Словник Бориса Грінченка

«СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Б. ГРІНЧЕНКА»

ЗМІСТ Історія Роль Грінченка Правопис Важливість словника Видання

ІСТОРІЯ «Словарь української мови» — перекладний українсько-російський словник, виданий 1907—1909 у Києві в 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. Правопис, заведений словником, отримав назву — грінченківка або грінчевичівка.

ІСТОРІЯ Словник складався 46 років (1861—1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».

РОЛЬ ГРІНЧЕНКА Одним з ініціаторів запрошення Грінченка працювати над словником у 1902 році був Євген Чикаленко, який добре його знав і вірив, що він зуміє упоратися з цим нелегким завданням, на що не відважились навіть дипломовані спеціалісти-мовознавці. Є. Чикаленко Б. Грінченко

РОЛЬ ГРІНЧЕНКА Характеристика Грінченка Чикаленком одна з найточніших у нашому літературознавстві: „Всім відоме значення Б.Д.Грінченка в ділі культурного відродження України. Такої упертої праці, такої енергії ніхто досі з українських діячів не виявляв. В найглухіші часи, коли, здавалося, український рух зовсім згас, він, мало чи не єдиний чоловік на Україні, не згубив віри у відродження України і всю свою велику енергію і працьовитість вжив для того, щоб розбудити громадянство. Пам’ятник Грінченку в Києві

ПРАВОПИС У передмові до словника Грінченко зазначив, що у виданні його "прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в «Словаре русского языка, составленном Вторым отделением Императорской академии наук» і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В. М. Доманицький.

ПРАВОПИС Комісія на окремій нараді запропонувала: Літери ї не вживати для позначення м'якості приголосних перед і. Не позначати через ь м'якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда, цвіт. Вживати ё для передачі йотації о та м'якості приголосних перед ним. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та -я: знання, а не знаннє. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед -ся: даєшся, дається, а не даєсся, даєцця. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ.

ПРАВОПИС Пропозиції було розіслано для обговорення українським філологам, зокрема Б. Грінченкові, П. Житецькому та К. Михальчукові. У своїй відповіді Б. Грінченко відстоював написання йо, ьо та апостроф. Ці елементи «галицької» орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м'яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б. Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін.

ПРАВОПИС Дуже близький до «Грінченкового» правопису є правопис, що його був вживав Є. Тимченко. Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: «Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього XIX-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні». Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість.

ВАЖЛИВІСТЬ СЛОВНИКА «Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко. представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

ВАЖЛИВІСТЬ СЛОВНИКА Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все найкраще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова. Найважливіший недолік цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.

ВИДАННЯ Значною заслугою Грінченка стало й те, що в словнику представлене мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що утверджувало ідею омріяної єдності українського народу. Це була дуже важка праця. За півтора року словник повинен був бути готовим. Робота вимагала над звичайних зусиль, щоб закінчити її у визначений термін.

ВИДАННЯ В нормальних умовах він вимагав не менше двох десятків кваліфікованих мовознавців. Напружений труд Бориса і Марії увінчався успіхом. У 1907 – 1909 роках „Словарь української мови” вийшов у світ. Російською Імператорською Академією Наук словник був удостоєний другої премії імені М.І.Костомарова.