І. Нечуй-Левицький  «Кайдашева сім’я».

1

Гумор

м’яка форма комічного, сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

2

Іронія

  іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане набуває у контексті мови протилежного значення; висміювання, яке містить в собі критичну оцінку того, що висміюється.

3

Композиція 

зумовлена змістом побудова літературного твору, розміщення й співвідношення всіх його компонентів, порядок розгортання подій і розстановка персонажів.

4

Повість

розповідно-описовий твір досить значного обсягу, в якому докладно розповідається про події, що трапилися в житті героїв протягом значного періоду.

5

Побутово-просвітницький реалізм

літературний напрям, який характеризується правдивим відображенням дійсності з зосередженням на морально-етичній основі і докладним змалюванням національного колориту народу.

6

Прототип

конкретна особа, життя і діяльність якої покладені в основу  створення літературного образу. Літературний образ не є копією прототипу.

7

Реалізм

літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ...

8

Сатира

вид комічного, який нещадно висміює людську недосконалість, передає негативне ставлення до зображуваного.

9

Сарказм

зла, уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

10

Соціально-побутова повість

художній твір, в якому картини родинного життя і побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними соціальними обставинами і пояснюються ними.

11

Сюжет (складові)

 (від французького sujet — тема, предмет). Під ним мають на увазі розгортання дії, розвиток характерів, взаємовідносин, вчинків у всій їх повноті. Сюжет пов'язаний з темою твору, і, по суті, є її головним виразником

Складові сюжету

Експозиція — сюжетно-композиційний елемент — частина твору, де змальовано суспільне середовище і життєві обставини, у яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, що впливають на розвиток подій і таке інше. У цій частині твору читач знайомиться з головним персонажем чи персонажами.

Зав'язка — сюжетно-композиційний елемент — це подія, яка є початком дії. Вона або виявляє протиріччя, що вже були, або сама створює («зав'язує») конфлікти, що зумовлюють розвиток усіх наступних важливих подій у творі.

Кульмінація — важливий елемент сюжету — момент найвищого напруження у розвитку змальованих у творі подій.

Розв'язка — завершальний елемент сюжету, у якому вирішується конфлікт художнього твору, повне розкриття ідеї й усього змісту.

12

Фабула 

 (від лат. fabula — розповідь, історія, мова, розповідь) — це хронологічно послідовне зображення подій і пригод, смислове ядро твору. Природно, що ці події є підставою для сюжету.

Панас Мирний. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

13

Характеристика образу

це опис зовнішності героя, його вчинки та риси вдачі, особливість мови, ставлення інших персонажів та автора твору до героя, власна оцінка.

14

Композиція

побудова літературного твору, розміщення і співвідношення його складових частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. У поняття «композиція твору» входять описи подій, зовнішнього вигляду (портрети героїв), діалоги, монологи, описи природи (пейзажі), обстановки, авторські відступи. Взаємодія різних компонентів твору, що у своїй сукупності становлять єдине ціле, є його композицією.

15

«Пропаща сила»

«людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася в своїх потенційних якостях і можливостях»— зазначав Олесь Гончар.

16

Роман

прозовий твір великого обсягу, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

Особливості роману:

- зображення великого й складного кола подій та явищ суспільного й побутового життя певного історичного періоду,

- тривалий час дії,

- основних дійових осіб до десяти (більше),

- відтворення складних шляхів розвитку образів – персонажів у їхніх багатоманітних зв'язках з суспільством,

- значна сюжетна розгалуженість (крім головної лінії, можуть бути три і більше побічних, що розвиваються паралельно, схрещуються і переплітаються, становлячи єдине ціле),

- докладні описи (портрети, пейзажі, інтер'єри тощо),

- докладність розповіді про події та персонажів,

- прозова форма (крім роману у віршах),

- великий обсяг (дилогія, трилогія, тетралогія).

17

Соціально-психологічний роман

 це такий роман, в якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

18

Нарис

невеликий прозовий художньо-публіцистичний твір, в якому автор зображує взяті з життя факти, події людей.

19

Тема

зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час реформи 1861 року.

20

Ідея

осуд Нечипора, як знищення самим у собі особистості, «пропащої сили», викриття й заперечення його філософії «розбишацької правди».

Театр корифеїв.  Розвиток драматургії: соціально-побутові та історичні драми й комедії.

21

Корифей

це видатний діяч у сфері мистецтва або науки.

22

«Театр корифеїв»

перший професійний український театр, який ввібрав до себе найвидатніших діячів.

І. Карпенко-Карий. «Мартин Боруля».

23

Драма

п’єса соціального, побутового, ідеологічного чи політичного характеру, яка відзначається гострим конфліктом, високою напругою дії, складними переживаннями дійових осіб, протистоянням антагоністичних сил, зіткненням ідей і моральних принципів.

 Гострий конфлікт у драмі не має трагічної розв’язки; трагічне поєднується з елементами комічного. Дійовими особами драми є переважно звичайні люди, що діють у типових обставинах; їхні характери розкриваються в монологах, діалогах, взаєминах з іншими дійовими особами.

24

Соціально-психологічна драма 

драма, яка поєднує художнє відтворення соціальних проблем сучасності та внутрішнього світу персонажів — думок, почуттів, прагнень, породжених навколишнім світом. Зображує особистість у її драматичних стосунках із суспільством, у процесі духовного становлення або духовних змін під впливом обставин та оточення. Набула актуальності на межі ХІХ–ХХ століть.

25

Соціально-сатирична комедія 

драматичний твір, у якому викриваються та висміюються суспільні та людські вади. Соціальна комедія розкриває класові суперечності суспільного буття, викриває все те, що заважає суспільному розвиткові (старе, потворне, аморальне). Показує вихід на арену суспільного життя нових типів героїв..

26

Комедія

драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські пороки та негативні соціально-побутові явища. Майстрами комедійного жанру вважають Лопе де Вегу, Кальдерона де ла Барку, Вільяма Шекспіра, Жана Батіста Мольєра, , Івана Котляревського, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого.

27

Трагедія

драматичний твір, в основу якого покладено гострий конфлікт. Головна дійова особа трагедії переважно діє в екстремальних ситуаціях, потрапляє у безвихідне становище і гине фізично або морально, здійснюючи подвиг або спокутуючи свою вину. Для трагедії характерна висока амплітуда напруги, перипетії сюжету такого твору постійно вимагають від головного героя особистісного вибору, герой переживає широку гаму пристрастей, розчарувань, мук совісті, жалю, відчаю, гніву тощо.

28

Трагікомедія

драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії..

І.Франка «Гімн», «Сікстинська мадонна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...», «Легенди про вічне життя», «Мойсей», «Сойчине крило».

29

Сонет 

це ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба: двох чотиривіршів (катренів) із перехресним римуванням і двох тривіршів (терцин) з установленою формою римування: абаб, абаб, ввд, еед. У сонеті перший вірш містить тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий сонетний замок, що завершується переважно чотирнадцятим рядком.

Виник сонет в італійській літературі на початку ХІІІ століття, започаткований Джокото да Лентіно. Особливий внесок зробили Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарка та В. Шекспір.

30

 Антитеза

протиставлення людських характерів, обставин, композиційних елементів тощо...

31

Алітерація

повторення у віршованій формі однакових приголосних звуків для підсилення виразності художньої мови…

32

Алегорія

інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за допомогою конкретного образу...

33

Інтимна лірика

один із трьох, нарівні з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття.

34

Ліричний герой

особа, думки, почуття, якої виражаються в ліриці, це 2-я поета.

35

Лірична драма

літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

36

Медитативна лірика

жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т. ін. характеру, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень.

37

Аналіз ліричного твору

логічна процедура, сутність якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору.

38

Паралелізм

Один із видів повтору (синтаксичного, лексичного, ритмічного, аналогія...

39

Прототип

прообраз, конкретна історична або сучасна автору особа, яка послужила йому відправним моментом для створення образу. Сенс і значення літературного героя незмірно ширше безпосередньої «натури» («зразка», «оригіналу»), що відтворюється художником.

40

Легенда

народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю. На Русі жанр сформувався у християнській традиції як оповідання про життя святого, мученика, пустельника і т. п., яке мало читатися у день його пам´яті. Ці оповідання часто носили повчальний характер. Вони укладались у збірники, що називалися «Патериками». Їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету

41

Притча

повчальна алегорична оповідь, у якій  хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.

42

Філософська поезія

твори, які у своєму змісті передають прагнення людського розуму в образно-емоційній формі висвітлити важливі питання сенсу життя.

Ці питання піднімали у своїх творах Тіт Лукрецій Кар, Данте Аліг'єрі.

В українській літературі до філософської лірики звертався Григорій Сковорода.

43

Гімн (славень) 

(дав.-гр. ὕμνος; hýmnos — похвальна пісня) — урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь (первісно «божество»).

У нинішньому світському значенні — це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (нарівні з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо).

44

Соне́т 

(італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

45

Терцина

строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба. Перший рядок римується з третім, а середній з першим і третім наступної строфи.

46

 Тропи

Слова та вислови, використовувані в переносному смислі (коли ознака одного предмета переноситься на інший)...

47

Модернізм

(франц. modernisme, від modern — сучасний, новітній) - художньо-естетична система, яка склалася наприкінці XIX — на початку ХХ ст.

Причиною появи модернізму стала криза об’єктивізму (релігійного і раціоналістичного), криза пошуків об’єктивних законів дійсності.

Це сталося тому, що в цей час учені зробили цілу низку наукових відкриттів, які спростували уявлення про матеріальну будову світу й свідчили про те, що світ неможливо пізнати до кінця.

Модернізм об’єднує чимало різноманітних антиреалістичних напрямів і течій.

Ознаки модернізму:

1. Співвіднесеність із часом

2. Інтелектуалізм

3. Індивідуалізм

4. Фемінізм

5. Зняття культурних табу

6. Деканонізація

7. Формалізм

Особливості українського модернізму

- не був програмно організованим національно-культурним і літературним рухом;

- формувався у своїх найхарактерніших виявах не на рівні загальної стильової манери або школи, а через творчу самобутність та еволюцію окремих митців;

-відкривав нові художні моделі та структури: неореалізм, неоромантизм, імпресіоністичний символізм, метафізичний символізм.

М. Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду. Жанр новели у творчості.

48

Гуманізм

світогляд, у центрі якого знаходиться ідея людини як найвищої цінності; ідеологія, що орієнтується насамперед на позитив людини при визнанні її негативу, який потребує контролю і обмежень.

49

Новела

(з іт. novella — новітній) — невеликий прозовий твір про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом.

Новела споріднена з оповіданням.

Але, на відміну від нього,

• менша за обсягом;

• вирізняється особливим динамізмом і психологізмом.

У творах цього жанру найчастіше зображується подія, яка стала поворотною в долі героя. Напружений стиль оповіді неодмінно веде до раптового фіналу, який часто не відповідає очікуванням читачів. Через лаконізм цього жанру особливого значення набувають у ньому художні деталі, які, відкриваючи широкий підтекст, замініють розлогі описи. Особливої популярності в часи модернізму набула психологічна новела. У ній докладно розкриваються відтінки людських емоцій та особистісних драм. Психологічні портрети виникають з думок героїв, сумнівів, переживань, внутрішніх монологів. Подієвий сюжет може бути повністю відсутнім або проступати окремими штрихами через сприйняття персонажів. Творці цього жанру в українській літературі — М. Коцюбинський,

В. Стефаник, О. Кобилянська.

50

Імпресіонізм

(від фр.  impression — враження) — мистецька течія останньої чверті ХІХ — початку ХХ ст., що зародилась у малярстві, а потім поширилася на інші види мистецтва. Її назва походить від картини відомого французького художника Клода Моне «Враження. Схід сонця».

51

Модернізм

комплекс мистецьких напрямів кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. із загальною орієнтацією на оновлення, або модернізацію.

Психологічна новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі».

52

Інтермецо

(з лат. проміжний, той, що розміщений посередині) – це музичний термін, який позначає невелику інструментальну п`єску, яку виконували в антракті (перерві) між діями драматичного чи оперного твору.

53

Поéзія в прóзі (чи вірш прозою)

 це короткий ліричний твір настроєвого характеру, що за формою тексту наближається до прози, але підвищеною емоційністю, мелодикою, спорадичним римуванням — до поезії. Цей суміжний жанр створили модерністи

(Ш. Бодлер, А. Рембó, М. Коцюбинський, В. Стефаник,

О. Кобилянська та ін.

Повість «Тіні забутих предків». Трагічна доля Івана й Марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю.

54

Етнографія

це історія народу, яка включає в себе історію  його життя, одягу, харчування, його родинного укладу, форм побуту. Це історія світогляду народу, народних знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв.

55

Мандрівні сюжети

у теорії літературних запозичень  - сюжети казок, байок, пісень, які  начебто переходять від народу до  народу. Підставою для таких суджень є подібність  основних мотивів у сюжетах родинного життя (бездітні сім’ї , битва героя з нечистими силами, зрада брата, коханих), з історії (бідні й багаті, вождь і маси, завойовники і завойовані).

56

Повість

розповідний прозовий твір,  більший за обсягом від оповідання, менший від роману, що має однолінійний сюжет, головних  і другорядних персонажів.

57

Романтизм

художній метод у мистецтві й літературі

І половини ХІХ століття, який має характеристики: виняткові  характери у виняткових обставинах, ліризм, фантастика, увага до історичного минулого, звернення до фольклору.

58

Фольклор

художнє відображення дійсності в словесних, музичних, хореографічних, драматичних формах колективної народної творчості, пов’язаної  з життям  і побутом народу.

Образи нових жінок-інтелектуалок: Софії, Марти, Ганнусі у творі «Valse melancolique».

59

Ґендер 

англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід».

60

Емансипація 

від лат. терміна “звільнення сина від батьківської влади”) звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття “емансипації жінок” в різний історичний час мало різне значення. У ХІХ-ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права.

61

Феміністий рух

 базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки борються за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті.

Фемінізм виник у англійській літературі ХIХ ст.

О. Кобилянська почала писати раніше .У часи письменниці вживалося слово «емансипація».

62

Етюд

 з франц. — вправа, вивчення —, інструментальна п'єса, заснована на використанні якого-небудь технічного прийому гри і призначена для розвитку виконавської техніки.

О.Кобилянська  «Земля».

63

Некролог

(гр. nekros — мертвий, logos — слово) — стаття чи невеликий нарис, написаний у зв’язку зі смертю людини. В ньому лаконічно викладаються основні віхи життя і діяльності особи. Значного поширення набув у християнстві з VII століття, коли почали з’являтися панегірики —хвалебні твори про померлого. Некрологи про письменників пишуть у формі спогаду, нарису,  літературного портрета, даючи огляд і оцінку творчості митця.

64

Проблематика

це коло проблем порушених у творі і тісно пов'язаних із задумом митця.

65

Прототип

(грец. перший образ) – письменник бере за основу модель для створення літературного  типу, відкинувши  випадкове, нехарактерне  образу.

66

Психологізм у літературі

передавання художніми засобами внутрішньго Свету персонажа, його думок, переживань,  зумовлених зовнішніми і внутрішніми чинниками. Типовий образ є втіленням загального, вираженого через індивідуальне в світлі авторської оцінки.

67

Соціально-

психологічна повість –

один із різновидів жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.

68

Фемінізм

 {лат. femina — жінка) — суспільно-культурний рух, метою якого є надання жінкам усіх громадянських прав, боротьба з дискримінацією жінки за рівність у правах з чоловіками. Фемінізм обґрунтував французький соціалістутопіст Шарль Ф ур’є у XVIII столітті.

В. Стефаник «Камінний хрест».

69

Діалектизми

-  (  (гр. dialektos -  розмова, говір, наріччя) – слова, звороти, форми слів і синтаксичні конструкції, яких немає в літературній мові, але які побутували чи й побутують в розмовній мові людей певної території чи якоїсь групи населення.

         Діалектизми використовуються в літературі для мовної хар  характеристики персонажів, для відтворення особливостей їхнь їхнього побуту, для створення місцевого колориту.

70

Діаспора

( з грец. – розсіювання) – розсіювання по різних країнах народів,  вигнаних за межі завойовниками.

71

Експресіонізм і В.Стефаник

 (від фр. expression - вираження, виразність) - літературно-мистецький напрям, що формувався у французькому живописі кінця XIX ст. (Вінцент ван Гог, Поль Сезанн, Анрі Maтicc), а на початку XX ст. визначив художні пошуки німецьких лігераторів (Йоганн Бехер, Леонгард Франк). Цей напрям мав протистояти імпресіонізмові, отже, передавати не стільки враження від дійсності, як вираження авторського ставлення до неї. Звідси - посилення лірично-суб'єктивного начала в художньому моделюванні життя, намагання прояснити його глибинну сутність.

В українській пpoзi такий підхід до зображення дійсності характеризує новелістику Василя Стефаника, позначену надзвичайною увагою до внутрішнього світу людини, динамізмом у розкритті її переживань, що передаються нервовою, напруженою, "рваною" фразою. За спостереженням Олександри Черненко, для експресіоністів "важливим було те, щоб мистецтво відображало свідомість людини, "її внутрішні переживання та емоції i щоб воно теж було експресієею ритму та руху життя... Тим-то не краса, а експресія, сила духовного виразу, стала характеристичною властивістю естетики експресіонізму".

72

Експресивно-оціночні вислови

особливі зображувальні й виражальні якості художньої мови, які створюються використанням відповідної лексики, тропів, фігур тощо

73

Еміграція

переселення із своєї Батьківщини в іншу країну, зумовлене соціально – економічними, політичними або релігійними причинами.

74

Імміграція

 в’їзд чужоземців до будь – якої країни на постійне проживання.

75

Міграція

 переселення народів у межах однієї країни в іншу.

76

Риторичні запитання

запитання, якими висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить.

77

Художня деталь

виразна подробиця, риса, штрих, яка особливо збуджує думпсихіку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дужє відчутним і яскравим.

78

Фінал

Фін(від лат. finis  - кінець) – заключна частина в творі; може становити собою підсумкове авторське висловлювання.

79

Символ

(від гр. symbolon – умовний знак, прикмета) – предмет чи слово, що умовно виражає сутність якогось явища.

80

Ознаки новели

*драматично-трагічна загостреність конфлікту;

*психологізм у розкритті внутрішнього світу людини;

*лірична схвильованість;

*акцентування характерної деталі.

81

Імміграція

в’їзд чужоземців до будь – якої країни на постійне проживання.

82

Еміграція

переселення із своєї Батьківщини в іншу країну, зумовлене соціально – економічними, політичними або релігійними причинами.

83

Стефаник - новатор в УЛ в галузі новелістики

не розглядає економічних відносин у селі, не розповідає про долю емігрантів. Він акцентує увагу на душі героїв, почуттях, душевних  муках, переживаннях селянина, які викликані розлукою з селом, тобто на внутрішньому світі героїв. Мова героїв уривчаста, «нервова», фрази динамічно-експресивні, є багато образів-символів. Ці ознаки зближують твір з явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму.

 Леся Українка «Лісова пісня». 

84

Драма-феєрія

п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

85

Драматична поема 

 невелика за обсягом віршована п’єса, у якій зливаються драматичне, епічне й ліричне розкриття теми; виклад відзначається стислістю і лаконізмом, відсутні широке тло подій і зовнішня інтрига. В основі драматичної поеми — внутрішній динамічний сюжет, конфлікт світоглядних та моральних принципів.

Авторами драматичних поем є Дж. Г. Байрон, Й. В. Гете, Леся Українка, І. Франко, В. Самійленко.

86

Неоромантизм (новоромантизм)

так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кін. ХІХ — поч. XX ст., які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.

Леся Українка писала: «Справжній новоромантизм зневажає не самий натовп, тобто не особи, що складають натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зачисляти себе до натовпу, як до чогось стихійного, що поглинає, нівелює, стирає індивідуальність, приносить її в жертву інстинкту, стадності. Новоромантик протиставляє натовпу не героя, не вибрану особу, а суспільство свідомих осіб, у якому він, цей натовп, розчинився б без залишку»:

Ознаки:

·         властива виразність суспільних ідеалів;

·         прагнення до визволення особистості;

·          гармонія ідеалу з життєвою правдою;

·         Леся Українка не поділяла персонажів на головних і другорядних, а наділяла всіх якостями повнокровних самоцінних особистостей;

·         її ліричні та драматичні твори наснажені визвольним пафосом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і злом, правдою і кривдою, оптимістична віра в перемогу перших.

87

Образи

це конкретно-чуттєве художнє змалювання людської особи (образи-персонажі), предмета (образи-речі), явища природи (образи-пейзажі). Неодмінними ознаками художнього образу є:

а) те, що він дає художнє пізнання життя;

б) те, що він справляє емоційний вплив на людей;

б) те, що він, творчо відображаючи дійсність, містить у собі художнє узагальнення.

Засоби творення образів і прийоми типізації:

а) зображення вчинків, дії образів-персонажів;

б) портретне зображення;

в) мова персонажів;

г) пряма авторська характеристика;

д) виділення провідної риси характеру;

е) перебільшення.

88

Феєрія

театральна чи церковна вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

89

Художній образ

це складна мистецька форма відображення дійсності. У ньому поєднуються: дійсність з неповторною індивідуальністю художника; загальне з індивідуальним (таке злиття в мистецтві має назву типізації, типізація передбачає виділення основного, яке виражається в неповторно індивідуальному); емоційне з раціональним; правда з вимислом (вимисел — це не довільне вигадування того, чого нема й не було, це поєднання в певній часовій і логічній послідовності того, що художник зібрав у самому житті; це те, що могло бути). Художньому образу властива умовність.

Експресивне висловлювання патріотичних почуттів О. Олесем («О слово рідне! Орле скутий!..»).

90

Символічний образ

Символічні образи — скутий орел (символізує велику любов та свободу, які скували), сонце (символізує нове життя), судні дощі (покарання за гріховну відсутність пам'яті), меч (сила слова).

91

Романс

Романс — (іспан. romance від лат. — букв, «по-романськи», тобто по-іспанськи) — музично-поетичний твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента.

П.Тичина. «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Одчиняйте двері…», «Пам’яті тридцяти».

92

Вітаїстичність

(лат. Vita — життя) — риса модерністської літератури перших десятиліть XX століття, що виявилась у погляді на стихію життя як першооснову світових процесів. В українській літературі вітаїстичність позначилась на формуванні «романтики вітаїзму» з її настановою на перетворення світу, формування активної, сильної особистості та нації. Вітаістичність притаманна раннім творам П. Тичини.

93

Експресіонізм

«художній стиль, в якому прагнуть зобразити не зовнішній світ, а швидше власні емоції й віддзеркалення у власному розумі подій і предметів зовнішнього світу».

94

Кларнетизм

світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора та епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.

Максим Рильський. Загальний огляд життя і творчості. Поезії «Молюсь і вірю...», «У теплі дні збирання винограду», «Запахла осінь в’ялим тютюном...», «Слово про рідну матір» (уривки). ТЛ: філософічність, ораторія.

95

Ораторія 

(італ. Oratorio від лат. oro — говорю, багато розмовляю) — великий концертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру).

96

Філософічність

Стильова характеристика твору, введення до твору складних філософських міркувань на "вічні" теми (буття, його сенс, місце людини у світі, логіка світобудови, першопочатки світу тощо). Філософічність вимагає високого інтелектуального рівня як автора, так і читача. В той же час від автора вимагається не втратити емоційну складову твору. В українській літературі філософічність особливо притаманна творчості

 Т. Шевченка, поетів "празької школи.

М. Хвильовий. Новела «Я (Романтика)».

97

Дегенерат

1. Людина з ознаками виродження, погіршення значної кількості рис (властивостей) організму порівняно з попередніми поколіннями;

2. Людина неприховано аморальної, негідної поведінки.

98

Деградувати

поступово втрачати цінні якості, занепадати.

Валер’ян Підмогильний. «Місто».

99

Урбаністичний роман

це великий за обсягом епічний твір, у якому порушується урбаністична проблематика, зображується місто, життя його мешканців.

100

Екзистенціалізм

філософський напрямок, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX століття. Його основоположником вважають датського філософа Серена К'єркегора (кінець XVIII ст.), який вважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

101

Маргінальність

характеристика образу чи героя, що перебуває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал зазвичай — виходець з нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху.

102

Іронія

 засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі.

Богдан-Ігор Антонич. Поезії «Зелена Євангелія», «Різдво», «Коляда».

103

Символізм

літературно-мистецький напрям кінця XIX — початку XX ст., заснований на ідеалістичній філософії, що головним художнім засобом творчості обрав символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митців. Поезію та музику символісти вважали вищою формою осягнення таємниць світу, а символи — найдосконалішим втіленням ідеї.

104

Сюрреалізм

модерністський напрям у мистецтві та літературі 20—30-х років XX ст. , що проголосив джерелом творчості не реальну дійсність, а підсвідомі інстинкти, марення, галюцинації та сновидіння.

105

Міфологізм

певна пов’язаність із міфами, відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень. . Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опо­середковане через трансформовані форми поетичного переосмис­лення, зокрема через символ.

106

Пантеїзм

(від пан... і греч.(грецький) theós — бог), філософське учення, що ототожнює бога і світ.Асоціативне мислення – це процес, при якому в голові у людини виникають різні образи, пов’язані з конкретною ситуацією або символом.

107

Метаморфоза

перевтілення.(від грец. μεταμόρφωσις — «перетворення») — перетворення будь-чого. Найбільш загальне поняття для процесів, що відбуваються у всесвіті.

М. Куліш. Комедія «Мина Мазайло».

108

Драматична поема —

переважно невелика за розміром віршована п’єса, у якій поєднуються драматичні, епічні й ліричні елементи теми; виклад матеріалу визначається стислістю й лаконізмом, відсутній широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на розкритті якогось ідейного конфлікту між основними супротивниками, на показі їх словесного двобою в стадії найбільшої гостроти й вирішення.

109

Комедія

драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображено смішне в житті, висміяно потворні суспільні й побутові явища, все відстале й відмираюче, негативні риси людей.

110

Трагедія

драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиренний і життєво важливий для певної епохи конфлікт, а незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, розпочинає боротьбу з нездоланними в певній ситуації силами й часто гине.

111

Трагікомедія

драматичний твір, у якому поєднані ознаки трагедії й комедії. Але найчастіше говорять про наявність у драмах, трагедіях і комедіях трагікомічних образів і ситуацій, які є одночасно і трагічними, і комічними.

112

Гротеск

переважно сатиричний художній прийом у мистецтві і літературі, заснований на умисному перетворенні дійсності за допомогою фантазії, поєднанні в одному предметі або явищі таких різко контрастних якостей, які насправді не співіснують: реального з фантастичним, страшного або трагічного з комічним тощо. При цьому люди й предмети так трансформуються, що втрачають свою звичайність, стають дивними, такими, яких у житті не буває. Гротеск у руках майстрів сатири — гостра зброя в боротьбі проти негативних явищ.

113

Мелодрама

повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, у якому персонажі різко діляться на доброчинних і лиходіїв. Першим зазвичай судилося багато тяжких випробувань, неправдоподібних гострих зіткнень з лиходіями, але вони все ж торжествують. Незвичайна доля позитивних персонажів, виняткові почуття і страждання розчулюють і викликають сльози у глядачів, а щасливий випадок та остаточна перемога героїв — почуття радості.

114

Сатирична комедія

жанр драматичного твору, для якого характерним є гостре, дошкульне висміювання негативних явищ, поведінки та вчинків. Для втілення авторського задуму якнайширше підпорядковано засоби сатири: іронію, сарказм, гротеск, шарж, карикатуру та ін. Ці засоби використовуються в конфліктних ситуаціях між дійовими особами, виражаються в репліках і ремарках.

115

Сатира

гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.

116

Комедія

 драматичний твір веселого характеру із щасливою розв'язкою та висміюванням негативних побутових чи суспільних явищ, у якому, на противагу трагедії, колізія, дія, характери трактовані у формі доброзичливо-смішної, не відповідної нормам громадського загалу.

117

Засоби комічного

основними формами комічного є гумор, іронія, сатира та сарказм. Вони відрізняються рівнем негативного ставлення до об'єкту висміювання: гумор є найбільш м'якою реакцією, а сарказм – найбільш несхвальною.

Остап Вишня «Сом», «Як варити суп із дикої качки».

118

Гумореска

невеликий художній твір, у якому події та люди зображені в жартівливому тоні.

119

Усмішка

різновид фейлетону й гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в поєднанні побутових замальовок і жанрових сценок із частими авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.

120

Фейлетон 

невеликий художньо-публіцистичний твір.

Євген  Маланюк  «Стилет чи стилос?..», «Під чужим небом», «Уривок з поеми».

121

Історіософічність

намагання пояснити історичні події ( притаманна ліриці поетів «празької школи»).

122

Символ в художній літературі

образ, що виражає значення будь-якого явища у предметній формі; це будь-який художній персонаж, який набуває символізму.

Улас Самчук «Марія».

123

Агіографія

 це наука, що досліджує опис житія святих.

124

Реалі́зм

 (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. ... визначальною рисою реалізму вважалася «правдивість» — у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець.

125

Роман -хроніка

великий за обсягом прозовий твір, у якому послідовно розкриваються значущі суспільні, історичні, родинні події протягом тривалого часу.

126

Мемуари

  (фр. mémoires -  спогади) -  оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Дослідженням мемуарів займається спеціальна історична дисципліна — мемуаристика.

127

Публіцистика

твори на суспільно важливі, гострі й актуальні теми. У газеті «Волинь» з 1 вересня 1941 року до 21 листопада Улас Самчук опублікував, за нашими підрахунками, 31 передову статтю, 4 серіали репортерської публіцистики загальною кількістю 35 публікацій.

128

Символ

це художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття тощо.

129

Хроніка

(грецьк. хронікос) – літопис, вид історичного твору; літературний твір, в якому послідовно розкривається історія суспільства.

Українська література 40-50-х років ІІ половини XX ст.

130

Літературний рід

узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, категорія вищого порядку.

131

Літературний вид

один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, літературного твору, класифікує літературні твори за їх типами творів.

132

Різниця між романом і романом-епопея

В.Сосюра. Поезії «Білі акації будуть цвісти», «Васильки», «Любіть Україну».

133

Символ, символічність

умовне позначення будь – якого предмета ,поняття або явища; художній образ який умовно відтворює усталену думку, почуття.

134

Пейзаж

опис природи в літературному творі.

135

Персоніфікація

наділення неживих предметів чи явищ природи людськими якостями.

136

Віршовий розмір (види)

Основних віршових розмірів п’ять — ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест.

Ямб — віршовий розмір, що складається з двоскладових стоп з наголосом на другому складі.

Хорей — віршовий розмір, що складається з двоскладових стоп з наголосом на першому складі.

 Дактиль — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на першому складі.

Амфібрахій — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на другому (середньому складі).

Анапест — віршовий розмір, що складається з трискладових стоп з наголосом на третьому складі.

О. Довженко. Загальний огляд життя і творчості. «Щоденник».

137

Мемуа́ри 

 (фр. mémoires -  спогади) -  оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Дослідженням мемуарів займається спеціальна історична дисципліна — мемуаристика.

О.Довженка «Щоденник», «Зачарована Десна».

138

Автобіографічний твір

літературний жанр: опис власного життєвого шляху на основі спогадів.

139

Публіцистичність

Заангажованість творів суспільними, національними, політичними,ідеологічними проблемами,висвітлення в них актуальної проблематики,використання полемічної тенденційності,емоційного пафосу.

О. Довженко «Україна в огні».

140

Кіноповість

(грецьк. kineo — рухаю) — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності.

Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість».

Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, уводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо).

Окрім того, кіноповістю називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Публіцистичність — це певна тенденція, певна манера письма, певні стильові особливості, властиві як звичайній інформації, так і науковим працям, і творам художньої літератури. Публіцистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь-якого роду й жанру. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність.

«Шістдесятництво» як культурологічне й соціальне явище.

141

Нонконформізм

 (англ. non-conformism — «незгода») — протилежне до поняття конформізм; незгода, неприйняття або критичне сприйняття норм, цінностей, цілей, панівних у конкретній групі в суспільстві, намір здолати догматичні стереотипи і замість пасивної безособової позиції виявити змістовну, індивідуальну. В деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.

В. Симоненко. Життєвий і творчий шлях поета. Поезії «Лебеді материнства»,

«Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг…», «Ну скажи, хіба не фантастично...».

142

Афоризм

 (грец. αφορισμός, означення, вислів) — короткий, дуже влучний, оригінальний вислів, що виражає узагальнену думку у виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення й того контексту, у якому думка сприймається слухачами або читачами.

143

Лірика

один із трьох, нарівні з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. Ліричні твори не мають чітко окресленого сюжету‚ для них характерні віршова форма‚ велика кількість художніх засобів‚ високий рівень емоційності.

144

Катрен

(куплет) – чотиривірш з парним перехресним(абаб) чи кільцевим (абба) римуванням.

145

Терцет

(від лат.tertius – третій) – трирядкова строфа з суміжним римуванням.

146

Сонет

 (італ. sonetto — звучати) — ліричний жанр, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: охоплюючою абба, абба, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

147

Ямб

двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Григір Тютюнник. Загальний огляд життя і творчості. Новела «Зав ’язь». «Три зозулі з поклоном».

148

Новела

невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

149

Символ

предмет чи слово, що умовно виражає сутність якогось явища.

150

Художня деталь

подробиця пейзажу, інтер’єру, портрета або психологічної характеристики персонажа, виділена письменником із метою підкреслення ЇЇ особливого виражального значення. Художня деталь несе значне смислове й ідейноемоційне навантаження, набагато більше, ніж інші подробиці у творі. В українській літературі XX століття особливою майстерністю використання художньої деталі відзначається творчість Григора Тютюнника.

Д. Павличко. Загальний огляд життя і творчості. Поезії «Два кольори», «Я стужився, мила, за тобою…», «Був день , коли ніхто не плаче…», «Сріблиться дощ...».

151

Епітети

 слово або фраза, що характеризує об'єкт, підкреслюючи його індивідуальні риси або властивості. Наприклад, "блакитні очі", "духмяний чай", "рідне місто".

152

Метафори

перенесення властивостей одного предмета на інший предмет за принципом їхньої певної подібності. Приклади метафор: хвилюється море,  сонце сміється.

153

Повтори

стилістична фігура, що являє собою повтор звуків або слів на початку речень, віршових рядків, строф тощо. 

154

Порівняння

художній прийом, який виявляється у повторенні в певній послідовності однакових звуків, слів, фраз і т. ін.

Загальний огляд життя і творчості. І.Драча. Поезії «Крила», «Балада про

соняшник», «Балада про вузлики».

155

Балада

ліро-епічний твір із драматичним напруженим сюжетом, у якому нерідко наявні елементи фантастики. В українській поезії балада поширилась у XIX столітті у творчості поетів-романтиків П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, І. Вагилевича, Т. Шевченка та ін. У другій половині XX століття до жанру балади найчастіше звертався І. Драч (збірка «Балади буднів»).

В. Стус. Життєвий і творчий шлях поета-дисидента. Поезії «Мені зоря сіяла нині вранці...»,  «О земле втрачена, явися...», «Як добре те, що смерті не боюсь я…».

156

Екзистенційна лірика

вірші, у яких розкривається внутрішня суть людини, те глибинне, внаслідок якого кожна особистість є неповторною.

Літературний процес кінця ХХ-початку ХХІ ст.

157

Авангардизм

(від фр. avant - попереду і garde - сторожа, передовий загін). Цей етап виник у роки Першої світової війни і в різних формах продовжує існувати досі.

158

Модернізм

(від французького moderne – “сучасний”) – комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ ст. як заперечення натуралізму в художній дійсності, як спростування заангажованості митця і проіснували до кінця ХХ ст.

Ознаки:

•         Новизна та антитрадиційність
•         У творах затверджується перевага форми над змістом
•         Визнання інтуїтивного поряд із логічним шляхом пізнання
•         Індивідуалізм, зосередження на “Я” автора, героя, читача
•         Психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного людського “Я”
•         Широко використовуються  такі художні прийоми, як “потік свідомості” та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва
•         Використання символу як засобу пізнання і відтворення світу
•         Ліризм
•         Естетизм.

Сучасна поезія.

159

Алітерація

повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

Ситом сіє сиві струї
Хтось химерний. Хмар хітон...

160

Балада

це невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту.

161

Верлібр

вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

як тяжко рветься на цій землі

древнє чоловіче коло…

162

Паліндром

віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво).

Козак з казок.

Уже лисі ліси… Лежу.

Уже ребра татар бережу.

Умру. Суму сум — у сурму,

А мене нема…

163

Персоніфікація

це наділення неживих предметів якостями, притаманними лише живим істотам.  Іншими словами можна сказати, що це одухотворення неживих предметів, цей прийом є різновидом метафори і дозволяє передати настрій героя, створити його яскравий образ у читача.

«Листя шепоче, хурделиця гуляє, небо плаче та тужить»

№ п/п

Назва теми

1

Остап Вишня «Сом», «Як варити суп із дикої качки».

2

Євген  Маланюк  «Стилет чи стилос?..», «Під чужим небом», «Уривок з поеми».

3

Улас Самчук «Марія».

4

Українська література 40-50-х років ІІ половини XX ст.

5

В.Сосюра. Поезії «Білі акації будуть цвісти», «Васильки», «Любіть Україну».

6

О. Довженко. Загальний огляд життя і творчості. «Щоденник».

7

О.Довженка «Щоденник», «Зачарована Десна».

8

О. Довженко «Україна в огні».

9

«Шістдесятництво» як культурологічне й соціальне явище.

10

В. Симоненко. Життєвий і творчий шлях поета. Поезії «Лебеді материнства»,

«Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг…», «Ну скажи, хіба не фантастично...».

11

Григір Тютюнник. Загальний огляд життя і творчості. Новела «Зав ’язь». «Три зозулі з поклоном».

12

Д. Павличко. Загальний огляд життя і творчості. Поезії «Два кольори», «Я стужився, мила, за тобою…», «Був день , коли ніхто не плаче…», «Сріблиться дощ...».

13

Загальний огляд життя і творчості. І.Драча. Поезії «Крила», «Балада про соняшник», «Балада про вузлики».

14

В. Стус. Життєвий і творчий шлях поета-дисидента. Поезії «Мені зоря сіяла нині вранці...»,  «О земле втрачена, явися...», «Як добре те, що смерті не боюсь я…».

15

Літературний процес кінця ХХ-початку ХХІ ст.

16

Сучасна поезія.