Словник найбільш вживаних термінів із декоративно-ужиткового мистецтва (оберегові символи рушників)

   найбільш вживаних термінів із декоративно-ужиткового  мистецтва

(оберегові символи рушників)

  Укладач:

Учитель образотворчого мистецтва

Жар Галина Архипівна

2021

                                     Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату.

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати.

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники.

Декоративно-ужиткове мистецтво – вид мистецтва, суть якого полягає у виготовленні пред­метів, що мають художні якості й призначені для задоволення практичних потреб, наприклад, посуд, меблі, тканина, а також для прикрашання житла, парків, архітектурних споруд.

Види декоративно-ужиткового мистецтва - розпис, різьблення, ткацтво, вишивка, народний живопис, гончарство, писанкарство, витинанка, лозоплетіння, флористика, художня об­робка металу, виготовлення виробів зі скла, килимарство.

Стилізація – це спрощення та прикрашання предметів.

Візерунок – узор, який об’єднує  в собі окремі елементи – мотиви, кольори і відтінки, які розташовані в певному порядку. Послідовне повторення окремих мотивів чи групи складають орнаменти.

Орнамент — в перекладі з латинської - «прикраси».це декоративна композиція, яка складається з елементів, що ритмічно повторюються, чергуються.

Раппортом - частина художніх елементів, які ритмічно повторюються по всій довжині і ширині.

Композиція — це творче поєднання елементів узору, об’єднаних змістом, кольором, формою.

Основними правилами композиційної побудови для вишивання є:

• відповідність основній темі;
• знаходження композиційного центра;
• пропорційність і симетричність
• розташування елементів узору;
• рівновага й закон ритму.

ОБЕРЕГ – найдревніший амулет щастя, чарівний предмет призначення якого  захищати свого власника.

Вишивка — це вид мистецтва, у якому візерунок  та зображення виконуються ручним або ма­шинним способом на різних тканинах, шкірі та ін­ших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими й шерстяними нитками, а також бісером і перлами.

Витинанка – це  різновид  декоративно-ужиткового мистецтва, твори якого вирізують з паперу.

За методами вирізання витинанку розподіляють:

• на ажурну (видаляється зображення й залишається фон);
• силуетну (видаляється фон і залишається зображення).

       Силуетні витинанки, де зображувались пташки, вершники, ляльки тощо ще називаються фігурками. Такі узагальнені фігурні зображення в кожному регіоні мали інші назви -  « лялечки», « баби», «хлопці», « козаки» та « постаті».

        Іграшки – це витинанки яскраво вираженого

 декоративного і тематичного характеру.

 Такі витинанки були ілюстраціями до

 казок та оповідань.

Різновиди рушників:

Розрізняють такі  види рушників – обрядові (ритуальні) та побутові

Побутові:  У кожній хаті обов'язково мав бути рушник оберіг, який вішали над

                   вікнами, дверима. Він оберігав від домовиків:

• Утирач -  використовувався для витирання рук і обличчя.( вранці захищає і додає сили для денних праць, увечері — знімає втому. Існує також приказка «утерлись і далі живемо»)
• Стирок –  для витирання посуду, столу,лав.
• Покутник і кільковик – оздоблював стіни, покуті.
• Божник – для обрамування дорогих ікон.
• Хлібосільний- на ньому подавали хліб-сіль гостям.

Окремо зберігалися ритуальні (обрядові) рушники:

• Обрядо­вий - рушник, який виносили в поле,
• Весільні – для різноманітних весільних обрядів.
• Плечо­вим -  дівчина перев'язувала сватів ;
• Рукобитний - знак згоди батьків і нареченої на шлюб
• Ширинка — маленький рушник  яким наречена утирала сльози перед весіллям. ( його пов’язували на руку нареченій, щоб вивести дівчину з отчого дому, узявши за руку, але не торкаючись її шкіри. Заборона доторкатися до нареченої інакше, ніж через тканину-полотно, символізував, що вона в цей момент не належить до світу живих: з чого роду вже пішла, а в чоловіків опис ще не увійшла.)
• Рушник-блинник – на масляну існував звичай в подяку за частування обдаровувати господарів дому. Зокрема, такий подарунок підносився свекрусі на «невісткових посиденьках»
• Великодні рушники призначаються для випечених хлібів, пасок.
• Пологовий — на нього повитуха брала дитя
• Хрестильний (на півдні України — крижмо), на якому несли дитину в храм і втирали після занурення в купіль. (Хрестильний рушник вишивала хрещена мати, на ньому не повинно було бути чорного кольору.)
• Поховальний на якому опускають домовину.
• Поминальний - на поминках розстеляли на підвіконнях так, щоб край рушника звішувався за відкрите вікно (вважалося, що на сороковий день душа померлого вмивається росою біля свого будинку і утирається цим рушником, після чого остаточно відправляється в Ирій. Такий рушник вишивали скромно, вузькою смугою по краю, часто — білими нитками з білої тканини. З приходом християнства з'явився звичай після сорокового дня передавати поминальний рушник в церкву. У цьому звичаї вбачають прагнення захиститися від духів померлих, щоб вони по поминальному рушнику не знайшли зворотну дорогу в дім, але, повертаючись, прийшли б до храму.)

Були також подарункові рушники: родичам, майстрам, дорогим гостям

• Подарунковим називали рушник, який мати дарува­ла в дорогу дитині, чоловікові;
• Буденні рушники, виткані в поодинці або колективно протягом одного світлового дня. (Таким рушникам приписували охоронні, захисні властивості — адже вони створювалися виключно під сонцем, коли злі сили ночі не могли їм зашкодити.)
• Повсякденні рушники використовували в обрядах захисту і очищення. (Наприклад, через розстелений на землі рушник на початку зими проганяли худобу, щоб захистити його від хвороб. При тривалої посухи буденний рушник розстеляли на дорозі, що веде до селища, «запрошуючи» до себе дощ. Ткались такі рушники в жодному разі не взапас, а лише безпосередньо перед застосуванням в обряді. Згадуючи відому приказку «скатертиною дорога!»)

Давні канони вишивання рушників.

1. Кожен виріб ділиться на три частини.

• Дві третини — краї рушника — вишиваються, а одна — середня — обов'язково залишається чистою.
• Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок з космосом.
•  Рушник має бути суцільним – зшитий рушник розрізає дорогу молодих;
• Кінець, який вишивався першим є чоловічим, другий – жіночий, тому ці кінці можуть дещо різнитися.
• Рушник починали вишивати у четвер(день Перуна), потай від стороннього ока.
• На обох кінцях полотна зображений  орнамент, що складався із трьох частин, які символізують життєвий шлях людини: Дитинство, Зрілість та Старість(єднання поколінь)
• Кожен кінець рушника вишивали знизу вгору, ніколи не перестрибували з одного кінця на інший. Якщо наречена не встигала, то їй могли допомогти мати, сестра, бабуся, хрещена мати, тобто хтось із близьких рідних.
• Давні весільні рушники, що зберігаються у музейних збірках, мають асиметричну вишивку на кінцях. Ця різниця не кидається у вічі на перший погляд, але при детальному вивченні розбіжності видно. Це свідчить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали.

2. Вимоги до конструкції

• Основною вимогою до рушника є створення святкового настрою.
• Виріб повинен мати форму прямокутника.
• Краї виробу оброблялися білою бахромою, мереживом, китицями.
• Рушники мають розміри 36х150 см, 40х200 см, 45х250 см.
• Довгий рушник (3 - 4 м) – символ довгої дороги подружнього життя.

3. Вимоги до матеріалів

• Тканина повинна бути міцною, легкою, з високими гігієнічними властивостями, бажано полотняного переплетення.
• Для них використовують в основному льняну, бавовняну тканину або вишивальне полотно.

Символіка кольорів

• Червоний –  підсилює енергію, світло, боротьба, радість життя, любов, для молодих надію на одруження.
• Чорний – поглинаючий. Колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі, символізує негоду, нещастя, чорну ворону.
• Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр, вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.
• Зелений – воскресіння природи, весна.
• – означає радість, присвячений сонцю, зорям та місяцеві, в господарстві – урожай, тепло, приріст покоління. Підсилює веселий норов і відкритість людини.
•  Блакитний - небо, повітря, чистота і здоров'я.
• Бурий, коричневий - землю і її приховану життєдайну силу.
• Синій - символізує воду, тобто жіноче начало, вдачу
• Фіолетовий – найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність повернення додому
• Коричневий - щаслива дорога з чистим небом і ясним сонцем
• – символ кохання та невинності. 
• Оранжевий - у  вишивках зустрічається нечасто – його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію.
• з– пошану до духів за охорону від злих сил.
•                   Чорний з – жалоба, пошана до духів.

За мотивами орнаменти поділяються на :

Типи орнаментів за формою

Мотиви — символи в українській народній вишивці

Найвищим званням — «Народний художник України» — відзначені:

Народна скарбничка

1. Хата без рушника, що сім'я без дітей.

2. Рушник на кілочку, хата у віночку.

3. Та ми ж з тобою на білому рушничку стояли, золотії перстенечки міняли.

4. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей вітати.

5. Нехай стелиться тобі доля цим рушником!

6. Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

7. Тримай хаточку, як у віночку, і рушничок на кілочку.

8. На рушник стати - вірного друга мати.

Легенда, чому  рушники називають оберегами

У дивовижно красивому місці, у маленькій хатинці жила чарівна україночка Василинка. Ця тендітна добра дівчинка була зачарована красою навіть маленької пелюстки від квітки, різнокольорових пір’їнок дивовижних пташок. Одного сонячного, весняного ранку дівчина, оглянувши всю красу, що навколо, відчула дивовижне піднесення: “О, якби я хотіла ці квіти, оці пташечки, оцю красу природи побачити на своєму одязі.” І вирішила Василинка оздобити свою лляну сорочку, яку зшила їй бабуся. Взяла вона лляні нитки пофарбувала у жовтий колір в цибулинні, з калинових ягід – у червоний колір, з березових бруньок –  у зелений, а з волошок – у блакитний. І вишила вона на безкінечній лінії блакитного неба – жовте сонечко, промені якого ніжно торкалися кетягів червоної калини. І коли Василинка вишивала, вона мріяла лише про одне – уберегти своїх рідних від всього злого, що є на землі. Бо вона бажала їм синього чистого неба, жовтого теплого сонця, гарячої, як червона калина – любові. Саме тому вишивки на сорочках і рушниках стали для українського народу оберегами!

Легенда, як мати стала рушником.

Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.

Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

                      Чи знаєте ви, що кожен день має своє забарвлення?

                      Що кожен колір має свою силу і лікувальне значення? 

Понеділок – зелений, вівторок – червоний,  середа – рожева, четвер – фіолетовий, п'ятниця – синя,  субота – коричнева і чорна, неділя – жовта.

Якщо ви знаєте, в який день народилися, то той колір буде служити вам як оберіг.