про створення нових приладів і машин.

VIII. Спортивні здібності.
Ваша дитина:

1. Енергійна, створює враження дитини, здатної до великого обсягу фізичних навантажень.
2. Любить брати участь у спортивних іграх і змаганнях.
3. Постійно займається якимось видом спорту.
4. Бігає швидше за всіх у дитячому садку, класі.
5. Фізично скоординована, рухається легко і граціозно.
6. Любить ходити у походи, грати на відкритих спортивних майданчиках.
7. Віддає перевагу рухливим іграм (гра в хокей, баскетбол, футбол тощо).

Якщо ви набрали:

Виділіть 3—4 найвищих показники. Орієнтуючись на них, намагайтеся створювати умови для розвитку здібностей вашої дитини (придбання книжок, необхідного технічного або спортивного інвентарю, дотримання режиму дня, організація занять у секціях, гуртках, студіях тощо). Знайдені параметри можливостей вашої дитини можуть також виявитися корисними й у тому випадку, якщо вона має схильність до нових, оригінальних ідей, але соромиться цю здатність демонструвати і намагається її не виявляти.  Ви можете

 

ЯК ВИРОСТИТИ ІНТЕЛЕКТУАЛА

Вундеркінд, як говориться у словниках, - це дитина, що виявляє незвичайний для свого віку розумовий розвиток чи видатну обдарованість в якій – небудь галузі науки чи мистецтва. Інколи вживається в іронічному значенні. Отже, мова йде про виняткові здібності, помічені здебільшого у дошкільників.

Яка мати чи батько не мріють про те, щоб із їхнього малюка виріс справжній талант, щоб він став якщо не уславленим, то» принаймні не гіршим за інших ученим, артистом, письменником,, музикантом? У цьому немає нічого поганого. Навпаки, дуже доб­ре, коли можна мріяти про щасливе, радісне майбутнє своїх нащадків. Адже в Радянській країні є реальний грунт для цьо­го, бо кожному відкриті шляхи у велике життя. Скільки із тих,, хто ще недавно сидів за партами, вже показали себе здібними,, талановитими членами нашого суспільства, діячами науки, тех­ніки, культури. І, певно, у багатьох із них здійснилися оті давні мрії.

Та буває й інакше, коли дорослі не лише не допомагають, а* навпаки, завдають шкоди дітям, а собі — зайвих прикрощів ї розчарувань.

Росте в сім'ї хлопчик. Ледве навчився ходити й розмовляти* ще нічого такого не знає і не вміє. Для рідних він, зрозуміло,, найкращий у світі, найрозумніший і взагалі надзвичайно обда­рований. А руки в нього особливі, такі, як у геніальних музикан­тів. Починають навчати його музики. Беруть викладача, платять чималі гроші. Хлопцеві спочатку цікаво, а батьки вже бачать у цьому вияв покликання. Та «покликання» вистачає лише на кілька занять. Учителька переконується, що ніяких особливих музичних задатків у дитини немає, починає пояснювати батькам* що головне у навчанні музики не пальці, а «внутрішній» слух* відчуття ритму, тобто саме те, чого їхньому синові якраз бракує. Та де там! Його силоміць саджають за інструмент, вдаються до покарань, позбавляють хлопця радощів дитинства. Він готовий поламати піаніно, зненавидів учительку. Рідні ж, які вже уявили сина великим музикантом, не здаються. Кому і яка користь від таких мрій? Твердження про те, що немає дитини, ні до чого не здатної, зовсім не означає, ніби з кожної можна виховати тала­новитого музиканта, художника чи артиста.

Хлопець із щойно наведеного прикладу запротестував, бо у нього немає ні відповідних схильностей, ні бажання. Можна сподіватися, що батьки, врешті, зрозуміють це і облишать свої" наміри. А буває ж і гірше. Інколи дорослим вдається переконати звичайних собі сина чи доньку, ніби ті справді обдаровані. Тоді вони виступають єдиним фронтом проти всіх, хто «заважає роз­виткові таланту». Та головне — все це морально розбещує дитину. Вона й сама починає вважати себе винятковою, не такою, як: інші її ровесники. Звідси народжується зверхність, зазнайство* неповага у ставленні до присутніх. Саме тут — і хворобливе-самолюбство, і надзвичайна образливість, заздрісність, У сім'ї така особа росте білоручкою. її звільняють від_ будь-яких обо­в'язків, забезпечують усім потрібним і непотрібним, потурають усім її примхам. І виростає з неї самозакоханий егоїст і утри­манець, котрий, зрештою, вступає у конфлікт із суспільством, яке не визнає ні егоїзму, ні споживацтва. І ходить він неви­знаним «генієм», а то й нахабно домагається незаслужених при­вілеїв..

Проблема здібностей людини — одна з головних у виявленні індивідуальних особливостей. Вона досконало розроблена психологією. Вивчення художніх, музичних, літературних, технічних, математичних та інших здібностей показало, що вони розвиваються у процесі діяльності й не можуть бути природже­ними чи передаватися у спадок. Природною основою їх виступа­ють задатки — певні анатомо-фізіологічні механізми, що створю­ють кращі чи гірші умови для розвитку здібностей, проте самі по собі не визначають їхнього змісту і структури. Зв'язок між задатками і здібностями складний і багатозначний. Він виявля­ється, зокрема, в тому, що на базі одних і тих же задатків мо­жуть формуватися різні здібності і навпаки. Інакше кажучи, генетична програма індивіда, будучи передумовою здібностей, не обумовлює однозначно їх розвитку. Природні дані реалізують­ся не однаково залежно від суспільних обставин і діяльності самої людини. Саме в цьому виявляється єдність біологічного та соціального.

Не можна визнати науковими теорії про природженість здіб­ностей, які немовби цілком визначаються генетичною програмою індивіда, а процес їх формування є лише розгортанням цієї про­грами. Не мають підстав і твердження, ніби природні передумо­ви зовсім не пов'язані із здібностями, і кожна людина може реалізувати будь-які з них.

Здібності треба виховувати і розвивати. Це завдання покла­дається не лише на школу та інші установи, покликані стимулю­вати дитячу самодіяльність і творчість, а й на сім'ю. І слід, зрозуміло, пам'ятати, що в цій справі неприпустимі всілякі крайності.

 

 

 

 

Тест

«Чи допомагаєте ви своїй дитині стати обдарованою людиною?»

(за Д. Льюїсом)

 Батькам пропонується ознайомитися з текстом анкети вказавши один із двох варіантів відповіді: «Так» або «Ні». «Так» - 1 бал.

1. Я відповідаю на всі запитання дитини терпляче і чесно.

2. Серйозні запитання і висловлювання дитини я сприймаю серйозно.

3. Я встановив(ла) стенд, на якому дитина може демонструвати свої роботи.

4. Я  не лаю дитину за безлад у кімнаті або на столі, якщо це пов'язано з творчим заняттям і ця робота ще не закінчена.

5. Я надав (ла) в розпорядження дитини кімнату або частину кімнати виключно для її занять.

6. Я показую дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за її досягнення.

7. Я доручаю дитині посильні клопоти.

8. Я допомагаю дитині складати її особисті плани і приймати рішення.

9. Я беру дитину в поїздки по цікавих місцях.

10. Я допомагаю дитині поліпшувати результати її роботи.

11. Я допомагаю дитині вчитися нормально, спілкуватися з дітьми різних соціальних верств.

12. Я встановлюю розумні стандарти поведінки й слідкую, щоб дитина їх дотримувалася.

13. Я ніколи на кажу дитині, що вона гірша за інших дітей.

14. Я ніколи не караю дитину приниженням.

15. Я забезпечую дитину книгами і матеріалами для її улюблених занять.

16. Я привчаю дитину мислити самостійно.

17. Я регулярно читав(ла) дитині, коли вона була маленькою.

18. Я привчав(ла) дитину до читання з малих літ.

19. Я спонукаю дитину вигадувати історії та фантазувати. /О. Я уважно ставлюся до індивідуальних потреб дитини.

21. Я щодня знаходжу час, щоб побути з дитиною наодинці.

22. Я дозволяю дитині брати участь у плануванні сімейних справ і подорожей.

23. Я ніколи не дражню дитину за допущені нею помилки.

24. Я хвалю дитину за вивчені вірші, розповіді та пісні.

25. Я навчаю дитину вільно спілкувалися з дорослими будь-якого віку.

26. Я розробляю практичні експерименти, щоб допомогти дитині більше пізнати.

27. Я дозволяю дитині гратися зі всяким мотлохом.

28. Я спонукаю дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.

29. У заняттях дитини я знаходжу те, що гідне похвали.

30. Я не хвалю її безпредметно і нещиро.

31. Я чесний(на) в оцінці своїх почуттів відносно дитини.

32. Не існує тем, які я повністю вилучаю з обговорення із дитиною.

33. Я даю можливість дитині справді приймати рішення.

34. Я допомагаю дитині бути особистістю.

35. Я допомагаю дитині знаходити телепрограми, які заслуговують на увагу.

36. Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття її власних здібностей.

37. Я ніколи не відмахуюся від невдач дитини, говорячи їй: «Я цього також не можу.»

38. Я заохочую в дитині максимальну незалежність від дорослих.

39. Я вірю в здоровий глузд і довіряю їй.

40. волію, щоб основну частину роботи, за яку взялася дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо я не впевнений /на/ в позитивному кінцевому результаті.

 

Якщо ви набрали:

0-8 балів: найнижчий, мінімальний рівень;

9-20 балів: помірно сприятливий рівень, нижчий за середній. Батьки підтримують дитину, цікавляться її проблемами, проводять з нею вільний час, але швидше за все нерегулярно, від випадку до випадку;

21-24 бали: середній рівень, загалом сприятливий. Батьки позитивно ставляться до дитини, розвивають її самостійність, цікавляться її самостійність, цікавляться її захопленнями, вміють заохотити.

25 - 36 балів: оптимальний рівень, вищий за середній. Батьки досить тактовно й терпляче ставляться до надмірної активності дитини.

37- 40 балів: максимально високий рівень. На цьому рівні стимулювання здорового розумового розвитку поступово перетворилося на так званий «парниковий ефект». Батьки занадто опікають свою дитину, їм слід охолодити своє виховне завзяття і дати більшу свободу як їй, так і собі.

 

Ніхто не може наперед сказати впевнено про власні здібності, як і про чужі, доки не переконається в них на ділі. Музичні здіб­ності перевіряються у співі чи грі на інструментах, художні — в образотворчій діяльності, математичні — при розв'язуванні задач тощо. Отже, якщо дитина не займалася музикою, про її обдарованість у цьому плані нічого сказати не можна. Це сто­сується і всіх інших здібностей, бо вони виявляються і формують­ся в конкретній діяльності.

Та дехто вдається до іншої крайності, вважаючи, що дитина Повинна перепробувати і музику, і живопис, і техніку та безліч інших справ, щоб можна було судити про ті чи інші здібності. Чимало батьків бездумно стають саме на цей шлях: починають навчати свого нащадка музики, водять до образотворчої студії, будинку технічної творчості. А він, украй перевантажений, не має права навіть на дозвілля, нервова система його перенапру­жується, дитина стає грубою, дратівливою. А батьки знов і знов тягнуть її за руку до піаніно або постачають новими пензлями чи «конструктором». А чи є в цьому потреба?

Засвідчено далеко не поодинокі випадки раннього вияву об­дарувань. Деякі діти у трирічному віці опановують азбуку, швид­ко навчаються читати, складають вірші, й притому досить доско­налі, мистецьки володіють грою на музичному інструменті тощо. Першокласниця однієї з ялтинських шкіл Ніка Турбіна, за ви­знанням спеціалістів, показала себе справжньою поетесою. Для неї «життя — вірші», як говорить вона сама. Інша першоклас­ниця — Віка Елікашвілі з Тбілісі — вже має персональну вистав­ку в дитячій картинній галереї Грузії. І справжнім художнім дивом став виступ дев'ятирічного школяра-піаніста, який вразив своїх земляків виконанням складних концертів С. Рахманінова, П. Чайковського, Е.-Х. Гріга, В. А. Моцарта та іп. О. Михайлик — явище надзвичайно рідкісне. Його відзначають неабияка музикаль­ність і працьовитість.

Шлях до творчості в дитинстві може бути й нелегким. Від дорослих залежить полегшити його турботою та увагою або усклад­нити надмірними вимогами до юного обдарування, тиском, неви­правданим сподіванням на швидкий успіх.

Для утвердження обдарованості дитини потрібно створити умови, за яких вона могла б розвиватися всебічно. Та для цього важливо насамперед виховувати у неї такі якості, як посидючість, працьовитість, уміння зосереджуватися, переборювати посильні труднощі, тобто те, без чого не розвинеться жодна здібність. Зви­чайно, бажано, щоб діти брали участь у роботі гуртків, технічних станцій, художньої самодіяльності. Проте до всього прилучити їх не можна, бо у них — свої інтереси, схильності, та, зрештою, існує певна межа витривалості організму.

У здібностей та обдарованості є певні ознаки: інтерес і схиль­ність до якогось виду діяльності та елементи оригінальності в ній, потяг до Творчості. Про них можна судити і по тому, як за рівних умов діти справляються з виконанням однакових завдань, якими темпами оволодівають знаннями, вміннями й навичками, яких ус­піхів при цьому досягають.

Вивчення цих показників переконує, що здібності малят навіть як одних і тих же видів діяльності неоднакові, що одні більше здібні до конструювання і мало до музики чи живопису, інші ж — посередні  конструктори, але виявляють неабияку музикальність або художній хист. Тому, не знаючи, до чого дитина переважно схильна, не варто навіть у мріях вважати її «талантом». Бо його може й не бути, а не" здійснені надії, неминучі розчарування за­шкодять і здоровим паросткам.

Отже, йдеться про необхідність правильного підходу до  вихо­ванців з точки зору оцінки їхніх здібностей. У цій справі слід бути особливо обережними, бо однаково шкідливо чи привчати малят до думки про їхню особливу обдарованість, якщо такої не­має, чи не помічати її. Однаково насторожує, коли про дитину, яка ні в чому себе ще не проявила, говорять: «Він у нас такий здібний!» або навпаки: «Ти ні до чого не здатна».

Мишко, загалом гарний хлопець, до якого вчителі молодших класів не мали серйозних претензій, у п'ятому почав вчитися на трійки, шостий — ледве витяг, а в сьомому на нього вже махнули рукою як на зовсім безнадійного. Хлопця й раніше не було чути, ніби і в класі немає. А тепер він часто взагалі не приходив до школи. Замість уроків іде собі, в ліс, де його все приваблює, все цікавить: і пташині співи, і шелест могутніх дубів, і яскраві со­нячні промені, і тіні на галявинах. Знає, де можна знайти гриби, покаже всі пташині гнізда. Є у нього і велика таємниця — знайо­мий лісник. Чуйний дядько, кращий за рідного батька, за вчителів. Від них Мишко тільки й чує: «Дурень, нещастя на нашу голову, недотепа». А від лісника — жодного образливого слова. За невстиганя у школі, правда, не похвалив, але й не прогнав. Лісник з цього приводу запитував себе, чи правильно зробив, і вирішив: «Правильно». Не можна було проганяти хлопця: він кмітливий, привітний, лагідний. А проженеш — піде блукати та й натрапить на погану компанію. А допитливий, хороший хлопець... шкода.

Не так просто заглянути у найпотаємніші куточки дитячої душі, та і вдається не кожному. Але заглядати треба. Особливо у душі таких Мишків, які й самі до пуття не знають, до чого здатні, чого хочуть. Якесь необережне слово на зразок «недотепа» або «пуста голова» — і дитина замкнулась, відгородилася від тих, що покли­кані її ростити, пробуджувати творчий неспокій.

В іншого підлітка все склалося набагато гірше. У школі він теж потрапив до списку безнадійних. Хлопець кинув школу — вчителі полегшено зітхнули. Батькам за подружніми чварами теж було не до сина. Зрештою хлопець опинився в колонії для непов­нолітніх. Уже тут успішно закінчив восьмирічку, здобув спеціаль­ність. Його достроково звільнили, і тепер здібний фрезерувальник працює на заводі.

Повернути віру в себе, у власні сили і здібності саме в такий спосіб — надзвичайно дорого. Щоб уникнути цього, дорослим слід бути уважнішими до своєї зміни, допомагати їй вчасно знайти бодай маленьке покликання. і до чого не здатних, зовсім нездібних. Це суперечить самій сутності людини, яка «у своїй дійсності... є сукупність суспільних відносин» . Проте не завжди складаються сприятливі умови для розвитку здібностей. Тоді й виникає проблема невиявлених можливостей, невикориста­них резервів, проблема «важких» дітей, серед яких чимало обда­рованих.

Здібності у малят виявляються досить рано, причому у всіх доступних їм видах - діяльності. Про це переконливо свідчать, зокрема, спостереження за колективною діяльністю дошкільни­ків, де їх можна порівнювати. Ранній прояв здібностей має, зро­зуміло, недосконалі форми, тому що для їх розвитку потрібні знання, уміння, певна міра сформованості інтелектуальних та інших психічних якостей. Та вони поступово, з часом набуваються. А от придивитися до ранніх проявів дуже важливо. Тут усе має значення: чим взагалі цікавиться дитина, наскільки стійку схильність виявляє вона до якоїсь діяльності, сам перебіг та міра заглибленості в неї, конкретні результати. Врахування цих факторів — необхідна умова раннього виявлення і дальшого розвитку дитячих здібностей.

Вище розглядалися дві поширені помилки дорослих в оцінці здібностей, а отже, й у вихованні дітей. Це, з одного боку, пере­оцінка, яка зустрічається найчастіше, а з іншого—недооцінка їх. І те, й друге однаково шкідливе — і в загальновиховному плані, коли ставлення до вихованців без урахування їхніх реальних можливостей викликає якісь збочення у поведінці та психіці, і з огляду на розвиток самих здібностей.

Недооцінка не створює сприятливих умов для розвитку здіб­ностей і є однією з головних причин його затримки. Байдужість до схильностей та інтересів дітей, позиція на зразок «хай підро­сте, а там видно буде» не мають нічого спільного з обережністю і неквапливістю у виявленні здібностей, з відповідальним став­ленням до нього і можуть практично заглушити справжнє обда­ровання.

Ніяк не краща з цього погляду і переоцінка здібностей. Крім моральних збитків, про які вже говорилося, вона, шкодить само­му їх розвиткові, бо в цьому випадку намагається всіляко форсу­вати схильності, які справді є у дитини, немов керуючись при­слів'ям «мета виправдовує засоби», або просто виховувати у неї те, що забаглося дорослим.

Так, здібності треба виявляти і розвивати, бо всі діти здібні, хоч і по-різному, а серед них є чимало справді обдарованих, і тому, що для їхнього розвитку в нашому суспільстві створено всі умови. Предметні гуртки, музичні, хореографічні, художні школи (училища), технічні, тощо. Весь уклад нашого життя покликані сприяти розвитку творчих здібностей, розквітові талантів. Не останню роль віді­грає тут певна індивідуалізація й диференціація навчання у зви­чайних його формах.

Та не менш важливо формувати у малят, і по можливості якомога раніше, так. звані загальні здібності, а точніше загальні компоненти спеціальних здібностей, тобто здатностей до кон­кретних видів діяльності.

У здібностях поєднується індивідуальне, особливе, й загаль­не. Індивідуальне виявляється в тому, що не буває двох однако­вих художників чи конструкторів,— у кожного своя манера, свій стиль роботи. Особливе стосується якісних характеристик здат­ності до окремих видів діяльності: художні здібності за змістом, структурою, засобами виявлення відрізняються від технічних тощо. Загальне — це те, що входить у структуру всіх конкретних здібностей. Саме воно повинно бути предметом посиленої уваги у вихованні дітей незалежно від їхніх індивідуальних особливо­стей. Ніякої здібності не можна розвинути без відповідних знань та умінь, без уважності, наполегливості, почуття відповідаль­ності за доручену справу і прагнення доводити її до кінця, звички до трудового зусилля, працьовитості.

Наявність цих якостей може компенсувати недостатній рівень якоїсь здібності і є запорукою того, що й при середніх здібнос­тях можна досягти значних успіхів у навчанні чи трудовій діяль­ності. Не слід забувати, що і талант як вищий вияв обдарова­ності — це передусім постійна, наполеглива, копітка й цілеспря­мована праця.

Тест «Чи талановита ваша дитина?»

Цей тест проводиться з дітьми 7—ІЗ років. Слід лише відповісти «так» або «ні» на наступні запитання. Кожне «так» дає один бал.

1.   Чи трапляється дитині знаходити незвичайне застосування якогось предмета?

2.Чи знає вона свої схильності?

3.Чи любить малювати абстрактні картинки?

4. Чи любить малювати неіснуючі предмети?

 5.Чи любить фантастичні історії?

6.Чи складає розповіді або вірші?

7.Чи любить вирізати вигадливі фігури з паперу?

 8.Чи зробила коли-небудь те, чого не існує?

9. Чи виникає в неї бажання щось переробити на свій смак?

10. Чи боїться темряви?

11. Чи винайшла коли-небудь нове слово?

12. Чи вважала це слово зрозумілим без роз'яснень?

13. Чи пробувала переставляти меблі за власним смаком?

14. Чи був удалим цей задум?

15. Чи використовувала коли-не будь якусь річ не за призначенням?

16. Коли ваша дитина була маленькою, чи відгадувала вона призначення різних предметів.

17. Чи покладається у виборі одягу на ваш смак?

18. Чи є в неї свій внутрішній світ, недосяжний для оточуючих?

19. Чи шукає пояснення тому, чого не розуміє?

20. Чи часто просить пояснити незрозумілі явища?

21. Чи любить читати книжки без ілюстрацій?

22. Чи винаходить ігри або розваги?

23. Чи пам'ятає та розповідає свої сни або пережиті враження?

Якщо ви набрали:

Від 20 до 23 балів: Ваша дитина дуже кмітлива, має власні думки з того чи іншого приводу, їй варто допомагати у цьому.

Від 15 до 19 балів: Ваша дитина не завжди виявляє свої здібності. Вона спритна і кмітлива, лише коли чим-небудь зацікавлена.

Від 9 до 14 балів: У дитини спостерігається кмітливість, достатня для багатьох галузей знань, де власний погляд на речі не обов'язковий. Однак для занять творчою діяльністю її бракує наполегливості.

Від 4 до 8балів: Ваша дитина виявляє творче мислення лише при досягненні важливої для неї мети. Вона більш схильна до практичної діяльності.

Менше 4 балів: Дитині не вистачає винахідливості, але вона може досягти успіху як добрий виконавець, навіть у складних професіях.

Не розчаровуйтесь, якщо результати тестування не відповідають вашим очікуванням. Врахуйте рекомендації щодо розвитку творчих можливостей дитини:

 -   Визнавайте раніше невизнані або невикористані можливості дитини.

^ -   Підтримуйте бажання дитини працювати самостійно.

Давайте дитині свободу вибору галузі й методів досягнення мети.

Створюйте умови для конкретного втілення творчих ідей дитини. ^   Заохочуйте дитину до участі у груповому творчому процесі. ^   Заохочуйте до роботи над проектами, запропонованими самою

дитиною.

 -    Не тисніть на дитину, створюйте вільну, невимушену атмосферу. /   Схвалюйте результати діяльності у якійсь одній галузі з метою

спонукати бажання випробувати себе в інших видах діяльності. ^   Підкреслюйте позитивне значення індивідуальних особливостей

дитини,

 -   Шукайте потенційні можливості дитини, якщо вона у чому-небудь відстає.

 -     Демонструйте свій ентузіазм у якійсь діяльності.

 -    Підтримуйте своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну

від інших думку і у зв'язку з цим відчуває тиск із боку своїх

однолітків.

 -   Створюйте ситуації, за яких ваша дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібнішою дитиною.

 -   Допомагайте дитині знаходити в її фантазіях зв'язок із реальним світом.

 -     виявляйте терпиме ставлення (принаймні тимчасово} до можливого безладдя у зв'язку з творчою роботою дитини.

 -   Заохочуйте максимальне залучення дитини до творчої роботи зі старшими дітьми.

 -    Постійно переконуйте дитину, що ви для неї є однодумцем, а не опонентом.

ТИ МЕНЕ РОЗУМІЄШ?

кілька порад, які допоможуть досягти кращого взєморозуміння

між батьками та дітьми

В очікуванні дитини чого тільки не малювала моя уява: спільні ігри, прибирання в квартирі, відверті розмови, і найголовніше — повне вза­єморозуміння. Не раз від таких сентиментальностей наверталися сльо­зи на очі... Ось, нарешті, син народився і підростає, мов на дріжджах. І тут я починаю з подивом помічати, що це диво природи поступово перетворюється на такого собі монстрика. Хоч дитина й забезпечена усім необхідним, та навіть попри всі мої поступки це мале чудовисько все одно не бажає пристосовуватися ні до моїх вимог, ні до звичок і потреб. Буває, так доведе своїми вибриками, куди тому славнозвісно­му Альфові! Рожева картинка щасливого життя лопається, мов мильна бульбашка, і ми поступово перетворюємося на таємних ворогів! Нині моєму синові лише 6 років. А що ж буде далі? Щоб не „воювати" з власною дитиною і якось дати цьому раду.

 

Вести непримиренну війну аб­солютно непотрібно, адже цим усе одно нічого не добитися. Дитячу прихильність іще треба заслужити. Слід набратися терпіння і скористатися кількома порадами.

1. Менше читайте нотацій

Дуже часто батьки страждають на одну й ту ж „хворобу" — відверте, довге та нудне читання нотацій. Це „затикає" дітям рот і вуха. Під час відвертої розмови з психологом діти зізнаються в тому, що їх уже „діс­тали" одні й ті ж фрази на кшталт: „з тобою у нас лише самі неприєм­ності", „ми у твоєму віці були зов­сім іншими". Десятирічна Олена, на­приклад, пояснила свою поведінку так: „Хіба батьки, коли планували народити мене, не знали, що вихо­вувати дітей дуже складно? Вони, мабуть, давно вже забули, якими були самі".

Тому хочу дати одну пораду: діти живуть лише сьогоднішнім днем, майбутнє (у батьківських словах воно виражається так: „Коли у тебе бу­дуть діти, тоді ти все зрозумієш") не має для них ніякого значення. Отож для початку спробуйте абсо­лютно спокійно й переконливо, а го­ловне — коротко сформулювати свої зауваження.

2. Уникайте слів «під гарячу руку»

У тому разі, коли ви дуже роздра­товані (і не лише через витівки ді­тей), спробуйте порозумітися з ними

так: „Зараз я не в гуморі й дуже сердита. Ідіть погуляйте, а я вас гукну, тільки-но заспокоюся. Тоді й поговоримо". Тим самим ви не на­лаштуєте дітей проти себе і зможете об'єктивно оцінити ситуацію. Або ж трохи інакше. Під час розмови одна з матерів зізналася, що їй дуже допомагає постійне нагадування са­мій собі про те, що не так уже й давно вона теж була дитиною.

3. Спробуйте терпляче вислухати своїх дітей

Деяким батькам, хоч і з величез­ним зусиллям, все ж таки вдається спокійно  вислухати  усі  дитячі

проблеми, щоб мати змогу допомог­ти дитині у їх вирішенні. Лише так справді можна стати другом для своїх сина чи дочки.

І ще одне. Не ставтеся до дитячих проблем як до чогось дуже незнач­ного. Адже у такому віці вам теж усі проблеми здавалися серйозними.

4. Не бійтеся «правиль­но» любити дитину

Чомусь батьки завжди кидаються з одних крайнощів в інші. Одні бо­яться відверто говорити своїй дити­ні про те, що дуже її люблять, але водночас вважають за необхідне суво­ро покарати навіть за дрібну прови-

ну. Інші ж навпаки — занадто балу­ють. Але справжній батьківській любові притаманні і прискіплива увага, і щоденна дисципліна (у ро­зумних межах), і похвала, і заохо­чення.

Якщо слово може глибоко вразити дитяче серце, а батьківська тверда рука відчутно крутить за вухо, то чому б їй не пригорнути до себе дитину? Адже -та багато чого перей­має з поведінки дорослих. І те, що вона зуміє взяти для себе, у майбут­ньому перенесе вже на своїх дітей.

Трапляється, діти (найчастіше — хлопчики) не люблять, коли мама привселюдно виявляє свою любов, ніжність. Але ж можна просто не­помітно підморгнути дитині, підкрес­лити своє розуміння і підтримку.

5. Зрозумійте, вона — індивідуальність

Якось одна дівчинка на прийомі у психіатра поскаржилася, що батьки відгороджують її від вирішення спіль­них сімейних проблем, хоч їй уже 14 років: „Я б краще розуміла їх, якби більше знала про всі сімейні проблеми, найперше — матеріальні".

Звісно, є рішення, на виконанні яких необхідно наполягати, навіть якщо це й не дуже подобається ва­шим дітям. Однак, якщо хочете, щоб вони вас поважали, шанували і мали за найкращих друзів, не ігноруйте їхню точку зору, бажання, потреби. Сприймайте їх як рівноправних чле­нів сім'ї.

Ставте перед дітьми невеликі та по­сильні вимоги, але не забувайте по­хвалити саме за старанність, навіть якщо все виходить не так уже й ідеально.

 

ЯБЛУКО ВІД ЯБЛУНІ…

Або про те, як виховувати дітей?

 Діти дивляться на батьків і копіюють їх. Наприк­лад, хоч усі знають, що курити шкідливо — про це написано на кожній пачці сигарет, — але по­ганий приклад батьків заразли­вий.

Друга порада — для мам. У на­роді кажуть: „Яка мама, така й доця". Ми передаємо дітям не тільки колір очей, волосся, шкі­ри, а й формуємо в них певні цінності й ставлення до життя. Важливо, щоб мама для донеч­ки була не тільки авторитетом, хоч і це потрібно, але й подру­гою. Щоб донька ділилась з ма­мою усім. Якщо це вдалося — жінка може пишатися. Така мама завжди підкаже, застере­же дочку від хибного кроку.

Третя порада — батькові. Донь­ка бачить у ньому не тільки тата, а й загалом чоловіка. І якщо він зловживає алкоголем, то в дів­чинки закладеться в підсвідомос­ті відраза до протилежної статі, що не сприятиме її родинному щастю. Отже, перш ніж перехи­лити чарку, подумайте навіть не про себе, а про свою кохану до­нечку, про її майбутнє.

Натомість у сина зловживання алкоголем формує стереотип — „якщо тато пив, то і мені мож­на". А ви ж хочете, щоб син,    спадкоємець, був здоровим і щас­ливим.

Наступна порада — для тата і мами. Ніколи не сваріться при дітях. Народна мудрість ствер­джує: „У житті, як на довгій ниві — усяке буває". Звичайно, бува­ють і сварки. Але сварячись при дітях, робите їм дуже боляче, бо вони люблять вас обох. Ви ж під час сварки думаєте тільки кожен про себе. Діти народилися з ва­шого кохання, коли ви були щас­ливі, тож подаруйте їм щастя.

І знову порада для обох бать­ків. Якщо хтось із вас покарав дитину, другий не має її захи­щати, щоб дитя не привчалося маніпулювати батьками, а вчи­лося відповідати за свої вчин­ки. Але не перегинайте пали­цю, любіть дітей і не соромтеся демонструвати їм свої почуття.

Коли в сім'ї народжується дру­га, третя дитина, батьки мають однаково любити всіх, не виділя­ючи когось особливо. Дитячі рев­нощі можуть призвести до того, що старша дитина кривдитиме меншу, коли батьків немає вдома. Не    секрет, що мама більше    займається вихованням ді­тей, ніж батько. І  в шко­лі учительок більше, ніж учите­лів. Вони закладають в дітей хо-

роше, розумне, але... з погляду жінки. А в хлопчиків, майбутніх  мужчин, мають формуватися і сильні, вольові риси. Жінки часто нарікають, що чоловікам бракує мужності. Тому батько повинен  формувати в синові риси, і притаманні справжнім чоловікам: мужність, відповідальність, повагу до жінок, гідність.

Гірше, коли мати виховує сина одна. Моя порада — постійно казати хлопчику: „Ти в і мене справжній мужчина, ти ] сильний, вольовий, працьови- тий, ти мій захисник". Слова, думки матеріалізуються. Буде так, як хочете і кажете.

 Коли ж донька вийшла заміж чи син одружився, не  намагайтесь формувати їхню сім'ю згідно з вашим прикла­дом. Не треба втручатися в родину дітей — самі розберуться.  І нарешті останнє. Багато бать­ків хочуть бачити себе в своїх дітях. Не робіть цього. Кожен з них — особистість! Звичайно, треба

підказувати, але пригнічувати ди­тину, примушувати думати і ро­бити тільки так, як ви хочете, — не можна. Наприклад, якщо ви лікар і син вибрав цю професію —  дуже добре. Проте нехай він сам  вибирає професію до душі.

Якщо мої поради сподобалися, то користуйтеся ними. Завжди пам'ятайте, що ваші діти — особистості! Виховуйте так, щоб пишатися ними. Щастя у вашу домівку!

Тест

Дітей виховують батьки. А батьків?

Відповідаючи на запитання, виберіть одну з трьох відповідей:

а) Можу і завжди так роблю. (5 балів)

б) Можу, але не завжди так роблю. (З бали)

в) Не можу. (1 бал)

Чи можете ви:

1. В будь-який момент залишити свої справи і приділи­ти увагу дитині?

2. Порадитись з дитиною, не дивлячись на її вік?

3. Визнати свою помилку стосовно дитини?

4. Попросити вибачення у дитини, якщо вчинили не­правильно стосовно неї?

5. Зберегти самовладання, якщо навіть вчинок дитини вивів вас із себе?

6. Поставити себе на місце дитини?

7. Повірити хоч би на хвилинку, що ви добра фея чи прекрасний принц?

8. Розповісти дитині повчальний випадок з власного дитинства, який подає вас не у зовсім привабливому світлі?

9. Завжди утриматись від вживання слів і висловлю­вань, які можуть поранити дитину?

10. Пообіцяти дитині виконати її бажання за хорошу поведінку?

11. Визначити дитині один день, коли вона може робити все, чого забажає, як хоче, і ні в що не втручатись

12. Промовчати, якщо ваша дитина вдарила, грубо відштовхнула або просто незаслужено образила іншу дитину? ;

13. Встояти проти дитячих сліз і прохань, якщо впев­нені, що це примха або забаганка?

Підсумки тесту.

30—39 балів. Дитина — найбільший скарб у вашому житті. Ви прагнете не тільки зрозуміти, але й пізнати її, відноситесь до неї з повагою, дотримуєтесь найбпьп прогресивних принципів виховання і постійної лінії по­ведінки. Інакше кажучи, ви вчините правильно і може­те сподіватись на хороші результати.

16—30 балів. Турбота про дитину для вас — питання першої ваги. Ви володієте здібностями вихователя, од­нак на практиці не завжди застосовуєте послідовно і цілеспрямовано. Часом ви надто суворі, а в інших ви­падках — занадто лагідні, окрім того, схильні до комп­ромісів, які послаблюють виховний ефект. Вам не­обхідно серйозно подумати про свої підходи до вихо­вання дитини.

Менше 16 балів. У вас серйозні проблеми з вихованням дитини. Вам бракує або знань, або ж бажання і прагнен­ня зробити дитину особистістю, а можливо, того та дру­гого. Радимо звернутись до фахівців за допомогою.

ВУЗЛИКИ НА  ПАМ’ЯТЬ

Батьківське «вірую».

Життя вчить дитину:

Якщо дитина живе серед критики — вона вчиться суди­ти інших.

Якщо дитина живе серед ворожнечі — вона вчиться «воювати».

Якщо дитина зустрічається з насміхом — вона стає «несміливою».

Якщо дитина приневолена соромитись — вона  почувається винною.

Якщо дитина знаходить розуміння — вона стає терплячою.

Якщо дитина відчуває заохочення — вона пізнає свою вартість.

Якщо дитина живе серед похвал — вона пізнає вартість інших.

Якщо дитина живе у справедливості — вона стає справедливою.

Якщо дитина знаходить визнання — вона буде задово­лена собою.

Якщо дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

Якщо дитину підтримують, вона вчить­ся цінувати себе;

Якщо дитина живе у довір'ї і приязні — вона знайде житті любов.

 

І пам'ятайте, що виховання дітей в сім'ї — не особиста справа батьків, а справа великої державної ваги, тому наші діти — це майбутнє України. Наші діти — це  майбутні батьки, які теж будуть виховувати своїх дітей.

 Діти — це наша старість. Правильне виховання — це на­ша щаслива старість, погане виховання — це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми

 

ДІТИ І ГРОШІ

Багато з нас пам'ятають часи, коли гроші, здава­лось, не мали такої ваги, як тепер. Та все ж "безгрошівники" з потаємною заздрістю дивилися на хлоп­ців і дівчат, котрі мали за що купити морозиво чи піти в кіно. "Буржуям" навіть діставалося від однолітків.

Тепер часи інші. З "буржу­їв" виросли люди, які вмі­ють цінувати, економити гро­ші. А серед їхніх "опонентів" більшість тих, хто неспромож­ний звести кінці з кінцями, хоч нерідко отримують не меншу зарплату.

Чому так трапилося? А тому, що одного батьки навчають ра­хувати гроші, а другого — ні: Дитячі психологи вважають, і що давати кишенькові гроші І потрібно з 6—7 років. Дитина і йде до школи, і в неї мають 1 бути гроші на обід, проїзд , тощо. Обов'язково поясніть, на що витрачати.

 Ні в якому разі не варто ви­плачувати гроші за гарні оцін­ки і відмовлятися давати їх — як покарання. Гроші дитина має використовувати самос­тійно. Допомагати син чи донька повинні безкоштовно. Не допускайте, щоб діти "клянчили" у вас гроші. Тіль­ки знаючи, що мають право на

якусь щомісячну суму, вони зможуть навчитися планувати витрати, а це так необхідно для дорослого життя.

Встановлена сума має вида­ватися регулярно. Нерегуляр­ність отримання кишенькових грошей робить саму цю прак­тику непридатною для еконо­мічного виховання дітей. При­чому якщо вони не отримують відповідної суми щомісяця, а випрошують у батька чи мате­рі різні суми, то виробляють рабську психологію прохача, залежного від благодійника. У такому випадку хлопчик чи дів­чинка і виростуть "прохачами".

Дітям варто довіряти, і обов'­язково радитися з ними, на що в першу чергу треба витрати­ти кошти: разом планувати витрати, вести підрахунки (оп­лата послуг, квартплата, одяг, предмети першої необхіднос­ті, їжа тощо). Це стане їм у пригоді в дорослому житті.

Часто мами оберігають дітей від матеріальних проблем, намагаються не говорити про них і по змозі ні в чому малечі не відмовляти, не позбавляти щасливого дитинства. Результат — дорослий чоловік, засвоївши, що матеріальні труднощі його не стосувалися, а були маминим „головним болем", чекає, що те­пер його грошові проблеми ви­рішуватиме дружина. Він звик: усі потреби задовольняються, а він звільнений від будь-якої від­повідальності. Навряд чи з та­кою життєвою позицією жінці бу­де легко.

Дехто з батьків вважає: якщо вони забезпечують дитину мате­ріально і вона має все необхід­не, цього цілком достатньо. Та ніякі гроші не замінять дитині спілкування з мамою і татом, сі­мейне тепло.

Дуже часто батьки керуються своїми дитячими спогадами, по­в'язаними з грошима, і таку ж модель поведінки обирають у спілкуванні з дітьми. Пам'ята­ють, що чогось не мали, і роб­лять все, аби дитина не знала цих проблем.

Якщо ж ви вирішили давати ди­тині гроші, припустімо, на тиж­день, то чи не будете потім ви­магати докладної розповіді, на що їх витрачено? Напевно, уявивши себе на місці дитини, вам здасться принизливим звітувати за кожну з'їдену булочку, випиту склянку соку... Гроші не повинні перетворюватися на символ влади. Навіть якщо не вкладаєте в них такого змісту, дитина може сприймати перевір­ку як тиск на її самостійність. А ще — не можна давати (чи не да­вати) дитині гроші залежно від настрою.

Контроль потрібен, але дитина не повинна його помічати. Не ви­ключено, що тоді їй навіть ціка­во буде розповісти, куди витра­тила гроші. Тільки не пропустіть цей момент — похваліть, пора­дійте її покупці й постарайтеся утриматися від критики. Бо на­ступного разу дитина придбає таку ж непотрібну річ, але вам уже не скаже.

Діти мають поступово звика­ти до думки, що несуть відпо­відальність за свої кишенько­ві гроші: хочеш — можеш зі­брати більшу суму, а хочеш — витрачай за раз, тільки знай — раніше, наприклад, наступ­ної п'ятниці батьки грошей не дадуть. І не тому, що жадібні, а тому, що цінні папірці не ростуть на дереві.

Звісно, ми не можемо зміни­ти обставини, які формують характер і життя дитини. Але стараймося уникнути найбільш грубих помилок у вихованні. Заради майбутнього дитини. І свого майбутнього також.

 

КОМП’ЮТЕР І ДІТИ

Цікаво знати

Яким же чином комп'ютер шкодить нашому здоров'ю і як протистояти цим негативним діям?

Чомусь більше всього людей лякають якісь таємничі випромінювання монітора. Але рівень випромінювань сучасних моніторів, особливо рідкокристалічних, настільки малий, що говорити про його негативний вплив на здоров'я не доводиться. Але якщо ви до цих пір працюєте за монітором випуску 80-х років 20 століття, то остерігатися треба...

А ось що дійсно серйозно - це навантаження, яким піддається наш зір при роботі навіть за самим кращим монітором. Щоб захистити свої очі, треба, по-перше, правильно відколібрувати свій монітор і відеокартку, а, по-друге, не забувати про елементарні, загалом, заходи профілактики: робити перерви, виконуючи під час них вправи для очей, правильно харчуватися. Ну і не забувати протирати іноді стекла окулярів і екран монітора.

Тривале довбання по клавішах, постійна робота мишкою провокують таке неприємне захворювання, як тунельний синдром зап'ястя. Тремтіння, коління в пальцях і навіть оніміння, болі в зап'ясті... І знову ж таки, порятунок (якщо, кінцева справа не зайшла так далеко, що без лікаря вже не обійтися) - в перервах і вправах для рук.

Ще одна група «шкідливоссті» викликається не стільки самим комп'ютером, скільки тривалою сидячою роботою. Можуть виникнути проблеми з хребтом - остеохондроз, сколіоз. Ну а те, що сидяча робота часто приводить до появи зайвого жирку, і в неабияких кількостях - це, думаю, і без вивчення медичних сайтів всі чудово знають.

Але невже все так страшно? Звичайно ж ні! Головне - не сидіти, постійно уткнувшись в монітор, а частіше, як мінімум раз на годину, вставати і розминатися. Потягнутися, зробити декілька фізичних вправ або хоч би просто походити по квартирі. Виконати комплекси вправ для очей і для грон рук - займають вони по 2-3 хвилини кожен. І не страшні вам будуть ніякі «комп'ютерні» хвороби!

 

ЩО ТАКЕ КОМП'ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

лекція

 

Характерною рисою сучасності є швидке роз­повсюдження комп'ютерів, оснащених різно­манітними інформаційними, пізнавальними та ігро­вими системами, які не тільки знаходять засто­сування майже в усіх галузях науки і практики, а й стали найпопулярнішими розвагами дітей, підлітків і навіть багатьох дорослих.

Ознайомлення з комп'ютером зазвичай почина­ється в школі, але батьки охоче підтримують захоп­лення своїх дітей цим модним технічним пристроєм ще в дошкільному віці. Результати анкетування показали, що 80 % учнів 5—7 класів загальноосвітніх шкіл захоплюються комп'ютерними іграми, причому, багато хто з 10—12-річних підлітків мають ігровий досвід 4—6 років, тоб­то дехто з них розпочав спілкування з комп'ютером уже в 4 роки. Розробники комп'ютерів, прагнучи створити для людства найпростішу в повсякденному користуванні обчислювальну техніку, досягли мети:

цим пристроєм і його розважальними системами можуть оволодіти навіть малі діти. Так, одна  молода мама з гордістю повідомила колегам, що ї 2,5-річний син Євгенко вже щось уміє робити на комп'ютері. І в цьому вона не поодинока — мода на раннє залучення дітей до взаємодії з електронною технікою є світовою. За даними американських учених, 31% дітей у віці від 3-х років уміють поводитися з комп'ютером, і спостерігається тенденція до зниження віку. А чи корисно це дитині?

Науковці, які досліджують взаємодію дітей з інформаційними засобами, на це питання відповідають неоднозначно. Тим часом як батьки намагаються навчати дітей користуватися комп'ютером якомога раніше, щоб вони згодом не відставали від ровесників, медичні фахівці попереджують про можливім негативного впливу електронних засобів на психічний розвиток дитини, зокрема, надмірного розвитку візуального сприймання за рахунок тактильного звукового. Ці дослідження лягли в основу рекомендації Американської академії педіатрії — взагалі не допускати дітей до комп'ютера хоча б до 2-х років Водночас звертають увагу на те, що він позитиви впливає на розвиток дитини: сприяє розвитку тонкої моторики рук, уваги, логічного мислення, швидкості реакцій і процесу прийняття рішень.

. З іншого боку, взаємодія з комп'ютером може негативно вплинути на стан їхнього здоров'я, яке й без того часто є предметом постійних хвилювань ро­дини.

Останнім часом фахівці дедалі частіше говорять про негативний психологічний вплив надмірного захоплення дітей комп'ютерною діяльністю і, особливо, комп'ютер­ними іграми. Йдеться про такі зміни в поведінці дити­ни, які дають підстави називати їх комп'ютерною за­лежністю: психологічну неможливість подолати бажання постійно спілкуватися з комп'ютером.

Порівняно з широковідомою алкогольною чи нар­котичною залежністю, комп'ютерна залежність бага­тьом уявляється менш небезпечною. І все ж - це та­кож хворобливе явище, яке може призвести до серйозних психічних розладів, якщо своєчасно не вжи­ти відповідних лікувальних і психокорекційних заходів.

Обстеження дітей останніми роками показали, що 10% пере­бувають у стадії психологічної залежності від комп'ютера. Такі дослідження виявили: для того, щоб дитина потрапила в комп'ютерну залежність, їй потрібно у середньому від півроку до року постійно бавитися комп'ютерними іграми з добовим наванта­женням від 4 до 12 годин. Доведено, що діти з підви­щеною тривожністю, емоційні, неврівноважені, а та­кож хлопчики, порівняно з дівчатками, швидше потрапляють у комп'ютерну залежність.

Як виглядає комп'ютерна залежність?     ,

Ось приклад, як входив комп'ютер у життя Вікто­ра та його родини.

Біду почали відчувати, коли хлопцеві виповнило­ся 14 років. Перед тим він відвідував спортивну сек­цію, де успішно займався вільною боротьбою. Непо­гано навчався, гармонійно розвивався. Однак через

скрутне фінансове становище його батьки не змогли далі оплачувати заняття в секції. Хлопчик захопився комп'ютерною грою, багато часу проводив у друзів, які вже мали потрібні електронні засоби. Тоді бать­ки, занепокоєні тривалою відсутністю дитини вдома, купили синові комп'ютер. Тепер Віктор велику час­тину свого життя проводить, граючись у своїй кімна­ті, обираючи переважно наймодніші рольові ігри типу "Матриця" і "Гонки". Внаслідок надмірного захоплення грою у хлопця порушився режим сну (вночі грає, а зранку не може прокинутись), часто запізнюється до коледжу, не виявляє інтересу до за­нять. Через гіподинамію швидко набирає зайву вагу; з'явилися такі захворювання як алергія та порушен­ня обміну речовин. Тим часом мати й бабуся теж за­хопилися грою на комп'ютері: у відсутність Віктора вони поспішають розкладати комп'ютерний пасьянс. Розклад життя сім'ї тепер залежить від комп'ютера, який перетворився на справжнього господаря дому. Стурбований цими родинними змінами лише батько, якого почали непокоїти пропуски сином занять у ко­леджі та його неуспіхи в навчанні. Але він не може вплинути на свою дитину, оскільки через некомпе­тентність неспроможний зрозуміти причин, які сти­мулюють захоплення рідних новою технікою, ні знайти способи запобігання наслідкам цього захоп­лення. Зрозуміло, що звичайні суперечки з сином ні­чого не змінюють.

Чому так легко виникає і стає непереборним по­тяг до комп'ютера?

Насамперед, він більше, ніж будь-які інші техніч­ні винаходи, полегшує роботу, збільшує ймовірність її успішного завершення. Це дає переживання при­ємних почуттів, пов'язаних із упевненістю в успіхові, задоволенням потреби в самореалізації.

По-друге, комп'ютерні технології дають можли­вість із реальної дійсності, з її проблемами і необхід­ністю приймати серйозні рішення в конкретних си­туаціях, часто важко розв'язуваних, поринути в інший простір (віртуальну реальність), де немає наб­ридливих життєвих проблем і де на якийсь час мож­на про все забути, відпочити й розважитись. За допо­могою правильно дібраних ігор, захоплюючої комп'ютерної діяльності (наприклад, програмування) або спілкування в.Інтернеті можна позбутися стресу, депресії, гнітючого стану, на якийсь час заглушити тривожність (у психотерапевтичній практиці ця влас­тивість обумовлює застосування комп'ютера з відпо­відним програмовим забезпеченням як інструмента­рію психотерапії, звичайно, за умови дозованого користування ним).

У кібернетичному просторі вдається позбутись аг­ресивності, що накопичується у різноманітних жит­тєвих колізіях (на вулиці, в школі, вдома). В рольових іграх, наприклад, "Матриця", можна ідентифікувати себе з непереможним монстром, який знищує все на своєму шляху. В інших іграх, які дають змогу прий­няти на себе роль супермена, — перестріляти всіх своїх ворогів і тим відчути насолоду помсти. Комп'ютер допомагає задовольнити потребу в зміні психічного стану, властиву людині від народ­ження. Реалізацію цієї потреби в кібернетичному просторі забезпечують різноманітні ігрові програми типу гонок складними маршрутами нічних міст. Ці ігри — програмові продукти з безліччю варійованих параметрів, з дуже складним управлінням, яке потре­бує високого ступеня розвитку тонкої моторики рук (і сприяє цьому розвиткові).

Комп'ютер чудово задовольняє пізнавальні потре­би. З розповсюдженням Інтернету для цього з'явили­ся ще більші можливості — спілкування в мережі, що особливо актуально для дітей з фізичними обмежен­нями, котрі перебувають в умовах вимушеної більшої чи меншої соціальної ізоляції.

Не останню роль відіграє й престижність викорис­тання комп'ютера — новітнього й модного пристрою.

Отже, кібернетичний простір — це безмежний світ задоволення різнобічних інтересів, який приваблює й здатний міцно утримувати людину у своєму поло­ні. Він має властивість надмірно захоплювати її, і са­ме ця властивість може спричинити виникнення психологічної залежності від нього.

Особливо цьому впливові піддаються діти, оскіль­ки найважливіша в їхньому віці пізнавальна потреба створює міцну мотивацію, до навчання нового й ці­кавого, а саме таким постає перед ними комп'ютер. І якщо не контролювати захопленість дитини, то вона може перейти в надмірну і, врешті-решт, призвести до психологічної залежності від об'єкта захопленості.

Дослідники психологічної залежності вважають, що дитину в комп'ютерній грі особливо приваблю­ють такі моменти:

— наявність власного інтимного світу, у який більш нікому немає доступу;

— реалістичність процесів у комп'ютерному світі;

— повне абстрагування від навколишнього;

— відсутність відповідальності;

— можливість виправити будь-яку помилку шля­хом багаторазових повторень гри з початку;

— можливість самостійно приймати будь-яке рі­шення (у межах правил гри).

На відміну від занять спортом або ру­хових ігор, грати з комп'ютером можна значно довше, оскільки фізичне навантаження на м'язи тіла міні­мальне і відчуття втоми, яке сигналізує про вичерпаність сил, з'являється значно пізніше, ніж під час гри, наприклад, у футбол. Відтак через відсутність своє­часних сигналів від м'язів надмірне навантаження комп'ютерною діяльністю, спілкуванням в Інтернеті або комп'ютерними іграми призводить до переванта­ження мозку, зору, хребта, підвищення артеріального тиску, що негативно впливає на психіку дитини.

Даний тип залежності, як і будь-який інший, веде до деградації особистості і з часом — до зниження соціального статусу, втрати особистого "Я", погіршення психічного стану, збудження внут­рішніх подразників, виникнення агресії, замкнутості. Психологи зазначають, що залежні від комп'ютерних ігор мають відхилення в емоційній сфері, які прояв­ляються в дратівливості, запальності, емоційній нес­тійкості, зниженні активності, погіршенні настрою й самопочуття, дистфорії, депресії.

Більшість дослідників ще недавно вважали, що в дітей молодшого шкільного віку проблеми ком­п'ютерної залежності немає, оскільки тривалий час її було діагностовано лише в підлітків. Проте практика останніх років свідчить, що внаслідок початку спілку­вання з комп'ютером у дошкільному віці з'явилися ді­ти, які вже в 10—11 років мають ознаки залежності,

Проте відгороджувати дитину від комп'ютера — це неприпустима помилка, оскільки він є частиною май­бутнього, в якому дитині доведеться жити. По-перше, це загальмує її освіту, по-друге, суттєво знизить ста­тус серед ровесників, більшість з яких цим пристро­єм користується. Головним завданням для батьків є виховання в дитини правильного ставлення до комп'ютерної техніки і комп'ютерних розваг.

І, нарешті, як поводитися батькам, щоб запобігти небажаним наслідкам захопленості своїх дітей ?

Згадайте, як ваша дитина розпочала спілкування з комп'ютером і придивіться, як воно відбувається зараз. Ознайомлення дитини з комп'ютером зазвичай відбувається стихійно: якщо його немає вдома, то десь у друзів; якщо купили власний пристрій, то ди­тина сідає за його пульт на необмежений час, і бать­ки радіють тому, що вона, нарешті, зайнята "справ­жньою справою".

Отже, батькам, насамперед, треба критично ста­витися до цінності Не дозованого перебування дити­ни за комп'ютером.

 Перевіреним способом не дати дитині потрапити у залежність від комп'ютерних ігор є залучення її до цікавих процесів, що не пов'язані з комп'ютерами та іншими електрон­ними розвагами. Необхідно розвивати у зростаючої людини інтерес до активних дій — походи, футбол та інші рухливі ігри, які не тільки є розвагами, а й тре­нують тіло та нормалізують психічний стан.

Противагою виникненню комп'ютерної залеж­ності є розвиток у дитини самоконтролю. З метою форму­вання цього вміння можна, наприклад, запропонува­ти дитині регулярне виконання таких вправ: призна­чити собі термін закінчення гри, по завершенні якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкну­ти пристрій, або заздалегідь призначити початок спілкування з комп'ютером й увімкнути його тільки з настанням заданого моменту.

6 ЕФЕКТИВНИХ СПОСОБІВ ВІД ВТОМИ ПРИ РОБОТІ З КОМП’ЮТЕРОМ

Для дорослих і дітей

Перше правило - відпочивати раніше, ніж відчуєте втому.

Намагайтеся розслабитися в процесі роботи, читаючи конспект товариша з почерком студента медінституту, та в домашніх умовах, розрізаючи гострими ножицями шпори - це є друге та третє правило. Ось, наприклад, відома італійська співачка Галлі Курчі завжди перед виступом дозволяла собі декілька хвилин спокою. Це допомагало позбутися нервового збудження перед виходом на сцену і одночасно знімало втому.

Проте, у нашому поки менш, здавалося, заклопотаному житті, турбот, виявляється, не менше. Дуже часто буває, що до кінця дня просто падаєш з ніг, а зробити нічогісінько не встигаєш. Такі прикрощі в результаті перетворюються на нестерпний головний біль і втому. У такому випадку варто скористатися четвертим правилом, що включає в себе чотири пункти:

а) звільніть свій робочий стіл від усіх паперів, крім тих, які безпосередньо стосуються вирішуваної вами проблеми;

б) встановіть чітку послідовність вирішуваних вами справ за ступенем їх важливості;

в) спробуйте вирішувати виниклі проблеми одразу, якщо оперуєте фактами, необхідними для прийняття рішення;

г) вчіться організовувати співробітництво, розподіляти відповідальність та контролювати.

Думаю, будете дуже здивовані, дізнаючись про п'яте правило. Щоденно займаючись нудними справами, ми відчуваємо себе втомленими і роздратованими, І зовсім навпаки почуваємося, коли зайняті чимось улюбленим або цікавим. Отже, спробуйте використати життєвий принцип професора філософії Гайса Вейхінгера, що має досить дивне формулювання «якби». Усе елементарно. Розумний професор навчав вчиняти так, «якби» ми були щасливі, «якби» наші справи йшли, як ніколи краще і так далі. Є багато прикладів, коли люди, використовуючи це правило, досягали значних успіхів у своїй роботі, яка згодом перетворювалася на справу їхнього життя.

І останнє, шосте правило: пам'ятайте, ніхто й ніколи не помирав від нестачі сну. Тривога з приводу безсоння, спричинює набагато більше шкоди, ніж саме безсоння.

 

 

 

 

РОДИНА

 Може в житті хтось принаду підкине

У чарівничих, звабливих очах.

 Тільки родина, як зірка єдина, -

Мій порятунок, надійний причал.

I не шукай в своїм серці причину,

 Якщо зневіра тебе обпече.

Тільки родина у прикру годину

 Схилить надію і біль на плече.

 Родина ,родина від батька й до сина,

 Від матері доні добро передам.

 Родина ,родина - це вся Україна,

З глибоким корінням, з високим гіллям.

 У мові спокуси і хвилі великі,

Та не забудьте захоплені тим,

 Що лиш родина - бальзамові ліки,

Ліки від старості і самоти.

Все відцвітає і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття.

Тільки родина, як вічна зернина,

На невмирущому полі життя.

 

ДУМКИ МУДРИХ

Людина без виховання – це тіло без душі.

Народна мудрість

*                               *                                 *

Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість. Погане виховання – це наші майбутні сльози.

А.Макаренко

*                               *                                 *

Для виховання дитини треба більше мудрості, ніж для керування державою.

Ченнінг

*                               *                                 *

Виховання є окрасою у щасті і притулком у нещасті.

Демокріт

*                               *                                 *

Добра порада ніколи не приходить надто пізно.

Б.Джонсон

*                               *                                 *

Як у краплі води віддзеркалюється сонце, так у дітях відбивається моральна чистота батьків.

В.Сухомлинський

*                               *                                 *

У дітей своя власна манера бачити, думати й відчувати, і безглуздо прагнути замінити її нашою.

Жан – Жак Руссо